Безкоштовна бібліотека підручників

Загрузка...


Філософія: конспект лекцій : Збірник працьФілософія: конспект лекцій : Збірник праць

Епістемологічний потенціал психоаналітичного підходу степана балея до осмислення літературних творів


О.А. Г ончаренко

Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова

У статті розглядається психоаналітичний підхід до творчості та творчої особистості українського і польського філософа, психолога, педагога Степана Балея, що створює можливості для навчання як відкриття себе, співпраці з собою та іншими людьми. Використання даного підходу в сучасній філософії освіти сприяє світоглядному та культурному самовизначенні особистості.

Філософія освіти розглядає сьогодні важливий напрям реформування освіти: перехід до нового типу мислення - нелінійного мислення. Характерною ознакою нелінійного мислення є мистецтво пізнання, під яким слід розуміти мистецтво аргументації, введення дискусії, відкритого та конструктивного діалогу [9], в якому знання є засобом внутрішнього особистісного перетворення [12, 38]. Слід додати, що вчені, які здійснюють філософську рефлексію щодо синергетики, переконливо доводять думку про підсилення значення нетрадиційних засобів і методів дослідження, що межують зі сферою позараціонального осягнення дійсності [3, 7]. Висновки, що випливають із синергетичний концепцій, спонукають до врахування філософією освіти глибинно-психологічної основи людини, яка задає суттєву нелінійність соціального середовища.

Літературний твір завжди створює нелінійну ситуацію відкритого діалогу та має широкі можливості для відкриття у особистому досвіді ірраціонального компоненту. Так російський дослідник філософії літератури Г. Амелін дає визначення літератури як досвіду неможливого [1, IV], він вказує на необхідності уміти читати так звані непрямі (багатозначні) тексти, які вимагають інтерпретації, розшифрування та реконструкції авторської думки. Поезія, за висловом філософа, є зображенням, яке доводить неможливість вираження того, про що говориться [1, ІІ]. Співзвучні думки знаходимо у Ж. Дерріди: «Без катастрофи немає вірша, не буває вірша, який би не відкривався, як рана, і який би не ранив» [5].

Для осягнення багатомірного і неоднозначного світу художнього слова Н.Зборовська пропонує теорію дослідження психічного несвідомого, яка може стати сучасною конструктивною установкою, призначеною навчити читати тексти з позиції загальнолюдських вічних проблем [8, 13].

У цьому місці наших досліджень дозволимо собі проложити місток між психоаналітичним підходом до літературознавства і синергетичними положеннями у філософсько-освітньому полі. Тож, використання психоаналітичного підходу до осмислення художніх творів у освітній практиці сприятиме усвідомленню вихованцями складного взаємозв’язку свідомих та несвідомих процесів, ціленаправлених і спонтанних у творящому розумі.

Психоаналітичні тлумачення біографії письменника та його тексту створюють нескінченні можливості для антропологізації знання та його дискурсивності.

Ця проблема набула особливої гостроти в контексті філософської рефлексії постмодернізму. Ж. Батай, Р. Барт, М. Фуко, Ж. Дерріда й ін. роблять акцент на дискурсивності як спонтанній самоорганізації дискурсивного середовища, що володіє креативним потенціалом по відношенню до сфери змісту. Саме процесуальність дискурсивних процедур у філософії М. Фуко стає тим простором, у рамках якого людина «сама перетворює себе на суб’єкт того чи іншого досвіду» [13, 433].

У цій площині набуває актуальності поняття «ризома» (Ж. Дельоз, Ф. Гваттарі), яка, на думку М. Можейка, знаходить свою конкретизацію у постмодерністській концепції художнього слова, в рамках якої ідеал оригінального авторського твору змінюється ідеалом конструкції як стереофонічного потоку явних і прихованих цитат, кожна із яких виражена своєю мовою та вимагає «взнавання» [11, 829].

