пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Історія економічних учень

2.1.5. Економічні погляди мислителів Стародавнього Китаю


Своєрідність економічної думки Стародавнього Китаю невіддільна від самобутності старокитайської цивілізації як одного із ранніх центрів світової культури. Головні течії суспільної думки Стародавнього Китаю сформувались у VI—III ст. до н.е. Конфуціанство, легізм, даосизм, моїзм протягом століть вели гостру полеміку з багатьох філософських та економічних проблем. г Визначальний вплив на економічну думку Стародавнього Китаю справило конфуціанство — вчення давньокитайського мислителя Конфуція (551—479 pp. до н.е.). Основні його постулати були систематизовані учнями Конфуція у збірці "Лунь юй" ("Бесіди і міркування"), датованій V ст. до н.е. Соціально-економічна концепція конфуціанства базується на вченні про природне право, згідно з яким в основі суспільного устрою лежить божественна воля. За Конфуцієм, Бог є першопричиною світу, але він не втручається у явища суспільного життя, які пізнаються людським розумом (даром Божим) і становлять природне право.Конфуцій:Виправдовував становий поділ суспільства, існування рабства та сувору соціальну ієрархію як вічні та незмінні явища, встановлені Богом і природою. Розумову працю він вважав таланом "вищих" станів, а фізичну —долею "нижчих" верств, основну масу яких становили раби. Згідно з конфуціанством кожна людина повинна знати своє місце у суспільному житті, відповідно до порядку, встановленого Небом: "Цар повинен бути царем, підданий— підданим, батько — батьком, а син — сином".В основі морально-етичного учення Конфуція лежить ідея культури, людяності, доброти, первісно закладених у кожній людині; встановлення таких міжособистісних стосунків, які б не викликали небажаних вражень та емоцій. Золотим періодом для Китаю Конфуцій вважав перші роки правління династії Жоу (1027—256 до н.е.). Водночас сучасність він характеризував як царство хаосу, нескінченних міжусобиць та заколотів. Відтак мислитель робив висновок про необхідність нової моральної філософії, заснованої на категоріях "жень" (людяності, любові до людини), "і" (вірності обов´язку, справедливості), "сяо" (синівської шанобливості), "куань" (великодушності). Ідеал людини в конфуціанстві — законослухняний громадянин, якого не потрібно присилувати коритись владі. Мудрий правитель, на думку Конфуція, повинен управляти народом з допомогою виховання у підданих благоговіння перед "ритуалом"("лі"), тобто моральним законом.)Сформулював патріархально-папгерналістську концепцію держави як"великої сім´ї", керованої "сином Неба" — правителем, який повинен бути "батьком нації", високоморальною та освіченою особистістю, здатною реально впливати на рівноправний розподіл створеного у суспільстві багатства.Значну увагу приділяв соціально-економічним аспектам державного управління: турботі про народний добробут, забезпечення соціальної стабільності, залучення населення до громадських робіт тощо. Пов´язуючи процвітання держави з багатством народу, мислитель закликав управляти державою на засадах доброчинності, високоморальної поведінки, не обтяжуючи населення тяжкими податками та повинностями.Вбачав суспільний ідеал у минулому, стверджуючи, що досконалі правила існували лише в глибокій давнині. Конфуцій ідеалізував старовину, обґрунтовуючи консерватизм суспільного устрою та старі патріархальні порядки.Я передаю, але не створюю; я вірю в давнину і люблю її.Головну увагу приділяв морально-етичним нормам та програмі морального вдосконалення людини. На думку мислителя, досконала особистість живе за канонами давніх традицій, поважає владу, є скромною, справедливою, невибагливою у побуті. Конфуціанство не засуджувало прагнення людини до збагачення за умов чесних шляхів його здобуття.Князь великий із князівства Ці запитав Конфуція про те, у чому суть управління державою. Конфуцій відповів:—Нехай буде цар царем, слуга — слугою, батько — батьком, а син —сином.Цигун запитав:Чи знайдеш одне таке слово, якому можна було б слідувати усе життя? Учитель відповів:Чи не таким є співчуття? Чого собі не побажаєш, того не роби і іншим.Конфуцій. АфоризмиПодальшого розвитку ідеї конфуціанства набули у працях Мен-цзи (372— 289 pp. до н.