Безкоштовна бібліотека підручників

Загрузка...


Історія економічних учень

13.1.1. Сутність, ідейно-теоретичні та методологічні принципи інституціоналізму


Наприкінці XIX — на початку XX ст. в США — найбагатшій та економічно найбільш благополучній країні світу — у найгострішій формі виявилися нові соціально-економічні проблеми, пов´язані з процесом трансформації ринкового механізму: переходом від економіки вільної конкуренції до ринкової моделі недосконалої конкуренції. Процес монополізації та корпоративізації призводив до обмеження вільної конкуренції та негативно впливав на економіку. Дрібні та середні підприємства не витримували конкурентної боротьби з трестами і банкрутували. Прискорений техніко-економічний розвиток Сполучених Штатів поставив їх раніше решти розвинутих країн перед необхідністю стримування стихійної монополізації та протидії її руйнівним наслідкам, підтримки здорових конкурентних сил, приведення господарського механізму у відповідність до нових ринкових реалій. Саме тому уряд США, починаючи з 90-х pp. XIX ст., першим серед розвинутих країн вдався до активних законодавчих антимонопольних заходів.

Ускладнення умов господарювання полягало і в тому, що, починаючи з останньої третини XIX ст., у США посилилась циклічність, набували поширення прояви економічної нестабільності, загострювалась проблема зайнятості.

Ринкова трансформація та посилення економічної нестабільності супроводжувалися соціальними зрушеннями і зміцненням соціальної бази демократичного процесу. Вперше на американському ґрунті гостро виявилися соціальні суперечності, виникли масові організації робітників та фермерів.

За цих умов неокласичні ідеї економічного лібералізму та загальної рівноваги, гармонії інтересів та невтручання держави в економічне життя перестали відповідати дійсності. Ідеологія досконалості ринкового механізму та самодостатності стихійного ринкового регулювання, на яку понад сто років спиралися класики, а згодом і представники неокласичного напряму економічної теорії, втрачала свою переконливість. Наявними були ознаки кризи другої класичної ситуації.

Отже, історичні передумови виникнення інституціоналізму були обумовлені такими факторами:

трансформаційними зрушеннями в ринковій системі під впливом монополізації та корпоративізації економіки;

проявами ринкової нестабільності — ознаками циклічності, проблемою зайнятості тощо;

наявністю соціальних суперечностей;

посиленням впливу масових суспільних організацій та рухів (робітничого, профспілкового);

поступовою втратою незаперечності неокласичної доктрини про самодостатність конкурентного ринку, його цілком автоматичне ефективне регулювання та невтручання держави;

виникненням потреби у суспільному контролі над ринковим механізмом та демократичному реформуванні суспільних відносин.

На противагу неокласичним ідеям економічного лібералізму та невтручання держави в економічне життя, за цих обставин у США починають формуватися альтернативні ідеї у вигляді інституціоналізму (табл. 13.1).


Ця опозиційна хвиля в економічній теорії була спрямована на подолання вад капіталізму шляхом його демократичного реформування. Новий напрям економічної науки був пов´язаний з обґрунтуванням та розвитком нових реформістських концепцій суспільного контролю над економікою та захисту від негативних наслідків монополізації. Економічному лібералізму інституціоналізм протиставив позиції "організованої соціальної дії", тобто пошуки нових форм соціальної організації і нового змісту економічної демократії, на відміну від таких попередніх уявлень про них, як природний розвиток, невтручання держави. На противагу традиційному індивідуалізму проголошувалося формування "філософії колективного демократизму". Інституціоналісти обґрунтовували ідеї про необхідність державного впливу на найразючіші "дефекти" ринкового механізму, пов´язані з різким зростанням соціальної нерівності, монополізацією та кризами, розходженням приватних та суспільних інтересів. Ключовою для інституціоналістів стає ідея створення надійного механізму соціального контролю з боку суспільства, який був би спроможним забезпечити стабільність економіки та її керований розвиток.

Природньо, що поставлені цілі та реформістська орієнтація обумовлювали ідейно-теоретичну конфронтацію інституціоналізму з неокласичною школою у вигляді "бунту проти ортодоксії". З вимогами перегляду основній неокласичних положень виступили провідні американські інституціоналістя Т. Веблен, Дж. Коммонс, В. Мітчелл, Є. Богарт, В. Гамільтон, К. Паркер П. Хомен та ін.

Термін "інституціональна економічна теорія" вперше було використано В. Гамільтоном на зборах Американської економічної асоціації у 1918 р. Перелічуючи заслуги цього напрямку, В. Гамільтон стверджував, що інстиі туціоналізм — єдина теорія, котра може об´єднати економічну науку, томі що вона показує, як окремі складові економічної системи співвідносяться! цілим. Він не розглядав інституціоналізм як позитивну науку, а говорив, що| економічній теорії немає місця, коли мова йде про оцінку практики. На думі ку В. Гамільтона, теорія має використовуватися як основа для здійсненні економічної політики. Ранній інституціоналізм як економічна теорія займа! домінуюче становище в США, щонайменше, до початку 40-х pp. XX ст.

