пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Історія економічних учень

8.2.2. Економічна теорія А. Маршалла


Фундатор неокласичної теорії, один із найвидатніших учених в історії економічної науки, Альфред Маршалл за 50 років своєї творчої діяльності написав 82 праці. Серед них "Економіка промисловості" (1889), "Учення політичної економії" (1906), "Трактат про соціологію" (1916), "Промисловість і торгівля" (1919), "Гроші, кредит і комерція" (1923) та ін. Основний твір вченого — "Принципи економіко" (1890), над яким він працював більше 20 років, — замінив книгу Дж.С. Мілля у якості базового підручника з економічної теорії для багатьох поколінь студентів західних вузів і лише за життя автора перевидавався вісім разів (табл. 8.3).


Вважається, що саме цією працею вчений започаткував неокласичний напрям в економічній науці.
Математичний додаток
А. Маршалл вважав себе спадкоємцем класичної традиції, започаткованої Д. Рікардо та продовженої Дж. С. Міллем. Стверджуючи, що істини, відкриті класиками, будуть зберігати своє значення, доки існує світ, він систематизував та поєднав теоретичні розробки своїх попередників у плодотворний синтез, адаптувавши "готову рухнути доктрину Рікардо до інтелектуального клімату вікторіанської епохи. Своєю працею "Principles of Economics" він визначив для багатьох поколінь тенденції економічного мислення в Англії".
Маршалл вивчав економічну науку за Мілом і зберіг зв´язок із класичною думкою через теорію вартості на основі "реальних витрат". Більше того, він ніколи повністю не відмовлявся від глибокого закоріненого класичного переконання, що економічний добробут залежить від нагромадження капіталу та приросту населення так само, як і від розподілу ресурсів.
М. Блауг
Найважливіші теоретичні здобутки А. Маршалла:
Нове трактування предмета економічної науки та розвиток методології економічних досліджень. Стверджуючи, що "економічна наука займається вивченням того, як люди існують, розвиваються і про що вони думають у своєму повсякденному житті", вчений вважав предметом її дослідження "головним чином ті спонукальні мотиви, які найсильніше та найстійкіше впливають на поведінку людини в господарській сфері її життя".
Розмірковуючи над тим, що найстійкішим стимулом до господарської діяльності є бажання отримати дохід від неї, вчений стверджував, що "застосування наукових методів і аналізу в економічній науці виникає лише тоді, коли уможливлюється приблизний вимір сили спонукальних мотивів людини... тією сумою грошей, яку вона готова віддати, щоб отримати натомість бажане задоволення, або, навпаки, тією сумою, яка необхідна, щоб спонукати її витратити певну кількість утомливої праці". На думку А. Маршалла, саме існування точного грошового виміру найстійкіших стимулів у господарському житті дало змогу економічній науці набагато випередити всі інші суспільні науки.
При цьому вчений звертав увагу на подвійну мету економічних досліджень, покликаних:
розвивати "чисту економічну науку";
проливати світло на практичні питання.
"Економіст ніколи не повинен випускати з уваги можливості практичного І застосування результатів економічних досліджень", — писав А. Маршалл Водночас він зазначав, що "наукові дослідження мають будуватися не з розрахунку на практичні цілі, досягненню яких вони сприяють, а відповідно до змісту самого предмета, якому вони присвячені".
Видатний англійський економіст Альфред Маршалл (1842—1924) народився в Лондоні у сім´ї банківського службовця.

Всупереч бажанню батька, який хотів бачити сина студентом Оксфордського університету, а потім — священиком, Альфред позичив гроші у свого дядька і вступив до Кембриджського університету, щоб вивчати математику. На відкритому іспиті з математики він був другим з усіх кембриджських бакалаврів (першим став майбутній відомий математик лорд Рейлі). Закінчивши з відзнакою Кембриджський університет, А. Маршалл залишився в цьому навчальному закладі для викладацької роботи. Його зарахували до аспірантури і він збирався присвятити себе вивченню молекулярної фізики.
