Українська електронна бібліотека

Загрузка...


Інвестознавство

4.3. Основні напрямки інвестиційної стратегії


Основними напрямками інвестиційної стратегії з погляду максимальної ефективності нині й найближчим часом будуть такі:

  • поліпшення відтворюваної структури капіталовкладень, підвищення питомої ваги витрат на технічне переозброєння та реконструкцію діючих підприємств за рахунок зменшення питомої ваги нового будівництва у виробничій сфері;
  • удосконалення технологічної структури капітальних вкладень, збільшення в їх складі питомої ваги устаткування й відповідно скорочення будівельно-монтажних робіт;
  • змінення галузевої структури капітальних вкладень з погляду значного підвищення життєвого рівня населення на користь галузей, що виробляють продукти харчування та предмети особистого споживання (сільського господарства, переробних галузей, легкої та харчової промисловості);
  • пріоритетне забезпечення капітальними вкладеннями прогресивних напрямків науково-технічного прогресу, які сприяють зниженню ресурсомісткості виробництва та підвищенню якості продукції;
  • збільшення обсягів капітальних вкладень на реалізацію житлової та інших соціальних програм (охорони здоров´я, освіти та ін.);
  • збалансованість інвестиційного процесу.

Для того, щоб ці прогресивні напрямки інвестиційної стратегії і важливі складові її ефективності було реалізовано, потрібно всіма можливими способами нарощувати й підтримувати інтелектуальний потенціал інвестиційної діяльності, стимулювати підвищення його творчої віддачі, реконструювати старий господарський механізм і створити новий, який зробив би процес упровадження науково-технічного прогресу життєво необхідним і тому вигідним.

Важливу роль у скороченні тривалості інвестиційного циклу та підвищенні його ефективності відіграє інфраструктурна ланка. Необхідно зміцнити ремонтно-експлуатаційну базу підприємств, систему виробничо-технологічної комплектації, складське господарство та інші виробничі служби. Високі вимоги висуваються до кадрового потенціалу, тому слід розширити підготовку працівників через професійно-технічні училища, налагодити їх планову перепідготовку за новими спеціальностями, пов´язаними з новою технікою та технологією. Значну увагу треба приділити розвитку соціально-побутової інфраструктури - будівництву житла, дитячих дошкільних закладів, клубів, санаторіїв-профілакторіїв. Усе це створить необхідні умови для стабілізації трудових колективів і неухильного підвищення ефективності їх праці. Втілення всіх складових проти затратної концепції розвитку промислових комплексів забезпечить поступовий перехід до ефективного інвестування економіці України.

Процес розширеного відтворення основних фондів і виробничих потужностей в Україні реалізується за допомогою будівництва нових, розширення, реконструкції й технічного переоснащення діючих підприємств, формування міжгалузевих народногосподарських і територіально-виробничих комплексів. Ефективне збалансоване здійснення інвестиційного процесу відповідно до поставлених соціально-економічних цілей і завдань — найважливіше джерело економічного зростання й підвищення добробуту людей. Тому важливо забезпечити раціональне поєднання інвестиційної стратегії й тактики, тобто шляхів досягнення загальної мети з конкретними рішеннями щодо її втілення на різних рівнях господарського управління.

Інвестиційна діяльність збільшує основні фонди й виробничі потужності з урахуванням найновіших досягнень у галузі техніки й технології або підтримує їх у працездатному стані. Багатогранні аспекти такої діяльності опрацьовуються за допомогою безперервного інвестиційного планування, яке охоплює різні проміжки часу. Стратегічні й тактичні цілі підприємства взаємопов´язуються завдяки гармонійному розподілу функцій і завдань на стадії довгострокового прогнозу, розрахованого на 10-15 років, серед довгострокового плану, що складається на 3-8 років, і короткострокових планів, які розроблюються на один - три роки з глибоким конкретним опрацюванням усіх аспектів виробничої та інвестиційної діяльності. Динамізм і мінливість економічних ситуацій, що характерні для вільного підприємництва, підтримують рівновагу ринку в цілому, але вони ж зумовлюють періодичне коригування інвестиційних планів. Процес цей природний; він відбиває суть нових функцій вищого керівництва - управління підприємством замість вирішення оперативних контрольно-розподільних питань.

