пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Історія економічних учень

9.6.1. Питання методології історії політичної економії у працях українських учених


Провідні українські науковці здавна приділяли посилену увагу дослідженню питань історії політичної економії. Започаткував цю плідну роботу видатний вітчизняний вчений М.А. Балудянський ще у перше десятиліття XIX ст. Відтоді висвітлення питань історії політичної економії здійснювалося за кількома напрямками. Традиційним стало викладення цих питань у лекційних курсах української професури з політичної економії (економічної теорії), у навчальних посібниках Т.Ф. Степанова, І.В. Вернадського, М.Х. Бунге та практично всіх інших професорів поряд з питаннями політичної економії з´ясовувались і питання її історії. Як правило, посібники містили спеціальні розділи на початку курсу або в кінці його, присвячені розгляду розвитку економічних теорій в історичному контексті. До того ж, аналіз історії політичної економії здійснений у низці спеціальних праць провідних українських учених. Серед найбільш відомих робіт у цій галузі відмітимо такі: "Критико-историческое исследование об итальянской политико-экономической литературе до начала XIX века" (1849) та "Очерк истории политической экономии" (1858) І.В. Вернадського; "Значение Адама Смита в истории политико-экономических систем" (1859) Г.М. Цехановецького; "Очерки политико-экономической литературы" (1895) М.Х. Бунге; "Теория ценности. Критико-экономическое исследование" (1877) А.Я. Антоновича; "Реально-психологическая политическая экономия" (1881) К.К. Гаттенбергера; "Теория денежного обращения. Ценность и цена" (1882) М.М. Коссовського; "Давид Рикардо и Карл Маркс в их общественно-экономических исследованиях" (1885) МЛ. Зібера; "Закон спроса и предложения. К теории ценности" (1886) Д.І. Піхна та ін.
Наприкінці XIX — початку XX ст. цю традицію блискуче продовжила нова плеяда українських економістів. Серед них — М.І. Туган-Барановський ("Учение о предельной полезности хозяйственных благ как причине их ценности", 1890, "Очерки из новейшей истории политической экономии и социализма", 1903 та ін.), P.M. Орженцький ("Учение о ценности у класиков и канонистов. Политико-экономический очерк", 1896), В.Ф. Арнольд ("Политико-экономические этюды", 1904), В.Ф. Левитський ("История политической экономии в связи с историей хозяйственного быта", 1907, 1914), О.М. Миклашевський ("История политической экономии", 1909), П.І. Лященко ("История экономических учений", 1918), К.Г. Воблий ("Начальный курс политической экономии. История, теория, финансы", 1918) та інші. Ряд праць українських науковців (М.Х. Бунге, Г.Д. Сидоренка, М.М. Алексєєнка, МЛ. Тугана-Барановського, Є.Є. Слуцького та ін.) були присвячені критичному аналізу поглядів видатних політекономів світу.
Проте перші спроби виокремити українську складову із загальноросій-ського та світового потоку розвитку економічної науки зроблені лише у 20-ті роки XX ст. їх здійснили передусім М.С. Грушевський, Д.І. Бованенко, С.В. Бородаєвський, O.K. Мицюк, В. Садовський, В.П. Тимошенко, 1.1. Шимонович та ін.1 Так, М.С. Грушевський у праці, присвяченій Женевському соціалістичному гуртку, значне місце відвів аналізу поглядів С.А. Подолинського. Питання розвитку української економічної думки висвітлені також у курсах лекцій з історії політичної економії відомих українських вчених O.K. Мицюка (видання 1922—1923 pp.) та 1.1. Шимоновича, в ряді спеціальних статей М. Бачинського, Д.І. Бованенка, І. Бровера, О.Р. Варнеке, М.Є. Слабченка та ін. Якраз у 20-ті роки започатковано вивчення творчої спадщини видатних українських учених М.І. Зібера, С.А. Подолинського, М.І. Тугана-Барановського.
Одним із перших розвиток української економічної думки кінця XIX — початку XX ст. у світовому контексті поступу економічної науки висвітлив професор 1.1. Шимонович (1885—1939). У підручнику "Історія політичної економії" він виділив особливий розділ "Україна", в якому проаналізував погляди відомих вітчизняних економістів, за його виразом, європейського масштабу. До числа їх автор підручника відніс М.І. Тугана-Барановського, В. Косинського, P.M. Орженцького, Ф. Щербину, O.K. Мицюка, В.П. Тимошенка та ін. Особливо докладно 1.1. Шимонович розглянув праці М.І. Тугана-Барановського, цілком справедливо назвавши його європейським і світовим авторитетом.