З 1867 р. А. Маршалл серйозно захопився економічною наукою. Цьому сприяло знайомство з працями Д. Рікардо, Дж.С. Мілля, А. Курно, Й. фон Тюнена та ін. З 1868 по 1908 pp. вчений викладав економічну теорію в Кембриджі (з перервою у вісім років, оскільки з 1877 по 1885 р. він працював у Брістольському та Оксфордському університетах). За його ініціативою у Кембриджі було впроваджене викладання нового курсу "economics", який витіснив традиційну політичну економію, яка читалась за канонами класичної школи Дж. С. Мілля.
Відомий не лише в університетських колах, А. Маршалл активно займався громадською діяльністю, його часто запрошували як експерта до роботи в різноманітних комісіях (з питань валютної і податкової політики, золота, грошей, праці тощо).
У 1890 р. А. Маршалл організував Королівське економічне товариство. У 1908 р. вчений залишив кафедру політичної економії, щоб присвятити себе науковій та літературній діяльності. До кінця своїх днів він удосконалював головну працю свого життя "Принципи економіко", перше видання якої вийшло у 1890 р. Останнє за життя автора восьме видання побачило світ у 1920 р.
А. Маршалл був визнаним лідером економічної науки кінця XIX — початку XX ст., засновником кембриджської школи маржиналізму, яка об´єднала багатьох його учнів та послідовників (А. Пігу, Ф. Еджуорта, Д. Робертсона та ін.). Серед учнів видатного теоретика був відомий англійський економіст Дж.М. Кейнс.)
політики", вчений запропонував замінити вузький термін Political Economy на більш широкий — Economics.
Йіддаючи належне класичній школі, автор "Принципів економікс" розпочав дослідження з виявлення сутності таких категорій, як багатство, капітал, гроші, економічна свобода та економічна конкуренція тощо. Стверджуючи,
що всяке багатство "складається... із речей, які прямо чи опосередковано задовольняють потреби людини", А. Маршалл запропонував власну класифікацію благ (рис. 8.6).

До економічних благ дослідник відносив:
матеріальні блага, якими людина володіє на правах приватної власності;
ділові і професійні зв´язки та організацію підприємства.
Водночас вчений полемізував із А. Смітом, стверджуючи, що багатство створюється не лише у сфері виробництва, але й у сфері послуг. "Інколи говорять, що торговці нічого не виробляють, що в той час, як столяр виготовляє меблі, торговець меблями лише продає те, що вже виготовлене. Але проведення такої відмінності між ними не має під собою наукових підстав,
зазначав Маршалл. — Вони обидва створюють корисності і жоден з них не здатний на більше...".
Розмірковуючи над сутністю категорії "капітал", вчений виокремив дві її найважливіші складові: "здатність виробляти і здатність нагромаджувати".
У цьому контексті на особливу увагу заслуговує думка А. Маршалла про те, що здібності людини як засоби виробництва так само важливі, як і будь-який інший вид капіталу. Вчений прийшов до висновку, що мотиви, які "змушують людину акумулювати капітал у голові свого сина в процесі навчання" аналогічні мотивам, які "керують нею при нагромадженні матеріального капіталу для сина".
Розуміння ролі та значення "людського капіталу" дало змогу А. Маршаллу відмовитись від рікардівського трактування динаміки економічного зростання, яке базувалось на неухильному падінні граничної продуктивності капіталу. "В той час як роль, яку відіграє у виробництві природа, виявляє тенденцію до скорочення віддачі, роль, яку відіграє у ньому людина, виявляє тенденцію до зростання віддачі", — зазначав учений. Він також звертав увагу на те, що "у переважній більшості галузей технічні знання і навички стають з кожним днем усе менш суттєвими порівняно з такими... якостями, як здатність правильно приймати рішення, оперативність, винахідливість, обережність і наполегливість у досягненні мети".
Рушійною силою розвитку суспільства вчений вважав економічну свободу та конкуренцію. Він звертав увагу на те, що "...самостійність і звичка кожного самому обирати свій власний шлях, віра у власні сили; обачливість і разом з тим швидкість у виборі рішень та суджень; звичка передбачити майбутнє і визначити курс дій з урахуванням далеких цілей"4 є факторами, які спонукають людей як до конкуренції, так і до співробітництва. Водночас, на думку А. Маршалла, "термін "конкуренція" відгонить значним присмаком зла, він став припускати певну долю егоїзму та байдужості до добробуту інших людей", тоді як вираз "свобода виробництва і підприємництва", або "економічна свобода" є більш вдалим, оскільки "не пов´язаний з моральними рисами, добрими чи поганими, а відображає той незаперечний факт, що для торгівлі та промисловості нашого часу характерні більша самостійність, більша передбачливість, більш твердий і вільний вибір рішень".
