пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Економічна стратегія держави: теорія, методологія, практика

Глава 5. Зовнішньоекономічна стратегія в умовах глобалізації


Глобалізація світової економіки та міжнародних відносин є, звичайно, об´єктивно неминучим процесом. Проте важливо, на яких умовах українська національна економіка буде інтегрована в світову систему зовнішньоекономічних зв’язків. Отже, йдеться про ступінь відкритості вітчизняної економіки, яка повинна бути не самоціллю, а засобом максимально повної реалізації соціально-економічного потенціалу України, та про оптимальні регулятивні методи як необхідний атрибут зовнішньоекономічної стратегії. Виходячи з цього, необхідно визначити принципи, критерії та цілі національної зовнішньоекономічної стратегії, враховуючи особливості трансформаційного етапу в Україні та сучасного міжнародного співробітництва. Ця стратегія повинна враховувати реальні можливості та пріоритети участі України в міжнародних економічних відносинах, відповідати збалансованій загальній концепції ринкової реформи, потенціалу збільшення виробленого в масштабах країни сукупного продукту та покращення умов торговельних та інвестиційних відносин з іншими країнами світу. Вона має не лише формально розширити зовнішні ринки, але й надати нову якість усьому механізму виробничо-технологічних відносин в українському суспільстві, зробити його більш спеціалізованим та ефективним.

Поширення тенденцій економічної глобалізації порушує питання щодо побудови нової парадигми економічної стратегії. Одержання переваг та запобігання загрозам від глобалізації для України значним чином залежать від спроможності уряду створити чітку стратегію реформування економічної системи і дотримуватися її принципів.

Особливості сучасного етапу глобалізації дають підстави стверджувати, що збереження національної ідентичності та суверенітету соціально-економічного розвитку стане можливим лише за умови послідовного здійснення комплексу заходів економічної стратегії, спрямованих на оптимізацію включення національної економіки до світових економіко-господарських відносин.

За словами колишнього прем’єр-міністра України А. Кінаха, “Україна може стати рівноправним партнером міжнародного співробітництва тільки шляхом реалізації політики економічного зростання, підвищення конкурентоспроможності національної економіки, створення необхідних умов для вирішення нагальних проблем соціальної політики”. Відтак без запровадження довгострокової активної політики держави, спрямованої на зміцнення конкурентоспроможності національної економіки на макро-, мезо- та мікрорівнях, вступ до СОТ може не лише не мати очікуваного позитивного впливу на українську економіку, але й створити низку суттєвих загроз економічній та національній безпеці України.

Відтак доцільно, на нашу думку, виокремити низку стратегічних пріоритетів внутрішньої та зовнішньої економічної політики, які мають сприяти зміцненню національної конкурентоспроможності та набувають критичної ваги в контексті збереження суверенітету економічної політики на етапі входження України до світового економічного співтовариства:

Формування дієздатних та конкурентоспроможних суб’єктів господарювання як один з визначальних критеріїв ефективності економічної політики. Як уже згадувалося вище, реалізація цього завдання вимагає забезпечення фінансового оздоровлення та платоспроможності підприємств, підтримки розвитку внутрішнього ринку, в тому числі – маркетингових та постачальницько-збутових структур, полегшення доступу до коротко- та, головне, довгострокових кредитних ресурсів, зменшення фіскального тиску на суб’єктів господарювання тощо. Значну роль відіграватиме також підвищення рівня менеджменту на підприємствах через широкомасштабні державні освітні та консалтингові програми.


Чітке визначення галузевих і структурних пріоритетів довгострокового розвитку. Підтримка розвитку цих першочергових завдань має забезпечуватися як за допомогою цільових важелів (інвестиційної, податкової, бюджетної, кредитної та ін. політики), так і узгодженням всіх інших засобів економічної політики з потребами розвитку зазначених галузей. Неодмінно пріоритетного характеру має набути розвиток новітніх технологічних укладів та галузей інфраструктури. Щодо інших галузей має бути розроблений та застосований механізм їхньої адаптації до функціонування в умовах конкуренції або цілеспрямованого скорочення.

