Українська електронна бібліотека

Загрузка...


Інвестознавство

2.2. Іноземні інвестиції в Україні.


Іноземні інвестиції в економіку України послідовно регулювали­ся такими законодавчими актами:

  1. Законом України «Про захист іноземних інвестицій на території України» від 10.09.91;
  2. Законом України «Про інвестиційну діяльність» від 18.09.91;
  3. Законом України «Про іноземні інвестиції» від 13.03.92;
  4. Декретом Кабінету Міністрів України «Про режим іноземного інвестування» від 20.05.93;
  5. Законом України «Про Державну програму заохочення інозем­них інвестицій в Україні» від 17.12.93;
  6. постановою Кабінету Міністрів України «Про концепцію ство­рення спеціальних (вільних) економічних зон в Україні» від 14.03.94.

Після прийняття Закону України «Про режим іноземного інвесту­вання» (1996 р.) більшість згаданих законодавчих актів втратили силу. В той же час кожний з перелічених законодавчих актів був свого часу необхідним і створював сприятливе законодавче середовище для іно­земних інвесторів.

Так, згідно із Законом України «Про захист іноземних інвестицій на території України» (1991 р.) передбачалося, що інвестиції, прибутки, законні права та інтереси іноземних інвесторів захищаються закона­ми України. Держава не може реквізувати іноземні інвестиції, за винятком випадків стихійного лиха. Іноземним інвесторам гарантується можливість переказу за кордон їх прибутків та інших сум, отриманих на законних підставах. Такі норми діють і сьогодні.

Цим законом також встановлюються види іноземних інвестицій, форми їх здійснення; державні гарантії захисту. В окремому розділі викладено засади функціонування іноземних інвесторів на основі концесійних угод про виробничу кооперацію, спільне виробництво та інші види спільної інвестиційної діяльності. Нині практично всі спільні підприємства мають національний режим оподаткування.
До того ж у Законі визначається поняття іноземних інвестицій як цінностей, що вкладаються іноземними інвесторами в об´єкти підприємницької діяльності або інших видів діяльності для отримання прибутку чи досягнення соціального ефекту. Досягненням чинного Закону є те, що іноземного інвестора поставлено у рівні умови з вітчизняним.

Законом України «Про іноземні Інвестиції» (1992 р.) встановлював­ся національний режим інвестиційної та іншої господарської діяль­ності щодо іноземних інвестицій. До того ж іноземні інвестори отри­мували гарантії на десять років на випадок змін відповідного законо­давства України; за Законом їх інвестиції у нашій країні не підлягають націоналізації. Цим самим Законом передбачалася низка пільг для підприємств з іноземними інвестиціями. Проте дію двох норм Закону щодо гарантій на випадок змін у законодавстві стосовно оподаткування було «призупинено» вже на початку 1993 р. Внаслідок цього більшість підприємств з іноземними інвестиціями зазнала збитків. Наприклад, через впровадження нових видів податків (20% мита, 35% акцизного збору та 28% податку на додану вартість) ціни на автомобілі «Мазда», які реалізуються фірмою «Мазда моторе Україна» зросли на 107%, Причому на авторинках близького та далекого зарубіжжя ціни не змінилися.

Декретом Кабінету Міністрів «Про режим іноземного інвестування» (1993 р.) для іноземних суб´єктів господарської діяльності встановлено національний режим інвестиційної діяльності, тобто вони наділені правами та обов´язками в обсязі, не меншому, ніж аналогічні суб´єкти України. Згідно із цим законодавчим актом Іноземним інвесторам після сплати податків, зборів та інших обов´язкових платежів гарантувався безперешкодний переказ за кордон їх доходів, прибутків та інших коштів в іноземній валюті, одержаних на законних підставах.

Щодо оподаткування, то у разі встановлення законодавчими актами України нових видів податків існуючі підприємства з іноземними інвестиціями звільнялися від них на 5 років. Цим самим Декретом запроваджувалася кваліфікація іноземної інвестиції як суми, не меншої за 20% статутного капіталу підприємства, а також встановлювалися обмеження стосовно мінімальної суми цієї інвестиції.
Законом України «Про Державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україні» (1994р.) встановлювалися пріоритетні сфери для іноземного інвестування, висувалися вимоги до інвесторів, які претендують на одержання додаткових пільг, і зміст пільг, що надаються стосовно інвестиційних проектів і пріоритетних сфер. Інвестування може проводитися іноземними інвесторами у вигляді: іноземної валюти; будь-якого рухомого чи нерухомого майна; акцій, облігацій та інших цінних паперів, а також векселів та інших грошових вимог; будь-яких прав інтелектуальної власності, що мають вартість (включаючи авторські права, винаходи, торгові знаки, фірмові найменування та ін.); прав на господарську діяльність (таких, як розвідування, розробка, добування, експлуатація природних ресурсів, отриманих за законом чи угодою); платних послуг; в іншому вигляді, що не суперечить чинному законодавству України.
Іноземні інвестори мають право здійснювати інвестиції у таких формах:

  1. пайова участь іноземних інвесторів у підприємствах України;
  2. створення підприємств, які повністю належать іноземним інвесторам;
  3. придбавання діючих підприємств;
  4. придбавання рухомого і нерухомого майна (земельні ділянки, будинки, обладнання, транспорт та ін.).

В цілому потрібно відзначити, що в Україні спостерігається поступове становлення ринкових організаційних структур. Сформовані та діють нові інституції, які регулюють або забезпечують зовнішньо­економічну діяльність, формується мережа фірм та організацій, які надають методичну, консультаційну та практичну допомогу веденню міжнародного бізнесу на території України.
Значну роботу з акумуляції та ефективного використання великих іноземних інвестицій виконує Українська державна кредитно-інвестиційна компанія. З метою запобігання суперечок між іноземними інвесторами та органами виконавчої влади і місцевого самоврядування Указом Президента України у 1997 р. утворено палату незалежних експертів з питань іноземних інвестицій як постійно діючий консультативно-дорадчий орган.
Причинами, які заважають залученню іноземних інвестицій в Україну, можна визначити такі:

  1. іноземним інвесторам практично не надається жодних гарантій щодо забезпечення їх прав власності;
  2. іноземні інвестори розраховують на повернення своїх вкладень через 6 років при середньорічній прибутковості 38% (для України це нереально);
  3. у багатьох країнах потенційні інвестори недостатньо проінфор­мовані про стан та перспективи розвитку економіки України;
  4. основним недоліком чинних нормативних документів, що регулюють інвестиційну діяльність в Україні, є їх неузгодженість між собою.

