Безкоштовна бібліотека підручників

Загрузка...


Філософія: конспект лекцій : Збірник працьФілософія: конспект лекцій : Збірник праць

Інформаційні технології і проблема трансляції знання


М.М. Ведмедєв

Сумський державний педагогічний університет

У статті аналізується проблема трансляції знання в умовах сучасного інформаційного середовища. Піддаються критиці помилкові уявлення про дігітальний характер знання, його доступність, ”масову науку” тощо. Обґрунтовується принципова відмінність дослідницької діяльності від процесів інформаційного пошуку й обміну.

Можна з упевненістю твердити, що ейфоричні очікування, пов’язані з бурхливою комп’ютеризацією та інтернетизацією суспільства поступово відходять у минуле. Ми стаємо свідками оформлення більш зваженого і критичного підходу. Суспільство (яким би терміном його не позначали), змальоване в працях Д. Белла, Й. Масуди, Е. Тоффлера, П. Дракера,

З. Бжезінського й інших, ніде не відбулося. Не виправдалися, зокрема, сподівання, що визначальним фактором людського життя буде теоретичне знання і наука, а базовим суспільним інститутом стане університет як центр виробництва, переробки й накопичення знань. Поступово прийшло розуміння не дише того, що суспільство інформаційне й суспільство, ґрунтоване на знаннях, - два окремі виміри цілісної соціокультурної системи, а й того, що знання, з одного боку, та інформація, з іншого, є різними за своєю природою сутностями, які потребують своїх особливих режимів роботи мислення й свідомості.

Виокремилося нове проблемне поле, розробка якого передбачає різнобічне вивчення питання стосовно того, наскільки створена останніми роками інформосфера є адекватним середовищем для розгортання процесів здобуття, відтворення, трансляції та використання знань, і перш за все знань теоретичних і наукових. У цій царині плідно працюють такі фахівці, як Б.І. Пружинін, Д.В. Іванов, Д.І. Дубровський, Н.В. Громико, А.І. Ракітов, В.А. Кутирьов, А.С. Панарін та інші.

Щодо загальної оцінки дослідниками того, що відбувається, то можна говорити про два підходи. З точки зору прихильників першого слід очікувати на поступову заміну під впливом нових реалій класичного типу раціональності й стандартів науковості якимись новими типами, що слід розглядати як явище нормальне й природне. Послідовники другого підходу упевнені, що усталені типи раціональності є неминущий цінністю, що зазнає суттєвих деформацій, яким треба протидіяти.

Окрема та важлива проблема полягає в необхідності аналізу механізмів трансляції знання крізь призму тих технологічних та соціально-комунікативних процесів, що реалізуються в інформаційних мережах, зокрема в Інтернеті. Це й становить мету даної роботи. При цьому важливим є врахування суттєвих відмінностей між циркуляцією й обміном відомостями у сферах побуту, економіки, культури та в галузі науки й освіти.

Одним із значущих наслідків використання електронних банків даних і телекомунікаційних мереж є формування нового образу знання і пізнавальної - дослідницької та освітницької - діяльності, який виникає під впливом зазначених факторів. Його доцільно виокремити як предмет розгляду, зосередивши увагу на його проблемних і помилкових моментах. Зауважимо, навіть якщо описані нижче риси згаданого образу і не є вельми поширеними, то принаймні вони є характерними. У зведеному вигляді такі риси можна знайти в працях Н.В. Романовського [8].

Справедливо зазначивши, що феномени комп’ютера, кіберпростору, інформаційних розривів у розвитку суспільств стали теоретичним викликом для соціології знання, згаданий автор зробив висновки, які не можна залишити поза увагою. Принциповими з них є:

- формування нового типу знання - знання дігітального (цифрового, вираженого за допомогою цифр) - є віхою в історії людства;

- розповсюдження комп’ютерної техніки й інформаційних мереж, зокрема Інтернету, створює небачену досі доступність знання, у тому числі й наукового;

- поступово знижується (а багато в чому і зникає) ступінь професійної та дисциплінарної інституціоналізації;

- бурхливо формується масове знання і "масова наука", аналогічна масовій культурі, масовому мистецтву.

"Людина знання", - зауважує Н. В. Романовський, - типологічно більш не є подібною до сховища накопичених відомостей: практично будь-кому комп’ютер відкриває дані, що були раніше доступними підготовленим, навченим, інституціональним спеціалістам... Загальнодоступність знання (монітор кишенькового комп’ютера) веде до масового знання, "масової науки" [8, 57].

