Електронна бібліотекапідручники


Економічна стратегія держави: теорія, методологія, практика

Глава 2. Грошово-кредитна стратегія, орієнтована на зростання


У світлі потреби радикальної зміни природи та важелів економічного розвитку в Україні повинен відбутися перехід до економічного прагматизму в монетарній сфері: від сприйняття гривні як об’єкта політики макроекономічної стабілізації до розгляду її як інструменту забезпечення стабільних господарських оборотів. Фундаментальними орієнтирами мають стати відновлення ліквідності платіжної системи, попиту на національну валюту і делегування їй у повному обсязі виконання належних платіжних функцій.

Найголовнішою умовою розвитку інноваційної сфери та становлення “економіки зростання” є забезпечення еластичності економічної динаміки – оперативного реагування економічного середовища на коливання попиту і пропозиції, зовнішньоекономічної кон’юнктури, зміни рівня прибутковості галузей і виробництв, акумулювання та перерозподілу фінансових ресурсів. Це вимагає запровадження нової парадигми грошово-кредитної та бюджетно-податкової політики, які повинні мати стимулюючий, а не нейтрально-обмежувальний, як досі, характер. Зокрема деякі дослідники спеціально наголошують, що агресивна базисна інновація переорієнтовує на себе потоки ресурсів через грошову сферу. А відтак без ефективної грошової сфери визрівання базисної інновації неможливе: можливе лише здійснення напівзаходів за допомогою поліпшуючих інновацій, які фінансуються з Державного бюджету прямо або через інноваційні пільги.

З метою узгодження дій усіх зацікавлених суб’єктів необхідно розробити програму відновлення функцій національної валюти як засобу платежу, обігу, заощадження і розрахунків, переведення більшості розрахунків за товарними операціями у сферу безготівкового банківського обороту. Така програма повинна передбачати узгоджені дії, конкретні заходи і платіжно-розрахунковий механізм, спрямовані на відновлення фінансових ресурсів і платоспроможності підприємств, заохочення споживчого попиту, усунення диспропорцій в матеріальних і фінансових умовах обороту капіталу та безумовне виконання економічними суб’єктами своїх платіжних зобов’язань.

Для інституційного забезпечення реалізації цієї програми потрібно покласти на Національний банк відповідальність за гармонійність грошового обігу та забезпечення достатності грошової маси для обслуговування потреб господарського обороту, включаючи інвестиційну сферу. НБУ має стати органом, який регулює грошово-кредитні відносини на базі стабільно функціонуючої платіжно-розрахункової системи. Слід наголосити, що спроби оволодіння таким інструментарієм Національним банком уже здійснено. Йдеться, зокрема, про запровадження пільгового рефінансування комерційних банків під надання останніми інноваційних кредитів, у низці інших випадків, укладення комплексу угод щодо узгоджених координованих дій Нацбанку з Міністерством фінансів України, УСПП тощо.

Враховуючи значні обсяги заборгованості українських підприємств між собою та перед бюджетом, доцільно розробити методику та провести кліринговий залік взаємних вимог і зобов’язань, у тому числі - взаємної заборгованості підприємств і держави. Виконання цього завдання має бути покладено на єдиний міжвідомчий орган, сформований за безпосередньої участі основних комерційних банків та НБУ. Тісний зв’язок між галузями та технічна досконалість банківської системи свідчать про можливість проведення заліку за допомогою електронної мережі банківської системи із залученням одноденних кредитів, тим більше що окремі успішні спроби таких локальних заліків вже мали місце. Такий залік дав би можливість визначити підприємства - чисті дебітори, а його результати можна було б прийняти за точку відліку для розробки відповідної стратегії реструктуризації, порушення процедур банкрутства, державної підтримки підприємств тощо. Чисту кредиторську заборгованість установ, перед якими заборгував бюджет, слід перетворити на державні цінні папери і передати кредиторам з можливістю сплати ними податків та інших платежів до державних органів та установ.