Для України як держави з ринковою економікою важливо розглядати залучення іноземних інвестицій у контексті структурних змін та економічного зростання.
Пріоритетними завданнями, що мають розв´язати іноземні інвестиції, є:

  1. структурна реформа економіки;
  2. технологічне оновлення виробництва;
  3. виробництво товарів широкого вжитку;
  4. подолання залежності країни від імпорту.

Сьогодні від ефективності інвестиційної політики залежать стан виробництва, положення і рівень технічної оснащеності основних фондів підприємств народного господарства, можливості структурної перебудови економіки, рішення соціальних і екологічних проблем. Інвестиції є основою для розвитку підприємств, окремих галузей і економіки в цілому. Під час економічної кризи інвестиційна діяльність в Україні значно знизилася. Попит на інвестиції падав значно швидше ніж виробництво валового продукту. Однією з причин цього, було те, що інфляція значно знецінювала інвестиційні засоби. Впродовж останніх років, не дивлячись на значне уповільнення темпів інфляції, зменшується частина довгострокових кредитів, наданих суб´єктам господарювання всіх форм власності в загальному обсязі кредитів в економіці країни. Якщо в 1991 році цей показник був рівний 12,8%, то в 1994 році 11,3%, 1996 року- 11,1%, а за січень-листопад 1997 року -близько 10,0%. Це свідчить про відсутність у комерційних банків економічних стимулів кредитування виробничих інвестицій, наявності підвищеного ризику при наданні таких кредитів і обтяжило кредитні портфелі банків директивними кредитами, своєчасне повернення яких проблематичне. Великі кредитні ресурси банків відтягуються також на ринок облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП), де відсотки привабливіші в порівнянні з кредитами для інвестиційних проектів.
Нині намітилися позитивні зрушення в структурі капітальних вкладень у напрямі збільшення частини обсягів, направлених на розвиток виробничого потенціалу. Введена нова амортизаційна політика, яка дає можливості акумулювати значні інвестиційні ресурси безпосередньо на підприємствах.

Український фінансовий ринок має низку безумовних цінностей: стабільні гроші і стабільні ціни. З певною часткою упевненості можна сказати, що Україна, як демократична держава, сформувала свою грошову і банківську систему, а це надійний фундамент для фінансової стабілізації, яка формує базові умови для розгортання інвестиційних процесів в Україні. Велике значення має той факт, що стабільність гривні - це результат дії ринкових механізмів саморегуляції економічних процесів суспільства. А результат стабільності гривні - це низка якісно нових процесів на ринку капіталу, у тому числі реальне збільшення термінових внесків населення України, які можуть стати важливим джерелом національних інвестицій.

В Україні досягнута нормалізація функціонування банківської системи. 3 01 жовтня 1999 р. українська банківська система перейшла на міжнародні стандарти обліку і звітності. Банківська система країни працюватиме в рамках європейських стандартів щодо норми капіталу на один комерційний банк.

Стабільність — це одна з основних застав розвитку валютного ринку. В травні 1997 року Україна стала 138-ю країною, яка підписала статтю 8 Угоди з Міжнародним валютним фондом про повну конвертабельність гривні в рамках поточних операцій. Цим були зняті всі проблеми репатріації виручки інвесторів будь-якого типу з території України. З метою демонстрації стабільності національних грошей на 2005 рік була вибрана тактика підтвердження курсової поведінки в рамках валютного коридору 5,25 - 5,4 грн. за долар США.
В 2005 році Національний банк України відмінив 50-процентний обов´язковий продаж валюти на українському ринку. Результатом цього з´явився класично організований і відомий для інвесторів валютний ринок. В економічній політиці 2005 року стабільність грошей також буде важливим індикатором загального інвестиційного клімату» частиною оновлення економічного розвитку.

Пріоритетними напрямами для залучення і підтримки стратегічних інвесторів можуть бути визначені ті, де Україна має традиційні виробництва, володіє необхідним ресурсним потенціалом і формує значну потребу ринку у відповідній продукції, а саме: виробництво легкових і вантажних автомобілів; тракторо- і комбайнобудування; авіа- і ракетобудування; суднобудування; замкнутий цикл виробництва палива для АЕС; розвиток енергогенеруючих потужностей; нафто газовидобування, зокрема на Чорноморському шельфі; упроваджен­ня ресурсо- і енергозберігаючих технологій; переробка сільгосппродукції; транспортна інфраструктура.
Сучасні умови економічного розвитку вимагають проведення активної політики по залученню прямих іноземних інвестицій. В Україні створена законодавча база у сфері регулювання інвестиційної діяльності, яка поступово удосконалюється з метою досягнення більшого притоку іноземних інвестицій і підвищення ефективності їх використання.

Схваленим 19 березня 1996 року Законом України «Про режим іноземного інвестування» для зарубіжного інвестора в Україні встановлені рівні умови діяльності з вітчизняним інвестором. Вказаним Законом іноземним інвесторам даються державні гарантії захисту їх капіталовкладень.

Зокрема, іноземні інвестиції в Україні не підлягають націоналізації. Державні органи не мають права реквізувати іноземні інвестиції, за винятком випадків здійснення надзвичайних заходів при стихійних бідах, аваріях, епідеміях, епізоотіях. При цьому зарубіжному інвесто­ру гарантується адекватна і ефективна компенсація.

Іноземні інвестори мають право на відшкодування збитку, включаючи упущену вигоду і моральний збиток, заподіяний їм в результаті дій, бездіяльності або неналежного виконання державними органами України або посадовцями передбачених законодавством зобов´язань перед іноземним інвестором.

У разі припинення інвестиційної діяльності іноземному інвесто­ру гарантується повернення його капіталовкладень в натуральній формі або у валюті інвестування без сплати митного збору, а також доходів з цих інвестицій в грошовій або товарній формі. Держава також гарантує безперешкодний і терміновий переказ за межі України прибутків та інших засобів в іноземній валюті, одержаних на законних підставах в результаті здійснення іноземних інвестицій.

Якщо надалі спеціальним законодавством про іноземні інвестиції мінятимуться гарантії захисту зарубіжних інвестицій, визначені вищезгаданим Законом, то впродовж десяти років з дня вступу в силу такого законодавства на вимогу іноземного інвестора застосовуються гарантії захисту іноземних інвестицій, визначені Законом України «Про режим іноземного інвестування». Так говорить Закон.

Важливими правовими документами, які регулюють взаємостосунки між суб´єктами інвестиційної діяльності, є міждержавні угоди «Про сприяння і взаємний захист інвестицій». Такі договори є гарантом надання справедливого статусу інвестиціям і захисту їх на території іншої держави. Вони підписані з 44 країнами світу. Ціла низка проектів договорів знаходиться на стадії узгодження.
Позитивно впливає на залучення іноземних інвестицій співпраця і допомога Україні з боку Міжнародного валютного фонду та інших міжнародних організацій.