Перш за все відзначимо явно помилкові моменти в наведених міркуваннях. Практика використання комп’ютерної техніки іноді справляє настільки сильне враження на деяких авторів, що знання починає ототожнюватися не тільки з інформацією, а навіть з технологією обробки сигналів в електронних пристроях. Звідси й з’являються твердження про якесь "дігітальне" знання. Помилковість цього очевидна. Уявімо собі доповідача наукової конференції, скажімо, з фізики, який з певних причин не зміг потрапити на засідання й вимушений зробити своє повідомлення, використовуючи звичайний телефон. Отже, маючи на увазі наведені вище погляди, слід було б вважати принциповим те, яка АТС обслуговує доповідача

- цифрова чи аналогова. В одному випадку знання, що містяться в його повідомлені з фізики, були б дігітальними, в іншому - аналоговими.

Не настільки простим є питання про доступність знання, яке в сучасному навколонауковому дискурсі набуло вельми неконкретного й заплутаного вигляду. Про яку, власне, доступність йдеться? Для науки чимало об’єктів сьогодні є важкодоступними, що обумовлено просторовими й часовими параметрами таких об’ єктів, рівнем технічного розвитку цивілізації, обсягом попередньо накопичених знань та емпіричних даних. До такого класу відносяться феномени астрофізики, геофізики, екології, медицини тощо. Інший випадок доступності пов’язаний з професійною та функціональною спеціалізацією груп та індивідів. Добре відомою є ситуація в галузі стратегічного планування, де постійно виникають суперечності між експертами й управлінцями. Людина може брати до уваги не більш 5-7 величин, що змінюються в часі. Фахівці із стратегічного планування займаються екстраполяцією нинішніх тенденцій на період, який перевищує межі прогнозних можливостей. При цьому співробітники аналітичних центрів, взаємодіючи з менеджерами, вимушені пропонують досить прості рішення, оскільки складні варіанти, створені за допомогою комп’ютерних систем, як правило, не вдається пояснити керівництву. Тут існують особливі бар’єри, проте обумовлені вони аж ніяк не психо-антропологічними можливостями певних типів особистостей.

Аналізуючи процеси соціодинаміки культури, А. Моль звернув увагу, що її сучасний стан характеризується своєрідним явищем "відкритих таємниць". Яскравим прикладом цього є те, що преса у свій час наївно охрестила "секретом атомної бомби". Учені й інженери розуміли, що в цьому вражаючому досягненні закладено дуже багато прихованих знань. Однак при цьому жоден елемент останніх сам по собі не був чимось недоступним для серйозного зусилля думки [5, 356].

Окрема проблема пов’язана не стільки із осягненням існуючого інтелектуального скарбу, скільки з можливістю його використання. Установлено, що накопичені знання й методології автоматично не перетворюються в інтелектуальні ресурси для вирішення існуючих економічних, технічних, управлінських і соціальних завдань. Таке явище, як соціальна проблема, виникла в СРСР ще після другої світової війни. До країни була вивезена значна частина патентного фонду Німеччини. З документами працювали кращі експертні, наукові й інженерні сили держави. Проте вдалося реалізувати близько 15% ідей і розробок. І це відбувалося незважаючи на те, що ступінь науково-технічного розвитку двох країн вважався приблизно однаковим [7, 99]. На подібне явище вказує і Г.С. Альтшуллер, який присвятив багато років методології розв’язання винахідницьких задач. Він зауважує, що "шкільна", а тим більш "вузівська" фізика є багатющою скарбницею ідей, необхідних і корисних для розв’язання винахідницьких задач. Але "фізичні ефекти існують немовби самі по собі, а задача - сама по собі; в свідомості винахідника немає надійного мосту, який би поєднував фізику з винахідницькими задачами; знання в значній мірі простоюють, не використовуються" [1, 107].

Шляхом нескладних міркувань не важко пересвідчитися, що існування в 40-50-ті роки минулого століття комп’ютера та Інтернету нічого б принципово не змінило в наведеній ситуації. За наявності та відкритого доступу тексти документів можна було б виводити на екран моніторів, миттєво передавати з одного куточка планети в інший, практично необмежено тиражувати й накопичувати, тобто колосально розширити інформаційний доступ. Проте інтелектуальний доступ (ступінь засвоєння знань і можливість їхньої подальшої участі у процесах продуктивного мислення) залишився б практично на тому ж самому рівні.

