Безкоштовна бібліотека підручників

Загрузка...


Історія економічних учень

12.3.4. Теорія раціональних очікувань та


Одним з варіантів сучасного економічного консерватизму є теорія раціональних очікувань, яка активно розроблялась у 70—80-х pp. XX ст. Американські економісти Р. Лукас, Т. Сарджент, Н. Воллес стверджують, що економічний індивід не тільки пасивно адаптується до попереднього досвіду, а й активно використовує великий обсяг поточної інформації для точнішого передбачення тенденцій господарського розвитку. Будь-які спроби вплинути на процес відтворення за допомогою систематичної державної макроекономічної політики представники раціональних очікувань оцінюють як безплідні не тільки в довгостроковому, а й у короткостроковому аспектах. Головна ставка робиться на відродження віри в можливість раціональної поведінки економічних суб´єктів в умовах, коли держава відіграє роль тільки джерела інформації.

В економічній літературі для назви цієї течії використовують терміни "теорія раціональних очікувань" (Ф. Модільяні), "нова класична макроекономі-ка" (Дж. Тобін), "нова класика", школа Лукаса — Сарджента — Воллеса. Усі назви пов´язані з різними характеристиками школи — від персонального складу або абсолютизації гіпотези про раціональний характер очікувань до підкреслення генетичного зв´язку з ідеями класичної економічної теорії. Представники нових класиків вважають, що використання монетаристами адаптивної схеми очікувань ще не означало рішучої відмови від уявлень кейнсіансько-неокла-сичного синтезу. На думку одного з представників англійського монетаризму Д. Лейдлера, рекомендації монетаристської політики доводять, що монетаризм є явною альтернативою кейнсіанській ортодоксії, але не радикальним теоретичним викликом. Подібний виклик містить саме "неокласична революція" (нова класика, теорія раціональних очікувань).

Впродовж останніх 50 років "кейнсіанська революція" поглинула так звану "класичну теорію". За нею відбулася "монетаристська революція", яка, як тоді здавалося, знищила кейнсіанську теорію. За останні 15 років "монетаризм" поступився місцем "революції нових класиків", які... прагнуть відновити економічну теорію на фундаменті, подібному до течій докейнсіанського періоду.

В дискусії щодо того, чи є нова класична школа самостійною течією економічної думки, чи вона просто розвиває ідеї монетаризму і є одним з його різновидів погляди дослідників розділилися. Д. Лейдлер, так само як і переважна більшість сучасних економістів, вбачав у новій класиці самостійну течію зі специфічними цілями і своєрідним методологічним апаратом, і, безперечно, цей підхід сьогодні є домінуючим. Деякі теоретики кейнсіан-ського напряму, що неодноразово виражали своє критичне ставлення до монетаризму, зокрема Дж. Тобін та Н. Калдор, вважають вчення нових класиків особливою версією монетаризму.

Дж. Тобін, наприклад, запропонував поділ на монетаризм типу І і II, де тип II формують погляди нових класиків. Розбіжність між ними полягає в умовах формування очікувань — перехід від монетаризму І до монетаризму II означає заміну механізмів адаптивних очікувань на раціональні. Інша відмінність — монетаризм І (фрідменівський) припускає, що гроші нейтральні виключно в довгостроковому аспекті, а монетаризм II (нова класична макроекономіка) визнає нейтральність грошей і в короткостроковому періоді, тобто вплив зміни обсягів грошової маси взагалі не відображається на умовах виробництва і зайнятості.

Так само, як і сепплай-сайд економікс, теорія раціональних очікувань (нова класика) успадкувала окремі положення монетаризму. Самі засновники школи підкреслюють, що формуванню їхніх ідей посприяли праці М. Фрідмена і Е. Фелпса кінця 60-х pp., де було введено поняття природної норми безробіття та критикувалася крива Філліпса за ігнорування нею інфляційних очікувань. З гіпотезою природного рівня безробіття пов´язані ключові для нових класиків поняття природного рівня цін і природного рівня виробництва. Про спадковість і спільність вихідних передумов аналізу свідчить стаття засновника й ідейного лідера теорії раціональних очікувань Р. Лукаса "Очікування і нейтральність грошей" (1972), де була представлена модель господарської поведінки, заснована на таких припущеннях:

подолання "грошової ілюзії" — економічні суб´єкти орієнтуються виключно на реальні, а не на номінальні значення економічних змінних;

передача всієї інформації економічним суб´єктам здійснюється тільки через механізм ринкових цін;

поведінка економічних суб´єктів є раціональною й оптимізуючою;

визнання довгострокової нейтральності грошей (незалежності реальних і номінальних величин), коли зміна кількості грошей змінює рівень цін, але не впливає на фізичний обсяг виробництва й зайнятості;

джерело порушень у системі — випадкові непередбачувані коливання грошової маси, які породжують коливання номінального рівня цін.

