Електронна бібліотекапідручники


Історія економічних учень

5.1.2. Наукова спадщина Д. Рікардо


Однією з яскравих особистостей в історії економічної думки був Девід Рікардо (1772—1823), визнаний лідер класичної політичної економії, найавторитетніший економіст першої половини XIX ст., послідовник та активний опонент А. Сміта.
Наукові дослідження Д. Рікардо відобразили особливості економічного розвитку Англії у період промислового перевороту кінця XVIII — початку XIX ст., який уможливив швидке зростання інтенсивності та продуктивності праці; посилення міграції капіталу; розширення та розвиток ринку; зростання масштабів найманої праці; поглиблення нерівності та майнового розшарування населення; загострення соціально-економічних суперечностей тощо.

Видатний економіст епохи промислової революції, талановитий фінансист, один із найбагатших представників фінансового світу свого часу Девід Рікардо (1772—1823) народився у сім´ї лондонського біржового маклера. Був третім із 17 дітей. Два роки навчався у торговій школі в Амстердамі, однак не отримав систематичної освіти, оскільки з дитячих років допомагав батьку в торговельних та біржових справах. Зарекомендувавши себе спостережливим, кмітливим та енергійним юнаком, став його найближчим помічником.
Девід Рікардо
У 21 рік Д. Рікардо без благословення батьків одружився з дочкою лікаря-квакера (квакери — члени християнської протестантської секти, заснованої у 1650 р. в Англії). Він відмовився від іудаїзму, водночас не сприйняв ідеї квакерської общини і був вигнаний з дому разом із дружиною. Старі зв´язки та природні здібності допомогли Д. Рікардо досягти успіху у фінансовій справі і без опіки батька домогтися значного матеріального статку. Він став великою фінансовою фігурою, заможним землевласником і рантьє, капітал якого сягав 20 млн. фунтів стерлінгів.
Досягши фінансової незалежності, Д. Рікардо став активно вивчати природничі науки (фізику, хімію, геологію, мінералогію тощо), які справили вплив на строгість, чіткість, майже математичну логічність його економічного мислення. Інтерес ученого до політичної економії стимулювало знайомство з творами А. Сміта, дружба з відомими вченими-економістами Т. Мальтусом, Ж.Б. Сеєм, Дж. Мак-Куллохом, Дж. Міллем та ін.
Економічна криза, яка спалахнула в Англії на початку XIX ст. після наполеонівських війн і континентальної блокади, та інфляційні процеси, викликані надмірним випуском банкнот, розладнали грошовий обіг у країні. У 1797 р. Англійський банк припинив обмін банкнот на золото, що зумовило їх знецінення і викликало полеміку серед економістів. Тому невипадково перші економічні праці Д. Рікардо були присвячені дослідженню практичних питань грошового обігу. У період з 1809 по 1816 р. вийшли в світ такі твори ученого, як "Ціна золота" (1809), "Висока ціна злитків — доказ знецінення банкнот" (1811), "Пропозиції на користь економного і поступливого грошового обігу" (1816) та ін. У 1817 р. Д. Рікардо опублікував свою головну працю "Начала політичної економії та оподаткування", у якій виступив як ідеолог промислової буржуазії.
У 1819 р. він був обраний членом Палати общин англійського парламенту. Кризові явища в економіці та різке падіння донедавна високих цін на зерно стали причиною створення парламентської комісії, завданням якої був аналіз ситуації на продовольчому ринку. У цей період в Англії вийшли чотири памфлети, присвячені дослідженню доходів з землі, авторами яких були Е. Уест (1782—1828), Р. Торренс (1780—1864), Т. Мальтус (1766—1834) та Д. Рікардо.
Прагнучи на державному рівні втілити в життя свої економічні ідеї, Д. Рікардо активно працював у парламентських комісіях, часто виступав з промовами з економічних питань, пропагуючи ідеї лібералізації економіки. Як ревний прихильник свободи внутрішньої та зовнішньої торгівлі вчений різко засуджував "хлібні закони", запроваджені в Англії в кінці XVII ст. з метою регулювання експорту та імпорту сільськогосподарської продукції. Він доводив, що стягнення високих митних зборів з метою захисту національних сільськогосподарських виробників викликає подорожчання продовольчих товарів на внутрішньому ринку та зростання витрат англійських промисловців на найм робочої сили, підриваючи таким чином конкурентоспроможність англійських товарів. Аргументація Д. Рікардо широко використовувалась у 30-—40-х pp. P. Кобденом та Д. Брайтом, які очолювали створену в Англії Лігу боротьби з "хлібними законами", відміненими лише через двадцять років після смерті Д. Рікардо.
