Українська електронна бібліотека

Загрузка...


Інвестознавство

3.3. Перспективи відродження і розвитку фінансового ринку


У сучасній ринковій економіці змінюється як механізм утворення джерел фінансування інвестиційних об´єктів, так і інструменти матеріалізації грошового капіталу. Основними джерелами інвестування стають банківські кредити, приватний капітал, кошти одних підприємств, вкладені в розвиток інших. Це можуть бути прямі позички, придбання акцій, вкладення коштів для участі у прибутку або інші джерела. У будь-якому разі істотно розширюються інвестиційні можливості підприємства або організації.

Зазначимо, що сучасні форми організації, регулювання і саморегуляції фінансового ринку характерні для високорозвиненої ринкової економіки. За цих умов, незважаючи на різноманітність форм організації і діяльності інвестиційних структур у різних країнах, внаслідок розвитку інтеграційних процесів в економіці розвинених країн (насамперед західноєвропейських) намітилася тенденція до певної уніфікації загальних правил і процедур діяльності фондових бірж і позабіржових інститутів, поглиблюються контакти між органами державної влади з контролю за ринком цінних паперів і діяльністю інвестиційних інститутів різних країн. Усе це створює вагомі передумови для організаційного оформлення світового і регіональних ринків позичкових капіталів.

Зі становленням позичкового капіталу виникають умови, коли частина акумульованих кредитною системою грошових капіталів не може знайти вигідного (не нижче середньої норми прибутку) продуктивного вкладення. У такому разі ці капітали мобілізуються державою за допомогою емісії державних цінних паперів. Так виникає початкова форма фінансового ринку —ринок державних цінних паперів, що водночас формує передумови для появи більш розвинених ринкових форм.

Найширші інвестиційні можливості мають підприємства фінансового сектора економіки. Це зумовлюється в основному впливом двох чинників: по-перше, вищою порівняно з багатьма підприємствами не фінансового сектора нормою прибутку за рахунок диверсифікації вкладень; по-друге, швидкою оборотністю позичкового капіталу. З розширенням інвестиційної пропозиції, упровадженням інновацій збільшуються нагромадження (інвестиції) у не фінансовому секторі. Так формується ринок корпоративних паперів, спочатку переважно у фінансовому секторі, а згодом у не фінансовому.

Отже, на шляху створення сучасного фінансового ринку Україна має пройти ряд проміжних етапів. Послідовність і швидкість досягнення проміжних цілей, тобто створення окремих секторів єдиного фінансового ринку, залежатимуть від швидкості зміни відносин власності й темпів розвитку капіталонагромадження.

Нині українська економіка перебуває в стадії становлення. Відповідно до оцінок експертів науково-дослідних інститутів природа економічного спаду, що охопив народне господарство в 1997-1999 pp., складна, комплексна. Такий спад мав не тимчасовий, кон´юнктурний, а структурний характер. Структурно-технологічна незбалансованість економіки проявлялася в різноманітних формах: від ресурсної незбалансованості до щораз більшої невідповідності обсягу грошової маси та її товарного покриття. Незважаючи на різні форми прояву, загалом структурно-технологічна незбалансованість справляла пролонгований вплив на масштаби і характер кризового спаду, що набирав ознак довготривалої структурної кризи.

Індикатором глибини кризи є рівень інфляції, що характеризує стан грошового ринку і, отже, сукупного платіжного обороту. Ескалація готівково-грошової емісії в 1992-1993 pp., що не супроводжувалась відповідним збільшенням товарної маси, і прогресування на цій основі знецінення українського карбованця унеможливили подальше зберігання фіксованих цін у державній торгівлі. Емісійне підвищення товарних цін у ринкових секторах економіки неминуче призвело до номінального збільшення державних витрат і часткового знецінення державних доходів, включаючи й таке джерело, як емісія; У результаті набув стійкої тенденції до розширення внутрішній державний борг. Щоб послабити, а в перспективі й усунути негативний вплив емісії на державний бюджет, уряд України змушений був лібералізувати ціни. Практично цілковита відмова від державного регулювання цін, за винятком кількох життєво важливих товарних позицій, по суті, означає перехід економіки до стану відкритої інфляції. Суть політики відкритої інфляції полягає в тому, що основним джерелом фінансування бюджетного дефіциту стає грошова емісія. Це призводить до зниження ролі таких доходних джерел, як прямі й непрямі податки і надходження до бюджету від бюджетів нижчого рівня. При цьому державний контроль за цінами і доходами економічно активного населення істотно послаблюється. Основною регулятивною функцією держави в цих умовах стає періодичне підвищення номінального рівня фіксованих доходів до розміру мінімального споживчого бюджету. Застосовуючи зазначений комплекс заходів, уряд намагається запустити ринкові механізми для виправлення диспропорцій на інвестиційних ринках і ринку праці.