З метою активізації міждержавної кооперації та поліпшення платіжно-розрахункових відносин у рамках СНД Україні було б доречним внести пропозицію щодо створення локального міжрегіонального платіжного союзу як фінансового механізму спрощення проходження платежів між країнами-учасницями Співдружності. Створення такого союзу принаймні між Україною, Російською Федерацією, Білоруссю та Казахстаном відповідає домовленостям щодо утворення Єдиного економічного простору (ЄЕП), досягнутим у лютому-березні 2003 р. Налагодження дієвого функціонування платіжного союзу дасть змогу гармонізувати економічні стосунки між країнами - членами СНД, зменшити труднощі розрахунків, які виникли після переходу на засади стягнення ПДВ за країною призначення, певною мірою пом’якшити політичну напруженість у відносинах. Така гармонізація є цілком сумісною із європейським вибором країн - учасниць союзу, оскільки створюватиме умови для активізації економічних процесів, поліпшення основних макроекономічних показників, інвестиційного та підприємницького клімату, соціального становища в цих країнах, що, в свою чергу, наближуватиме перспективи їхньої інтеграції з ЄС. Принагідно зазначимо, що у рамках ЄврАзЕС предметно обговорюється ідея запровадження спільної валюти. Платіжний союз як такий не передбачає єдину грошову одиницю на теренах держав ЄЕП, проте дозволяє запровадити розрахункову платіжну одиницю у міждержавних економічних стосунках.

Стратегія економічного зростання потребує переходу в монетарній сфері до стратегії “агресивної гривні”. Настав час відмовитися від стратегії стиснення інфляції до мінімальних величин за рахунок нехтування завданнями економічного зростання та структурної перебудови. Необхідно зорієнтувати політику регулювання грошової маси на досягнення обсягів, необхідних для забезпечення відтворювального процесу, поєднати жорсткий контроль над динамікою грошової маси зі стимулюванням структурної перебудови та економічного зростання.

Стратегія “агресивної гривні” має полягати у підвищенні доступності кредитів для підприємств реального сектору та відповідному вдосконаленні сучасних механізмів збільшення грошової пропозиції, за яких неминучий інфляційний ефект грошової емісії буде найменшим.

Принагідно зауважимо, що такі заходи мають досить позитивно вплинути на розвиток в Україні ринкового середовища. Адже збільшення місткості внутрішнього ринку сприяє розвитку конкуренції, прискорення обороту капіталів відкриває додатковий простір для цінової конкуренції, а за суттєвого збільшення обсягів торговельно-фінансового капіталу конкуренція змусить посередницькі фірми стверджуватися на ринку за рахунок встановлення стабільних відносин із національними виробниками, що базуються на інвестиціях в їхній розвиток. Слід усвідомити серйозну небезпеку згортання сприятливих для економічного зростання заходів грошово-кредитної політики у разі посилення загрози інфляційних тенденцій. Відтак реалізація орієнтирів інноваційного розвитку вимагатиме узгодження антиінфляційної політики з потребою збереження стимулюючого характеру грошово-кредитної політики.

Насамперед слід відмовитися від збільшення грошової пропозиції ad hoc, залежно від ситуації на валютному ринку, з наступною нейтралізацією можливих негативних наслідків, а здійснювати його цілеспрямовано та планомірно, відповідно до заздалегідь розрахованою програмою, яка прогнозує попит на гроші з урахуванням феноменів розширення сфери грошового обігу та уповільнення його швидкості, які мали місце у 2001-2002 рр. Для цього слід розширити спектр інструментів збільшення грошової пропозиції, зокрема - перейти до прагматичного розуміння категорії грошової емісії як одного із стандартних важелів економічної політики.

Емісійне фінансування видатків бюджету у визначених межах також видається цілком прийнятним у разі, коли їх буде спрямовано на закупівлю продукції вітчизняного виробництва й інвестиції в рамках “бюджету розвитку”. Це дозволить послабити фіскальний тиск на підприємства та сприятиме поширенню економічного пожвавлення. Таке фінансування, звісно, можливе шляхом купівлі Нацбанком державних цінних паперів. Проте досягти максимізації позитивного та мінімізації негативного ефекту грошової емісії як джерела доходів бюджету можливо завдяки її спрямуванню через спеціально створену державну фінансову інституцію - Український банк реконструкції і розвитку.