У 1821 р. Д. Рікардо за підтримки своїх найближчих друзів заснував у Лондоні перший в Англії клуб політичної економії. Помер учений так і не завершивши свій твір "Абсолютна та відносна вартість".
Вихідною у творчості видатного англійського економіста була прихильність до концепції економічного лібералізму та політики фритредерства, дослідження економіки як складної системи, підпорядкованої дії об´єктивних законів та механізмів саморегулювання. Велику популярність приніс ученому памфлет "Досвід про вплив низької ціни хліба на прибуток з капіталу" (1815). У ньому Д. Рікардо розкрив негативний вплив на економіку Англії прийнятих парламентом "хлібних законів", які обмежували ввезення у країну іноземного зерна, перешкоджаючи свободі вільної торгівлі та конкуренції.
Найповнішого викладу економічні ідеї вченого набули у його основній праці "Начала політичної економії та оподаткування" (1817), присвяченій обґрунтуванню політики економічного лібералізму на основі виявлення економічних законів, які забезпечують рівновагу ринкової економіки та сприяють зростанню матеріального багатства суспільства. У цьому творі Д. Рікардо не лише критично проаналізував та розвинув ідеї А. Сміта, але і виклав власний оригінальний підхід до аналізу економічних процесів та явищ (рис. 5.1).
Усі 32 глави книги "Начала політичної економії та оподаткування" можна згрупувати у 3 великі частини, перша з яких (гл. І—XII) присвячена дослідженню основ економічної теорії, друга (гл. VIII—XIX) виявляє засади ефективного оподаткування, а третя (гл. XX—XXXII) містить критичний аналіз основних економічних теорій того часу, в тому числі економічних ідей А. Сміта.
Розвиваючи теорію класичної школи, Д. Рікардо досліджував економіку як складну систему, підпорядковану дії об´єктивних економічних законів. Він дотримувався абстрактного методу, прагнучи виявити глибинну сутність економічних процесів та явищ. Так само як і попередники, вчений вважав ринковий устрій вічним, природним та гармонійним, заснованим на ідеально відлагодженому механізмі саморегулювання. Відтак, як і А. Сміт, Д. Рікардо пропагував економічну свободу, вільну конкуренцію та невтручання держави в економічне життя, ревно відстоюючи концепцію економічного лібералізму.
Своєрідність економічної теорії Д. Рікардо багато в чому була зумовлена особливостями його методології, заснованої:
на послідовному і неухильному дотриманні трудової теорії вартості;
переконанні, що головним завданням політичної економії є визначення законів "які ...керують розподілом";
прагненні виявити кількісні характеристики та співвідношення основних економічних категорій.
Найважливіші ідеї економічної теорії Д. Рікардо:

Трудова теорія вартості, яка займає центральне місце у науковій системі вченого. Полемізуючи з А. Смітом, Д. Рікардо прагнув подолати суперечливість та невизначеність теорії вартості свого видатного попередника, наголошуючи на тому, що останнє "має для політичної економії найважливіше значення.

На відміну від А. Сміта, Д. Рікардо чітко розмежував поняття "вартість" і "багатство". Він писав про те, що багатство визначається кількістю споживчих вартостей і зростає з розвитком виробництва та підвищенням продуктивності праці. Водночас вартість, на думку вченого, суттєво відрізняється від багатства, оскільки "залежить не від достатку, а від важкості чи легкості виробництва".
Як і А. Сміт, Д. Рікардо чітко розрізняв "вартість у користуванні" (споживчу вартість) та "вартість у обміні" (мінову вартість) товарів. Водночас він звертав увагу на те, що "корисність, як виявляється, не є мірилом мінової вартості, хоча, беззаперечно, є її сутністю". На думку англійського дослідника, як тільки товари визнаються корисними, вони "черпають свою мінову вартість із двох джерел: своєї рідкісності і кількості праці, необхідної для їх виробництва".
Продовжуючи свої економічні міркування, вчений стверджував, що рідкісність як джерело вартості придатна для аналізу обмеженого кола товарів, які не можуть бути вільно відтворені. До такого роду товарів він відносив "...деякі рідкісні статуї і картини, рідкісні книги і монети, вина особливого смаку, які виробляються тільки із винограду, що росте на особливо придатному ґрунті" тощо, зазначаючи, що вартість цих товарів "...абсолютно не залежить від кількості праці, необхідної для їх виробництва, і змінюється залежно від зміни багатства і схильностей людей, які бажають їх придбати".
