Особливе місце серед західних економістів XIX ст. займає Насау Вільям Сеніор (1790—1864), який розвивав свої економічні міркування у руслі класичної традиції, однак мав власний оригінальний підхід до аналізу деяких економічних процесів та явищ.
Свої економічні погляди вчений виклав у працях: "Нариси з політичної економії" (1836), "Листи про дію фабричного акта в бавовноткацькій промисловості" (1837), "Політична економія" (1850) тощо.
Н. Сеніор народився в Англії у сім´ї сільського священика. Здобувши освіту в Оксфорді, він деякий час працював чиновником канцелярського суду, проте за станом здоров´я вимушений був відмовитись від кар´єри адвоката. Зацікавившись економічною наукою Н. Сеніор, плідно працював у цьому напрямі, спілкувався з багатьма видатними людьми свого часу. Визнанням його заслуг стало обрання вченого на посаду професора організованої у 1825 р. в Оксфорді кафедри політичної економії. Згодом він став членом Французької академії наук. Водночас Н. Сеніор активно займався реформаторською діяльністю, очолюючи урядові комісії з питань праці та добробуту.
Н. Сеніор увійшов у історію економічної науки як прихильник "чистої політичної економії", переконаний у тому, що економічну теорію можна звести до невеликої кількості незаперечних істин. Продовжуючи традиції класичної школи щодо дослідження природи багатства як сукупності мінових вартостей, вчений:
Визначав цінність на основі аналізу корисності та обсягу пропозиції, звернувши увагу на проблему рідкісності ресурсів. Стверджуючи, що обмінюватись можуть лише корисні речі, які існують в обмеженій кількості і здатні "прямо чи побічно приносити задоволення"1, Н. Сеніор вважав недостатнім визначення вартості витратами праці. Він дотримувався думки, що рідкісність та корисність блага безпосередньо впливають на його оцінку. Розвиваючи цю тезу, дослідник звернув увагу на те, що "Існує межа задоволення потреб, що її може забезпечити товар відповідного виду і більше того, задоволення швидко зменшується задовго до досягнення цієї межі"2. Водночас важливим елементом формування цінності Н. Сеніор вважав "порівняльне обмеження пропозиції", "порівняльну недостатність благ"3, обмежену витратами виробництва.
Здійснив аналіз витрат виробництва через призму суб´єктивної категорії "утримання". На відміну від Д. Рікардо, який зводив витрати виробництва до нагромадженої праці, Н. Сеніор стверджував, що праці та капіталу недостатньо для виробництва корисних речей. Він надавав великого значення поведінці суб´єкта господарювання, який або утримується від непродуктивного застосування засобів, які знаходяться у його розпорядженні, або ж навмисно віддає перевагу виробництву більш віддалених продуктів над виробництвом продуктів, які отримуються безпосередньо.
З огляду на це вчений трактував працю як пожертву робітника, який витрачає свій час і зусилля, утримуючись від дозвілля і спокою. Водночас капітал він визначав як пожертву капіталіста, який накопичує (заощаджує) грошові засоби і таким чином відмовляється від особистого споживання.
На думку Н. Сеніора, затрати зусиль та пожертви робітників і капіталістів формують мінові пропорції і складають реальні витрати виробництва. Відтак ціну він визначав як суму утримання капіталіста і робітника або суму заробітної плати і прибутків.
Дослідив закономірності ціноутворення, дійшовши висновку, що витрати виробництва окреслюють лише приблизні ціни, виступаючи їх "регулятором". Остаточну та визначальну роль при формуванні ціни вчений відводив співвідношенню попиту та пропозиції.
Дотримуючись класичної традиції, Н. Сеніор був прихильником економічного лібералізму та свободи зовнішньої торгівлі, стверджуючи, що вільна конкуренція забезпечує найвищу ефективність. Наголошуючи на тому, що за умов свободи ціноутворення вартість товару визначається затратами праці та капіталу, вчений звернув увагу на те, що монополізація виробництва змінює механізм ціноутворення, уможливлюючи ситуацію, за якої вартість товару перевищує затрати праці та капіталу. Утворений за рахунок цього дохід монополіста Н. Сеніор назвав рентою.
Таким чином, природу ренти англійський дослідник виводив із монополії, пов´язаної як з володінням родючими земельними ділянками, так і передовими науково-технічними досягненнями, рідкісними талантами тощо. На відміну від попередників, він не виокремлював землю як самостійний фактор виробництва, зазначаючи, що рента не належить до витрат виробництва і не впливає на ціну.
