пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Історія економічних учень

9.5.2. Дослідження монополістичних тенденцій в акціонерному підприємництві в роботах українських економістів середини XIX — початку XX ст.


Поширення монополістичних тенденцій в акціонерному підприємництві привернуло увагу відомих українських вчених Д.І. Піхна, М.І. Туган-Баранов-ького, В.Я. Желєзнова, М.В. Бернацького та ін.Дослідження природи монополістичних тенденцій в акціонерному підприємництві було настільки популярним у науковій та публіцистичній літературі, що воно увійшло як складова в посібники з політичної економії, а згодом навіть було виділене у самостійний навчальний курс під назвою "Вчення про капіталістичні монополії". На думку О. Анциферова, питання про монополії на початку XX ст. було одним з найактуальніших питань тодішнього економічного життя.

Узагальнення поглядів українських вчених на питання, пов´язані з монопольними тенденціями розвитку вітчизняної економіки представлені у табл. 9.3.

Вперше в українській економічній літературі спроба з´ясувати природу монополістичних тенденцій була здійснена професором політичної економії Київського університету Д.І. Піхном. У квітні 1885 р. на засіданні Київського юридичного товариства він виступив з доповіддю "Торгово-промышленные стачки", матеріали якої були опубліковані в "Университетских известиях" (виданні Університету Святого Володимира), а згодом випущені окремою книгою.Ця робота стала першим не тільки в Україні, а й загалом в Російській імперії серйозним дослідженням питання монополізації промисловості і другим у світі (після книги австрійського економіста Ф. Клейнвехтера "Картелі" (1883).
У своїй роботі Д.І. Піхно дає критичний аналіз принципів, викладених Ф. Клейнвехтером, і досліджує причини монополізації промисловості, форми існуючих підприємницьких об´єднань і роль, яку вони відіграють в економіці країни. Вчений викладає свою думку щодо проблеми монополізації промисловості. Монополії (за термінологією Д.І. Піхна, "стачки") залежно від виконуваних ними функцій можна поділяти на такі, що регулюють лише кількість випущеної продукції і виключно ціну товарів, і стачки, що намагаються розмежувати географічні райони діяльності тощо. Аналізуючи процес створення монополістичних союзів, він також досліджував питання практичного значення організації монополії для соціально-економічного розвитку країни та ін. Пояснюючи інтерес до цього питання, а також інтерес до нього з боку економічної науки, вчений писав: "Протягом двох останніх десятиріч вони (торгово-промислові стачки. — Авт.) прийняли нові форми і отримали значний розвиток — як екстенсивний, так і інтенсивний". Таке розповсюдження торгово-промислових коаліцій, — зазначає вчений, — відомих під назвою конвенцій, картельних угод, синдикатів тощо, і посилений вплив їх на економічне життя викликали необхідність більш ретельного теоретичного дослідження цього питання в науковій літературі1.
Подальший розвиток питання монополістичної організації капіталу отримало у докторській дисертації Д.І. Піхна "Железнодорожные тарифы. Опыт исследования цены железнодорожной перевозки", яка була захищена ним у 1888 р. У цій роботі вчений на прикладі залізничного транспорту аналізує головні причини організації залізничних компаній у монополістичні союзи. Автором детально досліджуються питання співвідношення монополії і конкуренції, видів конкурентної боротьби у залізничній галузі, а також проблеми конкуренції залізниць з іншими видами транспорту: гужовим, морським, річковим, автомобільним. Д.І. Піхно підкреслював, що в залізничній справі існують особливо сприятливі умови для угод і союзів. На його думку, саме ця галузь господарства найбільш тяжіє до монополії, оскільки тут відносно невелике число конкурентів, і поява нових на вже зайнятій арені значно утруднена. І Крім того, конкуренція може завдати протидіючим сторонам великих збитків, адже на залізничному транспорті велика частка основного капіталу. Внаслідок цих причин, а також у зв´язку з майже повною відсутністю конкуренції з боку залізниць міжнародного сполучення в залізничному транспорті складаються умови для створення монополістичних союзів і збільшення завдяки І цьому прибутків шляхом підвищення платні за проїзд. Вчений дослідив різні І форми угод між залізницями, які складаються з метою усунення конкуренції.
