Безкоштовна бібліотека підручників

Загрузка...


Філософія: конспект лекцій : Збірник працьФілософія: конспект лекцій : Збірник праць

Становлення мережевого суспільства в умовах сучасності


Т.О. Кравченко

Сумський державний

педагогічний університет ім. А.С. Макаренка

У статті автор аналізує сутність і зміст понять «мережа» та «інформаційне мережеве суспільство», визначає їх особливості, дає розгорнуту характеристику нетократіїяк нової правлячої еліти мережевого суспільства.

Ключові слова: мережа, мережеве суспільство, нетократія, інформація, інформаційне суспільство.

Сучасний етап розвитку світового суспільства характеризується багаточисельними зрушеннями і змінами. Тому науковці були змушені по- новому розглянути і оцінити можливості та потреби науки відносно її впливу на розвиток суспільства в цілому і розглянути суспільство в усіх його проявах, адже останнім часом виникає все більше трактувань сучасного «постіндустріального» суспільства. Деякі науковці вважають цей термін неповним і недосконалим. Тому виникають нові терміни і концепції, які прагнуть пояснити особливості постіндустріальної епохи - «інформаційне суспільство» (Д. Белл, М. Кастельс, Е. Масуда, Е. Тоффлер, Ф. Фукуяма та ін.), «технотронне суспільство» (З. Бжезинський), «суспільство знань» (В.А. Колпаков, Всесвітня організація ЮНЕСКО), «суспільство не-знання» (В. Горохов), «мережеве суспільство» (О. Бард, Я. Зодеквіст, М. Кастельс), «суспільство ризику» (У. Бек, Е. Гідденс, К. Лау, Н. Луман та ін.) та як найвищий етап розвитку світового суспільства - «наносуспільство» (А.А. Давидов, В.С. Лук’янець та ін.), яке досліджене не досить детально. Але все ж таки всі ці назви є неоднократним і багатогранним проявом сучасного інформаційного суспільства.

Метою статті є аналіз сучасного інформаційного етапу розвитку постіндустріального суспільства та його перехід на рівень мережевого з новою правлячою елітою - нетократією.

Актуальність статті полягає в тому, що сьогодні все частіше вживаються поняття «мережа», «мережеве суспільство», які ще не досить досконало досліджені і багато вчених покладають надії і сподівання на формування нового глобального мережевого суспільства, яке в майбутньому можливо і вирішить проблеми усього людства.

Вступ людства в ХХІ сторіччя ознаменоване двома факторами, які мають всесвітньо-історичне значення. Першим з них є глобалізація - як «процес універсалізації, становлення єдиних для всієї планети Земля структур, зв’язків і стосунків в різних сферах життя суспільства» [4, 163] та як процес становлення єдиного взаємопов’язаного світу, в якому народи не відокремлені один від одного звичними протекціоністськими бар’єрами та межами, які одночасно і перешкоджають їх спілкуванню, і захищають їх від невпорядкованих зовнішніх впливів.

Другим фактором є інформатизація - «процес оволодіння інформацією як ресурсом управління і розвитку за допомогою засобів інформатики з метою підвищення інтелектуального потенціалу суспільства, його членів, який забезпечує подальший прогрес цивілізації» [15, 24], або ж як назвав цей процес М. Кастельс - «інформаціоналізм», як новий спосіб розвитку. Його специфіка полягає в формуванні нового джерела креативності в сучасній цивілізації, яке заключається в «технології генерування знань, обробці інформації та символічній комунікації» [8, 39].

Саме завдяки інформатизації сучасного суспільства та постнекласичної науки, інформація, в сучасних умовах акселерантного розповсюдження електронних засобів зв’язку, становиться структуроутворюючою основою розвитку суспільства нового типу - інформаційного. Саме інформація сприяє появі певних знань, а знання, як відомо, сприяють виникненню і розробці нової інформації та нових знань. Як зазначає В.Г. Буданов «наукове знання має реального, активного носія - конкретних людей, наукові співтовариства з їх науковою та культурною традиціями виховання стилю мислення, інтелектуальною інерцією і ментальними прихильностями до пануючих парадигм» [3, 77], отже люди прагнуть до нової інформації, нових знань, нових звершень, тому і впливають на загальний розвиток суспільства, сприяючи його інформатизації та вдосконаленню.