Для методології А. Маршалла характерні:
Мікроаналіз та дослідження спонукальних мотивів економічної діяльності з позицій "чистої економічної теорії", ідеальних моделей господарювання, заснованих на "досконалій конкуренції".
Еволюціонізму що ґрунтується на визнанні поступовості, спадкоємності, неперервності розвитку господарського життя та економічної думки. Стверджуючи, що "Меккою економіста є скоріше економічна біологія, ніж економічна динаміка", вчений вважав, що епіграф "Nature nonfacit saltum" (природа не робить стрибків) найкраще підходить до праці з основ економічної науки.
Синтетичний підхід, спроба інтегрувати в єдину теорію найважливіші здобутки маржиналізму, класичної та історичної шкіл. Посилаючись на наукові дебати австрійської та історичної шкіл, А. Маршалл висловлював переконання, що "жоден метод досліджень не може бути названий методом економікс; але всякий метод може бути корисним, якщо він застосований на своєму місці, як один, так і в поєднанні з іншими".
Функціональний аналіз, заперечення необхідності визначення економічних категорій на казуальній основі, яка вимагає "доведення тих чи інших сутнісних розмежувань". Поклавши в основу наукових досліджень принципи взаємодії, А. Маршалл посилався на А. Курно, який "учив, що при вивченні різних аспектів певної економічної проблеми завдання полягає не в тому, щоб розглядати їх як такі, що послідовно детермінують один одного у ланцюгу причинних зв´язків..., а в тому, щоб бачити взаємний вплив усіх їх один на одного".
Метод часткової рівноваги, який передбачає, що у процесі дослідження економічних явищ та процесів... "наперед приймається гіпотеза, згідно з якою ніяка інша причина, крім чітко визначеної цією доктриною, не береться до уваги". При цьому виключається вплив усіх інших факторів застереженням "за інших незмінних умов", хоча вони не вважаються інертними, а лише тимчасово ігнорується їх дія".
Широке використання кількісних методів дослідження, математичного та графічного аналізу. Водночас сам А. Маршалл при викладі своїх теоретичних узагальнень відводив математиці скромне місце чіткої мови, з допомогою якої можна строго і науково виразити думку. У цьому контексті на особливу увагу заслуговує застереження вченого, згідно з яким надмірне захоплення кількісними методами аналізу може відволікти нашу увагу на аналіз інтелектуальних іграшок, надуманих проблем, які не відповідають умовам реального життя.
Розроблені А. Маршаллом математичні і графічні методи аналізу в економічній теорії відрізнялись такою переконливістю, виразністю і науковою точністю і вийшли так далеко за межі "чистих ідей" його попередників, що ми цілком виправдано можемо вважати його засновником сучасної графічної економічної науки.
Розвиток теорії попиту на основі дослідження та графічної інтерпретації функції попиту, його еластичності, поняття "споживчого надлишку" тощо. А. Маршалл:
розмежував індивідуальний та ринковий попит, зазначивши, що останній "є сумою попитів усіх окремих осіб" за кожного із можливих рівнів цін;
сформулював закон попиту, згідно з яким "...кількість товару, на який формується попит, зростає за зниження ціни і скорочується за підвищення;
дав графічну інтерпретацію закону попиту, довівши, що "крива попиту характеризується одним загальним правилом, яке проголошує, що по всій своїй довжині вона має від´ємний нахил" (рис. 8.7);

Курно, відповідно до стандартної математичної практики, поміщав ціну як незалежну змінну на осі абсцис, а кількість купленого товару — як залежну змінну на осі ординат. Маршалл запровадив звичне тепер розміщення ціни на осі у, а кількості — на осі х. Причина порушення загальноприйнятого математичного правила, мабуть, полягала в тому, щоб подати графічне виведення ринкових кривих попиту як суми індивідуальних кривих попиту; з використанням такої системи координат можна було помістити криві попиту разом з кривими пропозиції на одному малюнку, причому тепер кількість ставала незалежною змінною, а ціна — залежною, яку треба визначити.
