Електронна бібліотекапідручники


Історія економічних учень

4.2.2. А. Сміт про сутність і джерела багатства


Вважаючи центральною проблемою економічної теорії розвиток і зростання добробуту суспільства, А. Сміт наголошував на тому, що "Політична економія, розглядувана як галузь знання... ставить перед собою два різних завдання: по-перше, забезпечити народові високий дохід або засоби існування, а точніше, забезпечити йому можливість добувати їх; по-друге, давати державі чи суспільству дохід, достатній для суспільних потреб. Вона ставить собі за мету збагачення як народу, так і правителя"1. Водночас учений полемізував з меркантилістами та фізіократами, зазначаючи, що багатство народу складається не з однієї землі, не з одних лише грошей, а з усіх речей, придатних для задоволення людських потреб і життєвих насолод.
Убачаючи багатство країни у матеріальних (фізичних) благах, А. Сміт визначав його джерелом людську працю, наголошуючи на пріоритетності сфери виробництва у господарському розвитку нації. "Річна праця кожного народу, — писав учений, — являє собою первісний фонд, який дає йому всі необхідні для існування та зручностей життя продукти, що їх він споживає протягом року і що завжди складаються або з безпосередніх продуктів цієї праці, або з того, що він одержує в обмін на ці продукти в інших народів".
Зростання добробуту суспільства А. Сміт пов´язував із розвитком обміну, поділу праці та нагромадження капіталу за умов економічної свободи. Серед факторів примноження багатства народу він виокремив:
частку населення, зайнятого продуктивною працею або кількість праці, яка функціонує у виробництві;
продуктивність праці зайнятих у виробництві;
розвиток обміну та наявність відповідних ринків збуту;
зростання доходу і капіталу.
Вихідним у теоретичній побудові ученого було положення про поділ праці як причину зростання її продуктивності. Розглядаючи суспільство як сукупність індивідів, наділених від природи певними інстинктами (егоїстичним інтересом, прагненням поліпшити власне становище, схильністю до обміну), які наперед визначають їх поведінку, А. Сміт особливу увагу приділяв схильності "міняти, вимінювати, обмінювати один предмет на інший". Останню він трактував як одну із визначальних рис людської природи, яка породжує поділ праці. У зв´язку з цим вчений зазначав, що саме "схильність до обміну породила первісно й поділ праці".
Розмірковуючи над тим, що на відміну від тварин, які обмежуються безпосереднім задоволенням своїх потреб, оскільки "Нікому не доводилося бачити, щоб один собака свідомо мінявся кісткою з іншим. Нікому не доводилося бачити, щоб якась тварина жестами або криком показувала іншій: це — моє, те — твоє, я віддам тобі одне в обмін на інше, кожна людина живе обміном і стає певною мірою торговцем. А. Сміт звертав увагу на те, що "серед людей найнесхожіші обдарування корисні одне одному; вироблені ними різноманітні продукти завдяки їхній схильності до торгу та обміну збираються немовби в одну загальну масу, з якої кожна людина може купити собі будь-яку кількість витворів інших людей, що їх вона потребує"3. За таких обставин кожен учасник обміну отримує більше праці стосовно своїх можливостей щодо виробництва отриманого товару, ніж віддає. Відтак А. Сміт робив висновок про те, що обмін є взаємовигідним, оскільки купуючи чужу працю, люди економлять свою.
Розвиваючи далі свої економічні міркування, вчений констатував, що поділ праці зумовлює співпрацю всіх для задоволення потреб кожного, індивіди стають залежними один від одного, суспільство перетворюється у своєрідний "торгово-трудовий союз", що сприяє зростанню багатства та добробуту нації. На думку А. Сміта, завдяки розвитку поділу праці ремісники знімають із землеробів турботу про виготовлення одягу, сприяючи зростанню обсягів сільськогосподарської продукції, а землероби, звільняючи ремісників від вирощування хліба, сприяють піднесенню промислового виробництва. Таким чином, поділ праці як основне джерело зростання суспільного багатства веде до величезного збільшення продуктивності "всіх різнобічних занять і мистецтв".
Серед факторів, які сприяють збільшенню "кількості роботи, що її може виконати внаслідок поділу праці однакове число робітників"4, учений виокремив:
зростання майстерності та вправності робітників;
економію часу на перехід від одного виду роботи до іншого;
технічне вдосконалення виробництва, "винайдення всіх машин, які полегшують і скорочують працю".
На прикладі, який став хрестоматійним, учений показав, як у мануфактурі, зайнятій виробництвом шпильок, поділ праці на кілька десятків операцій дав змогу у сотні разів підвищити її продуктивність.