На відміну від неокласиків інституціоналісти рушійними силами економічного розвитку проголосили поряд з матеріальними факторами також духовні, моральні, правові та інші фактори, які вони розглядали в історичномі аспекті. Тобто інституціоналісти істотно розширили предмет аналізу, включивши до нього як економічні, так і неекономічні проблеми соціально-економічного розвитку. Предметом дослідження вони визначили інституції (звичай, заведений порядок) та порядок, закріплений у формі закону чи установи. Інституції тлумачилися як сукупність суспільних звичаїв, в якій закріплено домінуючий спосіб мислення для соціальної групи чи всього народу, це світ звичок та звичаїв, а також такі явища, як держава, правові норми, моральні принципи, сім´я, економічні заклади та механізми, приватна власність, вільне підприємництво, суспільна думка тощо.

Бунт представників інституціоналізму проти ортодоксії виявився:

у новому тлумаченні предмета дослідження;

критиці "методології індивідуалізму" та протиставленні їй "колективних інституцій (інститутів)";

протиставленні статичності вивчення соціально-економічних явищ у динаміці;

виявленні неспроможності неокласичної теорії в нових історичних умовах формувати наукове дослідження дуалістичної економіки, якій притаманний високий рівень концентрації виробництва і капіталу поряд з чисельно переважаючим сектором дрібного і середнього бізнесу;

критичній оцінці сучасного їм капіталістичного суспільства, дослідженні фактів диспропорційного розвитку економіки, безробіття, кризи (цей соціальний критицизм є важливою особливістю інституціонального напрямку

економічної теорії).

Першочерговим завданням економістів-інституціоналістів було дослідження економічних інститутів, емпіричне та статистичне вивчення структурних особливостей господарської системи. Але поряд з цим вони прагнули розглядати економіку в більш широкому плані як цілісну систему, в органічній єдності її структурних елементів, в межах певних соціальних відносин, вдаючись до вивчення взаємодії різних аспектів суспільного життя в динаміці.

Формалізованій дедуктивній теорії неокласиків інституціоналісти протиставили вивчення конкретно-історичних і національно-специфічних форм економічного життя у вигляді економічних інституцій. За визначенням Т. Веблена, інституції — це звичні способи здійснення процесу суспільного життя в його зв´язку з матеріальним оточенням, в якому живе суспільство. Поряд з економічними інституціями інституціоналісти надавали першочергового значення аналізу таких суспільних інститутів, як суспільні рухи, профспілки та політичні партії у встановленні узгодженості дій індивідів. Дж. Коммонс запровадив спеціальний термін діюча колективна інституція як регулятор економічної поведінки людей.

Як якісно новий напрям світової економічної думки інституціоналізм увібрав у себе найкращі ідейно-теоретичні та методологічні досягнення попередніх шкіл економічної теорії (табл. 13.2).


До теоретичних джерел інституціоналізму слід зарахувати історичний напрям у німецькій економічній теорії, вплив європейського соціал-реформізму, ідеї соціал дарвінізму та ін.

Безпосередній вплив на формування інституціоналізму справила німецька історична школа. Багато американських економістів навчалися у Німеччині й мали змогу ґрунтовно вивчати досягнення німецьких економістів, а потім творчо застосовувати ці здобутки, враховуючи національну специфіку американської економіки. Але у зв´язку зі специфікою історичного розпитку США були й відмінності американського інституціоналізму від німецької школи (табл. 13.3).


На відміну від інституціоналістів, кейнсіанство, що виникло у 30-х pp. XX ст., виробило досить чітку практичну програму для здійснення державного регулювання економіки.

Певний вплив на формування інституціоналізму в США справив англійський ліберальний реформізм Дж.С. Мілля. У своїй праці "Система логіки" (1843) він обґрунтував ідеї соціального позитивізму, відстоюючи думку про використання досягнень науки для вдосконалення суспільного ладу. Дж.С. Мілль віддавав перевагу емпіризму, узагальненню фактів, вважаючи першочерговим практику і знання, одержані за рахунок усвідомлення попереднього досвіду. Як зазначив Р. Хейлбронер, Дж.С. Мілль "визволив класичну економічну теорію з рабства економічних законів", показавши, що характер розподілу залежить від інституціональної системи, що зазнає змін. Заперечення непорушного характеру економічних законів інституціоналісти використовували для обґрунтування реформ.