Як зазначив уже всередині 90-х років XX ст. професор С.М. Злупко, на основі аналізу Шимонович зробив висновок, який не тільки для того часу, але й нині є сміливим та новаторським. "Українська нація, незважаючи на несприятливі умови, — стверджував дослідник, — протягом короткого часу висунула цілий ряд поважних вчених на полі економічних знань".
Відомий дослідник історії української економічної думки Л.П. Горкіна після переліку окремих творів українських вчених XIX—XX ст. з історико-економічної проблематики зауважує, що він свідчить про органічний зв´язок наукового економічного потенціалу України того часу з досягненнями західної економічної думки. Критичне історико-економічне осмислення та осягнення кращих надбань західної економічної думки слугували для українських науковців як підґрунтя власних наукових розвідок.
За аналогією можна запропонувати ще один сучасний варіант пояснення тієї значної уваги, яку приділили дослідженням саме в галузі історико-економічних наук українські вчені XIX — початку XX ст.
Американський професор Філліс Дій звернула увагу на те, що в XX ст., як і у XIX, теоретики-новатори, усвідомлюючи недоліки сучасної їм ортодоксії, поверталися до праць економістів минулого у пошуках невикористаних чи забутих знахідок. Природно, вони мали схильність трактувати класиків у сучасних термінах, що породжувало плідні дебати серед спеціалістів у даних галузях. Підкреслюючи нову роль історії економічної думки, престижні сучасні теоретики сприяли зростанню її популярності в очах молодих дослідників, які шукали "життєздатні" теми для своїх дисертацій. Як контрастні приклади тих вчених, хто займався "високою теорією", але побічні екскурси яких значно просунули історію економічної думки (прямо, опосередковано чи викликавши критику з боку інших науковців) Ф. Дін назвала А. Маршалла, П. Самуельсона, М. Морішиму .
На погляд Ф. Дін, більш важливо те, що деякі провідні теоретики середини XX ст. провели свої дослідження в галузі історії економічної думки настільки ефективно, що стали визнаними авторитетами у цій сфері. До їх числа віднесені Ф. ІІнйт, Дж. Стіглер, Дж. Хікс та Й.А. Шумпетер.
Отже, провідні українські науковці у галузі історії економічної думки черпали не лише натхнення, але й певні ідеї для подальшого творчого розвитку економічної теорії.
У роботах українських дослідників з історії економічної думки принципове значення мало розкриття питань методології історико-економічної науки, зокрема з´ясування причин порівняно пізньої появи політичної економії як науки, групування її теорій і напрямів, розкриття моделей розвитку економічної теорії, класифікація економічних наук, встановлення співвідношення різних економічних наук у їх системі, взаємодії між ними, взаємозв´язку політичної економії та інших суспільних наук тощо.
Для прикладу: І.В. Вернадський у розвитку світової економічної думки, починаючи від стародавніх часів і закінчуючи сучасністю, виділив два основні напрями — позитивний і негативний. В основу цього поділу було покладено розуміння економічних законів і ставлення до ролі держави в економіці. Вчений писав: "Перший напрям вимагає практично штучної організації господарських відносин суспільства, і як наслідок цього — безпосередньої участі уряду в економічній життєдіяльності народу, другий, навпаки, намагається забезпечити найбільшу економічну самостійність особи в суспільстві і заперечує користь стороннього втручання в її приватні справи". До першого напряму І.В. Вернадський відніс економічні погляди стародавніх мислителів, меркантилізм, протекціонізм та соціалізм, а до другого — фізіократію і школу Адама Сміта або промислову школу. Німецьку історичну школу вчений розмістив на межі між позитивним і негативним напрямами2.
У своїй праці "Очерки из новейшей истории политической экономии и социализма" (перше видання — 1903 р., сьоме — 1918 р.), здійснюючи класифікації шкіл і напрямів економічної думки, М.І. Туган-Барановський ускладнив критерії групування. На його думку, центральним питанням, яке висунуло життя і яке повинна була вирішувати сучасна економічна теорія, стало соціальне питання. Залежно від відповіді на це питання, вважав М.І. Туган-Барановський, політична економія розпалася на три основні напрями. До першого належали захисники нерегульованого товарно-господарського ладу (А. Сміт та інші класики), які визнавали його "найкращим чи навіть єдино можливим господарським устроєм сучасного людства". Другий напрям утворили виразники ідей соціалізму як антипод першого, що з усіх поглядів має бути повною протилежністю товарному господарству (від учень великих утопістів до "наукового соціалізму" К. Маркса). Нарешті, представники третього напряму (різні течії німецької історичної школи) "займали позицію, проміжну між двома першими, прагнучи зберегти товарно-господарський лад, пом´якшивши у той же час, шляхом посилення державного втручання в інтересах слабких, різкість класових антагонізмів".