Заслуговує на увагу ідея «граничної педагогіки» Г. Жиру, який пропонує в освітньому просторі створити такі педагогічні умови, за якими студенти стають долаючими межі, тобто трансгресорами для пізнання іншості в її власному розумінні. Гранична педагогіка визначає форми трансгресії, де створені в рамках домінування існуючі межі можуть бути піддані сумніву та перевизначені [7, 81].

Поширенню модерного погляду на літературний твір як результат синтезу свідомих та несвідомих психічних процесів сприяли 3. Фройд, К. Юнг, Е. Нойман, Ж. Лакан, Ж. Дельоз та ін. Психоаналітичний метод в осмисленні літературних творів в Україні використали І. Хмелевський, О. Халецький, В.Підмогильний, І. Франко, С. Балей, Г. Костельник, М. Шлемкевич, Я. Ярема й ін.

У цьому зв’язку заслуговує на увагу психоаналітичний підхід Степана Балея до осмислення творів мистецтва, який ще не здобув належної оцінки. Саме зацікавленість С. Балея теорією З. Фройда стала однією з причин замовчування його імені. Фундаментальне вивчення наукової спадщини видатного українського і польського психолога, лікаря, психоаналітика, філософа та педагога академіка С. Балея започаткував в Україні Марат Верников. На думку дослідника, творчість С. Балея простежується «саме в унікальному поєднанні в одній особі суттєвих рис вдумливого філософа (який прокладав свій шлях у безбережному і суперечливому світі інтелектуальних шукань і здобутків), ґрунтовної обізнаності в галузі психології на рівні останніх світових здобутків із глибокою зацікавленістю українською та польською літературами», від вбачає також народження оригінальних і плідних витворів «строгої аналітичної думки, можливо новий жанр в теорії літератури і літературній критиці - жанр психологічного підходу до осмислення творів мистецтва» [2, 66].

Про високий професіоналізм та оригінальність праці С. Балея «З психології творчості Шевченка» свідчать праці М. Верникова, Т. Біленко, І.Данилюка, П. Петрюка, Л. Бондаренка, С. Павличко, Н. Зборовської, Г.Логінової та ін. Ґрунтовні праці С. Балея з психології творчої особистості Ю. Словацького та С. Жеромського чекають вивчення на Україні. Мета статті - розкрити епістемологічний потенціал творчої спадщини С. Балея, спираючись, передусім, на психоаналітичний підхід до осмислення літературних творів, та з’ясувати актуальність розглядуваної проблеми для сучасної філософії освіти.

Психоаналітичні студії С. Балея були зумовлені впливами ідей засновника Львівсько-Варшавської школи К. Твардовського. К. Твардовський, наставник С. Балея, визнаючи інтроспекцію головним методом пізнання психіки, вказував все ж таки на її недоліки: суб´єктивність та неможливість проведення дослідження одиничних та миттєвих психічних явищ [18, 62]. Для подолання обмеженості інтроспекції К. Твардовський запропонував оригінальну теорію діяльності та творів, яка розумілась ним як інтерпретація (реконструкція), що полягає у знаходженні правила перекладу «мови твору» на мову «психічного життя» [18, 163-164]. К. Твардовський не використав на практиці своєї пропозиції, але його ідеї були сприятливим ґрунтом для прийняття С. Балеєм у певний період його наукової діяльності психоаналітичної теорії З. Фройда.

Водночас цьому сприяло поширення гуманістично-антропологічних ідей у світовій культурі наприкінці XIX - початку XX століття. В. Дільтей вперше звертає увагу на значення унікальних та неповторних феноменів у творчому житті особистості. У розумінні С. Балея світогляд особистості - це завжди виразне відображення «Я»-єдності, яке охоплює світ згідно з власною індивідуальністю [15, 18]. С. Балей звертає увагу на ірраціональні чинники, що окрім раціональних мотивів, відіграють певну роль в особистому житті людини, її відносинах із суспільством і можливості самореалізації. Саме найпотаємніше та найцінніше в особистості, на думку С. Балея, виступає результатом її самотворення. С. Балей усвідомлює, що творча особистість, перебуваючи у перебігу своїх емоцій, пристрастей, фантазій, самовиражається в художніх творах як продуктах багатогранної духовної діяльності.

