Безкоштовна бібліотека підручників

Загрузка...


Філософія: конспект лекцій : Збірник працьФілософія: конспект лекцій : Збірник праць

Дефект як дисипативна система


Т.В. Золотарьова

Сумський державний педагогічний університет

У статті доводиться, що дефект є дисипативною системою, яка в процесі еволюції проходить по чотири зони розвитку на кожному витку спіралі. Обґрунтовується необхідність розуміння дефекту як дисипативної системи для уточнення сутності процесів, що змінюють співвідношення систем особистість і дефект у дітей з психофізичними порушеннями.

Відомо, що дефект спричиняє дивергенцію біологічного і культурного шляхів розвитку, яку необхідно подолати в ході освітнього процесу. Сучасні підходи до розвитку, навчання і виховання особистості дітей з психофізичними порушеннями вимагають деякого уточнення процесів попередження і подолання дефектів. Тому виникає необхідність встановити, яким чином у дитини формується система дефект.

Одним з найточніших визначень дефекту є наступне. «Дефект - це фізичний або психічний недолік, який викликає порушення нормального розвитку» [3, 224].

Л.С. Виготський довів, що дефект є системою і визначив його структуру:

ядро (органічний дефект)

первини, відхилення (порушення психічних процесів) і

вторинні відхилення (порушення діяльності) третинні відхилення (незрілість особистості)

Також він з’ясував, що формування кожної навички у дитини проходить у два етапи: спочатку дитина навчається певної дії, а потім використовує її у повсякденному житті. Тобто кожна навичка має дві зони розвитку: актуальну (те, що дитина вже вміє робити) і найближчу (те, чого дитина навчається зараз). Але учений мав на увазі лише особистість дитини, тобто правильні навички, а не дефектні. Ми вважаємо, що у своєму становленні будь-яка система, в тому числі і система дефект, проходить і актуальну, і найближчу зони розвитку.

В процесі дослідження ми з’ясували, що Л.С. Виготський дав не повну характеристику етапам розвитку структур, і виділили чотири зони розвитку систем і їхніх структур (таблиця 1).

На нашу думку, дефект є дисипативною системою.

У сучасній науці термін «дисипативна структура/система» розуміють двояко. Наведемо для прикладу два визначення. «Дисипативні системи - це системи, що самостійно виникають у нестійкому, насиченому енергією середовищі завдяки оберненому позитивному зв’язку, який виводить систему з рівноваги. Виникаючи з малих флуктуацій, дисипативні системи проявляють здатність до саморозвитку, розмноження, що забезпечується запасами енергії в середині системи чи поглинанням її з оточуючого середовища» [5, 268]. «Структура дисипативна - структура, яка виникає в результаті процесу самоорганізації, для здійснення якого необхідний протилежний - дезорганізуючий - розсіюючий (дисипативний) фактор» [4, 366]. Перше визначення стосується самоорганізації системи, коли переважає конструктивне начало (за С.П. Курдюмовим), друге - її розпаду, коли переважає дисипативне начало (за І.Р. Пригожиним). Ми вважаємо, що кожна дисипативна система проходить у розвитку і етап самоорганізації (коли виникає вперше сама та нові її структури, коли включаються у неї нові елементи), і етап розпаду (коли розсіюється сама і коли старі її структури руйнуються, щоб замінитися на нові, коли від’єднуються від неї старі елементи). Виявляється, що обидва вчені мають рацію, але говорять про різні етапи розвитку систем: С.П. Курдюмов - про найближчу зону прогресивного розвитку і актуальну зону прогресивного розвитку, а І.Р. Пригожин - про найближчу зону регресивного розвитку і актуальну зону регресивного розвитку (таблиця 1). Отже, дисипативною можна вважати таку систему, яка у своєму розвитку проходить зазначені етапи (зони).

На нашу думку, дефект еволюціонує по спіралі, на кожному витку якої проходить по чотири зони розвитку:

найближча зона прогресивного розвитку;

актуальна зона прогресивного розвитку;

найближча зона регресивного розвитку;

актуальна зона регресивного розвитку.

