Безкоштовна бібліотека підручників

Загрузка...


Філософія: конспект лекцій : Збірник працьФілософія: конспект лекцій : Збірник праць

Особливості становлення світоглядно-філософської позиції сучасного вчителя в контексті освітніх інновацій


К.М. Пасько

Сумський державний педагогічний університет

У статті розглядається проблема становлення світоглядно- філософської позиції освітянина в контексті сучасних запитів суспільства і самої особистості вчителя.

Будь-які реформації в системі освіти певним чином впливають на професійне становлення вчителя як одного з основних суб’єктів освітнього процесу. Осягнення вчителем аксіологічного, гносеологічного і проксіологічного компонентів педагогічної майстерності призводить до досягнення ним відповідного рівня професіоналізму. Сучасний учитель має враховувати основні принципи, на яких здійснюється розбудова національної освітньої системи (принцип діалогізму, гуманістичної спрямованості, світового плюралізму, персоналізації знань) [11, 103-108], впроваджувати інноваційні технології у процес навчання і виховання, сприяти різнобічному розвитку учня, займатись професійним та особистісним самовдосконаленням тощо.

Серед об’єктивно-особистісних характеристик учителя, які впливають на його педагогічну майстерність, важливе місце посідає професійна витриманість як тривала самореалізація особистості в обраній професії за наявності почуття впевненості у правильності й обґрунтованості свого вибору. Професійна витриманість учителя досить часто пов’язується з поняттям „відданість школі” і сприймається як її вищий показник. Відданість школі, насамперед, передбачає почуття єднання зі шкільним колективом, приналежності, причетності до нього, сприйняття школи як рідного дому. Крім того, відданість школі проявляється як усвідомлене прийняття цінностей шкільного колективу, його планів, ідей розвитку, визнання авторитету шкільної адміністрації, участь у створенні іміджу школи, відкритість, готовність до обміну досвідом роботи, орієнтацією на встановлення сприятливого психологічного клімату, бажання працювати з дітьми тощо [1, 98-100; 10, 16]. Відданість школі вимагає включення в роботу, трудової активності, неприхованого інтересу до професії. Визначальною рисою трудової активності педагога є її спрямованість на підвищення активності іншої людини - учня. Це істотна особливість педагогічної праці, адже для її успішного розгортання недостатньо знань предмета. Потрібен широкий спектр психолого-педагогічних умінь, навичок, технологій, самостійності у вирішенні педагогічних ситуацій.

Педагогічна майстерність тісно пов’язана з ціннісною орієнтацією особистості. Щодо цінностей, то вони відіграють істотну роль у роботі педагога, а тому необхідно звернути особливу увагу на:

здатність учителя інтеріоризувати цінності, характерні для суспільства;

бажання і можливості вчителя ефективно транслювати цінності в ході навчально-виховного процесу;

створення вчителем умов для прийняття учнем переданих йому цінностей.

Крім того, на педагогічну майстерність учителя впливають не тільки зазначені, але й інші чинники. Серед них - якість життя, соціальне походження, виховання, етнонаціональні характеристики, які сучасна західна соціологія включає в поняття “соціальний статус”. Останній досягається внаслідок здобуття освіти, кваліфікації, соціального престижу професії тощо. Усе це проектується на трудову діяльність учителя, багато в чому зумовлює його культуру, світогляд, ідеали, адже педагогічна майстерність є виявом високого рівня педагогічної діяльності: „Часто захоплюємося творами художників, музикантів, творінням рук скульпторів, будівельників, талантом артиста, не замислюючись над тим, що захоплюємось не просто талантом, а плодами праці митця. Майстерність педагога повинна стояти найвище, бо через його руки проходять усі майбутні творці” [3, 8].

Одним з компонентів, що значною мірою впливає на становлення педагога-майстра є його світогляд. А це ціла система філософських, наукових, соціально-політичних, моральних, етичних, естетичних поглядів і переконань учителя, які визначають спрямованість його діяльності. Створюючи уявлення про загальну картину світу, світоглядові характерна більш висока інтеграція знань і наявність не тільки інтелектуального, але й емоційно-ціннісного відношення індивіда до світу. Погляди ж і переконання є прийнятими особистістю достовірними й емоційно пережитими уявленнями про світ. Однак структуру світогляду сучасного вчителя складають не просто погляди і переконання, а й теоретична система узагальнених знань про світ і місце в ньому людини.

