Безкоштовна бібліотека підручників

Загрузка...


Історія економічних учень

11.2.2. Неокейнсіанська теорія економічної динаміки та зростання


Однією з головних особливостей неокейнсіанства стала глибока критична переробка та вдосконалення теорії статичної ринкової рівноваги Кейнса з метою її пристосування до більш повного врахування факторів економічної динаміки та дослідження динамічних станів економіки. Результатом теоретичних пошуків стала розробка неокейнсіанської теорії макроекономінної динаміки. її становлення пов´язано з іменами таких видатних послідовників Дж.М. Кейн-са, як Р. Харрод, Є. Домар, Е. Хансен, Дж.В. Робінсон та ін. Теоретичні основи своїх досліджень вони сформували ще наприкінці 30-х pp., але наукове визнання їхні ідеї отримали пізніше, на початку та в середині 50-х pp. XX ст.

Основний зміст коригування Кейнсової теорії полягав у реальних спробах подолати її явно виражений статичний характер шляхом введення у макроекономічну модель таких динамічних факторів, які б дали можливість здійснювати на основі кейнсіанської методології економічний аналіз рівноважних та нерівноважних станів економіки, що розвивається та зростає (рис. 11.10).


Внаслідок цього у неокейнсіанські дослідження включаються економічні параметри технічного прогресу, що здатні динамізувати приріст національного доходу. В центрі уваги — пошук важелів пролонгації економічного піднесення та розробка специфічних моделей довготривалого економічного зростання. Нарешті, основна увага приділяється таким економічним категоріям, як економічне зростання, його темпи, економічна динаміка тощо. Основною ознакою ідейної та методологічної спадкоємності від теорії Кейнса до неокейнсіанської теорії макроекономічної динаміки стало визнання того, що стихійна ринкова економіка не є ідеальною системою саморегулювання, яка б була здатна забезпечувати найбільш повне та цілком раціональне використання виробничих ресурсів. Саме це найбільш суттєво відрізняло неокейнсіанські підходи у дослідженні економічної динаміки та зростання від паралельно здійснюваних з середини 50-х pp. XX ст. наукових розробок неокласиків зі схожої проблематики (рис. 11.11).

розвиток методології макроекономічного дослідження в неокейнсіанській теорії економічної динаміки та зростання:

подолання статичності теорії Кейнса;

врахування факторів економічної динаміки;

вивчення показників технічного прогресу;

дослідження впливу науково-технічного прогресу на економічне зростання;

розробка теорії кумулятивного процесу та моделей економічного зростання, розрахованих на тривалий час

Отже, неокейнсіанці зосередили науковий пошук на динамізації макроекономічної моделі Кейнса, але дещо специфічно. Динамізація стосувалася лише таких величин, як ефективний попит, функції споживання та інвестування, мультиплікатора. Проте інший аспект аналізу, а саме грошова сфера, яка включає динаміку грошової маси, норму процента, ціни, був визнаний несуттєвим і майже не враховувався у неокейнсіанських моделях економічної динаміки. По суті, неокейнсіанство чи ортодоксальне кейнсіанство було безгрошовим варіантом кейнсіанської теорії.

Визначальне наукове і практичне значення в галузі економічної динаміки і теорії економічного зростання мали дослідження неокейнсіанців Р. Харро-да та Є. Домара.

Рой Форбс Харрод (1900—1978), видатний англійський економіст, професор Оксфордського університету, один з найвидатніших продовжувачів кейнсіанських ідей, вважається батьком теорії економічного зростання. Саме йому належить пріоритет у розробці проблем економічного зростання та його математичного моделювання.

Народився у 1900 р. у родині вчених-інтелектуалів. Отримав блискучу освіту. Закінчив Вестмінстерський коледж. У 1922 p. P. Харрод закінчив Оксфордський університет. Спочатку спеціалізувався на історичних дисциплінах.

У подальшому в різні періоди свого життя викладав у цьому університеті: з 1929 по 1937 pp., а також з 1946 по 1967 pp.

