Електронна бібліотекапідручники


Історія економічних учень

5.3.1. Завершення класичної політичної економії у творах Дж. С. Мілля


Відомим послідовником рікардіанської школи був видатний англійський учений, філософ, економіст, громадський діяч Джон Стюарт Мілль (1806— 1873) — завершувач класичної політичної економії та один із засновників соціального реформізму.
Теоретико-методологічні особливості наукових досліджень вченого знайшли відображення у працях "Про предмет політичної економії та про її метод" (1836), "Про деякі невирішені питання політичної економії" (1844) та ін. Найбільш повно і виразно економічні погляди Дж. С. Мілля викладені у його основній праці "Основи політичної економії і деякі аспекти їх застосування до соціальної філософії" (1848), яка стала своєрідним підсумком розвитку економічної науки у першій половині XIX ст. і майже півстоліття (до появи книги А. Маршалла) була основним підручником з економіки у багатьох європейських університетах.
Вбачаючи своє завдання в узагальненні, систематизації та оновленні теоретичної спадщини класичної школи з урахуванням "нових подихів епохи", вчений підкреслював, що "в дискусіях останніх кількох років народилося багато нових ідей". Відтак він уважав доцільним "здійснити повний перегляд всієї політичної економії хоча б лише для того, щоб внести в неї результати цих пошуків і гармонічно поєднати їх з принципами, встановленими раніше кращими мислителями цієї науки".
"Основи політичної економії" Дж. С. Мілля складаються із "Попередніх зауважень" автора та 5 книг:
перші три книги ("Виробництво", "Розподіл", "Обмін") присвячені аналізу співвідношення факторів виробництва, природи та чинників економічного зростання, сутності заробітної плати та прибутку, аналізу вартості, ціни, грошей, кредиту, міжнародної торгівлі тощо;
четверта книга ("Вплив суспільного прогресу на виробництво та розподіл") досліджує передумови та обмеження економічного зростання;
п´ята книга ("Вплив уряду") присвячена аналізу традиційних для класичної школи питань ролі держави у ринковій економіці.
Люди, які критикують Логіку, як правило, будуть застерігати вас проти Політичної економії. Вона бездушна — будуть стверджувати вони. Вона бере до уваги й оперує неприємними фактами... Моя вам порада — вивчайте праці видатних представників Політичної економії і твердо дотримуйтесь того, що буде видаватися вам правильним у їх ученні; виходьте з того, що, якщо ви ще не стали егоїстом і серце ваше не зачерствіло, Політична економія таким вас не зробить.
Дж. С. Мілль
Визначальним в економічних поглядах Дж. С. Мілля є:
Ґрунтовна розробка найважливіших проблем методології економічної науки. Вчений: одним із перших визначив предмет політичної економії через поведінку людини та її здатність оцінювати ефективність різних засобів для досягнення цілі. Дж. С. Мілль виходив з того, що економічна наука розглядає людину як істоту, яка бажає володіти багатством і здатна порівнювати ефективність різних засобів для досягнення цієї мети. Вона повністю абстрагується від усіх інших людських пристрастей і мотивів, окрім тих, які можна вважати вічними антагоністами прагнення до багатства, а саме: відрази д праці і бажання негайно користуватися дорогими насолодами;
розмежував позитивне і нормативне знання, виокремивши власне "науку" і "мистецтво ведення справ" (рис. 5.2). Характеризуючи політичну економію як абстрактну науку, яка продукує абстрактні істини і може застосовуватися до конкретних умов лише з відповідними застереженнями, вчений звертав увагу на те, що передумовою мистецтва ведення справ служить не одна із наук, а наука в цілому, або ряд окремих наук. Відтак усвідомлення вузькості предметної галузі економічної науки компенсувалось у Дж. С. Мілля широким міждисциплінарним підходом до вирішення завдань прикладного характеру;
різко протиставив закони виробництва і закони розподілу, аналізуючи їх як самостійні, по суті не пов´язані між собою розділи економічної науки (рис. 5.3);

наголошував на необхідності аналізу економічних процесів не лише у "стаціонарному та незмінному" стані, але і в "стані поступального розвитку", вказуючи на нагальну потребу додати динаміку політичної економії до її статики.
