пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Історія економічних учень

1.3. Основні етапи розвитку економічної науки та періодизація курсу


Сучасні економічні знання відображають тривалий історичний шлях розвитку економічної науки, який ніколи не був прямолінійним процесом руху від незнання до знання, від помилок до істини. Формування тих чи інших економічних поглядів та ідей завжди було об´єктивно зумовлене розвитком суспільного виробництва, соціально-економічними умовами та потребами господарського життя, інтересами суспільства, його окремих груп тощо. Водночас взаємозв´язок економічної реальності з теоретичними узагальненнями є не лінійним, а складним, багатогранним, мінливим та суперечливим, що передбачає залучення до аналізу суспільно-політичних, культурологічних, національно-історичних, психологічних та інших факторів суспільного життя.Перший, тривалий у часі, етап еволюції економічної думки охоплює економічні ідеї мислителів стародавнього світу та середньовіччя. Якісними особливостями економічної думки стародавнього світу була її невіддільність від тогочасних політико-правових та релігійних уявлень, ідеалізація рабовласницької держави та захист переважно натурального господарства, морально-етичне засудження великої торгівлі та лихварства як чинників дестабілізації існуючого суспільного устрою.Економічна думка Стародавнього Сходу відобразила специфіку розвитку азіатських суспільств, пов´язану з провідною роллю та масштабними функціями держави, її активною участю у регламентації господарського життя, існуванням общинного землеволодіння тощо.Історичні пам´ятки Стародавнього Єгипту, Месопотамії, Індії та Китаю засвідчують перші спроби осмислення господарської практики, проблем обміну, організації та управління державним господарством ("Повчання гераклеопольського царя своєму синові Мерікара" (XXII ст. до н.е.), "Артхашастра" (IV—III ст. до н.е.), "Луньюй", "Гуаньцзи" (IV ст. до н.е.) та ін.), а також прагнення регламентувати майнові відносини та господарську діяльність населення (закони Ешнунни (XX ст. до н.е.), закони Хаммурапі (XVIII ст. до н.е.), закони Ману (II ст. до н.е.) тощо.Економічна думка античного світу знайшла відображення у законодавчих документах, літературних творах та наукових працях видатних філософів, істориків, політичних діячів Стародавнього Риму та Стародавньої Греції. Історичні пам´ятки цих країн засвідчують перші спроби аналізу проблем поділу праці, обміну, грошей, властивостей товару, а також проектів ідеального господарського устрою (праці старогрецьких мислителів Ксенофонта (430—354 до н.е.), Платона (428—374 до н.е.), Аристотеля (384—322 до н.е.), проблем земельної власності, організації та ведення великого рабовласницького господарства, взаємовідносин рабів та рабовласників тощо (праці староримських мислителів Катона Старшого (234 —149 до н.е.), Варрона (116— 27 до н.е.), Колумелли (І ст. н.е.) та ін.).Економічна думка раннього і класичного середньовіччя мала натурально-господарську орієнтацію, яскраво виражений теологічний (богословський) характер, відзначалась догматизмом та схоластикою (твори представників раннього та пізнього канонізму: Августина Блаженного (354—430), Фоми Аквінського (1225—1274) та ін.). Урізноманітнення економічних поглядів пізнього середньовіччя було пов´язане з процесами розпаду феодалізму та новою господарською етикою епохи Реформації, що знайшло відображення у вимогах селянських повстань, антифеодальних рухів та соціальних утопій. Твори Т. Мора (1478—1535), Т. Кампанелли (1568—1639) та ін. були спрямовані на критику наявного суспільного устрою та пропаганду ідей щасливого життя, позбавленого експлуатації та гноблення.Необхідно зазначити, що в епоху стародавнього світу і середньовіччя економічна думка ще не виокремилась у самостійну галузь людського знання. Водночас історичні пам´ятки цього періоду містять зародки економічних знань та ідей, які набули розвитку у наступні періоди еволюції економічної думки.Економічну політику та основні тенденції розвитку економічної думки багатьох європейських країн у період з XV по XVIII ст. відобразив меркантилізм як провідна доктрина епохи первісного нагромадження капіталу та бурхливого розвитку міжнародної торгівлі. Відобразивши інтереси розвитку національного торговельного капіталу, меркантилізм завершив донауковий етап розвитку економічної думки і започаткував економічні погляди та ідеї, засновані на емпіричному дослідженні економічних явищ і процесів, визнанні пріоритетності сфери обігу та трактуванні грошей (золота, срібла) як абсолютної форми суспільного багатства.У творах представників раннього (В. Стаффорд (1554—1612), Г. Скаруффі (1519—1984) та ін.) і пізнього (Т. Мен (1571 — 1641), А. Монкретьєн (1575— 1621) та ін.) меркантилізму набули обґрунтування теорії грошового та торговельного балансу, адміністративні та економічні методи державного регулювання економіки, насамперед зовнішньої торгівлі, металічна та номіналістична теорії грошей тощо.