Адам Сміт (1723—1790) — видатний англійський економіст, з іменем якого пов´язане становлення економічної теорії як науки. Започаткувавши систематизований виклад економічних знань та глибокий теоретичний аналіз економічних явищ та процесів, він зайняв особливе місце в історії економічної думки.
Геніальна праця ученого "Дослідження про природу і причини багатства народів" (1776) започаткувала народження ліберальної економічної теорії і стала справжнім проривом у світовій економічній думці. У ній А. Сміт уперше перейшов від аналізу окремих проблем до теоретичних узагальнень та систематизації економічних знань (табл. 4.3).

За життя А. Сміта його праця "Дослідження про природу і причини багатства народів" перевидавалась п´ять разів. У XIX столітті вона була перекладена основними європейськими мовами і витримала більш ніж сто видань. На сьогоднішній день кількість її перевидань та перекладів на більш ніж сорок мов світу перевищує дві сотні. У Росії переклад головної праці А. Сміта з´явився у 1802—1805 pp.
Англії XVIII ст., прагнення англійської промислової буржуазії до зовнішньоекономічної експансії, свободи господарювання, звільнення від опіки держави та протекціонізму.
Трактуючи політичну економію як науку про об´єктивні закони виробництва і нагромадження багатства, А. Сміт розвинув методологію економічних досліджень. Вчений:
Широко застосовував абстрактно-логічний, причинно-наслідковий (казуальний) методи, спрямовані на виявлення глибинних закономірностей економічних явищ та процесів, розкриття структури економічної системи, простеження внутрішніх зв´язків економічних категорій.
Прагнув поєднати езотеричний та екзотеричний підходи, що сприяло збагаченню арсеналу методології економічного дослідження. Водночас подвійність підходів ученого виявилась у суперечливості та неоднозначності його теоретичних міркувань.
Виокремив дві сторони економічної теорії:
а)позитивну, спрямовану на виявлення глибинних закономірностей економічного розвитку, природних об´єктивних законів, які управляють економікою, теоретичне дослідження умов виробництва та нагромадження багатства;
б)нормативну, спрямовану на розробку рекомендацій для економічної політики держави (уряду), здатної забезпечити економічним суб´єктам можливість добувати "достатній дохід або засоби існування".
Ідейно-теоретичним підґрунтям економічної системи А. Сміта стала ідеологія ринкового лібералізму, в основу якої були покладені:
Теорія "природного порядку" та внутрішньої гармонії людського суспільства, узгодженої із законами моралі.

Основоположник економічної науки Адам Сміт (1723—1790) був однією з найосвіченіших людей свого часу, мав енциклопедичні знання в галузі різних наук, справив значний вплив на сучасників та послідовників.
А. Сміт народився у 1723 р. у шотландському місті Кіркольді. Він був єдиною дитиною в небагатій сім´ї митного чиновника, який помер за кілька місяців до народження свого сина. У віці 14 років вступив до університету в Глазго.
Значний вплив на А. Сміта в цей період справили курси моральної філософії Френсіса Хатчесона (1654—1746), а також творчість Девіда Юма (1711—1776). Повернувшись у 1746 р. в Единбург, А. Сміт зайнявся самоосвітою. Він написав трактат з філософії, але не зміг знайти видавця, щоб його опублікувати. З часом А. Сміту вдалося організувати читання публічних лекцій з філософії, які мали успіх і сприяли тому, що вчений отримав запрошення до університету в Глазго. У 1751 р. він став професором філософії та логіки цього університету, згодом очолив у ньому кафедру моральної філософії. Результатом наукових пошуків А. Сміта у цей період стала глибока наукова праця "Теорія моральних почуттів" (1759), яка зробила його знаменитим.
Активна участь ученого у своєрідному клубі політичної економії у Глазго, дружба з філософом, економістом Д. Юмом вплинули на зростання наукового інтересу А. Сміта до економічних проблем. Цьому сприяло також його знайомство з французькими філософами-енциклопедистами (Д´Аламбером, Гельвецієм, Гольбахом), а також з фізіократами (Ф. Кене, А. Тюрго), яке відбулося під час закордонної подорожі вченого як наставника герцога Баклю. Перебуваючи у Франції, А. Сміт розпочав роботу над працею "Дослідження про природу і причини багатства народів", яку завершив через десять років після повернення на батьківщину. Книга принесла автору гучну славу. До кінця століття вона перевидавалась 4 рази за життя А. Сміта (1778,1784,1786,1789) і ще три рази після його смерті.