З огляду на це основними чинниками, що визначають місце та роль педагогічної майстерності в системі професійних характеристик сучасного вчителя є рівень його світогляду, гуманістична спрямованість діяльності, професійна і психологічна культура, професійна і комунікативна компетентність, стиль мовлення, креативний характер праці й ін. Крім того, кожен учитель має пам’ятати, що він належить відразу до двох світів, має сприймати два різні світогляди, має творити у двох вимірах - дитячому і дорослому. Тому вчитель сучасної школи повинен володіти високим рівнем саморегуляції, уміти ідентифікувати себе з дитиною і з дитячим колективом, урівноважувати взаємозв’язок і взаємозалежність дорослого і дитячого світоглядів. Запропонована нами модель світоглядної позиції сучасного вчителя (Див. рис.) наочно демонструє, так би мовити, „еталонне” (бажане) усвідомлення педагогом особливостей сприйняття світоглядної позиції дитини й уміння синтезувати її позицію і власну дорослу в процесі навчально- виховної взаємодії.

Завдання вчителя - бути посередником, а інколи і провідником світоглядних позицій як дитини, так і дорослого, при цьому вміти не лише поєднувати, а й відокремлювати світобачення, світовідчуття та світосприйняття дитини і дорослого, оскільки таке усвідомлення та його подальший перехід у практичне застосування безпосередньо впливає на комунікаційні процеси у стосунках суб’єктів як між собою, так і зі світом у цілому.

Відповідно до моделі світоглядної позиції вчителя (Див. рис.) можна визначити такі специфічні особливості у світовідчутті та світосприйнятті дитини і дорослого: дитяча безпосередність - доросле ставлення до світу; емоційна, дитяча відкритість світові і допитливість - філософські та наукові дослідження, чіткий емоційний контроль; залежність дитини від світу дорослих, її намагання зайняти певне місце в колективі, прагнення дорослості дані соціології, політичних уподобань, моральних норм та естетичних смаків тощо. Урахування цього є необхідним філософським підґрунтям для налагодження взаємодії вчителя з дитиною у процесі навчання та виховання.

У педагогічному процесі надто важливими для суб’єктів є їх взаємини. Від їх характеру залежить настрій, моральне самопочуття, працездатність тощо. Стосунки з оточуючими сприяють осмисленню свого існування, усвідомленню себе як частки колективу або суспільства. Людина, як суспільна істота, немислима поза взаєминами з іншими людьми. Саме завдяки спілкуванню і певним взаєминам, що складаються у процесі цього спілкування, індивід поступово стає особистістю, здатною усвідомлювати не лише інших, але й самого себе, свідомо й активно регулювати власну діяльність та поведінку, впливати на оточуючих, ураховувати їх прагнення, інтереси.

Тому всебічний розвиток особистості вчителя передбачає формування загальнолюдських норм життєдіяльності та таких її складових, як добро, краса, істина, свобода і совість, повага і любов. За цими показниками, тобто з позицій загальнолюдської моралі в повсякденному житті, й оцінюється вихованість педагога. Тож, його світогляд формується в процесі виховання та практичної діяльності.

Нині не дискутується питання, який світогляд потрібно формувати сучасному вчителю. У Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ столітті наголошується на необхідності формування цілісної наукової картини світу і сучасного світогляду, здібностей і навичок самостійного наукового пізнання, тобто наукового світогляду [5]. Саме науковий світогляд виконує життєво важливі функції - пізнавальну, методологічну, критичну й інші. Як такий, він є осердям, фундаментальним чинником розумового, морального, естетичного розвитку педагога, надає його поведінці цілеспрямованості, сприяє реалізації гуманістичних ідеалів.

