пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Економічна стратегія держави: теорія, методологія, практика

Передмова


Державна політика, особливо – в економічній сфері, завжди була предметом жвавих публічних обговорень. У висловлюваннях з її приводу, як правило, цілком вільно почуваються представники практично усіх професій – від журналіста та лікаря – до слюсаря чи тракториста. Як правило, обсяг оцінок та рекомендацій, висловлюваних у цих дискусіях, є обернено пропорційним дійсній обізнаності дискутуючих. Парадоксально, але чи не найстриманіше висловлюються з приводу економічної політики самі економісти.

Це не повинне викликати особливого здивування. Адже економічну політику зазвичай прийнято розглядати як дещо зовнішнє по відношенню до основних закономірностей, за якими існує та діє економічна система, як збурення, які вносять дії уряду, що керується позаекономічними міркуваннями, до збалансованих об’єктивних економічних процесів. Якщо окремі інструменти економічної політики, які спираються на притаманні ринковим механізмам важелі, насамперед у грошово-кредитній чи бюджетно-податковій сферах, і є предметом розгляду економічної теорії чи спеціалізованих відгалужень економічної науки, економічна політика як цілісна система не розглядається як предмет економічного дослідження, тому вивчається, як правило, теорією державного управління, політологією, іншими неекономічними напрямами суспільної науки.

Між тим суб’єкти та об’єкти економічної політики є частинами суспільної системи, а її інструментарій підпорядкований внутрішнім закономірностям останньої. Відтак цілком доречним видається розглядати економічну політику як невід’ємну складову процесу суспільного відтворення, яка має об’єктивні закони розвитку, що можуть бути визначені та описані, виходячи з характеристик суспільної системи, в якій ця політика здійснюється.

Стратегія завжди посідала особливе місце в політиці. Підносячись до прогнозів та передбачень, вона набуває ореолу таємничості та харизматичності. Досить часто в буденній свідомості стратегія асоціюється з визначенням певних „надцілей”, встановлення яких уже як таке нібито забезпечує вирішення переважної більшості проблем, які постають у повсякденній діяльності. У перші роки ринкових трансформацій популярним серед пострадянських політиків було запитання: „Скажіть нам, яке суспільство ми будуємо?” Видавалося, що саме відсутність чіткої відповіді і є головною перешкодою успішного прогресу пострадянських суспільств та економік. Нині у схожому статусі перебуває питання геополітичної орієнтації : „Скажіть нам, куди ми рухаємося?”

Практика засвідчує, що визначення самих лише стратегічних цілей та орієнтирів замало для того, щоб сформувати стратегію прийнятну, зрозумілу, а головне – яку реально реалізувати. Стратегія виявляється складною системою цілей, напрямів, завдань, інструментів та заходів, які лише в цілісному поєднанні спроможні перетворити амбіційні бажання на керівництво до практичної дії.

Як провідна складова економічної політики економічна стратегія підпорядковується внутрішнім закономірностям, ресурсному потенціалу та обмеженням суспільної системи, в якій вона знаходить свою реалізацію. Цілком очевидно, що тільки стратегія, яка враховує ці закономірності та потенціал, має підстави досягти цілі. Отже, для того, щоб набути належної ефективності у досягненні поставлених стратегічних цілей, економічна стратегія має стати предметом детального наукового дослідження, а її розробка – здійснюватися на науково обґрунтованих засадах.

У пропонованій роботі автором зроблено спробу фундаментального аналізу феномену економічної стратегії як суспільного явища, встановлення особливостей економічної стратегії періоду ринкових реформ в Україні, визначення головних орієнтирів ефективної стратегії довгострокового економічного зростання для України.

Перший розділ присвячено теоретичним аспектам економічної стратегії. Визначено категоріальний апарат, проаналізовано підходи до трактування поняття стратегії представників різних напрямів та течій суспільної науки. Встановлено місце економічної стратегії в ринковій економічній системі. На базі трактування цієї системи як цілісної (органічної) доведено органічну включеність економічної стратегії у процес суспільного відтворення. Визначено особливості, які накладає на формування і здійснення економічної стратегії перехідна економіка. Автор пропонує власне трактування ефективності економічної стратегії, комплексу чинників та передумов, а також критерії оцінки ефективності.

У другому розділі на базі дослідження перебігу трансформаційної кризи в Україні та, особливо, етапу економічного зростання 2000-2002 рр., зроблено спробу визначити головні особливості, які властиві формуванню та реалізації економічної стратегії в Україні. Аналіз загальних показників динаміки української економіки дав змогу для низки узагальнень щодо її системних диспропорцій, які стають на заваді ефективній економічній стратегії.

Виходячи із наведеної у першому розділі методологічної бази, спираючись на здійснений аналіз десятирічної економічної практики України, в третьому розділі автор формулює головні завдання стратегії довгострокового економічного зростання та формування інноваційної моделі розвитку. Запропоновано комплекс стратегічних орієнтирів, оціночних критеріїв та практичних рекомендацій щодо цієї політики.

Четвертий розділ присвячено визначенню основних засад формування суспільного консенсусу навколо реалізації стратегії економічного зростання. Аналізуючи сучасне співвідношення політико-економічних інтересів в Україні, автор прогнозує можливі політичні перешкоди на шляху реалізації цієї стратегії, висловлює рекомендації щодо узгодження інтересів політико-економічних угруповань з метою консолідації зусиль на цілях суспільного розвитку.

Проведене автором дослідження стало можливим завдяки чотирирічній роботі постійно діючого “круглого столу” “Безпека економічних трансформацій”, організованого Національним інститутом стратегічних досліджень, Центром антикризових досліджень, Українським союзом промисловців та підприємців, Державним комітетом України з питань регуляторної політики та підприємництва та Українською федерацією недержавних служб безпеки. Саме поглиблений аналіз проблем, які виносилися на засідання, та їхнє обговорення учасниками цього дискусійного клубу дозволили якісно доповнити матеріал даного дослідження, перевірити методологічні підходи та аналітичні висновки, повніше усвідомити нерозривну цілісність національного економічного організму, відчути усю складність, і при цьому – необхідність пошуку форм і методів співробітництва між органами державної влади та суб’єктами національної економіки. Автор щиро вдячний усім, хто долучився до цих дискусій, а також О. Ф. Бєлову та О. С. Власюку, без підтримки яких настільки тривала та плідна робота була б неможливою. Окрема вдячність О. А. Галенку, який виступив у 1999 році ініціатором ідеї утворення „круглого столу”.

Ця книга була б також неможливою без неоціненної допомоги друзів і колег з Національного інституту стратегічних досліджень та Центру антикризових досліджень: О. С. Гриневича, А. Ю. Сменковського, В. С. Лупація, В. А. Комарова, Я. Б. Базилюк, Н. М. Лакізи-Сачук, Т. П. Сластьєн, М. В. Курач, а також багатьох інших, з ким автор мав приємність проводити професійні дискусії та від яких отримав розуміння і підтримку.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історія економічних учень
Економічна стратегія держави: теорія, методологія, практика
Історія економічних учень
Економічна історія
Історія економічної теорії
Історія економічних учень
Державне регулювання економіки
Економічна історія