В умовах ринкової економіки фінансовий ринок містить ринки:

  • вітчизняних грошей;
  • іноземної валюти;
  • державних цінних паперів;
  • цінних паперів недержавних підприємств.

В Україні фінансовий ринок почав розвиватися з 1992 р. у формі акцій акціонерних товариств і депозитних сертифікатів комерційних банків. Звичайно, за такий короткий час у формуванні фінансового капіталу і розвитку фінансового ринку очікувати більш-менш помітних результатів не можна. Сучасний рівень розвитку у країнах з класичною ринковою економікою став результатом тривалої еволюції ринкових відносин протягом кількох десятиліть. Зазначимо, що у країнах Східної Європи, які почали переходити до ринку раніше за Україну, рівень ринкових відносин також не досяг рівня розвинених країн. Однак, аналізуючи процес, що відбувається в Україні, можна виявити деякі тенденції в розвитку фінансового ринку.

До основних передумов формування фінансового ринку можна зарахувати такі: розвиток альтернативного сектора економіки, комерціалізацію банківської сфери, скасування монополії зовнішньої торгівлі, пільговий порядок оподатковування доходів за цінними паперами, відсутність державного регулювання операцій з цінними паперами. Це дасть змогу насамперед послабити платоспроможний попит, що вже формується на ринковій основі.

Водночас в умовах структурно-технологічної незбалансованості економіки, монополізації виробництва, катастрофічної зношеності основних фондів, посилення інфляції відбувається активна диференціація платоспроможного попиту: основна маса нагромаджень сконцентрована у фінансовому секторі економіки й підприємств не фінансового сектора, що спеціалізуються у сфері обміну.

Однією з найважливіших передумов швидкого розвитку фінансового ринку в Україні є також успішне освоєння досвіду розвинених країн українськими бізнесменами й економістами як на основі вивчення друкованих джерел, прямих контактів і консультацій із зарубіжними фахівцями, так і через обмін кадрами, проходження стажування або навчання у світових фінансових центрах. Це дасть можливість сформувати кваліфіковані кадри бізнесменів і вчених, поширити в Україні вітчизняний та зарубіжний науковий і практичний досвід організації, функціонування та регулювання фінансових ринків.

На сферу фінансових інвестицій істотно впливають і такі негативні чинники загальноекономічного характеру, як інфляція і спад виробництва. Сукупний вплив чинників зростання і стагфляції визначає специфічні риси нинішнього фінансового ринку України. Найповніше уявлення про структуру ринку і напрями зміни його окремих секторів дає дослідження характеристик оборотності цінних паперів.

У1991 -1993 pp. сектор державних цінних паперів в Україні займав невелике місце. В обігу перебували такі ринкові боргові зобов´язання СРСР: Державні казначейські зобов´язання СРСР випуску 1990 p., облігації Державної внутрішньої позики 1982 р., а також неринкові (не утворюють вторинного ринку) сертифікати Ощадбанку СРСР 1987 р. Усі боргові зобов´язання СРСР мають довгостроковий характер. Термін їх дії становить 8-16 років. За облігаціями випуску 1982 р. не встановлено фіксованого терміну позики: вони погашаються через вихід у тираж погашення. Боргові зобов´язання СРСР призначені як для індивідуальних, так і для інституціональних інвесторів. Під час реорганізації Ощадбанку у зв´язку з розпадом СРСР було встановлено, що операції з купівлі-продажу, погашення і виплати доходів за борговими зобов´язаннями СРСР мають проводитися без обмежень на всій території колишнього Союзу. Природно, що цей сегмент ринку державних цінних паперів уже найближчим часом різко скоротиться навіть за умови виконання зобов´язань кожної країни СНД щодо операцій з цінними паперами СРСР. Інвестори, не впевнені в надійності та майбутній ліквідності цих паперів, повертатимуть їх в установи Ощадбанків. Отже, ринок боргових зобов´язань СРСР приречений на зникнення.

