Електронна бібліотекапідручники


Історія економічних учень

4.4. Основні ідеї економічного вчення Д. Рікардо


Рікардо і його послідовники розробили теорію функціонування вільного підприємництва (або, за їх термінологією, вільної конкуренції), що містить у собі багато істин, які, очевидно, будуть зберігати своє значення, доки існує цей світ.

Альфред Маршалл

Вихідною позицією у творчості Д. Рікардо стала властива всім авторам класичної політичної економії прихильність до концепції економічного лібералізму, який не допускає ніякого державного втручання в економіку і дозволяє вільне підприємництво, вільну торгівлю та інші "економічні свободи". Цю позицію він послідовно відстоював у своїх наукових працях. Вона ж стала основною темою виданого ним у 1815 р. невеликого памфлету "Досвід про вплив низької ціни хліба на прибуток з капіталу", який мав великий успіх у прогресивних суспільних колах Англії того часу. Як уже відзначалося, прийняті англійським парламентом "хлібні закони" різко обмежували ввезення у країну іноземного зерна, що сприяло збереженню високих цін на хліб і відповідало лише інтересам тоді ще впливових землевласників. У названому памфлеті Д. Рікардо, доводячи негативне значення "хлібних законів" для більшої частини населення Англії, вихід із становища, що складалося, вбачав у необмеженій вільній торгівлі зерном, у тому числі через імпорт дешевого хліба з інших країн. Однак "хлібні закони" не привели до згубних наслідків, які передрікав Рікардо, тому що він не розглядав проблему технічних удосконалень у сільському господарстві, повіривши в те, що англійські лендлорди не здатні сприйняти вдосконалення, хоч ця точка зору спростовувалася досвідом історії.

Говорячи про Д. Рікардо, варто також відзначити, що за чотири роки до своєї смерті він повністю залишив бізнес. Це рішення ним було прийняте не стільки для того, щоб, використовуючи своє досить пристойне фінансове становище, продовжити подальші наукові пошуки у галузі економічної теорії, скільки із бажання на державному рівні втілювати в життя власні економічні ідеї. Саме з такою метою у 1819 р. Д. Рікардо, зробивши необхідні "грошові витрати", домігся обрання у члени Палати громад англійського парламенту від однієї з виборчих дільниць Ірландії. Не приєднавшись офіційно до жодної парламентської фракції, Д. Рікардо дотримувався незалежної позиції з усіх проблем.

У парламентських промовах він рішуче виступав за скасування "хлібних законів", підтримував вимоги про лібералізацію економіки, вільну торгівлю і друк, недопущення обмеження права зборів тощо.

Ще однією важливою віхою в біографії Д. Рікардо, як свідчать дослідники життєвого шляху цього вченого, є заснування в 1821 р. першого в Англії клубу політичної економії.

Методологічні основи дослідження    

Починаючи знайомство з найвидатнішим твором Д. Рікардо "Засади політичної економії і оподаткування" (1817 p.), потрібно звернути увагу на те, що вже у передмові до книги він у властивій йому лаконічній формі висловив власне розуміння двох, на його думку ключових, проблем економічної теорії.

По-перше, солідаризуючись із А. Смітом, він також виділяв у суспільстві три основні класи (власників землі; власників грошей і капіталу, необхідного для її обробітку; робітників, працею яких вона обробляється) і три види доходів (ренту, прибуток, заробітну плату). По-друге, дав своє трактування "головного завдання політичної економії", яке полягає, за його словами, у тому, "щоб визначити закони, які керують розподілом доходів".

Пізніше, у середині XIX століття, лідер класичної політичної економії США Г.-Ч. Кері назвав вчення Д. Рікардо системою незгод і чвар між класами.

За Д. Рікардо, саме класові відносини лежать в основі процесів розподілу доходів у суспільстві,оскільки він був упевнений, що ріст доходів капіталістів (прибуток) обов´язково знижує дохід робітників (заробітну плату) і навпаки, вбачаючи у цьому жорсткий закономірний зворотний зв´язок.

Відповідно до концепції природного порядку А. Сміта, для примноження багатства країни, яке розглядається як відповідна величина фізичного обсягу виробництва, Рікардо вважає основною умовою вільну конкуренцію та інші принципи політики економічного лібералізму. Це, зокрема, випливає з його цілком однозначної заяви про те, що тільки "процвітаюча країна, особливо якщо вона дозволяє вільне ввезення харчових продуктів, може нагромаджувати значний капітал без істотного зменшення норм прибутку або значного росту земельної ренти".

