Релігія як світогляд та ідеологія є істотною складовою частиною світової культури і, отже вона не може стояти осторонь від певної трактовки господарської і підприємницької діяльності людини, яку вона по своїй традиції опікає, рятуючи за її духовну чистоту. До недавнього часу про позитивний вплив релігії на підприємницьку діяльність не могло бути і мови. Зараз же, коли справа де до розгортання ринкових відносин, до активізації підприємництва, слід враховувати всі фактори впливу на людину - не тільки соціально-політичні, економічні, соціально-психологічні, національно-етнічні /ментальні/, але й релігійні. Для цього треба звернутися до історії релігії та до її моральних спрямувань, Стосовно існуючих християнських сповідань існують православний, католицький і протестантський тип "економічної людини. Причому останній, тобто протестантський, тип, мав ряд різновидностей: пуританський, лютеранський, кальвіністський, квакерський молоканський та ін. Згідно з відомим російським філософом С.М Булгаковим, економічний тип людини, господарський діяч, підприємець в християнстві визначаються зовнішнім тягарем господарської необхідності, бо самі апостоли христові повинні були рибалити /як і саме апостол Павло/, займатися виробництвом палаток, але з середини цей тягар сприймався як послуга богові, як християнське послухання. І ця релігійна установка /аскеза/ визначає духовно-моральний тип господарського діяча який повинен проводити своє господарське служіння, в якому соціальному етапі він не був, а почуттям релігійної відповідальності. І цю "етику праці не можуть замінити ніякі інші - гуманістичні чи комуністичні ідеали чи лозунги. "Комунізм, - писав С.М.Булгаков, - створює нове рабство для народу, з примусовою працею, в якому свобода належить тільки правлячому класові або партії. Але ми знаємо з економічної науки, наскільки рабська праця стоїть нижче вільної праці в чисто господарському економічному відношенні. Вільна й господарська праця разом з дисципліною праці дається тільки християнством. Звичайно, що релігія на мотивація праці притаманна і іншім релігіям /іудаїзм, ісламу, буддизму і навіть язичеству/, однак вільна в моральному відношенні ні людина, як і думав С.М.Булгаков, народжується тільки в християнстві, рівним чином, як вільний громадянин і вільний громадянин з’являються в історії лише завдяки християнській свободі. Однак, історично православ'я мало серед народів Сходу протягом тисячоліть перевагу аграрного типу господарювання з слабо вираженим промисловим і фінансовим капіталізмом Ось чому, по відношенню до капіталізму; воно розділяло разом з Західною церквою негативне ставлення до стягнення процентів з капіталу, яке з презирством розглядалось як лихварство. Правда, Візантія /близький сусід і партнер в підприємництві та торгівлі з Київською Руссю/ не знала прямих канонічних заборон стягування процентів, як це було в Римсько-католицькій церкві , ось чому і не було потреби робити спеціальні канонічні відступи для того, щоб признати накладання проценту на капітал, як самі собою зрозумілі відносини. Землеробський побут, у відповідності з особливостями національного характеру, природи та клімату, знайшов відбиток християнського культу в святах, присвяченнях, приурочених окремим датам і господарським акціям, до відзначення і святкування дат релігійних святих та інших подій. Цим самим вносилося багато світла, тепла, релігійної поезії в господарський побут, звільняючи його від химерної прози, яка характерна для промислового виробництва. Однак, треба пам’ятати, що розвиток господарських форм є не стихійний, а закономірний процес, природна необхідність його примусово обумовлює волю господарського суб'єкта. Таке відношення православ’я’я до індустріалізації і урбанізації сучасного життя, науково-технічного прогресу. Якщо його неможливо змінити через його господарську неминучість, то не лишається нічого іншого, як переосмислити цей процес по-християнськи і облагородити його; зробити його із організації експлуатації нивою загальнолюдської праці; замість служіння похоті і грошолюбству направити на служіння вищим цілям людства і християнської любові. Тут доречний є запитання загального характеру: чи має православна філософія господарства загальний есхатологічний смисл /віра в релігійний кінець світу і покарання грішних/, чи вона направлена лише на добування хліба насущного на кожен день? На це питання намагався дати відповідь відомий російський філософ М.