Зав’язаність грошової політики та регулювання грошової пропозиції на операції НБУ на валютному ринку може, в разі погіршення сальдо платіжного балансу, призвести до блокування монетарної політики під впливом зовнішніх чинників. Відтак необхідно поєднати лібералізацію валютного ринку та перехід до вільно “плаваючого” курсу гривні з політикою цілеспрямованої поступової девальвації гривні згідно із заздалегідь визначеними орієнтирами (встановленими по відношенню до інфляції) до валют країн-основних торговельних партнерів України у спосіб поповнення валютних резервів Національного банку з емісійних джерел. Активна ремонетизація економіки через інструменти поповнення валютних резервів Нацбанку сприятиме, за рахунок зменшення грошового дефіциту, зниженню рівня реального кредитного проценту.

Радикальне збільшення обсягів кредитування економіки має стратегічно важливе значення. Адже в разі подальшого звуження каналу ремонетизації економіки через поповнення резервів НБУ подальше збільшення грошової пропозиції може відбуватися саме через кредитні механізми. Відтак налагодження дієвої системи кредитування великого, середнього та малого бізнесу, а також споживачів визначатиме довгострокову економічну стабільність. Завдання подолання розриву між комерційними банками і реальною економікою, залучення банків до реалізації нової економічної стратегії поставлено і в Посланні Президента України “Європейський вибір”.

Досвід 2001-2002 рр. показав неефективність використання емісійних коштів на рефінансування комерційних банків. За умов низького платоспроможного попиту на гроші комерційні банки не виявляли значного попиту на кредити з боку НБУ, що вело до невеликого збільшення грошової пропозиції за цим каналом. Суттєве зростання обсягів рефінансування, що відбулося у 2003 р., свідчить про позитивні зрушення у цій сфері. На часі постало завдання заохочення комерційних банків до кредитування реального сектору економіки, насамперед – інвестиційних проектів. З цією метою державна політика повинна:

запровадити дієві механізми державного страхування довгострокових кредитів, у тому числі кредитів, виданих малим підприємствам;


надавати державні гарантії комерційним банкам, які здійснюють кредитування пріоритетних інноваційних проектів;

продовжити розвиток системи пільгового рефінансування комерційних банків, які надають кредити для реалізації інноваційних проектів, поетапно поширити її на всі інвестиційні кредити, добитися дієвості цього важеля у спосіб поєднання з комплексом інституційних інструментів;


посилити відповідальність комерційних банків за встановлення завищеної ціни кредитів введенням додаткових нарахувань (податків, зборів тощо) за кожний процентний пункт перевищення вартістю кредиту ставки рефінансування НБУ.

вжити заходів щодо розширення обсягів споживчого кредитування населення, передусім – на купівлю товарів вітчизняного виробництва, а також кредитування витрат на освіту, охорону здоров’я, підвищення кваліфікації та ін.;


удосконалити механізми гарантій збереження внесків населення у фінансово-кредитних установах; компенсація втрат грошових заощаджень населення та погашення частини заборгованості із заробітної плати (останнє - суто добровільно) можуть здійснюватися у спосіб конвертації цих коштів в інвестиційні цінні папери, пенсійні внески або як компенсації вкладання інвестицій у приватне підприємництво та створення малих підприємств, передусім у сфері виробництва товарів та послуг;

вжити заходів щодо концентрації банківських капіталів та підвищення надійності банківської системи України, передбачених ще Указами Президента України від 23.01.1999 р. №44 “Про Комплексні заходи щодо оздоровлення банківської системи на 1999-2000 роки” та від 14.07.2000 р. №891 “Про заходи щодо зміцнення банківської системи України та підвищення її ролі у процесах економічних перетворень”.


Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історія економічних учень
Економічна стратегія держави: теорія, методологія, практика
Історія економічних учень
Економічна історія
Історія економічної теорії
Історія економічних учень
Державне регулювання економіки
Економічна історія