Однак враховуючи ту обставину, що частка унікальних товарів у загальній їх масі є досить незначною, Д. Рікардо був переконаний, що рідкісність як джерело вартості є скоріш виключенням, ніж загальним правилом, у той час як "переважна більшість всіх благ, які є предметом бажань, надається працею". Відтак теорія вартості Д. Рікардо побудована на строгому монізмі на основі того, що "визначення вартості робочим часом є абсолютний, загальний закон", а "співвідношення між кількістю необхідної праці при придбанні різних товарів видається єдиним засобом, який може озброїти нас правилом обміну цих товарів".
При цьому вчений критикував концепції А. Сміта, пов´язані:
з визначенням вартості працею, що купується. Д. Рікардо стверджував, що застосування найманої праці не відміняє закону вартості, оскільки прибуток і земельна рента також мають своїм джерелом працю;
з визначенням вартості як суми доходів. На думку Д. Рікардо, вартість є первинною величиною, яка завжди і всюди визначається лише працею і розподіляється на доходи, а не визначається ними. "Вартість товару або кількість якого-небудь іншого товару, на який він обмінюється, залежить від відносної кількості праці, яка необхідна для його виробництва, а не від більшої чи меншої винагороди, яку виплачують за цю працю", — писав англійський дослідник.
Аналізуючи проблему вартості, вчений значну увагу приділяв визначенню величини останньої. Він сформулював положення про те, що вартість товару прямо пропорційна кількості праці, витраченої на його виробництво й обернено пропорційна продуктивності цієї праці. При цьому Д. Рікардо звертав увагу на те, що вартість товару визначається не індивідуальною, а суспільно необхідною працею, зводячи останню до найбільш продуктивної праці за найгірших умов виробництва.
Важливо зазначити, що Д. Рікардо зробив слушне зауваження стосовно того, що "На вартість товарів впливає не лише праця, що застосовується до них безпосередньо, але і праця, затрачена на знаряддя, інструменти і споруди, які сприяють цій праці". Таким чином, затрати капіталу, які А. Сміт відносив до раніше отриманих доходів, Д. Рікардо трактував як раніше витрачену, уречевлену в засобах виробництва працю, включаючи їх у вартість товару.
Як і його попередники, вчений розрізняв природну та ринкову ціни товарів. Під першою він фактично розумів мінову вартість, зазнаючи, що природна ціна покриває не лише витрати капіталу, але і середню норму прибутку. Зіткнувшись з тим, що норма прибутку пропорційна величині капіталу, а не затратам праці, Д. Рікардо натрапив на значні труднощі. Щоб подолати цю суперечність, він змушений був відступити від твердження про те, що заробітна плата не впливає на ціни, пояснюючи вирівнювання норми прибутку через різні зміни стану та співвідношення основного та оборотного капіталу.
Водночас учений зазначав, що основною причиною зміни вартості є збільшення або зменшення витрат праці, а коливання прибутку, не пов´язані з цими змінами, є досить незначними, здатними змінити величину "природної" ціни товару не більше ніж на 6—7 %.
"Ринкові" ціни, на думку вченого, можуть зазнавати випадкових і тимчасових коливань під впливом попиту та пропозиції, однак за умов вільної конкуренції перелив капіталів неминуче повертає їх до "природних" цін. Відтак роль ринку, на думку англійського дослідника, полягає насамперед у тому, щоб "розподілити капітал між галузями людської діяльності в точно визначеній пропорції".
Теорія капіталу та грошей. Д. Рікардо визначав капітал як провідний фактор розвитку продуктивних сил суспільства, "частину багатства країни, яка використовується у виробництві й складається з їжі, одягу, інструментів, сировини, машин, всього необхідного для того, щоб привести у рух працю"1. На відміну від А. Сміта, який пов´язував виникнення капіталу з переходом від простого, примітивного до розвиненого ринкового господарства, Д. Рікардо трактував капітал позаісторично, стверджуючи, що знаряддя праці первісної людини також є капіталом.
Виходячи із трудової теорії вартості, вчений вважав, що на цінність товару впливає не лише праця, яка застосовується безпосередньо, але і праця, раніше витрачена на виробництво необхідних знарядь та інструментів. Трактуючи капітал як нагромаджену працю, він робив висновок про правомірність існування прибутку. Водночас Д. Рікардо звертав увагу на те, що відмінності у величині прибутку викликають перелив капіталу із однієї сфери застосування в іншу.