Ф.Федоров. За його думкою, господарює не індивід, а людство, причому окремі зусилля і досягнення людей підсумовуються в загальний результат людського оволодіння природою. Людина здійснює своє історичне призначення - стати володарем Всесвіту, розкриваючи його таємниці і підкоряючи їх своїй волі. В господарській праці, в підприємництві твориться загальне діло усього людства. В господарстві взагалі розкривається космізм людини, його покликання і міць; в ньому людина живе одним життям зі світом, як в потребах, так і в виробництві. Оволодіння силами природи, "регуляція природи" має для себе виправдання тільки через участь синів людських, які виконують справу Божу у всезагальному воскресінні своїх батьків. Якщо ця справа не буде завершена синами людськими, вважив М.Федоров, то бона буде звершена волею Божею в ім’я осудження тих, хто не справився зі своїм завданням. На завершення цого розділу нагадаємо ще слова російського письменника-психолога Ф.М.Достоєвського. Він казав, що православ’я’я - це наш російський соціалізм. В ньому вміщується натхнення любові і соціальної рівності, які, на жаль, відсутні у світському соціалізмі. Християнство, не дивлячись на свої вади, стоїть вище класової роздільності й їх обмеженістю і егоїзмом. Воно не появ’яєчне з якою-небудь визначеною системою господарської організації. Православ'я’я не стоїть на захисті приватної власності як такої, що в певній мірі не є притаманним католицизму. Православ'я не захищає також капіталістичної системи господарювання /як і соціалістичної/. Є найвища цінність у людині, при висвітленні якої православ'я спроможне дати порівняльну оцінку різним формам господарювання - це свобода особи, правова і господарська. Найкращою з господарських форм, як би її не називали, є та, яка найбільш ефективно її забезпечує. Ісламська концепція відношення до закону вартості. Вибір господарювання демонструє фундаментальну рису ісламського шаріату. Він є умовою формування обов’язку та відповідальності. Об'єктом вибору є приватна власність. Вона служить основою, на якій грунтується вільний вибір в сфері економічної активності. Індивід, як вважають ісламські модерністи, повинен володіти трьома правами підприємницької діяльності: 1/ правом споживання; 2/ правом розпоряджатися власністю за своїм розсудом; 3/ правом вкладання її в підприємницькі структури з метою збільшення її обсягів. За ісламською традицією виділяють два види прибутку: 1/від праці; 2/ від капіталу. Людина примножує своє багатство приватною працею або шляхом участі свого капіталу в праці іншого. За думкою мусульманських теологів, мудрий божественний законодавиць дозволяє отримувати прибуток з капіталу. Виробничі відносини, вважають вони, повинні будуватися на наступній основі: по-перше, оцінка живої праці і оцінка капіталу, як накопиченої праці; по-друге, допускається сумісна участь цих елементів виробництва в сільському господарстві. В цьому плані є законним /за шаріатом/ як прибуток праці, так і прибуток від вкладення в бізнес капіталу. Однак, ще й до сьогоднішнього дня серед мусульманських богословів точиться полеміка з приводу допустимості чи гріховності створення в мусульманських країнах банківської системи. Ця полеміка пов’язана з тим, що, з одного боку, існує заборона стягувати позичковий процент /"рибу"/, а з іншого боку - заборона на змертвіння капіталу. Пояснення до цього конфлікту дав Муфій Мухамед Абло в Єгипті в 1899 р.: банківські внески і стягування з них процентів не відноситься до акції лихварства, яке є богохульним. Нерідко нові за змістом явища сприймаються як продовження і розвиток мусульманської традиції середньовіччя. Такі є, наприклад, комерційні об'єднання, що діють на релігійно-общинній основі /торговельні дома , фінансові підприємства тощо/. Буддизм і його зв'язки з господарською діяльністю. Буддизм є широко розповсюдженим в країнах далекого Сходу, південної і південно-східної Азії. В країнах СНД ця релігія розповсюджена серед бурятів і калмиків Бурятська економіка базується на простоті і відсутності