Електронна бібліотекапідручники


Історія економічних учень

6.1.3. Економічні ідеї пізніх соціалістів-утопістів


Пізній утопічний соціалізм представлений працями відомих мислителів XVIII—XIX ст. К.А. Сен-Сімона, ПІ. Фур´є та Р. Оуена (табл. 6.1). На думку французьких дослідників історії економічних учень, К.А. Сен-Сімон і його однодумці були "істинними попередниками колективізму", оскільки прагнули "...на місце громадської самодіяльності і вільної ініціативи людини поставити економічну діяльність, всебічно передбачену і узгоджену". Водночас ПІ. Фур´є, Р. Оуен та їх послідовники були "соціалістами-асоціаністами", які прагнули до того, щоб "індивід не загубився у масі" і намагались "зберегти його з допомогою організації маленьких автономних груп".

Французький мислитель Сен-Сімон Клод Анрі де Рувруа (1760—1825) був яскравим представником пізнього утопічного соціалізму. Його економічні ідеї знайшли відображення у творах "Про промислову систему" (1821), "Катехізис промисловців" (1824), "Нове християнство" (1825) та ін.
Обґрунтовуючи еволюційно-історичний підхід до вивчення людського суспільства, вчений, на відміну від представників класичної школи, не визнавав капіталістичний устрій вічним та природним. Він звертав увагу на те, що "майбутнє складається із останніх членів відомого ряду, перші члени якого становлять минуле. Добре вивчивши перші члени, легко встановити наступні; таким чином із минулого, яке добре спостерігається, легко можна вивести майбутнє".
Відтак К.А. Сен-Сімон розробив оригінальну схему історичного прогресу. Він стверджував, що у процесі еволюції людство послідовно проходить рабовласницьку, феодальну і промислову епохи. Процес зміни одного суспільного устрою іншим відбувався у результаті складного процесу переплетення розвитку знань і продуктивної діяльності. Ключовими факторами поступального розвитку суспільства, на думку вченого, є наука та індустрія.
XVIII ст. ввійшло в історію як епоха Просвітництва. Просвітництво — ідейна течія та широкий культурний рух у Європі та Північній Америці кінця XVII—XVIII ст., засновані на ідеї про вирішальну роль розуму та науки у пізнанні та перетворенні людського суспільства. Вважаючи неуцтво, неосвіченість, мракобісся та релігійний фанатизм основними причинами людського нещастя, просвітителі виступали проти феодально-абсолютитського режиму, за громадянську рівність, політичну свободу та суспільний прогрес. Еволюцію господарського і політичного розвитку суспільства просвітники трактували як поступове звільнення людини від соціального та природного рабства на основі подолання забобонів та розвитку раціонального знання.
Відомий філософ XVIII ст. І. Кант визначав Просвітництво як "мужність користуватись своїм власним розумом". Він звертав увагу на те, що просвітники відводили людському розуму роль найвищого авторитету, наголошуючи на етичних обов´язках та відповідальності освічених громадян. У XIX— XX ст. ідеї просвітництва критикувались за надмірну ідеалізацію людської природи та оптимістичне трактування прогресу як невпинного розвитку суспільства на основі вдосконалення розуму.
Характерною ознакою XVIII—XIX ст. стало також завершення періоду первісного нагромадження капіталу та промислова революція. Провідною галуззю економіки цих країн поступово ставала промисловість, в першу чергу металургія і машинобудування.
Відбувалися зміни у соціальній структурі суспільства. Зростала частка жителів міст, поглиблювалося майнове розшарування населення. З одного боку, формувалась нечисленна "верхівка" (земельні аристократи, великі домовласники і рантьє, стара і нова буржуазія), яка мала досить високий рівень життя і підтримувала свою владу з допомогою репресивного апарату (поліції, суду, тюрем). На другому полюсі перебували збіднілі селяни та промисловий пролетаріат, частка якого становила 20—25 % загальної чисельності населення. Тривалість робочого дня цих верств досягала 14 годин, високим був травматизм на виробництві. Проживання в антисанітарних умовах бараків сприяло численним хворобам та високій дитячій смертності тощо.
Зазначаючи, що кожна епоха характеризується двома періодами розвитку: органічним (рівноважним) і критичним (революційним), французький дослідник наголошував на тому, що на органічному етапі при владі перебуває клас, який має найбільше господарське значення. Критичний період розвитку вчений пов´язував з приходом до влади нового класу, здатного забезпечити подальший прогрес суспільства. Обґрунтовуючи неминучість переходу до справедливого суспільного уст рою — індустріалізму, французький утопіст трактував сучасний йому період як перехідний, критичний, пов´язуючи його з протистоянням та боротьбою двох класів: бездіяльних власників, які отримують паразитичні доходи ( великих землевласників, капіталістів-рантьє, військової та судійської бюрократі) та індустріалів, зайнятих суспільнокорисною діяльністю, які отримують трудові доходи. До останніх вчений відносив усіх, хто "становить три великі класи, які називаються землевласниками, фабрикантами і торговцями".