Як і його попередники, англійський дослідник розрізняв основний та оборотний капітал. "Залежно від того як швидко зношується капітал і як часто він вимагає відтворення, — зазначав Д. Рікардо, — капітал зараховується до оборотного або до основного". Відтак теоретичною заслугою вченого стало виокремлення як критерію поділу капіталу на основний та оборотний часу обігу (відтворення) засобів виробництва.
Спираючись на трудову теорію вартості, Д. Рікардо визначав гроші як товар, вартість якого пропорційна кількості праці, необхідної для його виробництва і доставки на ринок. Водночас він підкреслював специфічність золота та срібла як особливих товарів, які є засобом обігу та мірою вартості усіх інших товарів. "Продукція завжди купується іншою продукцією або послугами; гроші — лише посередник, за допомогою якого здійснюється обмін", — писав вчений. Відтак він був переконаний, що гроші не впливають на економічну активність і не можуть бути у надлишку, оскільки зміна вартості грошей збільшує або зменшує їх кількість "у такій самій пропорції". Водночас за даної вартості грошей, зазначав Д. Рікардо, їх кількість у обігу залежить від суми товарних цін.
Важливо зазначити, що дослідження ученим сутності та ролі грошей у ринковій економіці на початку його творчої діяльності ґрунтувалось на положеннях системи золотого стандарту. Виходячи з того, що паперові гроші не мають внутрішньої цінності, Д. Рікардо писав про те, що їх кількість має регулюватись згідно з цінністю металу, який служить грошовою одиницею. Розроблена вченим програма перебудови грошового обігу передбачала можливість повної або часткової заміни золота в обігу паперовими грошима за умов вільного та гарантованого обміну останніх на золото за фіксованим (твердим) курсом.
Однак з часом Д. Рікардо відійшов від цієї концепції. Спостерігаючи за процесом знецінення паперових грошей, він поширив закони обміну останніх на повноцінні (золоті, срібні) монети, виступивши прихильником кількісної теорії грошей. Згідно з цією теорією вартість золота та срібла (а значить і ціни товарів) залежить від кількості грошей в обігу, яка може бути різною і довільною. Інакше кажучи, в обігу може бути будь-яка кількість не лише паперових грошей, але і золотих монет, якій протистоїть товарна маса. Співвідношення цих величин визначає як рівень цін, так і цінність самих грошей.
Теорія розподілу доходів, глибокий та змістовний аналіз сутності, величини та співвідношення ренти, прибутку і заробітної плати. Підкреслюючи пріоритетність проблем розподілу в економічній теорії, Д. Рікардо писав: "Продукт землі, все, що отримується з її поверхні шляхом прикладення праці, машин і капіталу, — розподіляється між трьома класами суспільства, а саме: власниками землі, власниками грошей або капіталу, необхідного для її обробітку, і робітниками, працею яких вона обробляється. Але частки всього продукту землі, які дістаються кожному з цих класів під іменем "ренти", "прибутку" і "заробітної платні", досить різні на різних стадіях суспільного розвитку... Визначити закони, які управляють цим розподілом, — головне З завдання політичної економії".
На основі трудової теорії вартості Д. Рікардо здійснив глибокий аналіз І природи і динаміки ренти. Визначаючи останню як частку "продукту землі, І яка виплачується землевласнику за користування первісними і непорушними силами природи", вчений пов´язував утворення цього виду доходу з утвердженням приватної власності на землю. У зв´язку з цим Д. Рікардо зазначав, що якби повітря і вода могли стати чиєюсь власністю, то і вони б приносили і ренту.
Критикуючи одне з визначень сутності ренти, сформульоване А. Смітомі під впливом ідей фізіократів, які вважали ренту особливим даром природи,! Д. Рікардо зазначав, що не існує "жодної галузі промисловості, в якій природа не допомагала б людині, причому щедро і задарма". Зосередившись в основному на аналізі першої диференціальної ренти, вчений пов´язував виникнення останньої із обмеженістю земельних ресурсів та нестачею родючих! земельних ділянок. Він писав про те, що у країнах, які мають родючі землі! у надлишку, рента не існує, оскільки "Ніхто не стане платити за користування землею, якщо є... маса ще не привласненої землі, якою може розпоряджатися кожний, хто захоче обробляти її".
