пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Історія економічних учень

2.1.4. Економічні ідеї у Стародавній Індії


Економічна думка Стародавньої Індії формувалася та розвивалася під впливом міфологічного та релігійного мислення, відобразивши особливості староіндійських уявлень про суспільство, його соціальну структуру, господарські явища та процеси: багатство, власність, економічні функції держави тощо.
Найдавніша пам´ятка старовини — збірка пісень "Рігведа" (II тис. до н.е.) засвідчує існування рабовласницьких відносин на початку становлення класичної індійської цивілізації. Особливістю економічної думки Стародавньої Індії є її яскраве релігійне забарвлення. Писемні джерела середини І тис. до н.е. (буддійські та брахманські релігійні трактати) зображають староіндійську економіку як "економіку жертвоприношень"1, у якій майно та заощадження є джерелом пожертвувань, власністю богів. Рабство у буддизмі розглядається як перешкода на шляху духовного спасіння, доступного лише тим, хто має особисту свободу. Власність сприймається невіддільною від особистості. Буддизм не заперечує господарської діяльності мирян, але наголошує на необхідності відмови монахів від власності та економічної діяльності на шляху до спасіння-нірвани.
Суспільний та господарський устрій Стародавньої Індії знайшов яскраве відображення у "Законах Ману" (Манавадхармашастрі) — збірці релігійних, моральних, правових настанов, які визначають поведінку людини у приватному та суспільному житті відповідно до релігійних догматів брахманізму. "Закони Ману" (XI ст. до н.е.) приписуються міфічному родоначальнику людей Ману. Вони розкривають наявний в Стародавній Індії суспільний поділ праці та обґрунтовують поняття варни як станової (кастової) ієрархії суспільства, що має вічне, незмінне, божественне походження. Зазначається, що Бог створив зі своїх вуст жерців-брахманів, які повинні спілкуватись з Богом та управляти державою. Зі своїх рук Бог створив воїнів-кшатріїв, які повинні шанувати брахманів та захищати країну від ворогів. Із стегон були створені вайшя, покликані займатись господарською діяльністю (землеробством, ремеслом, торгівлею) та прагнути до збагачення. Цікаво, що суспільним ідеалом варнивайшя була господарська самостійність та економічна незалежність: "Все, що залежить від чужої волі, — зло, все що залежить від власної волі, — благо"2, — зазначається в "Законах Ману". Найнижчою кастою були безправні шудра, створені Богом із ступнів ніг. їх долею була покірна служба членам інших каст, заняття ремеслом, праця орендарів-половинщиків та найманих працівників у сільському господарстві.
Визначаючи рабство як природне явище, "Закони Ману" виділяють такі його джерела: захоплення в полон, покарання, служба за утримання, народження від рабів, купівля-продаж рабів, передача рабів у спадок. Оскільки кастовий поділ суспільства та існування рабства пояснювались божественною волею і розглядались як наперед визначені та незмінні, то перехід із однієї верни в іншу та зміна роду занять засуджувалися і суворо каралися. Згідно з "Законами Ману", "краще своя справа, погано виконана, ніж добре зроблена чужа справа"1.
Видатною пам´яткою староіндійської економічної думки є трактат "Артхашастра" (IV—III ст. до н.е.), написаний радником царя Чандрагупти І (321—297 pp. до н.е.) брахманом Каутілья. Староіндійською "Артхашастра" означає учення ("шастра") про користь, вигоду ("артха"). Це велика праця, яка складається із 15 окремих книг, які відображають досягнутий рівень суспільного розвитку і дають уявлення про найхарактерніші риси економічної думки Стародавньої Індії. Трактат вміщує настанови для правителя щодо управління державою з метою досягнення економічного та політичного порядку та піднесення країни. Особлива увага приділяється питанням поповнення скарбниці, організації оподаткування та іншим аспектам фінансової політики.