Вихідними компонентами інвестиційного планування є пошук і формування варіантів капіталовкладень, визначення відносних і абсолютних розмірів їх прибутковості, встановлення можливостей фінансування за рахунок різних джерел, оцінювання надійності реалізації та можливості успіху того чи іншого варіанта інвестування. Для вирішення таких складних і нехарактерних для управлінського персоналу проблем доцільно залучати науково-консультаційні фірми або тимчасово наймати групи вчених спеціалістів у даній галузі наукових і практичних знань. Правильність прийнятих науково-технічних рішень, пов´язаних з практичними можливостями, буде виявлятися під час тривалого періоду благотворного впливу інвестицій на виробництво та збут продукції, збільшення прибутку підприємства.

Основною метою підприємства в умовах ринкової економіки, як це випливає зі світового досвіду, є прибутковість. Наступна мета — збільшити обсяги виробництва й реалізації, створити й підтримувати добру репутацію підприємства у споживачів, високу продуктивність праці, поліпшити якість та споживацькі властивості вироблюваної продукції, створити нові сучасні зразки виробів, досягти високих кількісно-кваліфікаційних показників, високого професійного рівня виробничого персоналу, домогтися його сумлінного ставлення до роботи, а також високої суспільної репутації. Деякі з цих показників важко піддаються кількісній оцінці, проте істотно впливають на розробку інвестиційної політики підприємства і дають змогу на будь-якому проміжку часу приймати правильні й обґрунтовані рішення щодо капіталовкладень.
Дієвість інвестиційної діяльності, як на мікро - так і на макрорівні визначається ефективністю використання інвестиційних ресурсів. У цьому плані рішуче значення мають результати господарської діяльності інвестиційних галузей. їхній технічний рівень, організація виробництва, розвиток підприємництва, здатність до освоєння інновацій впливають на інвестиційний цикл, окупність і віддачу інвестиційних ресурсів.

Серед інвестиційних галузей центральне місце займає будівництво. Тому, логічно, дослідження ефективності інвестицій варто починати саме з цієї галузі. Одразу ж слід зазначити, що в даний час, в найбільш кризовому стані виявилося, капітальне будівництво.

Терміни будівництва перевищуються в 2,5-3,0 рази, наднормативним залишається рівень незавершеного будівництва. Однією з причин цього виступає нераціональність структури інвестиційного циклу в будівництві, відповідно до якого стадія підготовки займає тільки близько 3% його загальної вартості. У той же час, у процесі перерозподілу капітальних вкладень, на стадію підготовки будівництва перерозподіляється сукупна праця всіх працівників інвестиційного процесу — у сферу з високим інтелектуальним потенціалом - науки і проектування. Посилення стадії підготовки інвестиційного циклу в будівництві повинно привести до підвищення науково-технічного рівня всього процесу поширеного відтворення.

В недалекому минулому надмірне нарощування потенціалу витратних галузей і виробництв прирівнювалося до успіхів в економічному розвитку. Як показав світовий досвід, найбільш ефективний шлях розвитку економіки пролягає через ресурсозберігаючу інвестиційну стратегію. Маються на увазі не тільки матеріально-технічні, трудові і фінансові ресурси, але і такий надзвичайно важливий ресурс, як час. Виграш в часі дає багато переваг і відкриває великі можливості в умовах інтегрованого розвитку світового господарства.

Для подолання економічного спаду необхідно змінити акценти в пріоритетах і формах інвестування. Необхідно змінити структуру економіки країни, зменшити питому вагу галузей важкої і воєнної промисловості, що у великих обсягах споживають природні ресурси, погіршують екологічну ситуацію, а продукція їх у значній мірі вивозиться за межі України і не впливає на рівень життя населення. І, навпаки, необхідно збільшувати питому вагу наукомістких галузей з екологічно чистими технологіями, легкої і харчової промисловості, що переробляють продукцію галузей сільського господарства, сфери послуг.

Тільки структурна переорієнтація інвестицій дає можливості безболісно зменшити частину фонду нагромадження в складі національного доходу, перебороти застарілі диспропорції, збалансувати економіку, досягти більш високого життєвого рівня населення. Важливо також налагодити ефективний механізм інвестування науково — технічного прогресу, щоб не допустити відставання країни від світового рівня.

Науково-дослідні і дослідно-конструкторські розробки, які проводяться в галузі капітального будівництва, мають дуже важливе значення в інвестиційному процесі, тому що саме вони забезпечують науково-технічний рівень об´єкта, що споруджується. Як початкова частина стадії підготовки інвестиційного циклу науково-дослідницькі і дослідно-конструкторські розробки займають особливе положення між фундаментальними науковими дослідженнями і проектно-пошуковими роботами, і тому можуть істотно впливати на темпи впровадження досягнень науково-технічного прогресу й ефективність інвестування.