Гостро критикуючи тогочасне суспільство, вчений стверджував, що воно "...є істинно картиною світу, перевернутого догори ногами, оскільки нація як основний принцип сприйняла положення, що бідні повинні бути великодушними до багатих, внаслідок чого малозабезпечені щоденно позбавляють себе частини необхідних їм засобів для того, щоб збільшити надлишок великих власників; оскільки страшні злочинці, злодії вищого порядку, які крадуть у всієї сукупності громадян триста або чотириста мільйонів у рік, мають владу карати дрібні провини проти суспільства; оскільки неосвіченість, забобони, лінь і пристрасть до спустошливих задоволень становлять талан ватажків суспільства, а здібні, заощадливі і працелюбні люди підпорядковані їм і використовуються лише як знаряддя; оскільки у всіх родах занять бездарі управляють здібними, аморальні покликані давати настанови громадянам щодо доброчинності, найбільші злочинці карають дрібні провини".
Головними недоліками капіталізму вчений вважав роздробленість і анархію виробництва як неминучий наслідок економічної свободи, заснованої на індивідуалізмі та егоїзмі приватних власників. Критичний пафос творів французького мислителя був спрямований проти дворянства, духовенства, феодалів, наполеонівської знаті, які уособлювали паразитизм, бездіяльність, перешкоду до прогресу. Водночас К.А. Сен-Сімон стверджував, що "індустріа-ли" у союзі з "ученими" і "художниками" становлять 24/25 нації, зосереджують у собі всі таланти і здібності, створюють істинне багатство. Основну суперечність французького суспільства вчений трактував як невідповідність між "індустріалізмом" і феодальною владою.
Обґрунтовуючи думку про те, що історичний розвиток суспільства неминуче приведе до утвердження "нової промислової системи", яка дозволить "перенести земний рай із минулого в майбутнє", К.А. Сен-Сімон виступив проти тих вчених-просвітників XVIII ст., які вважали, що найкращий період розвитку людства залишився позаду і закликали повернутися до старих часів. "Золоте століття людства, — стверджував К.А. Сен-Сімон, — не позаду нас, а попереду". На думку вченого, Франція повинна була прокласти Європі і всьому світові шлях до щасливого майбутнього.
Характерні риси утопічної моделі ідеального суспільного устрою К.А. Сен-Сімона:
Панування великого машинного виробництва, прихід до влади індустріальної еліти. Уважаючи індустрію "єдиним джерелом всіх багатств та добробуту", К.А. Сен-Сімон зазначав, що в майбутньому справедливому суспільстві "Промисловці стануть першим класом у суспільстві; найвидатніші промисловці візьмуть на себе безоплатне управління державними фінансами, вони будуть визначати становище, яке повинні займати інші класи стосовно один одного

Клод Анрі де Рувруа, граф де Сен-Сімон
(1760—1825) — відомий французький соціаліст-утопіст, соціолог, автор яскравих публіцистичних трактатів та грандіозних проектів перебудови людського суспільства.
Кл од Анрі де Сен-Сімон
Народився у 1760 р. в Парижі, в сім´ї потомствених аристократів. Отримав блискучу домашню освіту, серед його учителів був знаменитий філософ-енциклопедист Д´Аламбер. Ще з дитинства К.А. Сен-Сімон виявив непересічну силу волі й честолюбства. Є розповідь про те, що у 15-річному віці він наказав своєму слузі щодня будити його із словами: "Вставайте, граф, Вас чекають великі справи!"
У 1777 p. K.A. Сен-Сімон розпочав військову службу у піхотному полку. У 1783 р. він брав участь у війні за незалежність США, де добре себе зарекомендував. Повернувшись з війни К.А. Сен-Сімон отримав звання полковника. Але військова кар´єра не приваблювала його і він вийшов у відставку. Мислитель з ентузіазмом зустрів Велику Французьку революцію 1789 р. і навіть відмовився від свого графського титулу. З часом К.А. Сен-Сімон почав займатись операціями з торгівлі нерухомістю, фінансовими спекуляціями, за рахунок яких швидко розбагатів. Зароблені гроші він витратив на подорож по Європі та утримання розкішного дому, в якому часто гостювали видатні люди того часу. Багатий життєвий досвід, труднощі епохи, крах революційних ідеалів привели мислителя до думки про необхідність створення нової науки, яка мала б вивести людство із глухого кута і вказати шлях до досконалого суспільного устрою. Свій перший твір "Листи женевського мешканця до сучасників" К.А. Сен-Сімон написав у 1803 р.
У 1805 р. вчений опинився на межі бідності. Перебиваючись випадковими заробітками, без засобів до існування, К.А. Сен-Сімон продовжував активно розробляти свої ідеї. У 1808 р. він видав "Вступ до наукових праць XIX століття", у 1821 р. — "Про промислову систему". Для пропаганди своїх ідей мислитель власноруч переписував свої твори і пересилав їх вченим, державним діячам, в т.ч. Наполеону і навіть королю.