Тому, характеризуючи методологічну позицію класиків, можна відзначити, що Д. Рікардо вважав за можливе, спираючись на доктрину природного права як наукової істини, твердити, що при вільній конкуренції інтереси індивіда і цілого збігаються, і що режим вільної конкуренції взагалі (з певними практичними відступами) є найбільш доцільним, найбільш відповідає інтересам нації.

Теоретичні усвідомлення вартості

Значну увагу в своїх "Засадах" Д. Рікардо приділив        теоретичному усвідомленню таких категорій, як "вартість", "рента", "заробітна плата", "прибуток" та інші, а також особливостям формування їх кількісних характеристик в умовах машинної індустрії, різної родючості землі, росту чисельності населення та інших обставин.

Розглянемо деякі основні моменти теоретичних напрацювань Д. Рікардо, враховуючи їх новизну, суперечливість положень і окремі недоліки, очевидні з позицій сучасної економічної теорії.

Виходячи із структури вищезгаданих "Засад", теорії вартості, яка займає одне з центральних місць у дослідах А. Сміта, Д. Рікардо присвятив перший розділ своєї книги. У ній, полемізуючи із своїм кумиром, вчений заперечує смітівську двояку оцінку цієї категорії, безапеляційно наполягаючи тільки на одній — однофакторній оцінці: "Вартість товару або кількості якогось іншого товару, на який він обмінюється, залежить від власної кількості праці, яка необхідна для його виробництва, а не від більшої чи меншої винагороди, яка сплачується за цю працю".

Таким чином, Д. Рікардо вперше продемонстрував свою прихильність до трудової теорії вартості, оскільки у "Досвіді", виданому за два роки до цього, дану проблему він не зачіпав.

Про суперечливість і витратний принцип подібного трактування вартості товарів уже згадувалось вище в загальній характеристиці класичної політичної економії. Але Д. Рікардо зробив при цьому дуже суттєві і принципові застереження і коментарі. Наприклад про те, що "мінову вартість" зумовлює, поряд із кількістю і якістю праці, рідкісність товару і що про відносні ціни на товари варто говорити лише тоді, коли їх кількість може бути збільшена працею людини і при виробництві яких конкуренція не зазнає ніяких обмежень.

Або інший приклад: "Але якщо я говорю, що праця є основою будь-якої вартості, і що відносна кількість її визначає (майже цілком) відносну вартість товарів, то це ще не означає, що я не беру до уваги різницю в якості праці і складність порівняння години чи дня праці в одній галузі промисловості з працею тієї ж тривалості в іншій.

Оцінка праці різної якості швидко встановлюється на ринку з достатньою точністю і значною мірою залежить від зрівнювального мистецтва робітника і напруги виконуваної ним праці".

Водночас у книзі Д. Рікардо, як і в "Багатстві народів" А. Сміта, на відміну від праць К. Маркса, категорії "вартість" і "ціна" використовуються фактично як синоніми. Так, говорячи про "природні" і "ринкові ціни", Д. Рікардо пише: "Якщо ми беремо працю за основу вартості товарів, то із цього ще не значить, що ми заперечуємо випадкові і тимчасові відхилення дійсної чи ринкової ціни товарів від їх початкової і природної ціни".

Щодо твердження Д. Рікардо про те, що на рівень цін товарів, поряд із затраченою живою працею, впливає й уречевлена праця, тобто "праця, затрачена на знаряддя праці, інструменти і будівлі, які сприяють цій праці", то з ним, звичайно, не можна не погодитись.

Але викликає незгоду його теза про те, що "відносна вартість товарів" не залежить від зміни рівня заробітної плати робітників. Навряд чи можна назвати обґрунтованим положення про те, що "підвищення вартості праці (заробітної плати) неможливе без відповідного падіння прибутку".

Д. Рікардо, а також інші відомі представники класичної школи вважали, що нібито всі товари вироблялися з постійними витратами при фіксованих технологічних коефіцієнтах. Рікардо допускав мінливість факторних пропорцій у розділі про "машини", але при цьому поступка ніколи не виливалася в русло основної течії класичної теорії. Більше того, пожертвували заради окремого випадку сільськогосподарської продукції, де граничні витрати виробництва відхилялись від середніх. Класична економічна наука була змушена оперувати двома теоріями цінностей: ціна промислової продукції залежить виключно від умов пропозиції,тоді як ціна сільськогосподарської продукції змінюється з масштабом виробництва і тому залежить від характеру попиту.

З положень, висловлених Д. Рікардо щодо категорії "вартості", виділимо ще два, які по праву належать до "золотого фонду" класичної політичної економії. Суть їх полягає в наступному.