Регулювання міжнародних фінансових потоків відповідно до встановлених орієнтирів стратегічного розвитку. Йдеться про запобігання некерованому відпливу капіталів з країни, регулювання структури та сфер здійснення іноземних інвестицій в Україні, встановлення “кодексу поведінки” іноземних інвесторів. Не можна забувати й про необхідність регулювання потоків короткострокових фінансових ресурсів, які неодмінно зростатимуть у міру посилення відкритості української економіки. Сумнозвісні події 1998 р. в Росії засвідчили значну потенційну загрозу, яку містить у собі неконтрольована поведінка спекулятивних капіталів.


Посилення “агресивності” експортної політики, яка має бути спрямована на радикальне поліпшення структури українського експорту та дієву підтримку дій українських експортерів щодо утримання на зарубіжних ринках та освоєння нових. Йдеться, зокрема, про сприяння українському експорту на рівні міждержавних та міжнародних угод, підтримку українських компаній в антидемпінгових розслідуваннях, а також застосування широкого спектра прийнятних згідно з міжнародними правилами методів підтримки експортерів.

Диверсифікація протекціоністської політики, під час якої має відбуватися компенсація зниження прямих тарифних та нетарифних засобів захисту внутрішнього ринку непрямими, з освоєнням усього арсеналу інструментів, передбачених (та широко застосовуваних у світі) системою угод СОТ. Поетапне зниження рівня захисту внутрішніх ринків у процесі вступу до СОТ має супроводжуватися активною структурною політикою, яка здійснюватиметься відповідно до визначених стратегічних пріоритетів.


Інтенсифікація інформаційного забезпечення економічних процесів за участю українських суб’єктів господарювання, а саме: збір та поширення оперативної інформації про стан зовнішньоекономічної кон’юнктури, передовий досвід у сфері технологій, маркетингу, управління; поширення за кордоном інформації про потенціал української економіки та перспективні напрями співробітництва з українськими компаніями; моніторинг та аналіз досвіду політики захисту національного виробництва урядами зарубіжних країн тощо.

Об’єднання зусиль з сусідніми країнами на базі спільних економічних інтересів щодо реалізації визначених стратегічних завдань. Зокрема на найвищому рівні в Україні неодноразово висловлювалася думка про активізацію економічної співпраці з Російською Федерацією як неодмінний крок на шляху підняття української економіки до рівня євростандартів. Ця теза набула продовження у вигляді міждержавної угоди про утворення Організації регіональної інтеграції, підписаної президентами України, Російської Федерації, Білорусі та Казахстану в Москві у лютому 2003 р. Перспективним видається також розвиток інвестиційного співробітництва із західними сусідами України, насамперед – Польщею та Угорщиною в розвитку галузей інфраструктури.


Розвиток людського капіталу як визначального чинника національної конкурентоспроможності на сучасному етапі глобалізації. Втрата наявного освітньо-кваліфікаційного, трудоресурсного, морально-культурного, демографічного потенціалів позбавить Україну можливості скористатися з позитивного ефекту глобалізації, який полягає у розширенні спектру можливостей для самореалізації індивіда та підвищенні продуктивності його праці, насамперед – у сфері інтелектуального виробництва.

Активізація діяльності експортерів повинна поєднуватися з розробкою та впровадженням заходів щодо забезпечення поширення ефекту від економічного зростання експортоорієнтованих галузей на національну економіку загалом. Потрібно здійснити суттєві зміни у зовнішньоекономічній стратегії України, які б передбачали: частковий перерозподіл прибутків від експорту продукції сировинних галузей для потреб відродження перспективних секторів; захист внутрішнього ринку від недобросовісної конкуренції з боку імпорту, сприяння проникненню на зовнішні ринки та закріпленню на них вітчизняних виробників; компенсацію погіршення кон´юнктури на зовнішніх ринках за рахунок цілеспрямованої діяльності щодо вивчення кон´юнктури та пошуку сприятливих можливостей, юридичного захисту українських суб´єктів господарювання тощо.