Роберт Лукас (р.н. 1937) народився у штаті Вашингтон, США. Бажання пізнати минуле світової цивілізації спонукало Р. Лукаса вступити на історичний факультет Чиказького університету, який він закінчив у 1959 р. Однак ознайомлення з курсом економічної історії та природні математичні здібності спрямували інтерес Р. Лукаса до питань економіки, тому він повертається до рідного університету на економічний факультет. У 1964 р. закінчив аспірантуру і захистив дисертацію на отримання вченого ступеня доктора економічних наук.

З 1962 р. працював лектором економічного факультету Чиказького університету, у 1963 р. перейшов до університету Карнегі — Меллона, де працював протягом одинадцяти років. Там сформуваласягрупа молодих вчених — Дж. Мут, Т. Сарджент, Е. Прескотт, до якої приєднався і Р. Лукас, що започаткували перші дослідження формування та динаміки очікувань. У цьому університеті в 1967 р. отримав звання доцента, а у 1970 р. — професора економіки.

У 1975 р. Р. Лукас повернувся до Чиказького університету на посаду професора. Упродовж восьми років був заступником декана економічного факультету, а в 1986—1988 pp. очолював його. В цей період активно співпрацював з авторитетними науковими виданнями — "Журналом економічної теорії", "Журналом монетарної економіки", "Журналом політичної економії", не припиняючи активної наукової діяльності. Теоретичні дослідження Р. Лукаса втілені у працях "Рівноважна модель економічного циклу" (1975), "Очікування і нейтральність грошей" (1972), "Нариси з теорії економічного циклу" (1981), "Нова класична макроекономіка" (1984).

Р. Лукас своїм високим професіоналізмом завоював довіру, повагу і авторитет серед колег-науковців: у 1987 р. його було обрано віце-президентом Американської економічної асоціації. У 1995 р. за внесок у розвиток і практичне застосування гіпотези раціональних очікувань Р.Лукасу була присуджена Нобелівська премія з економіки.

Описуючи своє особисте життя, Р. Лукас зазначав, що з Рітою Кеухен, студенткою Чиказького університету, він одружився у серпні 1959 р. У 1982 р. він розлучився з дружиною, а через кілька років вони офіційно розлучилися. Цю сторінку подружнього життя ми згадуємо тому, що вона мала специфічне продовження. 10 жовтня 1995 р. було оголошено, що разом із найпрестижнішою премією йому вручать 7,2 млн швецьких крон (майже 1 млн доларів США). Не встиг лауреат подумати про використання цих грошей, як його колишня дружина заявила про свої права на половину цієї суми. Підставою був контракт про шлюбне розлучення, один з пунктів якого визначав, що у разі присудження Р. Лукасу Нобелівської премії дружина отримає 50 % грошової винагороди.

Цікавими у цій історії є два моменти: по-перше, термін дії згаданого пункту контракту закінчувався 31 жовтня 1995 p.; по-друге, офіційне розлучення подружжя відбулося ще у 1988 р. Тоді Роберт Лукас навіть не мріяв про Нобелівську премію, а внесений адвокатами дружини пункт у контракті сприйняв як жарт. Ріта Кеухен виявилася далекоглядною і мудрою жінкою, міркуючи досить резонно: якщо вісім професорів Чиказького університету уже є Нобелівськими лауреатами, то чому ж її чоловік не може стати дев´ятим?

Разом з тим теорія нових класиків містить ряд специфічних положень, зокрема три важливі вихідні передумови. Перша — гіпотеза про раціональний характер очікувань господарських суб´єктів, відповідно до якої фірми і споживачі (населення) ефективно переробляють усю наявну інформацію для прогнозування майбутнього руху кон´юнктури, передусім товарних цін, формуючи свої господарські рішення на основі цих очікувань. Друга передумова: всі ціни, зокрема ціна робочої сили, є абсолютно гнучкими і миттєво реагують на виникнення ринкової нерівноваги. Третя: всі індивідуальні ринки, включаючи ринок робочої сили, швидко і повністю "очищуються" від зайвих товарів, внаслідок чого для системи характерний стан прямування до рівноваги.