Проблема підприємницьких об´єднань, що тяжіють до монополізму, залишається важливою складовою наукових інтересів Д.І. Піхна і в більш пізніх І працях. Вчений розширює діапазон дослідження проблеми, намагається з´ясувати економічну суть монополії. Зокрема у посібнику з політичної економії він І аналізує проблему монопольних цін, види монополій, висловлює думку про І те, що завдяки економічній могутності монополістичні союзи отримують І можливість тиску на уряд з метою задоволення своїх інтересів, які часто не збігаються із суспільними. Д.І. Піхно висуває пропозицію про необхідність регламентації діяльності монополії з боку держави, аби пом´якшити негативні наслідки їх функціонування.
У міру перетворення корпорацій з поодинокого явища в основу економічного життя і розвитку форм цих об´єднань ця проблема привертала увагу І дедалі більшої кількості вчених. Було досліджено найрізноманітніші прояви діяльності найбільших підприємницьких об´єднань, які внаслідок акціонерної концентрації починали домінувати на ринку. Період найбільш інтенсивної розробки питання в економічній літературі України прийшовся на злам І XIX—XX ст. Саме в цей період з´явилась основна частина наукових праць із зазначеної проблематики.
У 1886 р. виходить друком посібник з політичної економії професора Київського університету А.Я. Антоновича, у якому проаналізовано ряд аспектів проблеми утворення акціонерного капіталу та його впливу на становлення монополістичних союзів. На думку вченого, причиною утворення союзів капіталістів І є недостатність капіталів одноосібних підприємців для організації і функціонування великих підприємств, особливо у капіталомістких галузях промисловості. І Досліджуючи форми новостворених союзів, вчений виділяє як найбільш поширені й популярні акціонерні й командитні товариства, або товариства на віру. У наступних виданнях курсу політичної економії А. Антонович досліджує концентрацію промисловості, причини цього економічного процесу та вплив, який І має концентрація на поширення акціонерного підприємництва і монополізацію промисловості. Аналізує А.Я. Антонович також і роль, яку відіграють монополістичні об´єднання у соціально-економічному житті суспільства.
Досліджуючи природу монополії, більшість представників економічної думки України виходили в основному з етимологічної характеристики монополії, розуміючи її як виключне право на володіння виробництвом чи збутом чого-небудь. На їхню думку, монополія характеризується насамперед відсутністю конкуренції на ринку.
Відсутність конкуренції як головну ознаку монополії більшість економістів вважали основною при характеристиці корпорацій. Причому ступінь монополізації, згідно з поглядами М.І. Тугана-Барановського, А. Рафаловича, М.В. Бернацького, зростає обернено пропорційно кількості підприємств, що випускають однорідну продукцію. Іноді у їх працях зустрічається і дещо ідеалізоване уявлення про монополію. Так, М.І. Туган-Барановський характеризував монополію як таке становище, коли вся "маса продавців (або вирішальна частина їх) діє так, нібито вони становлять одного продавця (або покупця). Окремі продавці не конкурують між собою, не намагаються витіснити інших з більш вигідних пунктів продажу, а діють як слухняна частина певного колективного цілого".
Разом з тим, мали певне поширення й інші погляди на природу та сутність монополій. Наприклад, П.Б. Струве вказував на необхідність розрізняти монополію як організацію виробництва і монополію як панування над цінами і запевняв, що монополія в першому сенсі зовсім не породжує монополію як панування над цінами. Синдикати та картелі, стверджував він, створюються не для підвищення цін, а для раціоналізації виробництва і боротьби зі згубними для підприємств коливаннями розвитку промисловості . П.Б. Струве — прихильник теорії потенційної конкуренції, автором якої був американський економіст Д.Б. Кларк. Відповідно до цієї теорії, капіталістичні підприємства можуть мати можливість об´єднувати в одну велику корпорацію всіх виробників певного продукту, але не мати реальної сили монополій, тобто домінуючого положення на ринку, яке дає можливість встановлювати монопольно високі ціни. Ця формальна монополія містить у собі "потенційну конкуренцію, оскільки при найменшому підвищенні цін вона викликає конкуренцію немонополізованих підприємств". Таку "потенційну конкуренцію" П.Б. Струве називав головним регулятором цін, який нібито паралізує монополістичні тенденції в акціонерному підприємництві.
