пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Історія економічних учень

4.7. Доктрина соціальних реформ і економічні погляди Дж. С Мілля


В Англії у працях Рікардо класична економічна наука досягла своєї останньої межі і 20—30-ті роки XIX ст. були періодом нової інтерпретації основних постулатів класичної школи: теорії вартості і додаткової вартості, джерела багатства, розподілу доходів та ін.

Одним з перших представників нової течії політекономії в Англії був Дж. Мілль. Джеймс Мілль (1773—1836) був не тільки добрим товаришем Д. Рікардо, а й одним із тих, хто вперше виклав його теорію систематизовано, висловивши і свій погляд на ряд проблем політичної економії. Так, капіталісти у Мілля-старшого виступають як організатори виробництва, а прибуток — як винагорода за їхню працю, тому істотної різниці між зарплатою і прибутком бути не може. Якщо у Рікардо існують антагоністичні суперечності між зарплатою, прибутком і рентою, то Мілль-старший визнає тільки суперечності між прибутком і рентою, а тому вимагає високого оподаткування земельних власників. На відміну від Рікардо, капіталіст, за Міллем-старшим, це трудівник і безпосередній учасник виробництва, а тому прибуток є законною винагородою за його працю. Тільки земельні власники є паразитичним класом. Мілль-старший був творцем так званої теорії фонду заробітної плати, згідно з якою розмір заробітної плати робітника визначається і залежить від фонду, що є у капіталіста для оплати праці. Із цієї теорії випливала "безглуздість" економічної боротьби робітничого класу за підвищення заробітної плати. Ці погляди Мілля-старшого відіграли важливу роль у становленні економіста Мілля-сина.

Із порушених Дж. С Міллем численних теоретичних проблем складно яку-небудь поставити на перше місце.

Беручи до уваги зізнання самого Дж. С. Мілля*, в теоретико-методологічних поглядах він дійсно багато в чому близький до свого кумира Д. Рікардо. Позиції, що сприймаються як "логічний висновок" із учення Д. Рікардо, і позиції, які демонструють творчі досягнення Дж. С. Мілля, зосереджені в його кращій праці — "Основах...".

Як видно уже з першої книги п´ятикнижжя, Дж. С. Мілль прийняв рікардовськии погляд на предмет політичної економії, висунувши на перший план закони виробництва і закони розподілу. Причому, автор "Основ..." майже повторює своїх попередників по "школі" , зазначаючи, що в економічному розвитку не можна не рахуватися з " можливостями сільського господарства".

Методологія дослідження 

У галузі методології дослідження Дж. С. Мілля містять як повторення досягнутого класиками, так і суттєві нові положення. Так, у третій книзі "Основ..." він солідаризується із усталеною концепцією "нейтральності" грошей: "Гроші самі по собі не задовольняють ніяких потреб". Вчений ніби забуває про функцію грошей як міру вартості товарного запасу, хоч добре усвідомлює її протягом усієї книги "Основи...".

Звідси через недооцінку функції грошей як міри цінності товарного запасу Дж. С. Мілль виводить спрощену характеристику багатства. Останнє, на його думку, визначається сумою благ, які купуються і продаються на ринку.

Водночас специфічним для методології автора "Основ..." є протиставлення законів виробництва і законів розподілу. Перші, як він вважає, незмінні і задані технічними умовами, тобто подібно до "фізичних істин" вони мають характер, "властивий природничим наукам", "в них немає нічого, що б залежало від волі". А другі, оскільки ними керують "людські інституції", такі, "якими їх роблять думки і бажання правлячої частини суспільства, і дуже різноманітні в різні століття і в різних країнах". Саме закони розподілу, на які впливають "закони і звичаї даного суспільства", наперед визначають на персональному рівні розподіл власності за допомогою розподілу доходів між "трьома основними класами суспільства". Із цього методологічного посилання формування законів розподілу людськими рішеннями Дж. С. Мілль розробляє потім власні рекомендації соціального реформування суспільства. Тим самим Дж. С. Мілль заклав основоположні принципи для реформізму.

