Українська електронна бібліотека

Загрузка...


Історія економічних учень

3.1.4. Економічна думка в Україні часів середньовіччя


Економічна думка в Україні періоду середньовіччя сягає своїм корінням історії Київської Русі та започаткування державності східних слов´ян. Літературним джерелам цієї доби притаманні енциклопедичність, просвітництво, поважне ставлення до предметів духовної та матеріальної культури, до людей, освічених у науках та ремеслах.Економічні ідеї мислителів Київської Русі містяться у державних документах, угодах, грамотах великих князів, записах норм світського та церковного права. Особливе місце серед пам´яток давньоруської літератури займають літописи, яким притаманна глибина та високий рівень систематизації інформації. На думку багатьох дослідників, давньоруські літописи с видатним явищем у суспільному житті не лише Київської Русі, але й усієї середньовічної Європи.Давньоруські писемні джерела відображають процес феодалізації країни, захоплення общинних земель князями та церквою. Літописи відображають не лише перелік історичних подій, фактів, але і дають уявлення про широке коло уявлень і понять середньовічного суспільства, зародження наукових знань.Важливе місце серед першоджерел, які уможливлюють дослідження розвитку економічних ідей на теренах Київської Русі, належить "Руській правді"— першому давньоруському зведенню законів. Це своєрідний кодекс феодального права, спрямований на регламентацію станових взаємин, майнових відносин, захист прав власності феодальної знаті на землю і залежних селян, отримання грошових і натуральних виплат тощо."Руська правда". Список XIV ст.У тексті "Руської правди" вживаються терміни, які виражають такі економічні поняття, як лихварський капітал ("істот"), позичковий процент ("рез", якщо предметом позики були гроші, "просоп" — жито, "настав" — мед), товар, ринок ("торг"), зовнішня торгівля ("гостьба") тощо."Руська правда" відображає тривалий період еволюції давньоруської держави. Вона складалася протягом XI—XII ст. і діяла до XV ст. Процес формування давньоруського законодавства був започаткований "Правдою Ярослава", розробленою Ярославом Мудрим у 1015—1016 pp. У 1024—1026 pp. вона була доповнена деякими положеннями, спрямованими на зміцнення влади князя у Києві.Подальший розвиток "Руської правди", пов´язаний із діяльністю синів Ярослава: Ізяслава, Святослава і Всеволода, які у 1072 р. затвердили у Виш-городі "Правду Ярославичів", спрямовану на зміцнення феодальних підвалин організації суспільного життя. Водночас під впливом народних рухів 60-х — початку 70-х років XI ст. "Правда Ярославичів" передбачала деяке пом´якшення соціальних суперечностей та обмеження свавілля землевласників стосовно залежного населення. Ясна річ, всі ці зміни відображали потреби розвитку феодального господарства, у тому числі необхідність юридичних та економічних гарантій утримання селянами власного господарства, забезпечення його тягловою силою та сільськогосподарським реманентом.Правові норми "Руської правди" були доповнені у подальшому внуком Ярослава Мудрого — Володимиром Мономахом, який у своєму Статуті (1113 р.) підтвердив вотчинний імунітет феодалів, їх право на експлуатацію підвладного населення. Водночас передбачалось суттєве обмеження свавілля лихварів (на основі регулювання процедури і розміру позичкового процента) та полегшення украй важкого становища закупів (смердів, які потрапили у боргову залежність до пана).Наступний етап розвитку зведення юридичних норм пов´язаний із статутами Всеволода Ольговича та Ізяслава Мстиславовича (XII ст.), більшість статей яких регламентували князівське господарство, правопорядки у помісних селах, спадщину тощо.Кодекс правових норм "Руська правда":Дає уявлення про господарське життя, власність, економічні відносини, організацію великого княже-боярського володіння, майновий та соціальний статус окремих категорій населення. Згідно з Руською правдою давньоруське суспільство складалося із бояр та вунів (чиновників), військових, придворних, купців, землевласників, "людей" (вільних общинників), смердів (напіввільних селян), холопів (рабів), закупів (боржників), рядовичів (найманих робітників), ізгоїв ( позбавлених свого соціального статусу) та ін.Регламентує права феодалів на земельну власність, визначає становище залежних селян та інших груп населення.Охороняє право приватної власності, упорядковує систему майнових відносин, визначає відповідальність за підпали, порушення меж земельних наділів, крадіжку хліба, худоби, іншого майна.Визначає міру покарань, систему штрафів за порушення встановлених норм: "За голову боярина ...чи громадян відомих — 80 гривень; за князівського отрока, кухаря, купця, за усяку людину руську — 40 гривень. За раба нема провини: але хто вбив його, повинен платити господарю урок: за ремісника — 12 гривень, за холопа — 5, за порушення межі — 12 гривень, за вбивство феодала — 80 гривень, вільної особи — 40 гривень, холопа — 5 гривень".Регламентує торговельні операції, правила укладання торговельних угод, захищаючи інтереси як купців, так і споживачів. Ряд статей "Руської правди" засвідчують розвиток торгівлі (як внутрішньої, так і зовнішньої) у натуральному в своїй основі давньоруському господарстві. Йдеться також про формування у давньоруській державі купецьких товариств "на вірі", в яких торговельні угоди укладаються без свідків, на основі взаємної довіри та відповідальності партнерів.Обмежує лихварські операції, упорядковує систему боргових зобов´язань, надання позик як у натуральній, так і в грошовій формах. Складовою кодексу юридичних норм є статут Володимира Мономаха, спрямований на захист купців та міських жителів від свавілля лихварів. Володимир Мономах обмежив довільне стягнення позики, встановивши, що лихвар має право отримувати проценти лише три рази, після чого він втрачав сам капітал. Позики під 20 % річних дозволялося брати без обмежень строку.Визначає права громадян, пов´язані з успадкуванням. Князь позбавлявся права успадковувати майно бояр і дружинників. Якщо останні не мали синів, то власниками майна ставали їхні доньки.Визначною пам´яткою дослідження економічної думки староруської держави є літописне зведення "Повість врем´яних літ" — монументальний історико-літературний твір, який увібрав у себе не лише досвід староруської писемності, але і досягнення європейської думки середньовіччя, традиції візантійської культури тощо. Створена на початку XII ст. ченцем Києво-Печерського монастиря Нестором "Повість врем´яних літ" вперше пов´язала історію Київської Русі з всесвітньою історією.У творі йдеться про активні зовнішньоторговельні зв´язки Київської Русі з іншими державами, поповнення доходів казни за рахунок надходження з господарств данини, зборів з населення, штрафів, торговельного мита та військової здобичі. "Повість врем´яних літ" засвідчує розвиток суспільного поділу праці у давньоруській державі, зміцнення ремесел та товарного виробництва, поширення товарно-грошових відносин тощо.