Таким чином, досліджуючи роботи українських економістів кінця XIX — початку XX ст., можна зробити висновок, що проблема підприємницьких об´єднань більшістю економістів аналізувалася насамперед у площині ринкових відносин. Головним критерієм визначення монополістичного характеру промислових підприємств ставало саме положення підприємства на ринку. Тобто роль відносин обміну в процесі дослідження закономірностей розвитку тогочасного суспільства висувалася на передній план. Одночасно роль матеріальних факторів, зокрема концентрації капіталу і виробництва, у справі монополізації промисловості дещо применшувалася, затінялася, особливо коли йшлося про загальну характеристику монополії.
В економічній літературі досліджуваного періоду окремі економісти представляли підприємницькі об´єднання як засіб регулювання господарської діяльності, усунення анархії і криз. Особливу увагу вони приділяли синдикатам, створеним в галузях важкої промисловості. Так, А. Рафалович називав їх могутнім засобом економічного прогресу, покликаним зробити переворот в народному господарстві, подібний до промислової революції. За словами А. Рафаловича, тільки за допомогою синдикатів можна досягти рівноваги між виробництвом і попитом, завдяки чому промислові кризи стануть більш рідкісним явищем. Синдикати, за його словами, приведуть до "такої організації виробництва, при якій встановиться велика планомірність в економічному житті".
Теза про планомірність, яку вносить в економічне життя монополізація промисловості, мала як прибічників, так і критиків. Захисники ідеї поширення підприємницьких об´єднань стверджували, що збільшення числа акціонерних товариств веде до демократизації капіталу, оскільки випуск акцій дрібної купюри дає широким верствам населення можливість брати участь у І справах і доходах акціонерних підприємств.
Теорія "демократизації капіталу" шляхом створення акціонерних підприємств набула відображення в роботах багатьох економістів досліджуваного періоду. Так, зокрема, СП. Фармаковський у своїй роботі "Синдикатные этюды" (1908) писав, що з погляду "індустріалізації психології країни" випуск акцій дрібної купюри надзвичайно вигідний: "кращого способу не можна собі і й уявити"; він "зв´язує інтереси маси власників дивідендних паперів з інтересами промисловості", в результаті чого "відпадає традиційне протиставлення інтересів населення інтересам промисловості".
Як відомо, теорія "демократизації капіталу" за допомогою випуску дрібних акцій інтенсивно пропагується і сучасними західними економістами як теорія "народного капіталізму". В основі цієї теорії лежить теза про узгодження! та економічну взаємодію інтересів власників невеликих пакетів акцій з інтересами реальних власників акціонерних підприємств при випуску акцій дрібної купюри. Зображуючи поширення дрібних акцій як засіб примирення  інтересів робітників і підприємців, представники цієї течії водночас розглядали їх як засіб мобілізації капіталів для зміцнення основ капіталізму в цілому. Велика промисловість, писав С Фармаковський, не можлива поза акціонерною формою; об´єднання капіталів є однією з найважливіших основ капіталістичного розвитку". Подібно до західних економістів, зокрема до і Р. Ліфмана, який у розвитку фондового ринку і операцій із цінними паперами бачив основу розвитку вищих форм капіталізму, підприємці оцінювали роль акцій як найбільш швидкого способу акумуляції великих капіталів.