е.) та Сюнь-цзи (313—238 pp. до н.е.). У центрі уваги цих мислителів Стародавнього Китаю були проблеми забезпечення соціальної злагоди у суспільстві та стабільності централізованої влади.Як і Конфуцій, Мен-цзи обґрунтовував "природне" походження суспільних відносин панування та підпорядкування, поділу населення на зайнятих фізичною та розумовою працею. Він доводив закономірність поділу людей на управлінців, які "напружують мозок", та підлеглих, які "напружують м´язи". Центральне місце у його соціально-економічній концепції займає ідея активного втручання держави у господарські справи на основі 12 принципів успішного управління:підкорення людей не силою, а доброчинністю;недопущення розпусти;повага до мудрих;зниження податків та зборів;невідволікання народу від справ його;завоювання сердець підданих;любов до народу;повага до поважних;Економічна думка стародавнього світузбереження доброї природи людини;спонукання народу у напрямку добра;пошук втраченого свідомістю;справедливість.Слід зазначити, що Мен-цзи був захисником раціонального землекористування з метою піднесення добробуту селян і багатства держави. Він розробив проект земельної реформи, згідно з якою основою господарської системи повинна була стати сільська община із 8 великих родин, кожній з яких виділялась державою однакова земельна ділянка. Дев´ята ділянка мала оброблятись усіма общинниками спільно, урожай з неї призначався для державної скарбниці та утримання правителів і чиновників.Мен-цзи зазначав обмежені можливості державної регламентації торгівлі в масштабах країни, висловлюючи побоювання, що регулювання цін "призведе до взаємного обману"2. Значну увагу він приділяв розвитку внутрішньої торгівлі на основі товарообміну між землеробами та ремісниками.Згідно з поглядами прихильника конфуціанства Сюнь-цзи управління державою становить необхідну закономірність суспільного розвитку, визначену природою людини. Водночас Сюнь-цзи заперечував "волю Неба" і погляди Конфуція на чесноти патріархальної родини. Оголошуючи людину творцем усіх речей, він зазначав, що доброчинність особистості формується законами та вихованням.На думку Сюнь-цзи, найважливішою функцією правителя є розподіл обов´язків у державі. Обґрунтовуючи ідею поділу праці у суспільстві, мислитель зазначав, що окрема людина "не може володіти мистецтвом усіх [ремесел] і якщо люди не будуть опиратися один на одного, то це призведе до злиднів" .Мислитель вважав, що економічна політика держави має базуватись на принципах економії у витратах, збереження надлишків та забезпечення багатства народу. "Краще спочатку дати можливість народу отримати вигоду, — писав Сюнь-цзи, — і лише потім відібрати частину її, ніж зовсім не давати народові можливості отримувати вигоду і забирати її в нього"4. Водночас мислитель пов´язував збагачення народу з задоволенням лише того рівня потреб, який відповідає соціальному рангові людини. У зв´язку з цим держава повинна була, на його думку, регламентувати споживання нижчих верств населення, забезпечуючи нагромадження надлишків суспільного продукту.Конфуцій (551—479 pp. до н.е.) — видатний мислитель Стародавнього Китаю. Справжнє ім´я Конфуція — Кун-цзи. Народився у васальному князівстві Лу і був найменшою одинадцятою дитиною в родині. Сім´я належала до старовинного аристократичного роду, збіднілого і розореного до того часу. Батько Конфуція помер, коли синові було три роки, у шістнадцять років він втратив і матір раннього дитинства Конфуцій старанно вчився. З часом він став відомим філософом і вчителем. Учні звали його Кун Фу-цзи (шановний учитель Кун), звідси пішло латинізоване ім´я Конфуцій. У житті Конфуція був період, коли він служив чиновником і займався судово-карними справами. Конфуцій За переказами, його чесність та старанність викликали незадоволення влади. Зазнавши невдач на державній службі, Конфуцій став учителювати. Тридцять років він у супроводі учнів мандрував по країні, проповідуючи своє учення та прагнучи знайти йому застосування. Не зустрівши підтримки з боку правителів, мислитель повернувся додому і останні роки життя присвятив створенню відомого літопису "Чуньцю" ("Весна та осінь"), редагуванню матеріалів з історії "Шу цзин" ("Книга історії") та народних пісень "Ші цзин" ("Книга віршів").