Електронна бібліотекапідручники


Економічна стратегія держави: теорія, методологія, практика

1. Стан внутрішнього ринку


Проблема вузькості та структурної недосконалості внутрішнього ринку України обговорюється науковцями та аналітиками досить давно. Ознаками цієї вузькості є різке падіння реальних доходів населення протягом 90-х років та рівень середнього доходу, який ледве наближається до прожиткового мінімуму, що обмежує споживчий попит; низький рівень прибутків підприємств; недостатні обсяги інвестиційної діяльності, що обмежує попит на продукцію виробничого та інвестиційного призначення; рестриктивна бюджетна політика, яка звужує державне споживання та інвестиції. Дуже негативно на внутрішній ринок впливають також платіжна криза та дефіцит ліквідних ресурсів підприємств і висока вартість кредитних ресурсів, насамперед – для інвестиційних кредитів.

Структурні деформації знаходять свій вияв у недовершеності розвитку ринків. У той час як ринок товарів і послуг поступово розвивається, ринок фінансових ресурсів перебуває практично у зародковому стані, а сама наявність ринку праці взагалі викликає сумнів. Малоефективною є ринкова інфраструктура. Стару “соціалістичну” систему матеріально-технічного постачання та збуту зруйновано, а нова будується досить повільно, її елементи часто набувають “тіньового” або й кримінального ухилу. Повільно освоюється сучасний маркетинговий інструментарій через суттєвий брак кваліфікації управлінського персоналу багатьох підприємств. Досить часто продукція українських компаній виявляється неконкурентоспроможною або неліквідною саме через їхню неефективну збутову політику.

З огляду на те, що ринок є визначальним інститутом ринкового механізму, який забезпечує регулювання та координацію дій суб’єктів господарювання, вузькість внутрішнього ринку веде до серйозних негативних наслідків.

По-перше, відбувається некоректне визначення вартості товарів. Це виявляється у множинності цін, "ножицях" цін між продукцією промисловості та сільського господарства, високого та низького ступеня переробки тощо, надмірній впливовості одних ринків (зокрема - суттєвому впливі ціни грошей - позичкового відсотка на собівартість товарів) і надто малій ролі інших (фондового ринку, ринку праці). Система цiн, яка спирається на економiчну структуру i грошову систему, вiдповiдно, виявилася нездатною до виконання своїх функцiй оцiнки й нормування iндивiдуальних витрат i зведення їх до суспiльно необхiдних у процесі конкуренцiї, зв´язку споживчої i мiнової вартостi. А тому і конкуренція між українськими підприємствами та їх із зарубіжними фірмами позбавлена фундаментального принципу еквівалентності обміну. Наслідком некоректного визначення вартості є деформація пріоритетів економічного розвитку та спрямування капіталів до галузей із невиправдано високою нормою прибутку.

По-друге, порушуються зв´язки між окремими економічними суб´єктами, галузями, регіонами тощо. Підприємства зазвичай здійснюють мінімізіцію витрат виробництва, шукаючи найвигідніші умови закупівлі сировини та комплектуючих, що дає їм можливість більш агресивно поводитися на ринку. Обособлення господарюючих суб´єктів перешкоджає ефективній внутрігалузевій та міжгалузевій конкуренції, консервуючи малоефективну структуру економіки. Труднощі встановлення зв’язків відбиваються на високих трансакційних витратах. Це, в свою чергу, веде до пошуку підприємствами засобів їх зниження через “тіньові” операції, а також створює сприятливе підґрунтя для діяльності значної кількості посередницьких торговельних структур, плата за послуги яких “осідає” на кінцевій ціні товару і є додатковим чинником інфляції витрат.

По-третє, утруднено зв´язок між виробником і споживачем. Через крайню обмеженість споживача в коштах його вимоги до товарів знижуються, він переключається на більш дешеві, незважаючи на їхню нижчу якість. Це зменшує можливості нецінової конкуренції підприємств, послаблює стимули до підвищення якості та покращання споживчих характеристик продукту. Цінова домінанта у поведінці споживачів є суттєвим стимулом “тонізації” споживчого ринку та припливу контрабандних товарів.

Вчетверте, вузькі ринки частіше та легше підпадають під раптові впливи, на їхню динаміку впливає більше неекономічних чинників (зокрема проблеми інфраструктури, різного роду політичні чинники, погодні умови тощо). Наслідок - виникнення раптових непередбачуваних дисбалансів ринків. Це дестабілізує відтворювальний процес, змушуючи уряд вживати стабілізаційні заходи, які часто суперечать потребам економічного зростання.

Вп’яте, виникає надмірний вплив з боку зовнішніх чинників. Переорієнтація виробників на зовнішні ринки робить їх більш чутливими до кон’юнктурних коливань на цих ринках, що особливо помітно за невеликих обсягів оборотів. Значного удару завдають також різного роду антидемпінгові розслідування, інші протекціоністські заходи торговельних партнерів України. Вузькість внутрішніх ринків робить країну, таким чином, високозалежною від зарубіжних торговельних партнерів, що дає підґрунтя не лише для економічного, але й для політичного тиску.