Отже, за таких умов постіндустріальний стан розвитку цивілізації соціальні теоретики пов’язали з поняттям «інформаційного суспільства», яке в кінці ХХ сторіччя і стало заміною поняттю «постіндустріальне суспільство». В філософії та соціологічних науках поняття «інформаційне суспільство» розвивалося в якості концепції нового, відмінного від попереднього, соціального порядку досить швидко. Ця концепція знайшла своє вираження в працях Д. Белла, З. Бжезинського, Е. Масуди, Е. Тоффлера, Ф. Фукуями та інших мислителів.

Загальноприйнятим є поняття «інформаційного суспільства», як «суспільства, в якому більшість працюючого населення зайняті виробництвом, зберіганням, переробкою та реалізацією інформації, особливо її найвищої форми - знань» [13, 267]. В такому суспільстві інформація є найголовнішим ресурсом, а провідними технологіями є інформаційно-телекомунікаційні.

Думки та дії людей є похідними наявної інформації. Інформація створює цивілізації, а, отже, і нова історична парадигма виникає як наслідок нової інформаційної технології. Розвиток інформаційних технологій відбувався за лінією «слово - писемність - книгодрукування - глобальні цифрові мережі» [6, 7]. Писемність інформаційно забезпечила феодалізм. Всі великі імперії старовини зародилися та існували завдяки писемності. Книгодрукування створило інформаційну базу капіталізму, але інкубаційний період тривав майже 300 років, і лише тоді стала очевидною революційність друкарського верстата. Цифрові мережі створюють інформаційно-технологічну основу мережевого інформаційного суспільства, період зародження якого почався з кінця 1960-х - початку 1970-х років. Революційний вплив мережевих технологій найвиразніше виявляється завдяки комерціалізації Інтернету і посилюється за рахунок історичного резонансу, що створюється такими процесами, як інтернаціоналізація, глобалізація і інтеграція світової економіки. Інтернет-технології становляться речовою основою нового, «мережевого» суспільного устрою.

Кінець ХХ - поч. ХХІ ст. характеризується стрімким стрибком суспільства на стадію високих технологій і швидкістю їх освоєння, що неминуче призводить до змін у соціально-економічній сфері життя суспільства. Сутність техніки, її місце та роль у суспільстві стали об’єктом пильної уваги філософської науки [2, 28]. Наука, як особливий вид пізнавальної діяльності, спрямований на вироблення об’єктивних, істинних, системно організованих і обґрунтованих знань про оточуючий світ і суспільство, досягла значного розвитку.

Становлення інформаційного суспільства призвело до всезагальної комп’ютеризації і введення інформаційно-телекомунікаційних технологій в усі сфери життя. В даному суспільстві знання та інформація відіграють неабияку роль, а отже і специфіка інформаціонального способу розвитку в тому, що головним джерелом виробництва в даному випадку є «вплив знання на саме знання» [8, 39]. Але в той же час незважаючи на широке використання в політиці, філософії, соціології такого терміна, фахівці досі не мають єдиного розуміння його змісту. Переважно вважається, що це суспільство, де забезпечуватиметься «легкий і вільний доступ до інформації з усього світу» [17, 2]. Однак поки що ніхто цілком не уявляє як цього досягти в умовах суверенних держав.

Поступово наукове співтовариство почало звертати увагу на нові виклики і проблеми, які несе бурхливий економічний і технологічний розвиток інформаційного суспільства. Було встановлено, що збільшення об’єму інформації не обов’язково призведе до приросту знань. Усе більш очевидним ставав той факт, що таке суспільство не гарантує якості і безпеки життя своїх громадян. «Усвідомлюючи глибокі протиріччя і загрози в розвитку інформаційного суспільства, мислителі стали активно здійснювати дослідження інших вимірів нового соціального порядку. Наслідком такого пошуку стало формування на рубежі століть концепції суспільства знань» [14, 32]. І хоча сьогодні ще немає досить аргументованої теорії, яка б пояснювала всебічні аспекти нового історичного феномена, але все більше країн прагнуть розвиватися інноваційною дорогою, яка веде до суспільства знань. Даному суспільству, як і інформаційному, притаманна «залежність від наукового знання і технологічних інновацій, від розвитку нових комп’ютерних та інформаційних технологій, які мають велике значення для розуміння природи цього суспільства» [9, 27]. Суспільство знань та інформації панує в світі і сьогодні. Але і на цьому етапі вивчення суспільства вчені не зупиняються.