Розвиток економічного знання європейських країн у кінці XVII — на початку XVIII ст. ознаменувався виникненням класичної політичної економії як першої наукової школи в історії економічної думки, характерними ознаками якої стало започаткування нових методів дослідження, розробка категоріального апарату економічної науки та обґрунтування ідеології ринкового лібералізму. У творах В. Петті (1623—1687) — засновника класичної політичної економії в Англії, П. Буагільбера (1646—1714), який започаткував класичну політичну економію у Франції, Ф. Кене (1696—1774) та А. Тюрго (1727—1781) — яскравих представників фізіократизму знайшли відображення трудова теорія вартості, учення про природний порядок в економіці, аналіз відтворення суспільного продукту тощо.Визначальну роль у формуванні ідейно-теоретичних та методологічних основ класичної політичної економії зіграв видатний англійський економіст А. Сміт (1723—1790), який розвинув накопичені на той час економічні знання і узагальнив їх у чітку наукову систему. Заслугою вченого стало обґрунтування ідей економічного лібералізму, дослідження природи та чинників зростання суспільного багатства, проблем вартості, формування та розподілу доходів тощо.Розвиток економічної науки в XIX ст. охарактеризувався подальшою еволюцією ідей класичної політичної економії у працях послідовників А. Сміта в Англії (Д. Рікардо (1772—1823), Т. Мальтуса (1766—1834), В. Сеніора (1790— 1864), Дж. С Мілля (1806—1873) та ін.); Франції (Ж.Б. Сея (1767—1832), Ф. Бастіа (1801 — 1850); Америці (Г.Ч. Кері (1793—1879) та інших. Водночас були започатковані критичний напрям у політичній економії (С. Сісмонді (1773—1842), П.Ж. Прудон (1809—1865) та альтернативні класичній політичній економії напрями економічної думки: марксизм та історична школа.Протиставивши космополітичній класичній економічній теорії учення про національну економію, представники старої (В. Рошер (1817—1894), Б. Гільдебранд (1812—1878), К. Кніс (1821—1898)) та молодої (Г. Шмоллер (1838— 1917), Л. Бретано (1844—1931), К. Бюхер (1877—1930), В. Зомбарт (1863— 1941), М. Вебер (1864—1920)) історичної школи збагатили інструментарій економічних досліджень, сприяли усвідомленню необхідності міждисциплінарного підходу та виявлення специфічних особливостей інституціональної структури реальних економічних систем, порушили питання про необхідність державного регулювання та поступового реформування капіталізму на шляху його еволюційного розвитку.Економічна теорія К. Маркса (1818—1883) як закономірний етап розвитку економічної науки, зумовлений відповідними соціальними інтересами та вимогами часу, сприяла розвитку трудової теорії вартості, природи циклічності та криз надвиробництва, подальшому аналізу проблем суспільного відтворення, джерел економічного зростання та виявленню ролі додаткової вартості як визначального чинника і основи відтворення капіталізму. Водночас вона вирізнялась ідеологічним, класовим підходом до аналізу економічних проблем, абсолютизацією суперечностей ринкової економіки епохи вільної конкуренції, недооцінкою здатності капіталістичного суспільства до реформування та саморозвитку.Нові реалії ринкової економіки, пов´язані з еволюційними змінами капіталізму, сприяли появі соціал-демократичних концепцій, позбавлених радикалізму марксистського вчення та спрямованих на обґрунтування необхідності перебудови капіталістичного устрою на засадах його поступового реформування.Важливим етапом розвитку економічної науки в останній третині XIX ст. стало відкриття маржинального аналізу та започаткування неокласичної теорії як однієї з магістральних течій сучасної економічної думки.Розвиток маржинальної революції в економічній науці був поетапним. І етап (70—80-ті роки XIX ст.) започаткував суб´єктивний напрям у політичній економії та теорію граничної корисності як основи цінності, що знайшло відображення у творах B.C. Джевонса (1835—1882), К. Менгера (1840—1921) та Л. Вальраса (1834—1910). II етап маржинальної революції (90-ті роки XIX ст.) репрезентований працями А. Маршалла (1842—1924), Дж. Б. Кларка (1847— 1938), В. Парето (1848—1923) та інших видатних економістів, був пов´язаний зі становленням неокласичного напряму економічної думки на основі відмови від суб´єктивно-психологічного підходу та поєднання маржиналізму з функціональним мікроекономічним аналізом.Економіко-математичне моделювання економічних явищ та процесів, широке впровадження граничного аналізу в економічні дослідження та започаткування мікроекономіки сприяли подальшому розвитку та збагаченню теоретичних основ і методології економічної науки. Водночас відбулося звуження предметного простору економічної теорії на основі вилучення з аналізу соціальних та макроекономічних проблем.