Орієнтуючись на традиції класичної школи, Дж. С. Мілль визначав предметом політичної економії "багатство, дослідження його сутності, законів виробництва і розподілу". При цьому він трактував багатство як "поняття, що охоплює всі корисні або приємні речі, які володіють міновою вартістю".

На думку вченого, "річ, за яку нічого не можна отримати в обмін, якою б корисною або необхідною вона не була, не є багатством... наприклад, повітря, хоча і є абсолютною необхідністю для людини, на ринку ніякої ціни не має, оскільки його можна отримати практично задарма".
Аналіз виробництва та продуктивної праці. Вихідною у теоретичній побудові вченого була думка про те, що "є три елементи виробництва: праця, капітал і природні сили; причому поняття "капітал" охоплює всі зовнішні матеріальні елементи виробництва, що є продуктами праці, а поняття "природні сили" охоплює всі зовнішні матеріальні умови виробництв, які не є продуктами праці".
Порушуючи питання про розмежування продуктивної та непродуктивної праці, Дж. С. Мілль стверджував, що "всю працю, зайняту створенням довговічних корисностей, втілених у людині або в будь-яких інших живих і неживих предметах, ми повинні розглядати як продуктивну". При цьому вчений наголошував на тому, що "Саму людину... я не розглядаю як багатство. Вона становить собою мету, в ім´я якої існує багатство. Але її набуті здібності, які виступають лише як засіб і породжені працею потрапляють у цю категорію"5. Таким чином, працю, затрачену на розвиток виробничої майстерності, фізичних та розумових здібностей людини вчений відносив до продуктивної.

Видатний представник класичної політичної економії Джон Стюарт Мілль (1806—1873) народився у Лондоні, у сім´ї відомого економіста, друга та послідовника Д. Рікардо Джеймса Мілля.
Джон Мілль не відвідував жодного навчального закладу, у нього не було домашніх вчителів. Єдиним його наставником і вчителем був батько. Хлопчик ріс справжнім вундеркіндом, вражаючи своїми знаннями оточуючих. Згодом Дж. С. Мілль писав, що його перші спогади стосуються трирічного віку, коли він уже вмів читати і писати англійською мовою і батько почав йому викладати старогрецьку мову. З Джон Стюарт Мілль 8 років хлопець сам став учителем для своїх молодших братів і сестер (у сім´ї Міллів було 9 дітей). Починаючи з 12 років, він перейшов на самоосвіту, вивчаючи філософію, історію, логіку, політичну економію, математику, нові та стародавні мови в обсягах, які значно перевищували університетські курси.
У 11 років Дж.С. Мілль коригував гранки відомої праці батька "Історія Британської Індії", у 13 років написав історію Риму, а у 14 років (під час перебування у Франції) вразив своїми енциклопедичними знаннями філософа І. Бентама та економіста Ж.Б. Сея, обговорюючи з ними принципові філософські та економічні проблеми. Особливості виховання та заняття науками по 9—10 годин на добу сприяли, на думку Дж. С. Мілля, тому, що у 14 років він обігнав своїх однолітків на чверть віку. Водночас учений із сумом писав, що інтенсивні заняття науками позбавили його радощів дитинства. "Я ніколи не був дитиною, — писав Дж. С. Мілль, — ніколи не грав у крикет; краще було б, якби природа йшла своїм шляхом". Своїм основним девізом Дж. С. Мілль проголосив різносторонність, відносячи її не лише до різнобічності й широти наукового пізнання, але і до розвитку самої особистості.
Наукові дослідження Дж.С. Мілля залишили помітний слід у філософії ("Система логіки", 1843; "Утилітаризм", 1863), політології ("Про свободу", 1859), економіці ("Про деякі невирішені питання політичної економії", 1829). У 1848 р. вийшла з друку головна праця вченого "Основи політичної економії і деякі аспекти її застосування до соціальної філософії", яка багато разів перевидавалась і перекладалась різними мовами.
Практична діяльність Дж. С. Мілля була пов´язана з успішною кар´єрою службовця Ост-Індської компанії, в якій він займав високий пост аж до її закриття у 1858 р. У період з 1865 по 1868 р. Дж. С. Мілль був членом парламенту. Він активно відстоював ідеї буржуазної демократії, виступаючи за рівність чоловіків і жінок, надання робітникам виборчих прав, відміну системи лендлордизму в Ірландії тощо.