Ідеї еволюційної зміни суспільства шляхом реформ, що здійснюються парламентом, які розроблялися діячами Фабіанського товариства (С. і Б. Вебби, Г. Воллес, Р. Тоуні) також були взяті на озброєння американськими інституціоналістами. Серію реформ і проведення широкої соціальної політики держави фабіанці, а за ними й інституціоналісти, вважали надійним шляхом вдосконалення існуючої суспільно-економічної системи. З емпіризмом інституціоналісти пов´язували думку про можливість підкорення теорії практичній політиці.

Ідейно-теоретичні витоки американського інституціоналізму органічно сполучалися з особливістю його методології дослідження складних та суперечливих соціально-економічних явищ. Загальнофілософською основою інституціоналізму стала "власне американська" філософія прагматизму, що розроблялася Ч. Пірсом, В. Джеймсом і особливо Дж. Дьюї. Згідно з цією філософією наука та позитивна роль демократично організованої державної влади виступали як два основних фактори суспільного прогресу, який досягається шляхом керованої еволюції. Відповідно до цієї філософії соціальні, економічні та політичні інститути є інструментами, які піддаються перебудові з метою їх поліпшення та вдосконалення.

Повністю поділяючи філософію прагматизму, американські інституціоналісти заперечували об´єктивні економічні закони, віддаючи перевагу вдосконаленню інституцій, зростаючій ролі наукових знань та професіоналізму у вирішенні суспільних проблем. Інституціоналістів, особливо Дж. Коммонса, приваблювали передусім ті аспекти економічної теорії, які знаходилися на межі з соціологією та політологією і були тісно пов´язані з практичними підходами до вирішення конфліктів інтересів праці та капіталу, соціального забезпечення тощо.

Культ активної діяльності та її перетворюючої сили, безмежна віра у можливості науки і прогресу, техніки становили головні риси філософії прагматизму, який ставив досвід та експеримент понад теорію як таку.

Особливості загальнофілософських основ вплинули на всі основні метдологічні принципи, якими користувалися американські інституціоналіс

інституціональний метод дослідження;

філософію соціального позитивізму та прагматизму, визнання с спільних інституцій такими, що піддаються реформуванню та вдосконаленню; визнання ідеї керованої еволюції;

дотримання принципу історизму та еволюціонізму, тобто розгляд суспільних явищ у їх еволюції, розробка проблеми факторів та етапів спільного розвитку як найважливіших для будь-якого суспільства; інте до історичного методу стимулювався еволюційною теорією Дарвіна;

перевагу емпірико-описових методів, широке розуміння сутності соціально-економічної системи, скептичне ставлення до абстрактного метод

прагнення інтеграції економічної теорії з іншими суспільними н уками чи "віра у переваги широкого міждисциплінарного підходу" що пізнання суспільних процесів; врахування досягнень інших суспільних дисциплін, соціальних факторів;

заперечення на цій основі переваг "чистої" економічної теорії w класичної школи;

принцип технократичного детермінізму, оскільки інституціоналїсти вважали основою економічного розвитку поступальний рух науки і техніки. При цьому вони використовували своєрідний методологічний прийодихотомізації, тобто розглядали суспільне виробництво як два самостій, але взаємодіючі об´єкти вивчення. Це технологія, тобто, як визначив Т. Щеблен, використання знань для досягнення корисних цілей та інституції тобто реальні форми організації економічної діяльності, мотиви та норми її ведінки економічних суб´єктів, що склалися в даному суспільстві;

незадоволення недостатньою емпіричністю неокласичної школи широке застосування кількісних досліджень у вигляді статистичного аналізу та математичної обробки даних. Особливо широко цим методом користувався В. Мітчелл.

Початок виникнення інституціоналізму вчені відносять до кінця XIX ст., коли у 1899 р. було видано монографію Т. Веблена "Теорія бездіяльного класу". Але формування інституціоналізму як напряму економічної теорії відбулося пізніше, а саме в 20—30-х pp. XX ст., коли з´явилися пізні публікації Т. Веблена, а також Дж. Коммонса та В. Мітчелла. Праці цих вчених об´єднують спільність методологічних позицій, антимонополістична спрямованість, обґрунтування ідеї впливу на економічне зростання всієї сукупності суспільних відносин і необхідності державного впливу на економіку, особливо у формі "демократичного контролю суспільства над бізнесом".

Ранній американський інституціоналізм 20—30-х pp. XX ст. формувався у трьох варіантах:

соціально-психологічний (технократичний) варіант на чолі з Т. Вебленом;

соціально-правовий (юридичний) на чолі з Дж. Коммонсом;

кон´юнктурно-статистичний (емпірико-прогностичний) на чолі з В. Мітчеллом.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історія економічних учень
Економічна стратегія держави: теорія, методологія, практика
Історія економічних учень
Економічна історія
Історія економічної теорії
Історія економічних учень
Державне регулювання економіки
Економічна історія