Провідними напрямами розвитку економічної теорії у XX ст. стали інституціоналізм, неокласика та кейнсіанство, які пройшли тривалу теоретичну еволюцію впродовж XX ст., утворивши "mainstream" (провідну течію) сучасної економічної думки.Новаторські ідеї видатного англійського економіста, державного та політичного діяча Дж. М. Кейнса (1883—1946) започаткували появу у 30-ті роки XX ст. макроекономічного аналізу та теорії державного регулювання ринкової економіки.Подальша еволюція кейнсіанства була пов´язана з розвитком у 50—60-ті роки неокейнсіанської теорії у працях Е. Хансена (1887—1976), Дж. Хікса (1904—1989), П. Семюелсона (1915), Р. Харрода (1900—1978), Є. Домара (1914), та започаткуванням у 80—90-ті роки XX ст. посткейнсіанства і нового кейнсіанства (Дж. Робінсон (1903—1983), Н. Калдор (1908—1986), П. Сраффа (1898—1983) та ін.Еволюція неокласичних ідей у XX ст. знайшла відображення у формуванні та розвитку неортодоксальних концепцій ринку та підприємництва (Дж. Робінсон (1903—1983), Е. Чемберлін (1899—1967), Й. Шумпетер (1883—1950)), економічних теорій неолібералізму (Л. Мізес (1881 — 1973), Ф. Хайєк (1899— 1992), В. Ойкен (1891—1950) та неоконсерватизму (М. Фрідмен (1912), А. Лаффер (1940), Р. Лукас (1937), Т. Сарджент (1943) та ін.).Теоретичною альтернативою неокласики став інституціональний напрям економічної думки, започаткований у першій третині XX ст. американськими дослідниками Т. Вебленом (1875—1929), Дж. Коммонсом (1862—1945), В. Мітчеллом (1874—1948). Звернувшись до позаекономічного тлумачення суті і рушійних сил економічного розвитку представники нової течії збагатили методологію та розширили предметну сферу економічної теорії. Еволюція інституціонального напряму у XX ст. пов´язана з розвитком неоінституціональної теорії (Дж. Гелбрейт (1908), В. Ростоу (1916), Д. Белл (1919), Е. Тоффлер (1928) та ін.) і нової інституціональної теорії (Р. Коуз (1910), Дж. Б´юкенен (1919 ), Д. Норт (1920 ) та ін.).Характерною особливістю сучасної економічної науки є плюралізм, багатоманітність економічних теорій та ідей, гіпотез, концепцій, методів дослідження і способів опису економічної реальності, їх взаємодоповнююче конкурентне співіснування та розвиток.Невід´ємною складовою світової економічної науки завжди була прогресивна українська економічна думка, яка має глибокі історичні корені, традиції та наукові праці, які ввійшли до інтелектуальної скарбниці людства. Новаторські здобутки видатних українських вчених кінця XIX — початку XX ст. (М. Тугана-Барановського (1865—1919), Є. Слуцького (1880—1948), С. Подолинського (1850—1891) та ін.) не лише вивели вітчизняну економічну науку на світовий рівень, але і перевищили його за деякими важливими напрямами. Розвиток економічної думки в сучасній Україні пов´язаний з відновленням зв´язку часів та спадкоємності ідей, її поступовою реінтеграцією у світову економічну науку на основі ідейно-теоретичного та методологічного оновлення. Йдеться про деідеологізований, деконфронтаційний, врівноважений, неупереджений, об´єктивний та толерантний підхід, який потребує нового прочитання першоджерел, осмислення їх змісту в контексті відповідних історичних умов, усвідомлення спадкоємності та наступності ідей у загальному поступі світової економічної науки.Таким чином економічна наука пройшла тривалий шлях формування та розвитку. Відтак надзвичайно важливу роль у сприйнятті надбань світової економічної думки займає її періодизація як загальне підґрунтя усвідомлення структурної еволюції економічних знань в історичному контексті. Функціонально-пізнавальне значення періодизації історії економічних учень полягає в якомога повнішому відтворенні особливостей економічних ідей у кожний конкретний період їх розвитку, врахуванні закономірностей розвитку економічної думки, відображенні спадкоємності економічних знань, виявленні основних віх її поступального розвитку. При цьому необхідно врахувати, що розвиток економічної науки — це не прямолінійний перехід від незнання до знання, а вкрай нерівномірний, болючий процес переосмислення минулої спадщини та зміни панівних парадигм.

З часу виникнення історії економічних учень робились численні спроби періодизації розвитку економічної науки. Виявлення критеріїв цієї періодизації стало важливою науковою проблемою, яка по-різному вирішувалась дослідниками (рис. 1.6).

Наведені підходи стосуються окремих важливих аспектів багатогранного розвитку економічного знання і, як правило, доповнюють один одного. Для переважної більшості сучасних досліджень історії економічних учень є характерною відмова від формаційного підходу, який вирізняється схематизмом та абсолютизацією розвитку, та спроба поєднати історико-хронологічний і парадигмальний підходи.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історія економічних учень
Економічна стратегія держави: теорія, методологія, практика
Історія економічних учень
Економічна історія
Історія економічної теорії
Історія економічних учень
Державне регулювання економіки
Економічна історія