пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Історія економічних учень

4.1.4. Економічне учення фізіократів


Теоретико-методологічні особливості становлення та розвитку класичної! політичної економії у Франції знайшли відображення у працях групи французьких учених другої половини XVIII ст., які утворили першу наукову школу економічної думки — школу фізіократів (буквально — природовладдя, від гр. physis — природа, kratoa — влада). У назві школи відобразилась її центральна ідея — вивчення основ природного порядку в економіці.
Услід за П. Буагільбером фізіократи виступили з різкою критикою принципів меркантилізму та політики кольберизму, спрямованої на розвиток мануфактурного виробництва при повному ігноруванні інтересів сільськогосподарських виробників, які потерпали від збереження феодальних відносин на селі та протекціонізму.
Засновником та лідером нової школи був Франсуа Кене (1694—1774), який заклав підвалини учення фізіократів, сформулював його теоретичні засади та економічну програму. Ідеї Ф. Кене підтримували та розвивали: Віктор Рікеті Мірабо (1715—1789), П´єр Самюель Дюпон де Немур (1739—1817), Поль П´єр Мерсье де Ла Рів´ср (1720—1793), Венсан де Гурне (1712—1759), Анн Робер Жак Тюрго (1727—1781) та інші.
Термін "фізіократи" з´явився не відразу. Французькі дослідники називали себе економістами і були першими, хто впровадив у широкий вжиток назву нової професії. Поняття "фізіократія" ввів Дюпон де Немур, щоб виразити суть створеної ним теорії. Пізніше саме воно стало назвою нової школи.
Найважливіші ідеї вчення фізіократів:
Розкіш французького двору і привілеї вищих класів, які зруйнували Францію, демонстрували найгірший бік штучної цивілізації і примушували вдумливих людей прагнути до більш природного стану суспільства. Юристи, серед яких знаходилась більша частина кращих моральних та інтелектуальних сил країни, були сповнені поваги до "природного закону", який розроблявся юристами школи стоїків пізньої Римської імперії, а в міру наближення століття до свого завершення сентиментальне захоплення "природним" життям американських індіанців, розпалене Руссо, стало справляти вплив на економістів. Скоро вони отримали назву "фізіократи", або прихильники, прибічники природного закону; ця назва пішла від назви книги Дюпона де Немура "Фізіократія, або Природна конституція найбільш вигідного управління людським родом", яка була опублікована у 1768 р. Можна зазначити, що їх ентузіазм стосовно сільського господарства, а також природності й простоти сільського життя частково був запозичений у їхніх вчителів із школи стоїків.
Джерелом багатства нації вони вважали не зовнішню торгівлю, а сільське господарство. Спростовуючи погляди меркантилістів на роль держави у забезпеченні активного торговельного балансу, Ф. Кене та його однодумці виступили з ідеєю еквівалентного обміну та обґрунтували концепцію економічного лібералізму, концентрованим вираженням якої став знаменитий принцип "laissez faire".
Теорія "природного порядку", пов´язана з визнанням об´єктивного та закономірного характеру розвитку ринкової економіки. Фізіократи вважали, що економічні закони мають природний характер, божественне походження і є зрозумілими для усіх. Основу природного порядку вони вбачали в економічній свободі та недоторканності приватної власності. У зв´язку з цим французькі дослідники стверджували, що будь-яке втручання у природний хід речей порушує "природний порядок", завдаючи шкоди суспільному відтворенню.
Вважається, що принцип економічного лібералізму, пов´язаний з ідеєю повної економічної свободи "laissez faire, laissez passer" ("лесе фер, лесе пасе", буквально: "хай все іде як іде"), першим сформулював представник школи фізіократів Венсан де Гурне, який у 1758 р. виступив з закликом до свободи підприємницької діяльності, невтручання держави в економічне життя та забезпечення недоторканності приватної власності. Гурне — автор кількох доповідних записок уряду Франції. Він ніколи не публікувався. Про його ідеї та роль у розвитку вчення фізіократів стало відомо після смерті французького дослідника, коли його друг А. Тюрго опублікував статтю "Похвальне слово Венсануде Гурне"(1759).