Іншим новим моментом у методології дослідження Дж. С Мілля правомірно визнати намагання виявити різницю запозичених ним у О. Конта термінів "статика" і "динаміка". У четвертій книзі він зазначає, що всім економістам було властиво прагнення пізнати закони економіки "суспільства стаціонарного і незмінного" , і що тепер слід додати "динаміку політичної економії до її статики" . У Мілля, однак, "динаміка" означає аналіз історичних змін, тоді як статикою іменується те, що ми зараз називаємо статистичним аналізом. Отже, "динаміка" автора "Основ.. ." не пов´язана з аналізом і виявленням тих змінних в економічних відносинах, які можуть бути взяті до уваги тимчасово, що зараз вдається зробити завдяки математичним моделям з використанням диференціальних обчислень.

Теорія продуктивної праці         

Почнемо з теорії продуктивної праці. За суттю цієї теорії він повністю солідарний з А. Смітом. На її захист автор "Основ..." твердить, що лише продуктивна праця (праця, результати якої здобуті) створює "багатство", тобто "матеріальні блага". Новизна позиції тут лише в тому, що продуктивною Мілль пропонує також визнати працю, спрямовану на охорону власності і на отримання кваліфікації, яка дозволяє збільшувати нагромадження. Затвердженням Дж. С. Мілля, доходи від продуктивної праці споживаються у продуктивній формі, якщо це споживання "підтримує і збільшує продуктивні сили суспільства". А будь-які доходи від непродуктивної праці, вважає він, це тільки простий перерозподіл доходу, створеного продуктивною працею. Навіть споживання заробітної плати працюючих, за Міллем, продуктивне, якщо воно дає мінімум засобів, необхідних для підтримки працюючого і його сім´ї, і непродуктивне — в тій частині, в якій воно забезпечує "предметами розкоші".

Дж. С. Мілль щодо сутності заробітної плати дотримувався в основному тих самих поглядів, що і Д. Рікардо та Т. Мальтус . Характеризуючи її як плату за працю і вважаючи, що вона залежить від попиту та пропозиції на робочу силу, автор "Основ..." повторив висновок цих учених про неминучість мінімального розміру оплати праці працівників, що стало основою його доктрини "робочого фонду". Відповідно до останньої ні класова боротьба , ні профспілки не можуть запобігти формуванню заробітної плати на рівні прожиткового мінімуму. Але в 1869 р. в одній із своїх статей Дж. С. Мілль офіційно відмовився від положень доктрини "робочого фонду", визнавши, що профспілки дійсно впливають на дії щодо обмеження заробітної плати, які може "здійснити конкуренція на ринку праці". Крім того, слід відзначити, що за Міллем, заробітна плата за інших однакових умов нижча, якщо праця менш приваблива. Нарешті, Дж. С. Мілль, як і Д. Рікардо, не ототожнює поняття "мінімум заробітної плати" з поняттям "фізіологічний мінімум", пояснюючи, що перше кількісно перевищує друге. При цьому джерелом для виплати заробітної плати автор "Основ..." вважає деякий "запас капіталу".

Обґрунтовуючи необхідність "деякого запасу капіталу" для організації виробництва, Дж. С. Мілль висловлює свій погляд і на суть прибутку або процента. Вони мають бути винагородою за "жертву" або "утримання" тих, хто може дозволити собі почекати появи кінцевого продукту.

Капітал, вартість, гроші

Щодо теорії капіталу, який Дж. С. Мілль характеризує як "нагромаджений запас продуктів минулої праці",    в "Основах...." він розвиває цікаве положення про те, що капіталотворення як основа інвестицій дозволяє розширити масштаби зайнятості і може зупинити безробіття, якщо, правду кажучи, не маються на увазі "непродуктивні витрати багатих".

Ще однією спільною позицією у поглядах Дж. С. Мілля і Д. Рікардо є осмислення ними теорії ренти. Автор "Основ..." приймає положення Д. Рікардо про рентоутворювальні фактори, вбачаючи в ренті "компенсацію", яка платиться за користування землею. Але, як уточнює Дж. С. Мілль, слід враховувати, що залежно від форми використання земельного наділу він може-або ж забезпечувати ренту, або ж, навпаки, потребує витрат, які виключають цей дохід.

