Українська електронна бібліотека

Загрузка...


Історія економічних учень

7.2.2. Еволюція історичного напряму у працях В. Зомбарта та М. Вебера


Одним із яскравих представників наступного етапу розвитку нової історичної школи був учень Г. Шмоллера — Вернер Зомбарт (1863—1941) — німецький соціолог, філософ, економіст, професор політичної економії Бреславльського, а згодом — Берлінського університетів, автор праць "Сучасний капіталізм" (1902), "Буржуа. Етюди з історії духовного розвитку сучасної економічної людини" (1913), "Три політичні економії" (1929), "Німецький соціалізм" (1934) та ін.
У своїх ранніх працях В. Зомбарт виступав прихильником теоретичної системи та "продовжувачем справи" К. Маркса. Один з перших творів вченого "До критики економічної системи Карла Маркса" отримав високу оцінку Ф. Енгельса як вдалий виклад марксистських ідей. Водночас В. Зомбарт вважав себе прихильником буржуазно-ліберальних реформ, критично оцінюючи вплив бурхливої революційної пристрасті на наукову творчість засновників "наукового комунізму". У працях "Соціалізм і соціальний рух у XIX ст." (1896), "Пролетаріат. Начерки та етюди" (1906), "Чому у Сполучених Штатах немає соціалізму?" (1906) вчений виступав з позицій "катедер-соціалізму", обґрунтовуючи ідеї реформування капіталістичного суспільства та підвищення ролі робітничого класу у процесі його перебудови. У своїх більш пізніх роботах ("Пролетарський соціалізм" (1924), "Ідея класової боротьби" (1924) та ін.) вчений відійшов від марксистських ідей і виступив з критикою матеріалістичного розуміння історії, класової боротьби та диктатури пролетаріату.
Після Першої світової війни творча діяльність німецького дослідника зазнала впливу ідей крайнього німецького націоналізму та шовінізму. В опублікованій в 1915 р. праці "Торговці і герої" В. Зомбарт протиставив об´єднаній національною ідеєю німецькій "нації героїв" утилітарно-гендлярську англійську "націю торговців", зорієнтовану на індивідуальний добробут і комфорт. У подальшому ультраправі і фашистські кола скористались теоретичними конструкціями вченого. Водночас, на думку багатьох дослідників, В. Зомбарт не поділяв багатьох аспектів нацистської ідеології, тяжіючи до респектабельного націонал-консерватизму.
Гучну славу та визнання німецькому досліднику принесло побудоване на багатому історичному матеріалі фундаментальне дослідження "Сучасний капіталізм. Історико-систематичне дослідження загальноєвропейського економічного життя від його зародження до сучасності" (1902). Центральне місце у цьому творі займає історична економічна соціологія. На її основі вчений здійснив спробу осмислити походження та форми розвитку капіталізму, виявивши систему господарських цінностей, притаманних різним стадіям його еволюції.
У цій та інших працях вчений:
Розмежував поняття "господарська система" (абстрактно-теоретична конструкція, позбавлена історичної специфіки і призначена для систематизації емпіричних фактів) і "господарська епоха" (реально існуюча господарська система). Структуру господарської системи В. Зомбарт характеризував поєднанням трьох груп факторів:
технологічного способу виробництва (субстанції);
суспільних відносин (форми);
господарського духу (спонукального мотиву розвитку).
Виходячи з цих міркувань, вчений виокремив три групи найважливіших чинників еволюції господарської системи: техніко-економічні, соціально-організаційні та соціально-психологічні, включаючи до складу останніх суспільну свідомість, мислення та ідеологію. В. Зомбарт був переконаний, що фактори, які зумовлюють господарську діяльність, знаходять свій вияв у певних інституціях, дослідження яких уможливлює виокремлення своєрідних рис того чи іншого економічного устрою.
Дослідив еволюцію капіталізму на основі вивчення "історії духовного розвитку сучасної економічної людини". Завдяки В. Зомбарту термін "капіталізм" став загальновживаним. Аналізуючи розвиток європейського капіталізму як органічний цикл з еволюційними фазами, вчений виокремив: стадію його народження, молодості (ранній капіталізм), зрілості (розвинений капіталізм) та старості (пізній капіталізм).
