"Свідомість - це найкраща, притаманна тільки людям і зв’язана з мовою функція мозку, яка полягає в узагальненому і цілеспрямованому відображенні дійсності, в попередній уявній побудові дій і передбаченні їх результатів, в розумному регулюванні і самоконтролі поведінки людини". Вона не тільки відображає, а й творить світ на основі практичної діяльності. Вивчають багато наук: філософія, соціологія, психологія, мовознавство, педагогіка, фізіологія вищої нервової діяльності, семіотика, кібернетика, інформатика. Протягом віків точаться суперечки відносно її сутності. Богослови розглядають свідомість як крихітну іскру божественного розуму. Ідеалісти вважають свідомість первинною щодо матерії, вона, на їхню думку, незалежна від матерії, навпаки, остання є продукт першої. Матеріалістична філо¬софія і психологія вважають свідомість функцією мозку і відбиттям зовнішнього світу. Незважаючи на розбіжність думок, всі філософи згодні, що свідомість - це реальність, і вона відіграє величезну роль в житті людини та суспільства в цілому. Головними ознаками свідомості є відображення світу, відношення ціле покладання, управління. Свідомість як відображення, відтворює насамперед форми людської діяльності і через них форми природного буття. Специфіка свідомості як відношення полягає в її націліності на буття, на пізнання, освоєння того, що лежить поза свідомістю, на розкриття його сутності. Водночас об’єктом розгляду свідомості може бути вона сама й її носії, тобто свідомість пов’язана з самосвідомістю. Вихідним пунктом людського ставлення до світу є перетворення його відповідно до людських потреб, що набирав форми цілепокладання - створення ідеальної моделі бажа¬ного майбутнього, визначення мети і засобів, розробки програми діяльності. Свідомість не зводиться повністю до мислення, поняття, пізнання і знання, вона охоплює як раціональне, так і чуттєве відображення дійсності, як пізнавальне, так і емоційно-оціночне ставлення людини до світу. Всі ці компоненти слід розглядати як елементи цілісного процесу предметно-матеріального, теоретичного та духовно-практичного способів освоєння світу. Отже, основними елементами свідомості, які перебувають в діалектичному взаємозв’язку, є: усвідомлення явищ, знання, самосвідомість, емоції, воля. Розвиток свідомості - це насамперед збагачення її новими знаннями про навколишній світ і про саму людину. Пізнання речей має різний рівень, глибину проникнення в об'єкт і ступінь ясності розуміння. Звідси повсякденне, наукове, філософське, естетичне і релігійне усвідомлення світу, а також чуттєвий і раціональний рівні свідомості. Генетичною передумовою виникнення свідомості є загальна властивість всіх наявних предметів і явищ, як природних, так і соціальних, властивість відображення. Відображення є здатність матеріальних об'єктів, процесів, явищ відтворювати пов'язані з ними об'єкти зовнішнього світу. Будь-яка дія залишає в предметі "слід", відповідний відбиток, простий чи складний. Кожній формі руху матерії відповідає форма відображення. Умовно можна виділити відображення в неживій природі, живій природі, на соціальному рівні, котрі становлять якісно різні його форми. На неорганічному рівні основою відображення є збереження ма¬терії. На біологічному рівні сутність відображення полягає в обміні речовин, без якого не можуть існувати та розвиватися живі істоти. На цьому рівні відображення носить випереджувальний, ви¬бірковий характер. Одна і та ж тварина по-різному реагує на зовнішні подразники залежно від того, сита вона чи голодна. Людина на відміну від тварин не змінює свою анатомо-фізіологічну орга¬нізацію у відповідності зі зміною зовнішнього середовища, а змінює це середовище відповідно до своїх потреб. Так, як відомо, з похолоданням на Землі багато тварин змінили свою біологічну струк¬туру. Людина ж, пристосовуючись до більш прохолодного клімату, почала одягати шкури тварин, робити житло тощо. А це можливе лише на основі матеріально-практичної діяльності, наявності мислення, свідомості. Отже, специфіка соціальної форми відображення в свідомості полягає у активному перетворенні світу на основі праці, творчості. У переході на вищі рівні відображення значну роль відігравала поява інформаційного відображення. Останнє пов'язане з використанням наслідків зовнішньої дії для орієнтирів у навколишньому середовищі. Інформаційне відображення з'являється завдяки ви¬никненні таких матеріальних структур, які не пасивно відображають зовнішні дії, а активно будують свої відносини з дійсністю, використовуючи ті фактори, які сприяють самозбереженню і розвитку. Значення інформаційного відображення особливо зростає в суспільстві /наприклад, економічної інформації /. Яскравим проявом цього є поява нової науки - інформатики. Необхідно розрізняти поняття "психіка" і "свідомість". Психіка в розвинутій формі виникає з появою нервової системи. Вона притаманна як тваринам, так і людині. Психіка людини складається з двох компонентів: усвідомлене /мислення, відчуття, увага, пам’ять, воля/ та неусвідомлене /емоції, навички, автоматичні дії, інстинкти, інтуїція /. Вони перебувають у діалектичній взаємодії, причому провідну інтелектуальну роль відіграє свідомість. Слід розрізняти два види неусвідомлених дій. До першого виду належать дії, які ніколи не усвідомлювалися, а до другого - дії, які раніше усвідомлювалися, потім автоматизувалися і стали здійснюватися вже стихійно. Отже, вчинки людини не завжди усвідомлені. Неусвідомлене може проявиться в людині в формі різноманітної ілюзорної сфери сновидінь, владних інстинктів та ін. Проте, людина - це насамперед свідома істота. Світом свідомості в неї пронизані не тільки мислення, а й відчуття. В розумінні свідомості можливі дві крайності: повний відрив її від матерії і ототожнення з останньою. Матеріалістична філософія розглядає свідомість як результат розвитку матерії. Вона є властивістю високорозвиненої матерії - людського мозку. Процес мислення супроводжується певними біохімічними, певними фізіологічними та іншими змінами в мозку, але не вони становлять його зміст. Ця проблема знаходить свою конкретизацію в поняттях матеріального та ідеального. Матеріальне є філософське поняття про буття, яке вказує на його об'єктивно-реальне, тобто незалежне від свідомості, існування. Ідеальне - філософська категорія для позначення нематеріальної, суб'єктивно-духовної природи, образного відображення дійсності в людській свідомості. Ідеальне характеризує принципову відмінність між відображенням і відображуваним, образом і об’єктом. Ця відмінність полягає в тому, що суб'єктивні образи, відтворюючи властивості реальних об'єктів, самі цих властивостей не мають, оскільки позбавлені всілякої тілесності, матеріальності. Ідеальне являє собою суб'єктивно-психічну реальність та існує лише в актах свідомості. Воно є вторинне, похідне від матеріального, як суб'єктивний образ об'єктивного світу. Свідомість відображає безпосередньо не саму дійсність, а дійсність, перетворену людьми, тобто їхнє буття, матеріально-практичну діяльність. Цей процес характеризується як опредметненням /розкриттям сутності предметів і їх можливостей з допомогою свідомості/, так і упредметненням /перетворенням ідей, цілей в реальні предмети, явища /. В процесі своєї реалізації суспільні потреби людини, перш ніж привести до матеріального результату, повинні усвідомитися, перетворитися на ідеальне і лише згодом, у процесі практичної реалізації, знову перейти з ідеальної форми існування в матеріальну. Незважаючи на те, що свідомість є суб’єктивна реальність, позбавлена всілякої тілесності, можливості сприйняття з допомогою органів відчуттів, її можна вивчати завдяки її органічному зв’язку з матеріальними процесами. Свідомість виявляється через мову як її матеріального носія, втілення норм свідомості, проявляється через практичні дії та їх наслідки. Біологічні передумови виникнення свідомості з можливості перетворилися на дійсність завдяки включенню в антропогенез соціальних факторів, головні з яких - праця, колективний спосіб життя та членороздільна мова. Вище було показано вирішальну роль у цьому праці практичної діяльності. Але не менше значення мала й поява мови. Нова така ж давня, як і свідомість; мова є практична, реальна і для інших людей і лише тим самим реальна також і для кожного з нас, дійсна свідомість. Сутність мови виявляється в її двоєдиній функції: служити засобом спілкування і знаряддям мис¬лення. Мова - це саме процес спілкування, обміну думками, відчуттями, побажаннями, ціле покладаннями і т.п. З допомогою мови думки, емоції окремих людей перетворюються з їх особистого надбання в суспільне, в духовне багатство всього суспільства. Завдяки мові продукти свідомості і форми свідомості є загальнозначущими явищами, їх можна засвоювати від попередніх поколінь і передавати наступним. Таким чином свідомість об’єктивується у формах матеріальної і духовної культури людства. Будучи суспільною за своїм походженням і сутністю, свідомість реалізується через свідомість окремих індивідів. Набуваючи завдяки мові відносної незалежності від практики, свідомість випереджає практичну дію, формує ту саму ідеальну мету, яка визначає спосіб і характер самої практичної дії. Людина одержує інформацію не тільки за допомогою звичайної мови, а й штучних мов. різних знакових систем /мова математики, кібернетики, система символів, азбука Морзе і т.п./. Знак - це матеріальний предмет, який виконує в спілкуванні роль представника чогось і використовується для одержання, збереження, перетворення та передачі інформації. Знакові системи виникли і розвиваються як матеріальна форма, в якій реалізується свідомість, мислення, інформаційні процеси в суспільстві, а в наш час і в техніці /особливо в комп'ютерній техніці/. Вихідною знаковою системою є звичайна, природна мова. Будучи відбиттям суспільного буття людей, свідомість носить активний, творчий характер. Творчість - це продуктивна людська діяльність, здатна породжувати якісно нові матеріальні і духовні цінності суспільного значення. Головна цінність відображуваної діяльності людської свідомості полягає у творчому її функціонуванні, коли розпредметнення результатів попередньої діяльності супроводжується внесенням у них нового змісту, що істотно змінює попередній зміст. Зв'язок з реальним світом здійснює не сама по собі свідомість, а реальні люди, які практично перетворюють світ. Свідомість через практику здійснює зворотний вплив на дійсність, що її породила. Активність характерна не тільки індивідуальній, але й суспільній свідомості, насамперед прогресивним ідеям, які, оволодівши масами, стають "матеріальною силою.