Питання про предмет і метод політичної економії — вихідне і одночасно основоположне в економічній науці. Незважаючи на це, у розумінні його серед вітчизняних учених, як, до речі, і серед зарубіжних, не було єдності. До того ж з плином часу погляди дослідників у цій важливій ділянці економічної науки досить суттєво змінювались.
Насамперед звернемо увагу на різні традиції у розумінні науковості економічних теорій. Першу з них можна назвати ессенціалістською або континентальною. Згідно з нею, завдання науки полягає у проникненні в сутність (essence) явищ, переході від сутності першого порядку до сутності другого і вищих порядків, відкритті все більш загальних законів природи. Другу з традицій часто називають функціональною-прогнозною або острівною. Відповідно до неї завдання науки полягає у поясненні подій, що спостерігаються, та передбаченні майбутніх. Перша із цих традицій більше орієнтується на метафізичний характер наукового знання, його відстороненість від злободенності ("чиста наука"), друга — на прикладну його цінність.
В умовах першої та другої класичних ситуацій сильніший вплив мала континентальна традиція. Із здійсненням маржиналістської революції, яка привела до встановлення третьої класичної ситуації, посилюється вплив острівної традиції. Наприклад, питання про сутність вартості (цінності), природу ціни, якими посилено займались представники класичної політекономії, були полишені як такі, що не мають відношення до науки і не перевіряються емпіричними даними. Значною мірою ця переорієнтація в галузі економічної методології була пов´язана з критикою методології К. Маркса та його прихильників. Як відомо, вони, розвиваючи континентальну традицію, піддавали критиці погляди інших "буржуазних" економістів, попередників і сучасників, за "поверховість" підходу до реальності, елементи "вульгаризації" тощо. Контркритика прихильників острівної традиції полегшувалась втратою актуальності гегельянства, що відбувалася саме в період дозрівання передумов маржиналістської революції.
До 90-х pp. XX ст. трансцендентальний реалізм, ессенціалізм (тобто інтерес до суті явищ) сприймався вченими, які працювали в основній течії економічної науки, як давно і остаточно подолані помилки. Але пізніше з´явилися праці, спрямовані на перегляд такої позиції.
Вивчення питань предмета і методу політичної економії в українській економічній думці XIX — початку XX ст. віддзеркалювало обидві зазначені вище традиції. Воно відбувалося у двох напрямках. По-перше, у науковій і навчальній літературі з економічної теорії відстоювались і збагачувались новими положеннями погляди на предмет і метод політекономії провідних вітчизняних науковців. По-друге, в історико-економічній літературі кінця XIX — початку XX ст. вперше розпочався спеціальний критичний аналіз поглядів на предмет і метод представників світової та національної економічної науки минулого і тодішньої сучасності. Тим самим розширювався горизонт і поглиблювалось бачення проблеми, виявлялись тенденції в розвитку та еволюції поглядів вчених на основоположні теоретико-методологічні питання.
Серед праць першого напрямку назвемо підручники з основ політичної економії професорів Д.І. Піхна, М.І. Тугана-Барановського, О.М. Миклашев-ського, Л.В. Федоровича, В.Я. Желєзнова та ін. До праць другого напрямку належать монографії професорів М.М. Вольського "Задача политической экономии и ее отношение к прочим наукам" (1872), P.M. Орженцького "Учение об экономическом явлении" (1903), C.I. Солнцева "Предмет и метод политической экономии" (1924), нариси К.Г. Воблого та ін.
Значне місце у зазначених працях займав критичний аналіз поглядів вітчизняних та зарубіжних представників різних теорій та шкіл на предмет і метод політичної економії. У поданій нижче табл. 9.1 наочно представлено значне різноманіття та еволюцію думок провідних представників економічної науки XIX — початку XX ст. на предмет політичної економії (економічної теорії).

Ряд українських вчених другої половини XIX ст. привернули увагу до національних відмінностей у визначенні предмета і методів політичної економії як науки. Так, МЛ. Туган-Барановський у підручнику "Основи політичної економії", за яким пізнавали економічну науку українські та російські студенти, зазначив таке.
