Електронна бібліотекапідручники


Історія економічних учень

4.1.2. Започаткування класичної школи в Англії


Швидкий розвиток мануфактурного виробництва та бурхлива капіталізація економіки Англії, посилення її зовнішньоекономічної експансії у XVII ст. сприяли виникненню нових процесів та явищ, які не вписувалися у меркантилістську доктрину і потребували теоретичного обґрунтування. Яскравим представником економічної науки цього періоду став англійський дослідник, родоначальник класичної школи політичної економії та засновник економічної статистики Вільям Петті (1623—1687).
Основні економічні ідеї вченого знайшли відображення у таких його працях, як "Трактат про податки і збори" (1662), "Слово мудрим" (1664), "Політична анатомія Ірландії" (1672), "Політична арифметика" (1676), "Різне про гроші" (1682) та ін. Ці твори засвідчили еволюцію економічних поглядів англійського дослідника, який поступово долав догми меркантилізму.
Залишки меркантилістських уявлень та ідей виявились у переконанні вченого в тому, що "багатство коленої країни полягає головним чином у тій частці, яку вона має у зовнішній торгівлі", а "виробництво таких товарів і здійснення такої торгівлі, які сприяють нагромадженню в країнах золота, срібла, коштовностей, є більш вигідним, ніж інші види виробництва і торгівлі"1, а також у трактуванні В. Петті питань зовнішньоекономічної політики. У своїх ранніх роботах англійський економіст виступав за державне регулювання зовнішньої торгівлі, нарощування колоніальної та торговельної експансії Англії, протекціонізм, спрямований на захист внутрішнього ринку.
Водночас уже в перших своїх роботах В. Петті вийшов за межі меркантилістської доктрини, намагаючись проникнути у сутність економічних явищ та процесів, показати притаманні їм внутрішні залежності, зв´язки та закономірності, виявити їх "таємничу природу".
Видатний англійський дослідник:
Перейшов від емпіричного опису економіки до виявлення причинних залежностей її функціонування, застосування методу наукової абстракції. Одним із перших В. Петті висловив ідею про необхідність пізнання об´єктивних економічних законів, які він порівнював із законами природи. При цьому вчений різко виступав проти державної регламентації господарського життя, яка, на його думку, суперечить законам природного порядку.
Започаткував математизацію економічного аналізу та економіко-статистичні методи пізнання. Маючи неабиякі математичні здібності, вчений вперше доповнив простий збір інформації її кількісним аналізом і здійснив спробу дати кількісну оцінку господарським явищам свого часу, "...замість того, щоб використовувати лише слова у порівняльному та найвищому ступені.

Видатний англійський економіст, засновник класичної політичної економії Вільям Петті (1623— 1687) народився у м. Ромсі в сім´ї кравця. Навчання у школі давалось йому легко, особливих успіхів В. Петті досягнув у вивченні латини. У 14 років хлопець залишив домівку і найнявся юнгою на корабель. У зв´язку з переломом ноги був висаджений на берег. Опинившись на півночі Франції, він написав латинською мовою віршовану письмову заяву до Канського коледжу, вразивши цим отців-ієзуїтів. Був зарахований до коледжу з повним матеріальним утриманням. За роки навчання поглибив свої знання латини, вивчив грецьку та французьку мови, арифметику, геометрію, астрономію. У 1640 р. повернувся в Англію. Заробляв на життя кресленням морських карт, три роки служив у військовому флоті. У 1643 р. покинув Англію з метою вивчення медицини за кордоном. Через чотири роки повернувся і завершив медичну освіту на батьківщині — в Оксфордському університеті. У 27 років став доктором наук і викладав у Оксфорді анатомію, фізику та хімію.
У 1651 р. залишив кафедру і зайняв посаду лікаря при головнокомандувачі англійською армією в Ірландії. Узявши урядовий підряд на "огляд земель армії" з допомогою майже тисячі англійських землемірів менш ніж за рік склав карти земельних угідь Ірландії. Гроші, отримані за виконання цих робіт, В. Петті використав на скупку земель у солдат та офіцерів, які не могли чи не хотіли чекати своїх наділів. У результаті цих та інших операцій В. Петті став одним з найбагатших та найвпливовіших громадян Англії. Деякий час він займався торгово-промисловою діяльністю. Винайшов копіювальну машину. У 1658 р. був обраний у парламент, де пропагував ідеї реформування податкової системи, організації статистичної служби тощо. У 1660 р. В. Петті став одним із засновників королівського наукового товариства, опублікував майже 20 наукових праць. У 1661 р. він отримав рицарське звання, став сером Вільямом Петті. аргументи, — писав В. Петті, — я став на шлях вираження своїх думок на мові чисел, мір і ваг".
