пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Історія економічних учень

3.1.2. Економічна думка Сходу в середні віки


Економічна думка країн Сходу у середні віки успадкувала основні ідеї мислителів стародавнього світу щодо питань управління країною, оподаткування населення, збагачення держави, організації сільського господарства як пріоритетної галузі економіки. її характерною рисою була натурально-господарська орієнтація, алегоричність та невіддільність від символічного характеру східної культури.
Економічна думка середньовічної Індії відобразила жорстку станову ієрархію суспільства та специфіку індійської землеробської общини як саморегульованого соціально-економічного організму. Економічні ідеї не виділялись із комплексу релігійно-політичних учень і відігравали незначну роль у морально-етичних міркуваннях.
Джерелами, які дають уявлення про економічну думку середньовічної Індії, є дхармашастри (трактати про доброчесність), коментарі та нібандхи (скорочені виклади) дхармашастр, адміністративно-податкові інструкції та трактати про політику. Економічні ідеї, викладені у цих творах, спрямовані на стабілізацію існуючого устрою, забезпечення добробуту та процвітання панівних верств, збагачення держави. Значна увага приділялась питанням розподілу доходів, оподаткування, ціноутворення тощо.
У середньовічний період проблеми будівництва та обслуговування іригаційних систем поступалися місцем питанням залучення та збереження сільськогосподарського населення. Значна увага приділялась питанням розвитку міст та торгівлі з метою поповнення доходів державної скарбниці. Обґрунтовувалась необхідність централізованого регулювання ціноутворення на основі концентрації державних запасів продукції у столиці та головних містах.
Економічна думка середньовічного Китаю, відображена у династійних історіях, енциклопедіях, зібраннях імператорських указів та творів державних чиновників, засвідчує конфуціанське світосприйняття, перебудоване в дусі часу. Виступаючи складовою учення про управління країною та підтримку народу, вона підпорядковувалась вирішенню завдань збереження соціального миру в державі, управління фінансами та збагачення суспільства шляхом активної господарської діяльності правителів та чиновників.
Основним джерелом процвітання країни проголошувався розвиток землеробства як головного виду занять, запоруки достойного правління і суспільного порядку. Торгівля і ремесло розглядалися як другорядні види занять, ставилось завдання зменшити кількість ремісників та торгівців на основі активного залучення їх до сільськогосподарської праці. Особливо засуджувалось та адміністративно обмежувалось заняття великою торгівлею та лихварством.
Значне місце в економічній думці середньовічного Китаю посідає принцип рівноваги, згідно з яким правитель повинен був контролювати ринкове ціноутворення, послаблюючи сезонні коливання цін та сприяючи їх встановленню на "справедливому" рівні за рахунок формування та накопичення централізованих запасів продукції. З метою вирішення фінансових проблем держави обґрунтовувалась ідея зменшення споживчих витрат при дотриманні рівня добробуту підданих відповідно до їх соціального статусу.

Сура Корану
Економічна думка арабських країн у період середньовіччя розвивалась під впливом ісламу, викладеного в Корані — священній книзі мусульман.
Як і інші релігійні книги, Коран є збіркою проповідей, обрядових і юридичних настанов, традицій, заклинань і молитв, повчальних розповідей і притч, зокрема учення про необхідність дотримання встановлених у суспільстві норм т^ законів; трактування власності як ввіреної Богом в тимчасове управління сім´ї, общини, що передбачає її раціональне використання та примноження; відношення до сім´ї та роду як до первинних соціальних і господарські інститутів, важливіших за окремих індивідів; обов´язковість милосердя, допомоги бідним та знедоленим; непримиренність до лихварства; терпимість до торгівлі за умови правильної системи мір та ваг тощо.
Засновником ісламу вважається мекканський купець Мухаммед (близько 570 — 632 pp.), який "почув", а потім доніс у своїх проповідях "одкровення Бога". Проповіді Мухаммеда та його висловлювання з тих чи інших питань у період з 610 по 632 pp. були записані його сподвижниками. Після смерті пророка вони були зібрані в єдину книгу — Коран, відредаговані -і розбиті на 114 глав (сур).
