Безкоштовна бібліотека підручників

Загрузка...


Філософія: конспект лекцій : Збірник працьФілософія: конспект лекцій : Збірник праць

Філософська антропологія як загальнонаукова методологія


О.В. Шимоліна

Сумський державний педагогічний університет

У статті розглядаються основні напрями розвитку філософської антропології та її вплив на розвиток науки в цілому. Аналізуються можливості створення уніфікованої методології гуманітарного знання.

За останні десятиліття філософська антропологія не лише відстояла свій статус окремої філософської науки, а й продемонструвала великий потенціал впливу на розвиток науки в цілому. Той факт, що філософія є частиною ядра всіх антропологічних напрямів у науці, дозволяє констатувати формування філософської антропології, яка виступає в базовою для всіх інших спеціалізованих напрямів.

Головне питання філософської антропології, яке ще І. Кант визначав як таке, у якому сходяться всі основні філософські проблеми, - “Що таке людина?” Від ідеї людини залежать і певна модель бачення історичного процесу, і характер різноманітних видів антропологій. Посилаючись на

І. Канта, засновник філософської антропології XIX століття М. Шелер зазначав, що “будь-яке предметне буття як внутрішнього, так і зовнішнього світу слід спочатку співвіднести з людиною. Усі форми буття залежать від буття людини. Увесь предметний світ і способи його буття - це не “буття у собі”, це зустрічний нарис, зріз цього буття в собі, що відповідає загальній духовній і тілесній організації людини” [6, 21]. Саме цю сутнісну будову людини і вивчає філософська антропологія, завдання якої - “показати, як з основної структури людського буття, слідують усі специфічні монополії, звершення та справи людини: мова, совість, інструменти, зброя, ідеї праведного та неправедного, держава, керівництво, образотворчі функції мистецтва, міф, релігія, наука, історичність та громадськість” [7, 90]. Отже, поза людиною світ не має сенсу, тому надзвичайної важливості набуває питання співвідношення істини та блага, і на перший план виходить методологічна функція філософської антропології.

“Антропологічний поворот” у філософії XX століття, що зробив людину центральною темою філософських пошуків, одночасно зумовив бурхливий розвиток спеціалізованих наукових знань про людину. Наука при цьому суттєво доповнює існуючі філософські концепції людини. Своєрідність наукового підходу до людини визначається певним колом аспектів, а саме: наука по можливості відволікається від вирішення питань про сенс людського буття, про пріоритет тих чи інших ціннісних орієнтацій. Одночасно науковий підхід до визначення людини передбачає певною мірою редукціонізм. Будь-яка наука акцентує лише на одному з можливих зрізів людського існування, ігнорує феномени, що не співпадають з ним, або штучно підганяє їх під задані стандарти. У цьому випадку створюється свідомо однобічна картина людини, яка, окрім цього, інколи вступає в протиріччя з теоретичними засадами інших дисциплін. Але функція філософської антропології не зводиться до здійснення необхідного синтезу конкретно-наукових знань. Вона не лише завершує, але й передує процесу наукової творчості, формуючи відповідні концептуальні засади окремої дисципліни. Як визначав П.С. Гуревич, “філософська антропологія - не лише сфера філософського знання, певний філософський напрямок, але й конкретний метод мислення, що принципово не підпадає під розряд ні формальної, ні діалектичної логіки” [2, 14].

Особливу тенденцію в розвитку філософської антропології як загальнонаукової методології складає акцентування уваги на проблемі ціннісної ієрархії та ціннісних пріоритетів людського розвитку. Поняття духовних цінностей у цьому напрямку філософської думки виведене за рамки протиставлення біологічного та соціального, тілесного та духовного. Людина постає як певна єдність, що визначається через систему духовних цінностей. І оскільки техногенна цивілізація стає на шлях особливого типу прогресу, зростає значення саме гуманістичних орієнтирів - вони стають вихідними у визначенні стратегій наукового пошуку. Багато проблем, які приписують науці, насправді виникають на основі неефективної організації життя людства. “Людина своєю діяльністю створила глобальні проблеми., відчуження людини від умов свого існування можна здолати лише за свідомої зміни цілей і засобів у напрямку, що забезпечить виживання” [4, 5]. У цьому контексті слід зазначити, що небезпечна екологічна ситуація спонукає визнати захист навколишнього середовища пріоритетним завданням в системі соціальних цінностей, а це, у свою чергу, обумовлює необхідність перегляду попереднього розуміння гуманізму. Якщо раніше система гуманістичних цінностей будувалась лише навколо осі антропоцентризму, то нова передбачає такою віссю біосфероцентризм, або екоцентризм [1]. Зрештою, нова форма гуманізму звернена, звичайно, до людини, тільки тепер вона значною мірою опосередкована ставленням до природи, захист якої від руйнування розглядається як найвища цінність і умова збереження людей на планеті.

