пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Історія економічних учень

6.3.3. Еволюція економічної доктрини соціал-демократії у XX ст.


Еволюція соціал-демократичних ідей у XX ст. відбувалась під впливом  таких протилежних економічних теорій, як неолібералізм та кейнсіанство у руслі доктрини "демократичного соціалізму". Останній трактується і як процес суспільних перетворень, і як принцип економічної діяльності, і як суспільство майбутнього, яке є багатоваріантним, неоднозначним і не має і чітких часових меж реалізації.
Основні положення концепції "демократичного соціалізму" були започатковані у працях теоретиків соціал-реформізму Е. Бернштейна, О. Бауера,  К. Каутського, Р. Гільфердінга та ін. Вони знайшли відображення у програмах І соціал-демократичних партій західноєвропейських країн у 20—30-ті pp. XX ст., які були спрямовані на еволюційне здійснення економічних реформ та прогресивних соціальних перетворень: утвердження суспільної власності на засоби І виробництва, державного планування виробництва та соціальної сфери, справедливого розподілу, забезпечення прав та свобод особистості тощо (рис. 6.5).

У 1940 р. була опублікована праця англійського лейбориста Е. Турбіна "Політика демократичного соціалізму", в якій знайшли відображення основні ідеї соціал-демократизму. Зазнавши впливу кейнсіанської доктрини, соціал-демократи наголошували на необхідності посилення ролі держави у забезпеченні ефективного попиту та реальної участі трудящих в управлінні, регулюванні соціальних процесів, запровадженні соціальних реформ тощо.
У післявоєнний період "демократичний соціалізм" став офіційною доктриною Соціалістичного Інтернаціоналу, створеного у 1951 р. В основу цієї доктрини була покладена ідея звернення до реальної практики реформування західних соціально-економічних систем, без якої не можуть бути обґрунтовані закономірності трансформації суспільства.
У сучасних умовах концепція "демократичного соціалізму" виступає не стільки логічно обґрунтованою теорією, скільки комплексною програмою поступового реформування західних соціально-економічних систем на шляху побудови соціалістичного суспільства. Однією з найважливіших її ознак є відмова від кінцевої мети у комуністичному трактуванні. "На сьогодні виявилося очевидніше, ніж коли-небудь в історії XX ст., що соціалізм у складних суспільствах можливий і бажаний лише у тому випадку, коли він діє як керівна ідея  демократії і рівної свободи, — зазначає відомий німецький соціал-демократ І Т. Майєр. — Не можна розуміти соціалізм ні як жорстко окреслену модель, вія як надання державі надзвичайних повноважень на регулювання суспільного розвитку. Демократичний соціалізм може бути здійснений лише як відкритий принцип регулювання складних систем і саморегулювання громадянського суспільства у дусі основних цінностей — свободи, справедливості, солідарності".
Соціал-демократичний рух виник у Європі у другій половині XIX ст. Початком його організаційного оформлення стало створення у 1875 р. соціал-демократичної партії Німеччини. У 1876 р. була створена соціал-демократична партія в Данії, у 1889 р. — в Австро-Угорщині, у 1892 р. — в Італії. На початку XX ст. подібні партії виникли у Франції та Великій Британії. Програми більшості цих партій на початку їх діяльності були зорієнтовані на марксистську доктрину.
Термін демократичний соціалізм був уперше використаний у кінці XIX ст. англійським письменником Д.Б. Шоу, одним із засновників соціал-реформістського "Фабіанського товариства" — організації англійської буржуазної інтелігенції, створеної у 1884 р. і названої на честь римського полководця Фабія Максіма. Пропагуючи ідеї перетворення капіталізму в соціалізм, фабіанці виступали за поступове реформування існуючого суспільного устрою.
Вперше соціал-демократи очолили уряду 1904 р. в Австрії. Після Першої світової війни вони здобули владу відразу в кількох європейських країнах. Цьому передував розкол соціал-демократичного руху в 1919 р. та відокремлення від нього ультралівого крила, представники якого (комуністи) утворили власне міжнародне об´єднання — III Інтернаціонал.