У контексті освітніх інновацій, гуманізації освіти необхідно вирішити два головні завдання: виживання людства в цілому і якомога повне задоволення потреб в освіті окремої людини з метою найповнішої реалізації її здібностей та власної життєвої мети. Для вирішення першого завдання необхідне формування принципово нового світогляду, який повинен включати усвідомлення людства як цілісної системи та забезпечення гармонійної взаємодії людства і природи. А це вимагає поглибленого діалогу культур [11]. Друге завдання має бути підпорядковане першому, а тому потребує обачливого формування мотиваційної сфери та ціннісних орієнтацій учителя. Розв’язання цих проблем, як підтверджує вітчизняний і світовий досвід, можливе за умови оптимізації управління процесом виховання за допомогою гуманізації освіти, що має забезпечити затвердження пріоритету загальнолюдських цінностей у суспільстві.

Упродовж останніх років педагогічними колективами шкіл і ВНЗ України набутий значний досвід гуманізації навчально-виховного процесу. Проте школа ще не готова відповісти на запитання щодо сутності та змісту гуманізації підготовки вчителя, не розроблені основні положення теорії і практики гуманізації, які відповідали б вимогам сучасності. Процес гуманізації освіти, який відображає соціально-педагогічні перетворення у суспільстві, буде ефективним за умови переорієнтації кінцевої мети навчально-виховного процесу як у школі, так і у ВНЗ, стрижнем якої має стати гуманізація педагогічної діяльності у світлі людиноформуючої функції, а також створення і реалізація системи гуманних взаємин і стосунків, навичок і звичок гуманної поведінки. Тому одним з основних завдань становлення педагогічної майстерності сучасного вчителя є повернення у навчально-виховний процес сутнісної ознаки народної та класичної педагогіки - її гуманістичного джерела. Реалізація цієї мети забезпечується шляхом становлення й розвитку в учителя тих професійно необхідних якостей, які забезпечать відповідне рефлексивне керівництво, а саме: спостережливості, емпатії, динамізму, емоційної стабільності, педагогічного такту. Джерелами, що забезпечують необхідний рівень активності вчителів у роботі над вдосконаленням педагогічної майстерності є мотиви самоактуалізації особистості у сфері професійно- педагогічної діяльності. Регулятором цих мотивів, які забезпечують їх органічне включення в загальну систему професійно-ціннісних орієнтацій особистості вчителя, є гуманістична спрямованість педагогічної діяльності.

З огляду на це, педагогічна майстерність як навчальна дисципліна у вищих педагогічних навчальних закладах ґрунтуючись на ідеї формування професіоналізму найвищого рівня, орієнтує майбутніх учителів на дієвий, а не задекларований гуманізм. У процесі засвоєння змісту педагогічної майстерності, відповідних умінь і навичок, складних стратегій розв’язання педагогічних колізій саме гуманістичне джерело є метою і організуючим компонентом педагогічних дій. Відпрацьовуючи окремі прийоми й уміння, студенти навчаються утримувати наскрізну, пролонговану мету - реалізацію на гуманістичних засадах взаємодії з майбутніми колегами і вихованцями. На жаль, більшість навчальних предметів тільки декларують теоретичні положення гуманістичного підходу, але не забезпечують майбутнім учителям оволодіння технікою гуманістично орієнтованої діяльності. При цьому саме педагогічна майстерність заповнює суттєвий проміжок у структурі та змісті гуманізації професійної підготовки майбутніх учителів. Тож організовуючи роботу з майбутніми вчителями, необхідно виходити із специфіки навчального курсу основ педагогічної майстерності, а саме:

курс педагогічної майстерності - більше освітній, ніж виховуючий, що формує майбутнього вчителя не стільки на рівні теорії, скільки на рівні відносин;

зміст і логіка побудови занять з основ педагогічної майстерності мають бути спрямовані на створення умов для сприйняття, усвідомлення, засвоєння і реалізації студентами моделі гуманістично спрямованої особистості, розкриття зв’язку гуманістичної спрямованості з педагогічною культурою загалом;

особливістю проведення занять є завдання забезпечення високої комунікативності й активності кожного студента, включення його у взаємодію не тільки з викладачем, але й зі студентською аудиторією, вимога постійного функціонування лінії зворотного зв’язку з іншими членами групи (аналіз кожним студентом і групою в цілому реальних педагогічних досягнень під час оволодіння педагогічною технікою, формування педагогічних здібностей, реалізація гуманістичної спрямованості);

під час проведенні занять обов’язковим є моделювання майбутньої педагогічної діяльності, ситуативне програвання окремих фрагментів педагогічної дійсності, під час яких відбувається засвоєння і відпрацювання окремих елементів педагогічної майстерності;

зміст роботи зі студентами базується на розвитку й удосконаленні педагогічної техніки, педагогічних здібностей і загалом особистісних якостей, необхідних для успішної професійної діяльності [2, 44; 7, 37].

