Нова історична школа справила значний вплив на формування у 90-ті pp. XIX ст. сукупності поглядів, ідей та концепцій, які мали яскраво виражену етичну спрямованість і були підпорядковані вирішенню соціальних проблем.
Започаткування соціального напрямку в економічних дослідженнях було зумовлене подальшим розвитком капіталізму, монополізацією економіки та поширенням акціонерної форми власності, зростанням добробуту широких мас населення європейських країн, розширенням економічних і політичних свобод, посиленням впливу профспілок і вдосконаленням системи соціального захисту тощо. Водночас проблеми соціальної нерівності, соціального захисту не втратили своєї актуальності і потребували вирішення на шляху державного регулювання суспільного життя.
Формування нової системи організації ринкового господарювання та модифікація відносин праці і капіталу активізували необхідність дослідження соціальних аспектів та умов розвитку господарських процесів.
Необхідно зазначити, що соціальний напрям у політичній економії не становив цілісне економічне учення і був спрямований в першу чергу на вирішення практичних проблем. Його представників об´єднували:
соціальний підхід до аналізу господарських явищ, дослідження економіки як частини соціальної системи, підвищена увага до проблем соціальної справедливості, соціальних інститутів (держави, громадських об´єднань тощо);
трактування виробництва як суто технічного процесу, позбавленого соціального змісту та зв´язку з певним соціальним устроєм, вічного, незмінного процесу взаємодії виробничих факторів;
заперечення об´єктивних економічних законів та об´єктивної обумовленості соціальної поведінки людей на основі протиставлення світу природи 9вітові людського духу, залежного від людської волі;
дослідження соціальної мотивації та ціннісних факторів економічної поведінки з метою вдосконалення існуючої господарської системи та досягнення вищого морального ідеалу — "достойного існування усіх членів суспільства";
визнання примату неекономічних факторів соціально-економічного розвитку, насамперед правових чинників (пізніше — держави), підпорядкованих етичним нормам;
активний захист приватної власності, заперечення експлуатації найманої праці та визнання можливості соціально-економічного прогресу ринкової економіки на шляху соціальних реформ та державно-правового регулювання виробництва і розподілу.
Ідеї соціального напряму у політичній економії знайшли відображення у програмі заснованої у 1872 р. в Німеччині Спілки соціальної політики, яка отримала назву "катедер-соціалізму" ("соціалізм за професорською кафедрою" як натяк на приналежність учасників Спілки до академічних кіл).
Визначаючи найважливішою детермінантою економічного розвитку сприятливе соціальне середовище, засноване на принципах соціальної справедливості, члени Спілки соціальної політики виступали за свідому перебудову суспільних відносин на шляху поступових реформ, основу яких мала становити цілеспрямована діяльність держави. Як найважливіші вимоги висувалися:
державне регулювання праці неповнолітніх та впровадження обов´язкової початкової освіти;
страхування робітників на випадок хвороб та травматизму;
встановлення пенсій зі старості та непрацездатності;
організація споживчих та житлових кооперативів тощо.
Відомими представниками соціального напряму в політичній економії були Рудольф Штольцман (1852—1930), Рудольф Штаммлер (1856—1938), Отмар Шпанн (1858—1950), Франк Оппенгеймер (1864—1943) та ін.
Р. Штольцман у працях "Соціальні категорії" (1896), "Мета в народному господарстві" (1907) обґрунтував тезу, згідно з якою виробництво є виключно технологічним явищем, яке знаходить свій вияв у суспільному поділі праці і є нейтральним у соціальному відношенні.
Стверджуючи, що економіка підпорядковується моральним ідеалам, вчений трактував капіталістичне виробництво як засіб реалізації моральних цілей та досягнення життєвого достатку усіх членів суспільства. Заробітну плату та прибуток він визначав як рівноправні засоби досягнення вищого морального принципу, а сутність закону вартості зводив до регулювання доходів та забезпечення нормального існування населення. Заперечуючи соціальні антагонізми та експлуатацію найманої праці, учений уважав підприємців організаторами виробництва та вождями нації, а робітників — виконавцями, які перебувають під їх захистом.