Свій внесок у розробку проблем, що обговорюються в цій статті, зробили фахівці в галузі економіки у зв’язку з аналізом Інтернет-економіки, яку іноді (з пріарівських міркувань) називають "новою економікою". Підкреслюється, що останнім терміном позначаються вельми різні явища в економіці, для яких спільним є лише використання Інтернет-інструментарію (Web-практик). Тут можна виокремити принаймні три напрями. Перший об’єднує "високотехнологічні" компанії, що використовують Інтернет як основний ресурс діяльності. До другого належать фірми, що виробляють програмне забезпечення для Web-практик, тобто постачають технології для інших секторів. І, нарешті, третій напрям постає як набір електронних практик, які базуються на Інтернеті, і має на меті створення нових моделей господарювання і підвищення продуктивності, головним чином за рахунок скорочення трансакційних витрат [6, 3].

Для нас, зважаючи на тематику роботи, інтерес становлять оцінки фахівців щодо першого напряму. Йдеться про те, що завдяки СМІ-маніпуляціям зазначене економічне явище набуло значного поширення (особливо у США). Суспільству цілеспрямовано навіювалися переконання щодо можливості нібито безінфляційного росту й ациклічного безкризового розвитку. Базисом реалізації таких тенденцій мала стати діяльність так званих високотехнологічних компаній. Проте критично налаштовані фахівці обґрунтовано доводять, що високотехнологічною можна вважати лише ту компанію в будь-якій сфері діяльності, яка здатна отримувати власне інтелектуальну ренту. Але "більшість сучасних Інтернет-компаній не мають власного змістовного ядра - існує лише порожня форма, розрахована на абстрактний проект бізнесу. Такий проект у більшості випадків виявляється фікцією, навіть у разі його реалізації отримана такими компаніями рента має виключно інформаційний характер, а не інтелектуальний, пов’язаний з розвитком знань [6, 3].

Інтернет-практики культивують своєрідну концепцію інтелектуальної активності людини, коли дослідницька й освітницька діяльність фактично починає розумітися й сприйматися як діяльність інформаційно-пошукова й комбінаторна. Ж.-Ф. Ліотар пропонує порівняти дві пізнавальні ситуації. Перша тлумачиться як гра з неповною інформацією, коли преваги отримує той, хто знає або має можливість отримати додаткову інформацію (у нашій термінології знання). Такий стан справ є типовим, скажімо, для студента у процесі навчання. У грі ж з вичерпною інформацією результативність не може полягати в отриманні додаткової інформації. "Вона виникає з нової організації даних, що, власне, й становить собою "прийом"... Припустимо зобразити світ знання епохи постмодерну як світ, який керується грою з вичерпною інформацією, у тому сенсі, що вона в принципі доступна всім експертам: тут немає наукового секрету" [4, 126]. Маючи на увазі комунікативно-інформаційні системи, мова ведеться про те, що на зміну дослідникам-першовідкривачам класичної науки, які генерували неочікувані ідеї, приходять спритні оператори Інтернету, мета яких - пошук вже існуючого знання та його відповідна обробка. Ж.-Ф. Ліотар дає специфічне тлумачення ефективності інтелектуальної роботи: " За умов рівної компетентності додаткове збільшення ефективності у виробництві знання, а не в його здобутті, залежить кінець кінцем від "уявлення", що дозволяє виконати новий "прийом" [4, 126]. Не буде великою помилкою твердження, що у змальованій картині складна й багатовимірна духовна (зокрема, пізнавальна) діяльність уподібнюється схемам машинної обробки даних.

Заміна дослідницьких стратегій інформаційно-пошуковими має, як вважають деякі дослідники, глибинні причини в сучасній соціокультурній ситуації з її поширеними постмодерністськими орієнтаціями. Відбувається відхід від історичних (часових) принципів Просвітництва до просторових стратегій постмодерну. Тип відкритого глобалізованого суспільства віддає перевагу не процесу ризикованого здобуття принципово нового знання, а практиці знаходження готової інформації. А головною умовою в цій справі є горизонтальна відкритість культур, які не мають секретів одна від одної.

