Електронна бібліотекапідручники


Історія економічних учень

4.2.3. Теорії вартості, капіталу і доходів


Одна з визначальних складових теоретичної системи А. Сміта — теорія вартості та ціни, яка яскраво відобразила суперечливість економічних досліджень ученого. Вихідним у теоретичній побудові дослідника було розмежування двох природних властивостей товару:
"цінності у споживанні" (споживчої вартості);
"цінності в обміні" (мінової вартості).
"Слово вартість, — писав А. Сміт, — має два різні значення: інколи воно означає корисність якогось предмета, а інколи — можливість придбання інших предметів, що її дає володіння даним предметом".
Наголошуючи на тому, що ці види цінності не збігаються, А. Сміт показав різницю між ними на прикладі, відомому як парадокс А. Сміта (парадокс води та діамантів). "Предмети, що мають дуже велику споживчу вартість, — зазначав вчений, — часто мають зовсім невелику мінову вартість або навіть зовсім її не мають; навпаки, предмети, що мають дуже велику мінову вартість, часто мають зовсім невелику споживчу або зовсім її не мають. Немає нічого кориснішого за воду, але на неї майже нічого не можна купити, в обмін на неї
майже нічого не можна отримати. Навпаки, діамант майже не має жодної споживчої вартості, але часто в обмін на нього можна отримати дуже велику кількість інших товарів".
Таким чином, визначаючи споживчу вартість як здатність товарів задовольнити не окрему, а загальну потребу споживача, Сміт робив висновок, що споживча вартість не може визначати мінові пропорції та кількісні співвідношення обміну товарів.
Відтак він зосередив свою увагу на дослідженні мінової вартості з метою виявлення її кількісної міри, її прояву в мінових пропорціях та цінах. Необхідно зазначити, що у праці А. Сміта можна знайти суперечливі підходи до визначення мінової або природної вартості (рис. 4.3).

1-й підхід заснований на трудовій теорії вартості, згідно з якою єдиним джерелом та вимірником вартості товару є витрати праці на його виробництво, які в середньому необхідні суспільству за певного рівня розвитку продуктивних сил. "...Одна лише праця, вартість якої ніколи не змінюється, є єдиним і дійсним мірилом, за допомогою якого за всіх часів і в усіх місцях можна було розцінювати й порівнювати вартість усіх товарів"2, — писав дослідник.
На відміну від меркантилістів та фізіократів, які шукали джерела багатства у специфічних видах занять, А. Сміт підкреслював рівнозначність усіх видів продуктивної праці з погляду створення вартості. Не обмежуючись галузевим визначенням продуктивної праці, учений здійснив спробу розмежувати продуктивну та непродуктивну працю за умов підприємницької ринкової економіки, пов´язавши її з використанням капіталу та отриманням прибутку (табл. 4.4).

Згідно з 2-м підходом, "вартість будь-якого товару для особи, що володіє ним і має намір... обміняти на інші предмети, дорівнює кількості праці, яку вона може купити на неї або отримати у своє розпорядження .
Вчений виходив з того, що визначення вартості працею, що витрачається, і працею, що купується не є суперечливим за умов простого товарного виробництва. "У суспільстві первісному й малорозвиненому, що передувало нагромадженню капіталів і переведенню землі у приватну власність, — писав дослідник, — співвідношення між кількістю праці, необхідною для придбання різних предметів, було, напевне, єдиною підставою для обміну. Так, наприклад, якщо мисливському народові, аби вбити бобра, зазвичай, доводиться витрачати вдвічі більше праці, ніж для того, аби вбити оленя; одного бобра, зрозуміло, обмінюватимуть на двох оленів, або він матиме вартість двох оленів2.