Рішення стати професійним економістом Р. Харрода прийняв під впливом Дж.М. Кейнса, з яким його поєднувала особиста дружба, тривалі творчі стосунки та Рой Харродбагаторічне листування. Р. Харрод був першим читачем та поціновувачем основних наукових праць Дж.М. Кейнса. Листування вчених свідчить, що Р. Харрод був першим інтерпретатором "Загальної теорії".

У 1933 р. — вихід першої наукової книги Р. Харрода "Теорія міжнародної економіки", що витримала чотири видання поспіль. У цій праці автор, спираючись на теорію Д. Рікардо, одним з перших виклав принцип порівняльних витрат як основний принцип міжнародного поділу праці. На відміну від поняття постійних витрат у Д. Рікардо, ввів поняття граничних витрат.

Численні публікації 1928—1940 pp. присвячені фундаментальним проблемам економічної теорії: дослідженню грошей, банківської системи, недосконалої конкуренції, динаміці витрат, циклічним коливанням, міжнародній торгівлі тощо.

Основна проблематика зрілих наукових праць — питання макроекономічного зростання та циклів.

У 1936 р. опублікована праця "Торговий цикл", що містила елементи майбутньої теорії циклічних коливань Р. Харрода (аналіз взаємозалежності коливань інвестицій та споживання, моделювання механізму циклу, взаємодія мультиплікативного та акселеративного ефектів). У праці також містяться елементи його майбутньої теорії економічної динаміки: критика обмеженості статичних неокласичних економічних моделей, формування погляду на циклічність як на проблему динамічних станів економіки, введення у теортичний аналіз довготривалих змін інвестицій та заощаджень. У 1939 р. — вихід праці "Нарис теорії динаміки".

У 1948 р. — вихід основної фундаментальної монографії "До теорії економічної динаміки", яка мала величезний науковий успіх, принесла автору визнання та репутацію теоретика-новатора.

Науково-дослідницьку діяльність Р. Харрод вдало поєднував з практичною роботою на високих адміністративних посадах.

У 1939 p., з початком Другої світової війни, — припинення Р. Харродом на певний час викладацької діяльності, перехід на роботу в статистичне відомство при прем´єр-міністрі Великої Британії В. Черчіллі. Одночасно Р. Харрод виконував функції радника британського уряду.

У 1947—1950 pp. очолював підкомісію Організації Об´єднаних Націй з питань зайнятості та стабільного розвитку.

У 1952—1953 pp. —економічний радник Міжнародного Валютного Фонду.

Перша спроба осучаснити вчення Дж.М. Кейнса була здійснена Р. Харродом ще у 1939 р. у статті "Нарис теорії динаміки, де він сформулював основні принципи теорії економічної динаміки. У центрі уваги — намагання визначити темп зростання національного доходу, необхідного для використання всезростаючого обсягу виробничих потужностей і забезпечення повної зайнятості у тривалій перспективі.

Розвиток цих думок було докладно викладено у фундаментальній монографії Р. Харрода "До теорії економічної динаміки" (1948). У цій праці Р. Харрод визначає основні риси моделі економічної динаміки, тобто умови підтримання стійких темпів економічного зростання при повній зайнятості як людських, так і матеріальних ресурсів. Він будує агрегативну модель економічного зростання, де темп росту залежить від частки нагромадження в національному доході чи величини капіталовкладень та від рівня капіталомісткості виробництва. Формулу темпу економічного зростання Р. Харрод визначає так:

G х C = S,

де G — темп зростання національного доходу;

С — коефіцієнт капіталомісткості національного доходу, тобто показник величини капіталу, необхідного для створення одного процента приросту національного доход;

S — частка заощаджень в національному доході.

Але виходячи з того, що величина С фіксована технічними умовами (нейтральним технічним прогресом), Р. Харрод вважає, що темп зростання національного доходу (G) цілком залежить від одного фактора, від змін заощаджень суспільства чи норми нагромадження. При цьому для досягнення постійного темпу зростання необхідно, щоб ресурси використовувалися повністю, тобто щоб інвестиції (/) дорівнювали заощадженням (S):

I = S.