Концепція "чистого продукту". Під чистим продуктом фізіократи розуміли отриманий у землеробстві надлишок продукції, що перевищує витрати виробництва. Цей надлишок вважався унікальним даром природи, створеним землею завдяки природній родючій силі. На думку французьких дослідників, отримати цей дар можна лише у сільському господарстві. Відтак лише землеробська праця, пов´язана з реальним, фізичним приростом матерії, проголошувалась продуктивною, а джерелом суспільного багатства і процвітання нації вважалось сільське господарство. Всі інші галузі, на думку фізіократів, були корисними, але не продуктивними, оскільки в них відбувався не приріст чистого продукту, а лише зміна його форми або просторове переміщення. Єдиною формою чистого продукту проголошувалась рента.
Класовий поділ суспільства. Відповідно до концепції "чистого продукту" фізіократи вперше в історії економічної думки поділили суспільство на і класи, взявши за основу економічний критерій: участь великих соціальних 1 груп у створенні та розподілі суспільного багатства. Відтак вони виокремили 1 продуктивний (землероби) та непродуктивний (ремісники, торговці) класи І та клас землевласників. Очевидною істиною для французьких дослідників Щ було те, що продуктивною є лише праця, прикладена до землі. Тому І діяльність усіх не зайнятих землеробською працею вони трактували як "безплідну", таку, що не створює нового багатства і відіграє у суспільстві допоміжну, обслуговуючу роль.
Засновником нової наукової школи був відомий французький економіст XVIII ст. Франсуа Кене (1694—1774). Його економічні погляди знайшли відображення у славнозвісній "Економічній таблиці", яка вийшла друком у І 1758 p., а також у працях "Загальні принципи економічної політики держави" (1760), "Про торгівлю" (1760), "Аналіз економічної таблиці" (1766), "Діалог про ремісничу працю" (1766), "Зауваження стосовно грошового процента" (1766) та ін.
У своїх творах вчений:
Проголосив ідею "природного порядку" як "першого прояву фізичної
необхідності, яку неможливо ігнорувати"1. На думку вченого, "природний І порядок" визначає розвиток суспільства за об´єктивними законами, подібними до тих, які діють у природі. Ф. Кене зазначав, що ці закони мають божественне походження, "найбільш вигідні для людського роду і з точністю визначають природне право усіх людей, є вічними, незмінними і безумовно найкращими законами, які тільки можуть існувати".

Видатний французький економіст Франсуа Кене (1694—1774) народився у сім´ї дрібного землевласника з передмістя Версалю. Він рано втратив батька і змалечку був вимушений привчатись до самостійного життя. Був дуже наполегливим та здібним до навчання, зарекомендував себе геніальним самоучкою. У п´ятнадцятирічному віці Ф. Кене зацікавився медициною. З метою освоєння професії медика він переїхав до Парижа, де влаштувався на роботу, а у вільний час слухав лекції у медичній школі.
Франсуа Кене
Одержавши медичну освіту та звання хірурга (1723 р.), Ф. Кене почав вдало практикувати недалеко від Парижа і невдовзі прославився. Це дало йому змогу у 1734 р. стати домашнім медиком герцога Віллеруа, згодом (у 1749 р.) особистим лікарем мадам Помпадур, а з 1752 р. — лейбмедиком короля Людовика XV. Оселившись на антресолях Версальського королівського палацу, Ф. Кене успішно продовжував займатись медичною практикою. Серйозні наукові роботи в галузі медичних наук сприяли зміцненню його авторитету в цій сфері. Прихильність короля виявилась у подарованому Ф. Кене титулі дворянина.