Щодо цього С. Балей відзначає: «всупереч поширеному у нас доволі поглядові, що творчість Шевченка по своїй суті проста і нескомплікована, та що про неї сказане вже «останнє слово», остає фактом, що її джерела доволі зложені і що ми далеко ще від сего, щоби зрозуміти її цілковито» [2, 174].

С.Балей вказує, що вся глибина та багатство душі поета не вичерпується переживаннями за суспільність. «Артистичний твір являється неначе відблиском та відгомоном власного «я» поета» [2, 408].

У спробі психоаналітичної інтерпретації поезії Ю. Словацького С. Балей вважає, що «Словацький належить до тих поетів, творчість яких, на противагу наприклад до творчості Міцкевича, сама в деякій мірі вимагає психоаналізу» [17; 4]. Читання поезії Ю. Словацького, пише С. Балей, створює враження, що окрім глибини, яка знаходиться на поверхні, є ще й друга глибина, яка лежить поза нею і яку потрібно шукати [17, 4].

Подібні думки знаходимо у праці «Творча особистість Жер омського».

С.Балей у полі психологічного дослідження деяких властивостей творчої індивідуальності автора «Попілу» з’ясовує педагогічну цінність його творів.

Вчений зараховує С. Жеромського, до тих геніальних творців, у яких участь неусвідомлених чинників особливо видатна. [16, 224].

Отже, виявлення С. Балеєм індивідуальності, емоційності, глибинності, складності літературних творів і творче переосмислення концепцій провідних психоаналітиків З. Фройда, К.Г. Юнга, А. Адлера сприяли створенню власних психоаналітичних інтерпретації творів мистецтва.

Звернемо увагу і на особистість самого С. Балея. Що відомо нам про його внутрішнє життя, яке наповнювало реальність його вчинків? М. Верников змальовує С. Балея як «постать трагічної долі, яка з молодих років відчула себе покликанцем для наукової праці, але була приречена на те, щоб здобувати умови до самовиразу на життєвих шляхах, які здебільшого викликали душевний дискомфорт, глибинний внутрішній розлад, а можливо, й постійний зачаєний внутрішній конфлікт, що десятки років ятрив його свідомість» [4, 4]. Лише один цей штих дозволяє відчути внутрішній трагізм долі вченого та зрозуміти його звернення до індивідуального світу творчої особистості.

С.Балей не вважав себе правовірним психоаналітиком, пояснюючи це тим, що основоположним тезам психоаналітиків не вистачає обґрунтованості [17, 5]. С. Балей характеризує психоаналітичну теорію як нестійку [2, 176], схильну до певної довільності та інтуїції [17, 4-5], Але все-таки зауважував, що обережне застосування психоаналітичного методу до мистецтва загалом, а «саме стремління вченого іти якнайдальше в глибину душі творця від його творів і відтак знову шукати дороги, що веде звідтам до сих творів - може кинути в дечім нове слово на творця і творчість» [2, 180]. С. Балей, усвідомлюючи протилежність та перебільшення психоаналітичних шкіл, схиляється до розвиненої на ґрунті ширшого тлумачення психоаналізу так званої «глибинної» психології і вважає психоаналіз методом, який дає можливість знаходити в глибинах психіки неусвідомлені мотиви, що відіграють роль у мисленні та діяльності особистості [15, 20].