Гіпотеза раціональних очікувань вперше була сформульована у статті американського математика Дж. Мута "Раціональні очікування і теорія руху цін" (1961), яка спочатку залишилася непоміченою економістами. Вчений намагався побудувати несуперечливу модель ціни у стані невизначеності, коли поведінка суб´єктів залежить від очікувань. Гіпотеза раціональних очікувань в жорсткій формі (за Дж. Мутом) формулюється так: суб´єктивні очікування індивідів дорівнюють математичному очікуванню відповідної змінної моделі. Це значить, що економічні суб´єкти діють так, начебто вони знають модель, тобто очікування індивідів відповідають прогнозам, одержаним на основі моделі. Гіпотеза раціональних очікувань в м´якій формі стверджує, що раціональні суб´єкти оптимально використовують наявну в системі інформацію, яка є прогнозованою, а процес формування очікувань в принципі не відрізняється від будь-якої діяльності, спрямованої на оптимізацію цільової функції.

Через десятиліття Р. Лукас плідно використав гіпотезу раціональних очікувань, досліджуючи поведінку інвесторів та моделюючи наслідки монетарної політики, згодом застосувавши її до вивчення багатьох макроекономічних проблем. Принагідно зазначимо, що економічна теорія на мікро- та макрорівнях виходила з різних передумов. На мікрорівні домінували принципи повної раціональності та визначеності знань, тоді як на макрорівні вивчалися форми нераціональної поведінки, обумовленої невизначеністю (згадувана "грошова ілюзія" та адаптивні очікування). Впровадження традиційного мікропідходу в дослідження нетрадиційних макропроблем ліквідувало суперечності між двома частинами економічної науки.

"Нова класика" у методологічному аспекті є модифікованим варіантом моделі загальної ринкової рівноваги Л. Вальраса. Згадаймо, що модель Вальраса ґрунтується на передумові про досконале знання та відсутність невизначеності, сталість рівноважного стану і цін рівноваги. Модель Лукаса заснована на твердженні лише про відносну сталість ринкової рівноваги й раціональну поведінку економічних суб´єктів в умовах невизначеності. Припущення про недосконалість інформації є відходом від вальрасівської моделі, однак положення про те, що відносні ціни керують економікою, залишається в силі. Це припущення визнає неоднакове знання економічних суб´єктів: на думку Р. Лукаса, індивіди краще поінформовані про ціни на товари, які вони виробляють чи продають, ніж про ціни на товари, які вони купують. Підвищення цін на локальному ринку індивіди вважають частково наслідком загального зростання цін, частково — результатом зміни відносної ціни товару.

Основні постулати "нової класичної макроекономіки" представлені на рис. 12.18.


Раціональність економічних суб´єктів в теоретичних побудовах означає їхнє прагнення оптимізувати цільову функцію, орієнтуючись при цьому не тільки на поточний, а й на можливий у майбутньому стан ринку.

Останні будуються на основі всієї доступної й істотної для суб´єктів інформації, причому питання щодо того, як отримується інформація та скільки вона коштує, не є предметом розгляду нових класиків. Вважається, що суб´єкти не роблять систематичних помилок у прогнозуванні майбутнього, однак припускається, що вони можуть помилятися в умовах неповноти або н" достатності інформації. Всі відхилення їхніх оцінок від справжнього значення економічних змінних взаємно погашаються, і тому в середньому прогноз" виявляються достовірними. Раціональність очікувань економічних суб´єктів забезпечує той факт, що вони отримані за оптимального (з погля,! критерію максимізації) використання інформації. Ринкова рівновага трактується не як одномоментний стан, а як процес вирівнювання попиту та п| позиції.

Зростання теорій, заснованих на раціональних очікуваннях, можна розглядати як новий раунд боротьби між активістами і прихильниками пасивної політики. Момент їх виникнення пояснюється... нездатністю попередніх методів активістської політики покінчити зі стагфляцією.

Застосування гіпотези раціональних очікувань до аналізу співвідношення безробіття та інфляції, природно, призводить до повного заперечення кривої Філіпса. Якщо очікування раціональні, то індивіди не "плутають" реальні й номінальні величини, не знаходяться у стані "грошової ілюзії". Монетаристи, як відомо, допускають існування оберненого зв´язку інфляції і безробіття у короткостроковому періоді, тоді як нові класики категорично заперечують його існування. І у коротко, і у довгострокових періодах економіка тяжіє до природного рівня безробіття, а тому крива Філіпса — не "крива", а вертикальна пряма, проведена на рівні природного рівня безробіття.

