Безкоштовна бібліотека підручників

Загрузка...


Філософія: конспект лекцій

12.3. Основні методи наукового пізнання


Усі існуючі методи можна умовно поділити на три групи: 1) філософські /діалектика й метафізика/; 2) загальнонаукові /індукція, дедукція, аналіз і синтез, абстрагування, ідеалізація, піднесення від абстрактного до конкретного, єдність логічного з історичним, аналогії /біоніка/, формалізація, логіко- математичне моделювання та ін./; 3) специфічні методи кожної науки. Серед філософських методів розглянемо метод розділу єдиного і пізнання в синтезованому виді суперечних сторін його, який випливає з діалектичного закону єдності й боротьби протилежностей. Протилежності існують об'єктивно в кожній речі, процесі, в єдності й боротьбі. Складність цього методу, його розуміння полягає в тому, що кожного разу треба уміло виявити ці протилежності, причому вони бути рівноважні й діалектичне пов'язані, тобто такі, що передбачають одна одну і в той самий час виключають одна одну. Тоді ці протилежності можуть не тільки співіснувати, мінятися місцями, але й переходити одна в одну. Візьмемо приклад з політекономії. Сама економіка /метод господарювання/, особливо в умовах ринку, має двоїстий характер. З одного боку - це обмін товару на товар /продукт праці на продукт праці/, а з другого - це зміна власника товару, тобто перехід права власності від одного власника /продавця/ до іншого /покупця /. Результат господарювання за день, місяць, рік і т.д. виражаються в системі бух обліку, який виробив балансний метод урахування різних форм господарювання через двоїстість розрахунків, а саме - статика економіки виражається терміном "Актив" і "Пасив", а рух змін /динаміка/ господарських актів термінами - "Дебет" і "Кредит". Обмеженими формами філософських методів є еклектика й софістика, які є антидіалектичними і носять метафізичний відтінок. Еклектика - метод нерозбірливого поєднання різних фактів, положень без виділення головного, пріоритетного значення. Такі методи часто поширюються в періоди неозначеності, історичного зламу, кризового стану, коли складається багато економічних програм відродження економіки, а не визначається, як це зробити, у чому полягає механізм відновлення. Софістика - метод, який часто-густо використовується політиками, соціологами, економістами для досягнення своїх егоїстичних цілей за допомогою перекручення змісту, підміни понять, намагання довести несуразні речі. Методи другої групи поділяються на експриментально-досліджувальні та загальнотеоретичні. Експериментально -досліджувані - це спостереження, експеримент, вимірювання, класифікація. Метод спостереження доцільний тим, що охоплює реальні предмети й явища і дає найбільш об'єктивну оцінку. Експеримент є вищою формою експериментального дослідження, де об'єкт дослідження може бути створений штучно, він є більш динамічним, може багаторазово повторюватись і вдосконалюватись. Проведення експерименту на простих моделях, або у вигляді розумового експерименту заощаджує кошти і може проводитись у досить простих умовах /на папері /. Вимірювання - це збір і облік інформації, її переробка, систематизація, статистичні виміри. Вимоги методів - точність, оперативність, зручність у використанні. Всі емпіричні методи потребують відповідної експериментальної бази, зокрема наявності комп'ютерної техніки. Загальнотеоретичні методи перераховані вище. Вони мають широку можливість для використання творчих прийомі, оскільки пов'язані з абстрактним мисленням і продуктивним уявленням. Індукція - метод переходу від індивідуальних фактів до узагальнених. Треба тільки пам'ятати, що індукція може бути повною лише в абстракції /наприклад, у математиці /. А взагалі індукція обмежена і вона може призвести до неправильних висновків. Методом протилежного напрямку є дедукція, коли апріорно, на віру сприймається загальна істина /принцип, закон, аксіоми/, яку в подальшому слід опредметнити, тобто конкретизувати, привести до одиничного факту /математика, філософія /. Велике значення в економічних науках мають аналіз і синтез. Прикладом цього є метод аудиції підприємницької діяльності, визначення її рентабельності або нерентабельності /банкрутства /. Метод абстрагування - коли ми абстрагуємося від другорядних ознак предмета або явища, а беремо до розгляду першорядні ознаки /наприклад, ураховуємо виключно цифрові дані /. Метод ідеалізації - замість конкретної речі ми беремо її тип /ідеальна рідина, ідеальне суспільство, ідеальна людина тощо /. Метод піднесення від абстрактного до конкретного використовується в теорії математики, коли за допомогою ідеалізованих абстрактних понять утворюється теорія, яку потім використовують у розв'язанні конкретних задач. Приклад використання цього методу в політекономії показав К.