З метою підтримки розробки і реалізації державної політики по залученню іноземних інвестицій в економіку України, використання сучасного світового економічного досвіду прискорення інтеграції України в систему міжнародних господарських зв´язків Указом Президента України створена Консультативна рада з питань іноземних інвестицій в Україні.

Для пошуку фінансових ресурсів і реалізації інвестиційних проектів створена Українська державна кредитно-інвестиційна компанія. Компанія може здійснювати функції супроводу і фінансування інвес­тиційних проектів.

У липні 1996 року створено Національне агентство України по реконструкції і розвитку, основною метою діяльності якого є створення сприятливих умов для розвитку міжнародного економічного співробітництва, взаємодії з міжнародними фінансовими організаціями, відповідними міждержавними і регіональними організаціями, організаціями іноземних держав у сфері залучення і використання зовнішніх фінансових ресурсів.

Щоб уникнути суперечок між іноземними інвесторами і органами виконавчої влади і місцевого самоврядування, з метою сприяння їх оперативному позасудовому регулюванню Указом Президента України створена Палата незалежних експертів з питань іноземних інвестицій при Президенті України.

Для сприяння рішенню спірних питань, які виникають в процесі реалізації інвестиційних проектів за участю американських компаній, в жовтні 1997 року Указом Президента України створена українська частка Спеціальної групи швидкого реагування (після скандальних результатів тендеру на видачу ліцензій на право надання послуг мобільного зв´язку GSM-900 американська компанія Motorola пішла з ринку зв´язку України, що викликало певний політичний дискомфорт у відносинах Київ-Вашингтон).

Проте, не дивлячись на створену певну законодавчу базу, інституційну інфраструктуру, привабливість економічного потенціалу Украї­ни (порівняно багаті природні ресурси, вигідне географічне положен­ня, наявність кваліфікованих «дешевих» робітничих кадрів, досягнен­ня в наукових дослідженнях, значна місткість внутрішнього ринку), надходження іноземних інвестицій до України - незначні. В порівнянні з країнами Східної Європи обсяг іноземних інвестицій, які поступають в економіку України, в 3-7 разів менше.
Дві третини світових капіталовкладень доводиться на 10 країн світу. Найбільші інвестори - США, Великобританія, Німеччина, Японія і Франція. В країни (в основному азіатські), що розвиваються, було інвестовано 100 млрд. дол. США. На частку ж 100 країн — якнайменших реципієнтів (включаючи Росію і Україну) - доводиться лише 1,0% прямих іноземних інвестицій, що для нашої країни не може вважатися нормальною ситуацією.

Загальний обсяг прямих інвестицій, які фактично поступили до України (згідно квартальним даним Держкомстату України) починаючи з 1992 року, за станом на 01.10.97 роки складає 1797 млн. дол. Це інвестиції із США-332,6 млн. дол. (18,5%), Німеччини- 173,3 млн. дол. (9,6%), Нідерландів -180,5 млн. дол. (10,0%), Великобританії -140,5 млн. дол. (7,8%), Кіпру - 127,4 млн. дол. (7,1%), Росії - 121,8 млн. дол. (6,8%), Ліхтенштейну - 103,5 млн. дол. (5,8%).
Найбільші обсяги іноземних інвестицій в млн. доларів: p. Київ -555,1; Київська область - 170,6; Дніпропетровська область -141,5; АР Крим- 119,8; Одеська область-119,0; Черкаська область-106,3. В інвестиціях в однаковій мірі гостро мають потребу всі регіони України.
Зарубіжні інвестори виявили найбільшу зацікавленість до таких галузей народного господарства (в млн. дол. США), як харчова промисловість - 366,5; внутрішня торгівля - 303,6; машинобудування і металообробка - 152,2; фінанси і кредит - 152,3; будівництво і промисловість будівельних матеріалів - 116,9; хімічна і нафтохімічна промисловість - 114,1; що складає 67,1% від загального обсягу.

Іноземні інвестиції вкладені в 6247 підприємств, з яких лише 1854 (29,7%) випускають продукцію.
Загальна потреба економіки України (прогнозована) складає більше 40 млрд. дол. Інвестицій потребують практично всі галузі економіки: металургія - 7 млрд. дол., машинобудування — 8,5 млрд. дол., транспорт - 3,7 млрд. дол., хімія і нафтохімія — 3,3 млрд. дол.
Обсяги надходжень іноземних інвестицій в 1997 році склали близько 530 млн. дол., або 100,7% від вкладених іноземних інвестицій в 1996 році.

Інвестиції з України на 01.10.97 роки здійснено в обсязі 137,8 млн. дол., у тому числі в країни СНД і Балтії — 52,2 млн. дол., інші країни світу- 85,6 млн. дол.

Наведені дані і тенденції, які з них слідують, свідчать про завершення короткого періоду романтичного відношення до інвестування в економіку України. В реальній ситуації склалася і негативно впливає на поведінку незалежних інвесторів ціла низка проблем, які вимагають невідкладного врегулювання.

Головними основами державної інвестиційної політики на найближчу перспективу є: збільшення обсягів капітальних вкладень суб´єктів господарювання за рахунок прибутку і нової амортизаційної політики; посилення впливу держави на активізацію інвестиційного процесу через збільшення обсягів бюджетного фінансування капітального будівництва значних інфраструктурних об´єктів і введення кредитних основ бюджетного фінансування інвестицій; створення умов для залучення довгострокових кредитів комерційних банків, впорядкування діяльності інвестиційних і інноваційних фондів; збільшення інвестиційних ресурсів, які формуються на фондовому ринку і за рахунок заощаджень населення; введення економічного механізму страхування ризиків внутрішніх і зовнішніх інвестицій; утворення відповідних інститутів з питань інтеграції промислового і банківського капіталу, мобілізації засобів під ефективні інвестиційні проекти в пріоритетні галузі економіки.

З метою полегшення пошуку ефективних об´єктів інвестування й інвесторів в багатьох міністерствах і відомствах України утворені банки даних об´єктів інвестування в розрізі галузей народного господарства і регіонів (наприклад, база даних Мінекономіки включає більше 2000 таких об´єктів).

На підставі інформації посольств, країн — потенційних інвесторів і матеріалів, які поступають в уряд, утворено базу даних іноземних інвестиційних фірм (їх більше 200), яку використовують українські вироб­ники для пошуку іноземних інвесторів.

Збільшення надходжень іноземних інвестицій в економіку України сприяло б утворенню окремих експортно-промислових зон (варіант вільних економічних зон).

Темпи економічного розвитку в значній мірі визначаються інтенсивністю інвестиційної діяльності. Необхідність інвестиційних вкладень в економіці стало очевидним для всіх господарюючих суб´єктів з моменту вступу України на шлях ринкових перетворень. Подальший розвиток економіки держави неможливий без активної інвестиційної політики і ефективного використання інвестиційного потенціалу національної економіки.