По-перше, гроші як товар при зниженні своєї вартості зумовлюють необхідність росту заробітної плати, що у свою чергу "незмінно супроводжується підвищенням ціни товарів".

По-друге, гроші як загальний засіб обміну між усіма цивілізованими країнами "розподіляються між ними в пропорціях, які змінюються з кожним удосконаленням торгівлі і машин, із зростанням труднощів при добуванні їжі та інших предметів життєвої необхідності для зростаючої кількості населення". Ці цілком логічні судження і привели Д. Рікардо до висновку про зміну вартості грошей як товару, залежно від їх кількості в обігу, про що мова піде нижче.

Нарешті, автор "Засад" був абсолютно правий у своєму переконанні про пряму залежність зниження рівня мінової вартості товарів від збільшення використання на їх виробництво основного капіталу, вказуючи на те, що "чим більшу частку становить основний капітал, тим більшим буде це падіння".

Категорію "капітал" Д. Рікардо охарактеризував як "частину багатства країни, котра використовується у виробництві і складається з їжі, одягу, інструментів, сировини, машин та іншого, що необхідне, щоб привести в рух працю". Ця теза відрізняється від думки А. Сміта, який відносив до капіталу нагромаджену працю, втілену у знаряддях виробництва. Тут позиція Рікардо збігається з поглядами інших представників класичної політичної економії, які зверталися до теорії капіталу, але, на відміну від них, він зумів показати, що через нерівність прибутку на вкладений капітал останній "переміщується із однієї діяльності в іншу".

Суть ренти і рентоутворювальні фактори

Теорія доходів Д. Рікардо значно збагатила класичну політичну економію аналізом суті ренти, прибутку і заробітної плати.

Ним розроблені цікаві концепції щодо цих категорій, які отримали неоднозначну оцінку як його прибічників, так і опонентів.

Рікардо, на відміну від фізіократів, які вважали, що рента (чистий продукт) є даром природи, доводить, що природа у створенні ренти не бере участі і не визначає рівень цін. Джерелом ренти є не родючість землі, а праця робітників, зайнятих у сільському господарстві.

Вартість хліба та іншої сільськогосподарської продукції визначається затратами праці на відносно гірших ділянках землі. Це регулююча ціна. За нею продається продукція (однакової якості), яка отримується і на гірших, і на середніх, і на кращих землях. На землях більш родючих утворюється надлишок продукції, який і становить джерело рентного доходу власника землі (рис. 2).

Рис. 2. Утворення ренти за теорією Рікардо

Так, концепція ренти Д. Рікардо зберігає свою актуальність і в наш час. Основні її положення полягають у тому, що рента завжди платиться за користування землею, оскільки її кількість небезмежна, якість неоднакова, а із зростанням населення починають оброблятися нові ділянки землі, гірші за своєю якістю і розміщенням, що потребують більших витрат праці, за якими визначається вартість сільськогосподарських продуктів.

Як пояснював Д. Рікардо,"не тому хліб дорогий, що платиться рента, а рента платиться тому, що хліб дорогий", і сама "рента не є складовою частиною ціни товару".

Переконливими є названі ним рентоутворювальні фактори: неоднаковий природний потенціал ділянок (родючість) і різна віддаленість їх від ринків, де може бути реалізована отримана з них товарна продукція.

Очевидно, що для Д. Рікардо, як і для інших класиків, земля є невідтворюваною і розглядається як фізичний ресурс, а не економічний. Тому в нього не тільки земля, але й рента виступають як "вільний дар землі".

Але оскільки обмежений фонд землі використовується тільки одним способом (наприклад, як рілля або як пасовище) та із закономірним зменшенням віддачі, Д. Рікардо висловлює застереження: "Праця природи оплачується не тому, що вона робить багато, а тому, що вона робить мало. Чим скупіше стає вона на свої дари, тим більшої ціни вона потребує за свою роботу".

Тут цікаво відзначити, що в часи Д. Рікардо побутувала думка (її вперше висловив Джеймс Мілль) про те, що ренту, як дохід, потрібно було б вилучати у вигляді податку на користь держави.

Але якби рентні суми перейшли від землевласників до орендарів, ціни на сільськогосподарську продукцію і середня норма прибутку в сільському господарстві залишились би такими самими, оскільки перехід доходу не позначиться на граничних витратах виробництва зерна.

Тому для Д. Рікардо положення про ренту не виходило за рамки суто наукових проблем, а його теорія диференціальної ренти знаменує зародок маржиналістського підходу в економічній теорії.

Погляди на заробітну плату і прибуток

Погляди Д. Рікардо на заробітну плату, або, як він писав, "природну" і "ринкову ціну  праці", напевно, склалися під впливом теоретичних поглядів Т. Мальтуса, який "застерігав" людство про катастрофічні наслідки, якщо темпи росту населення будуть випереджати приріст необхідних засобів для існування людей.