Створивши першу в історії Китаю приватну школу, Конфуцій брав зі своїх слухачів помірну плату і жив на кошти кількох багатих учнів, які надали йому приміщення для проведення занять. За переказами, мислитель мав 3000 учнів, 72 з них були особливо наближені до вчителя, 12 — були з ним постійно.Як Піфагор і Сократ, Конфуцій викладав своє учення у формі бесід і не залишив жодного писемного рядка. Коли у віці 72 років він помер, учні зібрали його висловлювання та думки у книгу "Лунь юй" ("Бесіди та міркування"). У наступні роки вони поширювали та популяризували вчення свого учителя.Конфуцій не був засновником релігії, однак після смерті в його честь були побудовані храми і став складатися релігійний за формою культ Конфуція як першоучителя людства. У II ст. до н.е. при імператорові У-ді принципи конфуціанства були канонізовані, конфуціанство набуло в Китаї статусу офіційного віроучення. Кожен освічений китаєць зобов´язаний був знати напам´ять текст "Лунь юй" та керуватись настановами Конфуція у житті.На початку XX ст. рід Конфуція нараховував 20—30 тис. осіб, він існує і нині. Старший потомок Конфуція по прямій лінії носить спадковий князівський титул, за імператорів він повинен був присвятити себе догляду за могилою та храмом мислителя.Конфуціанство стало державною ідеологією Китаю, квінтесенцією китайської цивілізації. На постаменті пам´ятника Конфуцію у головному приміщенні храму та пантеону мислення, який займає понад 20 гектарів вміщено надпис: "Найсвятіший, наділений даром передбачення Мудрець Конфуцій — місце заспокоєння його духу".Значний вплив на розвиток економічної думки та господарської практики Стародавнього Китаю справила школа легістів (законників), виникнення якої пов´язане з іменами політичних діячів Стародавнього Китаю — Цзи Чаня та Лі Куя (VI—V ст. до н.е.). Економічні погляди легістів знайшли відображення у творах старокитайських мислителів Шан Яна (390—338 pp. до н.е.)правителя області Шан у царстві Цінь та Хань Фея (280—233 pp. до н.е.)вихідця з аристократичної родини, близької до правителів царства Хань. їх твори засвідчили посилення ролі держави та формування імперсько-бюрократичної системи управління у Китаї.Легісти були прихильниками політичної централізації, відводили велику роль законам в управлінні державою. Так, перший міністр правителя царства Вей Лі Куй висунув ідею регулювання товарних цін шляхом наповнення внутрішнього ринку великими обсягами продовольчих товарів за фіксованими цінами. Оригінальне вирішення проблем державного регулювання хлібного ринку базувалось на системі раціональних закупівель зерна у врожайні роки та використання накопичених товарних запасів для страхування землеробів у голодні неврожайні періоди."Книга правителя області Шан" розкриває важливу роль централізованих функцій держави та законів в управлінні країною: "Не слід ні на мить забувати про закон, потрібно... правити, опираючись на закон", — стверджує автор1. Водночас Шан Ян заперечував культуру в усіх її проявах, заперечуючи твердження конфуціанства про пріоритетність морально-етичних норм. Чільне місце у забезпеченні добробуту держави він відводив землеробству та загарбницьким війнам, відстоюючи консервацію общинного устрою.У "Книзі правителя області Шан" засуджується торгівля сільськогосподарською продукцією, спекуляція зерном у неврожайні роки. Автор рекомендує правителям створювати такі умови, які б спонукали купців кидати заняття торгівлею і переходити у сферу безпосереднього сільськогосподарського виробництва. Відомо, що у 351 р. до н.е. Шан Ян ввів систему кругової поруки — колективної відповідальності за виконану роботу і виплату податків. Селянам заборонялося займатися торгівлею і залишати общину, ставати орендарями. Купці обкладалися високими податками, що мало спонукати їх до заняття землеробством.