Вшосте, виникає дефіцит або викривленість інформації для суб´єктів господарювання про стан попиту, суспільну оцінку ефективності виробництва, рівень його конкурентоспроможності. Джерелом такої інформації має виступати ринок. Звуженість ринків робить цю інформацію некоректною, частково недоступною або й відсутньою, що веде до зниження раціональності очікувань економічних суб’єктів. Наслідками дефіциту інформації є втрата мотивації до ефективної діяльності економічного суб´єкта, неефективне використання ресурсів, консервування його технологічної, економічної та організаційної структури, зрештою – неможливість формування ефективної стратегії на мікрорівні.

Перераховані наслідки ведуть до уповільнення формування в Україні повноцінної ринкової економіки, а саме: перешкоджають становленню конкурентоспроможних підприємств; сприяють збереженню монополізації ринків; ведуть до необгрунтованого завищення цін; стають на заваді поширенню ефекту галузевого зростання на всю економіку; сприяють “тонізації” економіки, розвитку корупції. Це створює суттєві загрози економічній безпеці України, веде до деформації дії основних ринкових законів. Останнє, в свою чергу, знижує ефективність економічної стратегії держави.

Слід зауважити, що дослідники, які усвідомлюють важливість внутрішнього ринку як чинника економічного зростання, його розвиток розглядається як похідна від зростання обсягів виробництва і доходів населення. Проте аналіз глибинних наслідків тривалого звуження внутрішнього ринку дозволяє поставити імовірність такого причинно-наслідкового зв’язку в Україні під сумнів. Навпаки, нерозвиненість внутрішнього ринку як органічної єдності попиту і пропозиції досі виступає в Україні чинником гальмування економічного зростання та джерелом диспропорцій в грошово-кредитній, інвестиційній, інноваційній та інших сферах.

На погляд автора, намагання досягти позитивної економічної динаміки лише за рахунок стимулювання споживчого попиту за збереження незмінними інших складових економічної стратегії на даному етапі є безперспективними, якщо це стимулювання не супроводжується паралельною інвестиційною та інноваційною політикою. Адже національні товаровиробники, аби забезпечити достатньо оперативну та адекватну реакцію на збільшення внутрішнього попиту, потребують додаткових коштів для розширення, модернізації чи відновлення виробництва, підвищення його конкурентоспроможності, розв’язання платіжної кризи, відтворення обігових коштів та збутової інфраструктури.

Збереження дефіциту цих коштів веде до надмірного збільшення лагу реагування пропозиції на попит, що зростає. Це обумовлюватиме тривале перевищення платоспроможного попиту над пропозицією та інфляційні тенденції, витіснення імпортом товарів вітчизняного виробництва на внутрішньому ринку. Окрім того, спроби перерозподілити наявні кошти у рамках сучасних монетарних обмежень на користь споживчого попиту вестимуть до подальшого руйнування фінансів підприємств, загострення дефіциту ліквідних ресурсів, зростання офіційного безробіття та посилення тиску на Державний бюджет. Відтак відтворюватимуться сприятливі умови для повернення до рестриктивних заходів макроекономічної стабілізації.

Таким чином, не можна погодитися з думкою Голови правління НБУ С. Тігіпка про пріоритетність розвитку на сучасному етапі саме споживчого кредитування населення. Хоча, безперечно, розвиток цього напряму у 2002-2003 рр. став важливим позитивним чинником економічного зростання.

Зростання рівня доходів населення та обсягу роздрібного товарообороту протягом останніх років поступово обумовило певні зрушення і на ринку споживчих товарів. Відбулося як збільшення споживчого попиту (хоча темпи його суттєво відстають від зростання доходів через одночасне розширення спектра витрат домогосподарств), так і зміна його структури.

З підвищенням платоспроможного попиту споживачі поступово відмовлятимуться від купівлі найдешевших товарів, орієнтуючись на критерії якості, рівень їхніх запитів підвищується. Диференціація доходів обумовила випереджаюче зростання попиту на товари та послуги елітного асортименту, в тому числі – на сучасну інноваційну продукцію. На ринку споживчих товарів ефект відкритості економіки проявляється найбільш яскраво: адже їхнє споживання набагато більш диверсифіковане, не зв’язане особливими технологічними нормами, а ефект цінової конкуренції суттєво вищий, ніж на ринку продукції виробничого призначення. У цьому разі вітчизняне виробництво поступово втрачатиме свої переваги цінової конкурентоспроможності та, якщо не зможе забезпечити поліпшення якісних характеристик і освоєння нових видів товарів та послуг, поступатиметься позиціями на багатьох товарних ринках. Відтак у відкритій економіці підвищення попиту на споживчому ринку веде не до інфляції, а до збільшення імпорту – звісно, за відсутності чинників встановлення рівноваги у вигляді девальвації засобів захисту ринку.

Тому позитивні зрушення на споживчих ринках поки що не позначилися на динаміці реального сектору української економіки. Після певного поліпшення становища у 2001 р. зменшення частки внутрішнього ринку продовжилося, й визначальним чинником економічної динаміки залишається експортна складова виробництва. Відбувається випереджаюче зростання імпорту споживчих товарів. Темпи зростання доходів населення суттєво перевищують збільшення роздрібного товарообороту. Внутрішній ринок не перетворився на середовище, сприятливе для здійснення ефективної економічної стратегії усіх рівнів, а його динаміка не стала дієвим важелем впливу на прийняття економічними суб’єктами раціональних рішень.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історія економічних учень
Економічна стратегія держави: теорія, методологія, практика
Історія економічних учень
Економічна історія
Історія економічної теорії
Історія економічних учень
Державне регулювання економіки
Економічна історія