Виникає новий тип суспільства - мережеве суспільство, в якому поєднуються особливості попередніх двох суспільств і яке є соціальною структурою, що характеризує інформаційну епоху розвитку суспільства. Його генезис в значній мірі обумовлений ходом історії, а особливо тим, що на початку 70-х років ХХ сторіччя у світі паралельно відбувалися 3 незалежних один від одного процеси: інформаційно-технологічна революція; культурні та соціальні рухи 60-70-х років; кризи, що призвели до перебудови двох існуючих соціально-економічних систем - капіталізму та етатизму.

На сьогодні нова соціальна структура у вигляді мережевого суспільства, характерна для більшої частини планети та заснована на новій економіці. Ця економіка капіталістична, але мова йде про новий вид капіталізму - інформаційний та глобальний. Іншими словами, знання і інформація стають ключовими джерелами продуктивності і конкурентоспроможності цих двох вирішальних чинників будь-якої економіки. Генерування знання і інформаційні технології залежать від доступу до відповідної технологічної інфраструктури, а також від якості людських ресурсів, від їх здатності управляти новітніми інформаційними системами. Глобалізація пов’язала воєдино всі центри економічної активності у всіх країнах, навіть якщо більшість видів діяльності, робочих місць і людей все ще залишаються національними і локальними. Але що ж таке «мережа» та «мережеве суспільство»? У чому їх сутність?

Про мережі вже написано багато книг - про торгівельні мережі, терористичні, комп’ютерні та ін. Але чим більше ми стикаємося з поняттям «мережа» тим більш фундаментально не розуміємо його сутності.

М. Кастельс визначає мережу як «сукупність пов’язаних між собою вузлів» [7, 13]. Мережа - напівпрозора система, а, отже, вона є демократичною і надає людям рівні можливості. Як зазначають О. Бард та Я. Зодерквіст, принцип прозорості виявляється в тому, що усі учасники Мережі мають доступ до всієї необхідної інформації і в будь-який момент можуть зробити власний внесок [1, 196]. Мережа дозволяє моментально і майже без зайвих витрат часу, сил та енергії встановити велику кількість прямих контактів і цим полегшує виявлення партнерів, тому знайти людей з необхідними якостями в умовах Мережі набагато простіше, ніж при використанні будь-якої іншої форми взаємодії.

Мережі бувають найрізноманітнішими. Це може бути і торгівельна мережа, і розвідувальна, релігійна, мережа агентів впливу або інформаційна, а також Інтернет, який є втіленням всезагальної мережі. Не дарма його називають WorldWideWeb, тобто розповсюджене на весь світ павутиння. Але Інтернет далеко не єдина велика мережа. Існують також політичні мережі, сектантські, терористичні - усі вони функціонують по іншому принципу.

На наш погляд, мережа повинна розглядатися як система. Отже, вона буває двох видів:

Комунікаційна мережа. Як у будь-якої мережі, основна властивість комунікаційної мережі - багатоканальність, висока щільність логістичних шляхів переміщення інформації. Якщо якась ланка випадає з мережі, комунікація легко знаходить інші шляхи, альтернативні ланцюжки комунікаційних ланок. Тим самим релятивізуєтся поняття комунікаційної магістралі, яке сходить до вінерівської моделі комунікації. Мережа - полімагістральна структура, в якій два об’єкти завжди зв’язуються безліччю магістралей, а кожна магістраль складається з безлічі відрізків і доріг.

Людина - це індивід, який може існувати в нестійкому комунікативному середовищі, постійно утворюючи адекватні форми самореалізації. Тому, як вважають С.В. Кувшинов та Е.І. Ярославцева, «найбільш популярними стануть ті сервіси, які будуть сприяти навчанню і самонавчанню, особливо актуальному в сучасній ситуації розширених освітніх комунікацій, дистанційного використання учбової та навчальної інформації» [11, 137].

Соціальні мережі ніколи не зводяться лише до комунікаційних мереж, до переміщення наявної інформації. Комунікаційним вузлом тут є який-небудь соціальний суб’єкт, здатний, подібно до ЕОМ в комп’ютерних мережах, обробляти і нагромаджувати, створювати нову інформацію, більш того, бути суб’єктом вільного волевиявлення і дії. Це може бути мережева структура індивідів (наприклад, революціонерів або терористів), мережа філій, мережа організацій, мережа інститутів. Кожна ланка здатна не лише клонувати материнську ланку, але і реалізовувати індивідуальне начало [12, 63].

Перспектива розширення соціальних мереж перш за все пов’язана із задоволенням різноманітних людських потреб, особливо - навчанням людини реалізовувати свої потреби, використовуючи віртуальний мультимедійний простір Інтернет та його інструменти. Це і об’єднує людей в мережі і сприяє формуванню власне мережевого суспільства.