За зухвалу притчу, у якій автор доводив, що Франція нічого не втратить, залишившись без короля і його оточення, священиків і чиновників, проте зазнає невиправних втрат, якщо щезнуть художники, вчені, майстри-ремісники, К.А. Сен-Сімон був притягнутий до суду. Однак суд присяжних його виправдав. Розчарування і депресія привели французького дослідника до невдалої спроби самогубства.
Після одужання він знову напружено працював. У період 1823—1825 pp. вийшли у світ такі його твори, як "Катехізис промисловців" (катехізис — усне повчання, настанова, твір, написаний у формі запитань та відповідей), "Нове християнство" та ін. Поступово навколо К.А. Сен-Сімона утворюється коло його учнів та однодумців. Серед секретарів вченого були майбутній відомий історик О. Тьєррі та майбутній засновник позитивізму О. Конт. Після смерті К .А. Сен-Сімона у 1825 р. його учні Б.П. Анфантен, С.А. Базар, О. Родрігес та інші активно пропагували численний та багатий літературний спадок французького мислителя.
Управління з єдиного центру, планомірний розвиток виробництва та розподілу в масштабах країни. На думку французького утопіста, це сприятиме поліпшенню добробуту держави "...з тією швидкістю, яка лише можлива". При цьому "суспільство буде володіти усім тим індивідуальним і суспільним щастям, на яке тільки може претендувати людська природа".
Прихід на зміну конкуренції асоціації, заснованої на принципах абсолютної рівності та обов´язкової праці для всіх. На думку французького мислителя, у майбутньому справедливому суспільстві "усі люди будуть працювати ...на кожного буде покладений обов´язок постійно спрямовувати свої зусилля на користь людству", що сприятиме поступовому зникненню класів та соціальних відмінностей, крім тих, які засновані на праці та здібностях.
Збереження приватної власності як інституту, що "слугує основою суспільної будівлі". К.А. Сен-Сімон стверджував, що за умов індустріалізму власність буде знаходитися під контролем суспільства і даватиме власнику право на централізовано виділену із суспільного продукту винагороду на капітал. "Індустріальна рівність, — писав учений, — буде заснована на тому, що кожен буде здобувати із суспільства користь, прямо пропорційну суспільному становищу, тобто своїй позитивній здатності — застосуванню, яке він буде робити своїми засобами, у які слід включити... і його капітали".
Обґрунтовуючи необхідність законодавчого регулювання відносин власності, вчений зазначав, що "закон, який встановлює владу і форму управління, не має такого значення і такого впливу на добробут нації, як закон, який встановлює власність і регулює користування нею". Гостро критикуючи "усі права, засновані на народженні і всякого роду привілеях", вчений був переконаний, що багатство повинна успадковувати не сім´я, а держава, оскільки це сприятиме прогресивному розвитку людства "до стану асоціації, яка невпинною зростає".
Зміна функцій держави у напрямку керівництва речами замість керівництва людьми. Наголошуючи на тому, що "метою суспільної організації повинно бути найкраще застосування для задоволення потреб людини знань, здобутих науками, мистецтвами і ремеслом, поширення цих знань, їх розвиток і якнайбільше нагромадження", вчений вбачав роль уряду у тому, щоб "захистити працюючих від непродуктивних дій бездіяльних людей і забезпечити їм охорону і свободу у їх виробничій діяльності". Він був переконаний, що "основні закони повинні бути спрямовані на те, щоб ясно встановити і шляхетно комбінувати справи, які необхідно буде виконувати суспільству з метою фізичного і морального вдосконалення існування усіх його членів".
Рушійною силою економічного розвитку вчений вважав освічених людей. Він заперечував революційні методи переходу до нового суспільства і наголошував на можливості мирного і швидкого переходу до омріяного ідеалу. Першочерговим завданням, на думку вченого, мало стати створення партії | промисловців, яка разом з королівською владою, шляхом часткових реформ,, покликана була сприяти усуненню спадкової знаті, викупу земель у землевласників та поліпшенню становища селян. Водночас К.А. Сен-Сімон писав, що запропоновані ним зміни "зовсім не ворожі королівській владі, законності і навіть божественному праву; навпаки, вони безпосередньо спрямовані на те, щоб дати королю більше спокою і, відповідно, більше щастя"4. Відтак вчений надавав величезного значення пропаганді ідей справедливого суспільства "нового християнства", здатного об´єднати на шляху до життя "в щасливіших умовах".
Оригінальну модель справедливого суспільного устрою запропонував відомий представник пізнього утопічного соціалізму Шарль Фур´с (1772—1837). Поставивши за мету створити соціальну науку, засновану на гармонії та справедливості, він, як і К.А. Сен-Сімон, поклав в основу свого учення ідею історичної закономірності еволюції людського суспільства. Вчений запропонував власну схему прогресивного розвитку людства (рис. 6.1), засновану на переконанні, що історичний цикл людства охоплює 80 тис. років.