Після Другої світової війни соціал-демократичні партії значно зміцнили свій вплив та авторитет у європейських країнах. У другій половині XX ст. вони очолювали уряди майже всіх західноєвропейських країн, які розпочали здійснення масштабних програм націоналізації (лейбористський уряд у Великій Британії, соціал-демократичний уряд Німеччини, соціалістичний уряд Франції тощо).
Негативні тенденції розвитку європейських економік, які виявились у 70-ті pp., викликали на початку 80-х так званий "правий поворот" у європейській політиці та поразку багатьох соціал-демократичних партій на виборах. Однак з середини 90-х р. XX ст. розчарування у неоконсервативних гаслах, заснованих на ідеології ринкового фундаменталізму, сприяло зростанню популярності соціал-демократичних ідей. У 1998 р. дев´ять із 15 урядів ЄС очолювали соціал-демократи.
Головною умовою побудови соціалізму проголошується утвердження принципів демократії у трьох сферах (рис. 6.6):

політичній (парламентська форма законодавства та економічної політики, сильні профспілки тощо);
економічній (змішана економіка як "третій", відмінний від капіталізму і державного соціалізму, шлях розвитку суспільства);
соціальній (широкомасштабна соціальна політика та соціальний захист населення, реформування соціальної сфери тощо).
Економічна демократія як сутність та найважливіша передумова реформування суспільства передбачає соціальне регулювання та корегування ринку, встановлення суспільного контролю над економічною владою, співучасть на всіх рівнях прийняття господарських рішень. На думку Т. Майєра, "йдеться про ефективне і соціально відповідальне комбінування елементів ринку, суспільного регулювання і співучасті, які у взаємодії і становлять зміст економічної демократії".
Концепція "змішаної економіки", яка на думку лейбориста А. Кросленда, "є сутністю соціал-демократії" передбачає:
плюралізм відносин власності, поєднання державного, кооперативного, приватного секторів, співучасть найманих робітників у капіталі, прибутках, управлінні, що знайшло відображення у концепціях фондів робітничого класу (створення, у т.ч. за рахунок відрахувань від прибутків компаній, спеціальних державних фондів під керівництвом профспілок); нейтралізації капіталу (поступового викупу персоналом своїх підприємств і функціонування їх на засадах колективної групової власності); кооперативного соціалізму (широкого використання кооперативів не лише у промисловості, але і в торгівлі, сільському господарстві, будівництві тощо). Сучасні соціал-демократи заперечують тезу, згідно з якою свобода і справедливість в економіці гарантуються ліквідацією приватної власності на засоби виробництва, наголошуючи на тому, що "головне — це реальна демократія повноважень на прийняття рішень в економіці, а не просто формальна зміна юридичної назви власності";
співіснування різних суб´єктів управління виробництвом, взаємодію менеджерів, власників, профспілок; реформування органів управління, що знайшло відображення у концепціях виробничої демократії (представництва найманих робітників в органах управління підприємств усіх рівнів, створення на підприємствах "самоуправлінських" або "напівавтономних" груп робітників, укладання угод між профспілками та адміністрацією підприємств щодо взаємних прав та обов´язків тощо); демократичного контролю (законодавчого закріплення прав трудящих на управління, контроль над власниками з метою обмеження локаутів, спекуляції землею та зростання долі доходів, які використовуються на невиробниче споживання) тощо;
демократизацію державного управління; поєднання спонтанних (ринкових) і свідомих (колективних) методів регулювання на макрорівні.
Визнаючи конкуренцію динамічним фактором розвитку економіки та важливим координатором господарського життя, соціал-демократи відводять важливу роль державі, покликаній регулювати ринок на основі індикативного планування, суспільного контролю над інвестиційними процесами, участі трудящих у розробці національної економічної політики, спрямованої на захист суспільних інтересів тощо.
