пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Історія економічних учень

9.3.2. Вчення про економічні закони у вітчизняній науці


Вихідним теоретико-методологічним положенням при дослідженні питання про економічні закони у переважної більшості українських учених було таке: з´ясування головних основ економічного побуту народів і його відносин з іншими сторонами суспільного та господарського життя становить таку першочергову важливість для подальшого розвитку всієї науки, наголошували вони, що перед цим завданням відступають на задній план всі часткові питання змісту політичної економії. На думку Г.Ф. Симоненка, правильність практичного розв´язання їх обумовлюється визнанням об´єктивної природи народного господарства та його законів. І навпаки, хибне розв´язання проблеми пов´язане із запереченням цієї природи, розглядом всіх економічних відносин цілком залежними від розсуду державної влади і нормування їх позитивним законодавством .
Відповідно дві зазначені вище позиції обумовлювали і два можливі підходи. При першому все завдання мудрої економічної політики держави полягало у тому, щоб з цією об´єктивною природою і її вимогами узгоджувати всі свої заходи, спрямовані на піднесення загального добробуту і на забезпечення справедливості у господарських відносинах. Лише у цьому випадку, доречно підкреслював Г.Ф. Симоненко, економічна політика стане дійсно практичною і доцільною, тобто буде сприяти розвитку народного господарства, а не заважати йому. При другому підході немає потреби зважати на господарську природу речей і відкривається широкий простір для проектування будь-яких заходів із перетворення всього господарського побуту згідно з наявним у певний час ідеалом народного блага та справедливості.
Заслуговує на увагу ретельний аналіз, зроблений відомими українськими науковцями у галузі вчення про економічні закони. Як правило, економічні закони розглядались як природні закони народного господарства, тобто такі, що не залежать від волі, намірів, бажань, уподобань людей, але діють і проявляються у процесі їх господарської діяльності людей. Професор Г.Ф. Симоненко рішуче заперечував проти закиду О. Конта всій економічній науці про її метафізичний характер. Цей основоположник позитивної філософії заявляв, що теорії політичної економії відзначаються абсолютним характером, зводять ті чи інші факти та умови народногосподарського життя у вічні, незмінні чи абсолютно кращі принципи. Між тим позитивна філософія, підкреслював І О. Конт, відрізняється від метафізичної головним чином своїм постійним, не-я стримним прагненням зробити відносними більшу частину понять, які раніше були безумовними. Г.Ф. Симоненко погоджувався у справедливості цього закиду А. Сміту і більшій частині його найближчих послідовників, які підно-Я сили вимоги сучасного їм економічного ладу до вічних, незмінних правил економічної політики. Останні обумовлювали нібито абсолютно кращий порядок речей. Такі ж дорікання, на думку вченого, були справедливими і щодо представників так званої манчестерської школи, фритредерів чи крайніх економічних лібералів. Але він рішуче відкидав подібні дорікання на адресу історичного напряму в політичній економії. "Навпаки, головна відмітна риса цього Я напряму полягає саме в прийнятті принципу відносності за основу і вихідний И пункт всієї господарської політики, — слушно стверджував Г.Ф. Симоненко. Цей напрям постійно прагне зробити очевидною істину, що не все, застосоване до життя одного народу, стосовне з таким же успіхом до життя іншого" .
Пояснюючи цю думку, вчений писав, що якщо, наприклад, свобода торгівлі або певна форма обробітку землі придатна для одного народу і в певний період його життя, то вони можуть виявитися цілком непридатними для іншого народу, чи навіть одного й того ж, але на іншому ступені його розвитку. Як доречно застерігав Г.Ф. Симоненко, у житті народів багато дечого визначається часовими та місцевими умовами і не має розглядатися безвідносно до них.
В іншому місці своєї праці Г.Ф. Симоненко повернувся до цього ж питання під кутом зору необхідності знання історії народного господарства для обґрунтування суджень про розвиток економіки. Нічим іншим, як слабким І знанням історії народного господарства у різних народів, вчений пояснював довготривалу помилку багатьох економістів про непричетність системи протекціонізму до успіхів національної промисловості. Між тим знайомство з історією виникнення та розвитку промисловості у більшості європейських народів, на думку Г.Ф. Симоненка, легко переконало б кожного у протилежному. Всюди, не виключаючи навіть Англію, яка дотримувалася на той час фритредерської політики, головні галузі промисловості виникли і досягли процвітання на перших порах частіше всього завдяки різним заходам державної підтримки1. Звичайно, тут Г.Ф. Симоненко не відкривав нічого нового на той час. До того ж у літературі вже було фундаментальне дослідження професора І. І. Янжула (1846—1917), в якому ґрунтовно проаналізовані об´єктивна обумовленість протекціоністської і фритредерської політики, втручання/невтручання держави в економічне життя залежно від різних етапів соціально-економічного розвитку тих чи інших країн.
Твердження вченого про те, що ринкова економіка стихійно підпорядкована завданню зростання народного добробуту і справедливості, ніяк не обґрунтовувалось, подавалось апріорі як аксіома, виходячи з дії природних економічних законів. Сама по собі така постановка питання є ідеалізацією. Але до якої міри?
У політичній економії соціалізму формула "неухильне зростання добробуту і забезпечення вільного всебічного розвитку людини" (чи якийсь подібний варіант належала до основного економічного закону соціалізму. У Г.Ф. Симоненка, як і всіх інших вчених немарксистів XIX — початку XX ст., не ставилося питання про якийсь основний економічний закон суспільства і взагалі про субординацію природних законів народного господарства. Щоправда, вчений вживає вираз "народний добробут служить верховним, основним завданням господарської діяльності народу".