Економічна думка періоду розпаду Київської Русі та феодальної роздробленості відобразила сепаратизм боярських вотчин та занепад торговельних відносин. Писемні джерела цього періоду проникнуті ідеєю державності та народної єдності. Тривога за долю землі, яка потерпає від князівських чвар, звучить у відомому "Повчанні дітям" Володимира Мономаха (поч. XII ст.), "Слові о полку Ігоревім" (1185), "Молінні Даниїла Заточеника" (поч. ХVІ ст.).

Володимир Мономах
Твори великого київського князя Володимира Мономаха, відомі як "Повчання" (кінець XI — початок XII ст.), містять важливі узагальнення та спостереження щодо економічної складової суспільного устрою; обґрунтовують норми та правила управління державою, спрямовані на зміцнення панівних відносин; відображають прагнення упорядкувати суспільне життя на основі моральних принципів; засуджують гонитву за багатством, жадобу до накопичення грошей, насильство та надмірну експлуатацію пригноблених верств населення. Розуміючи значення розвитку землеробства, скотарства, ремесла та торгівлі для зміцнення могутності держави, Володимир Мономах закликає правителів держави піклуватись про свою землю та підданих, дбаючи про злагоду та соціальний мир.
Закликаючи дотримуватись певних норм, продиктованих вимогами християнської моралі, Володимир Мономах наголошує на необхідності поваги до j старших, заступництва за молодших та скривджених, працелюбності, відповідальності, милосердя, щоб "не забувати злиденних, сиріт, вдів і не дозволяти сильним згубити людину".
Перлина давньоруської літератури — "Слово о полку Ігоревім" розповідає про невдалий похід Новгород-Сіверського князя Ігоря Святославовича на W половців. Автор поеми вбачає причину трагедії на берегах Каяли у роз´єднаності руських земель. Він засуджує князів за чвари, міжусобиці, радить їм пам´ятати про єдність давньоруської держави, діяти узгоджено і не зазіхати на чужі землі.
Автор більш пізнього твору "Моління Даниїла Заточеника" виступає за сильну князівську владу, яка б відродила силу та славу давньоруської держави. Він засуджує поневолення селян та свавілля бояр, визначаючи останніх j як перешкоду у відносинах народу з великим князем. Стверджуючи, що влада, яка діє нерозумно, є важким тягарем для народу, мислитель закликає ; правителів зібрати навколо себе мудрих радників і навести порядок у державі.
Виступаючи проти злиденності, яка принижує людську гідність, Данило Заточеник закликає князів оживляти "людей усіх милістю своєю, сиріт та вдовиць, вельможами утиснутих", "...ані злата, ані срібла не держати, роздавати людям", "Не позбавляти хліба злидаря мудрого, не підносити до хмар багатого нерозумного"1.
Кінець XIII — початок XIV ст. пов´язані з формуванням української народності та виокремленням української мови з давньоруської мовної основи. Господарські документи XIV—XV ст. засвідчують подальший розвиток економічної думки в Україні. У жалуваннях і позичкових грамотах, статистичних записах (інвентарях, люстраціях) йдеться про розвиток сільськогосподарського виробництва і ремесла, торгівлі та лихварства. Численні господарські документи дають уявлення про тогочасну систему повинностей, облік доходів та майна.
Захоплення території України Польщею та Литвою знайшло відображення у литовських статутах, які закріпили владу магнатів та санкціонували поширення панщинно-фільварочної системи господарювання, закріпачення значної частини селян. Водночас формування у другій половині XV ст. козацтва та селянсько-козацькі повстання кінця XVI — початку XVII ст. проти іноземних феодалів та українських поміщиків опирались на антифеодальні вимоги, які в багатьох аспектах стосувались економічних проблем.
Боротьба українського народу проти унії та католицизму відобразилась у j творах українських публіцистів-полемістів, важливе місце серед яких посідає І Іван Вишенський (1545/50 — 20-ті роки XVII ст.). У своїх "писаннях", "посланнях" та "викриваннях" він виступав з гострою критикою польсько-католицької реакції, уніатства, кріпосництва, злочинів і провин можновладців. Відстоюючи ідеї соціальної рівності, український письменник засуджував багатство та розкіш знаті, шляхти, духовенства, зазначаючи, що воно нажите шляхом привласнення створеного "працею і потом" кріпаків. Полемічні твори справили значний вплив на розвиток суспільної думки та формування національної самосвідомості українського народу.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історія економічних учень
Економічна стратегія держави: теорія, методологія, практика
Історія економічних учень
Економічна історія
Історія економічної теорії
Історія економічних учень
Державне регулювання економіки
Економічна історія