На сьогоднішній день в Україні інвестиційна активність внутрішніх і зарубіжних інвесторів значною мірою стримується за рахунок несприятливого інвестиційного клімату, що склався: цілого ряду зовнішніх і внутрішніх чинників (табл. 2.2).


Таблиця 2.2. Динаміка інвестиційних процесів в Україні

Показники

1996

1997

1998

1999

2000

2001

2002

2003

ВВП, млрд. грн.

81,52

93,37

102,59

130,44

170,07

204,19

225,81

264,17

Промислове виробницт­во, млрд. грн.

7,376

7,916

2,548

7,429

7,354

7,612

4,65

Індекс інфляції до груд­ня попереднього року

139,7

110,1

120,0

119,2

125,8

106,1

96,7

Інвестиції в ОФ, млрд. грн.

12,56

12,40

13,96

17,55

23,6

32,6

37,2

51,0

Прямі інвестиції, млрд. дол.

1438,2

2063,6

2810,7

3281,8

3865,5

4421,3

4582,7

1 Статистика з міжнародного злиття і поглинання є тільки з 1987 р. 4999 р.31996 р. Джерело: World Investment Report за 1993, 1998, 2001.

На зниження темпів приросту об´єму іноземних інвестицій в Україні зробила вплив несприятлива фінансова кон´юнктура в світі, викликана крахом окремих регіональних ринків і стримуюча більшість інвесторів від вкладення в економіки, що розвиваються.
Але все одно поки українська економіка продовжує набирати обороти. Темпи її зростання, починаючи з 2000 року в середньорічному численні склали 8,2%, а за січень-травень 2004 — вже 11,3%. Все це дозволило західним аналітикам назвати Україну «Китаєм Європи». Порівняння з Китаєм Україні, безумовно, лестить, але викликає певні сумніви. Китайська економіка росте в середньому на 10% врік, починаючи з 1980 року. До початку 1990-х років темпи сповільнилися до 8%, але зі вступом КНР у ВТО в 2001 році притока прямих іноземних інвестицій і розширення експорту (позитивне сальдо торгового балансу в 2003 році виросло до рекордних $ 45,87 млрд.) дали новий імпульс найдинамічнішій економіці миру. Інвестиції в Китаї вкладалися переважно в промислові і оброблювальні сектори.

Таким чином, деякі паралелі з Китаєм провести можливо. Але Китай є одним з головнихдвигунів світової економіки, а в Україні механізм автономного розвитку, шо самопідтримується, поки що не запущений.

Істотно реорганізувати інвестиційну діяльність в Україні неможливо без вирішення питань фінансового забезпечення його розвитку. Задача активізації процесу промисловості підприємств останнім часом стає проблемою акумуляції накопичень, їх збереження і цільового використання.
У основі ефективної організації інвестиційної діяльності лежить державне регулювання:

  1. пільгова податкова політика;
  2. фінансова підтримка і цільове стимулювання пріоритетних економічних напрямів.

Стійке пожвавлення інвестиційної активності є ознакою початку стабілізації економічного зростання.
Структура інвестицій в основний капітал також була значно деформована в порівнянні з 1990 роком. Істотно скоротилася частка сільського господарства (більш ніж в 6 разів ) і будівництва об´єктів соціальної сфери (на 40%). В структурі капітальних вкладень в промисловість виросла частка низько-технологічних галузей; електроенергетики на 90%, нафтогазової промисловості на 124%, чорної металургії в 2 рази, харчової промисловості на 60%, а частка машинобудування скоротилася майже в 5 разів.

Україна має значний економічний потенціал, який ще не використовується належним чином, зокрема, великий внутрішній ринок. Кваліфікована і некваліфікована робоча сила порівняно дешеві, тоді як загальний рівень освіти і підготовки — високі.

Проте, не дивлячись на ці переваги, іноземці не поспішають вкладати свої капітали в Українську економіку. На даний момент через припинення інвестиційних надходжень з державного бюджету і недостатності грошових коштів на підприємствах, українська економіка дійсно вимагає припливу іноземного капіталу.

Серед інших проблем необхідно відзначити такі: недосконале законодавство і непередбачені зміни в оподаткуванні, застаріле устаткування і політичну нестабільність.
Іноземні капітали в процесі приватизації необхідні перш за все в таких сферах економіки, активізація нарощування виробничого потенціалу яких сприятиме виведенню України з кризи, усуненню соціальної напруги в суспільстві і подоланню залежності України від імпорту.
Результати проведених досліджень указують на те, що фінансування інвестицій частіше за все здійснюється за рахунок власних засобів підприємств і розглядається як найнадійніше джерело. В той же час фінансування інвестицій з власних засобів підприємств ускладнено в наслідок їх обмеженості, унаслідок недосконалої системи оподаткування. В механізмі оподаткування прибутку повинні були б міститися головні стимули до інвестування. Проте аналіз Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не тільки не дозволяє знайти в ньому таких стимулів, але, навпаки, наштовхує на низку сумних міркувань.

Зокрема, згідно статті 8.7.1. Закону, платники податків мають право впродовж звітного періоду віднести до валових витрат будь-які витрати, пов´язані з поліпшенням основних фондів, що підлягають амортизації, в сумі, яка не перевищує 10% сукупної балансової вартості основних фондів станом на початок такого звітного періоду. В той же час, згідно статті 5.3.2. Закону, не включається у валові витрати, витрати на придбання, будівництво, реконструкцію, модернізацію, ремонт і інше поліпшення основних фондів, а також з придбанням нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Таким чином, підприємець виявляється абсолютно не зацікавлений в інвестиційному напрямі свого прибутку.

Вирішення проблеми недоліку фінансових ресурсів усередині країни можливе за рахунок вливань із зовні. У зв´язку з цим роль іноземних інвестицій економіки перехідного періоду останнім часом неухильно зростає. Не дивлячись на існуючі недоліки залучення іноземних інвестицій, більшість економістів є прихильниками їх залучення в умовах гострого недоліку фінансових ресурсів і досконалих технологій. При цьому відкриття країни перед іноземними інвесторами не повинно проходити стихійно. Тільки за допомогою системи стимулів обмежень і пільг можна добитися оптимальної відповідності інтересів експортерів капіталу потребам країни реципієнта. За статистичними даними основними формами залучення іноземного капіталу були внески у вигляді грошових коштів (в 2003 році Україна освоїла 51 млрд. грн. капітальних інвестицій - на 1/3 більше, ніж в 2002 році; країни Євросоюзу в минулому році збільшили інвестиції до України на 20%; в 2003 році ЄБРР інвестував до України 116 млн. евро), рухомого і не­рухомого майна, цінних паперів.

