Електронна бібліотекапідручники


Історія економічних учень

9.3.4. Історична доля політичної економії


Первісно питання, пов´язані із виникненням та розвитком політичної економії як науки, розглядались у двох площинах. Перша — з´ясування причин відносно більш пізньої порівняно з рядом інших суспільних наук появи політичної економії як самостійної галузі систематизованого людського знання. Друга — постановка і розкриття питання про політичну економію у вузькому і широкому смислі слова. Спочатку існував певний хронологічний розрив між І постановкою і розв´язанням поставлених проблем. Проте в останній третині І XIX ст. вони вже розглядалися одночасно у працях одних і тих же вчених. Практично жоден з українських економістів першої половини XIX ст. неї пройшов повз питання про причини пізньої появи науки політичної економії. Особливо помітне місце займав його розгляд у працях Т.Ф. Степанева, І.В. Вернадського, М.Х. Бунге та ін. Не вдаючись у безліч нюансів розглядуваної проблеми, зазначимо кілька принципово важливих висновків, до І яких прийшли наші співвітчизники.
Перший. Політична економія як наука, тобто відповідним чином упоряд-1 кована, систематизована, відносно самостійна галузь людського знання, існує І лише з другої половини XVIII ст. До того часу вона була зібранням емпіричних положень і практичних порад в галузі господарського життя, згрупованих за різними системами. Такий характер в цілому мали економічні погляди античних мислителів, батьків церкви, меркантилістська система і вчення І її найближчих попередників .
Другий. До числа причин такої порівняно пізньої появи політичної економії як науки порівняно з філософією, історією, правом тощо найчастіше відносили відсутність розвинених товарно-грошових і кредитно-грошових відносин, сформованих національних та світового ринків, політичних свобод від тиранії європейських монархій тощо. Ряд вчених (В.Ф. Левитський, Г.Ф. Симоненко, К.Г. Воблий та ін.) особливого значення надавали появі та J розвитку наукових методів дослідження. "Економічні науки для своєї появи, так би мовити, чекали того історичного моменту, коли в галузі людського) знання і суспільствознавства зміцніли позитивні методи дослідження, — підкреслював В.Ф. Левитський. — Для того, щоб відбулось становлення економічних наук, необхідно було, щоб попередньо з´явився Бекон зі своїм методом індукції, з´явилось природознавство, було потрібно досягнення певної стадії розвитку політичних наук і філософії, які дали цілий ряд основних засновків для побудови системи економічних знань".
В економічній науці останньої третини XIX ст. досить чітко визначалися! дві позиції щодо можливості й необхідності існування політичної економії як j теоретичної науки у майбутньому соціалістичному суспільстві. Зрозуміло, останнє в тодішніх умовах розглядалось як гіпотетичне. Суть першої позиції вдало сформулював професор політичної економії Кембриджського університету Дж. Н. Кейнс (батько знаменитого основоположника нового напряму економічної науки Дж. М. Кейнса). Він писав: "Хоч можна протиставляти сучасній політичній економії, поскільки вона слугує спеціально для висвітлення існуючого економічного порядку, ту форму, якої повинна буде набути наука, призначена спеціально для висвітлення явищ, що мають розвиватись в соціалістичному суспільстві, однак було б явною помилкою уявляти, нібито торжество соціалізму знаменувало б зникнення політичної економії як науки"1. Більш того, Дж. Н. Кейнс допускав можливість існування теоретичної політичної економії навіть у чисто комуністичному суспільстві, яке, за тодішніми загальними уявленнями, передбачало повне усунення товарного виробництва й обміну.
Ця позиція була добре відома вітчизняним економістам. Проте переважна більшість їх не сприйняла досить переконливі аргументи Дж. Н. Кейнса та ряду інших видатних вчених, наприклад Л. Вальраса, В. Парето, Е. Бароне.
Для вітчизняних економістів типовим було заперечення можливості й необхідності існування економічної теорії в майбутньому "неринковому" суспільстві. Так, М.І. Туган-Барановський, хоч і сам виділяв політичну економію в широкому розумінні слова, в полеміці з прихильниками концепції можливості існування економічної теорії, що вивчає "систему колективності", прямо заявив: вона "не може скластися в точну науку про причинні функціональні співвідношення господарства, як сучасна політична економія. В основі такого заперечення лежало хибне припущення про можливість існування об´єктивних економічних законів лише в стихійному товарно-капіталістичному господарстві та кантіанської ідеї співвідношення мети і об´єктивності.