В економічній літературі поряд із вченими, які підтримували позитивну роль концентрації промисловості, існувала течія, яка претендувала на представництво інтересів буржуазії в цілому і оцінювала вплив фінансової олігархії як негативний. Найбільш відомим представником цієї течії був професор Новоалександрійського інституту сільського господарства М.І. Назаревський, автор книги "Очерки по истории и теории коллективно-капиталистического хозяйства. Синдикаты и тресты" (1912). На думку МЛ. Назаревського, акціонерне підприємництво, ведучи до створення синдикатів і трестів, вносить в економічне життя значні зміни. Змінюється як виробництво, так і споживання настільки, що доводиться говорити про нову фазу розвитку економіки — про перехід капіталістичної форми господарства в колективно-капіталістичну.
На зміну концентрації і централізації виробництва, писав М.І. Назаревський, приходить "консолідація", яку він розумів як процес утворення синдикатів і трестів, та "комбінація", що призводить до планової організації виробництва .
Сутність цих процесів М.І. Назаревський розкривав крізь призму теорії інтеграції, яку протиставив марксистському вченню про закономірності розвитку капіталістичного господарства. По суті, теорія М.І. Назаревського — це своєрідний варіант теорії організованого капіталізму, раніше висунутої на Заході В. Зомбартом, Р. Ліфманом, Р. Гільфердінгом. М.І. Назаревський у своїй теорії стверджує, що процес утворення колективно-капіталістичного господарства приводить до усунення протиріччя між працею і капіталом. На його думку, саме синдикати і трести, по-новому організуючи виробництво, створюють підґрунтя для вирішення суперечностей капіталістичного ладу.
Разом з тим М.І. Назаревський звертав увагу і на негативні характеристики діяльності підприємницьких об´єднань. Однак його критика була непослідовною і часто суперечливою. Він заперечував проти тверджень про начебто стабілізацію цін і усунення чи пом´якшення криз синдикатами, вказував, що в епоху світового господарства стійкість економічних відносин недосяжна, що підприємницькі союзи не усувають криз. Одночасно він заявляв, що синдикати та трести вносять стійкість цін на внутрішній ринок і що лише "викиданням надлишків виробництва за дешевими цінами за кордон" вони "сприяють нестійкості цін на світовому ринку".
Вчений не погоджувався з тими економістами, які розглядали синдикати та трести як засіб для усунення спекуляції. Він зазначав, що в ряді випадків гра з акціями підприємств на фондовій біржі дає можливість без ризику класти в кишені десятки мільйонів, зібраних з довірливої публіки. Разом з тим він не вважав спекуляцію обов´язковим супутником акціонерної діяльності і стверджував, що вона могла б існувати і без спекуляції, що трести при бажанні могли б сприяти ослабленню спекуляції.
На противагу С.П. Фармаковському, який виступав за збереження комерційної таємниці монополій, М.І. Назаревський висловлювався за обов´язкову публічність діяльності акціонерних товариств, розглядаючи її як засіб боротьби проти спекуляції і монополістичних проявів. До числа переваг, що принесли із своїм виникненням трести і вищі види синдикатів, вчений зараховував можливість значного поліпшення технічних умов виробництва, що стає доступною лише з акумуляцією капіталу в великих акціонерних підприємствах. Одночасно М.І. Назаревський зазначав, що синдикати не завжди прагнуть до поліпшення техніки і зниження витрат виробництва, що результатом синдикування часто є затримка в технічному прогресі.
У процесі вивчення економічної природи капіталістичних об´єднань досить широко обговорювалось питання про їх класифікацію. Найчастіше вживаними критеріями класифікації були зв´язок між підприємствами, що входили до складу синдикату чи картелю, організаційно-правові форми цих підприємств, виконувані ними функції, зв´язок з ринком тощо. Так, М.І. Туган-Барановський, аналізуючи природу підприємницьких союзів, виділяв такі чотири їх групи: конвенції, корнери-ринги, картелі або синдикати, трести.
Для вченого картелі, синдикати, трести були формами не монополій, як досить часто класифікувались ці підприємницькі об´єднання в літературі досліджуваного періоду, а формою організації капіталу. Картелі й синдикати він помилково об´єднав в одну групу, тоді як насправді синдикати становлять більш високий ступінь розвитку підприємницьких союзів, ніж картелі. Підприємства, які входять до складу синдикату, втрачають комерційну самостійність на відміну від картелів. Переважна більшість вчених, розрізняючи форми підприємницьких союзів, за основу класифікації брали ту чи іншу характеристику монополії. Залежно від ступеня монополізації галузі в тогочасній економічній літературі розрізняли абсолютні і відносні (неповні) монополії, а з огляду на методи організації виділяли натуральні і штучні монополії. Таку класифікацію здійснювали П.І. Фомін, М.В. Бернацький, Л.В. Федорович та інші українські вчені.