Книга "Хань Фей-цзи" стала узагальненням наявних на той час легістських ідей. її автор, Хань Фей, проголошував необхідність дотримання "єдиного закону". Він розробив учення про три інструменти управління (закон, владу та мистецтво управління) та дві підойми управління (покарання та винагороду). Легісти критикували конфуціанство та заперечували непорушний авторитет глибокої давнини, обґрунтовуючи ідею прогресивного розвитку суспільства. Водночас Хань Фей наголошував на егоїстичній природі людини, стверджуючи, що спонукальні мотиви її вчинків не мають ніякого значення, оскільки істинними критеріями людських дій служать лише результати.Наголошуючи на тому, що природа людини егоїстична, заснована на отриманні власної вигоди, легісти пов´язували моральність не з вродженими рисами, а з гармонією користі окремої особи і держави. Вони наполягали на тому, що вигоду держави визначає закон, поза яким добро і зло не існують. На думку представників цієї течії суспільної думки Стародавнього Китаю, мудрий і сильний правитель повинен опиратися на справедливі закони, вміти використовувати силу влади і вправно керувати людьми.Визначною пам´яткою економічної думки Стародавнього Китаю є колективний трактат "Гуань-цзи" (IV—III ст. до н.е.), який містить близько 500 праць старокитайських мислителів, в основному прихильників легізму. Відводячи велику роль законотворчій діяльності держави, укладачі трактату розробили систему заходів її регулюючого впливу на економічне життя. У цій праці знайшли відображення питання вдосконалення оподаткування, розвитку землеробства та ремесла, регулювання товарно-грошового обігу, спрямовані на те, щоб зробити країну могутньою, а народ — задоволеним, не допускаючи збагачення торговців і лихварів.У трактаті "Гуань-цзи":проголошується непорушність станового поділу суспільства, звертається увага на те, що "Закон — не знаряддя у руках правителя, а сила, яка стоїть над ним і покликана збагачувати народ, а не скарбницю";обґрунтовується необхідність стабілізації натурально-господарських відносин та захисту господарства від ринкової стихії, зазначається, що правитель повинен регламентувати працю землеробів, ремісників і торговців, тримати в своїх руках "можливості для регулювання хліба, грошей і металу";до важливих функцій держави зараховуються накопичення товарних запасів у період здешевлення продукції та їх реалізації у період подорожчання, надання землеробам державної допомоги, дешевих кредитів у неврожайні роки тощо;розглядаються питання грошового обігу, звертається увага на необхідність застосування нормованої емісії грошових знаків для того, щоб "гроші були дорогими, а товари — дешевими", проголошується недопустимість нееквівалентних відносин між покупцями і продавцями, за якої "вигоди для одних стають більшими за вигоди для інших";наголошується на необхідності чіткого обліку господарських явищ, застосування нормативів для організації натурального господарства, створення земельного кадастру з метою приведення оподаткування у відповідність до якості земельних ділянок, заміни прямих податків на залізо та сіль непрямими тощо.Цікаво, що автори трактату виявили деякі закономірності розвитку товарно-грошового обігу в умовах простого товарного виробництва. Вони з´ясували протилежний рух ціни товарів та кількості грошей, зазначивши, що зростання товарних цін призводить до здешевлення грошей. У трактаті містяться пропозиції щодо застосування нормованої емісії грошових знаків, підвищення цін на продовольчі товари з метою нейтралізації торгово-лихварського капіталу тощо.Трактат "Гуань-цзи" справив значний вплив на подальший розвиток економічної думки та господарської практики Стародавнього Китаю.Засновником ще однієї впливової течії суспільної думки Стародавнього Китаю — моїзму — був видатний філософ та політичний діяч Мо-цзи (Мо-ді, 479—400 pp. до н.е.). Школа моїзму була створена на противагу конфуціанству і пройшла два етапи свого розвитку (ранній та пізній), проіснувавши до кінця III ст. до н.е. Учення моїзму має назву "шляху зайнятих на роботі людей", оскільки його прихильниками були дрібні власники, товаровиробники, котрі прагнули покращити своє становище у суспільстві.