В будівельному комплексі України науково-дослідними й дослідно-конструкторськими роботами займаються близько 50 наукових інститутів і інших організацій наукового профілю. Питома вага витрат на будівельну науку і наукове обслуговування складає біля 5% загальних витрат на розвиток науки в Україні. Попутно необхідно зауважити, що на частку будівельного комплексу країни приходиться 12-13% заробленого національного прибутку, близько 13% зайнятих у сфері матеріального виробництва працівників близько 9% вартості основних виробничих фондів.

У соціально-економічній і виробничо-технічній ситуації, що характерна для нових умов розвитку економіки України, частина коштів, що будуть вивільнятися внаслідок пере структуризації капіталу, що накопичується. Доцільно перерозподілити на користь стадії підготовки будівництва. Ефективність такого рішення підтверджує і світовий досвід. В Україні, донедавна, ціна проекту складала 1-2% вартості об´єкта і не враховувала належним чином ускладнену підготовку до будівництва і необхідність мати кілька альтернативних варіантів розробок. У найбільш розвинених країнах (США, Японія, ФРН і інших) тільки на проектно-дослідницькі роботи затрачається 10-15% загального обсягу капіталовкладень. У результаті, за рахунок більш високої підготовки на новітній науково-технічній основі, інвестиційні процеси протікають ефективно, швидко, якісно.
Так, у США середня тривалість спорудження об´єктів у галузях переробної промисловості, торгівлі, фінансів, охорони здоров´я і освіти, будівництва була на рівні від 11 до 27 місяців у залежності від типу і розмірів об´єкта, що споруджується, причому процес будівництва однотипних промислових об´єктів за останні десять років скоротився приблизно на 13%. Ця обставина мала велике значення для підвищення ефективності інвестування в цілому. Характерно, що ще при проектуванні передбачається можливість майбутньої реконструкції і технологічного переозброєння промислових підприємств. З метою забезпечення при цьому мінімальних обсягів і термінів робіт розробляються «гнучкі» проекти (із гнучким генеральним планом забудови і спорудженнями, що легко монтуються і демонтуються), уже завбачливо пристосовані до заміни устаткування і навіть незалежність від конкретної технології.

Природно, що більш детальна підготовка інвестиційного циклу вимагає більше часу і засобів, але це цілком виправдовує себе внаслідок скорочення і здешевлення стадій будівництва й освоєння проектних потужностей. Крім того, великі ресурси капітального будівництва небагато пізніше списуються з народногосподарського обліку (а в цей час вони працюють) і раніше повертаються у вигляді сучасних основних фондів і виробничих потужностей.
Важливе місце серед складеного ефективного інвестування займає формування тенденцій проти затратного розвитку виробництва будівельних конструкцій, матеріалів і виробів з метою зниження матеріалоємності і підвищенні індустріалізації будівництва.

З кінця 50-х років у капітальному будівництві адміністративним шляхом був узятий курс на переважне використання збірного залізобетону як основного конструкційного матеріалу практично у всіх видах будівництва — промислового, житлового, соціально-побутового, водогосподарчого і т.д. Ніде у світі будівництво із збірного залізобетону не придбало такого поширення.

Але ця помилкова орієнтація на повсюдне використання збірного залізобетону, як основного конструкційного матеріалу у виробничому будівництві замість металевих конструкцій призвела до гігантської перевитрати цементу, щебеню, піску, вугілля і т.д. А того металу, що витратиться на виготовлення збірних залізобетонних конструкцій для виробництва споруджень, цілком достатньо, щоб виготовляти їх тільки з металу, не використовуючи бетон. Наявність величезних витрат металу і інших матеріалів потребувало постійного збільшення ресурсів, що направлялися на нагромадження. Природно, що віддача від цього, порівняно з витратами, була невеликою.
Крім того, консервативна технологія будівництва зі збірного залізобетону призвела до збільшення тривалості і вартості спорудження об´єктів у різних галузях народного господарства, а в житловому будівництві взагалі не відповідає біологічним потребам проживання. Інвестиційний цикл у будівництві нерідко здійснюється за 10-12 років проти 2-3 років у розвинених країнах. Технологічне і економічне відставання в таких умовах неминуче.
Будівництво зі збірного залізобетону невідступно супроводжується, крім усього, високими транспортними витратами, що нерідко досягають 50-60% вартості спорудження. Це ще більш збільшує «витратний» характер «залізобетонного» будівництва.