Коран — священна книга мусульман, основа релігійного та громадянського законодавства. Назва її походить від слова "кара´а", що в перекладі з арабської означає "читати", "декламувати". За вченням ісламу, оригінал Корану зберігається у Аллаха. Вміщені у Корані вказівки щодо регламентації майнових відносин наголошують на божественному походженні соціальної нерівності у суспільстві. У священній книзі мусульман зазначається, що саме Аллах дав "перевагу одним над іншими у життєвій долі" заради порядку на землі: "Ми розділили серед них (людей) прожиток у житті ближньому і підняли одних сходами над іншими, щоб одні з них брали інших у прислугу"1. Коран освячує приватну власність, проголошуючи принцип її недоторканності та жорстокого покарання за посягання на неї: "Злодію і злодійці відсікайте руки за те, що зробили вони, від імені Аллаха".
Водночас Коран виступає проти надмірного збагачення, пристрасті до наживи, пожадливого, ненаситного накопичення майна та грошей, а також марнотратства, пропагуючи поміркованість, бережливість та невибагливість.
У священній книзі мусульман зазначається, що всі віруючі повинні витрачати частину свого майна "на шляху божому", сплачуючи милостиню. При цьому доброчинність розглядається ісламом як загальнорелігійне і загальнодержавне зобов´язання.
Викладені у Корані настанови щодо доброго ставлення до рабів, відкладення частини милостині на їх викуп, заохочення визволення рабів як богоугодної справи свідчать про патріархальний, нерозвинений характер рабства у народів Близького Сходу.
Значне місце у Корані посідає регламентація торговельних відносин, яка базується на визнанні виключно важливого значення торгівлі. На основі того, що "Аллах дозволив торгівлю", торговельний прибуток визначається як нормальне явище. У Корані відображено прихильне ставлення до виправданого ризику у торгівлі, вміщуються настанови купцям щодо неухильного дотримання договірних зобов´язань.
Водночас Коран засуджує лихварство, оголошуючи його породженням сатани. Аллах дозволив торгівлю і заборонив ріст (позичковий процент), — зазначається у Корані2. У зв´язку з цим Священна книга мусульман містить вимогу точності при сплаті боргів, жорстко регламентує процедуру укладання угоди та запису боргу.
Багато важливих економічних ідей міститься у творах видатного мислителя арабського Сходу Ібн Хальдуна (Абу Заїд Абдар-Рахмана ібн Мухаммеда аль-Хадрамі, 1332—1406 pp.). Основна йог^праця "Кітак аль-Ібар" ("Книга повчальних прикладів з історії арабів, персів, берберів і народів, що жили з ними на землі") свідчить про різносторсшність наукових інтересів ученого та геніальність висновків, які набагато випередили свій час.
У своїх працях Ібн Хальдун:
Висунув концепцію "соціальної фізики", в основі якої лежить визнання Закономірного прогресу людського суспільства, зумовленого економічними чинниками. Мислитель наголошував на тому, що в основі суспільного життя лежить необхідність об´єднання людей для сумісного задоволення потреб. Рушійну силу поступального розвитку людства він вбачав у матеріальному виробництві, праці як основних джерелах багатства та доходів.
Зазначивши, що "...умови, в яких живуть покоління, відрізняються залежно від того, як люди добувають засоби для існування", Ібн Хальдун висунув власну періодизацію суспільного прогресу. На думку мислителя, людство у своєму розвитку пройшло три етапи:
стан дикості, характерний для початкового періоду розвитку людського суспільства;
стан примітивності, пов´язаний із заняттям землеробством та скотарством;
стан цивілізації, зумовлений розвитком ремесел, торгівлі та науки, і утворенням та зростанням могутності міст.