Виходячи з того, що світ підпорядковується законам руху, Ш. Фур´є виокремив два види цих законів: закони матеріального руху (закони тяжін*) ня, які були відкриті Ньютоном) і закони соціального руху — "тяжіння пристрастей", заслугу відкриття яких вчений приписував собі.
Пов´язуючи історичні епохи зі ступенями розвитку виробництва, він стверджував, що рушійною силою історії є людські пристрасті, у яких виражається гармонія, призначена божественною волею. Відтак розуміння шляху до справедливого суспільного устрою потребує усвідомлення встановленого Богом соціального порядку, який відповідає людській природі, що визначається пристрастями. При цьому усі людські пристрасті вчений поділив на три групи:
матеріальні, чуттєві, пов´язані з п´ятьма органами відчуттів;
прихильності, симпатії (дружба, любов, честолюбство і т.д.);
верховні, розподільчі , які є найважливішими (пристрасть до змагання, до різноманітності, до творчості).
Стверджуючи, що взаємодія трьох верховних пристрастей породжує гармонію, III. Фур´є зазначав, що встановлення справедливого суспільного устрою забезпечує вільне задоволення людських пристрастей і досягнення загальнолюдського щастя. При цьому злагодженість інтересів усіх членів суспільства породжує ще одну пристрасть — гармонізм, пов´язаний із прагненням людини узгодити своє щастя із щастям оточуючого світу і всього людського роду.
Звинувативши класиків у тому, що їх теорія "промовляє лише до гаманця... перетворюючи насолоду і розкіш, в релігійні дійства" і породжуючи "легіони виснажених голодом людей, які продають себе за низькою ціною , вчений виступив з емоційною критикою капіталізму.

Відомий французький соціаліст-утоліст Франсуа Марі Шарль Фур´є (1772—1837) народився у заможній купецькій сім´ї в Безансоні. Батько помер, коли хлопцю було 9 років. Закінчивши Безансонський ієзуїтський коледж Ш. Фур´є здійснив невдалу спробу вступити до військово-інженерної школи. З часом під тиском сім´ї він вимушений був зайнятися торговельною справою: був бухгалтером і касиром, експедитором і комівояжером, біржовим маклером тощо.
Шарль Фур´є
Рано вступивши в конфлікт із сім´єю та середовищем, Ш. Фур´є через усе своє життя проніс ненависть до обману та спекуляції в торгівлі. Він прагнув довести, що необхідно і можливо "вивести людський рід із соціального хаосу та викорінити на всій землі злидні та злочини". Виявляючи великі здібності до навчання, французький мислитель, активно займався самоосвітою, вивчав праці давньогрецьких філософів (Платона, Аристотеля), філософів Нового часу (Руссо, Лейбніца) та ін. Виявляючи оригінальність та нетрадиційність мислення, французький дослідник виступив проти концепції "природного права", згідно з якою принципи свободи і рівності закладені у природі людини і не залежать від соціальних умов.
Втративши під час Французької революції успадковане володіння, Ш. Фур´є вступив у революційну армію і півтора роки служив республіці. Звільнившись з армії за станом здоров´я, він якийсь час був дрібним торговельним маклером у Ліоні, а згодом перейшов на державну службу. У грудні 1803 р. Ш. Фур´є опублікував у місцевій газеті статтю "Всесвітня гармонія", у якій повідомив про власне відкриття "законів соціального руху". У 1808 р. він анонімно видав книгу "Теорія чотирьох рухів і всесвітніх доль", яка залишилась майже непоміченою. Напружено працюючи над розвитком своїх ідей, вчений у 1822 р. написав працю "Теорія всесвітньої єдності", а у 1828 р. — книгу "Новий rocподарський і соцієтарний світ, або відкриття способів привабливої і природовідповідної праці, розподіленої в серіях за пристрастю".
Все життя французький утопіст не залишав надії на те, що зможе переконати панівні верстви у необхідності переходу до нового гармонійного суспільства. Він навіть встановив спеціальні години прийому, чекаючи тих, хто допоможе реалізувати намічені проекти. Після 1830 р. у Франції почав бурхливо розвиватись фур´єристський рух. У 1832 р. мислитель здійснив спробу організації соціалістичної общини (фаланги) на придбаній ним земельній ділянці, за 65 км від Парижа. Але його експеримент був невдалим. Помер Ш. Фур´є у 1837 р. у Парижі.