Але розвиток матеріальної бази будівництва, значною мірою, має інерційний характер і збірний залізобетон ще якийсь час збереже своє місце, але питомі показники його використання будуть мати неухильну тенденцію до зниження. Випереджаючими темпами буде зростати використання сталевих будівельних конструкцій, особливо легких комбінацій з ефективним теплозберігаючим наповнювачем, а також конструкцій виробів з алюмінієвих сплавів. їх використання призводить до зниження маси конструкцій, будинків і споруджень, скороченню термінів будівництва вивільненню трудових ресурсів, підвищенню якості.

Підвищення ролі науково-технічного прогресу в розвитку капітального будівництва ставить перед проектуванням усе більш високі вимоги, оскільки тут упроваджуються наукові розробки, від яких залежить майбутня ефективність споруджуваного об´єкта. У проектах повинні ширше застосовуватися прогресивні науково-технічні досягнення, ресурсо-, і енергозберігаючі технології й устаткування, економічні об´ємно-планувальні передові методи організації виробництва і праці. Необхідно упорядкувати мережу науково-дослідницьких, проектно-дослідницьких, конструкторсько-технологічних організацій.

Значне поширення повинно одержати варіантне проектування, більш глибоке пророблення технологічних, конструкторських, архітектурних рішень. На стадії розробки проектно-кошторисної документації можна досягти 80% економії загальної вартості будівництва.
З метою вирішення житлової проблеми особливу увагу необхідно приділити відродженню цегельної промисловості і будівництва будинків з їх цегли, особливо одно - двоповерхових котеджів. Перспективним представляється будівництво з пористих блоків, для випуску яких неважко пристосувати потужності для виробництва збірного залізобетону. Широкі можливості відкриває монолітне домобудівництво, особливо в сейсмічних районах, територіях підземного вуглевидобутку, а також у районах Криму і Карпат з унікальним ландшафтом. Індустріальне монолітне домобудівництво дозволяє на 40% зменшити витрати на створення виробничої бази, на 20% витрати металу порівняно з великопанельним домобудівництвом, на 25% - трудовитрати порівняно з будівництвом житла з цегли. Важливу роль у скороченні тривалості інвестиційного циклу і підвищення його ефективності грає інфраструктурна ділянка будівельного комплексу. Необхідно змінити ремонтно-експлуатаційну базу, систему виробничо-технологічної комплектації, складське господарство й інші виробничі служби, які створюють нормативні умови для будівництва. Більш високі вимоги висуваються і перед кадровим потенціалом. Втілення в практику всіх складових частин виробничої концепції розвитку будівельного комплексу забезпечить потенційний перехід до ефективного інвестування в економіці України.

Особливу складність в умовах економічної кризи і реструктуризації економіки являє собою задача збереження і подальшого нарощування власного науково-технічного потенціалу, що дозволяє адаптувати досягнення науки і техніки до вимог технологічного відновлення виробництва. Велику складність представляє задача організації власних науково-технічних досліджень, пов´язаних, з великими фінансовими витратами. Вартість, наприклад, одного електронного мікроскопа досягає 0,5 млн. доларів, вартість роботів середньої складності коливається від 30 до 40 тис. доларів, загальні витрати, пов´язані з розробкою і виробництвом дослідних партій сучасних телефонних систем досягають 400 млн. доларів і більш. Так що, Україна, у сучасних умовах, може дозволити собі настільки значні витрати на НДД КР тільки в пріоритетних галузях. Частка витрат на НДДКР у валовому внутрішньому продукті розвинених країн, в середньому, складає 2-4%, України ж — менше 1%. Розвиток науково-технічного потенціалу — тільки одне з складових науково - технічного прогресу. Не менш важливу роль у ньому грає удосконалення технічного рівня функціонуючих у країні виробничих сил.

Можливість технічного переозброєння виробництва й прискорення темпів технічного прогресу в Україні пов´язано з використанням технічних організаційних і виробничих досягнень економічно розвинених країн. Вплив науково-технічної революції в даному випадку досить суперечливий. З одного боку, мається можливість одержати в готовому вигляді зі світового ринку таку техніку, технологію, будинки, що значно перевершують усі реальні можливості місцевого виробництва і можуть стати важливим фактором прискорення розвитку. З іншого боку, виникає технологічна залежність.