Виклав своє розуміння процесу розподілу доходів, виходячи з теорії утримання. На думку Н. Сеніора, саме пожертви праці та капіталу дають право робітникам та підприємцям на отримання відповідної винагороди: заробітної плати і прибутку.
На відміну від Д. Рікардо, який трактував дохід на капітал як залишок після вилучення із ціни товару заробітної плати, Н. Сеніор розглядав прибуток як винагороду за пожертву капіталіста, який утримався від непродуктивного споживання. Аналізуючи взаємозв´язок заробітної плати і прибутку, вчений виходив з того, що основою нарощування виробництва є прибуток, який заощаджується і перетворюється в інвестиції. Відтак величину заробітної плати він узалежнював від утримання капіталіста, а не робітника. Водночас динаміку заробітної плати вчений пов´язував зі змінами товарних цін.
Значний інтерес для дослідників економічної думки становить здійснене Н. Сеніором розмежування капіталу-власності та капіталу-функції, яке дало підставу вченому виокремити два види винагороди капіталіста:
підприємницький дохід як плату за працю, підприємницькі здібності;
процент як плату за капітал (своєрідну пожертву капіталіста, який утримується від негайного споживання грошей).
Обґрунтував теорію, яка пізніше отримала назву "останньої години". Аналізуючи прибуток як величину, яка перевищує витрати виробництва, вчений вважав, що цей вид доходу можна отримати лише за умов незмінної тривалості робочого дня. Він виходив з того, що за існуючого на той І час у Англії 11,5-годинного робочого дня прибуток створюється в останню І годину, оскільки перші 10,5 годин витрачаються на відтворення спожитої 1 вартості авансованого капіталу. Відтак у роботі "Листи про дію фабричного акта у бавовноткацькій промисловості" Н. Сеніор виступив проти боротьби робітників за скорочення тривалості робочого дня, стверджуючи, що останнє унеможливить отримання прибутку, підірвавши таким чином стимули] підприємництва та розвитку виробництва.
Однак у подальшому вчений визнав свою теорію помилковою, сприйнявши критику сучасників, які переконливо довели, що пропорції між заробітною платою та прибутком можуть змінюватись навіть при скороченні робо-1 чого дня внаслідок зростання продуктивності праці.
Виклав своє розуміння сутності грошей. Вчений визначав гроші як особливий товар, який у процесі еволюції обміну став відігравати важливу роль універсального засобу обміну та виразника вартості. При цьому Н. Сеніор був переконаний, що вартість грошей визначається тими ж чинниками, що і вартість звичайних товарів. Відтак він критикував прихильників] кількісної теорії грошей, зазначаючи, що такий підхід не дає змоги виявити закономірності формування цін, особливо за умов міжнародного] обміну. Водночас дослідник вимагав відносного обмеження кількості грошей в обігу шляхом встановлення державної монополії на емісію грошей, виваженої податкової політики, підтримки постійного співвідношення міжнародних обмінних курсів тощо.
Критикуючи теорію народонаселення Т. Мальтуса, Н. Сеніор звернув увагу на те, що прагнення людини до збереження та поліпшення добробуту €´ таким само сильним мотивом, як і прагнення до продовження роду. Звідси вчений зробив правильний висновок, згідно з яким зростання життєвого рівня населення може стати автоматичним обмежувачем збільшення його чисельності. Заслугою вченого став також поділ предметів споживання на товари "необхідності, добробуту і розкоші" та розуміння того, що прогрес суспільства сприяє перетворенню предметів розкоші одних поколінь у товари "добробуту", а згодом і "необхідності" для наступних поколінь.
За всієї непослідовності та недостатньої обґрунтованості теоретичних підходів, Н. Сеніор увійшов у історію економічної науки як вчений, який започаткував багато оригінальних ідей, котрі знайшли продовження у працях економістів неокласичного спрямування. Учений одним з перших:
здійснив спробу аналізу корисності як основи цінності;
звернув увагу на спадний характер граничної корисності;
висунув принципи обмеженості ресурсів та альтернативності затрат;
звернувся до дослідження ринкового попиту та пропозиції;
розмежував підприємницький дохід і процент як два види винагороді капіталіста;
звернув увагу на заощадження як основу розвитку ринкової системи;
широко трактував ренту як додатковий дохід, пов´язаний з нееластичністю попиту за ціною тощо.