Своєрідно диференціював монополістичні об´єднання професор Д.І. Піхно. Він вирізняв такі види монополій:
юридична і фактична;
повна і обмежена;
постійна і тимчасова;
загальна і місцева;
виробнича і споживча монополії.
У першій групі вчений аналізував монополію, що організовувалася за велінням державної влади (винна монополія, фіскальна монополія тощо), і монополію, в основі якої лежала винятковість, рідкісність вироблюваного товару. Друга група базується на ознаці наявності чи відсутності у монополії суперників на ринку. У третій групі розглядалась монополія, основана на природній обмеженості, невідтворюваності певного ресурсу, і монополія, яка утворювалась для виконання певних короткотермінових господарських завдань. До четвертої групи Д.І. Піхно зараховував монополії з огляду на територію їх діяльності, а до п´ятої — сфери їх функціонування.
У класифікації Д.І. Піхна монополії не були виділені в окрему економічну категорію і розглядалися поряд з підприємницькими спілками, в основі діяльності яких лежало виключне право на володіння чим-небудь або здійснення якихось заходів, що мали місце ще до капіталістичного ладу.
У роботі "Торгово-промышленные стачки" Д.І. Піхно аналізував види підприємницьких об´єднань залежно від функцій, які вони виконують. В основу класифікації були покладені ознаки, які характеризували той чи інший бік діяльності монополії, але не висвітлювали в цілому природу монополістичних об´єднань.
Важливе місце в українській економічній літературі посідало питання про час утворення підприємницьких об´єднань, стосовно якого виявилося два основних підходи. Прихильники першого (Д.І. Піхно, П.Б. Струве та ін.) проводили паралелі між монополістичними організаціями XVIII ст. і монополіями початку XX ст. та на цій підставі характеризували останні як старе явище. П.Б. Струве стверджував, наприклад, що ніякої нової епохи, пов´язаної із виникненням синдикатів і трестів не існує взагалі, і що в новітній історії спостерігаються тільки дві епохи — епоха високих і епоха низьких цін. Прибічники другого (М.І. Туган-Барановський, П.І. Фомін, СМ. Булгаков та ін.) вбачали у монополіях якісне нове утворення, характерне лише для другої половини XIX — початку XX ст. "Це новітнє явище в економічному житті, — підкреслював М.І. Туган-Барановський, — що немає нічого спільного з минулими угодами епохи середніх віків або прадавнини".
З´ясовуючи економічну природу підприємницьких союзів, вітчизняні вчені значну увагу приділяли вивченню їх історичного коріння, причин виникнення. Науковий інтерес до проблеми посилювався в міру розвитку процесу монополізації ринкової економіки та зростання ролі підприємницьких об´єднань у різноманітних сферах суспільного життя. Дослідження численних джерел з цього питання свідчить про неоднозначність його вирішення різними економістами і навіть одними й тими ж вченими у різні періоди соціально-економічного розвитку країни (наприклад, у 80—90-ті роки XIX ст. та у перше десятиріччя XX ст.).