Є базою виникнення емерджентних Є передумовою виникнення якостей системи емерджентних якостей системи

На нашу думку, флуктуації можна поділити на два типи: позитивні й негативні. Ми пропонуємо наступні визначення цих термінів. Позитивні флуктуації - випадкові відхилення від середньої частоти коливань елемента, які приводять до встановлення взаємно однозначної відповідності між взаємодіючими системами, сприяючи приєднанню необхідних елементів. Негативні флуктуації - випадкові відхилення від середньої частоти коливань елемента, які приводять до встановлення взаємно однозначної відповідності між взаємодіючими системами, сприяючи видаленню зайвих елементів.

Необхідно також уточнити, що являє собою поріг чутливості системи до впливів. Ми вважаємо, що поріг чутливості системи до впливів - це міра нерівноважності системи. Нерівноважність низька - поріг високий, тобто до нього важко «дострибнути» (вплив повинен бути сильним), але «великим не завжди доб’єшся малого». Нерівноважність висока - поріг низький, до нього легко «дострибнути», і отже, вплив може бути слабким. Ось чому в нерівноважній системі малий вплив викликає великі збурення («малим викличеш велике»). Про це необхідно пам’ятати, реалізуючи процеси корекції й абілітації. Адже вплив на систему дефект у найближчих зонах розвитку, тобто коли система знаходиться в нерівноважному стані, вимагає мінімум зусиль і є набагато дієвішим, ніж в періоди актуальних зон розвитку системи дефект, коли вона є рівноважною.

Слід зазначити, що «нижче порогу чутливості все зменшується, стирається, забувається, не залишає жодних слідів., а вище порогу, навпаки, все багаторазово зростає. Цей факт приводить до ідеї незворотності процесів» [5, 66-67].

Щодо розвитку системи дефект, незворотність полягає в неможливості проходження системою зон розвитку в наступному порядку:

актуальна зона регресивного розвитку;

найближча зона регресивного розвитку;

актуальна зона прогресивного розвитку;

найближча зона прогресивного розвитку.

Це ствердження необхідно пояснити.

Перехід системи дефект з найближчої зони прогресивного розвитку в актуальну зону регресивного розвитку неможливий, тому що в найближчій зоні прогресивного розвитку в систему включились нові елементи, змінився її кількісно-якісний елементарний склад, а отже, і властивості системи. Тому навіть якщо зв’язки розпадуться, то це вже буде зовсім інша система, не така, якою була вона до цього - в актуальній зоні регресивного розвитку. Крім того, система дефект в найближчій зоні розвитку стає нерівноважною. Повернути її до рівноважного стану дивного аттрактора в нерівноважному середовищі, насиченому морфогенами, неможливо.

Чому є нездійсненним перехід системи дефект з актуальної зони регресивного розвитку в найближчу зону регресивного розвитку та з актуальної зони прогресивного розвитку в найближчу зону прогресивного розвитку? З визначення аттрактора випливає, що після переходу в область притягання дивного і простого аттракторів система дефект не може повернутись у жоден із попередніх станів - у найближчі зони регресивного і прогресивного розвитку цього витка спіралі та попередніх її витків.

Система дефект не може перейти також і з найближчої зони регресивного розвитку в актуальну зону прогресивного розвитку, оскільки в найближчій зоні регресивного розвитку з системи дефект були видалені певні елементи, які були присутні в системі в період її перебування в актуальній зоні прогресивного розвитку. Навіть якщо дефект повернеться до актуальної зони прогресивного розвитку, він вже буде мати зовсім інші властивості, а отже, повернення до точно такого ж стану неможливе. Це свідчить про незворотність еволюції дефекту та є однією з характеристик його як дисипативної системи.