Англійські та французькі економісти звичайно виходять із поняття не господарства, а багатства, і визначають політичну економію як "науку про багатство". Проте німецькі вчені висувають на перший план поняття господарства. Видатний український науковець критично ставився до типового англофранцузького визначення політичної економії, вважаючи, що у цьому випадку під багатством розуміють зовнішній результат господарської діяльності — сукупність предметів, які мають ціну. Між тим політична економія вивчає цю господарську діяльність і виникаючі у її межах суспільні відносини. "Визначаючи політичну економію як науку про багатство (інакше кажучи, як науку про речі), — писав М.І. Туган-Барановський, — ми затушовуємо відмінність цієї науки від технічних наук і не висуваємо на перший план суспільного характеру нашої науки. Ось чому необхідно визнати суттєвим покращанням погляду німецьких економістів, що має всі шанси стати панівною".
З позицій сучасності теоретико-методологічний прогноз вченого не зовсім виправдався. Картина розвитку поглядів на предмет економічної теорії виявилась набагато мозаїчнішою та дещо іншою.
Однак слід віддати належне нашому видатному вченому за його наполегливі спроби з´ясувати суть предмета науки і утвердити правильне його розуміння в літературі серед дискусійних думок.
Як і М.І. Туган-Барановський, більшість вітчизняних економістів визначали політичну економію як науку про народне господарство. Незважаючи на ряд нюансів у розумінні самого поняття "народне господарство", вчені підкреслювали, що йдеться про суспільні відносини людей. Вони складаються на основі їх доцільної діяльності. У ній, як правило, досить чітко розрізнялись технічний і соціальний бік. Завданням політичної економії вчені правильно вважали вивчення явищ соціального характеру. Так, професор В.Я. Желєзнов писав: "Політична економія вивчає не всю господарську діяльність в її цілому, а лише один бік її, а саме той, який зводиться до сукупності соціальних відносин, що виникають між людьми на ґрунті задоволення їх різноманітних потреб матеріальними засобами".
Подібне розуміння та визначення предмета політичної економії ще раніше було зафіксоване майбутнім професором Харківського університету М.М. Соболевим як типове для вітчизняної літератури у енциклопедичному словнику Ф. Брокгауза та І. Єфрона. "Отже, політична економія — це наука, що вивчає суспільні відносини людей, які виникають на ґрунті господарської діяльності", — зробив висновок М.М. Соболев .
Вчений розрізняв завдання політичної економії двоякого роду: теоретичні і практичні. Теоретичні завдання він зводив до з´ясування природи господарських явищ, до виділення серед них типів та відшукання причинного зв´язку між явищами. Практичні завдання полягають в оцінці значення господарських явищ, у визначенні цілей господарської діяльності та шляхів їх досягнення. Виходячи з необхідності врахування в науці безперервної зміни людського життя, М.М. Соболев зробив висновок про неможливість існування єдиних економічних законів, дійсних для всіх часів і народів. Він розрізняв закони загальні, які представляли порядок співіснування та послідовності господарських відносин в їх історичному розвитку (закон історичного розвитку, закон еволюції), і закони, що діють лише в межах однієї епохи господарського життя (наприклад, в межах ойкосного господарства класичної стародавності, феодального ладу середніх віків, капіталістичного ладу сучасного народного господарства).
У цьому випадку були закладені наукові основи для подальшого розвитку питання про критерії виділення економічних законів, систему законів та їх класифікацію.
При визначенні предмета політичної економії для українських економістів типовим було використання понять "народне господарство", "господарська діяльність", "явища народного господарства" тощо.
З визначенням політичної економії як науки про народне господарство пов´язувалось кілька особливих підходів до розгляду економічних явищ та процесів. Насамперед, йдеться про надання переваги макроекономічному підходу, що принесло значні, високо оцінені світовою економічною наукою результати. Становлять інтерес самі напрямки макроаналізу — господарська кон´юнктура, цикли і кризи, прогнозування економічного розвитку; макроекономічні дослідження ринку; економіко-математичне моделювання. Значний доробок представників національної економічної науки у цих сферах дослідження був творчо використаний у 20-х роках минулого століття при розробці теорії економічного зростання, балансового методу планування, концепції прогнозування та планування, математичних методів.