Виходячи з трудової теорії вартості, вчений вважав джерелом ренти І не саму природу, а людську працю, зростанню продуктивності якої сприяють сили природи на кращих і середніх ділянках землі. Беручи до уваги те, що мінова вартість сільськогосподарських товарів визначається витратами праці на відносно гірших земельних ділянках, Д. Рікардо дійшов висновку, що на кращих ділянках (де витрати на одиницю виробленої продукції менші) утворюється додатковий дохід, надлишок над середнім прибутком фермерів. Цей дохід утворює ренту, яку привласнює землевласник. "Рента завжди сплачується за користування землею тільки тому, що кількість землі не безмежна, а якість її неоднакова, — писав вчений, — із зростанням населення залучається до обробітку земля нижчої якості або розташована менш зручно. Коли з розвитком суспільства починає оброблятися земля другого розряду за родючістю, на землі першого розряду відразу ж виникає рента, величина якої буде залежати від різниці у якості цих двох ділянок".
Аналізуючи динаміку ренти, Д. Рікардо стверджував, що величина останньої постійно зростає, тому що збільшення кількості населення та потреби у продуктах харчування примушують суспільство залучати до обробітку все гірші й гірші земельні ділянки. Пов´язуючи динаміку рентного доходу із законом спадної родючості ґрунтів, вчений писав про підвищення порівняльної цінності сирих продуктів внаслідок збільшення затрат праці на виробництво їх останньої добутої частки. Наслідком цього він вважав підвищення цін, яке збільшує ренту.
Полемізуючи з А. Смітом, який вважав ренту одним із джерел цінності, Д. Рікардо стверджував, що не ціна залежить від ренти, а, навпаки, рента залежить від ціни. "Вартість хліба регулюється кількістю праці, затраченої на його виробництво на землі тієї якості або з тією часткою капіталу, за яких не платять ренти, — підкреслював англійський дослідник. — Не тому хліб дорогий, що платиться рента, а рента платиться тому, що хліб дорогий... ціна хліба не знизилась би навіть тоді, коли б землевласники відмовились від всієї своєї ренти"2, оскільки у цьому випадку рента дісталась би орендарям.
Пов´язуючи динаміку ренти зі зростанням міського населення, розвитком продуктивних сил та нагромадженням капіталу, Д. Рікардо відрізняв цей вид доходу від тієї частини орендної плати, яка виплачується за користування капіталом, вкладеним у земельну ділянку.
Заробітну плату вчений визначав як дохід робітника, плату за працю. Він наголошував на тому, що праця як і будь-який інший товар, має:
— "природну" ціну, необхідну для того, "щоб робітники мали можливість існувати і продовжувати свій рід без збільшення або зменшення їх чисельності";
— "ринкову" ціну, яка "дійсно сплачується... в силу природного співвідношення між пропозицією і попитом: праця дорога, коли вона рідкісна, і дешева, коли є у надлишку".
Визначаючи "природну" ціну праці вартістю засобів існування робітника та його сім´ї, Д. Рікардо підходив до аналізу цього поняття історично. Він розумів, що природна ціна праці не є "абсолютно незмінною і постійною. Вона змінюється у різні часи в одній і тій самій країні і дуже суттєво відрізняється у різних країнах"2. Зводячи природну ціну праці до мінімуму засобів існування, учений зазначав, що її величина прямо пропорційна рівню цін на продукти харчування та предмети життєвої необхідності. Відтак заслугою Д. Рікардо стало розмежування номінальної та реальної заробітної плати на основі того, що "природна" ціна праці визначається не грошима, а кількістю та асортиментом споживчих благ, які робітники в змозі придбати за ці гроші.
Підкреслюючи, що під впливом руху народонаселення "ринкова" ціна праці має тенденцію до зближення із "природною" та утримання у жорстких межах прожиткового мінімуму, Д. Рікардо був переконаний, що рух заробітної плати має визначатися виключно ринковою конкуренцією, а не державним регулюванням, в тому числі прийняттям "законів про бідних". "Не підлягає ніякому сумніву, — писав англійський дослідник, — що комфорт і добробут бідних не можуть бути постійно забезпечені, якщо внаслідок їх власних зусиль або деяких зусиль з боку законодавства не буде врегульовано зростання їх чисельності й раніше непередбачених шлюбів не стане менше. Дія системи законів про бідних була прямо протилежною. Вони робили стримування зайвим і заохочували нерозважливих, пропонуючи їм частину заробітної плати розважливих і працелюбних".
Узалежнивши динаміку заробітної плати від зростання або зменшення чисельності населення, вчений дійшов висновку, згідно з яким "за умов природного поступального руху суспільства заробітна плата має тенденцію до падіння, оскільки вона регулюється попитом і пропозицією, тому що приплив робітників буде постійно зростати однією і тією самою мірою, тоді як попит на них буде підвищуватися повільніше"4. При цьому Д. Рікардо розумів, що "за найсприятливіших обставин можливості зростання продуктивних сил, напевно, перевищують здатність населення до розмноження", однак, на його думку, "довго такий стан підтримуватися не може, тому що при обмеженій кількості та різній якості землі її продуктивність з кожним новим збільшенням капіталу, що прикладається до неї, буде знижуватися, тоді як здатність населення до розмноження продовжує залишатися такою ж".