Останні роки свого життя вчений провів у Авіньйоні (Британія), куди переїхав після смерті дружини, яка була йому вірним другом і помічником у підготовці багатьох наукових праць.
Аналізуючи чинники продуктивної праці, Дж.С. Мілль стверджував, що:
найочевидніша причина більш високої продуктивності заключається в так званих природних перевагах;
другу причину більш високої продуктивності слід вбачати у затрачанні більшої енергії праці;
третій елемент, який визначає продуктивність праці суспільства полягає в майстерності і знаннях... самих робітників або тих, хто управляє ними;
серед "вторинних" причин, які обумовлюють продуктивність факторів виробництва, найголовніша — безпека... Вона включає захист з боку уряду і захист від уряду"1.
Відмінності між поняттями "продуктивний" і "непродуктивний" Дж. С. Мілль вважав придатними для застосування не лише до аналізу праці, але і до характеристики споживання. Він зазначав, що "тільки те споживання є продуктивним, яке приводить до підтримки і збільшення продуктивних сил суспільства...".
Аналіз капіталу. Услід за А. Смітом вчений стверджував, що "крім початкових і загальних умов виробництва — праці і природних сил — існує ще одна умова, без якої неможливо здійснювати виробничу діяльність... Йдеться про попередньо нагромаджений запас продуктів минулої праці. Цей нагромаджений запас продуктів праці називається капіталом". Трактуючи капітал як раніше нагромаджений матеріалізований продукт праці, Дж. С. Мілль зазначав, що останній є продуктом заощадження, тобто утримання від теперішнього споживання заради майбутньої користі. Відтак він дійшов висновку, що "зростання капіталу необхідним чином залежить від двох моментів — величини фонду, з якого може бути зроблене заощадження, і від сили схильностей, які спонукають заощаджувати".
Аналізуючи "основні закони, що стосуються капіталу", вчений звернув увагу на те, що:
виробнича діяльність обмежується розмірами капіталу;
капітал є результатом заощаджень;
капітал споживається;
продуктивна праця утримується і застосовується за допомогою капіталу.
У руслі ідей класичної школи Дж. С. Мілль стверджував, що зростання капіталу викликає безмежне розширення виробництва, оскільки межею багатства завжди слугує нестача не споживачів, а виробників і виробничих потужностей.
Водночас вчений визнавав, що розвитку капіталів та виробництва (особливо сільськогосподарського) притаманні певні обмеження, пов´язані зі зменшенням граничної продуктивності капіталу. У зв´язку з цим він писав, що збільшення обсягів сільськогосподарської продукції "ніколи не можна домогтися інакше, ніж шляхом збільшення затрат праці, причому у пропорції, яка перевищує ту, в якій зростає обсяг сільськогосподарської продукції".
Як і попередники, Дж. С. Мілль виокремлював у складі капіталу, зайнятого у виробництві:
оборотний капітал, який "після одноразового використання припиняє своє існування як капітал" і "повністю вичерпує свою функцію у виробництві", "постійно відтворюється шляхом продажу готових виробів, а потім безперервно витрачається на купівлю матеріалів та заробітної плати", "виконує свою функцію, не залишаючись у власників, а переходячи із рук в руки";
основний капітал, який "міститься в знаряддях виробництва, що відрізняються більш або менш тривалим існуванням і виконують свою роль у виробництві не вилучаючись з нього", "існує в будь-якій із таких довговічних форм і дохід від якого поступає протягом відповідно тривалого періоду".
Аналіз заробітної плати. Розмірковуючи над природою заробітної плати, Дж. С. Мілль, як і його попередники, дотримувався теорії фонду заробітної плати. Він стверджував, що розмір заробітної плати залежить в основному від попиту на робочу силу і Ті пропозиції, які є нееластичними, оскільки пропозиція праці жорстко обумовлена кількістю робітників, які шукають роботу, а попит на робочу силу обмежений величиною оборотного капіталу у вигляді зарезервованих для утримання робітників життєвих засобів. Відтак вчений, слідом за Д. Рікардо та Т. Мальтусом, наголошував на неминучості утримання заробітної платні на мінімальному рівні.