Великого значення з´ясуванню питань предмета, методу та класифікації економічних дисциплін надавав видатний український вчений К.Г. Воблий, справедливо вважаючи їх суттєвими питаннями методології економічної науки. Водночас вчений констатував: "У працях Менгера, Вагнера, Дітцеля, Шмоллера, Сіджуіка, Кейнса та ін., в російській літературі у професорів Симоненка, Левитського ці питання ґрунтовно розроблені".
М.І. Туган-Барановський визначив політичну економію як науку, яка вивчає відносини господарювання в умовах товарного виробництва і стихійні закони, що управляють народним господарством. К.Г. Воблий вдало підмітив дійсні недоліки визначення предмета політичної економії, первісно запропонованого М.І. Туганом-Барановським, які згодом відіграли значну роль у дискусії радянських економістів 20-х pp. XX ст. щодо предмета та долі політичної економії в умовах соціалізму. "Це визначення і надто широке, і разом з тим, І надто вузьке", — підкреслював учений. Надто широкий характер його К.Г. Воблий вбачав у тому, що дослідженням суспільних відносин людей, як членів товарного господарства, займаються й інші соціальні дисципліни. Отже, таке визначення не відділяє ясно і точно предмета економічних досліджень від галузі інших суспільних наук. Вузькість же визначення, на думку К.Г. Воблого, полягала у зведенні предмета політичної економії до вивчення відносин лише  товарного господарства. До речі, К.Г. Воблий слушно звернув увагу на певну логічну непослідовність у судженнях М.І. Тугана-Барановського, коли той через декілька сторінок цілком резонно зауважив, що "політична економія не може ігнорувати й інших типів господарської організації, крім товарної". Дійсно, у своєму підручнику "Основи політичної економії" видатний український вчений виділив предмет політичної економії у широкому і вузькому смислі слова.
У рецензії на книгу М.І. Тугана-Барановського "Нариси із новітньої історії політичної економії" (1903) К.Г. Воблий до позитивних якостей цієї праці відніс І те, що автор розглядає розвиток політико-економічних ідей у тісному зв´язку І з економічною та соціальною історією. "Такий метод дослідження, — підкреслював К.Г. Воблий, — сприяє з´ясуванню характерних рис у вченні економістів, які нерідко є виразниками і тлумачами своїх епох". Характеризуючи такий І метод як плідний, К.Г. Воблий висловив побажання про його подальше широке застосування та розповсюдження у вітчизняній економічній літературі.
К.Г. Воблий поділяв погляди тих вчених (зокрема, відомого німецького професора Конрада), які вважали, що економічні теорії можна правильно зрозуміти тільки на основі вивчення фактичних відносин, серед яких вони розвинулись. У цьому зв´язку український вчений наводив таке положення: історія політичної економії не може бути цілком відділена від історії розвитку народного господарства5. Звичайно, не в значенні їх ототожнення (хоча існували й І такі спроби), а в значенні найтіснішого зв´язку цих двох економічних наук.
Ще й нині становить безсумнівний інтерес судження цього вченого про те, що політична економія займається не дослідженням задоволення людських матеріальних потреб, а дослідженням тих суспільних відносин, які створюються в сфері народного господарства, з одного боку, і загальними умовами його розвитку та стану, — з другого. Отже, у К.Г. Воблого йдеться про економічні (виробничі) відносини у тісному зв´язку з розвитком продуктивних сил. Щоб уникнути можливих аналогій з марксистськими визначеннями предмета політичної економії (а вони мимоволі напрошуються), зазначимо, що в той період К.Г. Воблий займав чітко виражену і відверто ним заявлену немарксистську позицію, критично ставився до різних марксистських положень. Сам факт існування різних "завужених" і "розширювальних" трактувань предмета політичної економії та плутанини у визначеннях вчений розцінював як перебування економічної теорії на такому ступені розвитку, коли поки що недостатньо з´ясовані її основні питання .