Маркс у своїй праці "Капітал". Метод поєднання логічного з історичним є одним з наріжних каменів для сприяння творчості. В час посилення раціоналізму було зроблено невірний висновок про те, що все можна пізнати за допомогою чистої логіки. На цій основі в сучасній науці був розвинутий, навіть особливий напрям - сцієнтизм, який вважає, що науку можна будувати чисто логічно, чисто формально /логічний позитивізм/, і що історія науки не тільки не допомагає її розвиткові, але й гальмує її. Проти такої тенденції виступали ще К.Маркс і Ф.Енгельс, які вбачали необхідність поєднання логічного з історичним, що виступає у формі практики і є критерієм істини. Логічне, формально-наукове є фактично історичне, але очищене від повсякденних нашарувань. Історія, особливо історія філософії, навіть методологія, відкриває нам шлях до незвіданого, є пропедевтикою до сучасних відкриттів. Економічні дослідження також повинні бути пов'язаними з вивченням історії економічної теорії, розвитку народного господарства. Там ми зможемо знайти багато аналогій з проблемами сьогодення, побачити дію закону "оберненої хвилі". Метод аналогії - за схожістю ознак невідомого предмета з уже відомим, вивченим робиться висновок про рівноцінність цих предметів. На основі аналогії розробляється метод моделювання нових предметів, структурних форм. Як метод аналогії, так особливо метод моделювання, конструювання соціально-економічних структур широко використовується в економічних дослідженнях, зокрема в такій формі, як робоча гіпотеза, яка може багатократно випробовуватись на комп'ютерних машинах і визначити найбільш оптимальний варіант. На цій основі розвивається спеціальна дисципліна в математиці - математичний експеримент, яка замінює більш примітивний спосіб вивірення робочих гіпотез через мислений експеримент. Процес моделювання може здійснюватись у фізичній формі, формі аналога через опосередковані моделі інших явищ /електрична напруга в сітях заміняє динамічне навантаження/ і у чисто логічній /символічній формі/, наприклад, відомій моделі товарно-грошового обміну: Т-Гр-Т, або Гр-Т- Гр. Методи формалізації - ціла низка методів, яка дозволяє різноманітну інформацію певним чином класифікувати, типізувати, сортувати з тим, щоб можна було її довести до сталої форми, закодувати і пустити на машинну обробку. Метод формалізації є необхідним елементом методу програмування, уміння подати потік інформації у формі певного процесу, взаємозв'язку. Тут також є багато можливостей для творчого мислення. Треба лише засвоїти, що формалізація не є повною /це строго доведено математиком К.Геделем/, вона відображає реальність тільки приблизно, тому до результатів формалізації слід відноситись критично, перевіряти їх на практиці. Методи формалізації тісно пов'язані з багатьма методами апроксимації, тобто знаходження таких формул, які наближують результат розрахунку до справжнього /наприклад, ми можемо замінити складну функцію відповідним рядом, звести його до відповідної арифметичної або геометричної прогресії, заміняти криві лінії ламаними, ірраціональні числа раціонально-дробовими тощо /. Такій самій справі служать математичні асимптотичні методи та методи ітерації /поступового, граничного наближення /. Специфічні методи - це методи, які найбільш характерні для кожної окремої науки. Наприклад, для математики - це метод математичної індукції, метод аксіоматизації, для статистики - метод групування, для політекономії - перехід від абстрактного до конкретного тощо. Чинне місце в соціально-економічних дослідженнях займають конкретні соціологічні дослідження. Достоїнством цих методів є те, що вони прості за способом використання і можуть бути застосовані в широкому діапазоні з використанням комп'ютерної техніки. Це способи одержання, впорядкування та аналізу первинної соціальної інформації, перетворення її на надійний емпіричний базис соціологічної теорії. Методи конкретних соціологічних досліджень є певною конкретизацією, модифікацією загальнонаукових прийомів емпіричних досліджень стосовно соціологічно-економічних явищ. Вони розробляються на основі методологічних принципів загальносоціологічної