Однак перехід до розвиненого ринкового господарства порушує, на думку вченого, тотожність між кількістю праці, що витрачається, та кількістю праці, що купується, оскільки "робітникові не завжди належить увесь продукт його праці. У більшості випадків він мусить ділити його з власником капіталу, який його наймає. У такому разі кількість праці, зазвичай потрібної для придбання або виробництва якогось товару, не є єдиною умовою для визначення кількості праці, що її можна купити або отримати в обмін за нього. Очевидно, що додаткова кількість припадає на частку прибутку з капіталу, який авансований на заробітну платню і надав сировину робітникові".
3-й підхід до аналізу мінової вартості заснований на визначенні останньої доходами. За умов капіталістичного суспільства, як стверджував учений, "Заробітна плата, прибуток і рента є трьома первісними джерелами будь-якого , доходу, однаково як і будь-якої мінової вартості".
У зв´язку з цим А. Сміт писав про те, що "...у ціні хліба одна її частка йде на оплату ренти землевласника, друга — на заробітну платню або утримання робітників і робочої худоби, зайнятих у його виробництві, і третя частка є прибутком фермера". Таку ціну вчений вважав природною ціною — своєрідним центром, навколо якого "постійно обертаються ціни на всі товари". Водночас А. Сміт аналізував ринкову ціну — фактичну ціну, за яку зазвичай продають товар, зазначаючи, що "Ринкова ціна кожного окремого товару визначається відношенням між кількістю його, фактично доставленою на ринок, і попитом на нього з боку тих, хто готовий сплатити його природну ціну або повну вартість ренти, заробітної плати та прибутку, що їх належить сплатити для того, аби товари доставляли на ринок". На думку вченого, ринкова ціна формується в результаті вільної конкуренції, тому вона є найнижчою із прийнятних, в той час як монопольна ціна є найвищою серед цін, які можна справити з покупців.
Визначивши природну ціну як своєрідний центр, навколо якого відбувається коливання ринкових цін, А. Сміт започаткував дослідження факторів, які впливають на відхилення ціни від вартості. Виходячи з існування природної (середньої) величини заробітної плати, земельної ренти таї прибутку на капітал, він показав, що нарощування пропозиції товарів понад платоспроможний попит неминуче знижує ринкову ціну нижче природної, що зменшує кожен компонент ціни. Результатом цього є скорочення залучених до виробництва певного товару праці, землі та капіталу, що зменшує пропозицію товару. Зниження пропозиції піднімає ринкову ціну та доходи дон природного рівня і так далі. Відтак за умов вільної конкуренції (природного порядку) середня ринкова ціна збігається з природною ціною, яку визначають природні норми прибутку, заробітної плати і ренти, тому товар продається "саме за те, що він коштує". Водночас учений зазначав, що всілякі зовнішні втручання у природний хід речей (привілеї, монополії, регламенти) порушують ринкові регулятори, перешкоджаючи ефективному розподілиш ресурсів та економічному зростанню.
Учення А. Сміта про капітал суперечливе як і інші економічні концепція видатного англійського дослідника. Визначаючи капітал як частину запасів від яких певна особа очікує отримати прибуток, А. Сміт, на відміну від фізіократів, трактував як продуктивний увесь суспільний капітал. Водночас він уважав, що капітал не існував за умов раннього примітивного суспільства і з´явився у результаті первісного нагромадження, яке вчений пов´язував виключно з працелюбністю та бережливістю окремих індивідів. При цьому він підкреслював, що капітал як нагромадження минулої праці, за допомогою яких жива праця створює нові блага, відіграє лише допоміжну роль.
Аналіз капіталу як запасів, необхідних для продовження виробництва, дав ученому підставу викласти своє розуміння його структури (табл. 4.5),

Вперше застосувавши терміни основний капітал та оборотний капітал, А. Сміт здійснив поділ капіталу на ці складові незалежно від сфери його галузевого використання. "Весь капітал будь-якого підприємця неодмінно поділяється на капітал основний і капітал оборотний", — стверджував дослідник.