Водночас вчений звертав увагу на те, що заробітна платня визначається ціною продуктів харчування робітників. Відтак збільшення кількості населення та підвищення ціни хліба викликають зростання природної ціни праці. Однак зростання заробітної плати відстає від зростання цін на необхідні та корисні продукти, що викликає погіршення становища як робітників, так і підприємців, прибуток яких зменшується.
Таким чином, на відміну від А. Сміти, Д. Рікардо вважав, що із розвитком капіталізму становище робітників буде неминуче погіршуватись, оскільки зростання цін на продовольчі товари спричинятиме падіння їх реальної заробітної плати. У зв´язку з цим вчений наголошував на тому, що заробітна плата ніколи не буде підвищуватись такою мірою, щоб робітник мав можливість купувати стільки товарів, скільки він купував до підвищення цін на них. Водночас учений застерігав, що обґрунтовані ним закони руху заробітної плати діють лише за умов вільної ринкової конкуренції, коли оплата праці робітників не "контролюється втручанням законодавства".
Аналізуючи прибуток як основну форму доходу, вчений трактував його як надлишок вартості понад заробітну плату, вважаючи незаперечним той факт, що робітник своєю працею створює більшу вартість, ніж отримує. При цьому Д. Рікардо намагався виявити фактори, які визначають величину прибутку та дослідити взаємозв´язок останнього із заробітною платою.
Визнаючи працю єдиною субстанцією вартості, учений писав про те, що зміна заробітної плати за незмінної продуктивності праці не спричиняє відповідних змін природної ціни товарів, змінюючи лише долю робітників у загальному доході. На цій підставі Д. Рікардо робив висновок про те, що "прибуток залежить від високої чи низької заробітної плати". Він вважав, що два основні види доходу можуть змінюватись лише в оберненому напрямку, оскільки "підвищення вартості праці неможливе без відповідного падіння прибутку". Відтак, на думку англійського дослідника, "все, що збільшує заробітну плату, неминуче зменшує прибуток".
Необхідно зазначити, що, на відміну від А. Сміта, Д. Рікардо вважав стійке зростання заробітної плати надзвичайно складною проблемою, економічною катастрофою, що загрожує нагромадженню капіталу у зв´язку з падінням норми прибутку. Він наголошував на тому, що "прибуток має природну тенденцію знижуватися, тому що з прогресом суспільства і багатства необхідна додаткова кількість предметів харчування отримується при затратах все більшої і більшої кількості праці".
Водночас Д. Рікардо звертав увагу на існування факторів, здатних протидіяти падінню норми прибутку. Він стверджував, що падіння прибутку може "призупинятися через повторні проміжки часу завдяки вдосконаленням у машинах, які застосовуються у виробництві предметів життєвої необхідності, а також відкриттів в агрономічній науці, які дають нам змогу зберегти частину праці, ...і таким чином знизити ціну предметів першої необхідності робітника". Однак у довгостроковій перспективі, на думку вченого, "ніякий капітал не зможе принести навіть найменшого прибутку; не буде затребуваною ніяка додаткова праця, і, як наслідок, населення досягне свого максимального рівня".
Теорія відносних (порівняльних) переваг у міжнародній торгівлі. Продовжуючи традиції класичної школи у відстоюванні принципу свободи зовнішньоекономічної діяльності, Д. Рікардо приділяв значну увагу дослідженню питань розвитку міжнародної торгівлі. Він наголошував на взаємовигідності розвитку торговельних взаємовідносин різних націй, стверджуючи, що "При системі повної свободи торгівлі кожна країна, природно, витрачає свій капітал і працю на такі галузі промисловості, які дають найбільші вигоди. Це домагання індивідуальної вигоди найдивовижнішим чином пов´язане із загальним благом для всіх. Стимулюючи працьовитість, винагороджуючи винахідливість, використовуючи найбільш дієвим чином всі ті сили, які дає нам природа, цей принцип призводить до найбільш ефективного поділу праці між різними націями і водночас збільшує загальну масу продуктів, він збільшує загальне благополуччя і зв´язує вузлами загальної користі всі цивілізовані нації в одну всесвітню общину".