Сучасна епоха характеризується процесами пошуку нових директив у філософії та теорії освіти. Нове світовідчуття і світорозуміння спричиняють зміну в освітніх поглядах на розвиток і формування особистості дитини, визначають можливості, завдання, мету й засоби освіти. Побудова нової освітньої моделі передбачає її теоретичне переосмислення та практичну орієнтацію вчителя на новий ідеал, зміну пріоритетів і переоцінку цінностей. Нова соціально-політична ситуація, з одного боку, спрямовує на переосмислення мети навчальної та виховної діяльності, провідних теоретико- методологічних принципів і критеріїв ефективності її змісту, форм і методів, а з другого - призводить до порушення елементарних прав дитини на її розвиток, адже найважливішою особливістю формування гуманних стосунків є те, що їх не можна нав’язати, вони не виникають за безумовної слухняності та підкорення зовнішньо заданим вимогам. Для їх формування потрібен не зовнішній, а глибинний процес концептуального переосмислення провідних задумів, конструктивних принципів системи дій, засобів реформування всієї шкільної освіти.

З огляду на це для вчителя чи не єдиною можливістю отримати доступ до внутрішнього світу учнів є готовність навчитися жити одним з ними життям. У вітчизняній школі це означає насамперед подолання статусно-функціонального розподілу ролей у навчально-виховному процесі, який протягом багатьох десятиліть нав’язувався авторитарною педагогікою. Іншими словами, відносини між педагогом та учнем зі сфери формально-організаційної має перейти у сферу неформальної комунікації.

Специфіка формування педагогіки співробітництва у тому й полягає, що принципові зміни мають відбутися передусім на рівні особистісних орієнтирів педагога. Він має змінити своє ставлення до учнів і навчального процесу настільки радикально, наскільки це дозволяє йому зробити формування нової системи цінностей. Видатний вітчизняний педагог і гуманіст В. Сухомлинський писав, що необхідно прагнути до того, аби учителя й учнів об’єднувала духовна спільність, при якій забувається, що педагог - керівник і наставник [9]. Але дотепер на рівні масової школи не вдалося створити навіть найпростішої системи міжособистісного спілкування учителя й учня. Причини цього слід шукати не лише у школі, але й у сучасному суспільстві. Проте система освіти має самостійно культивувати нові принципи стосунків між учителем та учнем, у тому числі використовуючи кадровий відбір, нові критерії оцінювання діяльності педагогів та педагогічних колективів, комплексне впровадження випробуваних гуманоцентричних систем навчання та виховання. Поступово має втілюватися в життя один з основних постулатів гуманістичної педагогіки - у педагога в школі не повинно бути життя, відірваного від життя його учнів. І загалом ніякого ізольованого від учнів педагогічного життя у школі не повинно бути, оскільки школа принципово існує для дітей, а їхнє життя - це і є життя школи. Надати середовищу міжособистісного спілкування людського виміру, утвердити в навчальному закладі особистість, а не просто функціонуючого суб’єкта пізнавального процесу, не тільки любити й поважати, але й уміти жити одним життям, проживати його разом щоденно - такий єдиний шлях наших педагогів до створення гуманоцентричної школи [10].