всілякого примусу. Для європейського бізнесмена буддійський образ життя здається чудом через дивовижну раціональність своєї моделі: виключно малі витрати й задовільні результати. Головним для буддизму не є вибір між економічним зростанням і традиційною стагнаціею бізнесу, а вибір своєрідного "середнього шляху", "проміжної економіки" між матеріальною забезпеченістю та традиційною духовністю. Буддистам здається вкрай неекономічним і нераціональним складний покрій європейського одягу, добірний інтер’єр в сучасній квартирі, витончений кухонний посуд, столове приладдя та багато інших атрибутів європейського способу життя, в основі буддійської економіки, як і в основі проміжної, спрощеної технології лежить виробництво товарів місцевих матеріалів і для місцевого споживання. Безрозсудна експлуатація природних багатств, вважають буддисти, є актом насильства над природою, яке веде до насильства над людьми, тобто буддійська економіка максимально екологічна. В ряді сект буддизму, як неприклад, в японській секті СІМСЮ /що названа буддійським протестантизмом/, догматична сторона релігії відійшла на другий план, наступило "усуспільнення" реформ цієї найдревнішої релігії. Однак найвище соціальне становище в буддійському суспільстві займає не бізнесмен, а людина, що заглиблюється в себе, займається самоспогланням буддійського "саядо": перед ним падають ниць і власник фабрики, і університетський професор, і міністр. Буддизм на практиці гальмує ріст національної буржуазії, майнове розшарування сільських жителів, пролетаризацію їх низів, поповнення найманої армії праці. Опинившись в скрутному становищі, людина йде не в бізнес, а в монастир, де може одержати мінімально необхідне для підтримки свого життя. Не дивлячись на актуальність, перспективність підприємства, в суспільній свідомості укорінились і діють ряд помилок відносно моральних основ підприємництва, які часом приводять до нігілізму останнього. При цьому помиляються як прибічники ідеї "капіталізму" в підприємництві, так і ідеї "соціалізму" .Одні марновірства", як заявляв зарубіжний філософ Ю.Бохенський, властиві обом сторонам, інші ж виявляються тільки у однієї з дискутую чих сторін. До числа загальних помилок відноситься "економізм" - вірування в те, що задоволення матеріальних потреб автоматично приводить , до задоволення всіх інших потреб, забезпечує людям щастя і мораль¬не поводження. Друга помилка полягає в ототожнюванні власника капіталізму і підприємця. В середині минулого століття підприємець дійсно, частіше всього ,був і власником капіталу. Цей вид підприємництва є характерним і для колишніх країн СРСР, які зараз находяться на перехідному етапі. Що ж до розвинених капіталістичних країн, то там пройшов розподіл праці між підприємцем і власником капіталу: підприємець об’єднує воєдино рівні фактори, які власне і створюють підприємство / капітал, винахідництво, науку, споживачів, ресурси, державу і т.п./ ;закладає підприємство, керує ним і т.д. в той час як капіталіст - це той хто представляє для підприємця засоби виробництва. Ще одна помилка полягає в тому що все розмаїття підприємств зводиться лише до двох видів - капіталістичних, якими управляють капіталісти соціалістичних якими управляють робітники а в дійсності державні бюрократи. В дійсності ж підприємства можуть керуватися: І.Капіталістами.2.Робітниками.3.Винахідниками.4.Споживачами.5.Общиною.6.Державою. Більше того, можливі підприємства, якими одночасно можуть керувати представники двох, а то й більше суспільних укладів. В загальному випадку, допускаючи лише 6 існуючих факторів, які діють в парі, ми можемо мати не два, як вважалося, а 64 типи економічного устрою підприємства. До числа помилок відноситься і думка про те, що тільки капіталісти /акціонери т.п./ мають право керувати підприємствами. На цій помилці виникають і дві інші хибні точки зору: перша полягає в тому, що все можна купити, і що володар власності може розпоряджатись нею без яких-небудь обмежень. Цей погляд і його передумови відносяться і до області етики і тому не підлягають науковій оцінці. Але тут існує певна проблема, яка полягає в тому .