Представники теорії раціональних очікувань вважають, що економічні суб´єкти здатні правильно передбачати майбутні дії уряду і вчасно реагувати на них. Теорія раціональних очікувань вивчає передусім інфляційні очікування і тому певною мірою спирається на теорію адаптивних очікувань. Згідно з останньою, очікування майбутньої інфляції формуються на основі попередніх і поточних рівнів інфляції та є відносно постійними. На відміну від монетаристської схеми адаптивних очікувань, раціональні агенти не виводять механічно свої рішення з минулих спостережень, а прагнуть заздалегідь передбачити майбутні тенденції розвитку економіки і зафіксувати їх у господарських контрактах. Це істотно обмежує можливості держави щодо здійснення політики перерозподілу доходів і послаблює або навіть нейтралізує стимулюючий ефект економічної політики. Тому закономірним є висновок нових класиків — проведення будь-якої форми державної економічної політики, чи то політики короткострокової стабілізації (кейнсіанської), чи то грошової (монета-ристської) є необгрунтованим, неправильним і в цілому непотрібним.

Теорія раціональних очікувань стверджує, що раціональні індивіди не тільки аналізують "учора" й "сьогодні", а можуть передбачити та спрогнозувати "завтра", використовуючи усю доступну інформацію. Раціональні індивіди формують очікування не тільки на основі попереднього досвіду, а й використовуючи власні економічні знання, аналізуючи поточну та прогнозуючи майбутню економічну політику уряду. Якщо адаптивні очікування "виринають з минулого", то раціональні "спрямовані у майбутнє".

Головним і єдиним видом інформації в моделі Р. Лукаса є цінові сигнали. Господарські суб´єкти, які переслідують власні інтереси, здатні обробляти ці сигнали й ефективно їх використовувати. За умови стабільності загального рівня цін економічні суб´єкти реагують лише на зміни відносних цін, що відображають мінові пропорції між товарами. Випадок, коли раптово зростає ціна на товар певного виробника, служить сигналом зростання попиту на товарі призводить до збільшення товарної пропозиції. За стабільного загального рівня цін ці зрушення мають локальний характер і не можуть стати джерелом циклічних коливань кон´юнктури. Інша ситуація виникає, коли загальний рівень цін змінюється. У цьому випадку економічні суб´єкти не зможуть відрізнити зміни загального рівня цін від змін відносних цін на окремі товари. Вони вважають загальне зростання цін показником підвищеного попиту на "свій" товар і починають збільшувати випуск продукції незалежно від реальної потреби в ній. "Результатом цього процесу — пише Р. Лукас, — стануть спільні коливання цін, продукту й інвестицій на агрегатному рівні, як це відбувається в реальному економічному циклі"1.

Інфляція є фактором, що впливає на швидкість обробки інформації й прийняття рішень. Якщо інфляційні процеси мають стійкий і стабільний характер, то раціональні агенти в змозі пристосуватися до них і скоригувати свої розрахунки. Раптові та непередбачувані зміни цін, які зводять нанівець передбачення індивідів (за термінологією Р. Лукаса, "інформаційні розриви"), можуть впливати на обсяг виробництва і зайнятості й викликати циклічні коливання та кризові явища в економіці. Уроки інфляції та стагфляції остаточно переконали наукову громадськість у тому, що в умовах зростаючої цінової нестабільності очікування економічних суб´єктів набувають першочергового значення.

Р. Лукас відмовився від традиції вивчення циклу, яка пов´язувала циклічні коливання з нерівновагою. Він вважав, що циклічні коливання кон´юнктури і вся теорія ділового циклу мають включатися в систему загальної економічної рівноваги, тобто наявний рівноважний циклічний процес. Тому нова класична школа пропонує рівноважний підхід до теорії циклу, де відповідні коливання є наслідком випадкових і непрогнозованих шоків, які виникають поза межами системи, або помилок економічних суб´єктів, пов´язаних з неправильним тлумаченням ринкової інформації. Щодо цього у Р. Лукаса є попередники, насамперед український економіст Є. Слуцький.

Євген Слуцький (1880—1948) — український статистик, математик, економіст. У 20-ті pp. працював у Москві в очолюваному М. Кондратьєвим Кон´юнктурному інституті, де розробляв теорію стаціонарних часових рядів. Вже у 30-х pp. XX ст. займався аналізом зв´язку хвилеподібних коливань і випадкових процесів і показав можливість того, що циклічні коливання можуть генеруватися випадковими явищами (аналогічне припущення висловлював представник швецької школи К. Вікселль). Результати досліджень були представлені у статті "Складання випадкових величин як джерело циклічних процесів" (1927), яка через 10 років була опублікована в журналі "Econometrica" і принесла автору світове визнання.