Розмір заробітної плати Дж. С. Мілль визначав діленням капіталу на кількість робітників, що давало підстави дійти висновку, що для робітничого класу важливим є не абсолютний розмір виробництва, навіть не абсолютна величина засобів, призначених для розподілу серед робітників, а співвідношення між цими засобами і чисельністю осіб, між якими діляться ці засоби. Саме тому, на думку вченого, "становище робітничого класу не можна поліпшити яким-небудь іншим способом, крім зміни цього співвідношення на користь трудівників".
Водночас Дж. С. Мілль заперечував існування антагоністичних суперечностей міме капіталістами і найманими робітниками, наголошуючи на тому, що "Робітник тією мірою, якою він володіє необхідними для самозабезпечення засобами, по суті, є капіталістом, який, надаючи частину необхідних для ведення справи засобів, вкладає в це виробництво свій капітал"1. Звідси вчений робив висновок про те, що класова боротьба робітників та діяльність профспілок не в змозі запобігти формуванню заробітної плати на рівні прожиткового мінімуму. "Держава могла б гарантувати всім, хто вже народився на світ, роботу з отриманням хорошої заробітної плати, — писав англійський дослідник, — але якщо держава зробить це, то вона повинна буде заради самозахисту і в ім´я реалізації всіх завдань, задля яких вона існує, поставити умови, щоб без її згоди не народжувалась жодна людина суспільство не може безкарно взяти на себе утримання бідняків, залишаючи їм свободу плодитися".
Однак у подальшому Дж. С. Мілль публічно відмовився від теорії робітничого фонду, визнавши залежність заробітної плати від зростання загальних розмірів капіталу та цілеспрямованих дій профспілок.
Аналіз прибутку. У трактуванні прибутку Дж. С. Мілль не зміг уникнути суперечностей (рис. 5.4).

Вчений не зовсім погоджувався з твердженням Д. Рікардо про обернену залежність прибутку і заробітної плати. На думку Дж. С. Мілля, низький рівень прибутку може зумовлюватися не лише високою заробітною платою, але і низьким рівнем ефективності виробництва, малопродуктивною працею тощо. Водночас реальна заробітна плата робітників може зростати без зменшення прибутку внаслідок технічного прогресу галузей, які виробляють споживчі товари.
Розмірковуючи над складовими сукупного прибутку, вчений зазначив, що "Загальна сума прибутку на капітал... повинна бути достатньою для задоволення трьох цілей. Цей прибуток повинен становити достатній еквівалент за утримання, відшкодування за ризик і винагороду за працю і мистецтво, необхідні для здійснення контролю над виробництвом". При цьому "еквівалент за утримання" Дж. С. Мілль вимірював поточною ставкою процента під найбільш вигідне забезпечення з урахуванням переваг у часі та корисності продуктів праці.
Стислий виклад теорії вартості. Вважаючи теорію вартості завершеною та стверджуючи, що "в законах вартості немає нічого, що залишилось би з´ясувати сучасному (1848) або будь-якому майбутньому автору", вчений сформулював основні положення теорії вартості, засновані на таких принципах:
"вартість — відносне поняття", "вартість усіх речей, які обмінюються, не може одночасно впасти або зрости, оскільки не може кожний із дюжини бігунів обігнати всіх інших, або кожне із сотень дерев перерости всі інші";
"ринкова вартість речі залежить від попиту і пропозиції: вона підвищується, коли зростає попит, і знижується, коли збільшується пропозиція. Однак попит змінюється разом із вартістю: за умов дешевизни речей він, як правило, більший, ніж за умов їх дорожнечі; і вартість речей встановлюється такою, щоб попит дорівнював пропозиції";
"в середньому товари обмінюються приблизно за їх природною вартістю";
"природна вартість деяких речей — це вартість, яка визначається їх рідкісністю, але в переважній більшості речі природно обмінюються одна на одну пропорційно витратам їх виробництва";
"витрати виробництва складаються із кількох елементів... Загальні елементи витрат виробництва — це заробітна плата і прибуток на капітал".