Без залучення до сучасного науково-технічного прогресу Україна залишиться в стані економічної відсталості, що буде неминуче збільшуватися. Але, одночасно з цим, поширення сучасної техніки і технології неможливе внаслідок нинішньої фінансової скрутності, відсталої структури економіки.

В Україні неможливо домогтися більш-менш рівномірного підйому економіки тільки за рахунок останніх досягнень науково-технічного прогресу, на це просто не вистачить фінансових ресурсів. Забезпечити динамізм усього господарства, при обмежених ресурсах можливо, тільки використовуючи всі технічні засоби, прогресивні по відношенню до рівня виробничих сил.

Важливим кроком у здійсненні реструктуризації української економіки є надання адресної фінансової допомоги науковим установам і проектно-конструкторським організаціям, що працюють над новітніми науково-технічними розробками, а також кредитної допомоги державним і іншим підприємствам, робота яких стосується пріоритетних напрямків виробництва і свідчить про виробництво високо  й конкурентоздатної продукції на внутрішньому і зовнішньому ринках.

У справі підтримки структурних перетворень необхідно виходити із принципу фінансової підтримки насамперед життєздатних виробничих структур, підприємств і організацій, які вже адаптувалися до нових реалій економічного життя, спроможні ефективно використовувати засоби і на цій основі протягом найкоротшого часу збільшити обсяги виробництва.

Важливе значення здобуває питання перепрофілювання, консервації, а в окремих випадках і закриття неефективних виробничих структур. Повинна бути спрощена процедура банкрутства, мета якої - надати можливість кредиторам конфіскувати окремі активи підприємств -банкрутів.

В забезпеченні широкого комплексу структурних перетворень в національній економіці, інтеграції фінансового і промислового капіталу і активізації на цій основі інвестиційного процесу особливе значення здобувають фінансово-промислові групи, які будуть відігравати головну роль у вирішенні найбільш важливих задач перебудови української економіки.
Розглядаючи основні напрямки інвестиційної діяльності на найближчу перспективу, слід мати на увазі, що Україна сама може виступати солідним інвестором за кордоном. її інвестиційний сектор вже сьогодні, а тим більше в майбутньому, може зайняти важливі позиції на ринках капіталів інших країн. Насамперед в таких традиційних для нас галузях як металургія, електроенергетика, гідротехнічне і гідромеліоративне будівництво, будівництво магістральних трубопроводів, автомобільних и залізничних шляхів, морських портів і терміналів і т.д.

Основною метою структурної перебудови народногосподарського комплексу України повинна виступати адаптація його виробничих структур до умов економічної самостійності ринкових механізмів, а також поступова інтеграція в світовий ринок.

Головним критерієм формування нової галузевої структури економіки повинно бути забезпечення оптимального використання готівкових ресурсів при максимально можливих темпах економічного росту. Враховуючи накопичений Україною виробничий, кадровий і науково-технічний потенціали, необхідно, щоб структурна перебудова економіки була орієнтована на створення достатньо повних багатогалузевих господарських комплексів. Але при цьому цільові установки по створенню таких комплексів, в кінцевому підсумку, повинні бути направлені не на досягнення самозабезпеченості за більшістю видів споживчої продукції, а на освоєння нових перспективних і конкурентоздатних виробництв для використання переваг міжнародного розподілу праці поглиблення інтеграції в світову економічну структуру. Це означає, що виникнення нових виробництв, оновлення і диверсифікація існуючих повинні, у решті решт, призвести до розширення обсягу, асортименту і якісному покращенню експортно-імпортних операцій.
Задачі, які необхідно вирішити для досягнення цієї мети, зводяться до наступного:

  • зменшення залежності від імпорту стратегічних ресурсів і товарів, покращення платіжного балансу за рахунок пріоритетного розвитку галузей і виробництв з випуску конкурентоздатної продукції, стимулювання зниження ресурсоємності виробництва;
  • стримання структурного безробіття і падіння реальної заробітної плати шляхом створення нових робочих місць, конкурентоспроможних виробництв і галузей;
  • блокування структурних факторів інфляції за допомогою збільшення товарного покриття платоспроможного попиту, сприяння конкуренції і демонополізації виробництва;
  • створення організаційно-економічних умов для екологізації виробництва, раціонального використання природних ресурсів;
  • збільшення долі виробничого нагромадження в національному прибутку, реструктуризація економіки з урахуванням вимог науково-технічного прогресу;
  • подолання кризи неплатежів і забезпечення фінансової стабілізації.