Психоаналітичне дослідження С. Балеєм творчості Т. Шевченка вражає толерантним, обережним, проникнутим великою пошаною та розумінням і співчуттям до драматизму внутрішнього світу поета. С. Балей використовує винайдений ним самим комплекс, так званий Ендиміонський мотив, який відповідає вразливій і ніжній душі Т. Шевченка та враховує складні обставини його життя. Суть даного мотиву у тому, що з сином Зевса Ендиміоном відбувається чудо: богиня Селена сама зійшла з неба, навіявши на нього сон, щоб можна було без перешкод постійно його пестити. Прикладом Ендиміонівського мотиву є бажання несміливих мрійників здобути любовну ласку, не докладаючи зусиль. У таких баченнях непрошеного щастя С. Балей бачить прояви інфантилізму. Ендиміонський мотив в творчості Шевченка проявляється у єдності інфантилізму та еротичних почуттів. Еротичний інфантилізм С. Балей спостерігає у прагненні Т. Шевченка знайти в поетичних образах коханої чи матері заспокоєння несповнених мрій та поривань, затаєних у підсвідомому житті. Так, розраду у горі Т. Шевченко віднаходить у співчуванні подруги дитячих літ - Оксани, яка «потішаючи зажуреного хлопчика і обтираючи йому сльози, ся дівчина заступає йому на хвилю матір, якої йому недоставало» [2, 192].

С.Балей акцентує увагу на самоідентефікації Т. Шевченка з образами матері-покритки-Мадонни. Саме в такий спосіб, пояснює С. Балей, поет компенсує власні глибокі переживання, пов´язані із ранньою втратою матері: «Святість, в образах тих жінок вицвітає з їх поганьблення і осквернення, є святістю почування його власної душі, що родиться там з неповинного страждання» [2, 175]. Саме жінка у всій своїй красі та святості набула тієї форми, у якій Шевченко виразив особисте горе, щоб переміряти його безмір аж до дна: «Особливо коли занапащення жінки топтало її дівочу честь, а потім поневіряло її материнство, що було нищенням святості, бо торкалось того, що передусім було в почутті поета святим у жінки. Тому саме краса і святість пов’язувались в почуттях Шевченка більше і легше з єством жіночим аніж чоловічим, що пояснює переживання власної його трагедії» [2, 195].

У праці «Трійця в творчості Шевченка» С. Балей розглядає схильність поета до вживання числа «три», яке обумовлене не лише романтичною традицією української творчості, а й сягає несвідомих глибин. Джерела комплексу трійці С. Балей шукає в галузі психопатології. З обережністю за застереженнями він дозволяє зіставити геніальність і божевілля, що започаткував Ч. Ломброзо [10]. С. Балей вважає, що трійця є формуючим та несвідомим чинником, що обумовлює певні риси характеру поета, але саме ці своєрідні психічні процеси і довершують геніальність мистецької організації.

Для визначення педагогічної цінності психоаналітичного підходу до творчості та творчої особистості Т. Шевченка С. Балей спробував співвіднести песимістичні настрої тогочасної молоді та літературної творчості українських митців. Вихідним для філософа стало питання, що психологічний аналіз творів мистецтва дає молоді розуміння інтенсивних внутрішніх переживань як джерела збагачення душі [2, 263], С. Балей дає нашому поколінню слушну пораду: «Не потрібно утримувати молодь в переконанні, що вже в самій яскравості слів лежить геройство, в малюванню на чорно мистецтво, а в розсновуванню понурих красок правдива філософія» [2, 264]. Спираючись на це твердження, ми можемо зрозуміти, що за С. Балеєм, за допомогою психоаналітичного підходу створюється унікальна можливість проникнення в «лабораторію» творчості поета задля вироблення власних переконань про цілий світ.

У праці «Психоаналіз єдиної помилки Словацького» С. Балей зазначає, що вмираюча Елленаї, подруга Ангеллі, звертаючись до матері Христової, вимовляє слова «Розо злота». С. Балей зауважує, що подібного порівняння в молитві немає, є лише «Роза духовна» і «Дім злотий». Ця помилка поета у творі «Ангеллі» і дала привід для пошуку С. Балеєм несвідомих мотивів і комплексів у творчій особистості Ю. Словацького.