Загальний творчий задум ученого полягав у створенні універсальної, всеохоплюючої картини розвитку людини і суспільства. У праці "Теорія моральних почуттів" він виклав свої соціально-філософські ідеї, в основі яких лежало визнання існування справедливих, "природних" законів, рівності та обов´язковості загальнолюдських норм моралі. За задумом автора, "Дослідження про природу і причини багатства народів" мало розкрити механізм дії "природного закону справедливості", відповідно до якого "кожний отримує свою долю з усього виробленого землею".
Заключну роботу (яка так і не була написана) автор планував присвятитити дослідженню історії та теорії культури. Останні роки свого життя А. Сміт провів у Единбурзі. Служив митним комісаром з 1787 р. Помер у 1790 р. Похоронений на невеликому кладовищі у центрі Единбурга.
На відміну від фізіократів, які трактували "природний порядок" як ідеальний стан суспільства, А. Сміт аналізував реально існуючий економічний устрій (ринкову економічну систему) та прагнув описати механізм його функціонування.
Рушійними силами економічного розвитку вчений вважав економічну свободу та конкуренцію господарюючих суб´єктів, гармонізацію їх інтересів на основі пріоритетного розвитку особистого інтересу, механізму ринкової саморегуляції та невтручання держави в економічне життя.
Концепція "економічної людини" у яка керується у своїй діяльності особистими економічними інтересами і потребами. Намагаючись з´ясувати спонукальні мотиви економічної діяльності господарюючих суб´єктів, учений виходив з того, що поведінкою людей керує егоїзм та турбота про власну вигоду, "природне прагнення... до поліпшення свого становища". Абстрагуючись від усіх інших мотивів поведінки економічних суб´єктів, А. Сміт писав про те, що особистий інтерес є головним мотивом, який спонукає людей до співробітництва, оскільки "Не через доброзичливість м´ясника, пивовара чи булочника очікуємо ми одержати свій обід, а через дотримання ними їхніх власних інтересів. Ми звертаємося не до їхньої гуманності, а до їхнього егоїзму, і ніколи не говоримо їм про наші потреби, а лише про їхні вигоди"1.
Відтак учений аналізував суспільство як сукупність егоїстів, зосереджених на нагромадженні багатства. Варто зазначити, що існування егоїстичних інтересів визнавали ще англійські філософи XVII ст. (Т. Гоббс та ін.), які трактували їх як руйнівну силу, закликаючи до державного авторитаризму. А. Сміт не сприйняв ці ідеї і був солідарним з французькими раціоналістами (К. Гельвецієм та ін.), які проголосили людський егоїзм природним фактором суспільного поступу. У зв´язку з цим вчений робив особливий наголос на значенні особистого інтересу як могутнього стимулу прогресивного розвитку людського суспільства.
Таким чином, в основі аналітичної моделі "економічної людини" (gomo economicus), запровадженої А. Смітом, лежать припущення, що індивід як суб´єкт економічних відносин є:
незалежним, здатним приймати самостійні рішення;
егоїстичним, таким, що прагне максимізувати власну вигоду;
раціональним, здатним порівнювати вигоди і втрати та оцінювати наслідки своїх дій;
поінформованим про свої потреби і можливості їх задоволення.
Учення про "невидиму руку ринку" — механізм стихійної координації економічної поведінки та узгодження економічних інтересів суб´єктів господарювання за умов ринкової конкуренції. Трактуючи ринковий механізм як "очевидну і просту систему звичайної свободи", А. Сміт стверджував, що ринкова економіка влаштована таким чином, що індивід (економічна людина), який "має на увазі лише власний інтерес... переслідує лише власну вигоду... невидимою рукою спрямовується до мети, що зовсім не входила до його намірів... Переслідуючи власні інтереси, людина часто реальніше служить інтересам суспільства, ніж тоді, коли свідомо прагне це робити".