Стверджуючи, що "ринкове суспільство у чистому вигляді, де доступ до освіти, праці, вільного часу, визнання, соціальної захищеності визначається тільки економічним становищем людини, є така ж тиранія, як панування бюрократичної номенклатури", соціал-демократи виступають проти ринкового фундаменталізму. На думку німецького соціал-демократа О. Лафонтена, "там, де свобода ринку стає самоціллю, там обмежується свобода людини".
Відтак держава в соціал-демократичних концепціях трактується як підпорядкований народу гарант демократії, важливий інститут збереження і поглиблення свобод суспільства, примирення суспільних потреб та інтересів. Водночас обґрунтування концепції побудови суспільства на засадах економічної та соціальної рівності не означає заперечення ринку як важливого механізму стимулювання нововведень та виявлення суспільних потреб;
До цього часу в демократичному соціалізмі вважається незаперечним, що рівноправність трудящих на підприємстві і суспільна відповідальність за економіку є принципами соціалістичного устрою суспільства. На різних стадіях розвитку вони конкретизувались по-різному і здійснення їх залишилось спірним до сьогоднішнього дня.
Твердість стосовно принципів і прагматизм стосовно інститутів стали основними елементами демократичного соціалізму
визнання плюралізму національних моделей побудови соціалістичного суспільства. Соціал-демократична концепція першої половини XX ст.! відобразила існування кількох різновидів моделей побудови соціалістичного суспільства, серед яких умовно виокремлюють скандинавський "розподільчий соціалізм", лейбористський "корпоративний соціалізм", французький "самокерований соціалізм" тощо (рис. 6.7).

Національні моделі "змішаної економіки" спрямовані на вирішення проблем поєднання планових та ринкових механізмів регулювання економіки створення умов для розвитку та співіснування різних форм власності; вдосконалення системи державного управління; розвитку самоуправління та участі трудящих в управлінні; утвердження громадського суспільства та реформування соціальної сфери. Розбіжності між ними пов´язані з визначенням пріоритетів у реформуванні відносин власності; обґрунтуванні принципів участі трудящих в управлінні; форм планування та суспільного контролю над економікою; міри втручання держави у господарське життя; здійснення реформ у соціальній сфері тощо.
Еволюція економічних ідей соціал-демократизму наприкінці XX ст. пов´язана:
з новим етапом науково-технічної революції, модернізацією та інформатизацією економіки, бурхливим розвитком сфери послуг та зміною соціальної бази соціал-демократичного руху на основі зростання частки представників нових середніх верств: висококваліфікованих робітників, менеджерів, дрібних підприємців, зайнятих у сфері послуг тощо;
феноменом неоконсерватизму, тиском монетаризму та послабленням регулюючої ролі держави у більшості розвинених країн, невдачами соціал-демократичних партій на виборах до парламентів та послабленням їх впливу на соціально-економічну політику західних суспільств;
економічними та політичними потрясіннями XX ст., крахом соціалістичної системи та розвалом СРСР, який соціал-демократи розглядають як незаперечну перемогу соціал-реформізму;
процесами глобалізації економіки, зростанням впливу транснаціональних корпорацій та міжнародних управлінських структур, загостренням глобальних проблем та активізацією пошуку шляхів перебудови існуючого світогосподарського порядку.
Оновлення економічних концепцій сучасного соціал-демократизму засноване на врахуванні ринкових та інституційних факторів суспільного розвитку; відмові від радикалізму; пристосуванні провідних економічних доктрин (кейнсіанства, неокласики, інституціоналізму) до вирішення конкретних соціально-економічних проблем; визнанні плюралізму форм демократії, культурних, історичних та національних особливостей розвитку різних країн, відсутності універсальної моделі переходу до соціалізму. Характерні риси сучасних соціал-демократичних економічних концепцій знайшли відображення в програмних документах XVIII Конгресу Соціалістичного Інтернаціоналу (Стокгольм, 1989). Особливе місце серед цих документів належить "Декларації принципів", яка проголосила свободу, демократію, справедливість, гуманізм] та солідарність основними цінностями соціал-демократичного руху.