Поняття мережевого суспільства все частіше фігурує в працях філософів та соціологів, присвячених сучасній постіндустріальній епосі (П. Бурдьє, Ж. Дельоз, М. Кастельс). Тим не менш, звернення до поняття мережі викликає багато труднощів для дослідників і вони змушені заглиблюватися в складну і маловідому галузь інформації та комунікації, адже мережа, як зазначав А.В. Назарчук, «є технічним феноменом інформації та комунікації, в основі концепції мережевого суспільства лежить уявлення про інформацію як знання, яке породжує зміни в системі» [12, 61]. Провідні науковці Інституту розвитку інформаційного суспільства визначили власне мережеве суспільство як «суспільство, в якому значна частина інформаційних взаємодій відбувається за допомогою електронних мереж» [16]. За М. Кастельсом, «мережеве суспільство - тип інформаціонального суспільства, відмінною рисою якого є мережева логіка його базової структури» [8, 42].

Розглянемо основні характеристики та особливості мережевого суспільства:

мережі є найбільш успішними та конкурентоспроможними проектами в економіці, фінансах, культурі. Вони все частіше заявляють по себе в політиці, витісняючи вимираючі ієрархічні структури - партії;

знання та інформація є головними джерелами конкурентоспроможності;

в мережі головною діючою особою є активна особистість, довкола якої формуються союзи та коаліції;

не лише мережі об’єднують соціальних суб’єктів, але і ці суб’єкти, включаючись в різні мережі, здатні сполучати їх. Сучасні мережі здатні розгортатися і стискатися, відкриватися і закриватися, утворювати найхимернішу геометрію обхвату, оперативно включати нових учасників і звільняти їх;

ієрархія в мережі децентралізована (аж до феномену «розщепленого лідерства»), тому існують декілька лідерів;

неформальні відносини іноді важливіші за формальні;

мережева організація не має структурних підрозділів усередині себе, оскільки є єдиною цілісністю;

структури в мережевому суспільстві мінливі, існують недовго, тобто, якщо змінюються завдання, то руйнуються вчорашні союзи та виникають нові;

структури підпорядковуються їх творцю, який вирішує чи виникати їм, чи розпадатися;

праця стає більш індивідуальною, відбувається децентралізація робочих місць;

інформаційні технології створюють зв’язки, які породжують нелінійності і викликають багато нових можливостей у формі біфуркацій;

стало можливим широке розповсюдження ГРІД-технологій - новітніх, інформаційно-обчислювальних технологій, які мають реальну перспективу найширшого застосування в різноманітних галузях науки, освіти, економіки та гуманітарній сфері. С. Красюк відзначає, що основною ідеєю ГРІДу є «колективне використання географічно розподілених комп’ютерних ресурсів великої потужності, об’єднаних швидкісними каналами зв’язку й організованих таким чином, що для окремого користувача ця мережа сприймається як один гігантський комп’ютер» [10, 3]. Сьогодні становлення ГРІД-технологій за темпами розвитку випереджає Інтернет, адже наявність національної ГРІД-інфраструктури є потужним інтегруючим чинником, що відіграє ключову роль для налагодження більш тісних і плідних взаємостосунків у науці, культурі та бізнесі.

Необхідно зазначити, що Мережа виступає більш ефективним, ніж держава, організатором взаємодії, а отже - і кращим гарантом вже існуючих свобод особистості, і, в той же час, надаючи їй нові. А. Давидов зазначив, що «Мережа - це суспільство суверенних особистостей, а не суспільство громадян» [5], а отже, і найголовнішим у Мережі - є захист суверенітету особистості, захист від посягань на неї, адже тут головною діючою особою є активна особистість, навколо якої формуються коаліції та союзи, які виникають та розпадаються за бажанням їх творця, який належить до нетократії.

Нетократія - нова правляча еліта інформаційного мережевого суспільства, яка «прекрасно усвідомила різницю між інформацією та знанням і особливу цінність ексклюзивного знання» [6]. Власне мережева монополія на ексклюзивне знання перетворює нетократію на правлячий, домінуючий клас інформаційного мережевого суспільства, адже ексклюзивна інформація, необхідна для формування знання, присутня, в основному, в нетократичних мережах найвищого рівня.