Основним джерелом вивчення економічних поглядів моїстів є "Трактат учителя Мо" ("Мо-цзи"). Ця книга має колективного автора, записи в ній здійснювалися протягом двох століть учнями та послідовниками Мо-цзи. В основі учення моїзму лежать 12 принципів, серед них — принципи загальної любові та загальної користі, заперечення війн, шанування єдності та мудрості, економії на витратах. Головна ідея моїзму — ідея загальної любові та загальної користі ("цзяньай") як умови вирішення всіх існуючих у суспільстві конфліктів. Поставивши питання про співвідношення загального та особистого інтересів, моїсти розглядали загальну вигоду як сукупність окремих інтересів, наголошуючи на тому, що "загальна користь, загальна любов приносять Піднебесній (Стародавньому Китаю) велику вигоду; окрема корислива вигода за рахунок загальної вигоди є великим злом для Піднебесної".На відміну від конфуціанства, моїсти заперечували незмінність станового поділу суспільства, виступали проти привілеїв знаті, проповідуючи природну рівність людей. Вбачаючи причину бідності в успадкуванні влади та багатства, вони обстоювали необхідність висунення на керівні посади високоморальних та здібних людей, незалежно від їх походження.Моїсти рішуче засуджували рабство, війни, закликали до взаємодопомоги і взаємної любові заради незалежності й добробуту. Задоволення загальнодержавних потреб пропонували здійснювати не за рахунок рабської праці, а шляхом введення обґрунтованої податкової системи. Представники цієї течії висловлювались проти розкоші і надмірного споживання, зазначаючи, що найпершою умовою досягнення щастя є старанна праця та розвиток приватної ініціативи.Одним із напрямків теоретичних узагальнень старокитайських мислителів, який вплинув на еволюцію економічної думки та господарської практики Стародавнього Китаю був даосизм. Основні ідеї даосизму викладені в трактаті "Дао де цзин" ("Шлях доброчесності, або Книга про силу і ідею"). У китайській мові ієрогліф "дао" означає "шлях", або "вічний принцип".Автором "Дао де цзин" вважається напівлегендарний китайський мислитель Лао-цзи (604—517 pp. до н.е.). Лао-цзи у перекладі означає "стара дитина". За однією із легенд мислитель народився не дитиною, а похилим мудрецем із сивою бородою. Певний час він був хранителем архівів Чжоузького правителя, а потім віддалився від людей у пустелю на заході Китаю. Трактат "Дао де цзин" є невеликим за обсягом твором, параграфи якого мають жанрову подібність до афоризмів. Послідовники Лао-цзи розвинули і поширили вчення свого учителя. На сьогодні канонічний текст "Дао де цзин" з коментарями налічує 1120 томів.В основі даосизму лежить учення про "дао" — сутність всіх речей та явищ, ідея творчої сили, яка керує Всесвітом, загальний закон і сутність людського буття, який разом із субстанцією "ці" (повітря, ефір) становить основу світу. Найважливіша його характеристика — природність, невтручання у самодостатні процеси та явища, покірність та відмова від багатства і боротьби. На думку мислителів Стародавнього Китаю, досягти гармонії можна лише шляхом серединного царства: "Знати міру в мірі — ця міра сталість". Тому мудра людина веде пасивне існування, не втручається у реальність, залишаючи речі такими, якими вони є. Правитель-мудрець повинен відкинути розкіш і війни і повернути народ до примітивної простоти, яка існувала до виникнення культури і моралі.Вважаючи людську діяльність безплідною метушнею, Лао-цзи виступав за природне просте життя, відмову від розкоші, розвитку писемності, накопичення нових знань, вдосконалення знарядь праці, проти державного регулювання економічного життя з допомогою законів і знань. Як і Конфуцій, він ідеалізував давні часи і радив повернутись до первісного, природного стану речей. Засуджуючи соціальну нерівність і політику правителів, за якої багаті збагачуються, а бідні стають ще біднішими, Лао-цзи вважав, що соціальні біди є результатом порушення "дао". Він заперечував досягнення матеріальної культури, цивілізації, стверджуючи, що люди здатні збагнути світ, але не в змозі щось у ньому змінити. Тому розумний володар у своїх діях повинен спиратись на здоровий глузд, а не на теоретичні знання.

Основні течії суспільної думки Стародавнього Китаю представлено на рис. 2.3.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історія економічних учень
Економічна стратегія держави: теорія, методологія, практика
Історія економічних учень
Економічна історія
Історія економічної теорії
Історія економічних учень
Державне регулювання економіки
Економічна історія