У віці 60 років придворний медик зацікавився політичною економією. У нього з´явились однодумці, які регулярно зустрічались у помешканні Ф. Кене і жваво обговорювали актуальні економічні проблеми. Так утворилась перша в історії економічної думки справжня наукова школа, яка у подальшому отримала назву школи фізіократів. На засіданнях останньої побували відомі філософи Гельвецій, Дідро, Д´Аламбер, які з 1751 р. почали видавати свою знамениту "Енциклопедію". Саме в ній були опубліковані перші економічні праці Ф. Кене — "Фермери", "Зерно", "Податки" та ін. На засіданнях школи фізіократів побував молодий А. Сміт — засновник економічної науки, яскравий представник класичної політичної економії, який з повагою ставився до учення фізіократів, хоч і не з усіма його положеннями погоджувався.
У 1758 р. Ф. Кене опублікував свій знаменитий твір "Економічна таблиця", у якому знайшли відображення основні ідеї фізіократії. З 1767 р. офіційним друкованим виданням школи фізіократів став журнал абата Н. Бодо "Відривні календарі громадянина".
Займаючись економічною теорією, фізіократи приділяли значну увагу питанням економічної політики. Зростанню популярності їх ідей у 60-ті роки XVIII ст. значною мірою сприяли реформаторські устремління Людовика XV і його міністрів, які у період з 1764—1771 pp. провели послідовну лібералізацію торгівлі зерном та внесли деякі зміни в оподаткування. Водночас супротив реформам та труднощі реалізації цієї непопулярної політики сприяли послабленню позицій школи фізіократів. З 1768 р. Ф. Кене залишив економіку, зайнявшись математичними дослідженнями. Помер вчений у Версалі.
Основою "природного порядку" Ф. Кене вважав економічну свободу, недоторканність приватних інтересів та права власності. Водночас він стверджував, що "природний порядок" і закладені в його основу природні закони в реальному житті реалізуються через "позитивні закони" — "вихідні правила, встановлені суверенною владою для закріплення порядку управління, для забезпечення захисту суспільства і постійного дотримання природних законів". Таким чином, на відміну від природних законів, позитивні закони є результатом творчої діяльності державної влади, що передбачає їх мінливість і недосконалість. Відтак, на думку дослідника, важливим завданням вчених є вивчення природних економічних законів та впровадження адекватної їм системи суспільної освіти.
Вірний своїй лікарській професії, Ф. Кене був переконаний, що суспільство може знаходитись у здоровому (рівноважному) та хворому (нерівноважному) стані. Предметом його наукової зацікавленості стали умови досягнення економічної рівноваги.
Сфокусував свій аналіз на сфері виробництва, шукаючи в ній джерело добробуту нації та вбачаючи у багатстві насамперед його речову сторону. Виходячи із еквівалентності обміну, Ф. Кене стверджував, що "обмін або торгівля не породжують багатств". Водночас дослідник розумів, що "могутність держави становлять люди: завдяки їх потребам зростають багатства; чим більше народи виробляють необхідної продукції і чим більше вони її споживають, тим багатшими вони стають".
Вважав продуктивною лише землеробську працю, здатну створити "чистий продукт". На відміну від представників англійської класичної політекономії, які велику увагу приділяли розвитку промислового виробництва, Ф. Кене стверджував, що примноження багатства відбувається лише там, де "працює" природа. Учений виходив з того, що лише у сільському господарстві створюється "чистий продукт" — "багатство, яке формує дохід нації і є продуктом, який залишається після сплати усіх видатків з доходу, що отримується із земельних володінь".
Свої перші економічні праці Ф. Кене опублікував у "Енциклопедії" (1751— 1780), видання якої очолювали видатні французькі просвітники Дідро і Д´Аламбер.
"Енциклопедія, або Тлумачний словник наук, мистецтв та ремесел" — одне із найвідоміших універсальних довідкових видань, пам´ятка французької культури XVIII ст., своєрідний маніфест епохи Просвітництва. Перше видання "Енциклопедії" обсягом 28 томів (17 томів статей і 11 томів ілюстрацій) було завершене у 1772 р. Крім Дідро та Д´Аламбера в підготовці "Енциклопедії" брали участь такі видатні діячі епохи Просвітництва, як Руссо, Вольтер, Мон-теск´є, Гольбах та ін. Навряд чи якесь інше видання XVIII ст. могло пишатися такою всеохоплюючою характеристикою ремесел та торгівлі, яка давалась у "Енциклопедії", а також серйозним викладом економічних проблем, здійсненим Ж. Перонне, Ф. Кене, А. Тюрго та ін.