На думку французького утопіста, капіталізм:
не в змозі подолати суперечності між інтересами невеликої групи багатіїв і злиденною більшістю населення; забезпечити добробут населення та вирішення соціальних питань;
веде до експлуатації та гноблення трудящих паразитуючими верствами, характеризується підневільною працею, яка перетворюється із джерела радості й норми життєдіяльності суспільства на новий вид рабства, прокляття і жах. Ш. Фур´є нарахував 14 категорій паразитизму в тогочасному суспільстві. Особливо гостро він виступав проти торговців, які "перетворюючись на власників продукту, грабують виробника і споживача і сіють безлад в господарській системі своїми пошуками зиску, біржової гри, шахрайства, здирства і т.д.";
породжує конкуренцію, господарську анархію і соціальний хаос, які призводять до небаченого марнотратства сил і засобів і ведуть "народ до злиднів через успіхи промисловості";
загострює суперечності колективного та індивідуального інтересів, оскільки "в господарській системі устрою цивілізації кожна окрема людина перебуває у стані навмисної війни з масою ...недоброзичлива до неї в силу особистого інтересу. Лікар бажає своїм співгромадянам добрих лихоманок, а повірений — добрих позовів у кожній сім´ї. Архітектору потрібна добра пожежа, а скляр бажає доброго граду, який би повибивав усе скло. Кравець, чоботар бажають публіці тільки нестійко пофарбованої тканини і взуття із поганої шкіри з тим, щоб їх зношували втричі швидше...".
породжує "торговельний феодалізм", монопольне панування торговельного і грошового капіталу, які перетворюються у "жахливу силу" і підпорядковують собі "усі основні класи... і навіть уряд", викликаючи до життя спекуляцію, "безсоромне шахрайство", ажіотаж на ринку, банкрутства тощо.
У зв´язку з зазначеним вище Ш. Фур´є назвав устрій цивілізації, де панують брехня і відштовхуюча праця, "світом навиворіт". Він зазначав: "Мета моя не покращити устрій цивілізації, а знищити його і викликати бажання винайти кращий соціальний механізм, доводячи, що порядок цивілізації безглуздий як в частинах, так і в цілому".
Обґрунтовуючи необхідність створення умов для гармонійного розвитку людських пристрастей, вчений розробив детальний проект організації нового справедливого суспільства, "заснованого на застосуванні правдивості і привабливої праці"1. Водночас він визнавав, що "...устрій цивілізації займає у послідовному ряді щаблів руху важливу роль, тому що саме він створює рушійні сили, необхідні для того, щоб піти по шляху до асоціації: він створює крупне виробництво і витончені мистецтва".
Сімона і Ш. Фур´є можна по-справедливості віднести до найвизначніших творів минулого і теперішнього в силу величезної інтелектуальної могутності, яка у багатьох відношеннях відрізняє їх, і в силу широкого філософського аналізу деяких фундаментальних проблем суспільного життя і моралі.
Програма побудови нового суспільства Ш. Фур´є передбачала "не знищення власності, навпаки, знищення найманої праці шляхом придбання асоційованої, такої, що стала всезагальною, власності; яка приймає як засіб не боротьбу класів, а асоціацію розуму, праці і капіталу, яка прагне до примирення антагоністичних інтересів капіталіста і робітника, виробника і споживача, кредитора і боржника, з´єднуючи ці інтереси в одній особистості".
Характерні риси утопічної моделі ідеального суспільного устрою Ш. Фур´є: Ліквідація експлуататорського характеру приватної власності і
поступове підпорядкування її інтересам суспільства шляхом створення асоціацій вільних виробників (фаланг4), пов´язаних між собою взаємодопомогою і обміном надлишками. "Перше завдання політичної економії, — писав дослідник, — полягає в тому, щоб навчитися перетворювати найманців у власників із спільними інтересами".
Фалангу вчений змальовував як виробничо-споживче товариство, яке налічує 1620 чол. (близько 400 сімей). Така чисельність асоціації, на думку дослідника, була зумовлена існуванням 810 можливих людських характерів, необхідних для оптимального розподілу праці й повного розквіту та задоволення людських пристрастей. Враховуючи необхідність забезпечення кожного виду заняття підходящим виконавцем та потребу в заміні, Ш. Фур´є подвоїв цю цифру.
Вчений приділяв велику увагу змалюванню життя і побуту фаланг. Він детально описав прекрасні палаци (фаланстери), в яких живуть члени фаланг. Ці будівлі розташовані на земельних ділянках площею 400 га. Центральна частина кожного палацу відведена для громадських закладів — їдалень, бібліотек, храмів, телеграфів тощо, у правому крилі розташовані майстерні, а у лівому — зали для зборів та житлові приміщення.
Основою господарського життя фаланги є колективізована і механізована сільськогосподарська праця. На думку французького утопіста, людські схильності до сільськогосподарської і промислової праці знаходяться у співвідношенні 3:1, тому промисловість знаходиться у системі суспільної праці на другому місці. Надлишки виробленої продукції поступають у обмін між фалангами і реалізуються за цінами, встановленими господарськими арбітрами.