Німецький дослідник трактував стадії економічного розвитку капіталізму як вираження певних форм господарської діяльності, спрямованої на збільшення багатства, особливо у грошовій формі. Водночас зрілий капіталізм вчений визначав як господарську систему, підпорядковану виробництву виключно заради прибутку.
Дослідив особливості "капіталістичного духу" як рушійної сили господарського розвитку націй. Не заперечуючи причетності до виникнення капіталізму таких факторів, як переселення народів, колонізації, відкриття родовищ золота та срібла, розвитку техніки та технології тощо, вчений відстоював необхідність аналізу суспільних процесів і явищ з позицій розвитку "духу". Останній він трактував як реальну силу, яка втілює буття у певну історичну епоху. Водночас В. Зомбарт усвідомлював складний та неоднозначний взаємозв´язок "капіталістичного духу" і "капіталістичної системи". Відмовившись від спрощеної інтерпретації казуальних залежностей між ними, вчений виступив з критикою як марксистської теорії, так і концепції "протестантської етики" М. Вебера.
У складі "капіталістичного духу" В. Зомбарт виділяв:
дух підприємництва, пов´язаний із грандіозністю ініціатив, багатством ідей, жадобою грошей, насильством, авантюризмом, героїзмом, жагою пригод тощо;
бюргерський (міщанський) дух, в основі якого лежать бережливість, скромність, уміння рахувати та заощаджувати, працьовитість, поміркованість, схильність до раціоналізації тощо.
Визначив підприємництво як прагнення до "нескінченного", до самовизначення і влади, яка у сфері матеріальних прагнень рівнозначна збільшенню суми грошей. "Прагнення до влади і прагнення до грошей, — писав німецький дослідник, — переходять одне в одне: капіталістичний підприємець прагне до влади, щоб здобувати (прибуток) і здобуває, щоб добитися влади"1.
Вчений виокремив шість основних типів капіталістичних підприємців:
розбійників, особливо учасників військових походів і заморських експедицій за золотом та екзотичними товарами;
феодалів, зайнятих комерцією (продажем зерна, вовни, гірничою справою тощо);
державних діячів, які сприяють розвитку торговельних і промислових компаній;
спекулянтів (лихварів, банкірів, біржових гравців, засновників акціонерних товариств);
купців, які вкладають торговельний капітал у процес виробництва благ;
ремісників, які поєднують в одній особі майстра і комерсанта2.
До підприємців, які переважали на ранніх стадіях еволюції капіталізму, В. Зомбарт відносив три перших типи, стверджуючи, що на зрілих етапах типовими є три останні, "мирні" типи, в першу чергу фабриканти. Водночас вчений не абсолютизував ці відмінності, стверджуючи, що видатні підприємці поєднують у собі, як правило, відокремлені типи. Вони "одночасно є розбійниками і спритними обліковцями, феодалами і спекулянтами".
Найважливішими функціями підприємців вчений вважав:
організаторську, засновану на вмінні підбирати та об´єднувати фактори виробництва в працездатне ціле;
збутову, яка передбачає уміння вести переговори, завойовувати довіру та спонукати до купівлі запропонованих товарів;
облікову, пов´язану з точним кількісним підрахунком та зіставленням затрат і результатів.
Опис Зомбартом діяльності підприємця витриманий у дусі панегірика функціям капіталіста: підприємець є організатором, що володіє надзвичайною винахідливістю і серед людей він мудро відбирає найздібніших; серед товарів прозірливо відшукує найкращі; швидко оцінює свої шанси на успіх; виявляє наполегливість в торговельних відносинах з постачальниками; підприємець бачить так, нібито він має тисячу очей, чує так, нібито у нього тисяча вух і сприймає так, нібито у нього тисяча пальців.
Впровадив в економічну теорію поняття "економічної кон´юнктури", протиставивши учення про її коливання марксистській теорії криз. Стверджуючи, що теорія криз має бути розширена до теорії кон´юнктури, я вчений пов´язав ритмічний рух капіталістичної економіки з розвитком підприємництва та очікуванням прибутків, здатними породжувати спекулятивне піднесення та укрупнення виробництва. Розширення виробництва, яке з часом наштовхується на диспропорції між: видобувними та переробними галузями, а також між обсягами основного та грошового капіталів, на думку вченого, неминуче породжує спад економіки.