Таким чином, своє розуміння продуктивної і непродуктивної праці Ф. Кене виводив із поняття "чистого продукту". Продуктивною він вважав лише працю, яка створює "чистий продукт", зазначаючи, що всі інші види людської діяльності є корисними, однак "безплідними" та непродуктивними.
Аналізуючи "чистий продукт" як надлишок продукції, отриманий понад витрати виробництва, учений зазначав, що у промисловості відбувається лише зміна форми, складання або ж комбінування споживних вартостей, тому тут дохід дорівнює витратам. Ф. Кене метафорично порівнював промисловця із кухарем, який може зварити горох, однак не в змозі збільшити число горошин у страві.
• Здійснив аналіз класової структури суспільства та відповідних видів витрат. "Нація, — писав учений, — складається із трьох класів громадян: класу продуктивного, класу власників і класу безплідного"1. Продуктивний клас, за його теорією, шляхом обробітку землі вирощує щорічне багатство нації, авансує свою працю в сільське господарство і щорічно оплачує доходи власників землі. Клас власників (король, землевласники, духовенство) існує за рахунок чистого продукту землі, який йому щорічно віддає продуктивний клас після здійснення необхідних відрахувань (щорічних авансів та витрат на подальшу експлуатацію землі). Землевласники отримують чистий продукт у вигляді орендної плати, духовенство — у формі церковної десятини, король — у вигляді податків. Водночас Кене вважав клас власників корисним для суспільства, виправдовуючи його існування тим, що землевласники несуть відповідальність за обслуговування земель, а також виконують важливу економічну функцію проміжної ланки, пов´язуючи між собою два інші класи та беруть участь у реалізації створеного ними продукту. Безплідний клас (всі громадяни, діяльність яких не пов´язана з сільським господарством) своєю працею додає до вартості продуктів землеробства вартість власних засобів існування, створюючи рівно стільки, скільки споживає. Витрати цього класу оплачуються продуктивним класом і класом власників.
Відповідно до цього підходу вчений виокремив три види витрат: продуктивні (сільськогосподарські витрати на виробництво зерна, тварин, сировини тощо);
безплідні (витрати, пов´язані з промисловою або торговельною діяльністю);
витрати доходу (витрати власників, які отримали дохід від продажу "чистого продукту", виробленого землеробами за попередній рік. Ці витрати розподіляються між продуктивними (хліб, м´ясо тощо) і непродуктивними (одяг, меблі тощо) витратами).
Дав досить глибоке, як на ті часи, визначення капіталу, започаткував поділ капіталу на основний та оборотний. Розглядаючи капітал в уречевленій формі, Ф. Кене писав про те, що останній — це не гроші, а ті засоби виробництва, за допомогою яких створюється "чистий продукт". Гроші учений аналізував як засіб полегшення обміну товарів. Він дотримувався думки, що накопичення грошей утворює "безплідне багатство", оскільки їх вилучення з обігу перешкоджає нормальному кругообігу товарів та доходів.
Ф. Кене вперше в економічній науці виокремив два види витрат — разові та поточні. Досліджуючи продуктивний капітал, що функціонує у сільському господарстві, вчений виділив:
"щорічні аванси", або щорічні витрати (на насіння, засоби існування робітників тощо);
"первинні аванси", або разові витрати (на сільськогосподарський інвентар, будівлі, худобу тощо).
Зазначивши, що для відшкодування першого виду витрат не потрібно залучати гроші ззовні, оскільки вони відшкодовуються при продажу сільськогосподарської продукції, Ф. Кене писав про те, що "первісні аванси" є разовими затратами, які здійснюються на багато років наперед.