Крім того, система дефект є відкритою, оскільки обмінюється речовиною, енергією й інформацією з оточуючим середовищем. В ядрі дефекту йде обмін речовиною та енергією завдяки асиміляції й дисиміляції. Наприклад, у дитини дифузне органічне ураження кори головного мозку. Незважаючи на патологічний стан кори, її клітини виділяють метаболіти й отримують поживні речовини. Частина енергії використовується на фізіологічні процеси і синтез необхідних речовин; ще частина енергії запасається в макроергічних зв’язках АТФ; а надлишок енергії виділяється назовні. В первинних, вторинних і третинних дефектах іде в основному обмін з оточуючим середовищем енергією й інформацією. Наприклад, маючи навіть слабку пам´ять, дитина може запам’ятовувати і відтворювати певну кількість інформації. Під час вираження власних емоцій людина віддає енергію, а під час сприймання емоцій інших людей - забирає.

Вторинні та третинні відхилення формуються лише за умови постійного обміну енергією інформацією з оточуючим середовищем. Якщо дитина з психофізичними порушеннями постійно бачить негативний приклад інших людей, вона починає чинити так само. На нашу думку, так відбувається, тому що за допомогою позитивних обернених зв’язків система дефект дитини встановлює взаємно однозначну відповідність з системою дефект людини, за якою спостерігає чи з якою спілкується дитина з психофізичними порушеннями. На нашу думку, взаємно однозначна відповідність між взаємодіючими системами встановлюється в найближчих зонах розвитку підсистем завдяки видаленню з системи А елементів, яких немає у системі Б (найближча зона регресивного розвитку, коли переважає дисипативне начало) та завдяки приєднанню до системи А таких же елементів, як у системі Б (найближча зона прогресивного розвитку, коли переважають джерела). Таким чином, всі структури системи дефект є формами її адаптації до зовнішнього світу. Отже, система дефект постійно змінюється в часі та просторі та може розмножуватись, переміщуючись від однієї людини до іншої. Зважаючи на це, необхідно по можливості робити доступними для дитини лише позитивні приклади діяльності та виключати негативний вплив оточуючих людей. За таких умов системі дефект забракне еталонів для створення нових елементів, енергії для підтримання існуючих зв’язків, і система інволюціонує від периферії (третинні відхилення) до центру (ядро).

Система дефект є нелінійною, тому що існує велика кількість можливих шляхів її еволюції, і після кожної біфуркації дефект може вибрати будь-який з цих шляхів розвитку, але тільки один. Кількісно-якісні характеристики можливих варіантів розвитку системи дефект залежать від її стану, тобто від «фіксованих в даний момент часу значень актуальних параметрів» цієї системи [5, 272].

У стані А система дефект має А варіант шляхів розвитку. Якщо змінити стан системи зі стану А на стан Б, то деякі шляхи з набору А вже не зможуть реалізуватись, зате з’являться нові шляхи (з набору Б), реалізація яких була неможлива, поки система знаходилась у стані А. Таким чином, змінивши стан системи дефект, ми змінюємо набір можливих варіантів розвитку цієї системи. А стан системи можна змінити, створивши нові умови (середовище) для її розвитку. У такий спосіб можливо керувати розвитком системи дефект, не керуючи.

Якщо ми будемо розраховувати бажаний шлях розвитку, спираючись на минуле системи, а не на її майбутнє (кінцеву мету), то розвиток системи може набути характеру неочікуваних змін. Адже, «нелінійність - це можливість неочікуваних змін у напрямку протікання процесів» [5, 67]. Знаючи закони самоорганізації систем, розробивши до дрібниць бажаний стан системи дефект як кінцеву мету (аттрактор), застосувавши оптимальні керуючі фактори середовища, можна створити такі умови для розвитку системи, в яких вона швидко реалізує необхідний шлях. Отже, розуміння дефекту як нелінійної системи, що самоорганізується, дозволяє прицільно і гнучко проводити абілітаційні та корекційні заходи для дітей з порушеннями психофізичного розвитку.