Обов´язковість та привабливість праці для всіх, виконання робіт за планом. У результаті того, що кожному члену асоціації гарантується необхідний прожитковий мінімум, праця втрачає примусовий характер і перетворюється на потребу і задоволення. На думку вченого, організація праці в майбутньому суспільстві буде визначатись серіальним принципом, який дасть змогу встановити гармонію між пристрастями людей. "Серії за пристрастями" — це спеціалізовані трудові об´єднання, які діють "дуже короткими сеансами, щонайбільше — півтори-дві години"1. На основі вільного вибору того виду праці, який найбільш відповідає їх здібностям і задоволення таким чином пристрасті до урізноманітнення, члени фаланги можуть "займатися протягом дня сімома-вісьмома видами привабливих робіт". За цих умов, на думку мислителя, зникне не лише протилежність між фізичною і розумовою працею, але і спеціалізація, яка перетворює людей на рабів. У результаті цього праця стане "настільки ж привабливою, як нині наші святкування і видовища".
Відсутність конкуренції, яка породжує збитки одних і виграш інших; розвиток змагання між трудящими, яке сприятиме виграшу всього суспільства. На думку Ш. Фур´є, майбутній справедливий устрій викличе нові стимули до праці. Радість творчості та суспільне визнання уможливлять зростання продуктивності праці та поліпшення добробуту суспільства.
Справедливий розподіл, який надає кожній особі "три дивіденди, визначені за її трьома виробничими даними — капіталом, працею і талантом"4. У майбутньому справедливому суспільстві, змальованому французьким мислителем, доходи кожного члена асоціації матимуть кілька джерел. Відтак суспільний продукт розподілятиметься таким чином: 5/і2 — за працею, 4/12 — за розміром акціонерного капіталу, 3/12 — за талантом і знаннями. Водночас Ш. Фур´е був переконаний у тому, що подальший розвиток і зміцнення асоціацій сприятиме зміні пропорцій розподілу на користь праці. Спонтанний гармонійний розвиток суспільства за відсутності політичних інститутів та зведення до мінімуму ролі держави. Виходячи із необхідності урахування пристрасті людей до величі, Ш. Фур´є вважав за необхідне зберегти у новому суспільстві високі титули і звання, носії яких, однак, не повинні були мати ніяких реальних владних функцій. На думку мислителя, вища господарська рада фаланги, до складу якої будуть входити високі посадові особи кожної серії, буде виключно дорадчим органом, який відображатиме "могутність суспільної думки". При цьому високі титули будуть надаватися за особливі заслуги перед суспільством і відіграватимуть важливу роль стимулу трудового змагання.
Система Фур´є не передбачає знищення приватної власності, або хоча б права успадкування; навпаки, вона відкрито визнає як елемент у розподілі продукту як працю, так і капітал... На відміну від комунізму ця система, принаймні в теорії, не знищує жодного із тих спонукальних мотивів до праці, які діють у сучасному суспільстві.
Вчений трактував класову боротьбу як величезне нещастя для людства. Він писав про те, що майбутній соцієтарний устрій приведе до співробітництва класів на основі гармонії їх інтересів та об´єднання всіх членів суспільства в єдиних виробничих і невиробничих громадських організаціях. Заперечуючи революцію, пов´язану з "пограбуванням багатих в інтересах інтриганів", французький утопіст обстоював мирний перехід до нового суспільства шляхом реформ, агітації та прикладу. "Завдання моє не в тому, щоб покращити цивілізацію, — писав Ш. Фур´є, — а в тому, щоб збентежити її і викликати у людей бажання кращого соціального механізму"1.
Виходячи з того, що суспільство може свідомо комбінувати запропоновані історією суспільні форми, вчений закликав ентузіастів до створення зразкових асоціацій, здатних захопити своїм прикладом людство і привести до "загальної єдності на землі, зникнення війн, злиднів і несправедливості"2. На думку дослідника, за цих умов перехід до гармонії "зайняв би проміжок часу у тридцять років". Водночас Ш. Фур´є підкреслював визначальну роль геніальної особистості у побудові нового суспільства.
Найвидатнішим представником утопічного соціалізму в Англії був Роберт Оуен (1771 —1858), автор праць "Виклад раціональної системи суспільства" (1830), "Книга про новий моральний світ" (1840), "Новий погляд на суспільство або досвід про принципи утворення людського характеру " (1813), "Доповідь графству Ленарк про план полегшення спільних бід" (1821) та ін.
Виступаючи з гострою критикою капіталізму, Р. Оуен, на відміну від К.А. Сен-Сімона і ПІ. Фур´є, заперечував приватну власність у будь-яких формах, стверджуючи, що вона була і є причиною численних злочинів і бід, яких зазнає людина. "Приватна власність відчужує людський розум і слугує постійною причиною виникнення ворожнечі в суспільстві, незмінним джерелом обману і шахрайства серед людей, — зазначав дослідник, — вона є єдиною причиною злиднів з усіма численними злочинами і горем, які вона викликає у всьому світі"1. Приватну власність і прагнення до прибутку вчений трактував як дійсну причину економічних криз надвиробництва, стверджуючи, що існування прибутку унеможливлює реалізацію і споживання вироблених робітниками товарів.