Водночас В. Зомбарт стверджував, що чергування періодів піднесення і періодів спаду є необхідною передумовою розвитку "капіталістичного духу": І у період піднесення розвивається спекулятивно-користолюбна його складова, пов´язана з новаторством та ризиком, а в період спаду — розрахункова, J організаційна, спрямована на внутрішнє вдосконалення капіталістичної системи та вибір найефективніших форм господарювання.
На відміну від марксистів, німецький дослідник був переконаний, що 1 раціоналізація грошового обігу, концентрація виробництва та централізація І капіталу, а також свідоме прагнення підприємців до стабілізації кон´юнктури, пов´язані з розвитком монополістичних тенденцій, згладжують циклічні І коливання капіталістичної економіки, спрямовуючи її розвиток у бік гармонійного устрою, позбавленого криз та антагоністичних суперечностей.
Обґрунтував можливості еволюційного прогресу капіталізму, його мирного переростання в соціалізм. Виступивши одним із авторів теорії "організованого капіталізму", В. Зомбарт стверджував, що в майбутньому на зміну ліберальному буржуазному суспільству прийде устрій, заснований на етатизмі, планомірності, корпоративізмі, ієрархічності, принципі "фюрерства", автаркії, підпорядкуванні індивідуальних інтересів державним тощо.
Започаткував концепцію "соціального плюралізму," згідно з якою розвиток суспільства відбувається не шляхом зміни господарських систем, а шляхом їх співіснування, приєднання основних елементів нового устрою до попередніх. Відтак В. Зомбарт був переконаний, що капіталістичне суспільство прямує до нової "змішаної" господарської системи, у якій будуть гармонійно поєднуватись приватні, кооперативні, суспільні, колективні, великі та дрібні, селянські й ремісничі господарства. Розвиток різних укладів та посилення впливу держави, на думку вченого, сприятимуть трансформації капіталізму в стабільне та високоефективне суспільство майбутнього.
На думку більшості дослідників, нова історична школа досягла вершини свого розвитку у творчості Макса Вебера (1864—1920) — видатного німецького соціолога, історика, економіста, професора національної економії Берлінського, Фрайбурзького, Гейдельберзького та Мюнхенського університетів, автора праць: "Протестантська етика і дух капіталізму" (1904), "Господарська етика світових релігій" (1916—1919), "Загальна економічна історія" (1919—1920) та ін.
М. Вебер був дослідником широкого діапазону, який системно аналізував процеси історичного розвитку та прагнув створити синтетичну концепцію генезису західної цивілізації. Осмислення теоретичної спадщини німецьких мислителів XVIII—XIX ст. та дослідження в сфері впливу Реформації на господарський перелом у Європі дали змогу вченому поглибити методологію аналізу економічних процесів і явищ, звільнивши її від націоналізму та односторонності історичного методу попередників.
Твори Вебера, безперечно, стали важливим джерелом багатьох ідей, які стали дороговказом у недосліджених галузях суспільної науки. Однак Вебер був схильний вважати проблеми політичної економії односторонніми, віддаючи перевагу більш широким і загальним проблемам. ...Хоча йому і належить багато робіт, зміст яких стосується сфери політичної економії, він не був істинним економістом-теоретиком. Найбільше його цікавила економічна соціологія, з погляду якої він міг вивчати характерні для епохи інститути.
Повернувшись до традицій абстрактно-логічного аналізу, з заперечення якого почала свій розвиток німецька історична школа, М. Вебер визнавав підпорядкованість розвитку економічного життя різних народів деяким загальним законам, які неминуче торують собі шлях, незважаючи на усі особливості конкретно-історичних обставин та національно-культурних традицій.
На відміну від інших представників історичної школи, які відводили провідну роль державі, М. Вебер розглядав суспільство як сукупність вільних індивідів, пояснюючи соціально-економічні процеси і явища на основі індивідуальних мотивів господарської поведінки. Водночас він визнавав існування суперечностей між індивідуальними та суспільними інтересами, покладаючи на державу важливі функції з їх врегулювання.