Саме тому сучасному вчителю повинна бути притаманна висока професійна і психологічна культура, яка найтіснішим чином пов’язана з відповідним рівнем наукового світогляду, який правомірно спирається на сукупність показників усіх наук, на здобуті знання стосовно законів суспільства, духовної діяльності людини. Саме такий світогляд, достатньою мірою апробований практикою і позитивним досвідом педагогіки, сучасною методолого-гносеологічною ситуацією розвитку освіти, безпосередньо сприяє прирощенню нового наукового знання про людину як найвищу цінність суспільства. Науковий світогляд цілком правомірно є наріжним каменем сучасного стилю наукового мислення учителя-професіонала, важливою складовою інтелектуального, загальнокультурного підґрунтя його діяльності. Поглиблюючи змістовні характеристики гуманізації вищої педагогічної освіти, виділяючи її філософсько-світоглядні аспекти, необхідно аргументовано переконувати вчителів у тому, що саме такі освітянські настанови повинні складати основу цілеспрямованості вдосконалення їхньої професійної культури, фахової діяльності з усвідомленим способом бачення, осмислення й оцінки дійсності. Важливо доказово подати принципову значущість філософсько-світоглядних передумов і категорій для визначення предмета і об’єкта досліджень, постановки і розв’язання конкретних і практичних завдань, вибору методів дослідження і стратегії подальших висновків та узагальнень результатів пошуку. Зрештою, педагоги мають осмислити, що істинна свобода особистості набувається нею завдяки істинній освіті і тільки їй. Тільки сплав істинно наукового світогляду і справжнього гуманізму може бути справжнім еталоном менталітету українця. Саме таких думок дотримувались у своїх педагогічних працях і практичній діяльності такі видатні, всесвітньо відомі вчені В. Вернадський, А. Кримський, О. Потебня та їх послідовники [4, 124]. З огляду на це, основними концептуальними положеннями в підготовці вчителів є опора на пріоритети загальнолюдських цінностей, необхідність виховання комунікативних навичок і вмінь, формування планетарного мислення, розуміння та відчуття особистості як невід’ємної частини єдиного та взаємозалежного світу. Отже, освітні інновації в Україні зумовлюють необхідність підготовки вчителя-професіонала, здатного забезпечити виховання людини демократичного світогляду і культури, яка б з повагою ставилась до традицій народів і культур світу.

Література

Балл Г. О. Про психологічні засади формування готовності до професійної праці // Психолого-педагогічні проблеми професійної освіти. - К., 1994. - С. 98-100.

Барбина Е.С. Педагогическое мастерство - искусство и наука быть человеком. - К.: Вища школа, 1995. - 105 с.

Карпенчук С.Г. Сходження до Макаренка // Постметодика.- 2001. - № 4. С. 3-12.

Люріна Т.І. Професійна культура вчителя: педагогіко-антропологічний аспект // Матеріали науково-практичної конференції „Роль антропологічного фактора в освітніх технологіях ХХІ століття”. - Мелітополь, 2002. - С. 124.

Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті. - К.: Шкільний світ. - 2001. - 24 с.

Пасько К.М. Професійне становлення вчителя та засоби педагогічної майстерності в контексті освітніх реформацій (філософсько-педагогічний аналіз) ) // Філософські науки. - Суми: СумДПУ, 2007. - Вип. 2. - С.163-176.

Проблеми формування сучасного вчителя у вищій педагогічній школі: Шляхи підвищення пізнавальної активності студентів педагогічного навчального закладу: Наук.-метод. зб. / Упоряд. і заг. ред. М.М. Астаф’євої. - Ніжин: Вид-во НДПУ, 1999. - 174 с.

Романенко М.І. Соціальні та парадигмально-когнітивні детермінанти розвитку сучасної освіти: Автореф. дис. ... доктора філософ. наук / Дніпропетр. нац. ун-т. - Дніпропетровськ, 2003. - 32 с.

Сухомлинський В.О. Людина неповторна // Вибр. Твори: В 5 т. - К.: Вид-во Радянська школа, 1976. - Т. 5. - 639 с.

Учитель: крупным планом. Социально-педагогические проблемы учительской деятельности / Под ред. В.Г. Вершловского. - СПб.: ГУПМ, 1994. - 160 с.

Філософські абриси сучасної освіти / І. Предборська, Г. Вишинська, В. Гайденко, І. Гамрецька та ін.; за заг. ред. І. Предборської. - Суми: Університетська книга, 2006. - 226 с.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Філософія: конспект лекцій
Філософія глобальних проблем сучасності
Історія української філософії
Філософські проблеми гуманітарних наук (Збірка наукових праць)
Філософія: конспект лекцій : Збірник працьФілософія: конспект лекцій : Збірник праць