Не дивлячись на стислість наведених роздумів, йдеться про певну концепцію, що спирається на низку принципових положень (іноді - неявних). На наш погляд, вони полягають у наступному. На відміну від "виробництва" знань, як несуттєве виноситься за дужки процес їхнього здобуття ( а саме це становить зміст освіти і дослідницької діяльності). Допускається, що в мережі з її колосальними банками даних практично є відомості з будь-якого питання. П. Нора і А. Мінк заважують: "Принциповою вадою в найближчі десятиліття для розвинених полюсів людства буде не відсутність знань в певній галузі. Вони вже є (підкрес. нами - М.В.). Проблема в труднощах вибудовування мережі зв’язків, які підштовхують розвиток сукупності інформації і організації" [10, 16]. Таким чином стверджується своєрідний "принцип всезнання", який викликає асоціації (якщо згадати відомі роздуми Ф. Фукуями) про "пізнавальний кінець історії". З подібними уявленнями рішуче не погоджується, до речі, один з найкращих менеджерів автомобілебудування Л. Якокка: "Люди, які відвідують мене в корпорації "Крайслер", часто вражені тим, що на моєму столі немає комп’ютерного терміналу. Вони, мабуть, забувають, що все, що виходить з комп’ютера, комусь доводиться в нього закладати... Ключ до успіху зовсім не в інформації. Він в людях" [9, 84]. Близькі до цих переконання містяться і в міркуваннях Н. Дж. Карра, праці якого з проблем впровадження інформаційних технологій у бізнесі викликали бурхливу реакцію на Заході. Дослідник, зокрема стверджує, що роль зазначених технологій з їхнім розвитком не зростає, а знижується, і вони більш не можуть розглядатися як вирішальний фактор у конкурентній боротьбі. У той же час роль користувачів інформації, їхня кваліфікація і досвід роботи не втрачають свого значення

Іншим досить сильним, а по суті - помилковим, є припущення щодо факту рівної компетентності акторів інформаційно-комунікативних мереж. Ж.- Ф. Ліотар акцентує на "вичерпності" інформації, її доступності для всіх експертів. Вище вже вказувалося на нетотожність інформаційної й інтелектуальної доступності, а також на те, що інтелектуальні продукти автоматично не трансформуються в ресурси для вирішення проблем. В процесі накопичення інтелектуальних продуктів часто переважає принцип енциклопедизму, а не проблемно-проектний підхід до опанування духовною скарбницею людства [2, 98-99].

Можна констатувати, що розглянута модель інтелектуальної діяльності не може вважатися адекватним описом трансляції знання ні в царині освіти ("професор - студент"), ні у сфері науки ("першовідкривач - наукове співтовариство"), ні в галузі популяризації інтелектуальних досягнень ("професіонал - дилетант").

У підсумку зазначимо, що бурхливе вторгнення інформаційних технологій у царину освіти і дослідницької діяльності по-новому поставило проблему співвідношення інформаційного обміну й трансляції знання. Теоретичні розробки, які існують на сьогодні (деякі з них розглянуті вище), поки що часто репрезентують скоріше негативний досвід вирішення проблеми. Це призводить до стихійного формування інформаційного простору під абстрактними гаслами комп’ютеризації й інтернетизації суспільства. Подальший етап аналізу проблеми має, на наш погляд, полягати в побудові теоретичних моделей. Які враховують якісну специфіку процесів інформаційного обміну, з одного боку, та процесів трансляції знання, з іншого.

Література

1. Альтшуллер Г.С. Творчество как точная наука. - М.: Сов. радио, 1979

2. Громыко Н.В. Что такое эпистемотека // Вопросы философии. - 2008. - № 7. - С. 90-105.

3. Карр Николас Дж. Блеск и нищета информационных технологий: Почему ИТ не являются конкурентным преимуществом. - М.: Секрет фирмы, 2005. - 176 с.

4. Лиотар Ж.-Ф. Состояние постмодерна. - М.: Ин-т эксперимент. социологии, Спб.: Алетейя, 1988. - 160 с.

5. Моль А. Социодинамика культуры. - М.: Прогресс, 1973. - 408 с.

6. Мясникова Л.А. "Новая экономика" в пространстве постмодерна // Мировая экономика и международные отношения. - 2001. - № 12. - С. 3-15.

7. Пузанов В.И. Интеллектуальные потенциалы США и России: феноменология, подходы, определения (статья первая) // США, Канада. - 1999. - № 7. - С. 91-107.

8. Романовский Н.В. Социология знания - новые вызовы // Социологические исследования. - 2001. - № 3. - С. 54-63.

9. Якокка Л. Карьера менеджера. - М.: Экономика, 1991. - 196 с.

10. Nora P., Mine A. Computerization of Society. A Report to the President of France. - Cambridge; L.,1980. - 156 p.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Філософія: конспект лекцій
Філософія глобальних проблем сучасності
Історія української філософії
Філософські проблеми гуманітарних наук (Збірка наукових праць)
Філософія: конспект лекцій : Збірник працьФілософія: конспект лекцій : Збірник праць