Таким чином, класична теорія вартості (теорія витрат виробництва) поєднувалась у вченого із суб´єктивною теорією обміну (концепцією мінової цінності як точки рівноваги попиту і пропозиції). При цьому Дж. С. Мілль не надав особливого значення розмежуванню категорій вартості і ціни. "Під ціною предмета, — писав учений, — ми будемо у подальшому розуміти його грошову вартість; під вартістю або міновою вартістю предмета — його загальну купівельну силу, владу, яку володіння цим предметом дає над товарами, які продаються взагалі".
Стверджуючи, що не лише попит і пропозиція впливають на ціну, але і ціна у свою чергу змінює попит і пропозицію, Дж. С. Мілль вперше поставив питання про функціональний зв´язок ринкової ціни, попити та пропозиції, що у подальшому знайшло відображення у дослідженнях неокласиків.
Аналіз грошей. Гроші Дж. С. Мілль аналізував як специфічний товар, виходячи з того, що "як і в інших товарів їх вартість визначається тимчасово попитом і пропозицією, а постійно і в середньому — витратами їх виробництва".
Стверджуючи, що значний золотий запас нівелює вплив зміни витрат на видобуток золота на коливання ціни, Дж. С. Мілль вважав, що ціни регулюються насамперед кількістю грошей, які у певний момент знаходяться в обігу. Вихідною у теоретичній побудові вченого була думка про те, що за інших незмінних умов вартість грошей "змінюється обернено пропорційно кількості грошей: будь-яке збільшення кількості грошей зменшує їх вартість, а будь-яке зменшення збільшує її в однаковій пропорції". Таким чином, Дж. С. Мілль був прихильником кількісної теорії грошей.
Як і попередники, вчений вважав, що "Гроші самі по собі не задовольняють ніяких потреб", відтак "у суспільній економіці немає нічого більш неістотнішого за своєю природою, ніж гроші, вони важливі лише як хитромудрий засіб, що служить для економії часу і праці. Це механізм, який дає змогу здійснювати швидко і якісно те, що робилось і без нього, хоч і не настільки швидко і якісно, і, як у багатьох інших механізмів, його очевидний і незалежний вплив виявляється тільки тоді, коли він виходить з ладу".
Для дослідників історії економічних учень значний інтерес становить ідея Дж. С. Мілля про позитивний вплив інфляції на економічне зростання. Виходячи з того, що інфляційне підвищення цін сприяє зниженню реальної величини боргів, учений стверджував, що це призводить до перерозподілу багатства на користь виробників як основних дебіторів.
Вчений здійснив глибоке та оригінальне дослідження природи кредиту та його значення у ринковій економіці. "Виступаючи абсолютно необхідним для перетворення всього капіталу країни в продуктивний, — писав Дж. С. Мілль, — кредит слугує також засобом кращого використання виробничих можливостей країни". Визначаючи норму позичкового процента співвідношенням попиту та пропозиції позичкових фондів, Дж. С. Мілль стверджував, що у кінцевому підсумку позичковий процент детермінується реальними силами, вирівнюючись із нормою прибутку на капітал.
У цьому контексті на особливу увагу заслуговує ідея вченого щодо активізації ролі держави у соціально-економічному розвитку. Пов´язуючи величину процентної ставки з дією "закону Юма", який керує переміщенням золота із країни в країну, Дж. С. Мілль одним з перших звернув увагу на необхідність захисту центральним банком своїх резервів під час відпливу грошей за кордон. Підвищення облікової ставки, на думку вченого, є важливим засобом зростання норми позичкового процента та залучення іноземного капіталу у країну, в результаті чого відбудеться вирівнювання національного валютного курсу. Здійснений аналіз дав підстави вченому дійти висновку, що валютний курс встановлюється на користь країни, яка проводить державну політику сприяння зростанню банківського процента.
Аналіз проблем економічного зростання. Порушивши питання про суспільну статику та динаміку, Дж. С. Мілль здійснив спробу "розглянути природу і наслідки... прогресивного розвитку, його складові і вплив, який він здійснює на різні економічні явища". Серед змін, пов´язаних з прогресивним розвитком суспільства, вчений виокремив:
зростання влади людини над природою;
зміцнення безпеки особистості й власності;
розвиток ділових здібностей основної частини людства;
поширення і поглиблення кооперації тощо.