З ім´ям англійського дослідника пов´язане створення основ нової наукової дисципліни — економічної статистики ("політичної арифметики"), перші спроби застосування економіко-статистичних досліджень, ідея вибіркових соціологічних опитувань, аналізу демографічних показників тощо.
Подолав меркантилістські уявлення про суть багатства та джерела цього примноження. У праці "Слово мудрим" (1664) вчений навів перелік предметів, які, на його думку, становлять багатство країни: земельні угіддя, будівлі, худоба, кораблі, золоті й срібні монети, посуд, меблі, запаси різних товарів, коштовне каміння тощо. Таким чином, дослідник вбачав багатство країни у сукупності рухомого та нерухомого майна, створеного людською працею. Розвиваючи свої економічні міркування, він стверджував, що основою господарського добробуту нації є сфера виробництва, а торгівля відіграє роль "вен і артерій, які розподіляють туди і назад кров і поживні соки державного тіла, а саме продукцію сільського господарства і промисловості".
Виокремив категорії національного доходу і національного багатства, здійснив спробу їх грошової оцінки. На відміну від меркантилістів, до складу національного багатства Англії вчений включав матеріальні цінності, а також трудові навички і кваліфікацію робітників (людський капітал у сучасному трактуванні). Вважаючи якість робочої сили найважливішим фактором зростання багатства нації, він наголошував на тому, що "краще спалити продукт праці однієї тисячі людей, ніж допустити, щоб вони нічого не робили і в результаті цього втрачали своє уміння працювати".
Заклав основи трудової теорії вартості. Здійснивши спробу виявити сутність еквівалентного обміну товарів на основі затрат праці, видатний англійський дослідник вимірював останню робочим часом, витраченим на виробництво товару, а величину вартості він узалежнював від продуктивності праці. "Якщо хто-небудь, — писав В. Петті, — може добути з перуанського ґрунту і доставити в Лондон одну унцію срібла за той самий час, протягом якого він може виробити один бушель хліба, то перша становить природну ціну другого".
Однак ця проста логіка привела вченого до неправильного висновку, згідно з яким безпосереднім джерелом вартості є лише праця з видобутку благородних металів. Залишаючись під впливом меркантилістських ідей, В. Петті стверджував, що саме гроші наділяють вартісними характеристиками всі інші товари у процесі обміну. Відтак вартість, створену працею з видобутку срібла, вчений називав "природною ціною", а вартість товарів, виявлену шляхом їх прирівнювання до срібла — "істинною ринковою ціною".
У цьому контексті на особливу увагу заслуговує думка В. Петті стосовно того, що між міновою вартістю та ринковою ціною товарів є велика кількість опосередкованих ланок, які впливають на процес ціноутворення. Трактуючи працю як "основу порівняння і зіставлення цінностей", вчений зазначав, що "надбудова, яка розвивається на цій основі... дуже багатогранна і складна". Цілком сучасно сприймаються зауваження вченого щодо різноманітності та складності факторів ціноутворення, у тому числі попиту та пропозиції, ціни товарів — замінників і товарів-новинок, існуючих традицій споживання тощо. Водночас підхід вченого до аналізу вартості не був однозначним. Свідченням цього є відоме висловлювання В. Петті, згідно з яким "праця є батьком і найбільш активним принципом багатства, а земля — його матір´ю". Звідси англійський дослідник робив висновок, що "оцінку всіх предметів слід було б звести до двох природних знаменників, до землі та праці". Стверджуючи, що внесок останніх може бути виражений певною кількістю денних харчових пайків, вчений визначав величину вартості "середнім щоденним прожитком дорослої людини", фактично зводячи її до заробітної плати.
Цікаве дослідження економічних поглядів В. Петті належить талановитому українському економісту початку XX ст. Євгену Слуцькому. У праці "Сер Вільям Петті" (1914) він звернув увагу на спадкоємність економічних поглядів видатного англійського вченого, наголошуючи на тому, що творив. Петті є класичними "для вправ у мистецтві вивчення економічної думки". Є. Слуцький охарактеризував економічні погляди В. Петті як натуралістичні, виходячи з прагнення англійського дослідника "враховувати у виробленні природного мірила цінності" працю і землю. На думку українського вченого, незважаючи на вплив меркантилізму, у творах В. Петті міститься багато глибоких економічних ідей, які отримали розвиток у працях наступних поколінь економістів.
Здійснив спробу визначити об´єктивну основу заробітної плати, встановивши її залежність від вартості засобів існування робітників. Слід зауважити, що рівень заробітної плати В. Петті зводив до фізіологічного прожиткового мінімуму. Він був прихильником низької заробітної плати, вбачаючи у цьому гарантію отримання прибутку, здійснення нагромадження та підвищення конкурентоспроможності вітчизняної продукції на зовнішніх ринках.