Але у будь-якому разі безсумнівно, що постановка проблеми про зростання народного добробуту, яка займає центральне місце у працях Г.Ф. Симоненка, вимагає порівняння цієї мети з реальними досягненнями ринкової економіки у різних країнах і відповідного порівняльного аналізу. Враховуючи нормативність понять "народний добробут", "справедливість", необхідно насамперед визначитися щодо їх сутності, змісту. Необхідно також вирішити, в яких показниках вимірювати народний добробут, показати, як він зростав, як розвивалася людина, які реальні елементи розвитку "людських якостей" були досягнуті. З позицій сучасної економічної науки зрозуміло, що трактування результатів економічного розвитку має включати не лише рівень споживання, але й міру розвитку творчого змісту праці, обсяг вільного часу, структуру його використання тощо. На жаль, не лише розробки, але й розгляду всіх цих важливих параметрів економічного розвитку і досягнення народного добробуту немає у працях Г.Ф. Симоненка.
Для українських науковців XIX — початку XX ст., як і для сучасних вчених, характерний розгляд змісту економічної науки у єдності двох її частин — чистої (теоретичної) і прикладної (практичної або економічної політики). За сучасною термінологією, це "позитивна" і "нормативна" економічна теорія. Таке розрізнення важливе з погляду розуміння того, "що є", і того, "що бажане".
Тодішнє трактування цих питань дуже співзвучне сучасним судженням вчених. Так, Й.А. Шумпетер підкреслював, що історична або еволюційна природа економічного процесу безсумнівно обмежує число загальних категорій і загальних зв´язків між ними ("економічних законів"), які економісти спроможні сформулювати. Відомий вчений не вбачав сенсу в апріорному запереченні, як це часто робиться, існування таких категорій і зв´язків. Перешкодою не могло стати навіть те, що категорії, які відносяться до діяльності певних соціальних груп, могли бути невідомими для самих членів цих груп. Крім того, "економічні закони" значно менш стійкі, ніж закони будь-якої природничої науки; вони по-різному діють у різних інституціональних умовах.
У своїх працях українські дослідники особливу увагу приділили розкриттю відмінностей поглядів представників різних напрямів економічної науки на економічні закони та умови їх прояву. При цьому в центр дослідження вчені поставили зіставлення поглядів класиків політичної економії і так званих старих істориків. Г.Ф. Симоненко показав, що спільним для них був розгляд економічних законів як незмінних. Відмінності у поглядах зведені, по суті, до трьох таких позицій.
По-перше, згідно з поглядами представників староісторичної школи економічні закони виявляються під впливом різноманітних етичних, історичних, суспільних, політичних, географічних, національних та інших умов, за яких вони діють. Під впливом цих умов видозмінюється характер вияву економічних законів і можуть отримуватися цілком різні результати щодо народного добробуту. Тому дослідження не обмежувалося лише аналізом економічного побуту народів, але й вивчались форми економічного життя в їх послідовному розвитку, у динаміці. "Хоча природні економічні закони, подібно до законів зовнішньої природи, незмінні, — стверджував Г.Ф. Симоненко, — але умови вияву їх змінюються з плином часу, розвитку освіти, громадських установ, морально-релігійних теорій та вірувань, з успіхами промислової та сільськогосподарської техніки тощо".
По-друге, держава може змінювати умови вияву економічних законів.
Отже, доброчинно впливати на розвиток економічних відносин, зростання народного добробуту.
По-третє, дія і вияви економічних законів розповсюджується на всі галузі народного господарства, на матеріальну і нематеріальну сфери діяльності. Зокрема, було відкрито існування "економічних законів і в державній галузі народної праці, не зважаючи на досить різку відмінність її за своїми формами, метою і засобами від матеріальних сфер народної діяльності, вивчення яких послужило первісно головним предметом для з´ясування економічних законів". На думку Г.Ф. Симоненка, завдяки цьому відкриттю політекономія отримала можливість оцінити значення державної діяльності серед інших сфер народного господарства, уникнувши при цьому всіх тих крайнощів, в які впадали захисники ортодоксальних класичних теорій, фритредери і протекціоністи, індивідуалісти і соціалісти різних відтінків.
Отже, щодо розуміння економічних законів позиція Г.Ф. Симоненка досить близька до сучасних трактувань питання західними економістами. Правда, на їх думку, економічні закони не є незмінні, а мають історичний характер. Це пов´язано з впливом на економічні явища різних позаекономічних чинників, таких як інтроспекція, оцінні судження, мотивації, очікування, психологічні непевності людей, які постійно змінюються та не є гомогенні. Застосування економічних законів або, радше, економічних тенденцій звужується до функціонування в довготривалому періоді ґрунтовних економічних явищ. Всі менш важливі явища, які звичайно не можна квантифікувати, заховані в економічному аналізі під загальною категорією caeteria paribus. Попри релятивну мінливість економічних законів або тенденцій, певні темпорально та локально специфічні правила можна сформулювати, застосувати їх для зрозуміння економічних явищ та передбачування результатів економічної політики.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історія економічних учень
Економічна стратегія держави: теорія, методологія, практика
Історія економічних учень
Економічна історія
Історія економічної теорії
Історія економічних учень
Державне регулювання економіки
Економічна історія