А. Сміт зазначав, що поповнення оборотного капіталу відбувається за рахунок таких джерел, як продукт землі, копальні, риболовство. Водночас він «писав про те, що будь-який основний капітал первісно виникає і постійно поповнюється за рахунок оборотного і лише за допомогою та участю останнього приносить прибуток. Заслугою вченого стало розуміння того, що співвідношення між складовими капіталу є неоднаковим у різних галузях виробництва. Крім того, він зрозумів значення капіталізованої цінності "набутих і корисних здібностей усіх жителів або членів суспільства" (людського капіталу в сучасному трактуванні), вказуючи на те, що "Більшу вправність і вміння робітника можна розглядати так само, як і машини та знаряддя виробництва, що скорочують або полегшують працю і, хоча й потребують певних витрат, але відшкодовують ці витрати разом із прибутком".
Трактуючи капітал як головну рушійну силу економічного прогресу, А. Сміт стверджував, що будь-яке збільшення або зменшення капіталу природним чином сприяє зростанню або скороченню мінової вартості річного продукту землі та праці країни, реального багатства та доходу населення.
Позаяк зростання національного багатства неможливе без нагромадження капіталу, А. Сміт вважав бережливість важливим фактором суспільного прогресу. "Ощадливість, а не працьовитість є безпосередньою причиною зростання капіталу, — стверджував учений. — Щоправда працьовитість створює те, що накопичують заощадження. Але хоч би що створювало працьовитість, капітал усе ж ніколи не міг би зростати, якби ощадливість не заощаджувала й не накопичувала". Відтак підприємців, які використовують отриманий прибуток для розвитку і вдосконалення виробництва, Сміт відносив до продуктивного класу, який виконує важливу соціальну функцію — функцію нагромадження.
Аналізуючи перспективи нагромадження капіталу та економічного зростання, учений виходив з того, що розширене відтворення може здійснюватись безмежно і супроводжуватись пропорційним зростанням особистого споживання. Зазначаючи, що "Щедра оплата праці є як неминучим наслідком, так і природним симптомом зростання національного багатства", А. Сміт виходив з того, що нагромадження капіталу збільшує попит на робочу силу спричиняючи зростання ціни праці. Однак підвищення останньої, на думку вченого, не перешкоджає нарощуванню капіталів, оскільки зростає продуктивність праці робітників. Завдяки цьому затрати меншої кількості праці сприяють виробництву більшої кількості продукції, що в свою чергу збільшує вартість річного продукту, забезпечуючи подальше зростання реального багатства населення.
Аналіз тенденції норми прибутку до зниження у А. Сміта пронизаний оптимізмом та вірою у гармонію інтересів усіх класів суспільства. У зв´язку з цим учений зазначав, що з прогресом суспільства неминучим є зменшення прибутку на одиницю вкладеного капіталу, оскільки зростання обсягів накопичення капіталу утруднює пошук сфер його прибуткового застосування, призводячи до зростання конкуренції внаслідок того, що капітали багатьох підприємців спрямовуються в одну і ту саму галузь.
Водночас, на думку дослідника, "Великий капітал, хоча й приносить невеликий прибуток, зазвичай зростає швидше, ніж незначний капітал, що дає більший прибуток", тому падіння норми прибутку є закономірним наслідком прогресивного розвитку ринкової економіки.
А. Сміт визнавав, що вартість окремого товару включає як складову вартість спожитих засобів виробництва. Водночас він стверджував, що "хоча в ціну хліба має входити оплата ціни та утримання коня, у цілому вона все-таки зводиться — безпосередньо чи в кінцевому підсумку — до тих самих трьох складових: до ренти, заробітної плати та прибутку". Таким чином, вчений не визнавав затрат капіталу четвертою складовою ціни, виходячи з того, що матеріальні витрати (перенесена вартість) — не що інше, як доходи, отримані на попередніх стадіях виробництва.