Дотримуючись теорії народонаселення Т. Мальтуса, Дж. С. Мілль вважав єдиним засобом забезпечення повної зайнятості і високої заробітної плати всього працюючого населення добровільне обмеження народжуваності.
Основою прогресивного розвитку суспільства вчений визначав зростання діючого капіталу. У зв´язку з цим він проаналізував еволюцію капіталу, виходячи з закону-тенденції норми прибутку до зниження і закону-тенденції зростання заробітної плати і ренти.
Розмірковуючи над тим, що зниження норми прибутку стримує поступальний розвиток суспільства, оскільки уповільнюється зростання капіталів, вчений стверджував, що пошук шляхів підвищення прибутковості є важливим чинником динамічних змін. Як і Д. Рікардо, він звертав увагу на те, що зниження норми прибутку може бути уповільнене за рахунок вивезення капіталів за кордон, прискорення технічного прогресу в сільському господарстві тощо.
Водночас Дж. С. Мілль наголошував на тому, що "застійний стан капіталу і чисельності населення" при високому рівні виробництва не є негативним явищем, оскільки "не передбачає обмеження можливостей для людського вдосконалення"3, що знаходить свій вияв у розширенні простору "для зростання всіх форм духовної культури, для морального та соціального прогресу ...розвитку мистецтв і життя".
Аналіз природи кризових явищ. Розмірковуючи над природою кризових явищ, Дж. С. Мілль виходив із обґрунтованої Ж.Б. Сеєм ідеї щодо можливості безкризового розвитку ринкової економіки. Відтак він стверджував, що "було б помилкою стверджувати слідом за С. Сісмонді, що торговельна криза є результатом загального надвиробництва. Це просто наслідок надлишку спекулятивних закупівель... її безпосередньою причиною є скорочення кредиту, а засобом подолання — не зменшення пропозиції, а відновлення довіри".
Розмежувавши статичний та спекулятивний стан ринку, Дж. С. Мілль дійшов висновку, що кредит радикально змінює торговельну кон´юнктуру, дозволяючи економічним суб´єктам, які очікують зростання цін, "черпати із бездонного, нічим не обмеженого джерела". На думку вченого, спекуляція, яка підтримується таким чином, може охопити відразу всі товари, породжуючи торговельну кризу.
Вперше в історії економічної думки Дж. С. Мілль проаналізував грошовий аспект кризового спаду, дійшовши висновку, що торговельну кризу характеризує "швидке падіння цін після того, як вони зросли під впливом ...спекулятивного пожвавлення". Водночас вчений звертав увагу на те, що ціни падають набагато нижче того рівня, від якого почалось їх "підвищення" або "який виправдовується споживанням і пропозицією товарів"´.
Аналіз проблем міжнародної торгівлі. Результатом наукових пошуків англійського дослідника став подальший розвиток теорії міжнародної торгівлі та чітке визначення схематично зображеного Д. Рікардо закону вирівнювання міжнародного попиту. Наголошуючи на взаємовигідності вільного обміну між країнами, Дж. С. Мілль звертав увагу на те, що міжнародна торгівля:
уможливлює отримання країнами таких товарів і послуг, яких вони самі взагалі б не змогли виробити;
дає змогу більш ефективно використовувати продуктивні сили всього світу;
як головний гарант стійкого миру створює міцну основу для безперервного прогресу ідей, інститутів і людського роду в цілому.
Теорія соціального реформізму. Значний інтерес для дослідників економічної думки становлять обґрунтовані Дж. С. Міллем рекомендації щодо соціально-економічного реформування суспільства.
Вихідною в теоретичній побудові дослідника була ідея про те, що "Лише у відсталих країнах світу рух виробництва є найважливішим завданням. У більш розвинутих країнах економічно необхідним вважається вдосконалення розподілу". Вчений був переконаний, що "ефективність виробництва перебуває у прямій залежності від того, наскільки плоди виробництва дістаються особам, які його здійснюють, а також від того, якою мірою всі суспільні інститути сприяють корисному застосуванню сил і належній винагороді кожного за його працю пропорційно вигоді, яку він приносить".