Походження нетократії пов’язане з «четвертим станом», що складався з інтелектуальних кліриків, лихварів, «алхіміків», суддів і т.д. Вони стосувалися важелів влади після всіх соціальних революцій, але були відсторонені прагматичнішими класами. Тепер настає їх час, час людей, керівників сенсами і кодами соціального буття. Завдяки мережам вищого рангу нетократія виділяється ексклюзивним інформаційним багатством, що забезпечує цьому класу і ексклюзивне споживання всіх видів ресурсів.

Первинне ядро нетократії, судячи з американського досвіду, формується з інтелектуальної еліти середнього класу, яка проходить багатократне просіювання через «сито» мережевої уваги. Фактично формування нетократії як вищого класу відбувається за генетичною ознакою - необхідні якості генетично зумовлені, виступають як рідкісний ресурс і лише в незначному ступені шліфуються і виявляються освітою. В майбутньому, ймовірно, відбір кандидатів для нетократії здійснюватиметься за допомогою генетичного аналізу ще в дитячому віці - так може виникнути інструментальна генократія. У медицині і фармацевтичній промисловості подібні методи набувають широкого поширення у вигляді розвитку етногеноміки. Нерівність в суспільстві при цьому буде природною, динамічно оновлюваною, але непереборною, тобто набагато визначенішою і жорсткішою, ніж при капіталізмі.

Термінологія страт, класів мережевого інформаційного суспільства ще не встановилася. А.Г. Зуєв та Л.А. Мясникова пропонують використовувати термінологію та розподіл на класи Шведської економічної школи [6]:

Вищий клас представлений нетократією, що складається з кураторів мереж, мислителів-етерналістів (від англ. eternal - «вічність», термін покликаний підкреслити нескінченність процесу становлення) і нексіалістів (від латів. nexus - «зв’язок», «з’єднання»). З одного боку, нетократія розділена конкуруючими за ексклюзивні знання і інформацію мережами, які очолюють і контролюють куратори, а з іншої - об’єднана мережею єдиного кураторіату, що здійснює мережеве управління світом і поліцейський контроль. У російській літературі представники креативної мережевої еліти іноді називаються «люди повітря», сама ця еліта - «ефірократія», а мережеві конгломерати людей повітря - «амбітні корпорації (АК)». Етерналісти- аналітики покликані формулювати стратегії та знання (філософія суспільства), які куратори використовують в практичній діяльності. Нексиалісти, базуючись на досягненнях етерналістів, здійснюють внутрішню і міжмережеву підприємницьку діяльність на користь нетократії.

Нижчий клас, існування якого нетократія заперечує таким же утопічним чином, як буржуазія заперечувала існування пролетаріату, представлений консьюмтаріатом (від англ. consumer proletariat - «пролетаріат споживачів»). До складу цього ж класу фактично потрапляють і капіталісти, зайняті традиційним виробництвом - розподілом.

Нижчий клас (консьюмитаріат і буржуазія) в мережах, що дісталися їм від пізнього капіталізму, забезпечує традиційне виробництво-споживання ресурсів з малою інформаційною доданою вартістю і споживання інформації, що втратила ексклюзивність, і «скинутої» з мереж вищого рангу - така інформація втрачає інтерес для нетократії і продається. У мережах нижчого рангу відтворюються відносини власності, що забезпечує масове споживання як основну їх діяльність. Управління мережами нижчого класу здійснює кураторіат. Він же піклується і про відбір «гідних» кандидатів з цього класу для нетократії, перш за все можливих «ватажків» (здатних створювати символічний капітал) протестних рухів. Без таких ватажків останні носять випадковий, сліпий, безладний характер. Крім того, сам об’єкт протесту відрізняється невизначеністю і «невиразністю», розподіленою в мережах. Нетократичні принципи нової парадигми, що приходять на зміну этатизму, роблять прямий соціальний протест, включаючи революції, безглуздим.

Мережеве інформаційне суспільство не знає рівності, але її нерівність має природну генетичну природу. Нетократія неприступна - вона ні у кого нічого не відняла, її владні позиції побудовані на умінні адаптуватися до екосистеми, породженої інформаційними технологіями. Новий нижчий клас вже не викликає пафосної вимоги справедливості - його положення обумовлене недоліком соціального інтелекту, норми якого природно встановлюються розвитком суспільства. В той же час двері в нетократію ні для кого не закриті, але нерівність не можна подолати перерозподілом.