М. Блауг був першим економістом, який вивів криву попиту із функції корисності, переклавши закон спадної граничної корисності "на мову цін". Водночас крива попиту, за А. Маршаллом, відображала лише ефект заміщення, оскільки вчений виходив із припущення про фіксовану граничну корисність грошей для покупців;
дослідив та впровадив у науковий вжиток поняття "цінової еластичності попиту", визначивши останню як алгебраїчно, так і геометрично. Стверджуючи, що "ступінь еластичності (або швидкість реакції) попиту на ринку залежить від того, якою мірою його обсяг зростає при певному зниженні ціни або скорочується при певному підвищенні ціни", А. Маршалл запропонував математичний інструментарій для виміру еластичності та сформулював найважливіші закономірності, яким підпорядковується еластичність попиту. На думку вченого, еластичність попиту дорівнює одиниці, коли зниження ціни на 1 % збільшує продаж на 1 %; за умов коли зниження ціни на 1 % викличе збільшення попиту більше, ніж на 1 %, попит є еластичним; зниження попиту менш ніж на 1 % у відповідь на 1 % зростання ціни засвідчує, що попит на певний товар є нееластичним.
Вчений розрізняв еластичність попиту на товари першої необхідності й предмети розкоші, товари, які мають незначну і вагому частки у споживчому бюджеті, товари з більшою чи меншою кількістю замінників та способів застосування тощо. Водночас він звертав увагу на те, що еластичність попиту висока для високих цін і наближається до нуля за умов повного насичення потреби;
здійснив аналіз "ренти споживача" ("споживчого надлишку") як економічного вимірника додаткового задоволення споживача, "різниці між ціною, яку покупець готовий був сплатити, тільки б не обійтись без певної речі і тією ціною, яку він фактично за неї сплачує". Підхід, запропонований А. Маршаллом, знайшов подальший розвиток в економічній теорії добробуту.
Теорія споживчого надлишку була визнана найважливішою новинкою в "Принципах економіко" в рік їх опублікування і отримала широке застосування в економічних дослідженнях.
Розвиток теорії пропозиції, дослідження структури та динаміки витрат виробництва, аналіз та графічна інтерпретація функції пропозиції, еластичності тощо. При цьому А. Маршалл:
виходив з того, що динаміка пропозиції залежить від витрат виробництва;
розмежував реальні витрати виробництва (пожертви праці, пов´язані з трудовими зусиллями, та пожертви капіталу, пов´язані з утриманням від особистого споживання) та грошові витрати виробництва — "суми грошей, які доводиться сплачувати за ці зусилля і пожертви";
виявив закономірності зміни питомих витрат виробництва при зростанні обсягів виробництва та сформулював:
закон спадної продуктивності (зростання витрат при збільшенні обсягів виробництва), пов´язаний з використанням природних факторів виробництва;
закон зростаючої продуктивності (зниження витрат при зростанні обсягів виробництва), згідно з яким "зростання обсягу витрат праці та капіталу, як правило, сприяє удосконаленню організації виробництва, що підвищує ефективність використання праці й капіталу". В основі цієї тенденції лежить "внутрішня економія" (організаторські здібності, технологічні вдосконалення всередині фірми) та "зовнішня економія", пов´язана із загальним зростанням та вдосконаленням певної галузі виробництва;
закон постійної продуктивності, дія якого проявляється за умов урівноваження дії законів зростаючої та спадної продуктивності й полягає у тому, що "зростання обсягів затрат праці та інших витрат веде до пропорційного збільшення обсягів продукції".
Висновок про дію законів зростаючої і постійної віддачі Маршалл зробив на основі аналізу репрезентативної фірми — представницької фірми з середніми галузевими характеристиками. На думку відомого дослідника історії економічних учень М. Блауга, "Концепція репрезентативної фірми — це одна з багатьох поступок Маршалла перед лицем грубих фактів. Він був заклопотаний суто формальним боком аналізу так само, як і спробою врахувати досвід свого часу. На його думку, збільшення розмірів фірми змушувало визнати існування економії від масштабу виробництва. З іншого боку, він не хотів погодитись з висновком, що це приведе до знищення конкуренції... Придумана Маршаллом репрезентативна фірма дала йому змогу визначити умови рівноважного сукупного обсягу виробництва, не потребуючи водночас, щоб усі фірми галузі перебували у рівновазі. Недолік цього поняття в тому, що це конструкція на основі фактичних даних; вона описує особливості рівноважного стану, але не містить аналізу переходу до цієї рівноваги і неспроможна показати, що такий процес приведе до неї."
