Електронна бібліотекапідручники


Історія економічних учень

9.2.1. Погляди українських учених на суть і форми вияву кризи політекономії


Як свідчить досвід, розвиток світової і національної економічної науки час від часу переривається кризовими явищами. Подібно до економічних криз, які є переломними моментами у розвитку ринкової економіки, кризи в помічній науці так само є важливим чинником її розвитку. У XIX ст. мала місце криза класичної політичної економії, у зв´язку з якою відбулася докорінна перебудова економічної науки. Тому питання про кризу в політичній економії перебувало в центрі уваги представників світової і вітчизняної економічної думки. З ним були пов´язані численні проблеми подальшого розвитку економічної теорії, навколо яких серед науковців велися жваві дискусії.
У другій половині XX ст. методологи та історики економічної науки безперервно поверталися до питань кризового розвитку політекономії з метою здобути певні уроки з минулого і краще осмислити сучасне в галузі економічної теорії. Саме у зв´язку з цим з´явилися відомі у сучасній економічній і науці моделі її розвитку Й.А. Шумпетера, Т. Куна, І. Лакатоша, П. Фейєрабенда, Д. МакКлоскі та ін.
Спільним для вітчизняних і зарубіжних науковців останньої третини XIX ст. була констатація факту очевидного кризового стану політичної економії. Проте саме явище кризи, її причини, хронологічні межі, а також особливо шляхи виходу з кризового стану науки набули різного тлумачення. Воно залежало від того, до якої школи чи напряму економічної думки належав той ч™ інший вчений. У найширшому плані всі тлумачення зводились до двох діаметрально протилежних за своєю суттю — марксистських і немарксистських.
На думку ортодоксальних марксистів, це була криза класичної буржуазної політекономії, що охопила її ще у 30-ті pp. XIX ст. Як наслідок, шляхом кристалізації із окремих ненаукових елементів у поглядах класиків та нових поверхових досліджень ринкової економіки виникла вульгарна буржуазна політекономія. Вона стала самостійною, хоч і ненауковою, гілкою економічної думки пострікардовського періоду. Крах класичної політичної економії, на думку марксистів, не вирішив проблеми виходу із кризи економічної науки. За їх уявленнями, після 30-х pp. XIX ст. сама вульгарна буржуазна політекономія перебуває у перманентній кризі. Отже, для належного вирішення проблеми необхідне усунення вульгарної політекономії і встановлення неподільного панування марксистської політекономії (або, за виразом К. Маркса, політекономії праці). Зрозуміло, це можливо лише в результаті революційної ліквідації капіталістичного способу виробництва — матеріальної основи і реального об´єкта вивчення політичної економії у вузькому розумінні слова.
Представники всіх інших шкіл і напрямів економічної думки — поза марксизмом — не прийняли жодного із ключових понять викладеного Марксового трактування кризи: суті її, кола представників і хронологічних меж класичної і вульгарної політекономії, пропонованих шляхів виходу тощо. Саме поняття "вульгарна буржуазна політекономія" було відкинуте, як партійне, ненаукове. Між тим існувала реальна проблема пояснення суттєвих відмінностей у поглядах представників раннього і пізнього класичної політекономії. Абсолютизація їх якраз і наштовхнула марксистів на пошук особливої, "вульгарної" (тобто ненаукової, поверхової) політекономії.
Але при спільному неприйнятті Марксової моделі розвитку економічної науки між представниками немарксистських шкіл на Заході і в Україні не було єдності у тлумаченнях кризових явищ та процесів у розвитку економічної науки, механізмів виходу із кризи. Так, М. Рождественський, абсолютизуючи ці процеси, вважав їх всезагальними, розповсюджував на всі тодішні напрями економічної думки, а вихід із такої жалюгідної ситуації вбачав у заміні політичної економії соціологією, тобто, по суті, в ліквідації політичної економії як науки. На Заході подібні погляди розвивали основоположник філософського позитивізму О. Конт, англійський економіст Дж.К. Інгрем та ін.
