Дослідження історії економічної науки в цілому та історії української економічної науки зокрема — необхідна умова опанування здобутків світової та вітчизняної економічної теорії. Тільки знаючи її минуле, логіку й закономірності розвитку, реальні здобутки тощо, можна вивести як економічну науку в Україні, так і Ті господарську практику на загальнолюдські шляхи, свідомо подолати ті теоретичні та ідеологічні анахронізми, що заважають цьому процесу.
Дослідження розвитку української економічної науки XIX — початку XX ст. важливе не лише з погляду ретроспективи, для збагачення нашого світогляду за рахунок кращого розуміння минулого, а й для з´ясування сучасного стану вітчизняної економічної науки і перспективи її розвитку. У сучасній літературі є немало спірних положень, які по-різному, в дусі тієї чи іншої школи економічної думки, трактуються різними дослідниками.
Розвиток української економічної науки в цілому й економічної теорії зокрема в період XIX — початку XX ст. відзначається різноманітністю напрямків, багатством економічних ідей та значними здобутками. Це не тільки піднесло українську економічну думку в ті роки на західноєвропейський рівень, а й, у свою чергу, збагатило світову економічну думку.
Важливе місце у розвитку української економічної науки посідала університетська наука.
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
У середині XIX ст. Київський університет складався з чотирьох факультетів: історико-філологічного, фізико-математичного, юридичного й медичного; кількість студентів (виключно чоловіків) наближалася до тисячі. У 1915 р. тут було понад 5 тис. вихованців.
В університеті працювали видатні вчені та педагоги. Серед найавторитетніших назвемо математиків Д. Граве, В. Єрмакова та І. Рахманінова, фізиків С. Авенаріуса, Г. Де-Метца та І. Косоногова, астрономів Ф. Бредіхіна і М. Хандрикова, хіміків М.А. Бунге і С. Реформатського, ботаніка І. Шмальгаузена, зоологів О. Ковалевського та О. Северцова, медиків В. Беца, В. Караваева, В. Образцова, М. Склифосовського, Ф. Яновського, правника О. Кистяківського, мовознавця В. Перетца, літературознавців А. Лінніченка та О. Котляревського, філософа Є. Трубецького, сходознавця А. Кримського, візантиніста Ю. Ку-лаковського, істориків В. Антоновича, М. Довнар-Запольського, В. Іконникова, М. Костомарова, І. Лучицького та багатьох інших. Доцентом з римської словесності працював І. Цветаев, батько поетеси М. Цвєтаєвої. Дивовижним прикладом творчого довголіття може бути кар´єра професора математики Б. Букрєєва, котрий викладав в університеті понад 75 років.
У Київському університеті плідно працювали видатні вчені-економісти І.В. Вернадський, М.Х. Бунге, М.І. Зібер, Д.І. Піхно, А.Я. Антонович, О.Д. Білімович, М.М. Цитович, М.П. Яснопольський та ін.
Саме у Київському університеті в різні часи навчалися майбутні академіки А. Александров (був Президентом АН СРСР), О. Бах, М. Боголюбов, О. Богомолець, Д. Заболотний, О. Левицький, В. Липський, О. Палладій, М. Стражеско, Є. Тарле, П. Тутковський, О. Шмідт та ін. Серед економістів назвемо Л.П. Яснопольського, К.Г. Воблого та ін.
Студентами університету були лікар і єпископ Лука Войно-Ясенецький, філософи Л. Шестов і М. Бердяев, винахідник у галузі електрозварювання М. Бенардос, класики української літератури М. Старицький і М. Рильський, російські письменники М. Булгаков і К. Паустовський, польський письменник Я. Івашкевич, драматург і радянський діяч О. Корнійчук, художник М. Ге, режисер О. Таїров, державні діячі України письменник В. Винниченко, історик Д. Дорошенко, перший Президент України Л. Кравчук.
Життя і діяльність Миколи Бердяева також були тісно пов´язані з Києвом. Він народився в Києві, навчався в гімназії, кадетському корпусі та Університеті св. Володимира, розвивав космопланетарну думку на теренах України і Росії.