Не вдаючись до подробиць теорії розподілу доходів Дж. С. Мілля, тобто розподілу заробітної плати, ренти і прибутку, відзначимо, що автор "Основ..." в головних висновках щодо цих категорій повністю приєднався до "табору" мальтузіанців. Судячи з першої книги "Основ...", теорія народонаселення Т. Мальтуса для нього просто аксіома, особливо коли він констатує, що в Англії протягом 40 років після перепису населення у 1821 р. засоби на існування не випереджали темпів росту населення. У другій книзі знову наводиться різноманітна аргументація щодо обмеження сім´ї шляхом добровільного зниження народжуваності, емансипації жінок тощо.

Але більш красномовно свою прихильність мальтузіанській теорії народонаселення Дж. С. Мілль висловив у власній "Автобіографії", де є такі рядки: "Принцип народонаселення Мальтуса був для нас таким же об´єднуючим прапором, як і будь-яка думка Бентама. Цю велику доктрину, спочатку висунуту як аргумент проти теорії необмеженого прогресу людства, ми гаряче і ревно підхопили, надавши їй протилежного змісту, як дороговказ до єдиного засобу реалізації забезпечення повної зайнятості і високої заробітної плати всього працюючого населення за рахунок добровільного обмеження росту чисельності цього населення".

До теорії вартості Дж. С. Мілль звернувся у третій книзі п´ятикнижжя. Він розглядає поняття "мінова вартість", "споживна вартість", "вартість" і деякі інші, також звертає увагу на те, що вартість (цінність) не може зрости по всіх товарах одночасно, оскільки вартість являє собою поняття відносне . А далі автор "Основ..." повторює тезу Д. Рікардо про створення вартості працею, яка необхідна для виробництва товарних благ, заявивши при цьому, що саме кількість праці "має первинне значення" у випадку зміни вартості .

У цій же книзі розглядається і теорія грошей. Тут Дж. С Мілль виявляє свою прихильність до кількісної теорії грошей, відповідно до якої збільшення або зменшення кількості грошей впливає на зміну відносних цін товарів. За його словами, за інших рівних умов вартість самих грошей "змінюється обернено пропорційно кількості грошей: всяке збільшення кількості зменшує їх вартість, а всяке зменшення збільшує її в однаковій пропорції". Далі автор підкреслює, що ціни товарів регулюються насамперед кількістю грошей, які в даний момент знаходяться в обігу, оскільки золотий запас настільки великий, вважає він, що можливі зміни витрат на добування золота за той чи інший рік не можуть зразу вплинути на корегування цін. При цьому згадувана вище теза автора "Основ..." про "нейтральність" грошей зводиться до висловлювання, згідно з яким у "суспільній економіці немає нічого більш неістотного за своєю природою, ніж гроші, вони важливі лише як хитромудрий засіб, що служить для економії часу і праці. Це механізм, який дозволяє здійснити швидко і якісно те, що робилось би і без нього, хоч і не настільки швидко і якісно, і, як у багатьох інших механізмів, його очевидний і незалежний вплив виявляється тільки тоді, коли він виходить з ладу".

Судження про соціалізм  

Перші судження і трактування про соціалізм і соціалістичний устрій суспільства серед видатних представників класичної політичної економії належать Дж. С. Міллю. Цих питань він торкнувся, порушуючи проблему власності.

Але при всій своїй доброзичливості до "соціалізму", автор "Основ..." принципово розмежовується з соціалістами у питанні про те, що соціальна несправедливість начебто пов´язана з правом приватної власності як такої. На його думку, завдання полягає лише у подоланні індивідуалізму і зловживань, які можливі при визнанні прав власності. Він зазначає, що життєвий ідеал не можна розглядати як "боротьбу за розквіт, бо лише у відсталих країнах світу збільшення виробництва є найбільш важливим завданням, а в більш розвинених країнах економічно необхідним вважається удосконалення розподілу". Дж. С. Мілль допускає, що "трансформація суспільства" в бік свавільного перетворення нагромадження капіталів у власність "тих, хто користується ними для виробництва", могла б забезпечити "комбінацію, яка найбільше підходить для організації промисловості". Разом з тим, основний його висновок є однозначним: хоч вирішення практичних проблем потребує "поширення соціалістичного світогляду", "суспільним принципом має стати laissez faire, і кожний відступ від нього, не продиктований міркуванням якого-небудь вищого блага, є явне зло".