У будь-якому випадку, характеризуючи "природну ціну праці" як можливість робітника утримувати своєю працею себе і сім´ю, сплачуючи витрати на їжу, предмети першої необхідності і зручності, а "ринкову ціну праці" як плату, що складається під впливом реального співвідношення попиту і пропозиції на працю, Д. Рікардо зробив надто сумнівний (майже мальтусівський) прогноз з приводу перспективного рівня заробітної плати у суспільстві у зв´язку з темпами народонаселення. Він писав: "При істинному русі суспільства заробітна плата має тенденцію до падіння, оскільки регулюється попитом і пропозицією, тому що приплив робітників буде постійно зростати в одному і тому ж ступені, тоді як попит на них буде повільнішим".

На підтвердження свого песимістичного прогнозу Д. Рікардо зазначав також, що заробітна плата буде підвищуватися завжди не такою мірою, "щоб робітник мав можливість купувати так багато предметів комфорту і необхідності, скільки він купував до підвищення ціни на ці товари". Щоправда, досліджуючи "закони", які регулюють заробітну плату, він зробив принципове застереження, що обґрунтована ним тенденція заробітної плати до падіння може мати місце тільки в умовах "особистої і вільної ринкової конкуренції", і тоді заробітна плата не буде "контролюватися втручанням законодавства".

Неоднозначні судження висловив Д. Рікардо щодо формування, динаміки і перспектив росту прибутку підприємця.

При цьому він так само виходив із сумнівного положення про те, що "прибуток залежить від високої чи низької заробітної плати, а заробітна плата — від ціни предметів життєвої необхідності... тому, що кількість усіх інших потрібних предметів може бути збільшена майже безмежно".

Як і у випадку із заробітною платою, в умовах вільної конкуренції, на думку Д. Рікардо, "прибуток має природну тенденцію падати, тому що з прогресом суспільства і зростанням населення, яке потребує додаткової кількості їжі, члени суспільства отримують заробітну плату при затратах більшої і більшої праці".

Однак при цьому він додавав: "На щастя, ця тенденція, це, так би мовити, прагнення прибутку, призупиняється через повторні проміжки часу завдяки удосконаленням у машинах, які використовуються при виробництві предметів життєвої необхідності, а також відкриттям в агрономічній науці, які дозволяють нам зберегти частину праці і таким чином знизити для робітника ціну на предмети першої необхідності".

Щодо теорії грошей

Відомо, що система монометалізму, або, як ще говорять, система золотого стандарту, який визначає закріплення за золотом монопольної ролі грошей, встановилася в Англії наприкінці XVIII ст., а в 1816 р. була законодавчо закріплена. Тому теоретичні позиції Д. Рікардо з теорії грошей ґрунтувалися на положеннях, характерних для форми золотомонетного стандарту, відповідно до якого зумовленій законом кількості золота, що викарбувана на монеті для обігу, відповідав вільний і гарантований розмін паперових грошей.

Залишаючись при цьому прихильником трудової теорії вартості, автор "Засад" писав, що "ні золото, ні якийсь інший товар не можуть бути завжди досконалою мірою вартості усіх речей".

Крім того, Д. Рікардо був прихильником кількісної теорії грошей, пов’язуючи зміну їх вартості як товарів з їх (грошей) кількістю в обігу. Тут маса товарів просто зіштовхується з масою грошей, і таким чином встановлюються товарні ціни. Якщо золотих грошей в обіг потрапило більше, то ціни вищі, якщо ж менше — нижчі. Ця кількісна теорія грошей, з праць Юма, уже знайома.

Щодо паперових грошей, то над Рікардо тяжів досвід нерозмінного паперово-грошового обігу. Купівельна спроможність паперових грошей дійсно визначається, в основному, їх кількістю. Скільки б не було випущено їх, усі вони будуть являти собою ту кількість повноцінних золотих грошей, яка необхідна для обігу. Коли, скажімо, паперових гривень стане вдвоє більше, ніж потрібно золотих, кожна паперова гривня знеціниться удвоє. Проте Рікардо не бачив принципової різниці між паперовими грошима і золотими, вважаючи золото по суті знаком вартості. Він вбачав у грошах тільки засіб обігу і не враховував усієї складності і багатогранності їх функцій.