На відміну від французьких утопістів, які заперечували класичну політичну економію, Р. Оуен був прихильником трудової теорії вартості Д. Рікардо. Він зазначав, що фізична праця, правильно спрямована, є джерелом загального народного добробуту. Звідси англійський мислитель робив соціалістичні висновки про необхідність реалізації прав виробників на повний продукт їх праці шляхом знищення приватної власності й нетрудових доходів.

Вчений одним із перших виступив з критикою "закону народонаселення" Т. Мальтуса, з цифрами в руках доводячи, що "за умов правильного керівництва фізичною працею Великобританія і залежні від неї країни можуть давати засоби існування безмежно зростаючому в чисельності населенню, причому з великою вигодою для всіх жителів".
На думку Р. Оуена, закон вартості діяв лише у докапіталістичному суспільстві, де товари обмінювались відповідно до кількості витраченої праці. Вимірювання цін грошима заперечує дію закону вартості при капіталізмі. Відтак гроші Р. Оуен трактував як величезне зло, знаряддя експлуатації та гноблення, штучне мірило цінності, яке позбавляє виробників адекватної винагороди за їх працю.
Характерні риси утопічної моделі ідеального суспільного устрою Р. Оуена:
Відсутність приватної власності, організація кооперованої праці на засадах суспільної власності, рівність у правах і обов´язках. "Коли все, за винятком лише предметів особистого користування, перетвориться у суспільне надбання, а суспільне надбання буде завжди в надлишку для всіх, коли припинять своє існування штучні цінності, а потрібними будуть лише внутрішні цінні блага, — писав учений, — тоді будуть належним чином зрозумілі незрівнянні переваги системи суспільної власності над системою приватної власності із злом, яке вона викликає"1.
Визначаючи кооперовані общини як первинні клітинки нового суспільного устрою, "науково обґрунтовані об´єднання чоловіків, жінок і дітей у їх звичайному кількісному співвідношенні чисельністю від 400 або 500 до 2000 осіб... засновані на принципі єдності праці і споживання з опорою у сільському господарстві", англійський утопіст стверджував, що "...і общини будуть організовані як єдина сім´я, кожен член якої об´єднується з іншим в сприянні один одному настільки, наскільки дозволяють його знання, а самі общині будуть подібним же чином пов´язані між собою".

Роберт Оуен
Видатний англійський соціаліст-утопіст Роберт Оуен (1771—1858) народився у в маленькому містечку Ньютаун (Вельс) у сім´ї дрібного торговця. Проявивши великі здібності до навчання, він ще учнем заробляв репетиторством і допомагав учителю місцевої школи.
Після закінчення навчання Р. Оуен служив учнем і прикажчиком у мануфактурній крамниці. Прагнучи реалізувати свій підприємницький хист і енергію, він взяв у брата позику і відкрив невелику майстерню з виготовлення ткацьких машин. Англія на той час переживала період промислової революції і бурхливого розвитку бавовноткацького виробництва. Завдяки успішній діяльності у цій сфері Р. Оуенстав управляючим, а згодом — директором великої бавовноткацької фабрики у Манчестері.
Одружившись у 1800 р. з дочкою багатого фабриканта, Р. Оуен переїхав у поселення Нью-Ленарк біля Глазго (Шотландія) і став співвласником і управляючим ткацької фабрики, на якій працювало біля 2000 робітників. У Нью-Ленарку англійський соціаліст-утопіст спробував реалізувати своєрідний соціально-економічний експеримент, створивши ідеальну промислову обшину, здатну забезпечити не лише високі прибутки підприємців, але і добробут найманих робітників. Успішному здійсненню його планів сприяли міцна матеріальна база і географічна ізоляція Нью-Ленарка. За короткий строк Р. Оуен здійснив технічну реорганізацію виробництва і цілу низку соціальних заходів. Робочий день був скорочений до 10,5 годин (проти звичних на той час 12—16 годин), були побудовані зручне житло для робітників, яслі, дитячий садочок, школа, культурний центр з бібліотекою. У фабричному магазині товари продавались за цінами на 25 % нижчими за роздрібні. Була створена страхова каса, працювали народні дружини з підтримки громадського порядку тощо.
Через два роки компанія стала приносити високі прибутки, реальні доходи на одну особу стали значно вищими, ніж в інших поселеннях, підвищилась трудова і соціальна активність робітників, зникли крадіжки, бійки і пияцтво. Коли у 1806 р. у зв´язку з кризою, яка охопила бавовноткацьку промисловість, фабрика зупинилась і не працювала 4 місяці, заробітна плата робітникам виплачувалась регулярно. Нью-Ленарк став зразковим поселенням, місцем паломництва, інтерес до якого зростав не лише в Англії, але й у всій Європі. Сам Р. Оуен намагався активно пропагувати свій досвід. У 1813 р. він видав книгу "Новий погляд на суспільство, або Дослід про формування характеру", яку розіслав багатьом державним діячам. Однак успіх експерименту був обмежений рамками одного поселення і багато в чому залежав від неординарної особистості Р. Оуена. Коли після конфлікту з іншими співвласниками він залишив Нью-Ленарк, все повернулось "на круги своя".