На ранніх етапах вивчення причин утворення монополістичних форм організації капіталу в економічній літературі розглядалися найрізноманітніші умови. Так, у праці Д.І. Піхна "Торгово-промышленные стачки" розглядаються різні причини виникнення підприємницьких союзів, насамперед змова капіталістів-підприємців. Водночас Д.І. Піхно підкреслював велику роль у процесі монополізації акціонерних компаній. Вони, на його думку, дають капіталістичним підприємствам "можливість розширятися до немислимих раніше колосальних розмірів. Тепер зовсім не рідкість акціонерні компанії, що обчислюють свої капітали, обороти і прибутки десятками мільйонів рублів, а іноді навіть сотнями". У цій же роботі Д.І. Піхно зазначав ще одну причину утворення підприємницьких союзів — труднощі конкурентної боротьби. В умовах великого виробництва (вугільна промисловість, залізничний транспорт, сталеплавильне виробництво тощо) втрати від такої боротьби могли б бути досить значними. З метою їх уникнення підприємці все частіше об´єднувалися у різноманітні коаліції: картелі, синдикати, трести. У праці "Железнодорожные тарифы" (1888) Д.І. Піхно писав: "Головними мотивами злиття необхідно визнати, з одного боку, прагнення компаній усунути конкуренцію та придбати більшу самостійність і силу, а з іншого, — прагнення державної влади досягти рівномірного розподілу доходів між великими залізничними компаніями, що складаються з дохідних і малодохідних ліній". Відстоюючи таку ж позицію, професор А. Антонович у своєму підручнику "Основания политической экономии" (1877) писав: "Підприємці для уникнення взаємної конкуренції в міру можливості входять між собою в угоди, і таким чином виникають величезні монопольні підприємства".
Явище тісного зв´язку між негативними наслідками конкурентної боротьби та утворенням монопольних угод вітчизняні науковці (СМ. Булгаков, В.Я. Желєзнов, П.І. Фомін та ін.) продовжували інтенсивно досліджувати і в перші два десятиріччя XX ст. Проте слід підкреслити один важливий момент. У ранніх працях українських економістів подолання конкуренції характеризувалось як одна з головних причин утворення монополій. У дослідженнях більш пізнього періоду ця причина вже була відсунута на другий план. Серед причин утворення монополістичних союзів передусім почала розглядатись концентрація виробництва і капіталу. Щоправда, необхідно віддати належне Д.І. Піхну, який помітив цю причину ще у 80-ті роки, коли процес концентрації виробництва лише почав поширюватись в економічному житті країни. Вчений вже тоді писав, що "прагнення до концентрації виробництва, як намічається зараз у всіх галузях промисловості і почало охоплювати навіть суто місцеві промисли, очевидно, є досить важливим фактором для усунення впливу конкуренції та встановлення цін шляхом монополії".
В українській економічній літературі піднімалось питання про розвиток концентрації виробництва і капіталу як причини виникнення акціонерних підприємств і монополістичних об´єднань у різних сферах народного господарства, а також про особливості її прояву в різних галузях промисловості. Саме тут виявилися принципові розбіжності між марксистськими тлумаченнями проблеми і розумінням її представниками української економічної думки. Як відомо, К. Маркс, а пізніше і його послідовники, вивчаючи капіталістичний спосіб виробництва, розглядали процес концентрації капіталу і виробництва у всіх сферах народного господарства, в тому числі і в сільському господарстві. Зовсім по-іншому це питання вирішувалося в українській немарксистській економічній літературі. Більшість українських економістів вказували на відсутність у сільському господарстві таких активних процесів концентрації капіталу і виробництва, які спостерігалися у промисловості. Так, професор М.М. Цитович, розглядаючи закономірності розвитку капіталістичної економіки на початку XX ст., писав: "Такої загальної тенденції до поглинання дрібних підприємств великими, яку передбачав Маркс, не існує, оскільки є цілі галузі виробництва, в яких дрібні підприємства можуть успішно витримувати конкуренцію великих". До таких галузей вчений відносив передусім сільське господарство. Подібні ж погляди на проблему концентрації поділяли М.І. Туган-Барановський, СМ. Булгаков, В.Я. Желєзнов та ін.
У своїй великій роботі "Капитализм и земледелие" (1900) СМ. Булгаков з цього приводу зауважував: "Помилка Маркса (мається на увазі теза про концентрацію виробництва. — Лет.) нехай слугує нам засторогою. Вона пояснюється не тим, що йому не вистачило розуму, — розум він мав геніальний — і не тим, що йому не вистачало знань — він належить до найученіших економістів не лише свого, але й усіх часів, — вона пояснюється загальними соціально-філософськими поглядами Маркса, його переоцінкою дійсних здібностей та значення соціальної науки, меж соціального пізнання. Він вважав можливим міряти і наперед визначати майбутнє за минулим та теперішнім, між тим кожна епоха приносить нові факти і нові сили історичного розвитку — творчість історії не виснажується. Тому будь-який прогноз щодо майбутнього, заснований на даних теперішнього, неминуче є помилковим. Строгий вчений бере тут на себе роль пророка чи провидця, залишаючи твердий ґрунт фактів.