Зовнішньоекономічна стратегія України найближчого десятиріччя здійснюватиметься під визначальним впливом вступу України до Світової організації торгівлі. В Україні сьогодні не існує суттєвих перешкод щодо завершення юридичних процедур вступу України до СОТ, як це визначено офіційними документами, у термін до кінця 2003 року. Між тим аналіз можливих безпосередніх та стратегічних наслідків цього вступу для національної економіки дає підстави говорити про небезпечність обмеження стратегії вступу лише юридичною процедурою. Тому надзвичайно важливим видається надане Указом Президента України від 5.09.2001 р. Кабінету Міністрів України доручення вивчити питання щодо можливих наслідків вступу України до СОТ з позицій національної безпеки, та за результатами розробити заходи щодо підвищення конкурентоспроможності галузей економіки, які можуть зазнати негативних наслідків у зв´язку із вступом України до СОТ. Указом встановлено термін проведення такого вивчення до кінця 2002 р., проте дотриматися його не вдалося.

Суттєву негативну роль для вступного процесу відіграє кулуарність його поступу, яка інколи, за визнанням експертів (щонайменше - з причин недосконалості інформаційної інфраструктури в Україні), межує з “таємністю”. До нього практично не залучено представників реального сектору економіки, на яких, власне, і припаде основний вектор впливу після вступу до СОТ. Практично не залучалися до обговорення та дієвого впливу громадські об’єднання підприємців, галузеві об’єднання, професійні спілки, громадськість; недостатньо було інформовано фахові та широкі кола про суть угод ГАТТ/СОТ, механізми та наслідки участі в них України. Як зазначалося у попередньому розділі, таке становище обумовило різку критику Президентом України дій уряду щодо вступного процесу навесні 2003 р. Пожвавлення громадського обговорення умов вступу до СОТ та потенційних наслідків цього акту, яке відбулося у 2003 р., вже не в змозі принципово вплинути на перебіг процесу набуття членства в цій організації.

Варто чітко розуміти, що система ГАТТ/СОТ у жодному разі не є панацеєю від невдач на внутрішніх і зовнішніх ринках. За умілого використання це - лише ефективний інструмент реалізації власних конкурентних переваг. Баланс вигод і втрат України від вступу у СОТ залежить не лише від сьогоднішніх порівняльних переваг різних секторів української економіки, але також і від того, як в економічній стратегії держави буде оцінено і враховано можливості розвитку переваг та реальність загрози з боку потенційних негативних наслідків. Одержання переваг та запобігання загрозам значним чином залежать від спроможності сформувати та здійснювати цілісну економічну стратегію. Відсутність послідовної та цілеспрямованої державної стратегії не залишає перспектив для досягнення національного економічного успіху ні в СОТ, ні поза її рамками.

Таким чином, процес підготовки вступу до СОТ у жодному разі не повинен обмежуватися лише взаємними торговельними переговорами та гармонізацією системи законодавства. Він має також передбачати підготовку національного економічного комплексу до функціонування в умовах нормативів ГАТТ/СОТ. Слід чітко визначитися з галузевими і структурними пріоритетами з метою розробки системи заходів щодо їх підтримки. Для інших галузей має бути розроблений та застосований механізм адаптації до функціонування в умовах конкуренції. або цілеспрямованого скорочення.

З огляду на це, у сфері вдосконалення зовнішньоекономічної політики першочергово необхідно здійснити такі кроки.

1. Розробити систему заходів щодо підтримки прямого інвестування українськими підприємствами за кордоном. Така форма ведення бізнесу відповідає національним інтересам України і є, по суті, удосконаленою формою експорту. Саме пряме інвестування за кордоном потребує підтримки за допомогою політичних важелів, якими володіє держава, оскільки зростають ризик несправедливого ставлення до інвестора, ризик конфіскації в країнах, в яких можливі політичні зміни. Державна підтримка повинна надаватися підприємствам, які забезпечують принаймні часткове повернення прибутку в Україну та які досягають за рахунок експорту капіталу збільшення обсягів реалізації продукції, щонайменше частина виробничого ланцюжка якої розташована на території України.

2. Здійснювати цілеспрямовану підтримку інвестиційного імпорту. Необхідно розробити та впровадити комплекс тарифних знижок на імпорт інвестиційних товарів, що зменшить витрати на інвестиційні процеси. Для цього треба розробити систему критеріїв, що визначають товар як інвестиційний. При цьому стимули для придбання інвестиційних товарів повинні бути не меншими, ніж щодо їхнього імпорту, для запобігання ввезення товарів, які можуть вироблятися в Україні.