Найважливіші ідеї теоретичної системи М. Вебера:
Концепція "ідеальних типів" — певних теоретичних схем, абстрактних мислених конструкцій історичного процесу, які формує вчений з метою осмислення конкретних фактів історичного розвитку. М. Вебер трактував "ідеальні типи" як штучну побудову, яка полегшує виявлення економічних закономірностей. Водночас він звертав увагу на наявність в них елементів реальності, які використовуються як знаряддя аналізу, перетворюючись у логічні поняття ("економічний обмін", "економічна людина", "феодалізм", "капіталізм"). Зіставлення реальних фактів з абстрактною теоретичною моделлю уможливлює, на думку німецького мислителя, виявлення важливих рис та унікальних аспектів, притаманних конкретній історичній ситуації. Таким чином, М. Вебер вважав, що дослідник не повинен обмежуватись реконструкцією того, "що було насправді". Він має віднаходити, встановлювати казуальні зв´язки між індивідуальними історичними утвореннями. Виступаючи інструментом аналізу минулого та сучасного, "ідеальні типи допомагають йому систематизувати історичний матеріал, не заганяючи його в упереджену схему.
Оригінальна теорія генезису капіталізму як форми цивілізації, цілісного історико-культурного феномену, рушійною силою розвитку якого виступає раціоналізація суспільного життя. Спираючись на концепцію "ідеальних типів", вчений виокремив дві ідеально типові орієнтації економічної поведінки індивідів:
традиційну, яка походить з глибини століть і пов´язана з рутинними, незмінними методами діяльності, жадібністю та прагненням до збагачення у найгірших, крайніх виявах;
ціле раціональну, яка домінує з початку нового часу і є продуктом унікальних історичних умов, які склалися у Західній Європі у XVI—XVII ст.
Вважаючи тенденцію до раціоналізації соціально-економічного життя] основою розвитку суспільства, Вебер пов´язував генезис капіталізму з подоланням традиціоналізму та утвердженням принципу формальної раціональності у всіх сферах суспільного життя (релігії, науці, праві, державному управлінні, організації підприємств тощо).
На думку німецького мислителя, капіталізм виникає там, де "існує раціональне прагнення до капіталістичного прибутку", а людська діяльність "спрямована на планомірне використання матеріальних засобів або особистих зусиль для отримання прибутку таким чином, щоб розрахований у балансі кінцевий дохід підприємства, виражений матеріальними благами в їх грошовій цінності, перевищував капітал.
Карл Еміль Максиміліан Вебер (1864—1920) народився в м. Ерфурті в Німеччині. Його батько був доволі відомим політичним діячем, тому у будинку Веберів у Шарлоттенбурзі часто збирались видатні буржуазні лідери епохи Бісмарка. Розмови та дискусії, які точилися між ними, значною мірою вплинули на формування світогляду М. Вебера. Мати вченого була відданою кальвіністкою, вела аскетичний спосіб життя.
Макс Вебер

Отримавши прекрасну освіту та академічну підготовку юриста в Берлінському та Гейдельберзькому університетах, М. Вебер спеціалізувався в галузі теорії та історії права. З часом він захистив дисертацію, присвячену середньовічним торговельним компаніям, отримав ступінь доктора філософії і почав викладати у Берлінському університеті. У цей
період вчений зацікавився проблемами економіки, історії, соціології, які поступово стали справою його життя.
У 1893 р. вчений зайняв посаду професора національної економії у Фрайбурзькому університеті. З 1896 р. він працював у Гейдельберзькому, аз 1919 р. — у Мюнхенському університетах. Читав лекції у багатьох містах Європи та США; з 1904 р. видавав разом з Е. Яффе та В. Зомбартом "Архів соціальних наук і соціальної політики"; у 1919 р. був радником німецької делегації на Версальських переговорах.
У період 1903—1905 pp. M. Вебер підготував цикл статей під загальною назвою "Рошер, Кніс і логічні проблеми політичної економії". У 1919—1920 pp. він прочитав у Мюнхенському університеті курс лекцій з економічної історії Європи з доісторичних часів і до XVIII ст., які були видані після його смерті під назвою "Загальна економічна історія".