Класова (цивільна) війна в мережевому суспільстві стане можливою, якщо за ідеологічними міркуваннями буде розколена нетократична єдність. У такому випадку зрадники класу нетократів об’єднаються з бунтарями- споживачами класу консьюмтаріату, утворивши антинетократичні мережі, подібні до комуністичної єресі епохи модерніті. Ідеологія нетократичного конфлікту спочатку закладена в інтелектуальному капіталі і способах його захисту. Добре відомі криваві конфлікти в боротьбі за фізичний капітал, і немає підстав вважати, що класова боротьба в мережевому суспільстві буде спокійнішою і мирною. Вона може набути характеру і власне релігійних війн.

Отже, сьогодні світ побудований як мережа. Цим від докорінно відрізняється від індустріальної епохи, де царював принцип ієрархічної піраміди, але тепер вона не актуальна. Правлячою в житті людства становиться мережева організація, адже мережа охопила найголовніші сфери суспільства - економіку, політику та культуру і продовжує займати панівне становище в світі. Люди і самі намагаються об’єднатися в мережі і тим самим полегшити собі on-line-життя, але що з цього вийде ми вже побачимо в недалекому майбутньому.

ЛІТЕРАТУРА

1. Бард А., Зодерквист Я. №і;ократия. Новая правящая элита и жизнь после капитализма / Александр Бард, Ян Зодерквист. - СПб. : Стокгольмская школа экономики в СПб., 2004. - 252 с.

2. Бейлін М. В. Техніка і технології: сутнісні характеристики / М. В. Бейлін // Практична філософія. - 2008. - № 2 (28). - С. 28-32.

3. Буданов В. Г. Методология синергетики в постнеклассической науке и в образовании / В. Г. Буданов. - М.: ЛИБРОКОМ, 2009. - 240 с.

4. Глобализация // Глобалистика: Международный междисциплинарный энциклопедический словарь / Гл. ред.: И.И. Мазур, А.Н. Чумаков. - М. - СПб. - Н.-Й. : ИЦ «ЕЛИМА», ИД «Питер», 2006. - С. 163.

5. Давыдов А. О некоторых социально-политических последствиях становления сетевой структуры общества [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://news.students.ru/2007/11/25/aleksandr_davydov_o_nekotorykh_socialnopoliticheskikh_posle dstvij akh_stanovlenij a_setevojj_struktury_obshhestva.html

6. Зуев А. Г., Мясникова Л. А. Нетократия. Стратовые противоречия сетевого информационного общества [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://www.postindustrial.net/doc/free/Netokratia%209_2005.DQC

7. Кастельс М. Галактика Интернет: Размышления об Интернете, бизнесе и обществе: [пер. с англ.] / Мануэль Кастельс. - Екатеринбург: У-Фактория, 2004. - 328 с.

8. Кастельс М. Информационная эпоха: экономика, общество и культура: [пер. с англ.] / Мануэль Кастельс. - М.: ГУ ВШЭ, 2000. - 608 с.

9. Колпаков В. А. Общество знания. Опыт философско-методологического анализа / А. Колпаков // Вопросы философии. - 2008. - № 4. - С. 26-38.

10. Красюк С. ГРІД-технології: сьогодення і перспективи / Сергій Красюк // Науковий світ. - 2009. - № 7. - С. 2-3.

11. Кувшинов С. В., Ярославцева Е. И. Человек в оцифрованном мире /

12. В. Кувшинов, Е. И. Ярославцева // Философские науки. - 2009. - № 6. - С. 120-138.

13. Назарчук А. В. Сетевое общество и его философское осмысление / А. В. Назарчук // Вопросы философии. - 2008. - № 7. - С. 61-75.

14. Наумкина Е. А. Информационное общество и модернизация образования / Е. А. Наумкина / Наука и образование: современные трансформации: Монография / Ин-т философии им. Г.С. Сковороды НАН Украины. - К.: ПАРАПАН, 2008. - С. 267-280.

15. Наумкина Е. А. От информационного общества к обществу знаний: образовательный аспект / Е. А. Наумкина / Філософські науки: Збірник наукових праць. - Суми: СумДПУ ім. А.С. Макаренка, 2009. - С. 30-37.

16. Негодаев И. А. Информатизация культуры / И. А. Негодаев. - Ростов н/Д, 2003. - 320 с.

17. Сетевое общество [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://www.iis.ru/glossary/networksociety.ru.html

18. Соснін О. Гуманістичний вимір інформатизації / Олександр Соснін // Науковий світ. - 2008. - № 1. - С. 2-4.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Філософія: конспект лекцій
Філософія глобальних проблем сучасності
Історія української філософії
Філософські проблеми гуманітарних наук (Збірка наукових праць)
Філософія: конспект лекцій : Збірник працьФілософія: конспект лекцій : Збірник праць