Безкоштовна бібліотека підручників

Загрузка...


Історія економічних учень

13.1.3. Соціально-правовий інституціоналізм Дж. Коммонса


Методологія дослідження Дж. Коммонса характеризується твердженням про примат права над економікою. Юридичні процедури він вважав єдино ефективними для налагодження соціального миру і погашення конфліктів у суспільстві. У праці "Правові основи капіталізму" Дж. Коммонс зазначив, що, на його думку, суспільство є системою юридичних норм і правових інститутів. Він заперечував існування класів і визнавав наявність лише "професійних груп, які можуть співробітничати шляхом здійснення державою реформ у галузі законодавства і створення уряду, представленого лідерами "колективних інституцій".

Дж. Коммонс вважав, що саме через юридичну процедуру, через суди регулюються економічні відносини у суспільстві. Такий підхід яскраво виявляється Джон Роджерс Коммонс (1862—1945) — відомий американський економіст, один із головних представників раннього інституціоналізму — був нащадком стародавнього роду з Середнього Заходу, сином квакера. Навчався у ряді університетів США, посаду професора одержав в університеті штату Індіана, працював спочатку викладачем, а потім перейшов на практичну роботу до промислової комісії. Дж. Коммонс повернувся до викладацької роботи у Вісконсинському університеті та до плідної наукової діяльності.

Дж. Коммонс репрезентував соціально-правовий різновид інституціоналізму, і тому був тісно пов´язаний з американськими профспілками, служив юридичним і економічним консультантом Американської федерації праці. Для його поглядів було характерне твердження про примат права над економікою. Систему своїх економічних поглядів він виклав у роботах "Розподіл багатства" (1893), "Правові основи капіталізму" (1924), "Інституціональна економіка, її місце в політичній економії" (1934), "Економічна теорія колективних дій" (видана посмертно у 1950 p.).

Дж. Коммонса пов´язувала з Т. Вебленом загальна основа теоретичних поглядів, яка полягала в тому, що вони обидва віддавали перевагу аналізу позаекономічних факторів суспільного розвитку. Однак, на відміну від Т. Веблена, який пріоритетним вважав психологічні та біологічні фактори, Дж. Коммонс на перше місце виніс аналіз юридично-правових інститутів, ставши лідером соціально-правового інституціоналізму.

Ще одна особливість Дж. Коммонса, як економіста-теоретика полягала в тому, що свою систему теоретичних поглядів він тісно пов´язував з їх реалізацією у практичній діяльності. Поряд з викладацькою та науково-дослідною роботою Дж. Коммонс підтримував широкі зв´язки з профспілками, працював економічним та юридичним консультантом Американської федерації праці. Він активно співпрацював із адміністрацією президента Ф.Д. Рузвельта. Під час здійснення в США "Нового курсу" Дж. Коммонс брав активну участь у розробці ряду законопроектів, зокрема прийнятого у 1935 р. Акта про соціальну захищеність, що заклав основи сучасної системи пенсійного забезпечення в США.

Зв´язок наукової роботи Дж. Коммонса з розвитком американського робітничого руху виявлявся і в тому, що за його ініціативою і за безпосередньої участі була написана чотиритомна "Історія праці у Сполучених Штатах" (1918— 1919). Дж. Коммонс здійснив глибокий аналіз таких колективних інституцій, як сім´я, профспілки, торгові об´єднання, виробничі корпорації, держава та ін. Він вивчав історію виникнення профспілок і об´єднань підприємців, досліджував роль різних колективних інституцій та їх вплив на посилення економічної боротьби робітничого класу, на розвиток профспілкового руху в США.

Безперечно, увага Дж. Коммонса до важливих соціально-економічних проблем, до загострення суперечностей та соціальних конфліктів, а особливо, до шляхів їх вирішення мала важливе наукове значення і реальні практичні наслідки. Заперечуючи марксистську теорію класової боротьби, Дж. Коммонс, за його словами, намагався "зробити систему бізнесу ефективною настільки, щоб вона заслуговувала на збереження", Дж. Коммонс розглядав угоду як вихідну економічну категорію. Вона означає прийняття обома сторонами конкретного зобов´язання.

Угоди він поділяв:

на ринкові (акти купівлі-продажу та контроль за цим з боку суду);

адміністративні (відносини між керівниками та їх підлеглими);

розподільчі (рішення корпорації про ціни, регулювання цін з боку уряду, держбюджету, податкової системи).

Кожна угода містить три елементи:

конфлікт, тобто зіткнення інтересів учасників угоди;

взаємозалежність та взаємозв´язок інтересів учасників конфлікту;

процедуру, тобто порядок вирішення конфлікту й укладання угоди.

Дж. Коммонс вважав, що за допомогою угоди практично можливе вирішення будь-якого конфлікту мирним шляхом. Угода, тобто юридичний акт порозуміння, розглядалася Дж. Коммонсом як центральний елемент економічних відносин, що об´єктивно відображало особливості американського права, які полягали у наявності в країні лише загального права й у відсутності відповідних кодексів законів. Таке становище призводило до того, що часто виникала потреба розгляду конкретних справ у судовому порядку, а рішення судових органів, особливо Верховного суду США, набували обов´язкової сили для аналогічних справ. Дж. Коммонс, займаючись за родом практичної діяльності юридичними проблемами та вирішенням у судовому порядку різноманітних конфліктів, був свідком того, що суди виступали тлумачами права, і, таким чином, практично утверджувався у думці про те, що економічні відносини регулюються через суди та юридичну процедуру.

Дж. Коммонс вважав, що саме угодою визначається цінність благ, що саме судові рішення встановлюють "розумну вартість", а політична економія — це наука, що вивчає процеси, які ведуть до встановлення "розумної вартості". "Вартість є оцінка майбутнього доходу, що надана зараз"1, — визначав Дж. Коммонс, враховуючи, що з розвитком кредиту змінюється природа вартості відповідно до угоди у майбутньому виконати попередні зобов´язання. До того ж, у разі конфлікту при встановленні вартості товару доводиться звертатися до суду. Звідси Дж. Коммонс робить висновок, що встановлення "розумної вартості" пов´язане не з економічними, а з юридичними відносинами.

Ідея соціального миру, що пронизує всю наукову діяльність Дж. Коммонса, домінує в запропонованій ним періодизації капіталізму. Дж. Коммонс виділяє чотири стадії розвитку капіталізму:

первісна стадія капіталізму — торговельний капіталізм, яка змінюється

підприємницькою стадією, за якою наступає

фінансовий (банківський) капіталізм і, нарешті,

адміністративний капіталізм.

Уже на стадії банківського капіталізму виникають великі асоціації підприємців і профспілки, здатні відстоювати інтереси своїх членів. Так зароджуються основи "гармонії інтересів". На стадії адміністративного капіталізму спеціальні урядові комісії виступають верховними арбітрами при укладанні угод між "колективними інституціями" (об´єднаннями підприємців і працівників). Але разом з тим Дж. Коммонс не враховував того, що урядові комісії можуть виявитися не безсторонніми арбітрами, а активними політичними гравцями.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історія економічних учень
Економічна стратегія держави: теорія, методологія, практика
Історія економічних учень
Економічна історія
Історія економічної теорії
Історія економічних учень
Державне регулювання економіки
Економічна історія