Під впливом Конта, соціалістів і основних віянь у суспільній думці Мілль в свої останні роки звернувся до людського фактора в економічній науці... Він хотів привернути увагу до впливу на людські традиції і звички небувалих вдосконалень суспільства і постійних змін у людській вдачі. Саме це бажання спонукало його розділити розподіл та обмін і доводити, що закони розподілу залежать від "конкретних людських інститутів" і повинні постійно вдосконалюватися... Його бажання більше повернути економічну науку до людини принесло кращі із його результатів, але воно ж привело до незавершеності деяких його поспішних висновків.
Прагнучи поєднати максимум економічної свободи із спільним володінням природними багатствами земної кулі і рівною участю всіх у продуктах праці, вчений вважав "найліпшим станом людства... такий, коли ніхто не бідує і ніхто не прагне стати багатшим", для всіх людей забезпечується "повна незалежність і свобода дій, крім заборони на нанесення шкоди іншим людям".
Найважливіші напрямки соціальних реформ, запропонованих Дж. С. Міллем: 1. Ліквідація найманої праці шляхом удосконалення системи приватної власності на основі розвитку кооперативно-виробничих асоціацій.
Вчений стверджував, що "головною метою устремлінь за нинішнього стану людського розвитку є не знищення системи приватної власності, а її поліпшення і надання повного права кожному члену суспільства брати участь у вигодах, які вона приносить".
Відтак Дж. С. Мілль був переконаний, що в результаті природної еволюції капіталізму суперечності між капіталістами і найманими робітниками будуть поступово витіснені "відносинами партнерства в одній із двох форм: в деяких випадках відбудеться об´єднання робітників із капіталістами, в інших — а можливо, в кінцевому підсумку, у всіх — об´єднання робітників між собою", позаяк "рано чи пізно для класу роботодавців виявиться неможливим жити в тісному і постійному контакті з людьми, чиї інтереси і почуття ворожі стосовно до них".
На думку вченого, об´єднання робітників на умовах рівності й колективного володіння капіталом та здійснення робіт під керівництвом управляючих, які призначаються і звільняються ними, сприятиме стрімкому зростанню продуктивності праці за рахунок:
"величезної економії світових ресурсів в результаті скорочення класу, який займається лише розподілом і нічого не виробляє";
"величезної спонуки, яку кооперація дає продуктивній енергії робітників, які прагнуть зробити якомога більше".
"Навряд чи можна переоцінити ці матеріальні вигоди, — писав Дж. С. Мілль, — однак їх не можна порівняти з тим моральним переворотом у суспільстві, який буде їх супроводжувати: буде подолана постійна ворожнеча між капіталом і працею; зміниться людське життя, і боротьба класів із-за протилежних інтересів поступиться дружньому суперництву в прагненні до досягнення загального блага; зросте повага до праці; з´явиться нове почуття забезпеченості й незалежності у трудящих класів...".
Обґрунтовуючи концепцію соціального реформізму, вчений приділив особливу увагу аналізу переваг та обмежень акціонерної форми власності. Він стверджував, що переваги акціонерного капіталу численні й важливі, оскільки багато підприємств потребують капіталу в розмірі, який перевищує можливості найбільших багачів або приватних товариств. Водночас Дж. С. Мілль звернув увагу на те, що "управління акціонерним товариством здійснюється в основному найманими службовцями... але практика показує... наскільки якість найманих службовців нижча ділових якостей людей, які особисто зацікавлені у підприємстві" . Ще один недолік акціонерних товариств вчений вбачав у "нехтуванні дрібними вигодами та малою економією, яке притаманне певною мірою усім великим підприємствам".
Реформування відносин власності на землю та соціалізація земельної ренти з допомогою земельного податку. Стверджуючи, що стосовно призначеної для обробітку землі не існує "жодного вагомого доказу на користь того, щоб вона взагалі була приватною власністю", вчений виходив з того, що "Земля не створена людиною. Вона з самого початку — надбання всіх людей. її привласнення цілком є питанням загальної доцільності". Відтак Дж. С. Мілль визначав ренту як аномальне явище, незароблений наддохід землевласників, який виникає у результаті специфіки ціноутворення у сільському господарстві, за рахунок перерозподілу прибутків і заробітної плати.
У зв´язку з цим вчений обґрунтовував необхідність вилучення земельної ренти на користь суспільства шляхом обкладання доходів землевласників спеціальним податком, що по суті означало націоналізацію землі.