Переважна більшість вітчизняних і зарубіжних учених-економістів правильно констатували факт банкрутства класичної політекономії, пропонували відмовитись від її основних постулатів і замінити їх іншими. Проте впадають в очі щонайменше три обставини. По-перше, велика розтягнутість у часі таких констатацій. Вони розпочались ще з 40-х pp. XIX ст. (В.О. Mi-лютін) і продовжувались ще й у перше десятиріччя XX ст. (М.І. Туган-Барановський, П.Б. Струве, СМ. Булгаков та ін.). При цьому йшлося про констатацію кризи класичної політекономії не в ретроспективі, а як все ще реально існуючого явища. По-друге, вихід із кризи багатьма вітчизняними вченими-економістами вбачався на шляхах переважно історичної школи. По-третє, тлумачення причин та суті кризи були скоріше емоційними, ніж строго науковими, досить поверховими і однобічними.
У "синтетичній формі" всі ці особливості відбиті у тлумаченнях наукової кризи відомими вченими, професорами К.Г. Воблим, В.Ф. Левитським, О.М. Миклашевським, Г.Ф. Симоненком та ін. Так, на думку Г.Ф. Симоненка, криза виявилась у тому, що в останню чверть XIX ст. в економічній науці порушено і піддано сумніву все, що раніше міцно і непохитно встановлене класиками з часів А. Сміта і Д. Рікардо. Підірвано авторитет економічної науки, відкидається все те, що виставлялось багатьма за взірець для розвитку інших суспільних наук. Проте це зроблено не попередніми противниками політичної економії чи марксистами, а представниками нової історичної школи1. Подібні думки щодо кризи в економічній науці висловлював і професор О.М. Миклашевський (1864—1911), який писав: "Кінець XIX — початок XX ст. застає політичну економію в стані неймовірного хаосу; вся стрункість і логічність попередніх теоретичних побудувань зруйнована; інколи уявляється, що саме існування політичної економії, як теоретичної науки, більше недопустиме". Дещо інше, більш широке значення кризи обстоював завідувач кафедри політичної економії Київського політехнічного інституту професор СМ. Булгаков (1871 —1944). У своїй праці "Философия хозяйства" (1912) він писав про кризу теоретичної політекономії як про жорстоку філософську кризу. "Відмовляючись від свідомого економічного матеріалізму, — стверджував учений, — вона (політекономія) залишається позбавленою будь-яких філософських основ, без яких вона перетворюється в суму емпіричних знань та роздумів, що навряд чи заслуговує назву науки"3.
Специфіка підходу СМ. Булгакова, О.Д. Білімовича та ряду інших вчених до питань про кризу політичної економії полягала в критиці так званого економічного матеріалізму. Він розглядався як один з вирішальних чинників, що призвів до кризового стану економічної науки. Відомо, що економічний матеріалізм — це концепція, згідно з якою суспільно-економічний розвиток цілком визначається дією економічного чинника (або економічного середовища). Політична, ідеологічна, моральна та інші сфери соціального життя постають лише як наслідок економічного чинника, позбавлені своєї самостійності та здатності активно впливати на хід історії. Принципи соціального детермінізму доводяться прибічниками економічного матеріалізму до економічного фаталізму. Проте справедлива критика економічного матеріалізму, як правило, ототожнювала останній з матеріалістичним розумінням історії і, таким чином, критика розповсюджувалася на економічну теорію марксизму4.
Визнання помилковості економічного матеріалізму не супроводжувалося запереченням найтіснішого зв´язку всіх сторін історичного процесу з господарським життям народних мас. "У світлі цього, — писав професор О.Д. Білімович, — економічний матеріалізм з усіма своїми недоліками як соціологічна теорія мав все ж здійснити плідний вплив на історичну науку, змусивши її звернути більше уваги на господарський бік людського суспільства1. Тому свідома відмова від економічного матеріалізму і сприймалася С.М. Булгаковим та рядом інших вітчизняних вчених як філософська криза економічної науки.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історія економічних учень
Економічна стратегія держави: теорія, методологія, практика
Історія економічних учень
Економічна історія
Історія економічної теорії
Історія економічних учень
Державне регулювання економіки
Економічна історія