Продовжуючи свої економічні міркування, А. Сміт писав: "Оскільки ціна, або мінова вартість, будь-якого товару, узятого окремо, зводиться до тієї чи іншої або до всіх трьох зазначених складових частин, то до таких самих трьох складових частин має зводитись ціна, або мінова вартість, усіх товарів, що становлять загальний річний продукт праці кожної країни, узятих разом".
Ігнорування постійного капіталу як складової вартості сукупного суспільного продукту отримало у марксистській літературі назву догми А. Сміта.
При цьому К. Маркс показав, що остання має сенс за умов дослідження процесу формування вартості продукту протягом досить тривалого періоду або ж абстрагування від фактора часу.
Водночас, на думку багатьох дослідників, у самого А. Сміта втрата основного капіталу у вартості "річного продукту праці" ще не стала догмою. Свідченням цього є виокремлення ученим валового та чистого доходу нації. Різницю між ними якраз і становили витрати на відшкодування основного і оборотного капіталу. "Валовий дохід усіх мешканців великої країни, — зазначав дослідник, — складається з усього річного продукту їхньої землі та праці; їхній чистий дохід становить те, що залишається в їхньому розпорядженні за винятком витрат на відновлення, по-перше, їхнього основного, а по-друге, їхнього обігового капіталу...".
До складу чистого річного продукту нації вчений включав суму усієї заробітної плати, прибутку та ренти, вважаючи доходи найманих робітників, підприємців та землевласників первинними. Доходи всіх інших верств населення А. Сміт вважав вторинними, заснованими на перерозподілі первинних доходів.
"Увесь річний продукт землі та праці кожної країни, — писав учений, — або, що те саме, вся ціна цьогорічного продукту, природно, розпадається ...на три частини — ренту із землі, заробітну платню за працю та прибуток на капітал — і становить дохід трьох різних класів народу: тих, хто живе на ренту; тих, хто живе на заробітну платню; і тих, хто живе на прибуток від капіталу. Це — три головні, основні та первісні класи в кожному цивілізованому суспільстві, із доходу яких береться врешті-решт дохід будь-якого іншого класу".
У зв´язку з цим А. Сміт виклав своє розуміння природи та динаміки первинних доходів суспільства. Вихідною у його теоретичній побудові була думка про те, що "Будь-яка людина, що отримує свій дохід із джерела, яке належить особисто їй, має отримувати його або від своєї праці, або від свого капіталу, або від своєї землі. Дохід, одержуваний від праці, зветься заробітною платою; дохід, одержуваний з капіталу особою, яка особисто вкладає його в діло, зветься прибутком; дохід, одержуваний з нього особою, яка не вкладає його в діло, або позичає іншому, зветься процентом, або грошовим зростанням... Дохід, що цілком одержується з землі, називається рентою і дістається землевласникові.
Теорія розподілу доходів А. Сміта є такою ж неоднозначною, як і його теорія вартості:
виходячи з трудової теорії вартості, вчений вважав, що весь продукт праці повинен належати безпосередньому виробнику, що і було характерним для нерозвиненого ринкового суспільства, в якому власник і виробник поєднувались в одній особі. За умов розвиненого ринкового господарства частина створеної робітниками вартості перерозподіляється на користь землевласників (рента) та підприємців (прибуток), виступаючи, по суті, привласненням їх неоплаченої праці;
виходячи із концепції вартості як суми доходів, вчений стверджував, що капітал і земля як фактори виробництва є повноправними чинниками вартості і претендують на відповідну долю у вартості продукту. У такому випадку прибуток і рента не можуть бути вирахуванням із вартості створеного продукту.