Здійснив геніальну спробу проаналізувати процес відтворення та обігу всього суспільного продукту з метою виявлення головних народногосподарських пропорцій економічного розвитку. Принагідно зазначимо, що саме Ф. Кене вперше в історії економічної науки впровадив у науковий вжиток термін "відтворення суспільного продукту", розмежував його вартісну і натуральну форми, відокремивши поняття "капіталу" та "доходу".
Економічна таблиця Ф. Кене втілила в собі основні положення учення фізіократів і стала першою моделлю процесу суспільного відтворення.
Учений показав, що основу економічного життя суспільства становить постійне відновлення кругообігу сукупного суспільного продукту, який виробляється, розподіляється і обмінюється між класами таким чином, що створюються передумови для продовження їх діяльності знову і знову (рис. 4,2).

Узявши за вихідний пункт відтворення кінець сільськогосподарського року, Ф. Кене виходив з того, що капітал фермерів складається із двох частин:
"первинних авансів" у 10 млрд. ліврів, які слугують протягом 10 років. Відтак щорічно одна десята частина їх вартості (1 млрд. ліврів) входить до складу річного продукту;
"щорічні аванси" у сумі 2 млрд. ліврів, за рахунок яких покриваються витрати на сировину, заробітна плата найманих робітників тощо. Ця частина капіталу служить один рік і її вартість повністю відшкодовується.
Крім перенесеної капітальної вартості у сумі 3 млрд. ліврів у вартість річного продукту фермерів Ф. Кене включив вартість виробленого за рік "чистого продукту" — 2 млрд. ліврів. Таким чином, вартість річного сільськогосподарського продукту склала 5 млрд. ліврів. За своєю натуральною формою це насіння і продовольство (4 млрд. ліврів), а також сировина для промисловості (1 млрд. ліврів).
До складу сукупного суспільного продукту вчений включив також вартість продукту, виробленого "безплідним" класом (2 млрд. ліврів). За натуральною формою це промислова продукція. У результаті вартість сукупного суспільного продукту становила 7 млрд. ліврів.
Крім того в "Економічній таблиці" Ф. Кене на початок аналізу землевласники мають 2 млрд. ліврів орендної плати, отриманої від фермерів. Ці гроші вчений не включав до складу сукупного суспільного капіталу, розглядаючи їх як засіб, який опосередковує рух сукупного суспільного продукту.
Аналіз кругообігу річного продукту дав змогу Ф. Кене виділити 5 взаємопов´язаних між собою актів (табл. 4.2), які завершуються відшкодуванням використаних фондів та створенням необхідних передумов для відновлення виробництва. Таким чином, учений довів, що дотримання певних пропорцій забезпечує безперервність процесу відтворення та утримує економіку в стійкій рівновазі.
Необхідно взяти до уваги, що теоретичний аналіз процесу відтворення, здійснений Ф. Кене, був спрощеним, оскільки учений:
єдиним продуктивним класом уважав клас фермерів, який орендує землю у землевласників, володіє капіталом і здійснює товарне виробництво;
абстрагувався від процесу нагромадження, аналізуючи просте відтворення, умови, за яких "культура, багатство і населення залишаються у тому ж стані, не зазнаючи ні зростання, ні скорочення";
ігнорував вплив міжнародної торгівлі на відтворення, яке здійснюється у національному масштабі, а також обмін, який відбувається у межах одного класу;
досліджував економіку за умов "природного порядку": вільної конкуренції, еквівалентного обміну та стабільності цін.
