пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Політологія

Сутність управління та його роль у суспільнополітичному житті


Прогрес суспільства, використання його потенціалу значною мірою залежать від рівня управління соціальними процесами. Усвідомлення цієї залежності зумовило значну трансформацію науки про управління, яка була спершу в основному наукою про організацію технологічних процесів і лише з часом стала наукою про управління людьми. Вважають, коли об´єктами управління є люди, колективи, соціальні групи, то воно набуває форми керівництва (тому поняття «управління» і «керівництво» надалі розглядаються як тотожні).

Вихід на рівень регулювання суспільних відносин, тобто відносин між класами, націями та іншими соціальними групами, надає управлінню політичного характеру.

Це означає, що політика є конкретним різновидом управління, здійснюваного владою для вдосконалення суспільних відносин.

Політичне управління — цілеспрямований вплив людей і владних структур на суспільство в цілому або на окремі його сфери з метою їх оптимізації (впорядкування, вдосконалення і розвитку) та досягнення певних цілей.

Найвідчутніші суспільні витрати (як матеріальні, так і моральні) є наслідком недосконалості управлінської діяльності. Не випадково, пояснюючи крах певної структури, американці називають три причини: погане управління, погане управління, погане управління.

Радикальна перебудова системи управління є складовою загального процесу оновлення українського суспільства, в якому вкоренилися командноадміністративні форми і методи управління. Стримуючи розвиток продуктивних сил, демократії та особи, ці форми й методи були нераціональними й антигуманними навіть за тоталітаризму. Цілком анахронічними стали вони в умовах науковотехнічної революції та переходу до громадянського суспільства. Проте ще й досі немало елементів командноадміністративної системи управління сприймаються багатьма як єдино правильні, що живить ностальгію за «твердою рукою».

Справді, керувати суспільством демократичними методами значно складніше, ніж командновольовими. У багатьох країнах давно вже зрозуміли, що управління вимагає постійної уваги і величезного напруження. Намагання законсервувати «спрощені» методи управління, властиві командноадміністративній системі, є великою небезпекою для суспільства.

Щодо розуміння ролі й місця управління не можна абсолютизувати дію об´єктивних закономірностей у суспільному житті, оскільки це послаблює свідому діяльність людей, в тому числі й управління. Але науково неспроможними є й спроби розглядати суспільство як об´єкт всеохопного, «тотального» управління й планування.

Як свідчить практика, політичне управління ефективне не тоді, коли намагається охопити все до найменших деталей, а коли здійснює свій вплив на людей через регулювання ключових соціальних процесів. Труднощі оновлення суспільства значною мірою можна пояснити дією принципу Ле Шательє-Брауна, згідно з яким складна система, що стає об´єктом зовнішнього впливу, намагається так перебудуватися, щоб максимально зменшити цей вплив.

Основні завдання політичного управління:

— реалізація інтересів певних політичних сил і соціальних груп;

— регулювання суспільних відносин і суперечливих інтересів різних класів і соціальних груп;

— захист державних інтересів на міжнародній арені;

— вироблення оптимальних форм організації та стимулювання діяльності людей;

— забезпечення політичної стабільності та правопорядку;

— регулювання економічної діяльності;

— стимулювання науковотехнічного прогресу тощо. Ефективність управлінської діяльності значною мірою залежить від її соціотехніки.

Соціотехніка — сукупність форм, методів і засобів, які використовуються суб´єктами управління для досягнення поставлених цілей; стиль управління, який є суб´єктивноособистісною формою реалізації певних методів.

Один і той самий метод дає різні результати, якщо використовується різними суб´єктами управління. Вперше типологію управлінських методів і стилів дослідив у 30ті роки XX ст. Курт Левін, запровадивши в науковий обіг поняття «авторитарне», «анархічне» і «демократичне» управління.

Авторитарне управління здійснюється з допомогою вольових, твердих і навіть жорстких засобів, коли один суб´єкт, використовуючи всю повноту влади, керує всім, нехтуючи думкою інших. За анархічного типу управління всі намагаються управляти всім, виходячи за межі своїх повноважень. Нерідко цей тип управління називають ліберальним, пасивним, м´яким, млявим, що базується на потуранні. Демократичне управління передбачає взаємодію всіх суб´єктів управління на основі раціонального розмежування функцій і сфер регулювання. Цей тип називають ще гнучким, універсальним, змішаним, симбіозним, що поєднує риси авторитарного й ліберального методів.

Історичний досвід, соціологічні дослідження свідчать про згубні наслідки для суспільства як авторитарнокомандного, так і анархічного типів управління. Вони дискредитували себе в моральнополітичному, матеріальному аспектах, оскільки всі сфери суспільного життя вимагають гнучких методів і постійної демократизації управління. Про найвищу ефективність демократичного типу керівництва свідчать дослідження К. Бірта, X. Прільвітца, Ф. Генова, А. Хараша, X. Ріхтера, В. Терещенка та ін. Існують й інші класифікації типів управління. Залежно від результативності розрізняють ефективний і неефективний, позитивний і негативний типи управління. Виокремлюють також волюнтаристський, директивний і товариський (авторитетний), прагматичний і моралізаторський, парадний і діловий типи.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Політологія: курс лекцій
Політологія
Політологія
Основи політології
Політологія (теорія та історія політичної науки)
Політологія
Етнополітична карта світу 21 століття