Аналіз галузевої структури свідчить про те, що найбільшу інвестиційну привабливість викликали експортно-імпортні галузі промисловості (паливно-енергетичний і металургійний комплекси, хімічна промисловість, машинобудування) або високоприбуткові продукти з високими темпами окупності: торгівля, харчова промисловість, будівництво, зв´язок, фінансові послуги (інвестиції компанії «Укртелеком» в 2003 році виросли на 41 %; інвестиції компанії UMC в 2003 року склали 266 млн. дол.: норвезька компанія TELENOR інвестувала до «Київстару GSM» 135 млн. дол.; МФК - міжнародна фінансова корпорація інвестує 5 млн. дол. В мережу магазинів будматеріалів «Нова лінія»; «Приват-інтрейдінг» планує інвестувати 240 млн. грн. в будівництво лінії безперервного розливання сталі на заводі їм. Петровського; в Севастополі за останній рік об´єм іноземних інвестицій в будівництво зріс в 20 разів; інвестиції HIEDELBERG CEMENT GROUP в компанію «Дніпроцемент» в 2004 році склали 7 млн. евро; «Укрнафта» в 2004 році збільшила мережу АЗС до 400, а до 2007 року - до 947 АЗС; «Укргазвидобування» в 2004 році інвестувала в розвиток компанії 1,5 млрд. грн.; «Укртранснафта» в першому півріччі 2004 року інвестувала в ремонт і модернізацію нафтотранспортної системи України 74,7 млн. грн.).
Такий «галузевий перерозподіл» відображає реальне положення України на міжнародному ринку розподілу праці.
За оцінками економістів загальна потреба в інвестиціях у вироб­ничу сферу України складає не менше 40 млрд. дол. Насправді іноземними інвесторами у вітчизняну економіку було вкладено менше 5,53% від загальної потреби, тобто спостерігається великий розрив між попитом на інвестиції і їх пропозицією, і поки йтиме слабке зростання виробництва, доти розраховувати на збільшення капіталовкладень не доводиться.

Пріоритетними напрямами для залучення і підтримки стратегіч­них інвесторів можуть бути визначені ті галузі, де Україна має традиційні виробництва, володіє необхідним ресурсним потенціалом і формує значну потребу ринку у відповідній продукції, а саме: виробництво легкових і вантажних автомобілів; тракторо- і комбайнобудування; авіа- і ракетобудування; суднобудування; замкнутий цикл ви­робництва палива для АЕС; розвиток енергогенеруючих потужностей; нафто газовидобування, зокрема на Чорноморському шельфі; упровад­ження ресурсо- і енергозберігаючих технологій; переробка сільгосп­продукції; транспортна інфраструктура.Загальна потреба економіки України складає більше 40 млрд. дол. Інвестицій потребують практично всі галузі економіки, і в правиль­ності їх використання залежить майбутнє нашої країни.
Функціонування інвестиційної сфери України ускладнюються такими проблемами:

  • капітальні вкладення все ще складають незначну частину у ВВП;
  • дефіцит власних інвестиційних ресурсів підприємстві;
  • відсутній дієвий інститут коротко-, середньо-, довгострокового кредитування;
  • встановлені високі %-і ставки;
  • недосконалий ринок капіталів;
  • недосконала амортизаційна політика;
  • відсутні чіткі пріоритети в державній політиці.

Серед інших проблем необхідно наголосити на таких: застаріле обладнання, політична нестабільність.
Фінансування проектів і стратегічні інвестиції в країнах, що розвиваються, мають одну дуже істотну відмінність від інвестицій в країнах з розвиненою економікою. І йдеться не тільки про розміри інвестицій, хоча і тут спостерігаються серйозні відмінності, не дивлячись на те, що всі пишуть і говорять про ринки, що розвиваються, але на ринках розвинених країн грошові потоки в інвестиційному секторі набагато перевищують потоки в країни, що розвиваються. Відмінність полягає в двох речах: по-перше, в ринках, що розвиваються, застосовується дуже обмежений спектр інструментів фінансування, в порівнянні з десятками різних методів, які можна зустріти в розвинених країнах. З другого боку, якщо подивитися на історію приходу іноземного капіталу в країни, що розвиваються, то можна помітити чітко виражену етапність і послідовність, з якою іноземні інвестори починають приходити в країну. Тут можна визначити наступні стадії приходу зовнішнього капіталу:

  1. Імпортування/експортування товарів, послуг, фінансування подібних операцій. Приклад - Ексімбанк США, Канади і т.д.
  2. Утворення спільних підприємств на базі існуючих підприємств для випуску продукції, що в основному йде на експорт.
  3. Участь в приватизації.
  4. Інвестиції у виробничий сектор, у тому числі для внутрішнього споживача.
  5. Інвестиції в інфраструктуру (готелі, зв´язок, ЗМІ і т.д.)
  6. Інвестиції у фондовий ринок.

Причому стадії дотримуються з дивною послідовністю і рідко буває так, що подальша стадія розвивається без нормативно розвиненої попередньої. Точніше буває, то у такому разі неминуча криза, оскільки одна стадія припускає подальшу і служить базою для її існування.
Таким чином, будь-яка компанія, яка займає певну нішу на ринку і створює який-небудь реальний продукт, теоретично може одержати зовнішнє фінансування. Просто, з другого боку, залежно від кон´юнктури ринку, політичної і економічної ситуації, а також від розміру підприємства і активів, що знаходяться у нього на балансі. Кількість шляхів фінансування може дуже сильно мінятися. На жаль в Україні ця кількість змінилася не у більшу сторону.

Якщо йдеться про іноземних інвесторів, то розраховувати на їх участь може не кожна українська компанія. Більшість інвесторів звикла мати справу з компаніями, які більш-менш відповідають західним стандартам ведення бізнесу. Привернути серйозного стратегічного інвестора з-за кордону, маючи пострадянське відношення до підприємництва, практично неможливо. Це не значить, що методи роботи повинні бути скопійовані із західних аналогів, мало того, місцева специфіка відкладає свої відбитки на кожну компанію, що працює в Україні, якою б «західною» вона не була. В основному, існує низка принципів, яким повинна відповідати компанія, щоб з нею розмовляли як з повноцінним партнером. Основні з цих принципів такі:

  • орієнтованість компанії на роботу в умовах ринку;
  • хороший менеджмент: правильний розподіл трудових ресурсів і матеріальних ресурсів компанії;
  • інформаційна відвертість;
  • прозорість роботи, чіткі види діяльності;
  • наявність стратегії розвитку;
  • наявність ніші на ринку, чіткі уявлення про максимальні потреби ринку, про максимально можливу частку ринку, яку можна захопити, уявлення про перспективи ринку і про конкурентів на ринку;
  • наявність ясної можливості отримання прибутку від вкладених інвестицій і виведення прибутку, можливість виведення інвестицій;
  • чітке податкове планування, хороша бухгалтерія і аудиторський звіт. Різко зростають успіхи компаній, що обслуговуються в аудиторських фірмах «Від 5»;
  • розуміння суті інвестиційного процесу;
  • крім того, в цьому випадку, коли інвестиції здійснюються у вигляді позики, то позикодавців дуже цікавлять гарантії повернення їх засобів.