Тому, щодо передбачень на майбутнє, то чесному ignoranus ми віддаємо перевагу перед соціальним знахарством чи шарлатанством. Завіса майбутнього не проникна. Наше нинішнє сонце освітлює лише теперішнє, кидаючи непрямий відблиск на минуле. Цього достатньо для нас, для нашого життя, для злоб нашого дня та його інтересів. Але ми даремно втуплюємо свої погляди у горизонт, за котрий спускається наше сонце, що заходить, запалюючи там нову зорю грядущому, невідомому дню".
На початку XX ст., розробляючи аграрну програму більшовицької партії, головною ідеологічною метою якої було завоювання симпатій селянських мас, В.І. Ленін виступив з різкою критикою концепцій зазначених авторів. Досягнення цієї мети вимагало теоретичного обґрунтування абсолютного зубожіння більшості селянства і перетворення його на союзника пролетаріату з тим, щоб у майбутній революції під керівництвом робітничого класу одержати землю і звільнитися від царського і поміщицького гніту. З концепцій же М.І. Туга-на-Барановського, СМ. Булгакова, інших економістів не випливало такої необхідності в революціонізації селянства. Навпаки, підкреслюючи особливості капіталізації сільського господарства, вони заперечували існування тенденції тотальної концентрації і стверджували, що дрібне селянське господарство є життєздатним і в умовах капіталізму, а також вказували на можливість його співіснування з великими капіталістичними господарствами. Критикуючи немарксистські аграрні теорії, В.І. Ленін абсолютизував ряд моментів розвитку капіталізму в сільському господарстві. Зазначивши тенденцію до укрупнення сільськогосподарського виробництва, розшарування сільського населення на бідних і заможних, концентрації робочої сили у вигляді найманих робітників, він значно перебільшив значення цих процесів для сільського господарства. Як свідчить історія, із ряду питань вчені немарксистського напряму виявились більш далекоглядними і близькими до істини щодо розвитку капіталізму в сільському господарстві. Ефективне функціонування "сімейних ферм" в різних країнах, а також поряд з великими дрібних фермерських господарств свідчить не на користь марксистсько-ленінської аграрної концепції, підтверджує правильність висновків з цього питання М.І. Тугана-Барановського, СМ. Булгакова, інших українських економістів.
На окрему увагу заслуговують дослідження проблем монополізації, проведені П.І. Фоміним — визнаним фахівцем у цій галузі. Перу вченого належать спеціальні дослідження "Синдикаты и тресты" (1908), "О синдикатах и трестах: предмет и задачи учения" (1912) та ін. У них П.І. Фомін докладно зупинився на причинах виникнення монополістичних тенденцій, утворення підприємницьких об´єднань, визначив місце синдикатів і трестів у капіталістичній еволюції, а також їхній вплив на соціально-економічні структури капіталістичного суспільства. Вчений виділив основну причину та часткові (другорядні) умови, що сприяли процесу монополізації промисловості. Головною причиною утворення синдикатів і трестів він вважав зміну структури капіталу, зростання основного капіталу порівняно із оборотним. На думку П.І. Фоміна, "чим вища фіксована частка капіталу і процент фіксованих витрат виробництва, тим більше прагнення промисловості до картелювання, як природна реакція проти тих нестерпних наслідків, які приносить "фіксованій" промисловості зміна економічної кон´юнктури та гра стихійних економічних сил у процесі вільної конкуренції".