По суті, М.І. Туган-Барановський виступив як прибічник концепції і практики змішаної економіки. При цьому він займав чітку позицію щодо верховенства приватних економічних інтересів, свободи особистості та панування приватної власності. "Сучасне людство не може обійтися без цього стимулу господарської діяльності, яка в іншому випадку загрожує згаснути. Тому повне припинення дії приватногосподарської системи було б рівнозначне економічному, культурному і взагалі соціальному занепаду. Приватногосподарська система повинна бути збережена — але корективом до неї повинна слугувати система сучасного господарства".
У рецензії на книгу М.І. Тугана-Барановського К.Г. Воблий правильно звернув увагу на те, що вчений не розрізняв у історичній школі двох її фракцій — староновоісторичної. "Подібне розмежування, — підкреслював К.Г. Воблий, — має під собою серйозну основу і вже прийняте в науці (А. Вагнер, І. Конрад, у нас — професор Симоненко)".
Не зовсім вдалою К.Г. Воблий вважав і запропоновану М.І. Туганом-Барановським класифікацію економічних теорій. К.Г. Воблий критично розцінив об´єднання автором під одним заголовком "Соціально-політичний напрям" різних шкіл та напрямів економічної думки, які допускали принцип державного втручання у господарське життя: вчення С. де Сісмонді, історичної школи, державного соціалізму і австрійської школи. "Зміст, як бачимо, дуже різноманітний, — справедливо вважав К.Г. Воблий. — Якщо між цими напрямами і є віддалена подібність у галузі економічної політики, то в галузі теорії вони суттєво розходяться". Тому, на думку К.Г. Воблого, зручніше було б розподілити їх за основними відмінностями в теорії, а не за надто загальною подібністю в економічній політиці.
Очевидно, суть полягає не просто у зручнішому розміщенні економічних теорій, а у більш правильній їх класифікації. Прямолінійне застосування критерію "втручання / невтручання держави в економічне життя" може призвести до чисто механічного поєднання різнорідних за своєю сутністю, змістом, спрямованістю економічних теорій.
Проте важливо підкреслити, що К.Г. Воблий не лише не ставив під сумнів ідею змішаної економіки, обґрунтовану видатним українським економістом, але й сам виступав її прихильником.
Українські вчені досить чітко зафіксували поворотний пункт у розвитку політичної економії наприкінці XIX — початку XX ст. "Життя йшло всупереч науці, — підкреслював М.І. Туган-Барановський, — і наука пішла на поступки — захисників ніким не регульованого, зовсім вільного товарного господарства залишилось зовсім мало. Теорія, і досвід достатньо виявили, до яких згубних наслідків для маси населення веде необмежена господарська свобода. Вивчення законів вільної гри економічних сил — у чому й полягає найважливіший зміст політичної економії — призвело до визнання необхідності планомірного регулювання цієї гри суспільною владою"3.
Погляди українських науковців того часу виявилися цілком співзвучними з пізнішими трактуваннями піднятих проблем сучасними економістами.
Показовий факт: один із параграфів розділу про загальне тло й основні риси розвитку економічної науки у період третьої класичної ситуації Й.А. Шумпетер промовисто назвав "поразка лібералізму". У ньому вчений звернув увагу на глибокі суперечності у поглядах економістів на реальність та їх практичні рекомендації. У США і країнах Європи, зокрема у Франції, існували ліберальні групи, які "чіплялися" за ліберальну доктрину як ціле. Але А. Маршалл заявляв про свої симпатії до цілей соціалізму і говорив без пояснень та застережень про "біди нерівності". Він був також першим вченим, який довів теоретично, що "laissez faire" навіть за досконалої конкуренції та незалежно від цих "бід нерівності" не може забезпечити максимальний добробут для суспільства в цілому. Видатний англійський вчений ратував за високе оподаткування більшою мірою, ніж це характерно для чистого лібералізму1. Це справедливо, зазначав Й.А. Шумпетер, для більшості англійських економістів. Щодо німецьких економістів, то більшість із них були прихильниками соціальної політики і цілком нетерпимо ставились до "смітіанства" та "манчестеризму". Й.А. Шумпетер прийшов до такого висновку: "У цілому професійні економісти у всіх країнах надавали політичну підтримку швидше контрліберальним, ніж ліберальним тенденціям. У цьому розумінні ми можемо сказати, що альянс між економічною наукою і лібералізмом — і, за деякими винятками, між економічною наукою та утилітаризмом, — був зруйнований".



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історія економічних учень
Економічна стратегія держави: теорія, методологія, практика
Історія економічних учень
Економічна історія
Історія економічної теорії
Історія економічних учень
Державне регулювання економіки
Економічна історія