теорії і положень спеціальних соціологічних теорій. Вибір та застосування того чи іншого методу визначається специфічністю предмета і об'єкта дослідження, конкретними цілями і можливостями дослідника, його замовника. За своїм призначенням методи конкретних соціологічних досліджень поділяються на дві групи: 1) методи відбору, фіксації та перевірки соціальних фактів; 2) методи систематизації та аналізу вихідних даних. До першої групи відносяться різні види соціологічного спостереження, масові опитування, референдуми, плебісцити, аналіз документів, анкетування інтерв'ювання, тестування тощо. Призначення цих методів - забезпечити одержання об'єктивної, надійної інформації про одиничні соціальні події /наприклад, про результати виборів тощо/. Ці результати узагальнюються в табличній або рейтинговій системі /підрахунки в балах/ або у формі дайджестів /підсумкових результатів/. До другої групи відносяться методи узагальнення одержаних емпіричних даних і пошук сталих зв'язків /емпіричних залежностей/ у досліджуваних явищах: систематизований опис, класифікації; експериментальний і статистичний аналіз, генетичний /розгляд у розвитку/ аналіз, ретроспективний, факторний аналіз, аналіз аудиторного типу /у вигляді ревізії підприємницької діяльності/, історичний, системний аналіз, балансовий метод в економіці, який виражає статику в господарюванні у формі співвідношення "Активу" й "Пасиву", а рух змін /тобто динаміку/ через "Дебет" /заборгованість/ і "Кредит" /відмітка про видані й наявні цінності/. Особливий інтерес викликають методи соціального моделювання, соціального передбачення та прогнозування /наука футурологія, астрономічне прогнозування тощо/. На сучасному етапі відомо понад 200 методів соціального прогнозування, але .найбільш важливими і сталими є: 1) екстраполяція; 2) історична аналогія /ринкова реформа у повоєнній Німеччині і у нас/; 3) комп'ютерне моделювання; 4) сценарії майбутнього /сценарії виводу з кризи Явлінського і Ланового/; 5) експертні оцінки. Особливість цих методів полягає в тому, що критерій істинності через обмаль практичних результатів і часу здійснюється через логічні та історичні аналогії. Методи конкретних соціальних досліджень поділяють також на якісні й кількісні. Якісними називають методи, які не передбачають чіткої стандартизації, відзначаються довільною процедурою, переважно невимірювального характеру. Такими є непрограмовані опитування /нестандартизоване інтерв'ю, вільна співбесіда, твір на довільну тему/, включене спостереження /коли соціолог включається, стає учасником досліджуваного процесу/, окремі соціально-психологічні тести, метод групових дискусій, якісний аналіз документів. Одержана за допомогою цих методів інформація, як правило, потребує подальшої обробки /статистичної репрезентації, рейтингової порівняльної оцінки в балах, систематизації, узагальнення тощо/. До кількісних /точних"/ відносять чітко стандартизовані методи збирання первісної соціальної інформації: спостереження за спеціальною технікою з використанням відповідного інструментарію, програмовані опитування /анкетування; стандартизоване інтерв'ю, що протоколюються, контекст-аналіз /при аналізу змісту різних текстів тут використовуються також методи герменевтики/, соціометричні методи, а також методи квантифікації /кількісне вираження якісних ознак/ та вимірювання соціальних змінних методом шкалювання, конструктивне моделювання соціальних процесів тощо. Доцільно в соціології та економетричних дослідженнях використовувати так званий генетичний метод. Це спосіб дослідження явищ, що грунтується на аналізі їх розвитку. Він вимагає встановлення початку, умов розвитку, головних його етапів, тенденцій розвитку і т.п. Головним принципом генетичного методу є визнання й визначення якісно нового, яке пов'язане з диференціацією, структуризацією розглядуваного об'єкта /його системоутворенням / та іншими змінами. У зарубіжній філософії активно використовується також ідеографічний метод, який введений німецькими філософами В.Віндельбандом та Г.Ріккартом. На відміну від номотетичного методу, який використовується в природознавчих науках, де його основна ціль віднайти загальний, абстрактний закон, ідеографічний метод застосовується до аналізу соціокультурних явищ, які мають особливий ціннісний, а іноді й унікальний характер. Такий метод, зокрема, використовував і наш вітчизняний вчений М.В.