Система дефект виникає з випадкових флуктуацій. Імовірність появи дефекту зростає зі збільшенням нелінійності й нерівноважності оточуючого середовища та концентрації морфогену в ньому. Морфогенами можуть виступати екзо- та ендогенні чинники: патогенні мікроорганізми, метаболіти, різноманітні види випромінювання; ушкоджуючі фактори, які призводять до порушення анатомо-фізіологічної та соціо-духовної цілісності людини як системи «біо-соціо-дух» та інші. Крім того, дефект з’являється внаслідок малих флуктуацій, коли система знаходиться в нерівноважному стані. Наприклад, клітина знаходиться в такому стані в період поділу. Під час останнього поділу при утворенні сперматозоїда може порушитись процес розходження хромосом до полюсів клітини внаслідок впливу хімічних чи фізичних факторів на організм людини. Може статись так, що в одну дочірню клітину потрапить 22 хромосоми (наприклад Х-хромосома і 21 аутосома), а в іншу - 24 хромосоми (У-хромосома і 23 аутосоми, з яких 21-ша хромосома буде представлена двома копіями) замість рівномірного розподілу хромосом - по 23 в кожну дочірню клітину. Якщо останній сперматозоїд запліднить нормальну яйцеклітину, то може народитись дитина з хворобою Дауна. Трисомія за 21-ю хромосомою викликає множинні соматичні дефекти, дефекти нервової системи. Останні спричиняють порушення нейродинаміки головного мозку, внаслідок чого з’являються недоліки психічних процесів, а вони, в свою чергу, викликають (якщо не проводити абілітацію) дефекти діяльності та спілкування. Таким чином, в процесі розвитку ембріону, плоду, дитини відбувається самоорганізація системи дефект. Отже, еволюція системи дефект іде від центру до периферії.

Як бачимо, в багатьох точках системи дефект когерентно відбуваються процеси кооперації, отже, ускладнення є об’ємним. І оскільки утворюються нові структури, то розширюються ієрархічні рівні побудови системи дефект. В результаті морфогенезу змінюються і властивості системи дефект. Слід зазначити, що після появи нових властивостей дефекту педагогам і батькам доводиться змінювати освітнє середовище і параметри педагогічного впливу відповідно до стану системи, щоби успішними були абілітація та реабілітація дитини з психофізичними порушеннями та корекція і компенсація її дефектів.

Отже, розуміння дефекту як дисипативної системи дозволяє уточнити сутність процесів, які змінюють співвідношення систем особистість і дефект у дітей з порушеннями психофізичного розвитку, а саме: абілітації, реабілітації, корекції та компенсації. У зв’язку з цим можна запропонувати наступні визначення названих термінів. Абілітація - процес формування і вдосконалення підсистем особистості та попередження переходу їх у систему дефект. Реабілітація - процес відновлення зв’язків між підсистемами особистості, які ще не перейшли у систему дефект і знаходяться у найближчій зоні регресивного розвитку. Корекція - процес розпаду підсистем дефекту та формування і вдосконалення відповідних підсистем особистості. Компенсація - процес формування і вдосконалення взаємозв’язків між підсистемами особистості, які беруть на себе функцію споріднених підсистем, що перейшли у систему дефект. Означені процеси повинні поєднуватись таким чином, щоби єдине освітнє середовище максимально сприяло прогресивному розвитку особистості дітей з психофізичними порушеннями.

Література

Всемирная энциклопедия: Философия / Главный науч. ред и сост.

А.А. Грицанов. - М.: АСТ, Мн.: Харвест, Современный литератор, 2001. -1312 с.

Выготский Л.С. Основы дефектологии. - СПб.: Лань, 2003. - 656 с.

Ермаков В.П., Якунин Г.А. Основы тифлопедагогики: Развитие, обучение и воспитание детей с нарушениями зрения: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений. - М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2000. - 240 с.

Князева Е.Н., Курдюмов С.П. Основания синергетики. Режимы с обострением, самоорганизация, темпомиры. - СПб.: Алетейя, 2002. - 414 с.

Цикин В.А., Брижатый А.В. Синергетика и образование: новые подходы. Монография. - Сумы: Сум ГПУ, 2005. - 276 с.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Філософія: конспект лекцій
Філософія глобальних проблем сучасності
Історія української філософії
Філософські проблеми гуманітарних наук (Збірка наукових праць)
Філософія: конспект лекцій : Збірник працьФілософія: конспект лекцій : Збірник праць