Серед всесвітньо відомих економістів, які свій науковий шлях почали в університеті, можна назвати Є. Слуцького, С. Подолинського, Ю.Е. Янсона, В.В. Новожилова та ін.
Сергій Подолинський (1850—1891) — народився в селі Ярославка на Черкащині в родині українського поміщика Андрія Подолинського. Мати Сергія походила з російського княжого роду Кудашових; вона доклала всіх зусиль, аби дати сину аристократичне виховання. Навчався Сергій у Києві. Закінчивши гімназію, він вступив на природничий факультет Київського університету (1867—1871). В університеті Сергій познайомився з Михайлом Драгомановим та Миколою Зібером, ліберальні погляди яких він поділяв. У 1871 р. він виїхав за кордон, проживав у Парижі, Лондоні, Цюріху, Відні та Бреслау. У Парижі він вивчав медицину, а закінчив своє навчання в університеті в Бреслау в 1876 p.,
Сергій Подолинський АЄ й захистив Докторську дисертацію на тему "Додатки до
знання про білкові ферменти підшлункової залози".
Під час свого перебування в Лондоні він познайомився з К. Марксом і Ф. Енгельсом, з якими пізніше листувався.
1877 р. він оселився в Монпельє (Франція). Працював лікарем, написав і видав за власний рахунок дві праці. Одна з них "Життя і здоров´я людей на Україні". В Женеві С. Подолинський видає "Кобзар" і роман Панаса Мирного "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" Але незабаром С Подолинський тяжко захворів психічно. Спочатку він перебував у психіатричному шпиталі, а згодом його перевели до Кирилівської лікарні у Києві, де він і помер 12 липня 1891 р.
У своєму найвідомішому творі "Праця людини і її відношення до розподілу енергії", який вийшов друком у 1880 р. російською та французькою мовами (причому французькою — у міжнародному часописі з біологічних наук. І хоч стосувалась вона безпосередньо біології, проте залишилась практично непоміченою фахівцями цієї галузі знань. Упродовж 1880—1881 pp. вийшло ще три видання цієї праці — французькою, італійською і німецькою мовами. З німецьким варіантом книги ознайомились Карл Маркс і Фрідріх Енгельс. Сергій Подолинський намагався з´ясувати відношення, що існує між людською працею і розподілом сонячної енергії на земній поверхні. Він показав, що хоча загальна кількість енергії, яку одержує поверхня Землі від її надр і від Сонця, поступово зменшується, загальна кількість енергії, що є у розпорядженні людини внаслідок людської праці, постійно зростає. Він робить висновок: "Загальна кількість енергії, одержувана поверхнею Землі з її внутрішності і від Сонця, поступово зменшується. Водночас загальна кількість енергії, що накопичується на земній поверхні і є в розпорядженні людства, поступово збільшується. Збільшення це відбувається під впливом праці людини і домашніх тварин".
Таким чином С Подолинський зробив еколого-економічне відкриття світового значення, довівши, що творча діяльність homo faber (людини діяльної) протидіє стихійним силам природи, що посилюють хаос (згідно з другим началом термодинаміки) шляхом мінімізації зростання ентропії, забезпечує нагромадження та перетворення сонячної енергії на земній поверхні в засоби задоволення фізичних і духовних людських потреб. Отже, С. Подолинський фактично визначив четверте начало термодинаміки. Саме це його еколого-економічне відкриття підштовхнуло видатного українського вченого Володимира Вернадського у 20-ті pp. XX ст. до створення теорії біосфери та ноосфери.
Ще у 40-ві роки для цілісної характеристики біосфери австрійський фізик Ервін Шредінгер запровадив термін негентропії. Однак біля витоків цієї теорії стояв С Подолинський. Ось чому у 90-х pp. XX ст. відомий російський вчений Побіск Кузнецов "четверте начало термодинаміки" запропонував назвати "законом Подолинського".