Не залишаючи ідеї удосконалення існуючого світу, Р. Оуен продовжував пропагувати організацію трудових комун як первинних ланок майбутнього справедливого суспільства. Прагнення реалізувати ці ідеї на практиці привели дослідника у 1824 р. в США, де він разом із синами купив ділянку землі й заснував у штаті Індіана комуністичну колонію "Нова Гармонія", статут якої був заснований на принципах зрівняльного комунізму. На це пішли чотири роки життя і 40 тис. фунтів стерлінгів — майже всі заощадження Р. Оуена. Однак до 1829 р. виявився повний провал цього проекту.
Після повернення на батьківщину англійський утопіст займався активною громадською діяльністю. У 1832 р. він спробував реалізувати ідею "трудових грошей", створивши "національний базар справедливого обміну продуктами" і "Великий національний союз виробництва". "Базар справедливого обміну" приймав товари від кооперативів за оцінкою, в основі якої лежали затрати праці, і продавав ці товари іншим товаровиробникам за "трудові гроші". Однак з часом він став затоварюватись неходовими товарами, оскільки учасники обміну прагнули отримати за трудові квитанції ті товари, які можна було вигідно продати. Ця ідея зазнала краху і Р. Оуен був вимушений за власні кошти покривати збитки.
У 30-ті роки він очолював кооперативний рух в Англії, боровся за фабричне законодавство, спрямоване на захист інтересів робітників, керував спробою створення першої національної профспілки, яка мала об´єднати до півмільйона осіб. Незважаючи на те, що ці ініціативи не мали очікуваного успіху, Р. Оуен не залишав справи свого життя. До самої смерті він видавав журнали, книги, брошури, читав лекції, випускав звернення, відстоюючи свої ідеї. Помер Р. Оуен у 1858 р.
Обов´язкова для всіх праця, яка перетворюється в єдине мірило цінності завдяки безпосереднім контактам виробників. Стверджуючи, що "правильно зрозумілі інтереси суспільства вимагають, щоб людина, яка виробляє цінності, отримувала справедливу і чітко встановлену їх частку, -Р. Оуен обґрунтував необхідність ліквідації грошей і заміни їх бонами праці, "робітничими грошима", еквівалентними трудовим затратам як "природной му мірилу цінності". На думку англійського утопіста, "новий вимірник швидко знищить в суспільстві бідність і неосвіченість... уможливить поступовеї поліпшення умов існування всіх соціальних груп... зробить зайвою і абсолютно непотрібною теперішню деморалізуючу систему гендлярства, яка такі розбещує і принижує людську природу".
Соціалістичний принцип розподілу: від кожного за здібностями, кожному за працею; ліквідація протилежності між містом і селом на основі чергування занять землеробською та ремісничою працею, масове використання машин для полегшення ручної праці.
На думку англійського дослідника, "необхідний перехід полягає у заміні існуючий шкідливих і поганих умов хорошими і чудовими у всіх сферах життя... Цей перехід може бути здійснений лише мирним шляхом, на основі розвитку великих основних істин, проголошених людям у дусі миру, доброзичливості милосердя і роз´яснених з невтомним терпінням і наполегливістю", а так шляхом прийняття "розумних законів", які ліквідували б причини існування "нічого не продукуючих виробників".
Р. Оуен був переконаний, що в організації нового суспільства велику рол повинна відігравати держава. Він писав про необхідність "...спонукати уряди ...заради власної їх безпеки і користі одночасно відмовитися від принципу брехні... і поступово змінити нинішні погані суспільні порядки на добрі і досконалі". У зв´язку з цим англійський утопіст зазначав, що шляхом купівлі земельних ділянок та надання пільгових кредитів, уряд міг би сприяти організації та поширенню кооперативних об´єднань трудівників. З метою реалізації своїх планів Р. Оуен звертався до капіталістів і урядів різних країн, постійно надсилав свої пропозиції англійському уряду, американським президентам, паризьким банкірам, російському царю Олександру та ін.
Великого значення англійський дослідник надавав профспілкам, завдання яких він вбачав у викупі підприємств у приватних власників та передачі їх добровольцям-кооператорам. Мислитель був переконаний, що успішний приклад перших добровільних кооперативів стане поштовхом до масового кооперативного руху, який охопить усю країну.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історія економічних учень
Економічна стратегія держави: теорія, методологія, практика
Історія економічних учень
Економічна історія
Історія економічної теорії
Історія економічних учень
Державне регулювання економіки
Економічна історія