виокремив постійні, змінні, граничні та загальні витрати виробництва (рис. 8.8);

узалежнив еластичність пропозиції від періоду часу, зазначивши, що:
"коли ми розглядаємо тільки короткі періоди... існує еластичність пропозиції, відповідна еластичності попиту". Іншими словами, певне підвищення ціни викликає більше або менше збільшення замовлень, яке продавці приймають залежно від наявності більших чи менших запасів, а також залежно від сприятливих чи несприятливих уявлень, які у них склалися, про рівень цін на ринку;
"у більш суттєвих питаннях, які стосуються тривалих періодів, проблема виявляється складнішою", оскільки "максимальний випуск продукції за умов безмежного попиту навіть за поточних цін є теоретично нескінченною величиною; тому еластичність пропозиції товару... для довгих періодів теоретично безмежна".
Теорія ринкової рівноваги, аналіз прямих та зворотних залежностей між ціною, попитом та пропозицією, дослідження ціни як регулятора ринку. При цьому А. Маршалл:
Відкинув ідею пріоритетності виробництва або споживання і здійснив системне дослідження попиту і пропозиції як рівноправних ринкових сил. Якісні особливості попиту та пропозиції він трактував у психологічному плані: як бажання покупців придбати те чи інше благо і небажання виробників нести тягар праці та пожертви капіталу. Вчений кількісно охарактеризував ці категорії на основі впровадження у науковий вжиток понять "ціна попиту", (максимальна ціна, яку споживач готовий заплатити за той чи інший товар, яка залежить від граничної корисності) і "ціна пропозиції" (мінімальна ціна, за якою продавець погоджується продавати певну кількість продукції, що залежить від граничних витрат).
Здійснив аналіз ринкової рівноваги та рівноважної ціни, які стали фундаментальними поняттями неокласичної теорії та наукового аналізу. А. Маршалл був переконаний, що майже всі проблеми в політичній економії мають ту саму сутність — йдеться про те, як попит і пропозиція урівноважують один одного.
"Коли попит і пропозиція перебувають у рівновазі, — писав учений, — кількість товару, що виробляється за одиницю часу, можна назвати рівноважною кількістю, а ціну, за якою він продається, рівноважною ціною". Таким чином основоположною в теоретичній побудові А. Маршалла була думка про те, що попит і пропозиція є рівноправними елементами механізму ринкового ціноутворення. Стверджуючи, що "принцип витрат виробництва і принципи кінцевої корисності, без сумнівів, є складовими одного всезагального закону попиту і пропозиції", вчений створив двокритеріальну концепцію ринкової ціни, поєднавши підходи класиків і маржиналістів (рис. 8.9).

"Ми могли б з однаковою підставою сперечатися про те, регулюється вартість корисністю чи витратами виробництва, як і про те, верхнє чи нижнє лезо ножиць розрізає шматок паперу", — писав дослідник.
Узагальнивши дослідження попередників щодо функціональної залежності ціни, попиту і пропозиції, вчений проаналізував основні причини зміщення кривих попиту та пропозиції. Аналіз ринкової рівноваги (рис. 8.9) дав йому змогу дійти висновку, що за умов, коли "...OR є фактичним рівнем виробництва, a Rd — ціною попиту, вищою за ціну пропозиції Де, виробництво стає виключно прибутковим і буде зростати... R — індекс обсягу ...буде рухатись управо. З іншого боку, якщо величина Rd нижча за Rs, то R буде відхилятись уліво. Якщо ж Rd дорівнює Я«, ...попит і пропозиція перебувають у стані рівноваги"1. Таким чином, вчений переконливо довів, що за умов вільної конкуренції ринкова рівновага є стійкою, оскільки будь-яке відхилення ринкової ціни від рівноважної буде повертати її у рівноважний стан подібно до того, як "маятник коливається в ту чи іншу сторону від своєї нижчої точки".