Туган-Барановський, який вимагав при вивченні взаємодії ринкових відносин враховувати ціннісні, соціально-психологічні характеристики вироблених товарів, До цієї групи слід також віднести і метод ідеальних типів, який використовував у своїй теорії "соціальних дій" /розуміючій соціології/ німецький соціолог М.Вебер. Ідеальні типи соціальних явищ допомагають досліднику краще орієнтуватись у розмаїтті історичного матеріалу, у виявленні об'єктивних зв'язків, що існують у суспільстві. В ідеальних типах повинен фіксуватись насамперед не саме факт, а його соціокультурне значення, Методи, які використовує дослідник, повинні мати чітку аргументацію. Тому існують методи аргументації або доведення. Найбільш яскравою аргументацією є звернення до практики, до конкретних фактів. Факти - це продукти дослідження і разом з тим вони є основою для вироблення теорії, концепції, подальшої програми дій. Факти - не тільки уперта, але й доказова річ. Але лише тоді, коли факти беруться не поодинці, не в роздріб, а у своїй повноті, в системі. Неповнота фактів, несистемність може призвести до суб'єктивізму, до зради істини, до авантюризму /згадаємо методи софістики, еклектики тощо/. Доведення істини може здійснюватись на основі наглядних ілюстрацій словесного умовляння, статистичних даних, логіки здорового глузду і т.п. Нам відомий метод Сократа - домагання за допомогою діалогу /метод іронії/, або методи Дейла Карнегі "Як робити своїх конкурентів надійними партнерами...". Найбільш раціональним способом доведення є логічні або математичні доведення. Це логічна форма встановлення істинності тієї чи іншої думки, істинність яких безсумнівна. В доведенні розрізняють тезу -тобто судження, істинність якого треба довести; аргументи - судження, за допомогою яких доводять істинність тези, і демонстрацію - спосіб логічного виведення тези з аргументів. Вибір способу доведення, щоб він був найбільш простий, зрозумілий, несуперечливий, потребує кмітливості і творчої наснаги. Доведення розділяють на прямі і непрямі. У прямих доведеннях аргументи безпосередньо підтверджують істинність тези. В непрямих доказах /від супротивного/ істинність тези встановлюють помилковістю супротивного твердження - антитези. Доведення може виступати у формі захисту, коли йде мова про імовірнісну концепцію, і у формі спростування, коли заздалегідь існує підозра в нереальності висунутої тези. Для того, щоб доведення було коректним, необхідно виконувати певні правила, які повинні відповідати логічним законам. Зокрема, теза мусить бути визначеною і точно сформульованою; вона не повинна містити логічних суперечностей; повинна бути сама собою протягом усього часу доведення. Аргументи теж повинні бути достатньо простими, зрозумілими, несуперечливими і спиратися на принцип достатнього обгрунтування, на відомі факти, на авторитети вчених, на рукописні оригінали тощо. При нестриманості цих правил можуть виникати серйозні помилки як логічного, так і юридичного характеру за які треба розплачуватись. Це повинні мати на увазі економісти при роботі з клієнтами, укладенні договорів, фінансово-кредитних документів тощо. При аксіоматичній формі доведення вимагається повнота аксіом, їх непротирічність і не допускається латентна /скрита/ повторність. У зарубіжній філософії /зокрема, в неопозитивізмі/ були спроби доводити істинність за допомогою метода верифікації /розроблений у працях Віденського гуртка М.. Шликом та Л.Вітгенштейном/. Згідно з ним істинність або хибність висловлювань вимірюється даними відчуттів, готовністю мати або не мати їх змістовний образ. Проте цей метод за своєю абстрактністю і невизнаністю було розкритикований й відкинутий і замість нього було введено новий модифі- кований метод - метод фальсифікації. За цим методом універсальне твердження є істинним, якщо жодне одиничне твердження, що логічно випливає з нього, не хибне. Цей метод виявився також неефективним, адже, щоб переконатися в істинності суджень, потрібно перевірити незліченну кількість одиничних тверджень, що практично неможливо. Тому сучасні позитивісти /Лакатош, Файерабе та ін./ схильні перевіряти істинність суджень або за допомогою історичної аналогії, або конструктивного їх моделювання й використання на практиці.


Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Філософія: конспект лекцій
Філософія глобальних проблем сучасності
Історія української філософії
Філософські проблеми гуманітарних наук (Збірка наукових праць)
Філософія: конспект лекцій : Збірник працьФілософія: конспект лекцій : Збірник праць