Саме тому трактуючи заробітну плату як винагороду за працю, А. Сміт відрізняв її від доходу простого товаровиробника, зазначаючи, що наймані робітники отримують не повний продукт своєї праці, а лише частину вартості, яку їх праця додає до вартості сирого матеріалу. Інша частина вартості становить прибуток власників капіталу. "Вартість, що її робітники додають до вартості матеріалів, — писав вчений, — сама розпадається в цьому разі на дві частини, одна з яких іде на сплату їхньої заробітної платні, а друга — на сплату прибутку їхнього підприємця на весь капітал, що його він авансував у вигляді матеріалів та заробітної платні".
Аналізуючи фактори, які визначають рівень заробітної плати, А. Сміт підкреслював малопридатність теорії прожиткового мінімуму, аргументуючи це тим, що останній є найнижчою нормою, сумісною з простою людяністю. Вчений відстоював необхідність підвищення заробітної плати як доходу переважної більшості членів суспільства, наголошуючи, що "те, що веде до поліпшення умов існування більшості, аж ніяк не можна визнати шкідливим для цілого. Жодне суспільство, поза сумнівом, не може процвітати і бути щасливим, якщо значна частина його членів бідна й нещасна. До того ж проста справедливість вимагає, аби люди, які годують, одягають і будують житло для цілого народу, одержували таку частку продуктів своєї власної праці, щоб самі могли мати пристойну їжу, одяг і житло".
Пов´язуючи зростання заробітної плати з економічним прогресом нації, А. Сміт закликав підприємців не боятись подібної тенденції, наголошуючи на тому, що коливання заробітної плати підпорядковується стихійному ринковому механізму, здатному утримувати природну заробітну плату на нормальному рівні. Обґрунтовуючи цю тезу, вчений описав механізм коливання заробітної плати під впливом попиту та пропозиції на ринку праці. Його науковою заслугою стало розмежування номінальної і реальної заробітної плати та аналіз чинників диференціації останньої.
Виходячи із трудової теорії вартості, А. Сміт визначав прибуток як вирахування із продукту праці, пов´язуючи виникнення цього виду доходу із появою капіталу та найманої праці. Водночас він трактував прибуток як дохід на капітал, зазначаючи, що у підприємця не було б спонукального мотиву замовити працю робітника, якби він не сподівався за рахунок продажу виготовленої ним речі отримати щось окрім повернення свого капіталу, і він не мав би зацікавленості в авансуванні більшого капіталу, якби його прибуток не був пропорційним величині капіталу, який застосовується.
Позичковий процент вчений визначав як винагороду, що її позичальник сплачує позичкодавцеві за той прибуток, який він має можливість отримати за допомогою цих грошей. Аналізуючи прибуток як первинний дохід з капіталу, А. Сміт звертав увагу на те, що "Позичковий відсоток завжди є доходом похідним, який, коли його не виплачують із прибутку, отриманого від застосування цих грошей, має бути сплачений з якого-небудь іншого джерела доходу".
Учення А. Сміта про ренту є суперечливим. У його праці можна знайти різні підходи до вирішення питання про сутність та джерела цього виду доходу (рис. 4.3).

А. Сміт відрізняв земельну ренту від орендної плати, зазначаючи, що остання пов´язана з витратами капіталу, які зазвичай здійснює орендар. Водночас вчений звертав увагу на те, що землевласник при відновленні орендного договору, як правило, вимагає збільшення ренти, нібито всі ці покращання були здійснені за його рахунок.
Зазначаючи, що рента входить до складу ціни продукту іншим чином, ніж заробітна платня та прибуток, учений писав про те, що "Висока або низька заробітна платня та прибуток на капітал є причиною високої або низької ціни продукту; більший чи менший розмір ренти є результатом останньої".
Хоча А. Сміт не оперував поняттям диференційної ренти, у його творі можна знайти положення про залежність доходу землевласника від капіталовкладень у земельну ділянку, а також від родючості та місце розташування останньої.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історія економічних учень
Економічна стратегія держави: теорія, методологія, практика
Історія економічних учень
Економічна історія
Історія економічної теорії
Історія економічних учень
Державне регулювання економіки
Економічна історія