3. Вдосконалити систему стандартизації і сертифікації товарів та послуг з метою захисту ринку від неякісного імпорту. Повинно бути чітко розмежовано харчові товари, які виробляються природним способом без застосування хімічної обробки, змін у генній структурі, хімічних домішок, що подовжують термін зберігання, поліпшують смакові якості, зовнішній вигляд тощо, від харчових продуктів, які виготовляються за допомогою подібних технологій. На нашу думку, реалізація такої концепції матиме як результат зростання конкурентоспроможності вітчизняних харчових товарів на внутрішньому ринку та (що найважливіше) спонукатиме населення до вживання товарів вищої якості. Даний принцип варто застосовувати й на інших ринках, де повна інформація про товар може бути прихована виробником чи не може бути перевірена споживачем. Україна мусить впроваджувати такий підхід й щодо своїх товарів на міжнародних ринках.

4. Розробити та реалізувати низку інформаційних програм, покликаних позбутися інформаційних деформацій, пов’язаних з поширенням у світі неправдивих знань про Україну. Поширення інформації про економічний та політичний прогрес всередині країни здатне суттєво вплинути на поведінку споживачів, політичної та бізнесової еліти, сприятиме розвитку зовнішньоекономічних стосунків українських підприємств. Відтак одним з найважливіших чинників зовнішньоекономічної стратегії має стати забезпечення прозорості економічних, політичних та інших суспільних процесів, що відбуваються в Україні.

5. Запровадити в обов’язок торговельно-економічних місій України за кордоном формування та пропагування позитивного іміджу українських виробників та української економіки, сприяння просуванню українського експорту, пошуку партнерів, збирання та надання відповідної інформації для українських економічних суб’єктів. Слід передбачити обов’язкове відвідування представниками місій, за можливістю, заходів політичного, наукового, презентаційного характеру для оволодіння інформацією з перших джерел з наступним доведенням її до зацікавлених осіб в Україні, реагування через засоби масової інформації країни базування на випадки ущемлення інтересів українських компаній, інші недружні заходи країн базування тощо.

Виходячи із комплексу завдань економічної стратегії держави, безпосередньо щодо політики вступу України до СОТ необхідно вжити таких заходів:

1. Встановити термін остаточного вступу до СОТ з урахуванням вимог щодо мінімізації негативних наслідків від вступу.

2. На виконання Указу Президента України забезпечити детальне опрацювання потенційних вигод та загроз та виробити, відповідно до цього, послідовну узгоджену стратегію прийняття Україною угод СОТ.

3. Визначити межі поступок з урахуванням національних економічних інтересів і пріоритетів та встановити умови прийняття угод СОТ, які гарантуватимуть економічну безпеку держави. При цьому важливим є збереження права на розумний протекціонізм щодо галузей, які складають основу економіки України.

4. Визначити умови та терміни системного захисту пріоритетних галузей економіки з максимальним використанням механізмів, дозволених системою угод СОТ. Можливість звернутися у разі необхідності з пропозиціями щодо застосування достатньої тривалості перехідних періодів для збереження та послідовного зниження рівнів захисту галузей, виходячи з загальнодержавних пріоритетів (нині основна маса нових тарифів набувають чинності з 2005 р.). Фактично йдеться про укладення стратегії структурної перебудови економіки та узгодження з нею процесу вступу до СОТ.

5. Здійснити інвентаризацію та предметне вивчення можливостей використання в умовах України усіх захисних засобів, дозволених системою СОТ. Здійснювати активний збір інформації про торговельну політику країн-партнерів у цій сфері. Визначити напрями інституційних та економіко-правових змін, необхідних для застосування цих засобів у повному обсязі. На жаль, проблема практичного використання таких обмежень поки що не фігурує в міркуваннях про перспективи входження України у СОТ. На нашу думку, вступати у СОТ Україні можна лише з уже готовим пакетом відповідним чином оформлених заходів захисту вітчизняного виробництва, які потім можуть підлягати поетапному пом´якшенню. Розробку цього пакету необхідно починати негайно, відклавши до завершення його розробки конкретні кроки щодо входження до СОТ.