Тому, робив висновок вчений, є повна підстава визнавати долю політичний економії як своєрідної науки про причинно-функціональні відносини господарських явищ, тісно пов´язаної з сучасним народним господарством. "Разом з ним вона виникла і розвинулась і разом з ним повинна зійти зі сцени, — вважав М.І. Туган-Барановський. — За соціалістичного ладу для цієї науки місця не буде, хоч саме в ньому практичні знання, що належать до галузі економічної політики, і всі необхідні для цього допоміжні наукові дисципліни — наприклад, статистика — повинні отримати надзвичайний розвиток. Політична ж економія перетвориться в теорію економічної політики, а частково ввійде до складу більш загальної науки про суспільство — соціології". Подібної думки дотримувались відомі вітчизняні та зарубіжні вчені — Л.І. Петражицький, П.Б. Струве, М.І. Бухарін, В. Зомбарт, Р. Гільфердінг та ін.
Практична реалізація проголошеної ідеї про рівноцінність і рівноправність різних економічних шкіл та напрямів наштовхувалась передусім на протилежність марксистського і немарксистського підходів до аналізу економічних явищ і процесів. Тому основним завданням економічної науки В.Ф. Левитський розглядав "примирення" марксизму як соціалістичного вчення з "індивідуалістичним", тобто всією тодішньою політичною економією, що базувалася вже переважно на теоретичних засадах неокласики. Проте "примирення", на думку В.Ф. Левитського, має полягати "не в заміні індивідуалізму соціалізмом, а в певному поєднанні цих двох "засад" у народному господарстві". "Можна думати, — писав учений, — що усунення недоліків і недосконалостей капіталістичного ладу, які знайшли яскраве висвітлення у творах соціалістів, відбуватиметься шляхом обмежень і частково усуспільнення приватної власності й окремих галузей народного господарства як державою, так і комунальними органами". По суті, вчений, виступаючи за необхідність соціальних реформ та активне державне втручання в економічне життя, обґрунтовує одночасно й ідею змішаної економіки. Як відомо, концепція змішаної економіки набула надзвичайного поширення у другій половині XX ст. Отже, українські вчені-економісти, насамперед В.Ф. Левитський та М.І. Туган-Барановський, виступали її провозвісниками.
У 20—40-х роках XX ст. думка про "кінець політекономії" в ході численних дискусій радянських науковців була подолана і, здавалося, назавжди. Однак у 90-ті роки вчені мовчазно і масово повернулися фактично на старі позиції. Але обертання у зачарованому колі не завершилося. Щоправда, тепер вже йдеться не про політичну економію комунізму (соціалізму), а лише про відновлення статусу політичної економії як загальнотеоретичної дисципліни в державних загальноосвітніх стандартах і як науки — у національній класифікації наук, а також про її бюджетне фінансування. За цим стоїть широке коло животрепетних питань: про ретроспективний аналіз відомих дискусій щодо предмета і методу політичної економії та здобуття належних уроків з них; специфіку предмета політичної економії, яка визначає її особливе, незамінне місце у системі економічних наук і у викладанні економічної проблематики у вищих навчальних закладах; недопустимість ототожнення політекономії і марксистської політекономії; про необхідність творчого розвитку політичної економії на основі нових досліджень, які передбачають освоєння нових здобутків економічної науки тощо.
Таким чином, цілком несподівано вітчизняна економічна думка кінця XX — початку XXI ст. щодо питання про історичну долю політичної економії як теоретичної науки виявилась у становищі зовні дуже подібному до становища кінця XIX — початку XX ст. Суттєва відмінність полягає в тому, що тоді заперечувалась можливість існування політичної економії як науки для майбутнього, а нині — для сучасності.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історія економічних учень
Економічна стратегія держави: теорія, методологія, практика
Історія економічних учень
Економічна історія
Історія економічної теорії
Історія економічних учень
Державне регулювання економіки
Економічна історія