У творах та висловлюваннях мислителів античності економічна думка стародавнього світу виражена у найбільш розвиненому вигляді. За своїм змістом вона дещо відрізняється від економічних поглядів мислителів Стародавнього Сходу, що великою мірою зумовлюється відмінностями античного суспільства Стародавньої Греції та Стародавнього Риму від патріархального суспільства країн Стародавнього Сходу (див. рис. 2.2).
Економічна думка античності знайшла відображення в економічній політиці законодавців та реформаторів Лікурга, Драконта, Солона, братів Гракхів, творах давньогрецьких та давньоримських мислителів Ксенофонта, Платона, Аристотеля, Варрона, Сенеки, у публічних виступах видатних громадських діячів Катона, Колумелли, Цицерона та ін.
У працях мислителів античного світу було викладено багато історичних спостережень за соціально-економічною дійсністю Стародавньої Греції та Стародавнього Риму, висловлено цікаві наукові ідеї стосовно економічних процесів і явищ. Твори античних філософів вирізняє:
глибока розробка найважливіших господарських проблем;
підвищена увага до питань ефективної організації рабовласницького господарства;
спроби побудувати модель "ідеальної" держави та виявити принципи організації та управління містами-державами (полісами);
тісний взаємозв´язок теоретичних узагальнень та практичних рекомендацій.
Ці здобутки по праву ввійшли до скарбниці економічних знань людства. нтичність як особлива епоха в історії середземноморських народів охоплює період з VIII ст. до н.е. (формування давньогрецьких міст-держав Спарти, Афін, Фів, піднесення Карфагену, заснування Риму) до V ст. н.е. (падіння Західної Римської Імперії).
Характерною рисою античності є поєднання різних економічних, політичних моделей та укладів: демократії і деспотії, аристократії і олігархії, республіки і монархії військової та адміністративно-бюрократичної систем управління тощо.
Як і в країнах Стародавнього Сходу в Стародавній Греції та Стародавньому Римі економіка мала переважно натуральний характер, основна маса населення була зайнята сільськогосподарською, насамперед землеробською працею. Водночас поступово зростали масштаби ремісництва (гончарства, ковальства, будівництва), розвивались товарно-грошові відносини і торгівля, здійснювались широкомасштабні кредитні операції тощо.
Соціальну структуру античного суспільства становили великі землевласники та рабовласники (аристократи, патриції), дрібні землевласники (демос, плебеї), раби, ремісники та торговці, заняття яких вважалось ганебним та недостойним вільних громадян. У період пізньої античності з´явились колони (раби, переведені на орендні відносини, залежні землевласники), люмпени (громадяни, позбавлені самостійних джерел існування, яких утримувала держава або приватні особи в обмін на політичну чи силову підтримку), чиновницько-бюрократичний апарат управління тощо.
На думку багатьох дослідників, витоки сучасної західної цивілізації слід шукати саме в античності.