6. Вжити максимально можливих заходів щодо узгодження вимог СОТ з угодами, укладеними у рамках СНД та ЄЕП, що стосуються міждержавного співробітництва та режимів вільної торгівлі. Як відомо, угоди СОТ містять винятки з режиму найбільшого сприяння для членів регіональних об’єднань.

7. Здійснювати гармонізацію системи стандартів у суворій відповідності з вимогами технологічної, екологічної безпеки та безпеки життєдіяльності, а також технологічної та економічної доцільності. Очевидно, мова повинна йти про визнання на міжнародному рівні частини українських стандартів як таких, що обумовлені національною природно-кліматичною, технологічною та ін. специфікою. Відповідно свої особливості повинна мати й частина процедур системи оцінки відповідності, що не дозволяє забезпечити однаковість процедур для національних та іноземних виробників, як це вимагає ГАТТ 1994.

8. Здійснити розбудову системи інформаційного забезпечення процесу вступу країни до СОТ, включаючи:

максимальне використання потенціалу Інтернет-сайту www.wto.gov.ua, створеного відповідно до Указу Президента України 2002 р.;


забезпечення постійного професійного діалогу з підприємницькими та науковими колами (вже в безпосередній близькості до завершення терміну вступу, коли значну кількість позицій вступу було погоджено з зарубіжними партнерами, представники підприємницьких кіл та громадськості почали виявляти занепокоєність з приводу наслідків вступу);

відкрите публічне обговорення через засоби масової інформації усіх проблемних питань, пов’язаних із вступом до СОТ (досі представники виконавчих структур, безпосередньо задіяних у вступному процесі, не схильні обговорювати об’єктивні наслідки вступу для української економіки);


здійснення інформаційно-просвітницької та експертної роботи у регіонах (які практично зовсім відрізані від інформації про просування вступного процесу).

9. Визначити до остаточного прийняття вимог СОТ майбутню позицію України як члена цієї організації. Враховуючи, що система ГАТТ/СОТ після раунду переговорів 2004 року може набути досить видозміненої форми, яка обумовить перегляд низки складених сьогодні стратегічних програм і планів, необхідно домагатися участі України в цих переговорах як спостерігача щонайменше з правом дорадчого голосу.

Особливого значення як зовнішня, так і внутрішня економічна політика набувають у контексті стратегічних завдань європейської інтеграції України. Країна, яка заявляє про своє бажання стати складовою європейського простору, мусить насамперед довести свою спроможність дотримуватися його норм і стандартів, не лише не внести дисбаланс в динаміку євроекономіки, але й стати чинником підтримання соціально-економічної стабільності в регіоні.

Найперше завдання України полягає в тому, щоб зменшити розрив між рівнями економічного розвитку України та країн ЄС. Отже, Україна повинна продемонструвати власну спроможність самостійно забезпечити соціально-політичну та економічну стабільність в країні, високі темпи економічного зростання та ефективну структурну перебудову економіки. Зазначені вище завдання є критично важливими для України незалежно від проголошених геостратегічних пріоритетів – вони диктуються необхідністю виживання в умовах економічної глобалізації.

Україна мусить довести потенційним партнерам по ЄС, що вона входитиме до цього союзу не як прохач допомоги, а як молода, стабільна та енергійна економіка, яка відкриває об’єднаній Європі нові перспективи соціально-економічного та політико-гуманітарного розвитку, стає додатковою конкурентною перевагою ЄС. Треба сказати, що в процесі адаптації десяти нових членів Євросоюзу зробити це буде дедалі складніше.

Здійснюючи в односторонньому порядку кроки в напрямку створення передумов для європейської інтеграції, Україна не отримує та в прогнозованому майбутньому не отримуватиме позитивного ефекту від цих кроків, який можливий лише в разі утворення з ЄС спільного інтеграційного об’єднання. Виникає своєрідна дилема: чи має Україна пріоритетом формування зовнішніх ознак європейської економіки (поступово уніфікуючи регуляторне законодавство, підганяючи економіку під Копенгагенські критерії тощо) чи ж її борг перед Європою – насамперед у подоланні катастрофічного поки що розриву в рівні життя, продуктивності праці й ефективності національної економіки?