Всі ці пункти включаються в бізнес-план і інвестиційний меморандум.
В умовах української економіки потрібно враховувати її місцеві особливості. А ці місцеві особливості говорять про те, що бізнес-планів підприємству доводиться робити два: один - для себе, а другий - для інвестора. Перший пишеться мало не самостійно і допомагає підприємству визначитися для себе, чи варто займатися проектом. Бізнесплан для інвестора пишеться, виходячи з його вимог до таких документів. Мало того, дуже часто інвестиції поступають і без наявності бізнес-плану. Інвестор може самостійно визначити доцільність інвестицій в дану галузь. Тобто необхідність в бізнес-плануванні важлива, в першу чергу, для компанії усередині себе. А інвестору необхідно надати частіше всього дещо інший документ, який би містив опис проекту, опис ринку, витрати і приблизний розрахунок прибутку, а також ризики, але тільки в дуже стислому і описовому вигляді.

Компанії, що шукають зовнішні джерела фінансування, повинні пам´ятати, що з приходом інвестора вони знайдуть не тільки гроші, але і партнера. А значить, успіх загальної справи залежатиме від ступеня близькості інвестора до того, що інвестується по образу мислення і методах ведення бізнесу. Дуже важливо не припуститися при першому знайомстві з потенційним інвестором помилок, характерних для багатьох українських підприємств.

Експерти відзначають, що одні і ті ж помилки у відносинах з інвесторами допускають як українські компанії, так і багато підприємств, що працюють на пострадянському просторі. В Східній Європі поширена думка: чим більше у вас грошей, тим успішніший ваш бізнес. Насправді у всьому світі нормальним вважається явище, коли самій процвітаючій компанії грошей не вистачає. Успішність же визначається не розмірами фінансових активів, а раціональністю їх використання.

Охочих одержати інвестиції з кожним днем все більше. Приблизно стільки ж охочих ввійти з своїми грошима в хороший бізнес. Але більшість компаній, що намагаються знайти інвестора, дуже неохоче розкриває свої карти. Скажімо, говорять: «наш оборот такий, прибуток такий, якщо ви вкладаєте в нас гроші — ми згодні дати вам стільки відсотків, а якщо вас щось не влаштовує — ми готові розглянути абсолютно інші ваші умови».
Потенційний інвестор в цій ситуації цілком може завагатися в тому, що його вірогідний партнер розуміє власні наміри і повністю контролює свій бізнес.

Ще одна характерна для українських підприємців помилка — складання бізнес-планів з установкою на залучення конкретної суми грошей, якої підприємству не вистачає для вирішення поточних проблем, а не для фінансування нових проектів. Розрахунки в бізнес-плані у такому разі просто підганяються під потрібний розмір інвестицій. Такий підхід видно відразу. Його видає, як правило, голослівність міркувань. Наприклад, компанія затверджує: якщо ми завдяки інвестиціям поставимо у себе на виробництві нове обладнання, то вже через два роки наші продажі виростуть на 150%. І у інвестора, що читає такий бізнес-план, виникає ціла низка питань. Оскільки він не бачить, що йому пропонується один з багатьох варіантів розвитку подій, не факт, наприклад, що після збільшення товарної пропозиції ціни на вироби залишаться колишніми. І тоді, після падіння ринкової вартості продукції, надходження від продажу виростуть на 90%? І інвестиції окупляться через 5 років, а не через два роки, як обіцяє бізнес-план. Питання залишаються без відповідей.

Немає елементарного аналізу ринку праці. Потенційному інвестору пропонують: спочатку дайте нам грошей, а де братимемо кваліфікованих співробітників, вирішимо потім. Вічні загадки — з кількістю робочих місць. Одна компанія заявляє: нам потрібно 100 чоловік. Інша, аналогічна їй по вигляду і об´єктах діяльності, збирається набирати 250 чоловік.

Характерно, що подібна поверховість написаних під інвестування бізнес-планів властива і крупним фірмам.
Більшість же бізнес-планів, розроблених українськими компаніями, є швидше за все описом ідеї, ніж методологічно вивірений план, який повинен служити керівництвом до дії.

Крім того, складаючи бізнес-план, важливо не забувати про аналіз ризиків. Адже потенційні доходи інвестора залежать не тільки від передбачуваного прибутку, але і від ризику вкладень.

Але навіть якщо компанія у результаті знайшла інвестора, вона зовсім не застрахована від конфлікту з ним в майбутньому. На практиці такі випадки вельми нерідкі. Українські підприємці говорять про них неохоче, зате російські бізнесмени неодноразово виносили розбрати з інвесторами на суд громадськості.

Експерти виділяють три найпоширеніші причини конфліктів між інвестором і об´єктом, що інвестується:

  • незгода підприємства, що інвестується з незапланованим виходом з гри інвестора;
  • «інформаційна асиметрія». Той, що інвестується, приховує реальну інформацію про діяльність компанії від інвестора, щоб з вигодою для себе розподілити одержаний прибуток або, навпаки, не спровокувати його на терміновий вихід із справи;
  • обмеження інвестором свободи дій об´єкта, що інвестується.
Також можна виділити помилки українських компаній по залученню інвесторів:
  • незрозуміла структура власності на підприємстві;
  • фірми не можуть до ладу пояснити інвестору значення чисельних неприбуткових операцій з «спорідненими» фірмами, і значення змісту значних непрофільних активів;
  • неправильно складені бізнес-плани.

Для успішного вирішення проблем фінансування інвестиційної діяльності необхідно здійснити наступні заходи:

  • звуження напрямів інвестування і впровадження проектів з урахуванням існуючого інвестиційного потенціалу;
  • включення в інвестиційний процес як державних, так і приватних ресурсів;
  • залучення іноземних партнерів;
  • створення нових організаційних форм інтеграції фінансового і промислового капіталу;
  • розробка і упровадження регіональних програм інвестування.

Нині економічна ситуація в Україні характеризується окремими позитивними тенденціями в динаміці основних соціально-економіч­них показників, у тому числі й щодо залучення прямих іноземних інвестицій.


