Джерела та витоки економічної науки знайшли своє відображення у численних історичних пам´ятках глибокої давнини. Відомості про господарське життя та спроби теоретичного усвідомлення економічних умов існування, осмислення виробничого досвіду та мотивів господарської діяльності народів стародавніх цивілізацій дійшли до нас в усній народній творчості, світових релігійних системах, перших писемних творах, законодавчих актах тощо.
Економічна думка стародавнього світу (рис 2.1) охоплює значний історичний період. Пам´ятки давнини та твори стародавніх мислителів відображають насамперед стан соціально-економічного та політичного розвитку країн Стародавнього Сходу і античності. Водночас їх можна розглядати як перші пам´ятки економічної думки, спроби узагальнення господарської практики, теоретичного усвідомлення економічних процесів та явищ.
Відмінності становлення та розвитку окремих держав стародавнього світу спричинили відмінності в економічних поглядах мислителів різних країн. Проте економічна думка стародавнього світу мас цілісність якісних особливостей:
виразниками економічної думки стародавнього світу були, як правило, великі мислителі (філософи, теологи), релігійні діячі, правителі рабовласницьких держав, урядові чиновники та ін.;
економічна думка давнини невіддільна від інших форм суспільного мислення, політико-правової та релігійної ідеології стародавніх народів. Серед відомих першоджерел практично неможливо знайти суто економічні твори. Водночас глибокі економічні ідеї містяться у філософських трактатах про політику, мораль, право, ученнях про державне управління, тощо;
досягнутий рівень систематизації економічних поглядів та ідей стародавніх мислителів не сприяв їх виокремленню у самостійну галузь знань, історичні пам´ятки давнини є конгломератом різноманітних уявлень про суспільство, економіку, спостережень і відомостей про господарське життя;
економічній думці стародавнього світу притаманна ідеалізація рабовласницької держави, захист переважно натурального господарювання, ототожнення багатства з натуральною формою продукту, засудження (з позицій моралі, етики) великих торговельних та лихварських операцій як чинників дестабілізації існуючого суспільного устрою;
економічна думка давнини масне стільки аналітичний, скільки нормативний характер, пов´язаний з регламентацією господарської діяльності в інтересах правлячих верств. У працях стародавніх мислителів містяться приписи стосовно того, якою має бути економіка з погляду справедливості, божественних настанов, інтересів правителя, а також практичні рекомендації та поради щодо організації та раціональних методів ведення господарства;
економічні ідеї та обґрунтування економічних процесів та явищ у творах стародавніх мислителів базуються на категоріях моралі, етики, релігійних постулатах тощо.

Історія держав Стародавнього Сходу відображає початок цивілізації та становлення економіки як специфічної сфери людської діяльності. Відокремлення скотарства від землеробства, виділення ремесла із сільськогосподарського виробництва, розвиток обміну, виникнення торгівлі та грошей сприяли продукуванню надлишкового продукту, майновому розшаруванню населення. Охорона інтересів приватних власників, необхідність обслуговувань потужних іригаційних систем та захисту населення від зовнішньої небезпек викликали потребу у сильній централізованій владі, суворій дисципліні, регламентації господарського життя.
Писемні джерела, які дають змогу аналізувати економічну думку Стародавнього Сходу, відображають специфіку азіатського способу виробництв (рис. 2.2):

провідну роль власності держави в національній економіці;
масштабні господарські функції держави;
активну участь держави в економічних процесах, регламентації господарського життя;
існування общинного землеволодіння при обмеженому використання праці рабів.
Характерними рисами економічної думки Стародавнього Сходу є глибокий символізм, апріорність, невіддільність від універсального міфологічного розуміння світу, схильність до повчань. Писемні джерела відображають повсякденну господарську практику (переписи населення, земельні кадастри, документі господарської звітності тощо), а також спроби її первісного осмислення (настанови, повчання, нормативні акти). При цьому центральне місце відводиться проблемам, пов´язаним з обліком, організацією та управлінням державним господарством ("Артхашастра", "Гуаньцзи"), регламентацією майнових відносин, відносин найму та форм контролю за економічною діяльністю населення (закони Ешнунни, закони Хаммурапі, Хетські закони).
Слід зазначити, що у країнах Стародавнього Сходу регламентувалось не тільки натуральне господарство, але і зачатки товарно-грошових відносин. Проблеми захисту населення від боргового рабства і лихварства знайшли яскраве відображення у Старому заповіті Біблії.
Епоха стародавнього світу охоплює тривалий історичний період (VII—X тисячоліть), пов´язаний з переходом євразійських племен до осілості та землеробства, розвитком поділу праці, виокремленням ремесла, будівництвом кам´яних та дерев´яних споруд, використанням колеса та плавкою металів. Важливу роль у розвитку господарського життя стародавніх народів Сходу відігравало природне середовище та кліматичні умови. Виробництво мало переважно натуральний характер, провідною галуззю було сільське господарство, землеробство.
У цей період панівною була традиційна економічна система, заснована на багатоукладності, натурально-общинних формах господарювання, широкому застосуванні ручної праці, освячених століттями традиціях та звичаях, релігійних і культових цінностях, кастовому поділі населення. Станова структура держав з осілим населенням включала родову знать, воїнів, служителів культу, землеробів, ремісників, купців та рабів.
В епоху стародавнього світу відбувалось формування основних соціальних інститутів суспільства, власності (приватної та колективної), сім´ї (патріархальної), релігії (переважно політеїстичної), держави тощо. Ускладнення господарської практики та майнових зв´язків сприяло поступовому переходу від заснованого на родових традиціях звичаєвого права до системи державного законодавства.
Важливим фактором розвитку людського мислення у цей період став винахід писемності. Ідеографічне письмо з´явилось у древніх єгиптян і шумерів у другій половині IV тисячоліття до н.е., у стародавніх індійців — з III тисячоліття до н.е., у стародавніх китайців — з II тисячоліття до н.е. Виникнення буквеного письма у фінікійців сприяло формуванню у І тисячолітті н.е. грецької та латинської писемності.
У стародавньому світі звичай набуває недоторканного характеру... В результаті вплив економічних факторів виявляється прихованим під поверхнею, де вони діють повільно, але напевне. Наслідки їх дій виявляються не через роки, а через покоління... У такій цивілізації найздібніші люди з презирством ставились до роботи, там не було сміливих, вільних підприємливих робітників і готових піти на ризик капіталістів; виробнича діяльність... регулювалася звичаєм і навіть для захисту цієї діяльності від свавілля тиранії звертались до звичаю. У Нововавилонському царстві була створена проста й універсальна форма зобов´язань для оформлення товарно-грошових зв´язків, існували "ділові будинки", які виконували функції перших банків (Дім Егіді Дім Іддін-Мардука, Дім Мурашу та ін.). Саме з історією економічної думки Стародавнього Сходу пов´язане започаткування конкретних економічних наук — статистики, обліку та аналізу господарської діяльності, управління тощо. Економічна думка Стародавнього Сходу справила значний вплив на розвиток європейської цивілізації і стала суттєвим внеском до скарбниці світового економічного знання.