"Питання про те, наскільки необхідна суспільна власність, — зазначає німецький соціал-демократ В. Айхлер, — є питання практичного досвіду. Нове тут полягає у тому, що загальна соціалізація більше не оголошується апріорі панацеєю від усіх соціальних недуг, і передусім не вважається більше синонімом соціалізму. Більше соціалізму, чи менше — це питання вже не визначається кількістю соціалізованих галузей, а розширенням чи звуженням сфери свободи людини й справедливості в суспільному житті людей";
спробами поєднати динаміку конкурентної ринкової економіки з ідеалами соціальної справедливості в руслі концепції "етичного соціалізму". Визнаючи свободу, справедливість та солідарність основною метою суспільних перетворень, сучасні соціал-демократи завертають увагу на своєрідну "етичну революцію" у соціал-демократичній думці, яка узагальнила та ввібрала в себе не лише творчі надбання власних теоретиків, але й новітні досягнення світових етичних учень.
Наслідуючи та розвиваючи ідеї неокантіантських прихильників етичного соціалізму, які прагнули лише доповнити марксизм моральною змістовністю, — пише В. Айхлер, — творці етично обґрунтованих принципів демократичного соціалізму відмовляються від засад марксистського соціального вчення — економічного детермінізму та історизму. Вони доводять, що марксистська спроба наукового обґрунтування гуманістичної мети соціалістичного руху і, зокрема, шляхів її досягнення, залишає цю мету лише в рамках утилітарно-корисної діяльності".
Трактуючи боротьбу за соціалізм як спробу здійснення етичних цільових настанов у політиці та економіці, сучасні соціал-демократи значну увагу приділяють моральним та етичним аспектам господарського розвитку, інститутам сім´ї, школи, церкви, громадських організацій тощо. У зв´язку з цим одним із найважливіших завдань держави вони вважають сприяння розвитку суспільних інститутів, в яких формується індивід;
новими підходами до визначення місця та ролі держави в економіці. Йдеться про відмову від етатичних, кейнсіанських підходів та консенсус з неоконсерваторами на основі принципів соціально орієнтованої ринкової економіки. Водночас, як зазначає Т. Майєр, "стосовно функцій держави, соціалізм подолав ліберальне уявлення про те, що держава з найменшими функціями (менше держави) — найкраща. Воно суперечило інтересам величезної більшості соціально слабких. Соціалізм, навпаки, покладає на демократичну державу загальну соціальну відповідальність. Держава повинна не лише гарантувати недоторканність власності і порядок, вона повинна сама забезпечувати свободу для всіх шляхом суспільних перетворень і створення справедливого економічного і соціального порядку".
Сучасні соціал-демократи відстоюють перехід від соціального захисту, заснованого на перерозподільчих функціях держави, до активної соціальної політики, спрямованої на стимулювання високопродуктивної зайнятості та активізацію економічної самодостатності різних верств населення на основі реалізації тих переваг, які формуються ринковим механізмом. У зв´язку з цим проголошується необхідність відмови від широкомасштабних програм соціальної допомоги, які перешкоджають свободі вибору особистості й породжують марнотратство та утриманство, спонукаючи до економічної активізації бідних верств населення на основі збільшення інвестицій у професійну підготовку, освітні заходи, медичне обслуговування тощо;
перенесенням акцентів з питань підвищення заробітної плати та зростання обсягів споживання на зміни у "якості життя" та задоволенні вищих потреб особистості. Сучасні соціал-демократи приділяють значну увагу суперечливому впливу науково-технічного прогресу на суспільний добробут, беручи до уваги як створення умов для поліпшення кількісних та якісних параметрів людського розвитку, так і поглиблення ізольованості, відчуження індивідів, виникнення нових видів нерівності тощо;
підвищеною увагою до проблем глобалізації, загострення глобальних проблем та необхідності консолідації зусиль світової спільноти на основі формування нового міжнародного економічного порядку. "У сучасних умовах глобалізації життя суспільства, — зазначає Т. Майєр, — з особливою силою актуалізувалась проблема удосконалення його демократичних основ з метою захисту людини від тих викликів і загроз, з якими людство вступає у третє тисячоліття. Показовою і зовсім не випадковою є та обставина, що такий, фактично третій шлях суспільного розвитку у середині XX ст. запропонований соціал-демократами. Це шлях демократичного соціалізму".