У 2003 році в економіку України іноземними інвесторами вкладе­но 1319,9 млн. дол. США прямих інвестицій, утому числі з країн СНД надійшло 69,0 млн. дол. США (5,2% від загального обсягу), з інших країн світу -1250,9 млн. дол. США (94,8%). Обсяг прямих іноземних інвестицій в Україну на 01.11.2004 року становив 6657.6 млн. дол. США, тобто 140 дол. США на одного мешканця України.
Стійка тенденція до збільшення іноземних інвестицій засвідчує інтерес до України іноземних інвесторів, тому найважливішим завданням держави на цьому етапі є забезпечення сприятливих умов залучення і впровадження в економіку країни інвестиційних ресурсів че­рез удосконалення правової бази, створення ефективних механізмів стимулювання інвесторів та усунення адміністративних перешкод у їхній діяльності завдяки підвищенню інвестиційного іміджу.

Однак прямі іноземні інвестиції скеровуються передусім у невиробничі галузі. Тому їхня питома вага у 2003 році у машинобудуванні не перевищувала 9%. При цьому внутрішніх інвестиційних ресурсів для забезпечення запланованого зростання в країні не вистачає. У зв´язку з цим ми не можемо відмовитися від запозичень на світовому ринку, і тут потрібні серйозні зміни у сфері державного регулювання цих інвестиційних потоків.

Державна промислова політика в Україні повинна будуватися на таких принципах: державне замовлення повинне носити комерційний характер, договірну основу і сприяти формуванню довгострокових господарських зв´язків на взаємовигідній основі; підвищення ефективності управління позабюджетними фондами; запровадження комплексу заходів, що спонукають банки здійснювати довгострокове кредитування (кредитна політика); гнучкість податкової політики місцевої адміністрації; формування системи гарантій під інвестиційну діяльність; цільове кредитування інвестиційно-інноваційної діяльності; виділення матеріальних ресурсів для інвестиційно-інноваційної діяльності; впровадження гнучкої системи надання пільги при використанні землі; тимчасові цільові пільги з митних тарифів для підприємств стратегічноважливих галузей; надання окремим територіям статусу зон найбільшого сприяння з різним набором пільг, визначення пріоритетних напрямків залучення іноземного капіталу в інфраструктуру території.

Втручання держави в ринкову систему ціноутворення у формі, різного роду стимулювання виробництва товарів народного споживання не тільки можливо, але і вкрай необхідно. Останні є життєво необхідним благом, що визначає умови відтворення самої людини. Цей підхід дуже плідний в сфері практичного забезпечення соціальних цілей в умовах ринкового ціноутворення. Суть цього підходу полягає в тому, що конкретний рівень закупівельної і роздрібної ціни повинен складатися не тільки під впливом індивідуальних витрат споживачів. У випадку великої соціальної значимості продукту частина витрат і нормативний прибуток виробника держава може і повинна дотувати.
Держава повинна прикладати всі сили для реструктуризації економіки, стабілізації загальної політичної і економічної ситуації, що сприятиме поліпшенню інвестиційного клімату в країні.

Успішно проведена грошова реформа монетарними способами припинила інфляцію - планується на 2005 рік її рівень - 9%, відмінені нетарифні методи регулювання експортно-імпортних операцій, ведеться робота по стабілізації і лібералізації зовнішньоекономічної діяльності, збалансованості митної і цінової політики, здійснюється реформування податкової системи у бік зменшення тиску на виробника, удосконалюється нормативноправова база.

Планується ухвалення закону України про угоди по розділенню продукції, який повинен прискорити залучення іноземного капіталу для освоєння запасів нафти і газу в Україні.

Після ухвалення закону про бухгалтерський облік і звітність проведена остаточна гармонізація національної системи звітності відповідно до міжнародних стандартів.

Одержання прямими іноземними інвестиціями лідируючої ролі серед всіх форм міжнародних економічних відносин якраз і служить однією з ознак цілісності світової економіки. Це свідчить про те, що формування світової економіки перейшло від стадії світового ринку до стадії світового виробництва. Разом з переміщенням товарів між країнами відбувається переміщення факторів виробництва, і одним з найважливіших з них є підприємницький капітал.

У ролі прямого інвестора частіше виступають транснаціональні корпорації, для яких тісні межі національних економік. Перенесення значної частини виробництва за кордон, створення там безлічі філіалів, інтегрованих в єдину мережу виробництва товарів і послуг, дозволяє транснаціональним корпораціям використовувати ресурси і конкурентні переваги багатьох країн. Стрімке зростання масштабів мережі підприємств ТНК в світі підтверджують наступні дані. Якщо після Другої світової війни вони створювали приблизно 100 зарубіжних філіалів в рік, то зараз мало не в тисячу раз більше. Всього в світі налічується понад 800 тис. зарубіжних філіалів, якими володіють 63 тис. головних компаній. При цьому 270 тис. філіалів розміщено в розвинених країнах, 360 тис. - в тих, що розвиваються і 170 тис. - в країнах з перехідною економікою.

Як видно з даних табл. 2.3, число виникаючих корпорацій швидко росте, і якщо за 90-ті роки число головних компаній збільшилося при­близно в 1,7 рази, то мережа зарубіжних філіалів за той же період ви­росла в 4,7 рази. Але співтовариство ТНК, поле їх діяльності росте не стільки за рахунок появи нових членів, скільки в результаті посилення потужності вже існуючих корпорацій. Транснаціональні корпорації і банки перетворилися на основний структуроутворюючий фактор світової економіки. Унаслідок того, що ТНК створюють свої філіали по всьому світу, різко збільшилася взаємозалежність країн і кризові ситуації можуть «експортуватися» з одних в інші національні економіки по технологічних ланцюжках компаній.

Як відзначали творці теорій прямих іноземних інвестицій — С. Хаймер, Ч. Киндлбергер, Д. Даннінг, А. Рагман, основою успішного просування ТНК на зарубіжні ринки є їх конкурентні переваги, головні з яких - технологічне лідерство, володіння передовими технологіями. Витрати на НДКР складають чималу частку в бюджеті більшості корпорацій. В силу цього дія ТНК на науково-технічний прогрес у світовому масштабі дуже велика, вони визначають напрями його розвитку і відповідно структурні зрушення в світовій економіці.
Таблиця 2.3. Показники транс націоналізації світової економіки, млрд. дол.

1980 р.

1990 р.

1995 р.

2000 р.

Річні прямі іноземні інвестиції

57

172

331

1271

Накопичені прямі іноземні інвестиції

615

1496

2937

6314

Міжнародне злиття і поглинання1

151

141

1144

Число батьківських ТНК, одиниць

36600

44508

63 312:

Число зарубіжних філіалів ТНК, одиниць

174900

276659

8218182

Активи зарубіжних філіалів ТНК

1888

5744

7091

21 102

Обсяг продажів зарубіжних філіалів

2465

5467

5933

15680

Обсяг експорту зарубіжних філіалів

637

1166

1841

3572

Число зайнятих у зарубіжних філіалах, млн. чоловік

17.5

23.7

30.83

45.6

Частка зарубіжних філіалів ТНК%

у світовому експорті

31.8

34,0

37.0

54.8

у світовому виробництві

5.2

6,3

4,9

10.3

1 Статистика з міжнародного злиття і поглинання є тільки з 1987 р. 21999 р. Ч996 р. Джерело: World Investment Report за 1993, 1998, 2001.