Яким чином вся сума річного продукту... землі розподіляється між трьома названими вище класами і яким чином праця непродуктивного класу тільки відшкодовує вартість власного споживання, аніскільки не збільшуючи вартості цієї загальної суми, — це в декількох арифметичних таблицях показує Ф. Кене, дуже талановитий і глибокий творець цієї теорії. Перша з цих таблиць, яку, з огляду на її важливість, він спеціально виділяє, назвавши її "Економічною таблицею", зображує, як, за його припущенням, відбувається цей розподіл за найповнішої свободи, а отже, й найвищого добробуту, коли річний продукт досягає таких розмірів, що дає найбільший можливий чистий продукт, і коли кожен клас отримує належну йому частку з усього річного продукту. Наступні таблиці показують, як, на його думку, цей розподіл відбувається за існування обмежень і утисків, коли клас землевласників, або безплідний і непродуктивний клас, користується більшим заступництвом, ніж клас хліборобів, і коли той або той із них зазіхають на більшу частину частки, що мала б належати цьому продуктивному класові. Кожне таке посягання, кожне порушення цього природного розподілу, що встановлюється за найповнішої свободи, згідно з цією теорією, неминуче мають із року в рік більшою або меншою мірою знижувати вартість і загальні розміри річного продукту й неминуче вести до поступового зменшення дійсного багатства та доходу суспільства.

Водночас завдяки геніальній спробі аналізу процесу відтворення на макроекономічному рівні "Економічна таблиця" Ф. Кене стала справжнім проривом у світовій економічній науці, започаткувавши:
економічне моделювання, створення макромоделей, які відображають умови та головні пропорції суспільного відтворення;
макроаналіз на основі використання агрегованих показників та об´єднання численних актів купівлі-продажу на рівні національного господарства в цілому;
осмислення економічної ролі капіталу як необхідної основи безперервного функціонування національної економіки.
Із своєї відтворювальної концепції Ф. Кене виводив досить радикальну економічну програму, спрямовану на подолання занепаду сільського господарства шляхом упорядкування системи оподаткування, обмеження державного втручання в економіку, забезпечення свободи внутрішньої та зовнішньої торгівлі.
У збірнику "Фізіократія", який видавався Дюпоном де Немуром, у 1767 р. була вміщена стаття Ф. Кене "Загальні правила економічного управління сільськогосподарською державою", в котрій вчений виклав тридцять правил, які у концентрованій формі відобразили сутність фізіократичної проблематики. Серед них варто виокремити такі:
влада монарха має опиратися на пізнання законів "природного порядку", який є найприйнятнішим для людини і суспільства;
король повинен проводити політику підтримки сільського господарства, \ оскільки земля є єдиним джерелом багатства, яке здатна примножити лише сільськогосподарська праця;
найкраще для королівства — бути населеним багатими землеробами;
необхідно нарощувати ринки збуту сільськогосподарської продукції! шляхом будівництва нових доріг та інших шляхів сполучення;
немає потреби у зниженні цін, оскільки "низька ціна на продукти харчування викличе зниження заробітної плати населення, зменшить його добробут, дасть менший обсяг роботи, скоротить прибуткові види діяльності і зведе дохід нації до нуля";
необхідно забезпечити свободу внутрішньої та зовнішньої торгівлі зерном, оскільки "найнадійніша, найдієвіша і найвигідніша для народу та держави політика в галузі внутрішньої та зовнішньої торгівлі полягає у повній свободі конкуренції" тощо.
Відстоюючи необхідність звільнення від податків фермерів, ремісників та селян, Ф. Кене виходив з того, що джерелом оподаткування має стати єдиний істинно економічний "надлишок" — земельна рента, яку отримують землевласники. "Власники, король і вся нація, — писав учений, — дуже зацікавлені у встановленні податку, який повністю лягатиме на дохід від землі, оскільки будь-яка інша форма оподаткування суперечила б природному порядку, була б шкідливою і для відтворення, і для самого податку...".
Ідеї Ф. Кене набули подальшого розвитку у працях його послідовників. Серед них слід особливо виділити Анна Робера Жака Тюрго (1727—1781) — І відомого державного діяча, оригінального французького дослідника, який не лише пропагував ідеї фізіократизму, але і розвинув їх, зробивши цілий ряд важливих наукових відкриттів. Свої економічні ідеї вчений виклав у лаконічній роботі "Роздуми про створення і розподіл багатства" (1766), представленій у вигляді 100 коротких тез, у творі "Цінність та гроші" (1769) та ін.
У цих працях А. Тюрго:
Проголосив землеробство істинним джерелом "чистого продукту", зазначивши, що праця у сільському господарстві "є єдиною працею, яка виробляє понад те, що йде на її оплату".