Філософські та методологічні принципи соціального напрямку були обґрунтовані Р. Штаммлером у роботі "Господарство та право з погляду матеріалістичного розуміння історії". Визначаючи право атрибутом соціальної діяльності держави, він стверджував, що "соціальне життя є ззовні відрегульованим суспільним життям людей", а тому "цінність має значення лише для обміну товарів на основі... існуючого правопорядку".
Наголошуючи на об´єктивній зумовленості історичних процесів, вчений заперечував будь-яку активність людей, в тому числі політичну боротьбу, трактуючи останню як невизнання людьми об´єктивних законів суспільного розвитку.
Один з напрямків соціальної школи розвивав Ф. Оппенгеймер, автор теорії "ліберального соціалізму". Пов´язуючи несправедливість у розподілі доходів та експлуатацію найманої праці з виникненням та пануванням монополій, він виступав за повернення суспільства до природного стану — простого товарного виробництва. Останнє він ототожнював з "ліберальним соціалізмом" — вільним від експлуатації суспільним устроєм, заснованим на приватній власності та ринковому обміні.
Один із варіантів соціального напрямку в політичній економії розвивали австрійські економісти — О. Шпанн, Я. Бакс, Ф. Оттель, X. Ріль та інші. їхні ідеї знайшли відображення у праці відомого соціолога та економіста Отмара Шпанна "Фундамент народного господарства" (1918).
Виходячи з примату цілого над частиною, О. Шпанн висунув оригінальну концепцію "універсалізму", з допомогою якої прагнув обґрунтувати необхідність посилення державного регулювання економічних процесів. Австрійський дослідник розглядав суспільство як цілісний живий організм, заснований на свідомому поділі праці, який згуртовує індивідів у єдину спільноту, обмежену рамками нації. На думку вченого, у суспільстві "універсалізму" держава і корпорації панують над окремою особою, яка виконує конкретні функції, керуючись у своїй діяльності не лише власними, егоїстичними, але насамперед — національними, державними інтересами. Відтак держава проголошувалась "вічним" і "природним" суспільним інститутом, який визначає усі сторони суспільного життя.
Таким чином, дослідник наголошував на необхідності докорінних змін у економічних функціях держави. Головне завдання останньої він вбачав в організації господарського розвитку на основі переходу до корпоративного устрою, здатного забезпечити єдність інтересів робітників та підприємців. Трактуючи державу як "вищу духовну цінність нації", вчений підкреслював її соціальний характер, спрямованість на реалізацію цілей загального добробуту та узгодження інтересів усіх господарюючих суб´єктів. Основою суспільного розвитку він уважав принципи підпорядкування і в зв´язку з цим різко виступав проти демократизації суспільного життя, критично оцінюючи діяльність профспілок та організований робітничий рух.
Стверджуючи, що функції підприємців у виробництві не менш важливі ніж діяльність робітників, О. Шпанн висунув власну концепцію оберненої експлуатації (оберненої додаткової вартості), з допомогою якої прагнув спростувати марксизм. Вихідною у теоретичній побудові австрійського вченого була ідея про те, що в основі суспільного устрою лежить організований обмін послугами. Виділяючи поряд з безпосередніми (виробництво предметів споживання) та опосередкованими послугами (виробництво засобів виробництва) послуги вищої цінності (творчі здібності, організаторський талант тощо), він наголошував на тому, що праця підприємців ніколи не оцінювалась належним чином. Протиборство праці та капіталу, на його думку, завжди сприяло невиправданому завищенню частки робітників у створеному продукті. Звідси вчений робив висновок, що в процесі еволюції буржуазного суспільства не капіталісти експлуатували робітників, а навпаки.
Вирішення наявних проблем суспільного розвитку австрійський дослідник вбачав у переході до "універсалізму", заснованому на правовому регулюванні товарного обміну та посиленні державного регулювання економічного життя.