В умовах екологічної кризи формується потреба не лише в благополучному суспільстві, а й у відповідній особистості, у чому велику роль відіграє філософська антропологія. Нова особистість повинна мати такі якості як цілісність світосприйняття, синкретичність свідомості, свобода думки та творчості, прагнення до самореалізації, гармонії тощо. Життєдіяльність повинна засновуватися на принципі відповідальності за майбутнє планети. Через це особливого значення в наш час набуває процес формування екологічного світосприйняття. При цьому головний акцент повинен робитися на об’єктивності знань, на змістовій значущості подій, що відбуваються, для буття конкретної людини та реалізації її можливостей. Світосприйняття повинно будуватися не лише на основі істини, а й добра та краси. У цьому процесі можна виділити декілька стадій. На першій ставлення людини до природи виявляється у формі різних почуттів (заклопотаність, тривога). На другому етапі відбувається формування глибокого інтересу до екологічної проблеми (виявлення суті еволюційних змін у природі, детермінація її цілісності). На третій стадії в людини формується готовність до соціальних дій, етичних вчинків. Становлення подібних ставлень говорить про формування внутрішньої екологічної культури особистості [3, 101].

Розглядаючи статус і тенденції розвитку гуманітарного знання, не можна не звернути увагу на тенденції до універсалізації й об’єднання за єдиною моделлю, якщо не всього знання, то хоча б методології. Подібна тенденція не лише запозичується в точних науках, де математика й математизована логіка слугують інструментом і, по суті, методом для вибудовування єдності й уніфікації, але й лежить в основі самої моделі знання, яка є підґрунтям нашої культури. Проте модель уніфікованого методу не може працювати на відкритих системах, якою, беззаперечно, є об’єкт гуманітарного знання. Відповідно сфера досліджень, пов’язана з людиною, дистанціюється від типізованої методології прикладних наук і одночасно намагається напрацювати свою уніфікацію. Такими є спроби, наприклад, структуралістської методології або методів, пов’язаних із синергетикою [5, 138].

На сьогодні подібні спроби напрацювання загальної, єдиної методології, стратегії організації єдиного знання у сфері гуманітарних наук дублюються деякими важливими обставинами. Це, насамперед, загальна тенденція до інформатизації знання, тобто загальне намагання замінити знання на інформацію. Подібна тенденція викликає уніфікацію засобів носіння інформації (електронні носії), а самі операційні вимоги наукового товариства до знання ініціюють його уніфікацію. Разом з тим, як уже зазначалося, сам об’єкт гуманітарного знання - людина, а також той простір, що, вибудовуючись “навколо” людини, дає місце гуманітарним знанням, сутнісно незавершений об’єкт [5, 138]. Майбутнє людини та простір її присутності відкриті несанкціонованому та невідомому, а тому не можуть бути пізнаним на основі лише однієї стратегії. Гуманітарне знання, звичайно, залишається знанням, тобто загальною єдністю, проте ця сукупність - не єдність тоталітарного методу, а взаємодоповнюваність різноманітних гнучких підходів, що дозволяють адекватно реагувати на зміни в культурному середовищі життя людини.

Таким чином, на цьому етапі важко говорити про можливість створення єдиної універсальної методології для науки. Але філософська антропологія, вивчаючи людину з точки зору буття самої людини, у собі стає підґрунтям для інших наук, для яких прямо чи опосередковано людина є об’ єктом вивчення, адже і носієм норм та цінностей культури, і основним джерелом динаміки, засобом і результатом у науці є людина.

ЛІТЕРАТУРА

1. Гирусов Э.В. Гуманистическая составляющая экологического знания [Электронный ресурс]. Режим доступу: http: www.gpntb.ru/win/inter- events/crimea2000/doc/tom2/section2/Doc71 .html

2. Гуревич П.С. Антропологический ренессанс // Феномен человека. Антология. - М.: Высшая школа, 1993. - С. 3-16.

3. Кармаев Н.А. Отчуждение человека в перспективе глобализации мира: Сб. статей. / Под ред. Б.В. Маркова, Ю.Н. Солонина, В.В. Парцвания. - СПб.: Петрополис, 2001. - Вып. 1- С. 87-103.

4. Кочергин А.Н. Будущее без отчуждения или отчужденное будущее // Человек. Грани философской рефлексии: Сборник научных статей. - М., 1996. - Вып. 1. - С. 3-11.

5. Соколов Б.Г. Науки о человеке: универсализация и конфликт методологий // Методология гуманитарного знания в перспективе ХХІ века. - СПб.: Санкт-Петербургское философское общество, 2001. - С.137-140.

6. Шелер М. Философское мировоззрение. - М.: Гнозис, 1994. - 133 с.

7. Шелер М. Положение человека в космосе // Проблема человека в западной философии. - М.: Прогресс, 1988. - С. 31-96.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Філософія: конспект лекцій
Філософія глобальних проблем сучасності
Історія української філософії
Філософські проблеми гуманітарних наук (Збірка наукових праць)
Філософія: конспект лекцій : Збірник працьФілософія: конспект лекцій : Збірник праць