М. Вебер був мислителем широкого діапазону, який залишив помітний слід у науці дослідженнями в галузі впливу Реформації на господарський перелом у Європі в XVI—XVII ст. Світове визнання вченому принесли праці "Протестантська етика і дух капіталізму" (1904) та "Господарська етика світових релігій" (1916—1919). Ці твори ввійшли в історію економічної думки як класичний зразок аналізу впливу культурного змісту епохи на напрями соціально-економічного розвитку. Помер вчений у 1920 р. них на підприємстві матеріальних засобів". Таким чином, невід´ємною складовою "капіталістичного духу" вчений вважав господарську поведінку, засновану на раціональному зіставленні користі й витрат.
Трактуючи капітал як раціональну форму організації людської поведінки, вчений звертав увагу на загрозу посилення бюрократизації господарського життя. Він стверджував, що висока раціональність капіталістичної системи нав´язує примусові норми діяльності, які для багатьох людей означають втрату свободи, знеособлення, рутипізацію діяльності тощо. Надії на попередження розвитку бюрократизму вчений пов´язував з виникненням нових суспільних інституцій, здатних поєднати творчу діяльність та управлінські здібності у специфічній для певної людини формі.
Аналіз взаємозв´язків між етичним кодексом протестантських вірувань і "капіталістичним духом" як специфічним набором звичок мислення та форм господарської поведінки. На думку М. Вебера, саме протестантизм (особливо кальвінізм), який проголосив доброчесністю трудовий аскетичний спосіб життя, стимулював появу нового типу господарської поведінки, заснованої на підприємливості, ощадливості, поміркованості, скромності, порядності, поважному ставленні до капіталу та прагненні життєвого успіху.
Протестантизм — один із провідних напрямків християнства, сукупність доктрин і сект, які виникли у ході Реформації, що розпочалась у XVI ст. як внутріцерковний рух протесту (звідси — протестантизм) проти продажу індульгенцій, демонстративного споживання та розкоші церковної ієрархії.
Трудова етика протестантизму була спрямована проти розкоші, бездіяльності, марнотратства, непродуктивних витрат та показного споживання. Вважалося, що для того, щоб осягнути волю Бога та заслужити спасіння, необхідно сумлінно працювати, розвиваючи свій талант (божественний дар) та культивуючи аскетичний спосіб життя. Найбільш радикальні реформатори (Кальвін) пропагували як критерій обраності успіхи людини у світському житті. Протестантизм заперечував пишні церковні церемонії, церковні податки (десятину), продаж індульгенцій, замінивши їх обов´язковими церковними пожертвами, які становили 3—7 % доходу (у 3 рази менше, ніж у середньовічній католицькій практиці).
Ідеологія протестантизму (лютеранства, кальвінізму тощо) отримала підтримку у широких верств населення (селян, ремісників, купців, частини дворянства), що сприяло її утвердженню як державної релігії у багатьох європейських країнах (Англії, Швеції, Швейцарії, державах Північної Німеччини), які стали на шлях швидкого капіталістичного розвитку.
Таким чином, на думку М. Вебера, на певному етапі історичного розвитку Європи унікальне поєднання певних течій духовного життя та матеріальної зацікавленості уможливило появу нової системи мотивацій індивідів, заснованої:
на позитивному моральному санкціонуванні ощадливості та нагромадженні капіталу;
аскетичному способі життя;
систематичному і раціональному прагненні до отримання законного прибутку як наслідку високого професіоналізму;
специфічних рисах людського характеру: працелюбності, вірності слову, порядності, чесності, старанності, пунктуальності, діловитості, ощадливості тощо.
Праці В. Зомбарта та М. Вебера стали важливим внеском у розвиток історичної традиції у політичній економії, започаткувавши дослідження морально-етичної природи суспільно-історичних процесів, менталітету нації як визначального чинника економічної поведінки, інституційних рамок господарської діяльності та факторів їх зміни тощо.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історія економічних учень
Економічна стратегія держави: теорія, методологія, практика
Історія економічних учень
Економічна історія
Історія економічної теорії
Історія економічних учень
Державне регулювання економіки
Економічна історія