У "Артхашастрі":
піднімається питання про економічну роль держави, зазначається, що цар (раджа) наділений всією повнотою виконавчої та законодавчої влади. У його обов´язки входить турбота про колонізацію окраїн, будівництво шляхів, поселень, плантацій, розробку родовищ, розвиток промислів, організацію царського господарства тощо. Особливо підкреслюється необхідність державного керівництва будівництвом та обслуговуванням іригаційних систем як запоруки врожаю;
наголошусться на тому, що основою здійснення всіх державних справ є скарбниця, тому головною метою економічної політики держави є її поповнення. Розвивається ідея досягнення активного балансу державного бюджету, необхідності ведення точного рахівництва, визначення доходів і витрат, підведення річного балансу тощо. Метою державного управління проголошується збільшення доходів скарбниці за рахунок прибутків царського господарства, різноманітних податкових зборів та платежів населення;
податки розглядаються як основна стаття доходів державної скарбниці, природна плата цареві за охорону країни від внутрішніх та зовнішніх небезпек. З метою забезпечення податкових надходжень та поліпшення організації землекористування пропонується відбирати землю у недбайливих господарів і передавати її сумлінним землеробам;
звертається увага на те, що багатство держави створюється всім населенням країни, тому правитель повинен піклуватись про задоволення загальнодержавних потреб, захищаючи не землю, а людей: "Сила держави — у людях. Безлюдні землі схожі на безплідну корову — що можна з неї видоїти?"1 Найстрашнішими бідами, які можуть спіткати державу, Каутілья вважав голод та зловживання владою;
виправдовується соціальна нерівність та поділ суспільства на рабів і вільних громадян — аріїв. Вказується, що для аріїв не має бути рабства. Якщо арії з якихось причин потрапляли у рабство, то необхідно було прикласти максимум зусиль для їх визволення. Про патріархальний характер рабства у Стародавній Індії свідчать викладені у трактаті положення про те, що раби мають право на володіння власністю, отримання спадку, самовикуп за рахунок власного майна тощо;
містяться цінні відомості про права та взаємовідносини каст у Стародавній Індії. Засвідчуючи привілейоване положення брахманів та кшатріїв, трактат покладає обов´язок дотримання та охорони кастового ладу на царя. "Закон для брахмана, — зазначається в Артхашастрі, — навчання, жертвопринесення для себе і для інших, роздавання дарів та їх отримання. Закон для кшатрія — навчання, жертвопринесення, роздавання дарів, добування засобів до життя військовою службою і охорона живих істот. Закон для вайшя — навчання, жертвопринесення, роздавання дарів, землеробство, тваринництво та торгівля. Закон для шудри — покірність, ведення господарства у два рази народжених (вищих каст), ремесло та акторство";
знайшло відображення розуміння відмінності між вартістю і ціною товару. На думку Каутільї, величина вартості речі визначається кількістю днів праці. Однак ціна товару може перевищувати вартість в результаті конкуренції між покупцями. Гроші розглядаються як необхідний засіб існування, складова майна. Зазначається, що лихварство є "віддачею у зростання предметів скарбниці" і таким чином зменшенням її. Саме тому за лихварство пропонується стягувати штраф "у розмірі подвійного результату";
торгівля розглядається як джерело надходжень до скарбниці. На думку Каутільї, регламентація торговельної діяльності, встановлення норми торговельного прибутку, оподаткування торговельних операцій, підтримка стабільного рівня товарних запасів, вплив на товарооборот залежно від сезонних коливань товарних цін з метою недопущення їх зловмисного використання є важливими функціями держави. У трактаті зазначається, що наглядач за торгівлею має наділятись широкими повноваженнями, знати ціни, вміти рахувати основні засоби, збиток, мито, прибуток, витрати з найму, а також інші витрати і відповідно до них встановлювати ціну;
наголошується на тому, що спонукальним мотивом торговельної діяльності є прибуток. Водночас Каутілья застерігає від отримання такого прибутку, який, хоч і був би значним, завдавав шкоди підданим. Незаконний прибуток, отриманий шляхом обману покупців, продажу недоброякісних товарів карався штрафом у розмірі восьмикратної вартості товарів;
значна увага приділяється регулюванню процесів розподілу торговельного прибутку між купцями і державою. Зазначається, що прибуток включається у ціну товару як частина витрат і його норма заздалегідь фіксується: для місцевих товарів — у розмірі 5 % встановленої ціни, а для іноземних товарів — 10 % ;
детально розглядаються питання встановлення митних зборів та податкових платежів. Податки диференціюються для нових і старих товарів з урахуванням місця, виду, існуючих звичаїв тощо. У порядку особливих відрахувань торговці повинні сплачувати на користь скарбниці V16 частину товару, що продається за міркою; 1/20 — товарів, що продаються за вагою; 1/и — товарів, що продаються за рахунком. Торговці повинні також сплачувати певну суму за перевірку ваг, яка проводиться раз на 4 місяці. За торгівлю за допомогою неперевірених ваг стягувався штраф;
визнається необхідність регулювання внутрішньої та зовнішньої торгівлі. З метою недопущення банкрутства торговця цар міг видати указ і про заборону продажу аналогічних товарів, поки купець не розпродасть свої. Водночас цінові угоди між торговцями строго карались. В обов´язки збирача j податків включалась реєстрація іноземних купців, облік імпортованих товарів, стягнення митних зборів тощо. Заборонявся ввіз певних видів товарів. Водночас регламентувались заходи зі стимулювання імпорту насіння рідкісних рослин та деяких інших товарів шляхом звільнення від оподаткування, надання пільг іноземним купцям тощо. Вважалося, що заради майбутньої вигоди держава повинна стимулювати вивіз вироблених у країні товарів незважаючи на тимчасову збитковість.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історія економічних учень
Економічна стратегія держави: теорія, методологія, практика
Історія економічних учень
Економічна історія
Історія економічної теорії
Історія економічних учень
Державне регулювання економіки
Економічна історія