Джерелами реакції економічних суб´єктів, що змушують людей формувати очікування, а значить, і джерелами циклічних коливань, є вплив як грошових (зміна грошової маси, рівня цін), так і реальних (смаків і переваг, технологій) факторів. Помилки в оцінках масштабів змін у реальному і грошовому секторах, а також невизначеність щодо майбутньої стійкості тенденцій, що спостерігаються "сьогодні", створює основу для циклічного процесу.

Теза Р. Лукаса полягає у тому, що коливання зайнятості є результатом невідворотного впливу грошових і реальних "шоків" на економічних суб´єктів. Це означає примирення гіпотези раціональних очікувань з визнанням емпірично доведеного впливу грошей на реальні величини. Разом з тим повністю заперечується ефективність цілеспрямованої грошової політики. Особливо яскраво таке заперечення проявилося у працях наступників Р. Лукаса — Т. Сарджента й Н. Воллеса. Вони вважають, що якщо раціональні індивіди знають правило грошової політики центрального банку, то зміна цього правила призведе до зміни способу формування цінових очікувань. Економічні суб´єкти своїми передбаченнями будуть нейтралізувати державний вплив, а тому втручання в економіку шляхом проведення будь-якої грошової політики є абсолютно неефективним. Грошова теорія циклічних коливань завдяки розробкам монетаристів та теоретиків раціональних очікувань домінувала в американській макроекономіці до початку 80-х pp. XX ст., проте в подальшому поступилася місцем теорії реальних циклів, яка розглядає єдиною причиною циклічних коливань технічний прогрес та технологічні "шоки".

Нові класики чи не вперше в економічній науці аргументовано довели, що очікування людей впливають на реальний перебіг економічних і політичних процесів, а тому наука не є лише нейтральним інструментом спостереження, а певною мірою впливає на формування свого об´єкта. На відміну від природних процесів, на які людина чинить опосередкований, часто неусвідомлений вплив, події, що відбуваються чи будуть відбуватися у суспільстві, можуть визначатися очікуваннями людей щодо настання чи перебігу цих подій (наприклад, результати опитувань, які публікуються напередодні виборів щодо їхнього результату, можуть вплинути і впливають на результати виборів). В економічному житті можна констатувати, що й науковці, і політики, і пересічні громадяни здатні передбачити, наприклад, що неврожай зернових спричинить подальше підвищення цін на хліб, і переконані, що чергове підвищення рівня заробітної плати в бюджетній сфері буде зведено нанівець інфляційними процесами. З іншого боку, не слід переоцінювати раціоналізм і прогностичні здібності індивідів, адже теорія раціональних очікувань припускає, що пересічному громадянину не становить труднощів розбиратися у складних механізмах економічної політики, правильно передбачати рух кон´юнктури на багатьох ринках, достовірно прогнозувати майбутні дії уряду, однак в реальному економічному житті подібне не під силу багатьом економічним суб´єктам.

Підсумовуючи, можна сказати, що теорія "нових класиків" не спричинила повної відмови економічної науки від використання кейнсіанської парадигми, однак завдяки представникам теорії раціональних очікувань помітно зріс інтерес до проблем невизначеності, очікувань, неповноти інформації. Формування школи раціональних очікувань і нової класичної макроекономіки посилило ідейну боротьбу між активістами (кейнсіанцями) і прихильниками консервативної державної політики (неокласиками, неолібералами, новими класиками). Появою впродовж двадцяти років теорій монетаризму, сепплай-сайд економікс та теорії раціональних очікувань було сформовано сукупність неоконсервативних економічних доктрин, які, якщо абстрагуватись від розглянутих специфічних позицій з окремих теоретичних практичних проблем, об´єднувало спростування основної загрози для вільного функціонування ринкового господарства — активної макроекономічн політики держави. Неоконсервативні й неоліберальні економічні концеп другої половини XX ст. в цілому відображають тенденцію сучасних економічних систем до стихійно-ринкових начал, їх метою було створення адекватніших і ефективніших методів державного регулювання, відмова від політики інтервенціонізму.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історія економічних учень
Економічна стратегія держави: теорія, методологія, практика
Історія економічних учень
Економічна історія
Історія економічної теорії
Історія економічних учень
Державне регулювання економіки
Економічна історія