За контрастністю поетичних образів біле-червоне, суворе-лагідне, м’яке- гостре, життя-смерть, золото-срібло криється, на думку С. Балея, глибша духовна суть. М’який елемент С. Балей сполучає із любовною пасивністю та виразним інфантилізмом, натомість гострий - із садизмом. С. Балей доводить, що троянда, лілія, місяць, лист (троянди, клену, алое) у творчості Ю. Словацького є втіленням еротичного відчуття, яке асоціюється із материнським лоном. Саме жіноче тіло стає у творчості поета несвідомими воротами життя і смерті. С. Балей для підтвердження своїх здогадів, цитує уривок з одного листа поета: «Я хотів би бути в серці твоїм, Мамо...». За

С.Балеєм Ю. Словацький «як ще за життя хотів бути в серці матері, так також не хотів роз’єднуватися з нею по смерті. Бажав отже, аби мати мала при собі його серце, завернуте в алое» [17; 16]. Отже, вмираюча Елленаї, робить висновок С. Балей, і є сам поет, а алое, троянда, загортаючи та зігріваючи серце поета, уособлюють одночасно матір і кохану. С. Балей на підтвердження своїх думок вказує також на звукову схожість між словами алое й Елленаї. Таким чином, С. Балей трактує поезію Ю. Словацького як прояв еротичного інфантилізму, головним об’єктом якого є мати [17, 21].

У психоаналізі творчості С. Жеромського С. Балей помічає словесні повторення, які набирають містично-символічного значення. Ці символи є проявами несвідомих прагнень і бажань у індивідуальному житті митця.

С.Балей змістовно аналізує одухотворені та тілесно наближені мотиви іволги, троянди, попелу, самотності, рукавиці й ін., що відображають світ дитячих фантазій С. Жеромського.

Емоційність та напруженість внутрішнього світу С. Жеромського вплинула на своєрідну ідентифікацію ним між землею і матір’ю. Падіння на землю стає поверненням у лоно матері [16, 206] Також С. Балей помічає уподобання автора до «вологого запаху», який володіє для нього особливою чарівністю. Ці таємні фантазії є прагненням сполучитись із матір’ю. Аналіз емоціоналізму та вразливості С. Жеромського приводить С. Балея до висновку, що творчість письменника можна розуміти як «шизматичну зі значною циклотомічною домішкою» [16, 142].

Всі намагання С. Балея спрямовані на подолання щодо творчості С.Жеромського наївного читання, яке відбиває тільки певні елементи творчості. С. Балей вказує, що «потрібно привчитися трактувати творчу індивідуальність подібно ж всієї людини, з якої та творчість зростає, і якій ніщо не може бути чужим з людських речей... Критик, педагог, чи хто-небудь інший, продовжує С. Балей, - не має обов’язку, ні права затирати одні сторони творчості, а інше підкреслювати, проводити шліфування згідно з певним прийнятим згори принципом і приводити штучно речі, що розходяться, до однієї формули.» [16, 223]. До С. Жеромського С. Балей не може ставитися так, щоб бачити в нім або великого патріота і громадського діяча, або також прихильника любовної насолоди. Феномен творчості С. Жеромського повинен об’єднати всі уявні альтернативи у цілісність.

Таким чином, С. Балей відкриває читачу можливість щирого співпереживання та пізнання глибин людської душі. Подібні коментарі допомагають відкрити очі на справжнє життя [16, 223] та носять повчальний характер [16, 225].

У зв’язку з цим погоджуємося із Я. Дубровим, який вважає, що «психолого-філософська творчість і праці С. Балей, сприяли формуванню концепцій моделювання людини» [6, 50]. На нашу думку, цінним уроком сучасності є виняткова тверезість і відповідальність роздумів С. Балея щодо творчої індивідуальності. Отже, епістемологічний потенціал психоаналітичного підходу С. Балея до осмислення літературних творів у сучасній філософії освіти засвідчений:

виробленням уміння в учнів самостійно орієнтуватися у фактах і явищах мистецтва;

можливістю багатомірності та плюральності щодо сприйняття авторської концепції;

пошуком особистісної істини через діалогову взаємодію.