Аналізуючи відмінності між внутрішньою та міжнародною торгівлею, учений зазначав, що розвиток внутрішньої торгівлі зумовлений тенденцією норми прибутку до вирівнювання, тоді як основу спеціалізації країни у зовнішній торгівлі становлять порівняльні витрати. Відтак науковою заслугою Д. Рікардо стало переконливе доведення того факту, що вигоди від зовнішньої торгівлі для окремо взятої країни не обмежуються лише її абсолютними перевагами, як це стверджував А. Сміт.
Звернувши увагу на те, що у міжнародному масштабі фактори не є мобільними, вчений дійшов висновку, що країни можуть виграти від взаємної торгівлі і за умов відсутності абсолютних переваг у виробництві певних товарів завдяки наявності переваг відносних. Останні, на думку дослідника, виникають за умов, коли для виробництва двох товарів необхідні різні витрати праці, що спричиняє нерівність внутрішніх альтернативних вартостей цих товарів у різних країнах та різне внутрішнє співвідношення їх цін. Том; спеціалізація країн на випуску тих продуктів, у виробництві яких мають найвищу відносну ефективність, сприяє отриманню ними взаємної вигоди, уможливлюючи розвиток міжнародної торгівлі.
Незважаючи на те, що принцип порівняльних витрат, сформульований Д. Рікардо, базувався на урахуванні лише одного фактора виробництва (праці), у подальшому сфера його застосування була розповсюджена на всі фактори виробництва, отримавши плідний розвиток у сучасних концепціях міжнародної торгівлі.
Теорія оподаткування. Виходячи з того, що свобода економічної діяльності та вільна конкуренція товаровиробників найбільшою мірою відповідають інтересам економічного прогресу нації, Д. Рікардо відстоював політику економічного лібералізму. Він стверджував, що держава не повинна втручатись у процеси суспільного виробництва та розподілу.
Важливим способом взаємодії держави та населення вчений вважав оподаткування. Визначивши податок як "ту долю продукту праці та землі, яка надходить у розпорядження уряду", Д. Рікардо продовжив аналіз принципів оподаткування, започаткований А. Смітом. Вчений обґрунтував ряд важливих положень згідно з якими: податки мають бути справедливими і не обтяжливими для населення. "Найкращий податок, — писав Д. Рікардо, — найменший податок". При цьому вчений виходив з того, що будь-який новий податок:
стає тягарем для виробництва, викликаючи підвищення природної ціни;
змінює відносні ціни і заважає національному капіталу розподілятися найбільш вигідним для суспільства способом;
часто викликає скорочення обсягу продукції.
Трактуючи податки як неминуче зло, яке підриває можливості нагромадження капіталу і стимули розвитку виробництва, англійський дослідник відстоював необхідність оподаткування доходу, а не капіталу. Він стверджував, що завданням податкової політики є заохочення "прагнення до нагромадження".
Д. Рікардо увійшов у історію економічної думки як видатний представник класичної школи політичної економії, який:
побудував логічно послідовну теоретичну систему, засновану на трудовій теорії вартості;
розвинув інструментарій економічних досліджень, заклав підвалини гіпотетично-дедуктивного способу умовиводу та модельного підходу до побудови економічної теорії;
Якщо економічна наука... має справу з економічним зростанням і розвитком, то, знову ж таки, її більше у Сміта, ніж у Рікардо. З іншого боку, якщо за своєю суттю економічна наука — знаряддя аналізу, спосіб мислення, а не сукупність конкретних результатів, то можна сказати, що Рікардо належить винахід її методів... Його обдарування, схильне до великих абстракцій, породило одну із найяскравіших за всю історію економічної теорії моделей, що вражає своєю масштабністю і практичною значущістю...
М. Блауг
— поглибив категоріальний апарат економічної науки, сформулював ряд основоположних принципів класичної політичної економії, які увійшли у золотий фонд економічної думки (теорія ренти, теорія грошового обігу, трудова теорія вартості, теорія міжнародної торгівлі тощо);
Рікардо і його послідовники розробили теорію функціонування вільного підприємництва (або, за їх термінологією, вільної конкуренції), яка містить багато істин, котрі, вочевидь, будуть зберігати своє значення, доки існує цей світ.
А. Маршалл
— розробив практичні рекомендації, які знайшли втілення у економічній політиці багатьох країн і "допомогли зробити вільну торгівлю популярною метою британської політики. ...Рікардо мимоволі дав теоретичне обґрунтування довготривалому вирішенню проблеми економічного зростання, фактично прийнятому Британією в XIX ст. вона стала "майстернею світу".
На початку XIX ст. в Англії розгорнулась полеміка між прихильниками та послідовниками учення Д. Рікардо та критиками окремих сторін його теорії.