Введення до наукового аналізу фактору часу та дослідження його впливу на динаміку попиту і пропозиції. Стверджуючи, що фактор часу є головною причиною значних труднощів у економічних дослідженнях і відіграє величезну роль у взаємодії попиту та пропозиції, А. Маршалл виокремив довгострокові та короткострокові періоди. Вчений, наголошував на тому, що вплив змін у витратах виробництва потребує для свого прояву, як правило, більше часу, ніж вплив змін у попиті. Відтак він дійшов висновку, що "загальним правилом" має стати підхід, згідно з яким "чим коротший період, який розглядається, тим більше слід враховувати у нашому аналізі вплив попиту на вартість, чим цей період триваліший, тим більшого значення набуває вплив витрат виробництва...".
Виходячи з того, що час сам по собі є неперервним, і "немає різкого поділу між довгими та короткими періодами", А. Маршалл виокремив чотири категорії проблем, у кожній з яких "ціна регулює відносини між попитом і пропозицією":
проблеми, пов´язані з щоденним коливанням ринкових цін за умов, коли пропозицію "прийнято розуміти як запас певного товару, який є в наявності або, у всякому випадку, надходження якого передбачається";
проблеми, пов´язані з аналізом "нормальних" цін4 за умов короткострокового періоду, коли "пропозиція відображає кількість продукції, яка може бути вироблена за певною ціною на наявних виробничих потужностях... за певний період";
проблеми, які стосуються дослідження "нормальних" цін у довгостроковому періоді, коли "пропозиція означає те, що може бути вироблено на потужностях, які можна з вигодою відтворити і ввести в експлуатацію в межах певного строку";
проблеми, пов´язані з "віковим рухом нормальної ціни, породжені поступовим зростанням знань населення і капіталу, зміною умов попиту і пропозиції від покоління до покоління".
Часовий вимір, що пропонує Маршаллів аналіз, вдало названо "операційним часом". Хоча вжита термінологія начебто відображає реальний годинниковий час, таке враження оманливе; періоди короткі або тривалі не відповідно до руху стрілок, годинника, а відповідно до часткового або повного пристосування виробників і споживачів до змінюваних обставин.
Теорія розподілу та доходів. Наголошуючи на тому, що проблеми розподілу набагато складніші, ніж вважали економісти минулого, оскільки "жодне рішення, яке має видимість простоти, не може бути правильним", А. Маршалл стверджував, що "джерелом доходів усіх факторів виробництва в міру граничних послуг, які вони надають, є національний дивіденд" (національний дохід). Вихідною у його теоретичній побудові була думка, що кожен фактор виробництва підлягає дії закону попиту і пропозиції. При цьому ціна попиту того чи іншого фактора виробництва визначається його граничною продуктивністю, а ціна пропозиції — граничними витратами на нього.
Виокремлюючи у якості факторів виробництва землю, працю, капітал та організацію, вчений звертав увагу на те, що "у певному розумінні є лише два фактори виробництва — природа і людина. Капітал і організація є результатом роботи людини, яка здійснюється з допомогою природи і спрямовується її здатністю передбачати майбутнє і її готовністю потурбуватися про майбутнє"3. Здійснений дослідником аналіз взаємозв´язку факторів виробництва дав змогу визначити їх подвійну функцію, пов´язану з тим, що фактори виробництва:
"часто конкурують за зайнятість: той, чия продуктивність відносно витрат на нього вища, прагне витіснити інший і тим самим обмежує ціну попиту на нього";
"формують сферу зайнятості один для одного, оскільки для будь-якого з них не існує сфери зайнятості окрім тієї, яку створюють інші".
Відтак А. Маршалл робив висновок, що національний дохід, який є результатом функціонування усіх факторів і який зростає разом зі збільшенням пропозиції кожного з них, є також єдиним джерелом попиту на будь-який з факторів виробництва.
Стосовно природи доходів учений дотримувався думки, що:
Заробітна плата є винагородою за негативні емоції робітників, пов´язані із важкістю праці. Вчений аналізував поведінку робітника як раціонального суб´єкта, який оцінює свою участь у виробництві через зіставлення доходів і витрат. Відтак пропозицію праці А. Маршалл узалежнював як від демографічних факторів, так і від суб´єктивних оцінок тягаря праці. "Незручність, тягар праці виникає від фізичної чи розумової втоми, або від того, що вона здійснюється у шкідливому середовищі... або від того, що вона забирає час, необхідний для відпочинку або громадської чи розумової діяльності, — зазначав дослідник. — Але яку б форму не мала незручність, вона завжди посилюється зі зростанням важкості і тривалості праці".