Психоаналітичні студії С.Балея, відкриваючи таємниці багатьох проявів творчої особистості, створюють можливості для практикування свободи та індивідуалізму в освіти. Включення особистості до дискурсивного пізнання несвідомого дає можливість розширення знань про себе, пізнання себе задля саморефлексії та інтеграції у світі. Психоаналітичний підхід до осмислення літературних творів С. Балея дозволяє нам відкрити простір для радикальних змін домінуючих освітніх парадигм. Подальші розвідки мають бути спрямовані на дослідження призначення педагога у філософсько-освітній спадщині С.Балея.

Література

Амелин Г. Лекции по философии литературы. - Режим доступу: http://gumer/Index-87.php.htm. - Заголовок з екрану.

Балей С. Зібрання праць: У 5 т. і 2 кн. - Львів - Одеса: ІФЛІС ЛФС «Cogito», 2002. - Т. 1. - 488 с.

Бевзенко Л.Д. Социальная самоорганизация. Синергетическая парадигма: возможности социальных интерпретаций. - К.: Институт социологии НАН Украины, 2002. - 437с.

Верников М. Слово про академіка Степана Балея // Філософські пошуки.

Львів-Одеса: Cogito - Центр Європи, 1997. - Вип. 4. - С. 4-13.

Деррида Ж. О поэзии. - Режим доступу: http://www.ruthenia.ru/logos/number/l 999 06/1999 6 13.htm.

Дубров Я. «Формула людини» в контексті генетики Грегора Менделя, психоаналізу Зігмунда Фрейда та аналітичної психології Карла Густава Юнга // Філософські пошуки. - Львів - Одеса: Cogito - Центр Європи, 1997. - Вип. 4. - С. 50-54.

Жиру Г. Гранична педагогіка і постмодерністські політики // Тендерна педагогіка: Хрестоматія / Переклад з англ. В. Гайденко, А. Предборської; За ред. В. Гайденко. - Суми: Університетська книга, 2006. - С. 80-91.

Зборовська Н. Психоаналіз і літературознавсто: Посібник. - К.: Академвидав, 2003. - 392 с.

Князева Е. Научись учиться. - Режим доступу: http://spkurdyumov.narod.ru/knyazevalena33.htm.

Ломброзо Ч. Гениальность и помешательство / Общ. ред., предисл. проф. Л. Гримака. - М.: Республика, 1995. - 398 с.

Можейко М. Ризома // Новейший философский словарь: 3-е изд., исправл.

Мн.: Книжный Дом, 2003. - 1280 с.

Предборська І. Постнекласичні ін(тер)венції в освітньому дискурсі // Вища освіта України. - 2003. - № 2. - С. 37-40.

Фуко М. Воля к истине: по ту сторону знания, власти и сексуальности. Работы разных лет. Пер. с франц. - М., Касталь, 1996. - 448 с.

Baley S. Osobowosc. — L´w^w: Licealna Biblioteka Filozoficzna. - 1939. - Т. 5. - 36 s.

BaleyS. Osobowosc tworzcza Zeromskiego: Studium z zakresu psychologii tworczosci. - Warszawa, 1936. - 228 s.

Baley S. Psychoanaliza jednej pomylki Slowackiego. - Lwow, 1925. - 21 s.

Twardowski К. О psychologii, jej przedmiocie, zadaniach, metodzie, stosunku do irmych nauk i jej rozwoje // Psychologia w szkole lwowsko- warszawskiej: Twardowski-Witwicki-Baley-Blachowski-Kreutz-Lewicki- Tomaszewski. Wybor i opr. T. Rzera. - Warszawa: Wydawnictwo Naukowe PWN, 1997. - S. 65-208.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Філософія: конспект лекцій
Філософія глобальних проблем сучасності
Історія української філософії
Філософські проблеми гуманітарних наук (Збірка наукових праць)
Філософія: конспект лекцій : Збірник працьФілософія: конспект лекцій : Збірник праць