Існує мало письменників, які мають шанс ... подобатися і тим, і іншим. Девід Рікардо належить до таких рідкісних авторів. Класичні та неокласичні економісти, а також послідовники Кейнса ведуть своє родовідне дерево від нього. Це однаковою мірою стосується авторів марксистського соціалізму.
Найортодоксальнішими прибічниками ідей Д. Рікардо були англійські економісти Джеймс Мілль (1773—1836) та Джон Мак-Куллох (1789—1864), які, догматично сприйнявши теорію Д. Рікардо, коментували, відстоювали та популяризували її. Водночас вони здійснили спробу застосувати ідеї вченого до аналізу нових економічних проблем з метою подолання суперечностей та слабких місць його теоретичної системи.
Професор богослов´я Лондонського університету Джеймс Мілль вперше в історії економічної думки дав систематизований виклад теорії Д. Рікардо. Його економічні погляди знайшли відображення у працях: "Історія Британської Індії" (1817), "Елементи політичної економії" (1821) та ін. Однак на відміну від Рікардо Дж. Мілль:
Не погоджувався з існуванням суперечностей між заробітною платою і прибутком. Відштовхуючись від ідей Д. Рікардо, вчений вважав джерелом вартості не лише живу, але й уречевлену в засобах виробництва працю. Він стверджував, що витримане вино дорожче за молоде тому, що над ним попрацювала нагромаджена праця, втілена в бочках, підвалах тощо. Відтак заробітна плата є законною винагородою за живу працю, а прибуток — за працю опосередковану. Звідси вчений зробив висновок, що взаємовідносини робітників і підприємців є стосунками рівноправних товаровиробників, кожен з яких отримує відповідну частину виробленого продукту. При цьому прибуток використовується для відтворення уречевленої, а заробітна плата — живої праці.
Зробив радикальний висновок про існування антагоністичних суперечностей між: прибутком і рентою. Виходячи з теорії ренти Д. Рікардо, вчений обґрунтував думку про те, що землевласники є паразитичним класом, який перешкоджає прогресивному розвитку суспільства та зниженню на цій основі величини рентного доходу. У зв´язку з цим Дж. Мілль виступав за введення конфіскаційного земельного податку, що по суті означало б націоналізацію землі. Як і Д. Рікардо, він виступав проти протекціоністських заходів держави, обґрунтовуючи свободу зовнішньої торгівлі як важливий засіб протидії зростанню ренти всередині країни.
Був прихильником так званої теорії фонду заробітної плати, згідно з якою розмір заробітку кожного робітника залежить від величини фонду, який формується підприємцем за рахунку авансованої частки капіталу, призначеної для оплати праці. З огляду на це Дж. Мілль стверджував, що боротьба робітників за підвищення заробітної плати є марною, оскільки при фіксованому фонді оплати праці доходи робітників можуть зростати лише за рахунок скорочення кількості зайнятих. Відтак єдиним джерелом зростання оплати праці робітників Дж. Мілль вважав нарощування обсягів капіталу та прибутків як джерела збільшення фонду заробітної плати.
Близьким другом та популяризатором праць Д. Рікардо був також Джон Рамсей Мак-Куллох — філософ, економіст, відомий книговидавець та редактор. У виданих у 1825 р. "Основах політичної економії" він здійснив спробу дохідливо викласти рікардіанську теорію, однак, на думку відомого представника англійської класичної політичної економії Н. Сеніора, спростив її до такої міри, що став більшим рікардіанцем, ніж сам Д. Рікардо. Відстоюючи трудову теорію вартості, вчений:
Трактував працю як будь-які дії та операції, котрі виконуються не лише людьми, але і машинами, худобою, силами природи.
Аналізував прибуток як породження уречевленої праці та дармових сил природи. Відносини між робітниками і капіталістами він трактував як стосунки рівноправних партнерів, кожен з яких цілком законно отримує свою частину доходу.
Дотримувався думки, що суспільство завжди має у своєму розпорядженні стабільний фонд життєвих засобів, який заощаджується капіталістами для утримання робітників. Виходячи з того, що величина середньої заробітної плати визначається шляхом ділення цього фонду на число робітників, Дж. Мак-Куллох зазначав, що зростання кількості населення збільшує пропозицію робочої сили і таким чином зумовлює зниження заробітної плати.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історія економічних учень
Економічна стратегія держави: теорія, методологія, практика
Історія економічних учень
Економічна історія
Історія економічної теорії
Історія економічних учень
Державне регулювання економіки
Економічна історія