"Мені довелося бачити одну невелику мануфактуру... де було зайнято тільки десять робітників і де, отже, декотрі з них виконували по дві й по три різні операції. Хоча вони були дуже бідні й недостатньо забезпечені необхідними пристроями, вони могли, напружено працюючи, виробити разом... понад 48 тис. шпильок на день. Але якби всі вони працювали поодинці, незалежно один від одного й не були призвичаєні до цієї спеціальної роботи, то, безперечно, жоден із них не спромігся б зробити 20, а, можливо, і однієї шпильки на день. Одне слово, вони, певно, не виробили б 1/240, а може, й 1/4800 того, що здатні виробити тепер у результаті належного поділу та поєднання їхніх різних операцій".
Водночас А. Сміт розу мів обмеження та недоліки, викликані крайнощами спеціалізації. Він писав про те, що робітник, зайнятий однією операцією, "не має нагоди й потреби витончувати свої розумові здібності або вправлятись у своїй кмітливості" і в силу цього "стає такою тупою і недолугою, якою тільки може стати людська істота". З метою уникнення подібних проявів А. Сміт наголошував на необхідності широкого розвитку початкових освітніх закладів для населення за рахунок державних коштів.
Проголосивши поділ праці найважливішим чинником зростання її продуктивності, вчений звернувся до проблеми сутності та функцій грошей, розглядаючи їх у першу чергу як технічне знаряддя, яке полегшує перебіг економічних процесів.
Як фундатор товарної теорії грошей А. Сміт здійснив глибокий аналіз їх стихійного виділення у результаті тривалого розвитку обміну: "М´ясник має у своїй крамниці більше м´яса, ніж сам може спожити, а пивовар і | булочник охоче купили б кожен частину цього м´яса; вони не можуть нічого запропонувати йому навзамін, окрім різних продуктів свого власного промислу, але м´ясник уже зробив запас тієї кількості хліба й пива, що знадобиться йому найближчим часом. У такому разі між ними не може відбутися обмін. М´ясник не може стати постачальником пивовара та булочника, а вони — його споживачами; і, отже, усі вони не можуть прислужитися один одному. З метою уникнення таких незручних ситуацій кожна розумна людина на і будь-якому етапі розвитку суспільства після виникнення поділу праці, ясна річ, мусила намагатися так влаштувати свої справи, щоб постійно поряд із продуктами свого власного промислу мати певну кількість такого товару, який, на її думку, ніхто не відмовиться взяти в обмін на продукти свого промислу".
Пояснюючи появу грошей необхідністю полегшення простого товарообміну, А. Сміт виклав цікавий матеріал щодо історії грошового обміну. Вчений аналізував гроші як технічний засіб мінового процесу і образно порівнював їх з "великим колесом обігу, знаряддям обміну і торгівлі"1. Відтак він виправдовував заміну золота і срібла паперовими грошима, виходячи з необхідності мінімізації витрат обігу. "Використання замість золотих і срібних грошей паперових замінює дороге знаряддя обміну значно дешевшим і не зрідка таким же зручним, — зазначав дослідник. — Обіг при цьому підтримується за допомогою нового колеса, створення й підтримування якого обходяться дешевше, ніж раніше"2.
Заміна металевих грошей паперовими, на думку А. Сміта, звільнить золото і срібло для розширення зовнішньої торгівлі, що сприятиме їх більш продуктивному використанню. Ілюструючи вигоду, яку отримує країна у разі впровадження в обіг паперових грошей (банкнот), А. Сміт образно писав про те, що "Золоті і срібні гроші, що перебувають в обігу країни, можна з повним правом порівняти із шосейною дорогою, яка, сприяючи пересуванню й поставці на ринок усього сіна та хліба країни, сама собою не виробляє жодного снопа або в´язанки. Розсудливі банківські операції, створюючи, якщо можна вжити таку метафору, свого роду повітряний шлях, дають країні можливість немовби перетворювати велику частину її доріг у добрі пасовища та хлібні поля і таким чином значно збільшувати річний продукт її землі та праці".
Водночас вчений був переконаний, що торгівля і промисловість країни не можуть бути достатньо стійкими, тримаючись на "дедалових крилах паперових грошей", а не на "твердому ґрунті золота й срібла". Відтак він наголошував на тому, що загальна кількість паперових грошей "за будь-яких умов не може перевищувати вартостей золотої та срібної монети, яку вони замінюють або яка (за тих самих розмірів торговельного обігу) перебувала б в обігу, коли б не було паперових грошей".