Таким чином, стихійні об´єктивні закони ринкових сил спонтанно забезпечують пріоритетність суспільних цінностей і спрямовують зусилля окремих індивідів, які не думають про сприяння суспільній користі, у русло загальних інтересів. Саме завдяки вільній конкуренції підприємців і через реалізацію їх приватних інтересів ринкова економіка найдоцільнішим чином забезпечує суспільні потреби і генерує ефективний розподіл ресурсів.
Обґрунтування економічної політики держави, заснованої на принципі "lai88ez faire". Досліджуючи "природний порядок" як теоретичну модель економіки вільного підприємництва, А. Сміт приділяв велику увагу аналізу передумов ефективної дії "невидимої руки" ринку. Він розумів, що переваги ринкової економіки реалізуються лише за умови існування системи стримувань та противаг досконалої конкуренції, включення у певні інституційні рамки вільної гри економічних інтересів.
Вчений писав про те, що переваги ринкового механізму саморегулювання виявляються за умов, коли "кожній людині, доки вона не порушує законів справедливості, дозволяється цілком вільно діяти на свій розсуд у власних інтересах і конкурувати своєю працею та капіталом із працею та капіталом будь-якої іншої особи й цілого класу".
Виходячи з того, що вільна гра ринкових сил не має порушуватися ніякими зовнішніми факторами, А. Сміт вороже ставився до будь-якої монополії, яка "є великим ворогом доброго господарства", зводячи нанівець чудові властивості "невидимої руки". "Монополісти, — писав учений, — підтримуючи постійну недостачу продуктів на ринку і навмисне не задовольняючи повністю дійсний попит, продають свої товари набагато дорожче від природної ціни й піднімають свої доходи... значно вище від їхньої природної норми". Відтак А. Сміт засуджував виключні привілеї торговельних компаній, закони про учнівство, цехові постанови, закони про бідних, які, на його думку, обмежували конкуренцію та мобільність ресурсів.
Відстоюючи "природну гармонію" (своєрідну рівновагу, яка стихійно встановлюється в економіці за відсутності втручання ззовні), А. Сміт вимагав відміни державної регламентації промисловості та торгівлі, зазначаючи, що "Політика втручання породжує дуже важливу нерівність у загальній сумі вигод і невигод різного застосування праці та капіталу, обмежуючи... конкуренцію"1. На думку вченого, уряд повинен бути звільненим від тяжкого обов´язку, при виконанні якого виникають постійні розчарування і для правильного здійснення якого недостатньо ніякої мудрості та знань, — від обов´язку керувати працею кожної людини, спрямовуючи її в бік, найсприятливіший для добробуту суспільства.
Однак відстоюючи принципи економічного лібералізму, А. Сміт не заперечував участі держави у господарському житті. Він писав про те, що природний устрій має спиратись на вільну взаємодію приватних інтересів у межах та під захистом права. На думку дослідника, в ринковій економіці держава повинна виконувати "три надто важливі обов´язки":
Убезпечувати суспільство від насильств і вторгнення інших незалежних суспільств.
Убезпечувати кожного члена суспільства від несправедливості й гноблення з боку інших його членів, або обов´язок установити належне здійснення правосуддя.
Створювати й утримувати певні громадські споруди та установи, у створенні й утриманні яких не можуть бути зацікавлені окремі особи чи невеликі групи2.
Це трактування ролі та функцій держави у подальшому отримало назву концепції "держава — нічний сторож".
А. Сміт висловлювався за державне регулювання мінімуму заробітної плати, норми позичкового процента, тимчасові протекціоністські заходи, спрямовані на захист нових і тому ще слабких галузей. Аналізуючи функції держави, учений обґрунтував "чотири основних правила оподаткування" :
пропорційність: "Піддані держави мають по змозі брати участь в утриманні уряду відповідно до своєї здатності і сил, тобто відповідно до доходу, яким вони користуються під протегуванням і захистом держави";
визначеність: "Податок, що його зобов´язується сплачувати кожна окрема особа, має бути точно визначеним, а не довільним. Термін сплати, спосіб платежу, сума платежу — все це має бути зрозумілим і чітким для платника й для будь-якої іншої особи";
зручність: "Кожен податок слід стягувати в той час або в той спосіб, коли і як платникові має бути найзручніше його платити";
необтяжливість: "Кожен податок має бути так задуманий і розроблений, аби він брав і утримував із кишень народу якомога менше понад те, що він приносить державній скарбниці".