На ринку боргових зобов´язань України найбільший інтерес для інвесторів має становити випуск державних товарних облігацій України на суму 10 млрд. дол. терміном погашення 5 років. Ці облігації забезпечуються всім рухомим і нерухомим майном, що перебуває в загальнодержавній власності України (землею, будівлями, спорудами, устаткуванням та іншими матеріальними цінностями, включаючи продукцію і товари, призначені для продажу). Гарантом боргових зобов’язань перед власниками цінних паперів виступає держава. Передбачається, що залучені кошти підуть на модернізацію промисловості, впровадження передових технологій, стабілізацію економіки і збільшення експорту країни.

Вважаємо, що боргові зобов´язання держави за товарними облігаціями внесуть деяке пожвавлення в ринок державних цінних паперів у міру фінансової стабілізації та структурної перебудови економіки. Однак уже сьогодні можна виокремити конкурентоспроможні (стосовно корпоративних цінних паперів) сегменти ринку державного боргу. Це, зокрема, ринок казначейських векселів і муніципальні позики.

Основним чинником, який визначає низьку кон´юнктуру на ринку облігацій, є високі темпи інфляції, що зменшують схильність до довгострокового інвестування. По суті, на ринку корпоративних облігацій діють такі самі тенденції, що й на ринку державних цінних паперів. Розвиток ринку облігацій у найближчому майбутньому визначатиметься динамікою курсу гривні.

У сучасних умовах висока кон´юнктура характерна тільки для одного сегмента ринку боргових зобов´язань - ринку депозитних сертифікатів комерційних банків. Активна емісійна діяльність на цьому ринку зумовлюється наростанням депозитного «голоду» через знецінення гривні і загострення конкурентної боротьби комерційних банків. Порівняно з традиційними банківськими вкладами депозитні сертифікати мають більшу ліквідність; звичайно їх випускають у вигляді цінних паперів на пред´явника; вони можуть вільно перепродаватися, тобто утворювати вторинний ринок протягом усього терміну дії. Власник сертифіката може будь-коли повернути свій вклад. Підвищенню ліквідності депозитних сертифікатів сприяє й те, що за умовами випуску вони можуть застосовуватись як платіжний засіб у системі «банк -емітент». Низька ліквідність ринку акцій, крім малої кількості оборотів, характеризується ще й істотною відмінністю цін пропозицій на різних біржах, великими розривами між цінами продавців і покупців, різкими кон´юнктурними коливаннями курсів акцій бірж. Це надає ринку акцій дуже нестійкого характеру. У цілому низька ліквідність організованого ринку акцій із спонтанними сплесками спекулятивної кон´юнктурної активності визначається відсутністю вторинного ринку, роль якого і мають відіграти фондові біржі.

В умовах інфляції і загальної економічної нестабільності починаючи з 1992 р. достатньою стабільністю відзначається ринок комерційних банків. Розглянуті факти, що визначають стабільність ринку акцій банків, набувають зовнішнього вираження у формі динаміки курсів цих акцій. Для них характерні, як правило, невеликий розрив між ринковим курсом і номінальною вартістю, стійке, хоча й повільне, підвищення ринкового курсу. Таким чином, капіталізована оцінка фінансового капіталу банків у цілому відповідає ефективності вкладень банківських ресурсів (позичкового капіталу).

Первинний ринок акцій підприємств в Україні невеликий. Як зазначалося, акції розміщують в основному самі емітенти без посередництва бірж і банків. Відбувається це у формі конкурсу заявок. Активізації вторинного ринку акцій українських відкритих акціонерних товариств не фінансового сектора перешкоджають загальноекономічна криза і процеси структурної перебудови. Ці фактори істотно знижують прибутковість названих акцій. За умови зберігання нестабільності грошового ринку виплата дивідендів у гривнях втрачає сенс. Водночас на хвилі інфляції підвищуватиметься ринковий курс цих акцій як вираження вартості матеріального паю акціонера в капіталі підприємства. Дивіденди виплачувати доцільно або в матеріальній формі, або у валюті. Таким чином, динаміка ринку акцій підприємств не фінансового сектора визначатиметься здійсненням заходів фінансової стабілізації у поєднанні з процесами приватизації (структурної перебудови).



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Інвестознавство
Муніципальні інвестиції та кредити
Бюджетна система України
Гроші та кредит