Усвідомлюючи поділ праці не лише як технологічне, але насамперед як економічне явище, А. Сміт писав про те, що останній обмежується розмірами ринку. На думку вченого, обмеженість ринкового попиту стримує розвиток поділу праці. "Коли ринок незначний, — писав учений, — то через неможливість обміняти весь надлишок продукту своєї праці на необхідні продукти праці інших людей ні в кого не може бути мотивації цілком присвятити себе якомусь одному заняттю"5.
Аналізуючи ринок не тільки як механізм взаємодії економічних суб´єктів, але і як вирішальну умову економічної динаміки, учений виходив з того, що розвиток шляхів сполучення, обміну та торгівлі сприяли вдосконаленню та розвитку "промислів будь-якого роду". При цьому він наголошував на важливості виходу на нові ринки, аргументуючи це тим, що відкриття Америки збагатило Європу не за рахунок ввезення золота та срібла, а внаслідок того, що "Відкривши новий і невичерпний ринок для всіх товарів Європи, воно дало поштовх подальшому поділові праці та поліпшенню техніки, яких у вузьких межах колишньої торгівлі ніколи не могло б бути через відсутність ринку, здатного поглинути велику частину їхнього продукту". Аналізуючи ринок як вирішальну умову досягнення добробуту нації, А. Сміт надавав величезного значення розвитку торгівлі. У складі оптової торгівлі вчений вирізняв:
внутрішню торгівлю, спрямовану на купівлю промислових товарів в одній частині країни та продаж в іншій;
зовнішню торгівлю, яка займається купівлею іноземних товарів для внутрішнього споживання;
транзитну торгівлю, завданням якої є доставка надлишкового продукту однієї країни в іншу.
На думку А. Сміта, "капітал, вкладений у внутрішню торгівлю країни, зазвичай заохочує та утримує велику кількість продуктивної праці в цій країні і підвищує вартість її річного продукту більшою мірою, ніж такий самий капітал, вкладений у зовнішню торгівлю предметами споживання, а капітал, зайнятий у цій останній, має в обох цих випадках ще більшу перевагу над капіталом такого самого розміру, вкладеним у транзитну торгівлю".
Розмірковуючи над сутністю та значенням зовнішньої торгівлі, А. Сміт виклав своє розуміння останньої, засноване на ідеї взаємовигідного природного розподілу виробництва між країнами. Поширивши дію ринкового механізму саморегулювання на сферу зовнішньоекономічних зв´язків, вчений довів взаємовигідність міжнародної торгівлі на основі існування різних рівнів витрат виробництва у різних країнах. "Коли якась чужа країна може постачати нам якийсь товар за дешевшою ціною, ніж ми самі в змозі виготовляти його, набагато краще купувати його в неї на деяку частину продукту нашої власної промислової праці, застосованої в тій галузі, у якій ми маємо певну перевагу", — писав дослідник.
Розвиваючи цю тезу, А. Сміт сформулював принцип абсолютних переваг у міжнародній торгівлі, згідно з яким державі вигідно експортувати товари, які вона виробляє з меншими витратами, зумовленими існуванням природних та набутих переваг над іншими країнами (географічного положення, кліматичних умов, природних ресурсів, трудових навичок та кваліфікації населення, технології виробництва тощо). Водночас країна має імпортувати ті товари, які виробляються іншими країнами з меншими витратами, тобто у виробництві яких інші держави мають абсолютні переваги.
Розуміючи обмеженість рекомендацій меркантилістів щодо штучного перевищення експорту над імпортом, учений переконливо довів, що вільна зовнішня торгівля вигідна усім націям, тоді як протекціонізм заважає державам отримувати вигоду. Останній, на думку А. Сміта, призводить до того, що вітчизняні споживачі сплачують:
податок на покриття витрат на премію експортерам;
ще більш тяжкий податок внаслідок подорожчання товарів на внутрішньому ринку.
А. Сміт звернув увагу на те, що збільшення кількості грошей в країні неминуче породжує зростання цін, що сприяє скороченню експорту та зростанню імпорту. Заклавши основи теорії платіжного балансу, видатний англійський дослідник дійшов висновку, що довгострокове значення для зростання багатства країни має нагромадження капіталу та економічний розвиток, а не протекціоністські заходи, котрі штучно створюють тимчасове позитивне сальдо торговельного балансу.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історія економічних учень
Економічна стратегія держави: теорія, методологія, практика
Історія економічних учень
Економічна історія
Історія економічної теорії
Історія економічних учень
Державне регулювання економіки
Економічна історія