що капіталізм по своїй природі, самою логікою відносин купівлі-продажу, веде до признання людини річчю, яку можна купити, розпоряджатися нею як завгодно, а це вже суперечить загальноприйнятим нормам моралі. Існує ряд помилок, які виникають на базі вульгарного розуміння марксизму , а саме: - капіталіст ніяк не приймає участі у виробництві , а тому його прибуток / проценти і т.п.,/ є крадіжкою. - єдиними експлуататорами робітників є капіталісти. Там де при владі не знаходяться комуністи , там влада належить капіталістам. В дійсності ж, коли навіть капіталіст не приймав участі у виробництві, то частину прибутку /проценти і т.п./ він отримує як компенсацію за вкладений капітал /адже ніхто не може бути противником того, щоб на вкладені в банк гроші нараховувались проценти/. Головними експлуататорами трудящих можуть бути не тільки капіталісти, а й держава, чиновники, командно-адміністративна система. Досить згадати, що ряд країн, де при владі знаходяться партії ліберальною типу /Швеція, Данія, Іспанія, Швейцарія та ін./, проводять соціальну політику по відношенню до своїх громадян, яка не вкладається в стереотипи капіталістичної експлуатації. Епоха генезису капіталізму - це не тільки час формування механізму експлуатації найманої праці, персоніфікованого в крупному мануфактуристі або фабриканті. Це був ще й час, коли народжувався новий невідомий для традиційного суспільства тип робітника, масового виробника: вольового, напористого, здатного до самодисципліни і володіючого високою чутливістю до чисто економічного стимулювання. Вперше з’явився на світ розвинутий, цивілізований реальний інтерес, без якого неможливе високоефективне виробництво: /утверджується нова господарська етика: працювати потрібно так, щоб витрати праці і засобів виробництва неодмінно окуповувались. Прибутковість задуманої справи - це й є категорична "нездача", яка підпорядковує собі любі життєві /споживчі/ цілі. Працювати нерентабельно, безприбутково, заради простого забезпечення наявних потреб заняття простиме для працівників примусової праці, але вже ніяк не для вільного хазяїна. М. Вебер таким чином атестував цих перших на нашій планеті представників госпрозрахункового напряму думок: "Вони були людьми з яскраво вираженим якостями моралі, які пройшли сувору життєву школу, обачливими і рішучими одночасно, людьми стриманими і сміливими, помірними і впертими, людьми з принципами". Поступово стала укріплюватись нова цінність - орієнтаційна система - система правосвідомості, основними компонентами якої стали: а/ загострена увага до проблематики розподільчої і моральної справедливості /виконання принципу "кожному своє" в практиці владних третейських рішень/; б/ розвиток конкретної етики, тобто культури виконання договорів, угод, взаємних зобов'язань /'вексельної чесності"/; в/ дотримання ідеалу невідчужених прав - свобод, які є дарованими кожному людському індивідові. В природно-правовій концепції Дж. Локка право на власність займає перше місце і включає в себе право на життя і на свободу. Одну з основних максим нової /тобто ранньої буржуазії/ правосвідомості можна вбачати в традиціях армії Кромвеля: "Генерал, який може присудити солдата до стерті за самостійне залишення поста або за непокору безрозсудним наказам, не може при всій своїй абсолютній владі розпорядитися хоч би одним фартингом з власності цього солдата або привласнити хоч би малу частину з його майна”. Власність стає більш священною, ніж саме існування її емпіричного носія. Пояснення цієї парадоксальної максими Дк. Локк бачить в тому, що власність включає в себе працю. "Чисте підприємництво" знаходить підтримку в максимі "категоричного імперативу" І. Канта: "Поступай з іншими так, як хотів би ти, щоб поступали з тобою!" За думкою І.Канта, слідувати цьому принципові не просто морально але й вигідно. Не дотримуючись цього принципу, людина не спроможна не тільки на культурний прогрес, а неспроможна навіть вижити. Кант шукав таку етичну концепцію, яка приводила б до загального знаменника, і цинічний практицизм, і проґресивний фанатизм, які повинні бути безумовно обов'язковими для особи і повинні в майбутньому бути особливою мірою сутності людини. Після Канта та німецької класичної філософії соціально-економічна думка пішла по лініях, з одного боку, абсолютизації повинного, з другого - абсолютизації майбутнього виміру сутності.