Виокремив необхідний і додатковий продукт, пов´язавши виробництво останнього із періодом цивілізації. На думку мислителя, у сільському господарстві виробляється лише необхідний продукт, оскільки у землеробстві та скотарстві продукуються блага, достатні для задоволення першочергових потреб. Створення надлишкового продукту, який перевищує засоби, необхідні для існування людини, можливе лише у містах, де є надлишок робочих рук, широко застосовується поділ праці, розвивається промисловість та торгівля. Відтак цивілізацію та виробництво додаткового продукту Ібн Хальдун пов´язував з існуванням ринку та інтенсивного обміну продуктами праці.
Основою суспільного порядку проголосив приватну власність як вічний та незмінний дар природи. На думку арабського мислителя, навіть при збільшенні індивідуального достатку ніколи не зникне становий поділ суспільства за майновою ознакою та принципом "верховенства".
Висловив цікаві ідеї про товар, його властивості, ціноутворення та роль ринку. Аналізуючи просте товарне виробництво, Ібн Хальдун узалежнював ціни від факторів попиту та пропозиції: кількості товарів, що пропонуються на ринку, демографічної ситуації в країні, природних чинників, розміру державних податків та зборів тощо.
На думку арабського мислителя, економічне піднесення країни сприяє зростанню чисельності міського населення і викликає зниження цін на предмети першої необхідності та зростання цін на предмети розкоші; у період погіршення економічного становища в державі відбуваються зворотні процеси. "Незаконні побори, — зазначав Ібн Хальдун, — сприяють дорожнечі, оскільки торговці включають у ціну своїх товарів усе, що вони витрачають, у тому числі і витрати на засоби свого існування". Відтак дослідник, був прихильником помірних податків та зборів як важливого чинника економічного піднесення країни. "Найдієвішим засобом розвитку суспільного життя є зменшення розміру податку", — зазначав арабський мислитель.
Вказав на трудове походження вартості, виходячи з того, що більша частина нагромадженого та безпосередньо корисного для людини рівноцінна вартості людської праці. "У всьому, що купується і перетворюється на гроші, — зазначав арабський мислитель, — обов´язково міститься людська праця...". Звідси він робив висновок, що в основі акту купівлі-продажу "рівноважного (еквівалентного) обміну... за вартістю"4 лежить принцип прирівнювання рівновеликої кількості затраченої праці.
Важливу роль відводив грошам, стверджуючи, що золото і срібло є мірою вартості "усього того, що люди створюють своєю працею", "предметом зберігання", "основою доходів, накопичень і скарбів". На думку Ібн Хальдуна, дорогоцінні метали не створюють багатства. Так, наприклад, у землі Судану є багато золота, однак країна залишається бідною, оскільки добробут народу залежить не від наявності дорогоцінних металів, а від розвитку суспільного життя, що базується на працелюбності населення. Водночас мислитель звертав увагу на те, що золото і срібло мають стабільну вартість і тому є зручною формою зберігання багатства. Ібн Хальдун був прихильником повноцінних грошей і категорично засуджував псування монет правителями, яке набувало все більшого поширення у середні віки. Він писав про те, що люди, які "перетворюють мідь у срібло і золото — злодії, найгірші із злодіїв, адже вони привласнюють це золото".
Великого значення надавав торгівлі, розглядаючи її поряд із землеробством та ремісництвом як природний спосіб добування необхідних засобів для життя, прагнення людини до отримання доходу (торговельного прибутку) за рахунок дешевої купівлі та дорожчого продажу.
Водночас він виступав проти надмірної дорожнечі, засуджуючи спекулятивні наміри купців, особливо спекуляцію хлібом, яка погіршує становище бідних верств населення. Відстоюючи низькі ціни на хліб, Ібн Хальдун зазначав, що "в силу особливого значення цього товару, необхідно віддати перевагу його важливості для прожитку над вигодами купців".



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історія економічних учень
Економічна стратегія держави: теорія, методологія, практика
Історія економічних учень
Економічна історія
Історія економічної теорії
Історія економічних учень
Державне регулювання економіки
Економічна історія