Вчений виходив з того, що попит на робочу силу, як і попит на матеріальні блага, детермінований законами спадної корисності та спадної продуктивності. Він стверджував, що "заробітна плата кожної категорії робітників має тенденцію дорівнювати чистому продукту, виробленому додатковою працею граничного робітника". Для розкриття сутності поняття "граничний робітник" Маршалл наводив приклад фермера, який "роздумує над питанням про кількість своїх пастухів", виходячи з того, що чистий продукт від використання одного додаткового робітника складає 20 овечок. Якщо цей робітник може обійтись йому значно дешевше, ніж еквівалент ціни цих овечок, — зазначав А. Маршалл, — передбачливий фермер безумовно візьме його до себе на ферму; але, якщо додатковий робітник буде коштувати йому майже стільки, скільки коштують 20 овечок, фермер буде сумніватися". Робітника, заробітна плата якого дорівнює виробленому ним чистому продукту, вчений назвав граничним, "так як його використання є граничним".
Прибуток складається із двох самостійних видів винагороди факторів виробництва: підприємницького доходу та процента. Підприємницький дохід вчений трактував як винагороду за підприємницьку діяльність, компенсацію негативних емоцій, пов´язаних з ризиком, конкуренцією, невизначеністю, страхом та виробництвом, орієнтованим на невідомий ринок. На думку А. Маршалла, "риси, які мають бути притаманні ідеальному підприємцю, настільки значні й численні, що дуже мало людей можуть повною мірою володіти ними"4. Серед найважливіших рис підприємця вчений виокремив:
уміння передбачати загальні тенденції розвитку виробництва і споживання;
здатність до тверезих суджень і сміливого ризику;
досконале знання тонкощів власного бізнесу;
уміння керувати людьми, стимулювати їх підприємливість та ініціативу;
здатність здійснювати дієвий контроль над підприємством, забезпечуючи послідовність та єдність дій тощо.
Розвиваючи цю тезу, А. Маршалл поділив усіх підприємців на дві категорії:
1) тих, хто йде уторованим шляхом і отримує винагороду у вигляді нормального прибутку, який входить до витрат виробництва і є винагородою "висококваліфікованої категорії учасників виробництва";
2) тих, хто відкриває нові та покращенні методи господарювання, отримуючи додатковий дохід.
У цьому контексті на особливу увагу заслуговує Маршаллова концепція "квазіренти" — рентоподібного доходу (від лат. quasi — "подібний до"). Взявши за основу ідею класиків, згідно з якою фіксований запас та відсутність замінників земельних угідь у сільському господарстві перетворює винагороду за надання послуг землі у рентний дохід, вчений поширив це твердження на всі види ресурсів, які "є фіксованими для коротких періодів". На думку А. Маршалла, за цих умов будь-яке підвищення попиту сприятиме зростанню ціни, що уможливить отримання додаткового доходу як різниці між новою ціною і витратами виробництва, в тому числі нормальним прибутком. "...Для таких періодів доходи, здобуті з цих засобів виробництва, — зазначав дослідник, — перебувають у тому самому відношенні до вартості, створеного з їх допомогою продукту, як і справжня рента".
Виходячи з того, що елементи квазіренти є практично у всіх видах факторних доходів, в тому числі у прибутку підприємця-новатора, Маршалл звертав увагу на те, що існування надлишкових доходів викликає переміщення ресурсів та зміну умов пропозиції. Закономірним наслідком цього у довгостроковому періоді, на думку вченого, стає вирівнювання факторних доходів та відновлення "нормальної" ціни, заснованої на граничній продуктивності ресурсів.
Процент на капітал є "винагородою за втрати, з якими пов´язане очікування майбутнього задоволення від матеріальних ресурсів". На відміну від Н. Сеніора, А. Маршалл стверджував, що "процент можна вважати винагородою за очікування, а не за утримання", оскільки "нагромадження багатства зазвичай є результатом відстрочки задоволення або результатом його очікування".