Якщо інвестиції будуть дорівнювати заощадженням, то економіка не буде відчувати ускладнень. Р. Харрод приходить до висновку, що гарантований темп зростання національного доходу, що забезпечує динамічну рівновагу (Gw), визначатиметься двома величинами: постійністю частки заощаджень (S) і постійністю капіталомісткості (Сг). Цей функціональний зв´язок знайшов такий вираз у моделі економічної динаміки Харрода:

Gw х Cr = S,

де Gw — гарантований темп зростання національного доходу, що забезпечує динамічну рівновагу;

Сг — прогнозний коефіцієнт капіталомісткості національного доходу, відображає потребу в новому капіталі;

S — частка заощаджень.

Обидві частини рівняння є постійними, тобто забезпечується динамічна рівновага. Р. Харрод підкреслював, що "єдина гарантована лінія зростання визначається одночасно схильністю до заощаджень і величиною капіталу, що обумовлюється технічними та іншими умовами на одиницю збільшення продукції. Тільки в тому разі, якщо підприємці дотримуються цієї лінії розвитку, вони виявляють, що в цілому їхнє виробництво у будь-який період часу не буде ні збитковим, ні недостатнім".

Таким чином, у моделі Харрода темп приросту національного доходу, що забезпечує динамічну рівновагу, має бути постійним. При цьому динамічна рівновага, що забезпечується гарантованим темпом зростання, означає повне використання наявних виробничих потужностей і досягнення стійкої норми прибутку.

Але, згідно з теорією Харрода, немає механізму, який у випадку порушення рівноваги автоматично відновлював би її. "Економіка балансує на лезі ножа", — зазначав Р. Харрод. Він писав, що "в галузі динаміки ми маємо умови, протилежні тим, які ми спостерігаємо в галузі статики. Відхилення від рівноваги, замість того, щоб бути самозатухаючими, стають самонаростаючими".

Як бачимо, Р. Харрод реалістично оцінював проблему стійкості ринкової економіки, вважаючи, що фактичний темп зростання національного доходу відхиляється від гарантованого. А це значить, що проблема встановлення динамічної рівноваги є дуже складною і суперечливою.

Р. Харрод розрізняє два таких поняття: Gw — гарантований темп зростання національного доходу, за якого забезпечуються інтереси підприємців щодо одержання прибутку. Він відповідає повному використанню заощаджень (/ = S), але безробіття не ліквідується; Gn — природний темп зростання національного доходу, що означає повне використання ресурсів, в тому числі трудових, тобто відсутнє безробіття. Звідси Р. Харрод робить висновок про те, що ситуація, коли гарантований темп зростання національного доходу дорівнює природному темпу (тобто Gw = Gn) є ідеальним станом економіки, за якого немає ні безробіття, ні хронічного недовантаження виробництва.

Але справа в тому, що фактичний приріст національного доходу тільки випадково може збігатися з одним із цих показників (Gw чи Gn). В результаті цього рівновага систематично порушується і її потрібно регулювати з боку держави. Але як саме?

Відповідно до схеми Р. Харрода, ймовірні такі дві основні нерівноважні макроекономічні ситуації:

Gw> Gn. Таке відхилення призводить до того, що розширення виробництва наштовхується на межу повної зайнятості, внаслідок чого настає хронічна депресія, недовантаження виробництва та надлишок капіталу.

Gw< Gn. Така ситуація стимулює зростання виробництва, тривалий бум.

За умов, коли гарантований темп зростання національного доходу зростає чи знижується порівняно з природним, призводить до стану хронічної депресії чи кризи, робить висновок Харрод, державне регулювання має бути безпосередньо спрямоване на досягнення стану рівноваги: Gw = Gn. Саме тоді досягається повне використання всіх зайнятих і реалізація всіх можливостей техніки, тобто динамічна рівновага.

Як бачимо, в моделі економічної динаміки Р. Харрода виявляються нові методологічні позиції: використовується новий підхід з погляду досягнення динамізації економічних процесів. Ці процеси розглядаються як такі, що залежать від технічного прогресу (в трактуванні Р. Харрода — природні). Використовується причинно-наслідковий аналіз поряд з функціональним. Новими методологічними підходами характеризуються й головні проблеми, що намагається вирішити учений. Це, по-перше, дослідження факторів, що визначають потенційні можливості зростання національного доходу на довгостроковий період. По-друге, це вирішення проблеми забезпечення стійкого стану економіки, тобто умов динамічної рівноваги. По-третє, відповідь на питання, як економіка пристосовується до цього стійкого стану рівноваги, чи спроможна вона підтримувати цей стан автоматично.