В теперішній час, формування в Україні структурно-інвестиційних програм, держави повинна бути зорієнтована на наступні основні напрямки:

  • розвиток галузі послуг, у тому числі, крім удосконалення традиційних, нових галузей: інформаційної, науково-технічної, комунікаційної, фінансової;
  • запобігання розвалу соціальної інфраструктури і будівельної бази;
  • агропромисловий комплекс (розвиток інфраструктури для аграрного виробництва, переробних виробництв, сільськогосподарського машинобудування, хімічних препаратів для сільського господарства, впровадження нових технологій і підготовка кадрів для сільського господарства, розвиток соціальної інфраструктури на селі);
  • розвиток власної енергетичної бази, зниження ресурсоємності виробництва;
  • розширення обсягів випуску і асортименту товарів масового попиту, медикаментів і медичної апаратури;
  • укріплення експортного потенціалу, освоєння конкурентоздатних імпортозамінюючих виробництв, створення і розвиток виробництв заснованих на передових досягненнях вітчизняної науки;
  • підтримка потужностей і оновлення асортименту випуску продукції галузей, що формують базу технічного оновлення народного господарства на рівні, достатньому для проведення реконструкції і переозброєння народного господарства;
  • згортання діяльності виробництв економічно неперспективних і екологічно шкідливих.

На наступних етапах майбутньої перспективи інвестиційними пріоритетами держави повинно виступати:

  • формування закінчених багатогалузевих комплексів на базі найбільш глибокої обробки сировини і випуску продукції на рівні світових стандартів;
  • залучення капіталів, в тому числі й іноземних, для розгортання високотехнологічних виробництв і сучасної інфраструктури;
  • переозброєння базових галузей і виробничої інфраструктури на основі досягнутого світового техніко-технологічного рівня і вітчизняного досвіду, що переважає світовий рівень;
  • прискорення розвитку соціальної інфраструктури і галузі послуг.

На сучасному етапі, ринок характеризується високим рівнем монополізму, яскраво вираженої галузевої сегментованості, з перевагою галузей тяжкої і військової промисловості, технологічною відсталістю і зношеністю основних промислових фондів, екологічною і економічною неефективністю виробництва, а також незадовільним реагуванням господарюючих суб´єктів на ринкові сигнали в силу нерозвиненої ринкової інфраструктури і переважних стереотипів неринкової економічної поведінки людей. Всі ці явища сучасного стану української економіки являються обмежуючими факторами при розробці моделей реформування структури її народногосподарського комплексу.
Значний вплив на можливість і стратегію структурної перебудови економіки України надають соціально-політичні фактори, серед яких слід відокремити два. Перший пов´язаний з незадовільним матеріальним положенням населення і специфікою територіального розміщення промислового потенціалу. Те, що суттєва частина індустрії, причому переважно важкого і військово-промислового комплексу, розташована в східних і північно-східних регіонах України, роблять їх небезпечними з огляду на соціально-політичні наслідки посилення структурного безробіття при розвитку ринкових відносин.

Другий фактор пов´язаний з державними пріоритетами в зовнішньоекономічних зв´язках. «Відхід» України з ринків збуту в республіках колишнього СРСР і спроба переорієнтуватися на ринки економічно розвинених держав, та ще при збереженні колишньої ресурсно-сировинної залежності від країн СНД, не тільки не сприяє більш швидким прогресивним змінам в ЇЇ економіці, але і серйозно погіршують торговельний і платіжний баланси України. Ці дві обставини повинні бути знижені при розробці стратегії реформування економіки України і ЇЇ реструктуризації в нових умовах.

В сучасних умовах стимулювання виробничого накопичення і створення економічних передумов для структурних зрушень в народному господарстві можна здійснювати за трьома напрямками. Перший з них - забезпечення необхідних передумов інвестиційної діяльності на комерційній основі раніше за все шляхом зменшення інфляції (скорочення бюджетного дефіциту, кредитної емісії, суттєве скорочення дотацій і підтримки збиткових галузей і підприємств).



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Інвестознавство
Муніципальні інвестиції та кредити
Бюджетна система України
Гроші та кредит