У цьому контексті "демократичний соціалізм" трактується як міжнародний рух за свободу, соціальну справедливість, мир та контрольоване роззброєння, гармонізацію інтересів різних країн, створення умов для їх рівноправного співробітництва на основі реформування міжнародних економічних відносин, демократизації міжнародних фінансових інститутів, міжнародного контролю за діяльністю транснаціональних корпорацій, посилення ролі профспілок тощо.
Дедалі більша увага приділяється екологічним проблемам, подоланню екологічної кризи та збереженню довкілля. З 90-х pp. XX ст. у соціал-демократичних концепціях широко використовуються терміни "екосоціалізм", "екореформізм", тісно пов´язані зі зміною моделі економічного зростання на основі врахування швидкості регенерації екосистеми та подолання екологічної кризи;
визнанням важливості інституційних факторів економічного розвитку, інституційних змін як важливого чинника реформування існуючого суспільного устрою. Свідченням цього є зростання популярності концепції "економіки узгодження", висунутої у кінці 80-х pp. XX ст. соціал-демократами скандинавських країн. Переговори та механізм узгодження інтересів приватних фірм та суспільної влади розглядаються у цій концепції як важливе доповнення ринку та бюрократичних правил і процедур.
На сьогодні соціал-демократичний рух є важливою суспільною силою, яка значною мірою визначає напрямки сучасної еволюції провідних країн світу в напрямку утвердження політичної, економічної та соціальної демократії, цінностей свободи, рівності, справедливості й солідарності.
Соціалізм не означає неминучої і повної заміни капіталістичного суспільства альтернативною моделлю. Соціалізм — не інституційно визначена модель суспільства, а принципи його формування (рівна свобода для всіх у всіх сферах суспільства з допомогою солідарності та організації). Інституційне втілення соціалістичних принципів неможливо визначити з допомогою певної заданої моделі. Але кожен раз інститути, які вводяться, мають перевірятися на їх відповідність соціалістичним принципам і конкретному досвіду.
Участь лідерів соціал-демократичних рухів у парламентах та урядах багатьох західноєвропейських країн справила значний вплив на демократизацію відносин власності та управління, підвищення рівня та якості життя населення, трансформацію господарського життя та суспільної свідомості.
Суть демократичного руху — постійний пошук, критичний перегляд уявлень, які колись склалися, об´єктивний, вільний від ідеологічних нашарувань аналіз ситуації, яка складається при обов´язковому дотриманні ...принципів моральності і правил демократичного волевиявлення, які тісно взаємопов´язані. Відмова від прихильності до марксистських положень при збереженні поваги до марксизму як культурно-історичного явища, уточнення підходів до поняття "соціалізм", в тому числі з урахуванням негативної практики країн, які взяли на озброєння соціалістичні ідеї і дискредитували їх.
Досвід соціально-економічних перетворень, здійснених на основі соціал-демократичних програм, цікавий для економічної науки як приклад свідомого формування прогресивних напрямків розвитку суспільства та інституційного впливу на еволюцію економічних систем. Важливе значення для розвитку економічної думки у XX ст. мали положення соціал-демократичної концепції щодо вступу капіталізму в нову фазу історичного розвитку, пов´язану з пом´якшенням соціально-економічних суперечностей, виникнення можливостей їх мирного розв´язання та еволюційного переростання капіталізму в соціалізм. Марксистській теорії соціалістичної революції була протиставлена концепція економічних реформ, утвердження парламентаризму та демократії, яка була підтверджена практикою історичного розвитку провідних країн світу.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історія економічних учень
Економічна стратегія держави: теорія, методологія, практика
Історія економічних учень
Економічна історія
Історія економічної теорії
Історія економічних учень
Державне регулювання економіки
Економічна історія