Засудив політику протекціонізму, відстоюючи принципи свободи економічної діяльності.
Виклав учення про цінність, пов´язуючи останню зі здатністю речей задовольняти людські потреби. Виходячи із взаємовигідності обміну, який забезпечує спільномірність потреб, А. Тюрго стверджував, що цінність є "вираженням міри оцінки, яку людина дає різним предметам своїх бажань".
Відмовившись від трудової теорії вартості та пошуку абсолютної міри цінності, вчений розглядав "природну ціну" як відносну величину, яка не має внутрішньої субстанції і визначається на основі суб´єктивних оцінок продавців і покупців. У своїй праці "Цінність та гроші" (1769) він виокремив поняття "цінність значення" (цінність речі для конкретної людини, яка існує лише в її голові) та "мінова цінність", яка реально виявляється в обміні, не має абсолютної одиниці виміру і завжди є величиною відносною.
Трактуючи обмін як взаємовигідний процес, учений зазначав, що мінові пропорції виявляються у процесі торгу через зіставлення інтенсивностей потреб учасників обміну. Відтак він висунув ідею корисності як субстанції цінності майже за 100 років до виникнення маржиналізму. Водночас учений наголошував на тому, що суб´єктивно кожен з учасників угоди отримує більше, ніж віддає, оскільки виходить із власної оцінки того чи іншого блага.
Здійснив першу в історії економічної думки спробу сформулювати закон спадної родючості ґрунтів, згідно з яким кожне додаткове вкладення капіталу (праці) у землю пов´язане зі зниженням віддачі.
Поглибив започатковане фізіократами трактування класової структури суспільства. А. Тюрго вперше в історії економічної думки поділив виробників (землеробів, промисловців) на підприємців, які здійснюють аванси, і найманих робітників, які отримують заробітну плату. Розглядаючи ощадливість як основу нагромадження капіталів, учений писав про те, що поділ суспільства на підприємців та найманих робітників розвинувся поступово як результат бережливості одних та марнотратства інших. На думку французького дослідника, "простий робітник, який володіє тільки своїми руками і ремеслом, має лише стільки, за скільки йому щастить продати свою працю".

Анн Робер Жак Тюрго
Видатний французький державний діяч, філософ-просвітник, економіст, прихильник фізіократиз-му Тюрго Анн Робер Жак, барон д´Ольн (1727— 1781). Був вихідцем із багатої нормандської сім´ї, яка мала вікові традиції державної служби ("дворянство мантії"). А. Тюрго здобув ґрунтовну духовну освіту, оскільки він був третім сином у сім´ї і за традицією його майбутнє було пов´язане з церквою. Він блискуче навчався у Паризькій семінарії та на теологічному факультеті Сорбонни, знав шість мов, виявляв інтерес до багатьох наук, захоплювався філософією, політичною економією тощо. Під впливом ідей просвітництва французький мислитель відмовився від духовної кар´єри. Як і Ф. Кене, А. Тюрго активно співпрацював з французькими просвітниками, підготував кілька філософських та економічних статей для "Енциклопедії" Дідро, опублікував ряд творів з мовознавства, філософії історії, географії, політики. Вчений першим впровадив у науковий вжиток термін "прогрес" як розвиток більш досконалого із менш досконалого. Найбільш відомі економічні праці французького дослідника: "Похвальне слово Венсану де Гурне" (1759), "Роздуми про створення і розподіл багатства" (1766), "Листи про свободу торгівлі зерном" (1770), "Цінність та гроші" (1769) та ін.