Обґрунтовуючи це положення, вчений писав про те, що "Закон повинен забезпечувати робітнику лише засоби до життя, тому що отримуючи в два рази більше він буде працювати у два рази менше, ніж міг би працювати і став би працювати, що для суспільства означає втрату такої ж кількості праці". Важливим для подальшого розвитку класичної політичної економії був висновок ученого про те, що робітник отримує не всю створену ним вартість, оскільки заробітна плата становить лише частину вартості продукту його праці. Створений останньою надлишок над витратами виробництва В. Петті характеризував за допомогою уніфікованого поняття ренти як загальної форми додаткового продукту.
Започаткував вивчення диференціальної земельної ренти, існування якої він пов´язував із відмінностями у родючості землі та різним місце розташуванням земельних ділянок стосовно ринку. "Поблизу населених пунктів, які потребують великих районів для прожиття населення, — писав В. Петті, — землі не лише приносять на цій підставі вищу ренту, але і коштують більшої суми річних рент, ніж землі абсолютно такої самої якості, що знаходяться у більш віддаленій місцевості".
Тісно пов´язаною з аналізом ренти була спроба В. Петті визначити ціну землі. Виходячи з того, що земля не є продуктом праці, вчений відрізняв ціну землі від ціни звичайних товарів. Наголошуючи на тому, що земля приносить ренту, вчений стверджував, що продаж землі є не що інше, як продаж доходу. Відтак ціну землі дослідник зводив до суми річних рент за певну кількість років, необхідних людині для того, щоб забезпечити себе і своє найближче потомство. На думку В. Петті, цей період повинен був становити 21 рік: саме на стільки "можуть розраховувати прожити одночасно: особа п´ятидесяти років, інша — двадцяти семи і дитина семи років, тобто дід, батько і син", оскільки "небагато хто має підстави піклуватися про більш віддалених спадкоємців".
Беручи до уваги емпіризм та помилковість ряду вихідних положень ученого, слід вказати на геніальність першого глибокого та оригінального для свого часу трактування ціни землі як капіталізованої земельної ренти. Водночас важливо врахувати, що для наукового вирішення цієї проблеми необхідним було розуміння природи позичкового процента як наперед заданої величини, пов´язаної з рухом прибутку. Однак В. Петті визначав позичковий процент як грошову ренту — дохід, похідний від земельної ренти. Він стверджував, що рівень процента не повинен перевищувати розміру ренти з тієї кількості землі, яку можна купити на певну позику. Пов´язуючи величину позичкового процента з розміром земельної ренти, В. Петті вказував на існування оберненої залежності між процентною ставкою та величиною грошової маси.
Сформулював та спробував вирішити проблему грошового обігу, звернувши увагу на кількість грошей як важливий фактор економічної стабільності. Неодноразово підкреслюючи, що є певна міра або пропорція грошей, необхідних для ведення торгівлі, В. Петті вважав, що надлишок або нестача грошей щодо цієї міри приносить країні шкоду. "Гроші — це лише жир політичного тіла, надлишок якого так само заважає його активності, як і нестача, яка спричиняє хворобу, — писав англійський мислитель. — Не викликає сумнівів, що так само як жир полегшує рух м´язів, живить за умов нестачі продуктів харчування, заповнює впадини і прикрашає тіло, так і гроші в державі прискорюють її діяльність, живлять продуктами, завезеними із-за кордону під час неврожаю у власній країні, слугують завдяки своїй подільності для ведення звітності і прикрашають суспільство в цілому, хоча в першу чергу тих окремих людей, які мають їх у надлишку". Однак прихильність до ортодоксальної кількісної теорії грошей не дала змоги досліднику визначити взаємозалежність грошового і товарного ринків. І хоча В. Петті не вирішив питання щодо кількості грошей, необхідних для обігу, заслуга визначення та постановки цієї проблеми належить саме йому.
Здійснив дослідження проблем оподаткування та фінансів, розкрив джерела і структуру податкових зборів тощо. Аналізуючи цільові витрати держави, В. Петті виокремив у складі останніх видатки на оборону, управління, будівництво доріг та мостів, утримання шкіл та інтернатів, допомогу сиротам та інвалідам тощо. Важливою функцією держави вчений вважав забезпечення належної якості та повного використання робочої сили. "Дозволити кому-небудь злидарювати, — писав англійський дослідник, — є надто дорогим способом утримання тих людей, яким закон природи не дозволяє вмерти з голоду".
Таким чином, незважаючи на обмеженість та суперечливість деяких суджень В. Петті висловив цілий ряд геніальних здогадок, заклав підвалини трудової теорії вартості, сформулював важливі проблеми економічної науки, які лягли в основу формування та розвитку класичної політичної економії і стали у подальшому відправним пунктом для теоретичних досліджень багатьох її представників.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історія економічних учень
Економічна стратегія держави: теорія, методологія, практика
Історія економічних учень
Економічна історія
Історія економічної теорії
Історія економічних учень
Державне регулювання економіки
Економічна історія