Ідеї активізації участі держави в соціально-економічному розвитку суспільства і пов´язані з цим реформи пронизують всі праці Дж. С. Мілля. Наприклад він відмічає, що державі доцільно орієнтувати центральний банк на ріст (збільшення) банківського процента, оскільки за цим настане приплив у країну іноземного капіталу і посилення національного валютного курсу та відповідно буде вжито заходів запобігання відтоку золота за кордон. Дж. Мілль значно ширше інтерпретує "закон Юма"*. Він показує, що приплив зменшує норму процента, навіть якщо це веде до підвищення цін. Як тільки норма процента падає, короткострокові капітали убувають за рубіж, що веде до вирівнювання валютного курсу. Дж. С. Мілль одним із перших звернув увагу на те, що центральний банк може захищати свої резерви під час відтоку золота за кордон, підвищуючи банківський процент і цим допомагаючи зростанню ринкової норми процента, що уже і так відбувається у результаті відтоку золота із країни. Ріст норми процента сприяє залученню капіталу з-за кордону. Виникає попит на внутрішні векселі, і по мірі зростання їх ціни стає вигідним віддавати за них золоті злитки. Таким чином, валютний курс установлюється на користь країни, де державна політика спрямована на утримання зростання банківського процента. Цей механізм обертання банківського процента з рухом золота на світовому ринку був детально описаний Джорджем Гоменом у "Теорії валютного курсу" (1861). Однак суть процесу була викладена уже Дж. С. Міллем і якоюсь мірою — Торнтоном.

Будучи впевненим у тому, що "суспільним принципом має бути laissez faire", Дж. С. Мілль все ж розуміє, що існують різноманітні сфери суспільної діяльності — сфери "безсилля ринку", де виключно ринковий механізм неприйнятний.

І для того, щоб без ліквідації "системи приватної власності" забезпечити її поліпшення і надання повного права кожному члену суспільства брати участь у створених нею благах, щоб зміцнити порядок, при якому "ніхто не бідний, ніхто не намагається стати багатим і немає ніяких причин побоюватись бути відкинутим назад зусиллями інших, які проштовхуються вперед", автор "Основ..." звертає увагу на можливості держави щодо створення інфраструктури, розвитку науки, скасування законів, які забороняють діяльність профспілок чи обмежують її, тощо.

Доктрина соціальних реформ Дж. С. Мілля своїм виникненням "зобов´язана" його припущенням про те, що неможливо змінити лише закони виробництва, а не закони розподілу. У цьому виявляється цілковите нерозуміння того, що "виробництво і розподіл не є відокремленими сферами; вони взаємно і майже всебічно проникають одне в одного". Через це відчувається тенденційність основних положень запропонованих ним реформ, які можна звести до трьох позицій:

1)      знищення найманої праці за допомогою кооперативної виробничої асоціації;

2)      соціалізація земельної ренти за допомогою земельного податку;

3)      обмеження нерівності багатства за допомогою обмеження права успадкування.

Якість освіти, за Міллем, виявляється не відразу, і щоб не дозволити уряду "ліпити думки і почуття людей, починаючи з юного віку", він рекомендує впроваджувати не загальнодоступну державну освіту, а систему приватних шкіл або обов´язкову домашню освіту з певного віку. Державні школи, на його думку, можуть бути винятком лише для окремих районів. Суспільний освітній мінімум, поставлений на приватну основу, вважає автор "Основ...", необхідно поєднувати з системою державних іспитів (стягнення з батьків податку за неуспішність на іспиті було б компенсацією за продовження освіти), зобов´язавши державу забезпечувати "грошовою підтримкою початкові школи".



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історія економічних учень
Економічна стратегія держави: теорія, методологія, практика
Історія економічних учень
Економічна історія
Історія економічної теорії
Історія економічних учень
Державне регулювання економіки
Економічна історія