На нашу думку, головна задача України в середньостроковому періоді полягає в тому, щоб за допомогою суверенної політики (не під примусом ЄС) подолати диспропорції, закладені за радянських часів і ті, що утворилися вже в добу незалежності, та забезпечити формування економічного підгрунтя для практичного розвитку євроінтеграційного процесу. Відтак, не відмовляючись від стратегічного завдання євроінтеграції, у близькій перспективі слід розширювати взаємовигідне економічне співробітництво з пострадянськими країнами, країнами Центральної Європи та “третього світу” через значно менший розрив як між рівнями економічного розвитку, так і між економічними інтересами цих країн та України.

Останнім часом дедалі частіше обговорюється те, наскільки різні економіки України, Росії, Білорусі та Казахстану, на підставі чого робиться логічний, загалом, висновок про недоцільність повної уніфікації економічних політик цих країн. У такому співставленні упускається вкрай важливий аспект. Незважаючи на свою несхожість, економіки країн “четвірки” орієнтовані на прискорене зростання і структурну перебудову. Натомість економіки країн ЄС, за їхньої привабливості, орієнтовані на максимальну стабілізацію вже досягнутого високого рівня розвитку і поступову модернізацію відповідно до вимог міжнародної конкуренції. Тому економіки країн СНД набагато більш схожі функціонально, і розумне узгодження їхньої політики (у рамках максимізації національних конкурентних переваг) лише сприятиме посиленню темпів і поліпшенню якості економічного зростання.

Досить поширеною є теза, що торгівля в рамках СНД консервує застарілу структуру української економіки, у той час як орієнтація на ЄС – це орієнтація на розвиток інноваційних процесів. Таке твердження не є беззаперечним з двох причин.

По-перше, про цілком протилежне свідчить структура торгівлі. Частка машинобудування в експорті в Росію за підсумками 2002 р. становила 34 % і зросла за останній рік на 10 процентних пунктів, у Білорусь – 19 %, а в Казахстан – 40 %. Загалом з “четвіркою” – 32,1 % проти 8,7 % - з рештою країн. Частка готових харчових продуктів склала 8,8 % проти 1,6 %. Натомість з іншими країнами частка мінеральних продуктів – 14,9 % проти 3 %, недорогоцінних металів і виробів – 45 % проти 18,9 %. У торгівлі продукцією чорної металургії експорт виробів з чорних металів у наведені країни становить 41 %, у решту країн – 6 %. Є підстави припустити, що в разі спрощення торговельних відносин з партнерами по СНД Україна матиме суттєві конкурентні переваги та може посісти місце постачальника високотехнологічної продукції на їхні ринки.

По-друге, відкриття ринків для експорту з України інноваційної продукції не тотожне інноваційному розвитку української економіки. Інноваційний розвиток означає спроможність підприємств до інноваційної діяльності, для чого їм потрібні науково-технічний продукт, інвестиції, стимули та підтримка. Ключовою в цьому напрямку є послідовна стратегія розвитку інвестиційної та інноваційної діяльності. І географічне походження ресурсів, які спрямовуватимуться на цю діяльність, особливого значення не має.

Дедалі більше представників російського бізнесу зацікавлені у наявності єдиного економіко-правового поля між Україною та РФ, інституціалізації свого впливу на передбачуваність економічної політики в Україні. “Повзуча” експансія російського капіталу останніми роками відбувається досить активно. Географія прямих іноземних інвестицій (Кіпр - 11,3 %, Віргінські острови – 6,3 %) не залишають сумнівів щодо їх реального походження. Угоди „четвірки” мають перевести цю експансію у відкриту форму прямих іноземних інвестицій. Інституціалізація діяльності російського капіталу на території України дозволяє уникнути підживлення ним частини “тіньової” економіки, упередити політизацію його діяльності.

Практика двосторонніх угод, яку досі застосовувала Україна у відносинах з країнами СНД, продемонструвала свою невисоку ефективність, оскільки практично не забезпечує захищеність виконання угод нормами міжнародного права. Тому створення зони вільної торгівлі країн “четвірки” видається прогресивним кроком, який дозволить відновити використання потенціалу поділу праці в рамках СНД, сприяти посиленню конкурентоспроможності товарів виробництва країн-учасниць угоди.