Обґрунтовуючи економічні підстави існування процента, вчений писав: "якщо правильно, що відкладення задоволення на майбутнє означає в цілому жертву з боку того, хто відкладає, точно так само як додаткове зусилля означає жертву з боку того, хто працює, і якщо правильно, що така відстрочка задоволення дає змогу людині застосовувати методи виробництва, початкові витрати на які будуть великими, але в результаті застосування яких сукупне задоволення зросте так само напевно, як і при збільшенні кількості праці, тоді не може відповідати істині, що вартість речі залежить лише від кількості витраченої на її виробництво праці". Відтак А. Маршалл заперечував трудову теорію вартості, звертаючи увагу на те, що вона заснована на припущенні, що "послуги капіталу є "дармовим" благом, яке надається без усяких пожертв і тому не потребує винагороди як стимулу для подальшого його функціонування".
Узалежнюючи величину процента від суб´єктивних оцінок власників капіталу, вчений був переконаний, що поки людська натура зберігає свої одвічні властивості, кожне скорочення процентної ставки здатне спонукати багатьох людей зберігати менше, а не більше. Ця ідея знайшла подальший розвиток у теорії державного регулювання економіки видатного економіста XX ст., учня А. Маршалла Дж.М. Кейнса.
Необхідно зазначити, що запропонований А. Маршаллом аналіз найважливіших економічних категорій базувався на дослідженні моделі досконалого конкурентного ринку. Водночас практика розвинених країн демонструвала посилення монополістичних тенденцій у розвитку економіки. Звернувшись до аналізу цих процесів, вчений розглядав монополію як окремий випадок на фоні панування вільної конкуренції та відповідного їй механізму ціноутворення. Заслугою англійського дослідника стало розуміння нових неринкових механізмів регулювання, пов´язаних з діяльністю монополій, їх здатністю регулювати обсяги виробництва та ціни з метою максимізації прибутку.
А. Маршалл виходив з того, що монополія негативно впливає на розподіл ресурсів та загальний рівень національного доходу. Водночас він застерігав від поспішних висновків щодо діяльності монополій, звертаючи увагу на те, що економія на масштабі та можливості фінансування нововведень приводить до зростання обсягів виробництва та зниження цін. За цих умов довгострокова крива пропозиції монополізованої галузі буде проходити нижче кривої пропозиції тієї самої галузі за умов вільної конкуренції. Відтак монопольна фірма, яка керується альтруїстичними мотивами (наприклад, держава, особливо у випадку природної монополії) максимізує не лише свій дохід, але і споживчий надлишок.
Концептуальний підхід та основні теоретичні здобутки А. Маршалла витримали перевірку часом і займають важливе місце в арсеналі сучасної економічної теорії. Перехід до неокласичної парадигми, який сприяв подальшому розвиткові економічної теорії, отримав назву "маршаллівської революції", яка полягала:
в розширенні предметного поля економічних досліджень, запровадженні нового категоріального апарату, збагаченні методології економічної науки;
започаткуванні мікроекономічного аналізу та дослідження економічних взаємозв´язків на системній та функціональній основі, що сприяло формуванню "єдиної мови" економічної теорії та відіграло важливу роль у професіоналізації економічної науки та утвердженні світового наукового співтовариства економістів;
розробці синтетичної теорії, заснованої на рівноправності фактора граничної корисності (попиту) та фактора витрат (пропозиції) у формуванні ринкової ціни;
включенні у економічний аналіз фактора часу, розмежуванні довгострокового та короткострокового періодів, що уможливило створення "загальної системи, в якій усі попередні теорії знайшли собі місце".
Водночас більш абстрактний рівень аналізу порівняно з класичною і історичною школами, "обмежена сфера такого аналізу і його крайня віддаленість від практичних проблем", сприяли спрощенню образу людини як раціонального максимізатора та виключенню зі сфери дослідження неокласиків (аж до 30-х pp. XX ст.) макроекономічної проблематики та процесів економічного зростання.
Те, що ґрунтовно викладено в "Принципах економіко" А. Маршалла, менш важливе, ніж те, на що він лише вказав мимохідь. Більше, ніж будь-який інший економіст... Маршалл відкрив шлях досліджень для інших.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історія економічних учень
Економічна стратегія держави: теорія, методологія, практика
Історія економічних учень
Економічна історія
Історія економічної теорії
Історія економічних учень
Державне регулювання економіки
Економічна історія