Принцип порівняльних переваг

Якщо у певній країні нагромадилося надто багато золота, то в ній підвищуються товарні ціни, і стає       вигідним ввозити в неї товари з-за кордону. У торговому балансі країни створюється дефіцит, якщо доводиться розраховуватися золотом. Воно"відтікає" з країни, ціни знижуються, приплив зарубіжних товарів призупиняється і встановлюється рівновага. При нестачі золота в країні все відбувається у зворотному порядку. Таким чином, діє автоматичний механізм, який вирівнює торговельний баланс і розподіляє золото між країнами. Отже, Д. Рікардо робить висновок на користь вільної торгівлі. Він сформулював положення про порівняльні переваги у вигляді особливого принципу або закону. У своїй книзі "Засади" він на конкретному прикладі, у цифровому виразі показав, чому Англії вигідно експортувати сукно в Португалію та імпортувати звідти вино. В Англії, пише він, умови можуть бути такими, коли виробництво сукна потребує праці 100 робітників протягом року, а на виробництво вина потрібна була б праця 120 чоловік. У Португалії ж на виробництві вина працюють тільки 80 чоловік. Тому Англія вважає більш вигідним завозити вино, а вивозити сукно. Узагальнюючи цей приклад, Рікардо формулює такий принцип: "При системі повної свободи торгівлі кожна країна, природно, витрачає свій капітал і працю на такі галузі промисловості, які дають найбільші вигоди. Це домагання індивідуальної вигоди найдивовижнішим чином пов´язано із загальним благом для всіх. Стимулюючи працьовитість, винагороджуючи винахідливість, використовуючи найбільш дійовим чином всі ті сили, які дає нам природа, цей принцип приводить до найбільш ефективного поділу праці між різними націями і водночас збільшує загальну масу продуктів, він збільшує загальне благополуччя і зв´язує вузлами загальної користі всі цивілізовані нації в одну всесвітню общину".

Незважаючи на те, що принцип порівняльних переваг, сформульований Рікардо, враховує лише один фактор виробництва — працю, завдяки чому набув особливої ясності, простоти і переконливості, галузь його застосування може бути розширена і розповсюджена на всі фактори, які беруть участь у виробництві. Подальший свій розвиток цей принцип одержав у моделях шведських економістів Е. Хекшера і Б. Уліна, які розглядали два фактори виробництва — капітал і працю.

Отже, аналіз Рікардо порівняльної переваги свідчить про те, що коли починається торгівля і кожна країна зосереджує зусилля у своїй сфері по-рівняльної переваги, то всі мають вигоду. Робітники різних країн можуть отримати більшу кількість споживчих товарів за ту саму кількість праці, коли країни спеціалізуються у своїх сферах порівняльної переваги і обмінюють власну продукцію на товари, для виробництва яких у них не зовсім сприятливі умови. Коли кордони відкриті для міжнародної торгівлі, національний дохід кожної торгуючої країни зростає.

Досліджуючи закономірності економічного розвитку суспільства, в якому панують принципи необмеженої вільної конкуренції підприємців і вільної торгівлі, Д. Рікардо, можливо, не передбачав, що в умовах економічного лібералізму (і це підтвердив практичний досвід світової цивілізації) неминучі обмежуючі їх тенденції і як наслідок — кризи невідповідності виробленої товарної продукції і послуг платоспроможному попиту на ці товари і послуги, тобто так звані кризи надвиробництва, або ж кризи недоспоживання. Подібна криза вперше мала місце в 1825 р. на батьківщині вченого через два роки після його смерті.

Таким чином, можна твердити, що Д. Рікардо визнав "закон ринків Сея" (цей закон буде подано нижче), тобто догму про безкризовий і рівноважний стан економіки при повній зайнятості. Він писав:"Продукти завжди купуються за продукти або послуги, і гроші служать тільки мірилом, за допомогою якого відбувається цей обмін. Певний товар може бути вироблений у надлишковій кількості, і ринок буде до такої міри перенасичений, що не буде навіть відшкодовано капітал, витрачений на цей товар. Але це не може статись з усіма товарами одночасно".

Економісти-класики, послідовники Д. Рікардо, знали про періодичні кризи і стали свідками їх у 1825, 1836 і 1847 pp. Кожний з них розумів, що економіка вільного підприємництва зазнає періодичних коливань ділової активності. Однак, скоріше, вони розвивали думку, що економіка досконалої конкуренції завжди тяжіє до повної зайнятості.

Депресія не може тривати безкінечно, оскільки пропозиція формує попит на мікро- і макроекономічних рівнях через автоматичне коригування цін і процентної ставки.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Історія економічних учень
Економічна стратегія держави: теорія, методологія, практика
Історія економічних учень
Економічна історія
Історія економічної теорії
Історія економічних учень
Державне регулювання економіки
Економічна історія