Інноваційний вплив крупних ТНК на світове господарство великий ще і через їх величезні фінансові можливості. В даний час багато малих і середніх фірм вносять помітний внесок в створення нововведень, але для промислового освоєння винаходів потрібні непосильні для них витрати на модернізацію устаткування і виробничого процесу, на організацію збуту, включаючи витрати на рекламу. Тому ТНК не тільки самі створюють технічні новинки, але і купують винаходи біля малих фірм, щоб довести їх до масового виробництва, виступаючи в даному випадку в ролі активних користувачів нововведень.

ТНК виступають в ролі не тільки користувачів, але і продавців нововведень. Хоча нові технології створюються науковими підрозділами ТНК в першу чергу для власних потреб, тут часто народжуються новинки, не відповідні основному профілю компанії, які можуть бути продані іншим фірмам. Крім того, зараз, коли науковий прогрес дуже стрімкий, ТНК можуть продавати ліцензії на техно­логії не «першої свіжості», особливо, коли йдеться про країни, які і виступають в ролі основних покупців на ринку технологій, що розвиваються.

Інноваційна діяльність в значній мірі визначає конкурентоспроможність ТНК в боротьбі за глобальні ринки. При цьому інноваційні продукти не обов´язково створюються в країні походження ТНК, як це було раніше, коли вони розроблялися в головній компанії, а потім передавалися зарубіжним філіалам. Дослідницькі центри засновувалися транснаціональними корпораціями в багатьох країнах, де для цього є кваліфіковані кадри і інші необхідні умови. Всього створено більше 100 таких центрів, у тому числі такими компаніями, як Microsoft, Motorola, GM, GE, JVC, Samsung, IBM, Intel, Du Point, P&G, Ericsson, Nokia, Panosonic, Mitsubisii, AT&T. Siemens. Іншими словами, транснаціональні корпорації використовують національні кадри інших країн для посилення своїх конкурентних перевар.

Велика частина головних компаній ТНК (79%) розміщена в промислово розвинених країнах, а оскільки основний рух відбувається між головною компанією і її філіалами, відповідно експортерами прямих інвестицій є саме ці країни. Але останнім часом в світовій практиці наголошується нове явище - експорт капіталу у вигляді прямих інвестицій з країн, що розвиваються. В ролі експортерів в основному виступають нові індустріальні країни - НІК (Гонконг, Сінгапур, Тайвань, Південна Корея, Аргентина, Бразилія, Малайзія).
Свого часу, потрапивши в сферу впливу промислово розвинених країн. НІС пройшли прискорений курс індустріалізації, добре засвої­ли сучасну техніку менеджменту, разом з прямими іноземними інвестиціями придбали передові технології і, досягнувши дуже високого рівня економічного розвитку, стали мати в своєму розпорядженні власні можливості експорту капіталу. Такі вражаючі економічні успіхи дозволили НІК і Китаю вийти на ринок інвестицій, при цьому деякі з них (Тайвань, Південна Корея, Сінгапур) є нетто-експортерами капіталу (табл. 2.4).

Таблиця 2.4. Обсяг прямих іноземних інвестицій, млн. дол.

1997

1998             

1999

2000

2001

2002

Australia

7633,4

6002,6

2923,9

13007,0

3997,7

13959,2

Austria

2655,6

4534,1

2974,6

8841,7

6053,9

1651,3

Belgium / Luxembourg

16510,1

30146,9

142512,3

220987,8

84717,6

Canada

11522,0

22802,8

24440,3

66621,8

27465,1

21403,8

Chez Republic

1301,1

3716,4

6326,2

4980,2

5644,6

8436,0

Denmark

,   2798,9

7725,7

16691,8

32754,6

11485,0

5967,2

Finland

2115,8

12140,7

4610,2

8835,6

3732,2

9155,0

France

23171,5

30984,5

46545,9

43258,4

52632,0

48153,7

Germany

12243,4

24596,7

55796,9

203117,4

33923,7

38069,0

Greece

1088,6

73,9

561,5

1108,6

1589,5

49,9

Hungary

2243.1

2084,5

2039,7

1691,9

2597,1

855,2

Iceland

147,9

147,8

66,6

170,5

192,6

149,4

Ireland

2709,6

8856,5

18501,0

26452,3

15684,2

19049,5

Italy

4962,5

4279,8

6911,4

13377,3

14873,4

14558,2

Japan

3223,1

3193,5

12740,4

8318,6

6247,9

9253,5

Korea

2844,0

5412,0

9333,0

9283,0

3528,0

1972,0

Mexico

14160,0

12170,0

12856,0

15484,0

25334,0

13627,0

Netherlands

11103,8

36933,8

41186,3

60313.2

51244,3

29181,7

New Zealand

1917,2

1825,5

940,4

1344,4

3957,7

296,8

Norway

3946,4

4353,7

8297,0

5890,2

2067,1

761,5

Poland

4908,2

6364,9

7269,6

9342,3

5713,0

4082,0

Portugal

2478,8

3143,5

1233,5

6788,6

5893,7

4260,0

Slovak Republic

214,8

527,4

403,5

2153,6

1271,0

4009,3

Spain

6386,7

11800,1

15758,6

37530,2

28010,4

21212,3

Sweden

10967,4

19842,7

60856,2

23242,1

11770,2

11099,4

Switzerland

6641,8

8941,9

11714,0

19266,0

8867,2

9314,0

Turkey

805,0

940,0

783,0

982,0

3266,0

1037,0

United Kingdom

37384,1

74642,1

89288,1

119741,1

61993,4

24967,0

United States

105603,0

179045,0

289454,0

307747,0

130796,0

30114,0

Україна

625,4

474,1

471,1

593,2

926,0

728,0

За даними Організації економічного співробітництва і розвитку (OECD)

Для здійснення перетворень в економіці України потрібні значні капітальні вкладення. Стримуючим фактором тут є інвестиційний клімат, який продовжує залишатись несприятливим через політичну та економічну нестабільність, що змушує іноземних інвесторів здійснювати обережну політику у сфері інвестиційного співробітниц­тва з Україною. Потрібна довгострокова стратегія стимулювання інве­стицій.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Інвестознавство
Муніципальні інвестиції та кредити
Бюджетна система України
Гроші та кредит