Обмеження майнової нерівності шляхом локалізації права успадкування. Трактуючи власність як право людини "на свої здібності, на те, що вона може виробити з їх допомогою, і на все, що їй вдасться отримати за вироблені нею товари шляхом приватного обміну", вчений розглядав право успадкування як несправедливість, зумовлену тим, що людина може збагатитись просто з милості інших, без будь-якого застосування своїх здібностей. Відтак він вважав виправданим передачу власності у спадок лише у межах "помірного забезпечення".
Визначення ролі держави у ринковій економіці. Дотримуючись принципу економічного лібералізму, вчений водночас був переконаний, що існують такі форми і сфери господарської діяльності, які не гарантують отримання достатнього прибутку. Це дало йому підстави дійти висновку про бажаність у деяких випадках втручання держави у здійснення основних прав приватної власності.
Розмірковуючи над "розумними межами функцій і сфер діяльності уряду", вчений виокремив "необхідні" обов´язки держави, в тому числі збір податків, законодавче регулювання відносин власності, здійснення судочинства тощо.
Основним економічним важелем впливу держави на процеси виробництва та розподілу Дж. С. Мілль, як і його попередники (А. Сміт, Д. Рікардо), вважав податкову систему. Він так само наголошував на необхідності дотримання загальних принципів оподаткування: справедливості, рівномірності, платоспроможності тощо.
Заслугою вченого стало обґрунтування необхідності прогресивного оподаткування та встановлення неоподаткованого мінімуму на основі теорії "рівності пожертви". Трактуючи податок як певну пожертву, вчений узалежнював її тягар не від розмірів того, що сплачується, а від величини того, що залишається у платників. Відтак він звертав увагу на те, що навіть за низької ставки оподаткування податковий тягар може бути занадто важким, якщо кошти, які залишились у тієї чи іншої особи, не можуть забезпечити задоволення її першочергових потреб.
Водночас вчений заперечував надмірне, необгрунтоване втручання держави в економічні процеси. Він засуджував політику протекціонізму, стверджуючи, що "суспільним принципом має стати "laissez faire" і кожний відступ від нього, не продиктований міркуванням якого-небудь вищого блага, є явним злом".
Таким чином, в "Основах політичної економії" Дж. С. Мілля знайшли відображення найважливіші теоретичні проблеми економічної науки того часу. До теоретичних здобутків вченого слід віднести:
розробку методологічних основ політичної економії, подальший розвиток методу економічних досліджень;
узагальнення та систематизацію основних ідей класичної школи;
започаткування викладу економічних проблем відповідно до фаз суспільного відтворення (виробництво — розподіл — обмін — споживання);
поглиблення та доповнення учення класиків новими оригінальними ідеями, які увійшли до скарбниці світової економічної думки (дослідження проблем економічного зростання, взаємодії ціни, попиту та пропозиції, суті капіталу і процента, торговельних криз, міжнародної торгівлі тощо);
збагачення проблематики економічної науки за рахунок залучення до аналізу соціальних проблем, започаткування соціального реформізму тощо.
Упродовж другої половини XIX ст. "Принципи політичної економії" Мілля були беззаперечною настільною книгою економістів. Це щось більше ніж компіляція, простий переказ того, що було раніше. Навіть у суто теоретичному плані книга повна справжніх відкриттів.
Подальший розвиток ринкових відносин, пов´язаний з розкладом та занепадом дрібного виробництва, майновим розшаруванням населення, концентрацією багатства на одному полюсі й злиденності — на другому, загостренням соціальних суперечностей та кризових явищ в економіці, сприяв переосмисленню ідей класичної школи щодо гармонії приватних і суспільних інтересів. У першій половині XIX ст. у європейській економічній думці був започаткований критичний напрям у політичній економії.
Не відмовляючись від теоретичних канонів класичної школи, представники цього напрямку виступили з критикою капіталізму та деяких ідей А. Сміта і його послідовників. Вони прагнули поліпшити існуючий суспільний устрій шляхом його реформування.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історія економічних учень
Економічна стратегія держави: теорія, методологія, практика
Історія економічних учень
Економічна історія
Історія економічної теорії
Історія економічних учень
Державне регулювання економіки
Економічна історія