Р. Харрод досить критично підійшов до відповіді на питання про саморегулювання економіки і зробив висновок, що розвинута ринкова економіка автоматично не може досягати стійкої рівноваги. Він чітко вказує, що гарантований темп зростання національного доходу відхиляється від природного, і він не бачить тих сил, які б автоматично повернули економіку на шлях збалансованого розвитку. Єдина надія на державне регулювання економіки.

Важливим є висновок Р. Харрода про те, що темп зростання національного доходу залежить від нагромаджень (/ = S), від використання технічного прогресу (Gw = = SCt). Щоправда, в моделі Харрода коефіцієнт капіталовкладень (С,) є величиною постійною, хоча насправді він змінюється в результаті технічного прогресу і зростання продуктивності праці. Але в цілому модель економічної динаміки Р. Харрода діє за принципом акселератора. В її основу було покладено рівність заощаджень та інвестицій. При цьому він виходив із нейтрального характеру технічного прогресу.

До аналогічного висновку про необхідність постійного темпу зростання національного доходу як важливої умови динамічної рівноваги приблизно в той самий час, коли і Р. Харрод, приходить професор Массачусетського університету (США) Євсій Домар (нар. 1914). Тому в економічній літературі їх споріднені підходи було об´єднано у так звану модель Харрода — Домара.

Однак модель Є. Домара дещо відрізняється від моделі Р. Харрода. В її основу покладені не рівність заощаджень інвестиціям, а рівність грошового доходу (попиту) виробничим потужностям (пропозиції). Під виробничими потужностями Є. Домар розумів потенційно можливе виробництво продукції в умовах повної зайнятості. Тобто, якщо модель Харрода будувалася на акселераторі, то модель Домара — на мультиплікаторі. В моделі Є. Домара динамічна рівновага досягається за умови, що попит і пропозиція мають зростати так, щоб приріст попиту дорівнював приросту пропозиції. При цьому динамічна рівновага може бути забезпечена лише певним темпом росту інвестицій. Зростання капіталовкладень — це стратегічний фактор збалансованості економічного зростання. Відмінність моделі Домара полягала і в тому, що в ній передбачалася повна зайнятість, тоді як Р. Харрод виходив з того, що динамічна рівновага може не збігатися з повною зайнятістю.

Але висновок Є. Домар робить такий самий, що і Р. Харрод: необхідною умовою динамічної рівноваги, тобто поступального руху економіки, є стійкий темп економічного зростання. "Я намагався показати, — писав Є. Домар, — що існує такий темп зростання доходу, яким би приблизно він не був, котрий, якщо його досягти, не призведе до зниження норми прибутку, зникнення інвестиційних можливостей, до виникнення хронічного безробіття і подібних лих... і що тією мірою, якою ми можемо тепер це збагнути, цей темп зростання не знаходиться за межами наших фізичних можливостей". При цьому і Р. Харрод і Є. Домар, стоячи на позиціях Дж.М. Кейнса, підкреслювали складність вирішення проблеми динамічної рівноваги і необхідність проведення відповідної державної політики регулювання економіки.

Модель Харрода — Домара була спрямована на те, щоб на базі кейнсіанства подолати статичність макроекономічної моделі Кейнса і розробити модель, розраховану на довгостроковий період. Але Є. Домар і Р. Харрод усвідомлювали спрощеність своїх моделей, вважаючи, що вони є лише інструментами теоретичного аналізу. По суті це були лише перші кроки в дослідженні складних зв´язків процесу відтворення у вигляді однофакторної моделі (коефіцієнт капіталомісткості). Далі модель динамічної рівноваги розвивалась у напрямку розробки багатофакторних моделей економічного зростання, дослідження виробничих функцій, економічного програмування.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історія економічних учень
Економічна стратегія держави: теорія, методологія, практика
Історія економічних учень
Економічна історія
Історія економічної теорії
Історія економічних учень
Державне регулювання економіки
Економічна історія