Якщо зона вільної торгівлі як найпростіша форма економічної інтеграції є майже виключно позитивним чинником впливу на українську економіку, більш глибокі рівні інтеграції містять у собі низку важливих потенційних загроз економічній безпеці України.

По-перше, митний союз може сприяти посиленню конкурентного тиску на українського виробника з боку товарів партнерів по союзу, які приділяють більшу увагу захисту власного виробництва (насамперед РФ, де, як відомо, відбувається активне реформування податкової системи).

По-друге, не виключене надання зовнішньоекономічній політиці інтеграційного об’єднання суто політичних функцій.

По-третє, можлива надмірна уніфікація промислової політики країн-членів. Тимчасом, з огляду на різну технологічну структуру економік, вони потребують індивідуальних підходів до промислового реструктурування.

Вчетверте, об’єктивні особливості монетарних систем “четвірки” вимагають проведення кожною з них незалежної монетарної політики, що не дає підстав практично обговорювати впровадження єдиної грошової одиниці.

Вп’яте, існує значна диспропорція в економічній потужності на користь Росії. Таким чином, для країн СНД постає проблема посилення власної економічної незалежності, що спонукає обережно здійснювати інтеграційні процеси.

Водночас слід зазначити, що відносини вільної торгівлі загострюють проблему несиметричності факторів формування конкурентоспроможності. Тому зупинятися на рівні зони вільної торгівлі Україні невигідно. Виникне потреба в забезпеченні сумісності принципів ціноутворення, оподаткування, трудового, екологічного, антимонопольного законодавства тощо. На нашу думку, побоювання щодо нехтування національними особливостями значною мірою безпідставні. Якщо виходити з коопераційного сценарію розвитку, країни-партнери будуть зацікавлені у максимальному використанні національних конкурентних переваг кожної з країн як для інвестування, так і для розвитку регіонального поділу праці. Тому розумним було б запобігати нівелюванню цих переваг через уніфіковану політику.

Є підстави вважати, що для України, у разі раціонального підходу, певна уніфікація економічної політики стане позитивним чинником, оскільки має сприяти підвищенню темпів та оптимізації напрямів реформ, а також дозволить протистояти як лобістському впливу вітчизняних корпоративних політико-економічних груп, так і тиску міжнародних організацій.

Отже, з метою мінімізації потенційних загроз економічній безпеці Україні від інтеграційних процесів на теренах СНД необхідно:

розглядати таку інтеграцію лише як один із кроків щодо реалізації економічних реформ, одночасно роблячи основний акцент на послідовних комплексних заходах щодо стимулювання розвитку вітчизняного виробництва та підвищення його конкурентоспроможності;


у процесі інституціалізації зони вільної торгівлі та митного союзу передбачити, за зразком пакету угод СОТ, право держав-учасниць угоди тимчасово припиняти виконання взятих на себе зобов’язань, якщо це загрожує її національній безпеці, запровадити інші принципи захисту рівноправності, запозичені в СОТ;

рішення щодо змісту та напрямків економічної інтеграції приймати у тісному співробітництві з вітчизняними підприємницькими структурами, із залученням найбільших громадських об’єднань підприємців;

на початковому етапі інтеграції основну увагу приділяти активізації інформаційного обміну щодо стану індикаторів соціально-економічного розвитку країн СНД, товарних та інвестиційних пропозицій на ринках учасників угоди, умов торговельної та підприємницької діяльності на цих ринках, стану та перспектив модифікації регуляторної політики, супроводу інвестиційних та коопераційних проектів, практики недобросовісної конкуренції та економічних злочинів тощо; а також створенню дієвої спільної системи забезпечення безпеки економічних взаємовідносин, захисту прав власності та господарсько-правової дисципліни, безперешкодного поширення інформації, необхідної для взаємовигідних економічних відносин.


Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історія економічних учень
Економічна стратегія держави: теорія, методологія, практика
Історія економічних учень
Економічна історія
Історія економічної теорії
Історія економічних учень
Державне регулювання економіки
Економічна історія