А. Тюрго був не лише глибоким мислителем, але і відомим державним діячем. Він займав високу судову посаду в Паризькому парламенті (1752— 1761), був інтендантом у Ліможі (1761—1774), міністром (генеральним контролером) фінансів при Людовику XVI (1774—1776). Намагаючись втілити у життя фізіократичні ідеї, він підготував і здійснив низку буржуазних економічних реформ, спрямованих на оздоровлення фінансів та вдосконалення податкової системи (збільшення розміру оподаткування доходів від земельної власності і зменшення податків з доходів від занять торгівлею та промисловою діяльністю, скорочення витрат на утримання королівського двору тощо); ліквідацію феодальних обмежень (відміна ремісничих цехів і гільдій, дорожніх повинностей для селян, впровадження вільної торгівлі зерном, борошном) тощо. Однак ці прогресивні перетворення викликали невдоволення феодальної знаті, яка примусила короля скасувати впроваджені А. Тюрго реформи, відправивши міністра у відставку. Його ідеї були реалізовані лише через 15 років,
під час Великої французької революції.
Водночас прибуток підприємців А. Тюрго вважав цілком правомірним, оскільки, авансуючи капітал, без якого не можливе жодне виробництво, вони отримують плату за "працю, турботу, ризик". Однак виокремивши промисловий і торговельний прибуток, А. Тюрго трактував останні як вирахування із "чистого продукту" землеробства, не відступаючи таким чином від базових засад фізіократизму.
Обґрунтував правомірність існування позичкового процента виходячи із втрат, яких зазнає певний час кредитор, надаючи позику. Вчений порівнював "тимчасову ренту" (позичковий процент) і "вічну ренту" (земельну), виводячи перший із другої. Виходячи з того, що позичкодавці могли перетворити свої капітали на земельну власність, вчений стверджував, що їх гроші мають приносити дохід, еквівалентний тому, який би вони могли мати від купівлі землі.
Економічні ідеї фізіократів, засновані на спробах охопити всю систему економічних закономірностей суспільного життя, були плідними для багатьох поколінь дослідників.
Непрямий вплив фізіократів на сучасний стан у галузі економічної теорії був дуже великим. По-перше, чіткість і логічна переконливість їх доказів привели до того, що вони значним чином вплинули на подальше мислення. І, по-друге, основним мотивом їх дослідження не було, як це відбувалося з більшістю їх попередників, збільшення багатства купців і поповнення скарбниці королів: вони прагнули зменшити страждання і приниження, які несла крайня злиденність. Таким чином, вони надали економічній теорії її сучасну мету пошуку таких знань, які можуть підвищити якість людського життя.
Значний вплив на подальшу еволюцію економічної думки справили сформульовані у рамках фізіократизму положення стосовно:
природної закономірності суспільного життя, розвитку економіки за об´єктивними законами;
необхідності переміщення дослідження природи багатства зі сфери обігу у сферу виробництва;
розмежування продуктивної та непродуктивної праці;
дослідження капіталу, його структури та ролі у суспільному виробництві та відтворенні;
аналізу кругообігу суспільного продукту, виявлення головних передумов та пропорцій суспільного відтворення;
необхідності утвердження принципів економічного лібералізму та фритредерства.
Ідеї фізіократів знайшли продовження у теорії загальної ринкової рівноваги, макроекономіці, дослідженнях міжгалузевого балансу, теорії граничної корисності та інших напрямках економічної науки XIX та XX століть.
Теорія фізіократів, за всіх її недоліків, мабуть, найбільше наближається до істини, ніж будь-яка інша теорія політичної економії з опублікованих досі. Через це вона цілком заслуговує на увагу кожного, хто бажає досліджувати принципи цієї дуже важливої науки. Щоправда, зображуючи працю, що витрачається в хліборобстві, як єдину продуктивну працю, вона обстоює, мабуть, занадто вузькі та обмежені погляди, проте, оскільки вона визнає, що багатство народів полягає не в непридатних для споживання грошах, а в предметах споживання, які кожного року відтворює праця суспільства, оскільки вона визнає повну свободу єдиним дійсним засобом для забезпечення якомога більших розмірів цього щорічного відтворення, остільки її вчення, треба думати, з усіх поглядів є так само істинним, як і шляхетним та ліберальним.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історія економічних учень
Економічна стратегія держави: теорія, методологія, практика
Історія економічних учень
Економічна історія
Історія економічної теорії
Історія економічних учень
Державне регулювання економіки
Економічна історія