Серед умов, які сприяли утворенню промислових монополій, вчений особливо виділив економічні кризи. Останні із "загостренням конкурентної боротьби, падінням цін, надвиробництвом тощо створюють для підприємців серйозний стимул до самозахисту в формі об´єднань картельного типу". Справедливість цієї тези яскраво підтвердилася на прикладі найбільших українських синдикатів у важкій індустрії — "Продвугілля" та "Продамет", виникнення яких було явно пов´язане з економічною кризою 90-х років XIX ст.
Позицію П.І. Фоміна щодо зв´язку між кризами надвиробництва і утворенням монополістичних об´єднань поділяв і М.І. Туган-Барановський. Аналізуючи процес концентрації вітчизняної промисловості, він писав: "Тяжка промислова криза початку цього століття дала і у нас сильний поштовх до утворення картелів. Особливо багато картелів виникло в залізоробній, машинобудівній і гірничій промисловості, які найбільше потерпіли від кризи".
Поряд з економічними кризами до числа умов, що сприяли утворенню монополістичних союзів, більшість представників української економічної думки відносили також митний протекційних тариф. Цей захід держави щодо захисту національної промисловості не був характерним для розвитку всіх без винятку капіталістичних країн, однак у деяких з них (США, Росія) він зіграв велику роль у процесах монополізації промисловості. У Росії та Україні, де ринок капіталів бідний, писав П.І. Фомін, галузі вітчизняної промисловості, які перебувають під опікою держави, будуть користуватися становищем фактичних монополістів2. Звичайно, замкненість національного ринку стала сприятливим чинником для поширення монополістичних тенденцій у процесі створення різноманітних підприємницьких об´єднань. Прикладом тому стали великі акціонерні товариства Півдня Росії, в руках яких було зосереджено майже 100 % російського випуску металу, вугілля, вагонів, а також цукру.
До числа об´єктивних чинників, що сприяли розвитку колективних капіталістичних підприємств, провідні українські економісти, зокрема П.І. Фомін, відносили також географічну близькість організацій, які об´єднуються, однорідність вироблюваної ними продукції, рівень розвитку акціонерного, банкового та біржового законодавства. Крім того, важливою обставиною, яка помітно впливала на процес монополізації капіталістичного господарства, П.І. Фомін вважав неможливість для підприємця вкладати капітал у більш прибуткову галузь в разі його несприятливого обороту.
Поряд з об´єктивними умовами, що сприяли проявленню монополістичних тенденцій в акціонерному підприємництві, українські вчені (Д.І. Піхно, Л.І. Петражицький та ін.) визнавали і суб´єктивні чинники. На думку П.І. Фоміна, вони, хоча і не мали першорядного значення, все ж таки відіграли певну роль у процесі монополізації капіталістичної промисловості. До їх кола вчений включив рівень організованості підприємців, наявність талановитих, освічених засновників і керівників картелів і трестів тощо.
Професор П.І. Фомін вирізнив ще один важливий чинник, що сприяв процесові монополізації виробництва, характерний, можливо, лише для Росії — концентрацію попиту. Йдеться про поставку продукції виробником на організований, сконцентрований в одних руках ринок, що наштовхує виробника на думку про необхідність відповідного об´єднання. " На Півдні Росії, — писав учений, — певну роль у виникненні синдикатів "Продвугілля" і "Продамет" зіграла централізація урядових закупок палива і металевих товарів для залізниць".
Таким чином, у працях українських економістів другої половини XIX — початку XX ст. була докладно проаналізована проблема причинно-наслідкової залежності монополізації промисловості від розвитку акціонерного підприємництва. Дослідження економічної природи та тенденцій розвитку монопольних об´єднань українськими економістами здійснювались достатньо різнобічно і охоплювали з´ясування об´єктивних і суб´єктивних причин утворення, історичного часу появи монополій, класифікацію їх видів, аналіз позитивних і негативних наслідків монополізації економічного життя. Вітчизняні дослідження процесів концентрації виробництва і капіталу були досить і самобутніми й суттєво збагатили світову економічну думку.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історія економічних учень
Економічна стратегія держави: теорія, методологія, практика
Історія економічних учень
Економічна історія
Історія економічної теорії
Історія економічних учень
Державне регулювання економіки
Економічна історія